МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ БОРОТЬБИ З НАЙМАНСТВОМ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сьогодення, що характеризується наростанням збройних конфліктів, які породжують такі явища, як відсутність безпеки, порушення основних прав особи і громадянина, зокрема права на життя, безпеку пересування та інші, демонструє необхідність в існуванні інституту норм, які б дотримувалися державами, зменшували наслідки збройних конфліктів, обмежували методи і засоби ведення війни та захищали осіб, котрі не беруть участі або що припинили брати участь у воєнних діях.

На сучасному етапі розвитку міжнародного права, що розпочався з моменту набуття чинності Статутом ООН, вперше в історії міжнародних відносин агресивна війна оголошена поза законом. Саме закони війни у міжнародному праві встановили обмеження, у межах яких можливе застосування сили для поразки супротивника.

Найманство завжди було пов’язано з категорією „агресії”, захопленням чужих земель і грубим порушенням права народів на самовизначення. Сучасне його застосування суперечить основним принципам та нормам міжнародного права. ООН у своїх рішеннях неодноразово засуджувала найманство і кваліфікувала його як міжнародний злочин.

Міжнародне співтовариство багаторазово критикувало практику найманства. У зв’язку з агресією проти Конго в 1961 р. Рада Безпеки 21 лютого 1961р. прийняла резолюцію, у якій не тільки засуджувалася агресія, але й містилися, зокрема, вимога виведення з Конго найманців і заборона державам допускати виїзд своїх громадян для служби в якості найманців.

Обговорюючи питання про використання найманців у підтримку М. Чомбе (відомого африканського політика) в Конго, Рада Безпеки 10 липня 1967 р. прийняла обов’язкову резолюцію, у якій засуджувалися дії держав, що дозволяють або допускають набір найманців з метою повалення уряду держави – члена ООН.

4 грудня 1989 р. під егідою ООН укладена Міжнародна конвенція про заборону вербування, використання, фінансування і навчання найманців (набрала чинності 20 січня 2001 р.). У Конвенції найманство визнано серйозним злочином, що зачіпає інтереси усіх держав.

У зв’язку з тим, що з часом природа найманства і поведінка найманців не змінювалися, а змінювалися тільки форми і способи їхніх дій, сьогодні повинні застосовуватися санкції, визначені Генеральною Асамблеєю, Радою Безпеки, Економічною і Соціальною Радою та Радою з прав людини за здійснення злочину найманства. Особливо в тих випадках, коли така діяльність призводить до порушення прав людини, перешкоджає здійсненню права народів на вільне самовизначення, зазіхає на суверенітет держави, порушує принцип невтручання у внутрішні справи держави і підриває стабільність конституційних урядів.

З огляду на те, що діяльність найманців продовжується і здійснюється за допомогою нових способів, держави повинні розглянути можливість імплементації у внутрішнє карне законодавство норм, які б кваліфікували поняття найманства і встановлювали, що здійснення найманцями інших незаконних дій, таких, зокрема, як тероризм, кваліфікувалися б як обтяжуючі обставини, відкрито забороняли всі способи використання своєї території для вербування, навчання, збору, перевезення, фінансування і використання найманців.

Актуальність дослідження зазначеної проблеми зумовлена ще й тим, що наявні прогалини в міжнародному праві полегшують використання найманців, збільшують їх кількість, сприяють виникненню нових способів їхнього вербування, і держави повинні не лише ратифікувати або приєднатися до Міжнародної конвенції про вербування, використання, фінансування і навчання найманців, а й дотримуватися її положень.

На сьогоднішній день найбільш результативним шляхом припинення вербування найманців є вироблення суворих та ефективних національно-правових норм, що забороняють службу найманця, вербування, направлення і транспортування найманців у різні райони земної кулі, а також укладення міжнародних угод, що передбачають карне переслідування і покарання найманства.

У зв’язку з посиленням та появою нових форм феномена найманської діяльності у всьому світі, яка перетинається з такими злочинами, як тероризм, продаж зброї, існує багато цікавих і спірних моментів, серед яких: існування та застосування міжнародного права, недоліки визначення терміна „найманець” у міжнародних документах, роль, яку повинні відігравати держави в імплементації міжнародно-правових норм і їхньому виконанні, необхідність існування національного законодавства, яке б встановило обмеження на ведення найманської діяльності. Виходячи з цього тема є актуальною як з теоретичної, так і з практичної точки зору.