ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОПОМОГИ: СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТК

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, визначається мета і завдання, об’єкт і  предмет, а також методологія дослідження, розкривається наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, подаються відомості про апробацію і публікацію основних положень дисертації, її структура та обсяг.

Перший розділ дисертаційної роботи „Правові основи регулювання міжнародних відносин у сфері міжнародної технічної допомоги”, що складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню становлення та розвитку правового регулювання надання та використання міжнародної технічної допомоги.

У підрозділі 1.1. „Розвиток правового регулювання міжнародної технічної допомоги у рамках діяльності міжнародних організацій та співробітництва між країнами” досліджується еволюція правового регулювання міжнародних відносин у сфері МТД між країнами з різним рівнем економічного розвитку в рамках діяльності міжнародних організацій, зокрема організацій системи ООН та Організації економічного співробітництва та розвитку, а також становлення двосторонніх та багатосторонніх відносин між країнами-донорами та країнами-реципієнтами. Проаналізовано наукові праці та міжнародно-правові акти ООН з питань міжнародного співробітництва у сфері надання та використання МТД з моменту заснування ООН до теперішнього часу. Визначено основні поняття і категорії предмета дослідження, виділено критерії визначення міжнародної допомоги та міжнародної технічної допомоги, надано авторське визначення поняття „міжнародна технічна допомога”.

У підрозділі 1.2. „Міжнародна технічна допомога як інструмент впровадження Концепції сталого розвитку міжнародної спільноти” проаналізовано категорії „розвиток”, „сталий розвиток”, „людський розвиток” та досліджено Концепцію сталого розвитку, запропоновану наприкінці 80-х років ХХ століття у доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку ООН „Наше спільне майбутнє”. Обґрунтовано положення про те, що сталий розвиток – це гармонізований процес взаємодії між суспільними системами та екологічною системою Землі, що забезпечує збалансований політичний, економічний та соціальний розвиток кожної країни і міжнародної спільноти в цілому за умови раціонального використання природних ресурсів та забезпечення відновлення й самовідновлення екосистем планети. Концепція сталого розвитку динамічно поєднує економічний розвиток кожної окремої держави та міжнародної спільноти з наданням рівних можливостей кожному члену суспільства за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів та ліквідації залежності країн з низьким економічним розвитком від високорозвинених країн. Підкреслюється, що на усвідомлення загальної Концепції сталого розвитку як ідеологічної основи надання міжнародної допомоги вплинуло співробітництво між країнами та визначення цілей та завдань міжнародної технічної допомоги в останнє  десятиліття  ХХ століття.

Показано, що Концепція сталого розвитку як теоретична розробка проблем перспективного розвитку людства встановлює правила взаємодії між економічною, політичною і соціальною системами суспільства та екологічною системою Землі задля досягнення збалансованого розвитку міжнародної спільноти на основі існуючого правопорядку та засобами міжнародного права.

У цьому підрозділі на основі аналізу актів міжнародних організацій з питань сталого розвитку, зокрема Декларації про право на розвиток 1986 року, Декларації з охорони навколишнього середовища та розвитку 1992 року, Паризької декларації щодо підвищення ефективності зовнішньої допомоги 2005 року, низки декларацій ООН про глобальний розвиток міжнародної спільноти, Цілей розвитку тисячоліття ООН 2000 року, а також практики надання і використання МТД, обґрунтовано принципи міжнародно-правового регулювання у сфері МТД: принцип причетності; принцип гармонізації правил надання та використання МТД; принцип попереднього узгодження залучення МТД; принцип передбачуваності МТД; принцип відповідальності урядів країн-донорів за результати МТД.

У підрозділі 1.3. дисертаційної роботи „Міжнародна технічна допомога як інститут підгалузі міжнародного права розвитку галузі міжнародного економічного права” визначено місце інституту надання та використання МТД у системі міжнародного економічного права. У підрозділі обґрунтовано формування в рамках міжнародного економічного права нової підгалузі — міжнародного права розвитку, — інститутом якої є надання та використання МТД. Показано, що міжнародному праву розвитку притаманні структурні елементи підгалузі міжнародного економічного права: зміст, окремий предмет правового регулювання, методи, принципи, норми (джерела) та суспільна значимість, що відповідає всім необхідним критеріям для відокремлення міжнародного права розвитку у  якості підгалузі міжнародного економічного права.

