ДЕОНТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ У СФЕРІ ПРАВОПОРЯДКУ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі автором обґрунтовано актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробки проблеми, розкрито зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначені мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, використані методи, висвітлені наукова новизна роботи, практичне значення одержаних результатів, наведені дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій.

Розділ 1 «Джерельна база дослідження деонтологічних засад діяльності міліції (поліції) у сфері правопорядку» складається з двох підрозділів, у яких досліджено основні етапи формування та розвитку наукової думки щодо деонтологічних засад діяльності міліції (поліції) у сфері правопорядку та висвітлено процес становлення міліцейської (поліцейської) деонтології як науки.

У підрозділі 1.1 «Основні етапи формування та розвитку наукової думки щодо деонтологічних засад діяльності міліції (поліції) у сфері правопорядку» проаналізовано стан наукових розробок деонтологічних засад діяльності поліції у сфері правопорядку в дорадянський період, розкриваються особливості наукового осмислення деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку в СРСР, систематизуються наукові позиції вчених щодо деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку в незалежній Україні.

За результатами аналізу наукових джерел з досліджуваної проблематики автор виокремив три етапи становлення деонтологічних засад діяльності міліції (поліції) –дореволюційний, радянський та пострадянський.

Такий підхід надав можливість з’ясувати відсутність у дореволюційній Росії фундаментальних розробок проблеми деонтологічних засад діяльності поліції. Проте, деякі аспекти щодо належного ставлення поліцейських чинів до виконання своїх професійних обов’язків описані в довідковій, науковій, навчальній літературі та періодичних виданнях.

Проаналізувавши праці, опубліковані за часів Радянського Союзу, автор дійшов висновку, що в цей період здійснювалася розробка окремих аспектів деонтологічних засад діяльності радянської міліції. Однак, вона мала локальний характер, більшість праць були написані у традиційній заідеологізованій формі. Саме він був визначальним фактором, що згубно впливав на вивчення і висвітлення проблем діяльності міліції. Дослідники розглядали міліцію винятково як основний орган забезпечення соціалістичної законності та правопорядку. Вивчення інших напрямів її діяльності ігнорувалося та одночасно навмисно замовчувалося те негативне, що було у практичній діяльності цих органів. Подібні дослідження не можна визнати повною мірою об’єктивними, проте вони є важливими джерелами, що висвітлюють процес становлення і розвитку, організаційної структури, компетенцій і вимог, що висувалися до діяльності та поведінки працівників міліції з боку держави та суспільства взагалі.

За два десятиліття незалежності України до питань співвідношення права і моралі, юридичної етики, юридичної деонтології, професійної етики, професійно-етичних якостей, морально-правової культури особи, професійної культури працівників міліції зверталося багато вчених, зокрема: П. Біленчук, І. Богатирьов, І. Бризгалов, С. Гусарєв, О. Карпов, М. Орзих, О. Осауленко, Н. Свиридюк, О. Скакун, С. Сливка, О. Тихомиров, Г. Цирфа, О. Шмоткін та інші. Однак їх науковий інтерес був пов’язаний здебільшого саме з науковими розробками юридичної деонтології. Єдиним джерелом, в якому розкриваються основні поняття та категорії деонтологічного аспекту діяльності міліції у сфері правопорядку, є перший том Міжнародної поліцейської енциклопедії, що вийшов друком у 2003 р. під назвою «Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології». Такий стан наукового осмислення проблематики деонтологічних засад діяльності міліції України у сфері правопорядку зумовлює необхідність розробки цього напряму в сучасні юридичній науці України та його концептуалізацію.

У підрозділі 1.2 «Міліцейська (поліцейська) деонтологія як галузь знань про належну поведінку працівників міліції (поліцейських)» наведена розгорнута теоретична характеристика міліцейської (поліцейської) деонтології як науки та навчальної дисципліни.

