ПРИНЦИП НАЙБІЛЬШОГО СПРИЯННЯ У МІЖНАРОДНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ ПРАВІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається тим, що сучасні міжнародні економічні відносини ґрунтуються, головним чином, на принципі (режимі) найбільшого сприяння.

По-перше, режим найбільшого сприяння є основою правової системи Світової організації торгівлі (СОТ) – однієї з найбільш впливових міжнародних міжурядових організацій універсального характеру. Станом на січень 2011 р. до СОТ входить переважна більшість країн світу – 149 країн, зокрема, усі держави-члени Європейського Союзу, США, Китай, Канада, Японія, Бразилія та інші. Також членами СОТ є 4 митні території (Європейський Союз; Гонконг; Макао і окрема митна територія Тайвань, Пенгху, Кінмен і Матсу). Загальна кількість учасників СОТ – 153 члени, які загалом охоплюють понад 97% обсягу світової торгівлі, близько 85% світового ВВП та понад 85% населення світу. Україна офіційно є членом СОТ з 16 травня 2008 року. Україна керується у відносинах із членами СОТ виключно міжнародно-правовими нормами, прийнятими в рамках цієї організації.

По-друге, Україна є учасником двосторонніх міжнародних торговельних договорів про режим найбільшого сприяння з країнами, які на сьогодні не є членами СОТ. Загалом таких країн є 19, зокрема, до них належить Російська Федерація, Білорусь і Казахстан.

По-третє, взаємність режиму найбільшого сприяння передбачає, що держави не лише надають певні поступки у торгівлі іншим країнам, але й самі користуються еквівалентними поступками з боку інших країн.

Викладене вище означає, що існує нагальна необхідність у спеціальному міжнародно-правовому дослідженні принципу (режиму) найбільшого сприяння у сучасному міжнародному праві, що надасть змогу розуміти та застосовувати режим найбільшого сприяння задля найкращого забезпечення національних інтересів України.

На жаль, режим найбільшого сприяння не був предметом комплексних міжнародно-правових досліджень в Україні. В основному вітчизняні вчені зверталися до цього питання або в наукових статтях чи окремих підрозділах монографій (Войтович С.А., Касьянов С., Князевич Р.П., Ларін М., Михєєв С.А., Пероганич Ю., Пятницький В.Т., Циганкова Т. та ін.), або в підручниках і посібниках з міжнародного права (Бувайлик Г.Є., Дахно І.І., Опришко В.Ф. і Лясковська Л.А., Шумілов А.С. та ін.). Окремі аспекти режиму найбільшого сприяння розкриті у дисертаційних роботах   Буткевич О.В., Мережка О.О і Федорчука Д. Е.

З останніх за часом вітчизняних досліджень слід виділити колективні праці таких авторів, як: Баяр А., Кобута І., Жигадло В., Заїка А., Шкарбан Є. і Шевцов О., що були виконані за підтримки Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН).

У зарубіжній доктрині міжнародного права дослідженню режиму найбільшого сприяння приділено значну увагу, зокрема, можна назвати таких вчених, як: Бартлет Б., Бродер А., Броунлі Я., Вельямінов Г.М., Гефтер А., Гольцендорф В., Дюмулен І.І., Кожевников О., Корф С.О., Кузнецова О.Д., Ліст Ф., Лорімер Дж., Медвєдєв Є., Петров К.Д., Тімошина Т.М., Усенко Є.Т., Устинова Т.С., Ушаков М.О., Шапкін І.Н., Шумілов В.М., Халек Г. та інші.

У міжнародно-правовій доктрині, що існувала у Російській імперії, слід виділити статтю Ф. Брокгауза та І. Ефрона «Торговые (коммерческие) трактаты» (1901 р.) та монографію професора Маковського Я.Д. «Условие наибольшего благоприятствования в торговых договорах: исторический очерк» (1917 р.).