МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ (ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах формування ринкових відносин, розвитку різних форм власності, утворення ринку праці відбуваються корінні зміни у визначенні сутності та поняття заробітної плати. Все це зобов’язує по-новому подивитися як на трудове законодавство в цілому, так і на кожний з його інститутів, зокрема, інститут заробітної плати, стан якого вимагає невідкладного реформування відповідно до сучасних економічних та соціальних реалій.

За роки проведення економічних реформ в Україні зазнали змін традиційні методи регулювання заробітної плати, що виділялися у правовій науці. Виникло чимало гострих проблем у сфері регулювання оплати праці, зокрема: істотний розрив між розміром мінімальної заробітної плати та величиною прожиткового мінімуму; порушення гарантій на оплату праці, встановлених державою; дискримінація в оплаті праці працівників бюджетної сфери; наявність численних прогалин у законодавстві по заробітній платі, що робить його неефективним у сучасних умовах. Перелічені проблеми тривалий час знаходилися поза увагою вітчизняної науки трудового права, внаслідок чого у чинному законодавстві превалює переважно економічний підхід до визначення поняття заробітної плати, а отже, проблемним залишається правове визначення заробітної плати.

Докорінна реформа трудового законодавства можлива лише за умови прийняття нового кодифікованого акта – Трудового кодексу України. Це, в свою чергу, вимагає ґрунтовної наукової розробки концепції розвитку кожного з видів трудових правовідносин, чільне місце серед яких займають правовідносини з винагороди за працю.

Варто зазначити, що дослідженню питань заробітної плати приділялась значна увага в радянській правовій науці. Окремі проблеми винагороди за працю знайшли своє відображення в працях таких визначних дослідників, як М.Г. Александров, М.Й. Бару, Л.Я. Гінцбург, О.Д. Зайкін, С.С. Карин­ський, Р.І. Кондратьєв, М.М. Король, М.І. Кучма, Р.З. Лівшиць, В.І. Нікітинський, Ю.П. Орловський, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський, Г.І. Шебанова. Вказані праці не втратили наукової цінності, однак сформульовані в них висновки потребують переосмислення з огляду на соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися за останні роки.

Спеціального комплексного дисертаційного дослідження методів право­вого регулювання заробітної плати у вітчизняній юридичній науці до цього часу ще не проводилось. На висвітлення окремих аспектів правового регулювання винагороди за працю спрямовані дослідження В.М. Божка, Н.Б. Болотіної, Н.Д. Гетьманцевої, В.Я. Гоца,  В.В. Жернакова, І.В. Зуба, З.Я. Козак, В.В. Лазора, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка, П.Д. Пилипенка, В.Г. Ротаня, О.Є. Соніна, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян та інших вчених. Однак проблеми, що існують у правовому регулюванні заробітної плати, в тому числі при визначенні методів її регулювання, їх співвідношення у сучасних умовах, зумовлюють актуальність даної теми, а проведення наукового дослідження – своєчасним і практично необхідним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертація виконана в межах виконання планів науково-дослідної роботи кафедри цивільного та трудового права Київського університету права Національної академії наук України: «Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні» (державний реєстраційний № 01050001907).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання пропозицій, спрямованих на забезпечення ефективності методів та способів правового регулювання оплати праці в сучасних умовах.

Для досягнення визначеної мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:

– розглянути проблему відповідності законодавства України про оплату праці положенням основних міжнародно-правових актів;

– дослідити економічний та правовий аспекти заробітної плати як вина­городи за працю в трудовому праві;

– розкрити сутність основних ознак заробітної плати як інституту трудо­вого права та обґрунтувати її відмінності від інших видів доходів;

– шляхом аналізу специфічних рис загальногалузевого методу трудового права виділити окремі методи регулювання заробітної плати, що використо­вуються в Україні на сучасному етапі;

– на основі теоретико-правового аналізу трудового законодавства, колективно-договірних та локальних актів дати загальну характеристику методів правового регулювання заробітної плати, визначити сферу застосу­вання та значення кожного з них в умовах ринкової економіки, розглянути рівні, на яких вони реалізуються;

– сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання оплати праці в Україні.

