Міжнародно-правова регламентація відносин, пов’язаних із діяльністю на випадок стихійних лих

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена як фактами стрімкого зростання кількості постраждалих від стихійних лих та збільшення завданих ними збитків, так і відсутністю узгоджених підходів до міжнародно-правового регулювання відносин, пов’язаних із діяльністю на випадок стихійних лих.

На сьогодні не існує універсального міжнародно-правового документа, який би розглядав стихійні лиха комплексно, мав би за мету ефективне регулювання відносин, які виникають у цьому зв’язку. Кількість багатосторонніх міжнародних договорів, тим чи іншим чином пов’язаних із міжнародним співробітництвом на випадок стихійних лих, дуже обмежена. Так, наприклад, Конвенція Тампере про надання телекомунікаційних ресурсів для пом’якшення наслідків лих і здійснення операцій із надання допомоги (1998), хоча і є гідним прикладом співробітництва, однак стосується виключно використання телекомунікаційного обладнання в надзвичайних умовах, в тому числі і в збройних конфліктах. Сьогодні не існує міжнародно-правових механізмів, спрямованих на скорочення ризиків від стихійних лих. Норми міжнародного права, які регулюють надання допомоги під час та після стихійних лих, розпорошені у документах різних галузей міжнародного права. Не існує загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, на основі яких могла б надаватися гуманітарна та інші види допомоги в умовах стихійних лих. Співробітництво на універсальному рівні обмежується деклараціями. Країни, які найбільше страждають від масштабних стихійних лих, не мають ані внутрішніх організаційно-правових моделей, ані міжнародно-правових механізмів для ефективної підготовки до них, подолання їх наслідків, відновлення життєдіяльності суспільства.

У 2007 році за справу кодифікації норм, пов’язаних із захистом людей під час лих, взялася Комісія міжнародного права ООН, однак обраний нею напрямок фактично обмежується регулюванням надання допомоги постраждалим. Тим не менш, сталі механізми вирішення всього комплексу проблем, пов’язаних зі стихійними лихами, потребують дослідження, розробки та впровадження, зокрема щодо впровадження систем спостереження, раннього сповіщення, ефективного цивільного захисту, евакуації тощо.

Україна залишається осторонь світового процесу розробки ефективних механізмів подолання наслідків стихійних лих, від наслідків яких періодично потерпають населення та території України (повені у Закарпатті, шторми у Азовському та Чорному морях і Керченській затоці, лісові пожежі на півдні країни тощо). Потребує удосконалення і вітчизняне законодавство: тут наявні і прогалини, і дублювання функцій різних органів.

Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена необхідністю комплексного дослідження міжнародно-правових норм, які регламентують неоднорідні відносини, пов’язані із діяльністю на випадок стихійних лих.