У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, розкрито зміст і стан наукової розробки проблеми, її значущість, визначена мета, основні завдання, об’єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне та теоретичне значення одержаних результатів, наведені відомості про апробацію результатів, структуру та обсяг дисертації.
Розділ 1 «Загальні засади дослідження проблеми насильства щодо жінок у сім’ї» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблеми запобігання насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї» проаналізовано основні праці вітчизняних і зарубіжних вчених з досліджуваної проблематики. З’ясовано, що на теренах України проблема насильницької злочинності у сім’ї та побуті найбільш активно почала розроблятися на початку 60-х років минулого століття. У наукових працях основна увага приділялася дослідженню криміногенних чинників у сімейно-побутових взаєминах, впливу сім’ї на відтворення основних видів злочинності, проблемам профілактики побутових злочинів. Беручи до уваги результати сучасних досліджень, автор дійшов висновку, що в контексті діяльності органів внутрішніх справ проблема запобігання насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї комплексно не розроблялася.
У підрозділі 1.2 «Історія розвитку законодавства щодо протидії насильству відносно жінок у сім’ї» досліджено формування законодавчого захисту жертв насильства в сім’ї, у тому числі жінок, на тлі історичного розвитку суспільних відносин. З’ясовано, що в суспільствах, організованих за принципом панування і підпорядкування, насильство над жінками в сім’ї було легітимізоване на рівні законодавства, що регулювало сімейні відносини. Істотний вплив на формування законодавства щодо протидії насильству в сім’ї спричинила Загальна декларація прав людини. Забезпеченню рівності прав жінок і чоловіків, захисту жінок від проявів насильства сприяли Пекінська декларація та Платформа дій. Подальший системний аналіз положень законодавства дозволив узагальнити, що законодавство України щодо протидії насильству в сім’ї розвивається відповідно з міжнародними стандартами протидії. Основною проблемою залишається недосконала практика його застосування.
У підрозділі 1.3 «Поняття та види насильства в сім’ї щодо жінок» проаналізовано наукове та нормативне визначення поняття насильства в сім’ї та його видів. Звертається увага на неточність законодавчої конструкції, коли, зокрема, у ст. 1 Закону України Про попередження насильства в сім’ї під насильством у сім’ї розуміють лише дії, хоча з дефініції економічного насильства випливає можливість насильства у формі бездіяльності. Окрім цього, насильство в сім’ї може вчинятися декількома членами сім’ї (наприклад, батьком і сином щодо матері, дітьми щодо матері тощо), проте з загального визначення це не випливає.
Узагальнено специфічні ознаки насильства щодо жінок у сім’ї. За даними анкетування з’ясовано, що у сім’ї чоловіки до жінок найчастіше (72%) застосують фізичне насильство, 51% – психічне, 12% – економічне; 8% – сексуальне, що свідчить про можливість поєднання різних видів насильства.
Відповідно до сучасної доктрини кримінального права та чинної судово-слідчої практики доведено доцільність виділяти два види злочинного насильства в сім’ї: фізичне та психічне. Зокрема, обґрунтовано, що умисні злочини, де насильство виступає елементом мотивації, в найбільшій мірі відображають сутнісний зміст злочинного насильства, що вчиняється в сім’ї.
У підрозділі 1.4 «Зарубіжний досвід запобігання правоохоронними органами насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї» зазначається, що запобігання правоохоронними органами насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї в демократичних державах здійснюється на чіткій правовій основі, яка передбачає ретельне реагування на прохання про допомогу і захист. Найбільш поширеним спеціальним заходом є охоронний ордер, який передбачається не лише правообмеження щодо винного у насильстві в сім’ї, аж до видворення із житла, але й ознайомлення жертви з процедурами захисту. Окрім цього, у законодавстві окремих європейських держав кримінальні справи за фактами насильства в сім’ї можуть бути порушені компетентними органами навіть тоді, коли жінка відмовляється підтримувати звинувачення, проте є неспростовні докази неодноразового застосування насильства. У США позитивно себе зарекомендувала «спецпідрозділи із втручання у сімейні кризи»; спільні команди поліцейських і представників кризового центру для реалізації програм допомоги жертвам насильства в сім’ї. Розглянута можливість запозичення кращих зразків зарубіжного досвіду за умови подальшого розвитку законодавства України в напрямку посилення захисту жертв насильства в сім’ї.