Об’єктом дисертаційного дослідження є трудові правовідносини з оплати праці.

Предметом дослідження є теоретичні правові проблеми, пов’язані з ефективністю застосування методів правового регулювання заробітної плати в умовах ринкової економіки.

Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загаль­нонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, нормативно-порівняльний, формально-логічний, історичний, систем­но-структурний та інші.

Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми методів правового регулювання заробітної плати в їх розвитку та взаємо­зв’язку. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечливості в понятійному апараті заробітної плати та допоміг сформулювати висновки й рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність і послідовність суджень. Для висвітлення поняття заробітної плати, її основних ознак застосовано метод системного аналізу та синтезу. Застосування історичного методу дозволило показати розвиток законодавства, що регулює оплату праці та обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми. У дисертації використаний також метод норма­тивно-порівняльного аналізу внутрішнього трудового законодавства України та міжнародно-правових норм, що регулюють питання винагороди за працю. Це дало змогу автору всебічно та критично оцінити зарубіжне законодавство і обґрунтувати можливість імплементації окремих його норм у трудове законодавство України. Метод абстрагування та узагальнення застосовувався у процесі розробки дефініцій правових норм та категорій; формально-юридичний – при формулюванні нових правових норм і вдоско­наленні вже існуючих.

Основні положення та висновки, представлені в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, трудового, цивільного права, інших галузей юридичної науки України і зарубіжних держав, узагальнень судової практики.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним з перших у сучасній вітчизняній науці трудового права комплексних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем методів правового регулювання заробітної плати.

Автором одержано такі результати, що мають наукову новизну:

1. Удосконалено визначення терміна «заробітна плата» як правової кате­горії, яке дозволяє в повній мірі відмежувати заробітну плату від винаго­роди за працю за цивільно-правовими договорами, в яких має місце засто­сування найманої праці, а також гарантійних і компенсаційних виплат. Заробітна плата – це винагорода переважно у грошовій формі, яку робото­давець зобов’язаний систематично виплачувати працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), з урахуванням їхнього особистого трудового внеску за встановленими нормами та розцінками та не нижче визначеного державою мінімального розміру заробітної плати.

2.  Дістало подальшого розвитку визначення понять: «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата».

Основна заробітна плата – це винагорода, яку роботодавець систематично виплачує працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом) відповідно до норм праці, що встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок або посадових окладів.

Додаткова заробітна плата – це винагорода, яку роботодавець виплачує працівникам за виконання ними роботи, обумовленої трудовим договором (контрактом), з урахуванням їхнього особистого трудового внеску понад встановлені норми праці.

3. Сформульовані пропозиції щодо розмежування понять «заробітна плата у виробничій сфері» та «заробітна плата у бюджетній сфері» в залежності від джерела коштів на оплату праці.

4. Дістав подальшого розвитку висновок про виключення зі структури заробітної плати інших заохочувальних та компенсаційних виплат, як таких, що мають інше, ніж заробітна плата, соціально-економічне призначення.

5. Вперше запропоновано закріпити в новому Трудовому кодексі України можливість виплати заробітної плати працівникам у натурі тільки на підставі трудового договору між працівником і роботодавцем.

6. З метою запобігання вживанню неоднорідних термінів при визначенні методів правового регулювання заробітної плати вперше внесено пропозицію розмежувати методи, способи та рівні такого регулювання. При цьому в якості методів правового регулювання оплати праці пропонується виділяти імперативне й диспозитивне регулювання; в якості способів, за допомогою яких встановлюються права та обов’язки суб’єктів трудових правовідносин з оплати праці, – державно-нормативне і договірне (колективно-договірне та індивідуально-договірне) регулювання. В якості рівнів, на яких здійснюється правове регулювання заробітної плати в сучасних умовах, запропоновано виділяти централізований і локальний рівні.

