ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПУСТОК ЦІЛЬОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України визнала, що права та свободи людини і їх гарантії визначають зміст та напрямки діяльності держави, а це потребує соціальної спрямованості державної політики України, в тому числі, у сфері суспільної організації праці. Постає необхідність у комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало умовам ринкової економіки, міжнародним стандартам та принципам соціальної справедливості, а також враховувало б інтереси усіх учасників трудових правовідносин: працівника, роботодавця і держави. При цьому, можливість постійного особистого розвитку та самовдосконалення працівника, має стати вирішальним фактором при визначенні змісту трудового договору. Держава створює правові умови для реалізації працівниками такої можливості, в тому числі, шляхом обмеження робочого часу та максимального збільшення вільного від праці часу. Особливе місце при цьому належить відпусткам цільового призначення, час яких працівник може використати для всебічного розвитку своєї особистості та самовдосконалення.

Шляхом використання відпусток цільового призначення працівник має можливість реалізувати цілий комплекс конституційних прав та свобод: право на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, на соціальний захист, на вільний та всебічний розвиток своєї особистості, на охорону здоров’я та інші соціальні та особисті права. Цільові відпустки становлять невід’ємну складову державних гарантій здійснення соціально-трудових та культурних прав працівників. Створення правових механізмів реалізації таких гарантій, забезпечення ефективного захисту соціальних та особистих прав працівників стає нагальною необхідністю при подальшому реформуванні трудового законодавства.

Актуальність цього дисертаційного дослідження обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує адоптації національного законодавства до європейських стандартів. На сьогодні ще існує проблема приведення законодавства України про відпустки цільового призначення у відповідність до ратифікованих міжнародних конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці.

Слід зауважити, що право на відпустки досліджували такі відомі вчені в галузі трудового права, як М.Г. Александров, Л.Я. Гінцбург, Р.З. Лівшиць та інші. Цінним джерелом при підготовці дисертації стали праці українських вчених
В.С. Венедиктова, В.В. Жернакова, Д.О. Карпенко, Л.І. Лазор, А.Р. Мацюка,
В.І. Прокопенко, О.І. Процевcького, С.М. Прилипко, В.Г. Ротаня, З.К. Симорот, Н.М. Хуторян. Особливостям правового регулювання окремих видів цільових відпусток були присвячені праці В.М. Артемової, В.М. Толкунової, Г.І. Шебанової і українських вчених М.І. Данченко, А.Р. Мацюка, Є.О. Монастирського та інших. Однак, комплексні дослідження правового регулювання відпусток цільового призначення на сучасному етапі розвитку суспільних відносин та реформування законодавства у вітчизняній юридичній науці на сьогодні відсутні.

Однією з важливих проблем, яка вимагає свого вирішення, є невизначеність окремих понятійних категорій стосовно цільових відпусток, що заважає однозначній їх інтерпретації і залишає місце для зловживання чи не вірного застосування права.

Вибір теми дисертаційного дослідження обумовлений також змінами в соціально-економічному житті суспільства до яких завжди призводять розвиток ринкової економіки. Вони характеризуються постійним підвищенням вимог до професійного та освітнього рівня працівника, та жорсткою конкуренцією на ринку праці. При цьому загострюється питання додержання та охорони соціальних, побутових, культурних та сімейних прав працівника з боку роботодавця, в тому числі, надання цільових відпусток для реалізації цих прав.

