ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ РОБОТОДАВЦЯ – ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

           Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні протягом останніх років, суттєво вплинули на розвиток трудових відносин. Поступово відкривається все більше шляхів реалізації передбаченого ст. 43 Конституції України права громадян на працю, одним з яких є розширенні можливостей для використання найманої праці, збільшенні кількості роботодавців. Окрім юридичних осіб правом наймання працівників наділені також фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

          У радянський період укладення трудових договорів між фізичними особами не було поширеним явищем, тому що система господарювання, як і в цілому суспільний устрій, не стимулювали  використання громадянами праці інших осіб для створення прибавочної вартості у виробничій діяльності. Використання найманої праці фізичними особами фактично обмежувалося  обслуговуванням особистих потреб, а правове регулювання цих відносин здійснювалося на рівні підзаконного нормативного акту.

          Розбудова в Україні ринкової економіки обумовила розвиток підприємництва. З’явився і набуває ваги клас підприємців, які використовують найману працю у виробничих цілях з метою одержання прибутку; збільшується кількість працюючих у малому бізнесі. Майнова диференціація суспільства призвела до збільшення кола осіб, які мають потребу і можуть на оплатних засадах наймати працівників для обслуговування особистих потреб. Чинне законодавство закріплює право власника на договірній основі використовувати працю громадян. Можливість користуватися працею іншої особи зумовлює обов’язки щодо її оплати, забезпечення умов праці, здійснення соціального страхування працівника тощо. Але ще не відбулося усвідомлення роботодавцями своєї соціальної ролі у суспільстві не лише як власника, але як організатора процесу праці, суб’єкта, який бере відповідальність за долю інших. Тому держава не може залишатися осторонь проблем, які притаманні новому сегменту ринку праці, адже зростання масштабів використання фізичними особами праці інших осіб вимагає вдосконалення механізму правового регулювання трудових правовідносин між ними.

Визнання фізичних осіб стороною трудового договору (1995 р.) та запровадженя його обов’язкової письмової форми з реєстрацією в державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця (1999 р.) стали першим кроками, спрямованими на створення цивілізованих трудових правовідносин між фізичними особами. Новий Трудовий кодекс України має встановити таку модель правового регулювання трудових відносин за участю роботодавців – фізичних осіб, яка б відповідала інтересам і працівників, і роботодавців.

Актуальність цього дисертаційного дослідження обумовлена і тим, що питання трудових правовідносин за участю роботодавців – фізичних осіб довгий час залишалося поза увагою дослідників як на монографічному, дисертаційному рівні, так і на рівні окремих наукових робіт. Окремі питання цієї проблеми досліджували такі вчені, як Н.Б. Болотіна, О. Заржицький, Д. Миргородський, П.Д. Пилипенко, І.М. Якушев, О.М. Ярошенко; можливості вказаних роботодавців бути стороною колективного договору аналізували Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, І.О. Лосиця.

Не применшуючи наукового значення робіт названих учених, слід вказати, що спеціального комплексного дослідження трудових правовідносин за участю роботодавців – фізичних осіб в Україні ще не проводилось. Наукові дослідження у цій сфері є особливо потрібними зараз, коли завершується новий кодифікаційний процес, сформовано певну законодавчу базу регулювання відносин, які виникають під час використання найманої праці фізичними особами. При цьому потребує переосмислення традиційний підхід до соціальної спрямованості трудового права, оскільки мова йде про особливого суб’єкта трудового права.

Усе наведене і зумовило вибір дисертанткою відповідної теми наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами планами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001 – 2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864) та затверджена вченою радою Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого 2.07.2003 р.  (протокол №12).