Права біженців у контексті фрагментації міжнародного права

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан міжнародного права визначається як об’єктивними процесами розвитку міжнародних відносин, зокрема зростанням регіональної та загальносвітової взаємозалежності, набуттям індивідами більшої самостійності на міжнародній арені тощо, так і пов’язаними з ними суто юридичними явищами – розширенням та диверсифікацією предмету міжнародно-правового регулювання, вдосконаленням міжнародно-правового захисту прав людини, зміцненням регіональних та функціональних міжнародно-правових режимів. Найбільшого прогресу міжнародне право в останні роки досягло у вирішенні проблем економіки, розвитку, прав людини, навколишнього середовища, протидії злочинності, безпеки. Проте становлення права міжнародної торгівлі, міжнародного права захисту прав людини, міжнародного екологічного права, міжнародного кримінального права, права міжнародної безпеки, європейського права тощо як відокремлених правових режимів поставило питання про небезпеку втрати єдності системи міжнародного права у зв’язку з його фрагментацією (тобто розпаданням цілого на частини). Негативні наслідки фрагментації вбачаються у тому, що вона може призводити до конфліктів усередині системи міжнародного права, зокрема між нормами та режимами, тлумаченням і застосуванням тих самих норм у різних ситуаціях, що, зрештою, створює небезпеку для цілісності системи міжнародного права та єдності міжнародного правопорядку. Саме тому питання фрагментації стало предметом ретельного обговорення на рівні держав і фахівців з міжнародного права, а у 2002 р. було включено до порядку денного Комісії міжнародного права (далі – КМП) Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН).

Однією зі сфер, у яких явище фрагментації міжнародного права виражено найяскравіше, є міжнародний захист прав окремих категорій осіб, зокрема такої вразливої та численної, як біженці. Окрім спеціалізованого режиму міжнародно-правового захисту прав біженців, утвореного Конвенцією про статус біженців 1951 р., до них застосовуються й інші норми міжнародного права захисту прав людини, а також, в умовах збройних конфліктів, міжнародного гуманітарного права. Така диверсифікація напрямів забезпечення прав біженців ускладнює структуру міжнародно-правових зобов’язань окремих держав у цій сфері. Лише правильне розуміння співвідношення та взаємодії цих правових режимів може забезпечити належний рівень захисту прав біженців та виконання державами вимог міжнародного права. У свою чергу, його неможливо досягти без розуміння суті та змісту процесу фрагментації міжнародного права, зокрема у сфері прав людини.