Забезпечення процесуальних прав і законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному судочинстві України

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Становлення України як незалежної, суверенної держави, передбачає перш за все побудову її як правової держави. Однією з ознак правової держави є забезпечення прав та законних інтересів громадян. Українська держава згідно зі ст.3 Конституції України визнала, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи громадянина та їх гарантії є основним змістом діяльності держави. Додержання прав і свобод особи під час досудового розслідування кримінальної справи, судового провадження є функцією органів, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність. Однак закріпити такі важливі напрямки діяльності держави без врахування багатовікових надбань людства та досвіду зарубіжних держав у вирішенні цього питання було б неможливим. З ратифікацією міжнародно - правових актів у галузі прав людини та судочинства, зокрема, Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966р. особливої актуальності і важливості набули питання забезпечення прав і законних інтересів особи під час здійснення правосуддя у кримінальних справах, що зумовило необхідність розробки проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Проблема забезпечення процесуальних прав та законних інтересів учасників кримінального процесу була предметом дослідження багатьох вчених-процесуалістів, проте в більшості випадків свої праці вони присвячували праву на захист підозрюваних, обвинувачених, підсудних (Ю.І.Стецовський, О.С.Панєвін, Т.В.Варфоломеєва, Г.М.Омельяненко та інші) чи потерпілих (О.П.Кучинська, М.І.Гошовський, Ю.О.Гурджі, О.М.Ларін, Л.І.Шаповалова та інші) і мало уваги приділяли забезпеченню процесуальних прав та законних інтересів таких учасників кримінального процесу, як цивільний позивач і цивільний відповідач (далі – позивач і відповідач), що не можна вважати виправданим, бо швидкому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженню обставин кримінальної справи і її правильному вирішенню сприяє активна участь не лише підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, а й позивача та відповідача.

Проте кримінально-процесуальне законодавство України має значні недоліки у регулюванні прав позивача і відповідача, та їх гарантії. Наприклад, нечітко визначено у КПК України момент залучення зазначених осіб у кримінальному процесі, зокрема етап кримінального процесу, на якому особу можна визнати позивачем чи притягнути як відповідача, недостатньо визначено коло осіб, які можуть бути визнані позивачами та притягнуті як відповідачі тощо.

Економіка України в даний час переживає складний період розвитку і потребує уникнення зайвих витрат. Актуальним з цієї точки зору є питання розгляду одночасно з кримінальною справою регресних позовів, що має сприяти економії витрат на здійснення судочинства.

З розвитком нових технологій в різних галузях виробництва набула широкого застосування комп’ютеризація, яка мала не лише позитивні наслідки, а й негативні, що спричинили появу нового виду злочинності - комп’ютерної. Пряма економічна шкода від комп’ютерних злочинів, наприклад, у США досягає 100 млрд. доларів в рік. Нині майже кожна організація, установа має комп’ютери, за допомогою яких можуть бути скоєні злочини, а саме: підробка платіжних документів, розкрадання грошових коштів шляхом переведення на фіктивні рахунки тощо. У зв’язку з цим є актуальним питання визначення особи, яка буде відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок скоєння комп’ютерного злочину: організація чи особа, яка безпосередньо спричинила шкоду під час роботи на комп’ютері.

Проблеми участі позивача та відповідача в кримінальному процесі, забезпечення їх прав і законних інтересів неодноразово були предметом дослідження багатьох вчених і практиків: С.А.Альперта, В.М.Гузели, В.В.Кривобока, О.П.Кучинської, М.М.Михеєнка, О.Р.Михайленка, В.Т.Нора, М.І.Хандуріна, Л.І.Шаповалової, В.П.Шибіки, а також вчених і практиків інших країн СНД: С.А.Александрова, В.А.Азарова, Ф.Н.Багаутдинова, Л.Ш.Берекашвілі, М.І.Газетдинова, П.П.Гуреєва, В.Г.Даєва, З.З.Зінатулліна, Е.Ф.Куцової, А.Г.Мазалова, Н.Є.Павлова, Р.Д.Рахунова, А.П.Рижакова, М.С.Строговича, Є.А.Флейшиц, Є.Г.Мартинчика, В.П.Радькова, В.Є.Юрченка та інших. Проблеми відшкодування шкоди, заподіяної злочином, були предметом дослідження таких науковців: Ю.Р.Адоян, М.І.Гошовського, А.П.Гуляєва, О.В.Крикунова, А.М.Ерделевського, В.П.Паліюк, С.І.Шимон, М.О.Чельцова, Ж.А.Шаталюк. Вивченням проблеми захисту прав та законних інтересів позивача та відповідача представниками займалися А.В.Кожевніков, Г.М.Омельяненко та інші.

Дослідження зазначеними науковцями згаданих проблем безумовно мають важливе значення для вдосконалення правового регулювання захисту позивачів та відповідачів. Однак багато питань, які охоплює ця проблема, досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства.

В умовах проведення судово - правової реформи в Україні проблеми визначення правового статусу позивача і відповідача, забезпечення їх прав та законних інтересів набувають особливої актуальності. Насамперед, це пов’язано з недоліками у практичній діяльності органів досудового слідства та суду, що зумовлені недосконалістю чинного законодавства України. Необхідність поглибленого вивчення і вирішення зазначених проблем обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання основних положень Постанови Верховної Ради України від 28.04.1992р. “Про Концепцію судово – правової реформи в Україні” та пов’язане з державною бюджетною темою “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” (номер державної реєстрації 97165) кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.