РОЛЬ КОНТРОЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ І ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЇЇ НОРМ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Після ратифікації Україною у 1997 році Конвенції про захист прав і основних свобод людини перед нашою державою постав комплекс питань, пов’язаних з її реалізацією. Ефективна реалізація міжнародних договорів у галузі прав людини повинна підкріплюватись стійкою системою виконання державами своїх зобов’язань. Контроль за виконанням зобов’язань державами став дієвим засобом підвищення ефективності Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Аналіз положень цього міжнародного договору та практика його застосування державами-учасницями свідчать, що саме контрольний механізм відіграє ключову роль у процесі реалізації Конвенції. Відповідно, дослідження міжнародно-правової природи функцій органів контролю (Європейського суду з прав людини та Комітету міністрів Ради Європи), їх компетенції є вкрай важливим для забезпечення належної реалізації Конвенції.

Актуальним з практичної та теоретичної точок зору є питання впливу діяльності механізму контролю на процес реалізації Конвенції у державах-учасницях, зокрема, в Україні. Одним з важливих компонентів цього процесу є виконання рішень Європейського суду з прав людини. Після винесення Судом 25 липня 2002 року рішення по справі “Совтрансавто-Холдінг проти України” проблема створення внутрішньодержавних механізмів реалізації Конвенції постає перед нашою державою особливо гостро.

Разом з тим, у практиці органів державної влади, вітчизняній науковій літературі та пресі прослідковується тенденція до “ідеалізації” контрольного механізму Конвенції, приписування йому невластивих правових ознак. Передусім, це стосується застосування так званої “прецедентної практики” Європейського суду з прав людини в процесі реалізації Конвенції, коли його рішення часто розглядаються як судові прецеденти, робиться висновок про їх обов'язковість для національних правозастосовчих органів. Крім того, актуальність дослідження також обумовлюється поширенням в Україні хибного уявлення про Суд як орган, що має наднаціональні повноваження. З цього випливає ставлення до нього як до певної міжнародної апеляційної інстанції, яка скасовує рішення вітчизняних правозастосовчих органів, зокрема судів.

В умовах становлення демократичних інститутів і недосконалості режиму захисту прав людини в Україні, подібні тенденції негативно відбиваються на правосвідомості суспільства. Вони можуть призвести до невірного уявлення про засоби, необхідні для реалізації Конвенції в нашій державі, і навіть зашкодити їй. Прикладом цього є підготовлений групою народних депутатів Проект Закону України “Про виконання рішень Європейського суду з прав людини”, який не зміг запропонувати належного внутрішньодержавного механізму реалізації Конвенції.

На сьогоднішній день реальні гарантії захисту прав людини в нашій державі, попри досить розвинуте законодавство у цій сфері, є малоефективними. Для вирішення згаданої проблеми повинен активно використовуватись багатий досвід контрольних органів Конвенції, практика тлумачення і застосування її норм.

Незважаючи на те, що Україна є стороною Конвенції вже понад п'ять років, робота щодо вивчення національного законодавства на предмет відповідності її вимогам (з урахуванням практики її тлумачення і застосування контрольними органами) практично не ведеться.

У зв’язку з цим, існує нагальна потреба у науковому аналізі режиму функціонування конвенційного контрольного механізму, кореляції його міжнародно-правової природи з особливостями побудови вітчизняної правової системи, дослідженні оптимальних шляхів  реалізації Конвенції в умовах України. Іншими словами, в сучасних умовах існує нагальна потреба у детальному вивченні проблем, пов'язаних з функціонуванням контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини, його можливим впливом на національне право України в контексті її реалізації в нашій державі.

Теоретичні питання діяльності контрольного механізму Конвенції тривалий час розроблялися у зарубіжній правовій літературі, особливо юристами з країн Західної Європи. Серед них – Е.Бредлі, Д.Гом'єн, М. Дженіс, Л.Зваак, Р.Кей, Х.Крюгер, Р.Лоусон, Л.Лусаидес, С.Мартенс, Дж. Меррілз, М.О'Бойл, Р.Рісдал, А.Робертсон, К.Уарбрік, Д. Харріс, Г.Шермерс та багато інших. В останні роки згадані проблеми докладно вивчалися і відомими російськими правознавцями. Серед них слід відзначити роботи М.Ентіна, В.Карташкіна, Г.Лук’янцева, В.Туманова та інших. Серед вітчизняних учених різноманітні аспекти функціонування контрольного механізму Конвенції розглядали М.Буроменський, В.Буткевич, В.Денисов, С.Добрянський, В.Євінтов, В.Забігайло, Л.Заблоцька, М.Козюбра, В.Мармазов, В.Муравйов, П.Рабінович, Н.Раданович, М.Рісний, С.Федик та інші. Водночас, в Україні бракує комплексних, розгорнутих наукових праць з правової тематики контрольного механізму Конвенції та її реалізації  в нашій державі, що стало ще однією суттєвою підставою для звернення до означеної теми.

Викладені вище мотиви визначили вибір теми дослідження та її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова міжнародних, правових політичних та економічних основ державності України” № 97128, теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Правові основи і механізми забезпечення суверенітету України” № 97132; а також плану науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” №01БФ048-01.