Міжнародне право розвитку являє собою систему міжнародно-правових норм та принципів, яка динамічно розвивається в умовах глобалізації та спрямована на регулювання міждержавних економічних відносин між різними за рівнем розвитку країнами задля забезпечення сталого розвитку кожної окремої країни та міжнародної спільноти загалом.

Автором доведено, що інститут надання та використання МТД міжнародного права розвитку являє собою сукупність міжнародно-правових норм та принципів, що регулюють відносини техніко-економічного співробітництва між донорами та країнами-реципієнтами, предметом яких є надання та використання міжнародної технічної допомоги.

У розділі 2 „Міжнародно-правове регулювання надання та використання міжнародної технічної допомоги” досліджуються особливості правового регулювання двосторонніх та багатосторонніх міжнародних відносин у сфері МТД та детально розглядається правове регулювання надання та використання міжнародної технічної допомоги  Європейського Союзу.

У підрозділі 2.1. „Міжнародно-правове регулювання міжнародної технічної допомоги в рамках діяльності міжнародних організацій” поглиблено вивчаються акти міжнародних організацій системи ООН, що забезпечують їх діяльність у сфері надання та використання міжнародної технічної допомоги. Автором акцентовано увагу на тому, що у сфері міжнародної технічної допомоги акти міжнародних організацій визначають загальні правила поведінки між учасниками відносин та встановлюють дієві механізми реалізації глобальних та регіональних програм міжнародної технічної допомоги.

Дається аналіз позицій фахівців, які досліджують функціонування міжнародних організацій та особливості застосування резолюцій та рекомендацій міжнародних організацій та конференцій системи ООН. Розглянуто застосування актів міжнародних організацій у сфері надання та використання МТД та визнання їх юридично-зобов’язальної сили. Вказується на те, що в рамках виконання актів міжнародних організацій поступово відпрацьовується їх зміст, проявляються особливості впливу на міжнародні відносини та встановлюються загальноприйнятні процедури їх виконання.

Зроблено висновок, що на формування правового регулювання процесів надання та використання МТД вплинуло „м’яке” право, що діє в рамках правотворчої діяльності міжнародних організацій, фіксується їхніми актами та відображається у міжнародних договорах між донором та країною-реципієнтом і доволі часто є ознакою opinion juris при визначенні появи у правовідносинах міжнародного звичаю. Відносини між країнами-реципієнтами і донорами формально конкретизуються через договірну форму та знаходять своє відображення у міжнародно-правових документах міжнародних організацій.

У підрозділі 2.2. другого розділу „Міжнародна технічна допомога Європейського Союзу та її правове регулювання” проводиться порівняльний аналіз надання та використання МТД у рамках співробітництва ЄС з  країнами Центральної Європи та співробітництва України з ЄС. Висвітлено особливості правового регулювання міжнародної технічної допомоги  Європейського Союзу та досліджено міжнародні угоди між Україною та ЄС у сфері надання та використання МТД.

Автором встановлено, що Європейський Союз здійснює реформування у сфері надання та використання міжнародної технічної допомоги, враховуючи при цьому положення Паризької декларації щодо підвищення ефективності зовнішньої допомоги. В рамках реалізації Європейської політики сусідства відбувається поступовий перехід до застосування єдиного механізму надання міжнародної допомоги для країн Європейської політики сусідства ––  Інструменту європейського сусідства і партнерства, затвердженого Регламентом ЄС № №1638/2006 Європейського Парламенту і Ради від 24 жовтня 2006 року. Надання міжнародної технічної допомоги ЄС базується на пріоритетах, визначених Стратегічним документом, розробленим для країни-реципієнта, та Національною індикативною програмою і  є допомогою, що надається уряду країни-реципієнта у пріоритетних сферах суспільних відносин, що мають взаємний інтерес для країни-реципієнта та Європейського Союзу. Показано, що двосторонні відносини між Україною та ЄС у цій сфері базуються на Угоді про партнерство та співробітництва між Україною та ЄС та Рамковій угоді між Урядом України і Комісією ЄС від 12 грудня 2006 року. Рамкова угода ЄС визначає правові, адміністративні та технічні засади впровадження в Україні проектів допомоги ЄС та замінює Загальні правила, що застосовуються до Меморандумів про фінансування ЄС від 28 грудня 1994 року, які використовувались при впровадженні програми ТАСІС. Підкреслюється, що Рамкова угода ЄС забезпечує системні зв’язки між Комісією ЄС та Урядом України у сфері надання та використання МТД та регламентує умови реалізації проектів МТД ЄС на території України.

