МЕХАНІЗМИ МІЖНАРОДНОГО КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Виникнення міжнародного права прав людини як складової сучасного міжнародного правопорядку значною мірою пов’язано із створенням і функціонуванням в ньому інституційних механізмів контролю за здійсненням державами у даній сфері своїх міжнародно-правових зобов’язань. Цей процес відобразив революційні зміни, що сталися в правовій структурі захисту прав людини, яка вийшла за межі внутрішньоправової імплементації, сягнувши міжнародного рівня.

Внаслідок цього в міжнародному співтоваристві поступово склалася система органів, що діють на універсальному і регіональному рівнях, уповноважених вживати заходів щодо тих держав, які порушують основні права і свободи людини, визначені у відповідних міжнародних угодах. Розвиток цієї інституційної системи продовжується і сьогодні шляхом удосконалення юриспруденції цих органів і навіть створення нових органів, як це мало місце у 2006 році, коли Генеральна Асамблея ООН замість Комісії з міжнародного права як органу Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) створила Раду з прав людини в якості допоміжного органу Асамблеї, підвищивши тим самим правовий статус найважливішого в системі ООН контрольного органу з прав людини.

Численні органи, яким притаманна функція міжнародного контролю у сфері прав людини, відрізняються за своєю природою, повноваженнями та принципами діяльності, функціонуючи в різних формах, а саме як політичні органи, квазісудові органи та судові органи. Їм властива своєрідна практика, яка надає необхідний динамізм міжнародному захисту прав людини як галузі міжнародного права. Під впливом цієї практики конкретні права людини можуть набувати характеру правової реальності, виступаючи джерелом права, з якого суди черпають аргументи для вирішення справ, особливо в складних випадках. Крім того, діяльність контрольних органів, що діють у сфері міжнародного захисту прав людини, сприяє підвищенню відповідальності держав за стан прав людини в їх суспільствах, що у свою чергу зміцнює в них правові основи верховенства права.

Для України, яка є учасницею практично всіх основних міжнародних угод у сфері прав людини, діяльність контрольних механізмів, що функціонують в даній сфері, безпосередньо стосується і її. Це обумовлюється не лише загальним зобов’язанням України сприяти повазі і дотриманню прав людини і основних свобод для всіх, як це передбачено в Статуті ООН для держав-членів, але й тим, що вона погодилася на міжнародний контроль за дотриманням міжнародних стандартів прав людини у своєму внутрішньому правопорядку відповідно до чинних для неї міжнародних угод і рішень міжнародних органів. Зокрема, Україна зобов’язалася подавати конвенційним органам контролю доповіді про дотримання прав і свобод людини, встановлених в міжнародних конвенціях з прав людини, і виконувати рекомендації цих органів, а також брати в них участь. Особливе значення для України має діяльність Європейського суду з прав людини як механізму міжнародного контролю, що діє в рамках Ради Європи.

Все це свідчить про надзвичайну актуальність дослідження міжнародних контрольних механізмів у сфері прав людини як з теоретичної, так і практичної точок зору.

Тривалий час, однак, в центрі уваги дослідників переважно знаходились проблеми міжнародних стандартів прав людини та їх імплементації у внутрішнє право держав. І це зрозуміло, оскільки з часу широкомасштабного встановлення в конвенційних нормах таких стандартів почався процес створення міжнародного права прав людини і необхідно було займатися цією проблематикою. Тому міжнародними контрольними механізмами у сфері прав людини наука міжнародного права, в тому числі вітчизняна, почала займатися порівняно недавно.

Серед вітчизняних дослідників, хто займався загальними проблемами міжнародного захисту прав людини, включаючи захист національних меншин, можна назвати В.Г. Буткевича, В.Н. Денисова, В.І. Євінтова, В.Г. Заблоцьку, Н.І. Карпачову, В.О. Нікітюка, І.В. Ніколайка, О.П. Мартиненка, В.В. Мицика, О.М. Овсюка, А.В. Пазюка, П.М. Рабіновича, М.М. Товта, С.В. Черниченка, В.М. Шаповала, М.І. Хавронюк, Хауамда Галеб Ауад Мустафи та ін. В той же час ряд питань, присвячених європейській системі захисту прав людини в рамках Ради Європи та Європейського Союзу висвітлювалися в працях В.В. Андріанова, М.Ф. Анісімової, Л.Ю. Гіждівана, А.М. Гнатовського, О.І. Головко, П.П. Дебнахт, В.А. Капустянського, С.В. Науменка, Н.В. Плахотнюк, С.В. Шевчука, І.І. Сєрової, Н.С. Сидоренка, Д.М. Супруна, А.А. Федорової, С.Є. Федика, Л.Д. Тимченка, О.Я. Трагнюк та ін.

Окремо необхідно виділити праці, опубліковані в кранах СНД, в яких розглядаються теоретичні питання контролю, що має ряд спільних рис, притаманних внутрішньому та міжнародному праву. Це праці О.Ф. Андрійко, С.С. Алексєєва, І.П. Бліщенка, Р.М. Валєєва, О.А. Гончаренка, В.М. Горшеньова, Л.Г. Гусейнова, С.А. Дзасохова, Г.В. Даніленка, В.М. Довганя, М.Л. Ентіна, А.І. Йориша, В.А. Карташкіна, Ю.М. Колосова, І.І. Котляра, Д.Г. Курдюкова, А.А. Лазутіна, І.І. Лукашука, Г.Є. Лук’янцева, С.А. Малініна, Р.А. Мюлерсона, С.Ю. Марочкіна, А.Х. Саїдова, Ю.В. Самович, А.М. Талалаєва, Р.М. Тімербаєва, О.І. Тіунова, В.О. Туманова, І.В. Фісенка та ін.

У зарубіжній міжнародно-правові літературі питання міжнародного контролю досліджувалися в працях П. Алстона, Р.Б Більдера, Є. Бредлі, Б. Бутрос-Галі, Т. Буєргенталя, Н. Вальтікоса, К. Вассека, Д. Гом’єн, М. Дженіса, Ф. Джхабвала, Л. Зваака, Г. Дж. Еспіелля, І. Камерона, А. Кассезе, Р. Кея, Г. Лаутерпахта, С. Лекі, Д. МакГолдріка, Р. Норіса, Б. Рамчарана, А. Робертсона, І. Сабо, Х. Саба, П. Сіджхарта, Тео ван Бовена, М. Тарді, Д. Харріса, У.А. Шабота, Д. Шелтона та ін.

У той же час у вітчизняній міжнародно-правовій літературі не приділялося достатньої уваги системному аналізу механізмів у сфері прав людини, особливо висвітленню змін інституційного характеру, що сталися в ній останнім часом, як і розвитку більш самодостатніх і дієвих форм встановлення фактів, удосконалення форм невідкладних дій, пошуку шляхів та засобів міжнародної присутності у складних ситуаціях тощо, і тому дана дисертаційна робота певною мірою має сприяти виконанню цих та інших завдань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України «Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами» (номер державної реєстрації 0101U007291).