7. Дістало подальшого розвитку обґрунтування необхідності збереження на період становлення ринкових відносин у нашій державі норм імперативного характеру, перш за все у відносинах із заробітної плати, з огляду на те, що в сучасних умовах лише державно-нормативне регулювання здатне забезпечити кожному працюючому мінімальний рівень гарантій в оплаті праці.

8. Вперше зроблено висновок про доцільність встановлення у новому Трудовому кодексі переліку основних державних гарантій в оплаті праці та запропонований перелік таких гарантій.

9. З метою підвищення гарантій права працівників на своєчасну виплату заробітної плати вперше запропоновано передбачити в новому Трудовому кодексі України механізм самозахисту права працівників на своєчасну виплату заробітної плати, що полягає у призупиненні роботи працівниками в разі затримки виплати заробітної плати з наступного дня після дня виплати заробітної плати, визначеного колективним або трудовим договором.

10. Вперше запропонована система договірного регулювання оплати праці, яка включає індивідуально-договірне та колективно-договірне регулювання оплати праці.

11. Вперше внесено пропозицію обрати єдиний термін для визначення форми реалізації колективно-договірного регулювання відносин з оплати праці - «колективно-договірний акт».

12. Дістало подальшого розвитку поняття системи колективно-договірних актів, у зв’язку з чим, сформульовано наступне її визначення: «Колективно-договірне регулювання заробітної плати працівників здійснюється на основі системи колективно-договірних актів, які укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), територіальному (регіональна угода), виробничому (колективна виробнича угода) рівнях».

13. Вперше обґрунтовано висновок щодо необхідності гармонізації нормативно-правових актів з питань оплати праці та колективно-договірних актів на основі: 1) збереження на певний період значення нормативно-правових актів в якості основних регуляторів; 2) законодавчого встанов­лення меж договірного регулювання; 3) чіткого визначення правил розв’язання колізій між нормативно-правовими актами та колективно-договір­ними актами; 4) обмеження імперативного втручання держави у процес здійснення колективно-договірного регулювання.

14. Сформульовані пропозиції про приведення норм національного законодавства щодо захисту права працівників на винагороду за працю у відповідність із конвенціями та рекомендаціями Міжнародної Організації Праці, зокрема: запропоновано ст. 21 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 217 проекту Трудового кодексу України викласти в такій редакції: «Кожен працівник без будь-якої дискримінації має право на рівну плату за працю рівної цінності», що відповідає нормам Конвенції МОП № 100 «Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності» та Конвенції №111 «Про дискримінацію у галузі праці та занять».

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані в подальших наукових розробках проблем методів правового регулювання заробітної плати. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції автора даного дослідження можуть бути використані у правотворчості, а саме, при вдосконаленні проекту Трудового кодексу України, інших нормативно-правових актів України, призначених урегулювати трудові відносини і, зокрема, відносини щодо заробітної плати.

Одержані результати можуть використовуватися у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах при вивченні дисципліни «Трудове право України», а також при написанні підручників, науково-практичних посібників і розробці методичних рекомендацій, підготовці коментарів до трудового законодавства.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема, на XI регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, лютий 2005 р.); на міжнародній науковій конференції «Формування правової системи в Україні на сучасному етапі» (в рамках II читань пам’яті В.М. Корецького) (м. Дніпропетровськ, квітень 2005 р.); на науково-практичній конференції «Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах» (м. Суми, червень 2005 р.).

Окрім цього, дисертація пройшла апробацію при обговоренні її на кафедрі цивільного та трудового права Київського університету права НАН України. Результати проведеного дослідження використовувалися автором при розробці спецкурсу «Проблеми регулювання заробітної плати» для студентів Київського університету права НАН України.

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, а також у трьох збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (190 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок.  Обсяг основного тексту – 193 сторінки.