Вищезазначені обставини зумовлюють нагальність наукового дослідження проблем правового регулювання відпусток цільового призначення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планів наукових досліджень кафедри цивільно-правових дисциплін та трудового права Харківського на-ціонального педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, в рамках державної наукової програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріори-тетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002 – 2006 роки. Наукове до-слідження також проводилося у межах виконання фундаментальної держбюджет-ної теми “Дослідження та прогнозування здатності людини-оператора до виконан-ня критично-небезпечних задач в системі “людина-техніка-середовище” (держав-ний реєстраційний номер 0106U001074, Д 702-48/2006), яка виконується у Харківському національному аерокосмічному університеті ім. М.Є. Жуковського на кафедрі політології та історії впродовж 2006 – 2008 р.р.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу наукової юридичної літератури, з урахуванням досягнень науки трудового права, узагальнення правозастосовної практики вітчизняного та зарубіжного досвіду з’ясувати основні проблеми правового регулювання і фактичної реалізації права працівників на відпустки цільового призначення; визначити правові дефініції з урахуванням сучасного стану соціально-трудових правовідносин; виробити пропозиції щодо усунення суперечностей, заповнення прогалин, вдосконалення правових норм для зміцнення соціальних гарантій та поліпшення правового захисту соціально-трудових прав працівників.

Досягнення поставленої мети реалізується через вирішення наступних задач:

-       дослідження поняття, правової природи, сутності, змісту та характерних ознак відпустки цільового призначення;

-       з’ясування місця відпустки цільового призначення в системі трудових правовідносин;

-       дослідження співвідношення права на цільову відпустку з правом на відпочинок та щорічну відпустку;

-       визначення поняття відпустки цільового призначення;

-       визначення критеріїв класифікації відпусток цільового призначення і виділення особливостей кожного виду;

-       на підставі аналізу міжнародно-правового досвіду реалізації права на цільову відпустку обгрунтування конкретних пропозицій і рекомендацій по удосконаленню законодавства, які б забезпечили максимальні гарантії дотримання соціальних прав працівників власниками підприємств, установ, організацій в умовах ринкової економіки.

Об’єкт дослідження становлять соціально-трудові відносини, пов’язані з виникненням та реалізацією права на відпустку в умовах реформування трудового законодавства і приведення його до європейських стандартів.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання відпустки цільового призначення як елемента трудових правовідносин, особливості правового регулювання її видів, відповідне національне та зарубіжне законодавство, пов’язане з її застосуванням, міжнародний досвід та погляди вчених на данний правовий інститут.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є методи і прийоми наукового пізнання, в основі яких лежить загальнонауковий діалектичний метод, що надав можливість розглядати явища у розвитку, взаємозв’язку між собою та суспільством. У процесі дослідження були також використані такі загальнонаукові та спеціально-правові методи: історичний, історично-порівняльний, метод аналізу, узагальнення, соціоло-гічний, спеціально-юридичний, порівняльно-правовий.

Спеціально-юридичний метод дав змогу автору тлумачити такі поняття, як “відпустка”, “відпустка цільового призначення”, “навчальна відпустка”, “творча відпустка”, “соціальна відпустка”. Метод аналізу сприяв виявленню характерних рис окремих видів цільової відпустки. За допомогою історичного методу показано генезис суспільних відносин з надання цільових відпусток. Використання історично-порівняльного методу обумовлено необхідністю порівняти основні поняття та види відпустки в процесі їх становлення і розвитку. За допомогою порівняльно-правового методу вивчалася динаміка розвитку законодавства України та зарубіжних країн щодо правового регулювання цільових відпусток. Метод узагальнення використовувався при встановлені характерних рис законодавства України та міжнародних актів про цільові відпустки в окремі періоди; соціологічний – при впорядкуванні статистичних данних щодо рівня та динаміки професійного навчання та перепідготовки працівників, а також при узагальненні судової практики щодо захисту соціально-трудових прав працівників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота становить собою перше в Україні комплексне та фундаментальне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання відпусток цільового призначення. У дисертації сформульовані одержані особисто здобувачем концептуальні положення і висновки, які є новими або мають елементи новизни, а саме:

1.       Дістала подальшого розвитку позиція авторів щодо поділу загального фонду часу працівника на робочий та позаробочий час. Пропонується визначити поняття “позаробочий час” як будь-який період звільнення працівника від виконання трудових функцій без розірвання з ним трудових правовідносин.