Проаналізувавши наукові розробки основ поліцейської деонтології у світовій юридичній науці, автор дійшов висновку, що наукові рекомендації І. Бентама, засновника деонтології, були враховані у країнах Європи та Америки як у законодавстві, так і в процесі формування практичних принципів діяльності поліції у сфері правопорядку. Саме І. Бентам розробив модель науки про норми професійної поведінки людини, яка наділена владними повноваженнями та повинна реалізовувати їх в інтересах суспільства та окремих громадян на підставі моральних норм.

Ідеї І. Бентама дістали відображення й у працях російського вченого В. Кукушина, який вперше на пострадянському просторі висвітлив деякі питання поліцейської деонтології. На думку автора, міліцейська (поліцейська) деонтологія, так само як теорія права і філософія права, формує загальні знання про належну (бажану) поведінку працівників міліції (поліції), що в свою чергу, використовуються галузевими й іншими юридичними науками як вихідні засади для досліджень відповідних наукових проблем. Міліцейська (поліцейська) деонтологія як наука знаходиться на етапі свого становлення та визнання, оскільки ще й досі не розв’язані концептуальні завдання, відсутні глибокі методологічні розробки тощо.

Міліцейська деонтологія як навчальна дисципліна призначена заповнити прогалину, що утворилася після відмови від ідеологізованих поглядів на мораль за часів СРСР і спрямована на формування світоглядних позицій майбутніх правоохоронців, надає їм знання про майбутню професію, найважливіші професійні вимоги, що висуваються до правоохоронців, та стандарти, що склалися у світовій практиці щодо здійснення правоохоронної діяльності, особистісні якості, якими має бути наділений працівник міліції.

У навчальному процесі та професійній підготовці міліцейська деонтологія є свого роду базисом для роз’яснення працівникам міліції (поліції) (тим, які вже працюють, і тим, які ще тільки навчаються) деонтологічних засад належної поведінки та здійснення будь-яких видів практичної діяльності. Знання деонтологічних засад, узагальнення позитивного досвіду їх використання дозволяє впроваджувати у практику більш дієві форми та методи роботи, підвищувати рівень довіри суспільства до міліції.

Автор обґрунтовує необхідність впровадження в систему підготовки та професійного становлення кадрів, а також у практичну діяльність працівників міліції міліцейської (поліцейської) деонтології, що сприятиме підвищенню якісних характеристик і моральної стійкості особового складу міліції України.

Розділ 2 «Методологічні аспекти дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено методику дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку, надано теоретико-юридичну характеристику деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку, розглянуто праксеологічний аспект дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку.

У підрозділі 2.1 «Методика дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку» автор доводить, що методологія пізнання деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку спирається на певні філософсько-правові підвалини, що сприяють досягненню певного рівня пізнання реальності та фіксуються в системі базових категорій: «суспільний порядок», «правопорядок», «громадський порядок», «деонтологічні принципи», «деонтологічні норми», «обов’язок».

У науковому дослідженні можна виокремити два рівні: емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів, і теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з цими рівнями, комплекс необхідних методів дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку дисертант пропонує поділити на три групи: 1) методи емпіричного дослідження – спостереження, вимірювання, експеримент; 2) методи теоретичного дослідження – аналогія, гіпотетико-дедуктивний метод, метод ідеалізації, метод формалізації, аксіоматичний метод, історичний метод, метод класифікації, систематизація, типологізація; 3) методи, що застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях дослідження – абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, порівняння, узагальнення.

На думку автора, у структурі методики дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку потрібно виокремити діяльний і деонтологічний підходи як такі, що мають домінуюче значення для цього дослідження.

Діяльний підхід під час дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку забезпечує розкриття особливостей реалізації цих засад та дозволяє визначити напрями підвищення ефективності їх реалізації у практичній діяльності міліції (поліції) у сфері правопорядку.

Протягом останніх років спостерігається активізація досліджень деонтологічних аспектів професійної діяльності особливо в юридичній сфері. Деонтологічний підхід щодо дослідження діяльності міліції у сфері правопорядку дозволяє розкрити проблематику через призму двох аспектів – реалізацію норм належної поведінки працівників міліції – з одного боку, а з іншого – врахування демографічних, соціально-статусних, релігійних, світоглядних, національно-етнічних особливостей різних груп населення при контактах з ними.