Розділ 2 «Кримінологічний аналіз насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї» складається з чотирьох підрозділів, присвячених кримінологічній характеристиці, яка розглядається в площині її практичного застосування для оптимізації процесу розробки заходів запобігання.
У підрозділ 2.1 «Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї», за результатами вивчення кримінальних справ з’ясовано, що в структурі злочинів переважають тілесні ушкодження (54,5%).
Підвищена латентність значною мірою зумовлена недосконалою практикою повідомлення про насильство в сім’ї. Адже заяви найчастіше надходять саме від жінок-жертв насильства (64,5%), які звертаються до правоохоронних органів у випадках найнебезпечніших проявів насильницької поведінки.
Насильницькі злочини відносно жінок у сім’ї найчастіше вчинялися без попередньої підготовки, внаслідок невизначеного наміру, що виник раптово (93,5%) та із застосуванням побутових предметів (61,5%).
83% насильницьких злочини відносно жінок у сім’ї вчинялися за місцем спільного проживання злочинця і жертви. За видом житла – в окремій квартирі чи індивідуальному будинку (91%), де відсутні сторонні особи, які б могли завадити насильству. За часом вчинення – з 18 до 24 години (64%), що припадає на час найбільш інтенсивного спілкування на підґрунті спільного побуту, після завершення робочого дня.
Вчинення насильницьких злочинів щодо жінок переважно вмотивовано: помстою за зраду (19,5%); за відмову дати гроші на спиртне (8,5%); за звернення до правоохоронних органів (10%); невдоволеністю характером потерпілої (5%); веденням нею господарства (7%).
У підрозділі 2.2 «Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили насильницькі злочини щодо жінок у сім’ї», спираючись на методологічні засади вчення про особу злочинця, акцентується увага на особливостях кримінологічної характеристики осіб, які вчинили насильницькі злочини щодо жінок у сім’ї. За результатами проведеного анкетування встановлено, що у 87% випадків, насильство застосовувалося особами чоловічої статі. За віком – повнолітніми особами (93%), з яких 18–30 років – 35%; 30–40 років – 34%;
40–60 років – 24%. Такі особи не вирізнялися високим соціальним статусом: безробітні – 30%; робітники – 24%; бізнесмени – 15%; службовці – 14%; пенсіонери – 13%; студенти – 3%; інше – 1%. 29% осіб, які вчинили насильство, мали середньо-спеціальну освіту; 26%, – вищу; 25% – середню; 15% – незакінчену середню; 6% – без освіти.
Взаємини між злочинцем та жертвою, зазвичай, неприязні. Так, 42% жінок зазначили, що насильство до них застосовувалося не рідше одного разу на тиждень; 17% – не рідше одного разу на день; 32% – в залежності від настрою кривдника; 9% - насильство – рідкість у їх родині.
В ціннісній ієрархії сім’ї не відведено належного значення (серед осіб, які вчинили умисне вбивство, 74,1% особа перебувала в громадянському шлюбі; у 61,1% - не було дітей).
Підрозділ 2.3 «Віктимологічний аспект щодо насильницьких злочинів відносно жінок у сім’ї» присвячено вивченню поведінки жертви злочину в її взаємозв’язку зі злочинцем, віктимологічною ситуацією, яка склалася у сім’ї, що є важливою ланкою в детермінації насильницької злочинної поведінки.
Підвищена віктимність вікової підгрупи 25 до 45 років відповідає періоду найбільшої соціальної активності, загостренню індивідуально-психологічних конфліктів, накопиченню емоційно-психологічних переживань за своє майбутнє, відсутністю почуття закоханості, що посилюється подружніми зрадами. Відносно невисокий освітній рівень та соціальний статус жінок-жертв насильства в сім’ї посилює їх економічну й психологічну залежність. Провокуюча поведінка жінок-жертв насильства може зумовлюватися її станом алкогольного сп’яніння (36%). В цілях віктимологічного запобігання узагальнено найбільш типові морально-психологічні ознаки, що характеризують жінок-жертв насильства в сім’ї.
У підрозділі 2.4 «Детермінанти насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї» розглянута кримінологічна детермінація, як вид соціальної детермінації, що відображає взаємодію різних явищ і процесів, а також свідому участь у них людини з її вольовим вибором поведінки та відповідальністю.