Договірно-правове регулювання міжнародних відносин між донорами та Україною у сфері МТД розглядається у підрозділі 2.3. „Теоретико-правові засади регулювання надання та використання міжнародної технічної допомоги Україні”. На основі аналізу міжнародних угод між Україною та донорами надано класифікацію міжнародних угод у сфері МТД. Виділено рамкові угоди, угоди цільового програмного характеру, індивідуальні й передінвестиційні угоди, угоди про створення та діяльність окремих інституцій на території країни-реципієнта. Автором детально розглянуто особливості рамкових угод про техніко-економічне співробітництво, предметом яких є надання та використання МТД. Показано, що проявляється стійка тенденція укладання рамкових угод, які визначають основні умови техніко-економічного співробітництва, встановлюють механізм узгодження і надання МТД та особливості реалізації програм та проектів МТД на території України. Рамкові угоди у сфері правового регулювання МТД мають характер системоутворюючих договорів, які складають правову основу спільної діяльності суб’єктів правовідносин у цій сфері.

У розділі 3 „Особливості реалізації міжнародних угод України у  сфері міжнародної технічної допомоги” досліджуються особливості імплементації міжнародних угод України у сфері надання і використання МТД та законодавство України, що регулює впровадження програм та проектів МТД на території нашої держави та правові питання координації залучення та використання МТД.

У підрозділі 3.1. „Особливості імплементації міжнародних угод України у сфері міжнародної технічної допомоги” розглядаються нормативно-правовий та організаційно-правовий механізми виконання міжнародних угод у сфері МТД, а також особливості правового регулювання реалізації програм та проектів МТД відповідно до законодавства України.

Показано, що організаційно-правовий механізм імплементації міжнародних угод передбачає регламентацію діяльності органів влади України, що беруть участь у реалізації міжнародних угод у сфері МТД, та здійснюють заходи, спрямовані на виконання міжнародних зобов’язань держави. Цей механізм імплементації органічно пов’язаний з нормативним механізмом, що включає: стратегічне планування надходження ресурсів міжнародної технічної допомоги на основі національній стратегії розвитку України й стратегії розвитку донорів для України; створення умов реалізації проектів та програм МТД на території України відповідно до положень міжнародних угод між донорами та Україною; розробку нормативного забезпечення виконання міжнародних угод у сфері МТД та координацію діяльності компетентних установ донорів та органів виконавчої влади України.

Особливо важливим для впровадження міжнародних угод у сфері МТД є здійснення ефективної поточної роботи органів виконавчої влади України — Міністерства економіки України, Головного управління державної служби України, Державної митної служби України та Державної податкової служби України, діяльність яких, у свою чергу, координується Кабінетом Міністрів України. 

У підрозділі 3.2. „Правове регулювання координації міжнародної технічної допомоги” здійснюється аналіз державної політики у сфері надання та використання МТД та особливостям стратегічного планування залучення МТД в економіку України. Визначено, що до завдань державної політики у сфері залучення, надання та використання МТД необхідно віднести:

-     прийняття законодавчого акта про основні засади залучення, надання та використання міжнародної технічної допомоги;

-     прийняття загальнодержавної стратегії розвитку України, частиною якої має бути стратегія залучення міжнародної технічної допомоги, розроблена з врахуванням вимог Паризької декларації щодо підвищення ефективності зовнішньої допомоги 2005 року та Цілей розвитку тисячоліття ООН 2000року;

-     вдосконалення системи координації МТД та інституційного механізму управління міжнародною допомогою, що включає вдосконалення моніторингу та оцінки виконання програм та проектів МТД на території України, а також забезпечення державного контролю за використанням матеріальних та фінансових ресурсів МТД.

Встановлено, що подальший розвиток правового регулювання міжнародних відносин у сфері МТД пов’язаний з впровадженням нових правових механізмів залучення та надання МТД та потребує вдосконалення вже існуючих механізмів. Зокрема, актуальним є застосування механізмів національного виконання проектів ООН та бюджетної/секторальної підтримки Світового банку і ЄС, а також активне застосування грантової допомоги, що дозволить підвищити ефективність міжнародної технічної допомоги.