У підрозділі 2.2 «Деонтологічні засади діяльності міліції у сфері правопорядку: теоретико-юридичний аспект» здійснюється теоретичне обґрунтування поняття деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку, розкривається структура деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку.

На підставі осмислення теоретичних і нормативних джерел здобувачем сформульовано поняття «деонтологічні засади діяльності міліції», під якими пропонується розуміти систему деонтологічних принципів і деонтологічних норм, що спрямовані на забезпечення належного виконання працівниками міліції своїх професійних обов’язків, а також розроблено відповідний поняттєво-категоріальний апарат дослідження.

Автор доходить висновку, що принципи діяльності міліції можна класифікувати в різних площинах. На думку дисертанта, в аспекті охорони правопорядку до таких принципів слід віднести: дотримання прав і свобод людини та громадянина; законність; демократизм; гуманізм; справедливість тощо.

До індивідуальних принципів, яких має дотримуватися та зобов’язаний керуватись працівник міліції при виконанні своїх професійних обов’язків, віднесено: діяти чесно, раціонально та ефективно; співпрацювати з громадянами та громадськими організаціями; використовувати форми та методи, що забезпечать бажаний результат; враховувати у своїй діяльності пріоритети місцевих громад і партнерів і таким чином, який є прийнятним для них; ставитись до всіх справедливо, незважаючи на їх расу, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, стать, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовні або інші ознаки. Основними принципами діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина у сфері правопорядку, на думку здобувача, є: обов’язок, корисність, гідність та обережність. Саме ці принципи є найбільш універсальними.

До основних деонтологічних принципів, на яких базується діяльність міліції (поліції), автор відносить: повагу до особистості; доброзичливість (турботливість); нешкідливість; справедливість; обґрунтованість; чесність; відповідальність; виваженість. Зазначені принципи є основою формування деонтологічних норм.

Деонтологічні норми як складовий елемент деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку виступають симбіозом між нормами права та нормами моралі, оскільки, з одного боку, вони містять стандарт належної поведінки, а з іншого – за їх невиконання на особу накладається дисциплінарна чи матеріальна відповідальність.

У своїй єдності деонтологічні принципи діяльності міліції та деонтологічні норми діяльності міліції становлять деонтологічні засади діяльності міліції та сприяють підвищенню якості діяльності служб і підрозділів міліції у сфері правопорядку.

У підрозділі 2.3 «Праксеологічний аспект дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку» обґрунтовано тезу, що дослідження проблеми використання деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку має не лише суто теоретичне, а й праксеологічне значення. Це є закономірним, оскільки від правильного розуміння та реалізації деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку значною мірою залежить ефективність функціонування правової системи суспільства та її вплив на всі сфери суспільного розвитку.

Основною метою праксеологічного аспекту дослідження деонтологічних засад діяльності міліції у сфері правопорядку є вивчення можливостей та шляхів досягнення найефективнішого результату. Поняття (категорію) «можливість діяння» праксеологія досліджує згідно з «активністю діючого суб’єкта». Остання категорія (поняття) передбачає ефективність, результативність, досконалість, максимальність, раціональність, доцільність діянь, що призводять до синергетичного спрямування. Після аналізу правил, засобів, форм, методів, способів і прийомів діяльності розробляється порядок дії, формулюються загальні норми, що регламентуватимуть найважливіші напрями професійної діяльності. Зазвичай, це відбувається у вигляді системи рекомендацій щодо професійної поведінки індивідуальних і колективних суб’єктів.

Загальнозначущість повноти особистих деонтологічних знань є особливо актуальною для праксеологічного підходу, оскільки обмежені знання деонтологічних засад не дозволять працівнику міліції ефективно здійснювати свою діяльність у сфері правопорядку.

Пропонується ряд конкретних заходів, спрямованих на забезпечення ефективного впливу деонтологічних засад на практичну діяльність міліції України у сфері правопорядку.

