ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

Краткое содержание

Актуальність теми. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, а також передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Важливе значення у правовому захисті відносин власності мають норми кримінального права. Соціально-економічні зміни, що відбулись у суспільстві, викликали суттєві зміни в кримінальному законодавстві у сфері охорони власності, що знайшли відбиття в Розділі VI Особливої частини Кримінального кодексу України 2001 р. «Злочини проти власності». Норми цього розділу утворюють правове підґрунтя протидії злочинам проти власності, визначають державну політику в цій царині, виконують важливу превентивну функцію. Проте у структурі загальної злочинності їх рівень ще досить високий. За даними судової статистики у 2005 р. тільки крадіжок і грабежів зареєстровано 233,7 тис., що склало 48,1 % від загальної кількості вчинених злочинів; у 2006 р. – 173,9 тис. (41,3 %); у 2007 р. – 146,2 тис. (36,4 %); у 2008 р. – 137,4 тис. (35,7 %); у 2009 р. – 203,2 тис. (46,7 %). І хоча динаміка цих злочинів свідчить про загальну тенденцію щодо їх зниження, в цілому поширеність цих злочинів порівняно з іншими значна. Слідча й судова практика доволі часто стикається зі складнощами в застосуванні норм кримінального права при кваліфікації злочинів проти власності й відмежуванні їх від суміжних, а також незлочинних діянь.

Проблеми кримінально-правової охорони суспільних відносин власності в різні часи досліджувалися такими вітчизняними фахівцями в галузі кримінального права, як Г.І. Волков, В.М. Куц, П.С. Матишевський, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, С.І. Тихенко та ін. В останні роки цим займалися Д.П. Альошин, Н.О. Антонюк, П.С. Берзін, О.О. Дудоров, С.В. Дьоменко, В.В. Кузнецов, В.Г. Кундеус, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, О.В. Смаглюк, Т.А. Чумаченко. Значну увагу даним проблемам приділяли російські вчені: О.І. Бойцов, Г.М. Борзенков, В.О. Владимиров, Л.Д. Гаухман, М.А. Гельфер, С.М. Кочої, Г.А. Крігер, Н.О. Лопашенко, Ю.О. Ляпунов, С.В. Максимов, О.О. Піонтковський, М.С. Таганцев, І.С. Тишкевич, І.Я. Фойницький, Є.А. Фролов та ін. Ці й інші науковці зробили значний внесок у розробку означеної проблематики: з’ясовано соціальну і юридичну сутність злочинів проти власності, досліджено їх об’єктивні і суб’єктивні ознаки, розроблено правила кваліфікації цих діянь тощо. Однак проблема предмета вказаних злочинів спеціально не досліджувалася: не з’ясовано в достатньому обсязі зв’язок їх об’єкта і предмета, не розроблено родового поняття предмета злочинів проти власності, не надано кримінально-правової типології (класифікації) їх предметів, не встановлено особливостей кваліфікації даних злочинів залежно від їх предмета та ін. Останні новели, зокрема, доповнення КК статтями 188¹ та 197¹, якими встановлено кримінальну відповідальність за викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання і за самовільне зайняття земельної ділянки й самовільне будівництво, стали поштовхом до подальшої полеміки щодо можливості визнання енергії й землі предметом злочинів проти власності. У той же час саме предмет злочину суттєво впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів проти власності, зумовлює багато в чому особливості правил їх кваліфікації, відмежування від суміжних суспільно небезпечних діянь і тих, що не є злочинними, що суттєво впливає на правильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Указані обставини й зумовили обрання теми даного дисертаційного дослідження.