Деділова Тетяна Вікторівна. Стратегічне управління інноваційною діяльністю промислових підприємств України

Краткое содержание

У вступі розкрито актуальність теми, визначено мету і задачі дослідження, об’єкт і предмет, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, їх апробацію.
У першому розділі „Теоретичні основи стратегічного управління інноваційною діяльністю підприємства” розглянуто теоретичні та методичні засади стратегічного управління, обґрунтовано необхідність використання інноваційної стратегії як основи стійкого розвитку підприємства.
Аналіз економічних та загальнонаукових концепцій стратегічного менеджменту дозволив здобувачу визначити стратегічне управління як ітеративний процес ухвалення і здійснення стратегічних рішень, центральною ланкою якого є стратегічний вибір, що базується на зіставленні власного потенціалу підприємства з можливостями і загрозами зовнішнього середовища, в якому воно діє.
Еволюційний розвиток теорії стратегічного управління виділив стійкі компоненти, характер, зміст і спрямованість яких відзначають збалансованість інтересів безпосередніх учасників стратегічного циклу шляхом використання чітких правил та певної послідовності дій при здійсненні управлінських процесів. Особливістю структури стратегічного менеджменту є побудова ланцюга, що складається з таких класичних етапів управління, як формулювання місії та визначення цілей підприємства, стратегічного аналізу середовища, вибору, розробки й реалізації стратегії та контролю за її виконанням, в межах яких встановлюється взаємний вплив кожної окремої ланки на інші зони і на всю їх сукупність. Аналіз динаміки впровадження загальноприйнятих етапів управління визначив необхідність введення етапу стратегічного моніторингу замість етапу стратегічного контролю. Останній, на думку здобувача, є більш вузьким поняттям і має низьку швидкість реагування на постійно зростаючу інтенсивність інформаційних потоків та значну активізацію конкурентної боротьби, що в умовах невизначеності зовнішнього середовища приводить до викривлення зворотного зв'язку між ходом процесу досягнення цілей і власне цілями, які стоять перед підприємством. У свою чергу, етап стратегічного моніторингу характеризується наявністю визначених в процесі управління контрольних точок, що допомагають більш досконало відслідковувати відповідність існуючого стану цілям підприємства.
Основний зміст сучасного стратегічного менеджменту полягає в тому, що при прийнятті стратегічних рішень підприємство, поряд з внутрішніми факторами розвитку, повинне враховувати ринкову кон’юнктуру, тобто не тільки моделювати власну поведінку в плинних умовах зовнішнього оточення, а і повністю охоплювати управління внутрішніми процесами. Він має базуватися на таких принципових положеннях, як відмінність від класичних принципів управління; зосередження уваги на проблемах гнучкості і адаптованості до постійних змін зовнішнього середовища; використання системних методів; застосування ситуаційного підходу; орієнтація на нові умови та чинники розвитку управління; практичне застосування нових принципів менеджменту тощо. За цих умов одним із засобів вирішення стратегічних задач, націлених на стійкий розвиток підприємства, може бути розробка та реалізація власної інноваційної стратегії.
Ґрунтуючись на загальних положеннях теорії стратегічного управління, здобувач пропонує удосконалену схему механізму функціонування інноваційного менеджменту в структурі стратегічного управління (рис. 1), яка дозволяє виділити головні напрямки діяльності підприємства з формування та реалізації стратегії його інноваційного розвитку на основі: визначення перспективних стратегічних цілей та їх реалізації; досягнення запланованих показників діяльності внаслідок раціональної організації управління процесом розвитку; адаптації діяльності підприємства з урахуванням результатів ринкового аналізу; внесення відповідних змін у довгострокові напрямки діяльності, цілі та стратегію на основі нових умов і можливостей підприємства. При цьому через зворотні зв’язки механізму коригуються стратегії більш високих рівнів, а також визначаються ієрархічність і циклічність процесів взаємодії стратегічного та інноваційного менеджменту.