Розділ 3 «Ґенеза деонтологічних засад діяльності поліції (міліції) у сфері правопорядку» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються особливості формування, розвитку та функціонування деонтологічних засад діяльності поліції Російської імперії та міліції СРСР і незалежної України у сфері правопорядку.

У підрозділі 3.1 «Деонтологічні засади діяльності поліції Російської імперії у сфері правопорядку» розкрито процес становлення деонтологічних засад діяльності поліцейських у дореволюційній Росії.

Дисертант підкреслює, що вже у XVI ст. охорона правопорядку розглядалась як «блага», гідна, почесна справа, що має важливе значення для суспільства та всіх громадян. До того, як почав використовуватися західний термін «поліція», ця служба в Росії мала назву – «служба благочинства». Природно, що благу справу можна було довіряти лише тим особам, які відповідально ставилися до виконання своїх обов’язків та були наділені найкращими моральними якостями.

Значний вплив на діяльність поліції спричинили реформи Катерини II, яка 8 квітня 1782 р. підписала поліцейський статут, що отримав назву «Статут благочинства або поліцейський» і містив основні деонтологічні засади діяльності поліції. Цим статутом передбачалось, що поліцейські мають здійснювати свою діяльність на основі здорового розуму, доброї волі щодо виконання дорученої справи, людинолюбства, вірності у служінні імператорській величності (примітно, що ця якість поставлена лише на четверте місце, відразу після «людинолюбства»), проявляти старанність у забезпеченні загального блага, відповідати займаній посаді, бути чесними та безкорисливими. Саме у XVIII ст. впроваджуються нові організаційні форми у внутрішньому управлінні поліцією та закладаються основи професійної етики поліцейських.

На початку ХХ ст. поліцейський, у процесі своєї практичної діяльності, користувався адаптованим для нижчих чинів «Букварем сучасного городового», який було видано у 1915 р. У ньому зазначалось, що під час виконання службових обов’язків необхідно, щоб ці обов’язки поглинули всю увагу службовця, адже суспільство розраховує, що вся увага і пильність поліцейського спрямовані на допомогу громадянам. Наголошувалося й на тому, що досить легко звикнути суворо ставитися до своїх обов’язків, а така звичка з часом обертається на любов до справи. Акцентувалося, що постійна пильність попереджає злочин, а неуважність заохочує злочинця. Вимагалося й таке, щоб за будь-яких обставин «володіти собою». Отже, деонтологічні засади діяльності поліції Російської імперії дістали своє закріплення у нормативних документах XVII – початку XX століття.

У підрозділі 3.2 «Формування деонтологічних засад діяльності радянської міліції у сфері правопорядку» автором висвітлено процес закріплення деонтологічних засад діяльності радянської міліції у сфері правопорядку в період з 1917 до 1990 років.

Перемога більшовиків у Жовтневій соціалістичній революції (Жовтневому перевороті, як прийнято говорити нині) 1917 р. створила умови для формування сил правопорядку на зовсім іншій (класовій) ідеологічній платформі, в основу якої була покладена нова форма політичної влади – диктатура пролетаріату. У червні 1919 р. були прийняті «Інструкція для чинів народної міліції УНР» та «Коротка інструкція для міліціонера», де закріпили положення про те, що народна міліція є державним інститутом, який створено для охорони законного ладу, громадського прядку та спокою, а також для попередження і виявлення кримінальних злочинів та для виконання інших обов’язків, покладених на неї законом. Ці документи містили певні деонтологічні засади поведінки працівників міліції з боку того, що міліціонер повинен виконувати всі законні доручення начальника; при виконанні своїх службових повноважень ввічливо поводитися з громадянами; надавати допомогу громадянам для безпечного переходу ними вулиць і майданів; не повинен відлучатися з місця служби; вести порядне життя, не пиячити і бути завжди чисто одягненим; не розповідати про злочини, за якими проводиться слідство, а також про службові розпорядження тощо. Особлива увага була приділена поводженню зі зброєю – зберігати її потрібно було в порядку, передбаченому окремими правилами, а застосовувати лише в крайніх випадках, коли немає можливості вжити інших засобів, при цьому пам’ятаючи, що за незаконне застосування зброї працівник міліції підлягатиме суворій відповідальності.

