ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРИКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Краткое содержание

Актуальність теми. Прикордонне співробітництво –|співробітництво| це якісно нові контакти прикордонних регіонів України з|із| сусідніми країнами, розташованими|схильний| уздовж|вздовж,уподовж| її західних, східних, північних та південних меж|кордон|.

Метою|ціль| цієї співпраці |співробітництво|є|з'являтися,являтися| подолання|здолання| стереотипів і проблем,|здолання| що склалися|наявний| по обидва боки|кордон| кордонів, а також усунення соціального, економічного і культурного бар'єрів взаємодії прикордонних регіонів. Прикордонне співробітництво|співробітництво| це також засіб|кошт|, за допомогою якого владні структури прикордонних регіонів або територіальні органи самоврядування|самоуправління|, діючи згідно зі своєю компетенцією та у відповідності із законодавством своїх країн, об'єднують зусилля з метою вирішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| існуючих|наявний| для них проблем, незважаючи на|незважаючи на| розділення|поділ| їх державними кордонами.

 Розвиток прикордонного співробітництва|співробітництво| дозволив| прискорити демократичні зміни|перерва,переміна|, які відбулися у Центральній Європі після|потім| 1990 року, які призвели до посилення ролі локальних і регіональних органів влади, встановленні їх самостійності, а також полегшили розвиток вищезазначеної|вищезгаданий| співпраці|співробітництво|. Це означає, що крім|крім| контактів на урядовому рівні, а це головним чином діяльність міжнародних змішаних комісій з економічного і торговельного|торгівельний| співробітництва, комісій з прикордонних|пограничний| переходів|перехід|, спільних|спільний| комісій з територіального розвитку, більшого значення набувають|розпочинати,зачинати| контакти між регіональними органами влади. Так, на регіональному та локальному рівнях укладаються угоди про співробітництво|співробітництво|, які надають можливість |спроможність|інтенсифікації економічного і культурного розвитку регіонів. 

 Особливу форму|форма| співробітництва|співробітництво| прикордонних територій становлять на цей час “єврорегіони”|з'являтися,являти|. Основним змістом взаємодії у рамках|у рамках| єврорегіонів є|з'являтися,являтися| співпраця задля досягнення взаємного суспільно-економічного зростання|зріст|, налагодження|налагоджування| і розвитку тісного співробітництва|співробітництво| між економічними, науковими, культурними і муніципальними інституціями регіонів. Це слугує всебічному|всебічний,усебічний| зближенню народів і ліквідації існуючих упереджень, створенню|створіння| і підтримці “клімату”, що сприяє партнерській співпраці|співробітництво| і обміну досвідом|дослід|.

 Найважливішим юридичним документом, який регулює міжнародне співробітництво|співробітництво| на регіональному і місцевому|місцевий| рівнях, є|з'являтися,являтися| Європейська рамкова Конвенція з транскордонного співробітництва|трансграничний||співробітництво|, яка прийнята 21 травня 1980 року в Мадриді.

 Успішний розвиток зв'язків регіонів України з регіонами-партнерами за кордоном лише зміцнює стабільність у державі, сприяє здійсненню мобільної й успішної зовнішньої політики, просуває так необхідні економічні реформи.

На нашу думку, основну увагу слід приділити дослідженню стану прикордонного співробітництва на східних кордонах України. Українсько-російський кордон за сучасних обставин опинився у фокусі європейської самоідентифікації України та геополітичних процесів формування Єдиного економічного простору.

Україна зацікавлена в активізації зовнішньоекономічних зв'язків з країнами – учасницями СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування на принципах СОТ зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою. Йдеться також про скоординовану політику щодо розвитку систем енергозабезпечення, стимулювання високотехнологічних виробництв, утворення спільних фінансово-промислових корпорацій, формування міжнародних транспортно-комунікаційних мереж тощо.

Сучасний розвиток принципів управління державами, здобуття більшої самостійності їх територіальних утворень, поглиблення та розширення торгово-економічних та культурних зв’язків між регіонами різних держав посилює значення міжрегіонального співробітництва, і особливо прикордонного, як найбільш активної форми міжрегіональних відносин.

Сформульовані у дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та методологія дослідження ґрунтуються на працях українських та зарубіжних учених, а саме: Ю. Битяка, Л. Вардомського, П. Гайворонського, П. Голікова,
Р. Гринберга, Дж. Деллі Зотті, Т. Жилінкової, В. Жушмана, Є. Кібенко,
О. Кирюхіна, В. Колосова, М. Комарова, М. Лендел, Ж.-П. Ленера, В. Ляшенка, В. Макагона, Л. Мамута, Н. Мікули, Н. Нижник, С. Пірожкова, Р. Ратті,
С. Романюк, В. Симоненка, Дж. Скотта, І. Студеннікова, П. Черномаза,
Л. Шалланда та інших.

Аналіз наукових праць з обраної проблематики свідчить про те, що в Україні досі не вдалося у повному обсязі сформувати комплексну цілеспрямовану систему правового забезпечення реалізації прикордонного співробітництва в Україні. Актуальність, науково-теоретична і практична значущість зазначеної проблеми, а також недостатня її вивченість зумовила вибір теми, мету і завдання дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).