МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Краткое содержание

Актуальність теми дослідження. Еволюція міжнародних відносин та їх правової складової у категоріальній інтерпретації виступає як багатовимірне та багатофакторне історичне і соціально-політичне явище, що відображає феномен глобалізації, яка формує світовий порядок ХХІ століття. На регіональному та світовому рівнях держави прагнуть до взаємовигідного співробітництва, докладають серйозних зусиль до узгодження всього комплексу дво- та багатосторонніх відносин, важливим компонентом яких є зближення національних правових систем з системами права зарубіжних країн та міжнародних організацій.

В умовах глобалізації усіх сфер життєдіяльності суспільства почали інтенсивно розвиватися інтеграційні процеси, результатом яких стало виникнення інтеграційних об’єднань держав, що формують єдиний правовий та економічний простір. Сучасна Європа як цивілізаційний простір є найбільш яскравим прикладом всепроникнення інтеграційних процесів, оскільки саме на європейському континенті сформувалося найунікальніше міжнародне інтеграційне об’єднання – Європейський Союз (ЄС).

Сьогодні процес структуризації інтеграційних формувань європейських країн, що розташовані на захід від кордонів Російської Федерації, Білорусі, України та Молдови, насамперед, Європейського Союзу, практично досягає точки насичення. De jure не членами ЄС залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія, ряд європейських мікродержав, які, тим не менш, de facto досягли стану системної сумісності з Європейським Союзом та беруть активну участь в стрижневих процесах його життєдіяльності, а також Балканські країни, що претендують на членство в ЄС у найближчій перспективі.

З урахуванням зазначеного вище, цілком закономірною є увага вітчизняних і зарубіжних учених до наукового аналізу природи та характеру інтеграційних процесів у цілому, їх відмінності від звичайного співробітництва, та, зокрема, їх правового компонента.

Питання європейської та міжнародної інтеграції досліджуються провідними українськими та зарубіжними науковцями, зокрема такими, як Н. Андрусевич, М. Баймуратов, І. Березовська, М. Буроменський, Дж. Вайлер, М. Гнатовський, І. Грицяк, Р. Дарендорф, В. Денисов, А. Дмитрієв, М. Ентін, О. Зайчук, Н. Ільїн, А. Капустін, С. Кашкін, В. Кернз, В. Копійка, О. Копиленко, І. Кравчук, О. Кресін, І. Куровська, Л. Ліндберг, І. Лукашук, Л. Луць, Н. Малишева, М. Микієвич, В. Мицик, В. Муравйов, Н. Нижник, Н. Оніщенко, В. Посельський, Р. Петров, П. Рабінович, Н. Сюр, Ю. Тихомиров, А. Татам, А. Толстухін, Б. Топорнін, В. Третьякова, Г. Тункін, Ж. Тускоз, Е. Хаас, Т. Хартлі, С. Черниченко, C. Шевчук, Ю. Шемшученко, В. Шемятенков, Є. Шибаєва та іншими. У дослідженнях вказаних авторів знайшли належне відображення різні аспекти інтеграційних процесів в окремих сферах правового регулювання.

За останній період в Україні захищено декілька дисертацій, які містять науковий аналіз ряду аспектів забезпечення інтеграційних процесів в окремих галузях. Проте наявні публікації та дисертаційні дослідження не містять комплексного підходу до питання інтеграційних процесів у цілому та європейської інтеграції зокрема.

Віддаючи належне науковому доробку авторитетних дослідників, необхідно відзначити, що динамічний розвиток інтеграційних процесів у сучасній Європі актуалізував необхідність їх комплексного вивчення. У цьому контексті представлене дослідження є спробою реалізації саме такого підходу і, по суті, органічно доповнює існуючі наукові розробки у сфері європейської інтеграції, акумулюючи та аналізуючи інтеграційний досвід держав – членів Європейського Союзу та країн-кандидатів на членство в ЄС.

Актуальність представленого дослідження також обумовлена:

– необхідністю адекватного наукового та інформаційного забезпечення та супроводження розвитку співробітництва між ЄС та Україною, на розширення та поглиблення якого спрямовані Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами 1998 р. та ряд двосторонніх угод між Україною та Європейським Союзом;

– потребою винайдення оптимальних шляхів міжнародного співробітництва України та необхідністю пошуку нових ефективних механізмів захисту національних інтересів України у контексті її євроінтеграції, у тому числі через укладення угоди щодо створення зони вільної торгівлі та угоди про асоціацію з ЄС;

– доцільністю вивчення та подальшого застосування найкращої практики держав, що мають інтеграційний та адаптаційний досвід у відносинах з ЄС.