Детермінанти розглядаються в середовищі сім’ї та поза її межами. Аналізуючи детермінанти насильства в сім’ї звертається увага на можливість його вчинення внаслідок: подружньої зради (33%); зловживання спиртними напоями (31%); економічних негараздів (21%); відсутності домашнього затишку (10%); неохайного зовнішнього вигляду жінки (4%).
З’ясовано детермінанти насильницької злочинної поведінки на соціально-психологічному рівні. З огляду на предмет дослідження особлива увага приділяється висвітленню недоліків у діяльності органів внутрішніх справ.
Підвищеному рівню латентності насильницьких злочинів щодо жінок у сім’ї сприяють: ізольованість простору, де вчиняється насильство; небажання жертв та очевидців злочину розголошувати інтимні подробиці сімейних стосунків; матеріальна залежність жертви від винного; зневіра жінок-жертв «сімейного» насильства у можливість правоохоронних органів надати їм необхідний захист і допомогу; низький рівень суспільної правосвідомості, що перешкоджає адекватному сприйняттю та реагуванню на прояви насильства щодо жінок у сім’ї.
Розділ 3 «Діяльність органів внутрішніх справ щодо запобігання насильницьким злочинам відносно жінок у сім’ї та шляхи її вдосконалення » складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Кримінологічний аспект організації діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання насильницьким злочинам відносно жінок у сім’ї та шляхи її удосконалення» зазначається, що органи внутрішніх справ реалізують свою діяльність у таких основних напрямах: 1 – репресивному, що полягає у притягненні винних до відповідальності; 2 – наданні допомоги жертві насильницького злочину та кривднику шляхом формування у останнього гуманістичних цінностей та ненасильницької моделі поведінки в сім’ї. При цьому за результатами опитування жінок-жертв насильства в сім’ї встановлено, що 47% вбачають основну функцію органів внутрішніх справ у врегулюванні конфлікту в сім’ї; 28% – у покаранні винних у насильстві; 25% – ретельнішому розслідуванні інцидентів насильства в сім’ї.
За результатами вивчення судово-слідчої практики встановлено, що в полі діяльності органів внутрішніх справ, зазвичай, перебувають сім’ї, де сварки та бійки є нормою міжособистісного спілкування. Сім’ї, де насильство ретельно приховується, а жертва перебуває в цілковитій матеріальній та психологічній залежності від чоловіка й надалі залишаються «недосяжними» для органів внутрішніх справ, а отже, такі жінки – найбільш незахищені від проявів насильства в сім’ї.
Віктимологічне запобігання органами внутрішніх справ, передусім, передбачає: організацію фізичного та статевого виховання; формування якостей, що активізують самозахист у небезпечній ситуації; оволодіння навичкам розпізнавати типові небезпечні ситуації; формування у осіб з негативною віктимною поведінкою позитивних якостей, неконфліктної поведінки, що нейтралізує загрозу насильства; систематизацію інформації віктимологічного характеру та часткове переорієнтування працівників органів внутрішніх справ на профілактику в напрямку «від потенційної жертви до злочинця».
За результатами дослідження обґрунтовано низку пропозицій щодо удосконалення запобігання органами внутрішніх справ насильницьким злочинам щодо жінок у сім’ї. Зокрема, виявлена доцільність формувати спеціальні слідчо-оперативні групи на паритетних засадах, включивши до їх складу психологів; а для більш ретельного з’ясування чинників насильства щодо жінок в сім’ї – залучати співробітників органів внутрішніх справ з числа осіб жіночої статі.
У підрозділі 3.3 «Взаємодія органів внутрішніх справ з громадськістю, органами й установами на які покладено обов’язок запобігання насильству в сім’ї» з’ясовано основні форми взаємодії органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами: – консультування з питань попередження насильства в сім’ї; участь у науково-практичних заходах; виявлення причин та умов, що сприяють насильству відносно жінок в сім’ї; застосування заходів профілактики насильства в сім’ї; внесення подань з питань попередження насильства в сім’ї до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Обґрунтована необхідність взаємодії з громадськістю, органами й установами на які покладено обов’язок запобігання насильству в сім’ї при реалізації органами внутрішніх справ методів посередництва та надання допомоги. Розглянута можливість активнішого залучення громадськості до індивідуальної профілактики, атестації осіб, що перебувають на профілактичному обліку. Узагальнено низку інших рекомендацій щодо удосконалення взаємодії органів внутрішніх справ з громадськістю.
| 