2.       З урахуванням соціально-економічних змін в суспільстві запропоновані нові визначення понять: “відпустка”, “відпустка цільового призначення”, “творча відпустка”, “соціальна відпустка”, та внесення відповідних доповнень до Закону України “Про відпустки”.

3.       Сформульовано доцільність приведення норм національного зако-нодавства щодо відпусток цільового призначення у відповідність до ратифіко-ваних конвенцій МОП та адаптації до законодавства Європейського Союзу.

4.       Вперше за історію незалежності України комплексно розглянуті навчальні відпустки; дослідженні їх зміст, умови та порядок надання; запро-поновані нові критерії класифікації навчальних відпусток та виявлені особливості правового регулювання кожної групи.

5.       На основі історично-правового аналізу досвіду розвинутих зарубіжних країн з безкоштовного професійного навчання працівників роботодавцем, аргументовано висновок про те, що в Україні необхідно створити комплексну систему заходів по навчанню працівників, з можливістю використання ними оплачуваних навчальних відпусток. Внесено пропозиції щодо заохочення власників підприємств навчати своїх працівників за власний кошт з дотриманням усіх правових гарантій щодо працівників, які навчаються. Для цього пропонується встановити податкові пільги, компенсації та інші види державної допомоги таким роботодавцям.

6.       Пропонується нова диференціація соціальних відпусток: а) відпустки працівникам із сімейними обов’язками (відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка працівникам, які мають дітей); б) відпустки у зв′язку з тимчасовою непрацездатністю (наприклад, у зв’язку з хворобою працівника; для догляду за хворим членом родини та інші).

7.       Запропоновано встановити однакову тривалість допологової та після-пологової відпусток та збільшити тривалість останньої до 70 календарних днів. Обгрунтовано пропозицію про внесення до чинного законодавства норми щодо надання додаткової оплачуваної відпустки працівникам, які усиновили дитину у віці до 6 місяців.

8.       Обгрунтовується висновок про необхідність вважати усі випадки порушення трудових прав працівників із сімейними обов’язками грубим порушення законодавства про працю. Пропонується внести до КЗпП України норму про підвищену відповідальність роботодавця за порушення передбачених чинним законодавством, трудовим або колективним договором соціально-трудових прав працівників.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та рекомендації дисертації спрямовані на подальшу розробку концептуаль-них засад правового регулювання відпусток цільового призначення як важливого засобу реалізації соціальних прав працівників. Окремі висновки та пропозиції роботи можуть бути використані при підготовці нового Трудового кодексу України; для удосконалення трудового законодавства, а саме: при внесенні змін та доповнень до Закону України “Про відпустки”. Низка дисертаційних положень можуть бути використані при укладанні генеральних, регіональних та галузевих угод, в процесі вдосконалення практики локального регулювання соціально-трудових відносин на підприємствах, установах, організаціях, а також при укладанні трудових договорів.

Матеріали дисертації можна застосовувати у навчальному процесі, при викладанні курсу “Трудове право України”, спеціальних курсів, присвячених окремим інститутам трудового права, при підготовці навчальної та методичної літератури, виконанні науково-досліних робіт студентами.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі цивільно-правових дисциплін та трудового права Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Основні положення дослідження доповідалися на міжнародних наукових конференціях: “Динаміка наукових досліджень – 2005” (20 – 30 червня 2005 року м. Дніпропетровськ); “Наука: теория и практика” (серпень 2005 року м. Дніпро-петровськ – Бєлгород); всеукраїнській науковій конференції “Україна наукова” (грудень 2006 року м. Київ).

Наукові результати і теоретичні висновки використовуються в процесі викладання курсів “Правознавство” та “Трудове право України” як здобувачкою, так і іншими викладачами Національного аерокосмічного університету
ім. М.Є. Жуковського.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у трьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затверджених Вищою атестаційною комісією України та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (151 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, із яких основного тексту – 194 сторінки.