ПРАВО ДЕРЖАВИ НА САМООБОРОНУ В СВІТЛІ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Незастосування сили або загрози силою визнане одним з основних принципів сучасного міжнародного права. Наявність вузького кола підстав так званого законного застосування державами збройної сили, у визначених межах і під контролем світового співтовариства, підтверджує дію зазначеного принципу і є його складовою. Історія міжнародних відносин другої половини ХХ століття засвідчує, що найпоширенішим випадком застосування сили державами є реалізація ними права на самооборону, закріпленого в загальному міжнародному праві і підтвердженого Статуту ООН. Це робить право держав на самооборону одним з фундаментальних інститутів сучасного міжнародного права, передусім – права міжнародної безпеки. Вдосконалення міжнародно-правового регулювання самооборони держав є чинником, що сприятиме зміцненню всієї системи гарантій міжнародного миру та безпеки в усьому світі.

Проблема визначення правових засобів обмеження збройного насильства в міжнародних відносинах здавна привертала увагу багатьох представників науки міжнародного права – його розробкою займалися Г. Гроцій, Ш. Монтеск'є, Е. де Ваттель, а в ХХ ст. безпосередньо праву держав на самооборону присвятили свої дослідження А. Фердросс, Г. Кельзен, Л. Оппенгейм, Д. Боуетт, Я. Броунлі, О. Шахтер, М. Шоу, М. Райсман, Л. Хенкін, Б. Сімма, А. Кассезе, П. Маланчук і багато інших. У радянській доктрині міжнародного права пік досліджень права на самооборону припав на кінець 1960-х  - початок 1970-х рр. і був пов'язаний з ухваленням Генеральною Асамблеєю ООН "Визначення агресії" і розробкою Комісією міжнародного права ООН Проекту статей про відповідальність держав. У рамках галузі права міжнародної безпеки право держав на самооборону досліджував Е.І. Скакунов, а в зв'язку з відповідальністю та санкціями в міжнародному праві – В.А. Василенко; окремих питань самооборони торкалися також І.Н. Арцибасов, С.А. Єгоров, Г.В. Ігнатенко при досліджені міжнародно-правових аспектів збройних конфліктів і гарантій міжнародної безпеки. У світлі концепції визнання миру як вищої загальнолюдської цінності В.Н. Денисов розглянув ряд проблем самооборони, пов'язаних із роззброєнням у ракетно-ядерну еру. Постала велика і цікава наукова література, але і доктрина і практика міжнародного права засвідчують, що право на самооборону залишається одним з найскладніших і найсуперечливіших міжнародно-правових інститутів. Адже держави продовжують посилатися на це право в тому числі і для виправдання власної агресивної політики, наукові школи відрізняються  у визначенні змісту норм міжнародного права, які обмежують здійснення права на самооборону. Під час "холодної війни" на дослідженнях міжнародно-правового інституту права на самооборону позначалася ідеологічна боротьба. З цієї причини одним із завдань сучасної науки міжнародного права стає знайдення такої юридичної концепції права на самооборону, яка лягла б в основу універсального розуміння призначення цього права в системі колективної безпеки за Статутом ООН. Окрім цього, потребують осмислення і правової оцінки події 1990-х років: активізація діяльності Ради Безпеки ООН, нова роль НАТО в системі європейської безпеки, поширення військових методів боротьби з міжнародним тероризмом і військової відплати за терористичні акти.

Для України важливість проведення нових наукових досліджень міжнародно-правового інституту права на самооборону обумовлена необхідністю забезпечення національної безпеки, а засоби досягнення цієї загальнонаціональної мети  для незалежної України відрізняються від підходів, які розроблялися вітчизняною наукою за часів Радянського Союзу. Україна є активним учасником міжнародних відносин і виступає важливим фактором стабільності в Європі. Наша держава неодноразово висловлювала підтримку універсальній системі колективної безпеки, заснованій на принципах Статуту ООН, і водночас налагодила партнерські відносини з НАТО, а влітку 2002 р. висловила намір вступити до НАТО. Національно-правові документи, в яких визначено засоби зміцнення безпеки нашої держави, залишаються неадаптовані до нових загроз, які швидко ростуть у сучасному світі. Отже, політика нашої держави в сфері національної і міжнародної безпеки потребує серйозної розробки теоретичних підвалин на основі діючих міжнародно-правових зобов'язань, що включає необхідність визначити ставлення України до сучасної практики реалізації права на самооборону.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане в рамках загальної теми "Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір" (№ 01БФ048-01), яку розробляє кафедра міжнародного права Інституту міжнародних відносин і яка є частиною Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави" (№ 97128).