У жовтні 1962 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила текст Присяги особового складу радянської міліції, а також Положення про порядок її прийняття. Саме в них були закріплені основні деонтологічні засади діяльності міліції – працівник міліції зобов’язувався носити це звання з честю, сумлінно вивчати міліцейську справу, охороняти військове і народне майно від псування і розкрадання, при виконанні обов’язків не шкодувати ні своїх сил, ні життя.

Протягом 70 – 80-х років Президія Верховної Ради СРСР і Рада Міністрів СРСР прийняли ряд нормативно-правових актів, що містили деонтологічні засади діяльності міліції у сфері правопорядку. Зокрема, у червні 1973 р. Міністр внутрішніх справ СРСР видав наказ № 235 «Про ввічливе й уважне ставлення працівників міліції до громадян», де вимагалося, щоб кожен працівник міліції був вдумливим і обачним при здійсненні наданих йому повноважень, об’єктивним при припиненні протиправних дій.

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ 1984 р. закріплював принципи законності, вірності службовому обов’язку, патріотизму, єдності інтересів держави та народу, які згодом  міцно утвердилися у свідомості та діяльності більшості працівників органів внутрішніх справ та міліції зокрема.

Отже, тенденції розвитку деонтологічних засад діяльності радянської міліції у сфері правопорядку та їх закріплення у нормативних актах були зумовлені в різні часи революційною необхідністю, військовим станом, процесами розбудови комунізму тощо.

У підрозділі 3.3 «Трансформація деонтологічних засад діяльності міліції незалежної України у сфері правопорядку» розкрито зміст основних нормативних актів, що були прийняті після набуття Україною незалежності та визначають деонтологічні засади діяльності міліції у сфері правопорядку.

Першим серед основних нормативних актів, що регламентували діяльність одного з ключових суб’єктів правоохоронної системи України став Закон України «Про міліцію». Автор зазначає, що розділ «Загальні положення» цього Закону закріплює і деонтологічні засади її діяльності. Зокрема, у ст. 3 Закону «Принципи діяльності міліції» записано, що діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Підкреслено, що діяльність міліції є гласною, вона інформує органи влади й управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення.

Суттєву роль у закріпленні деонтологічних засад діяльності міліції України відіграли затверджений Колегією МВС України у 1996 р. «Кодекс честі працівників органів внутрішніх справ України» та схвалений Колегією МВС України у жовтні 2000 р. «Етичний кодекс працівників органів внутрішніх справ України». Вони передбачали, що при виконанні службових обов’язків та у повсякденному житті працівник органів внутрішніх справ повинен: бути вимогливим до себе, принциповим, правдивим, неупередженим у прийнятті рішень. Виявляти ініціативу, твердість і рішучість у справі захисту суспільства, охорони прав і свобод громадян, постійно підвищувати свій професійний, інтелектуальний і культурний рівень; повсякденно стверджувати принципи законності, справедливості та гуманізму; з гордістю носити формений одяг працівника органів внутрішніх справ, стежити за охайністю свого зовнішнього вигляду; усвідомлювати свою особисту відповідальність за результати боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку, уважно та без упередження ставитись до громадян, у стосунках з колегами додержуватись взаємоповаги, щирості, доброзичливості, товариської допомоги та вимогливості; своїми вчинками та поведінкою, способом життя нетерпимо ставитись до будь-яких аморальних проявів, активно боротися з цими явищами у колективах внутрішніх справ.

Водночас, 5 листопада 2011 р. наказом МВС України № 825 затверджено Кодекс поведінки працівника органів внутрішніх справ, який передбачає посилення виховної роботи серед працівників міліції з метою дотримання ними стандартів етичної поведінки, доброчесності, запобігання негативним проявам при виконанні своїх службових обов’язків та в особистому житті. Цей Кодекс є узагальненням деонтологічних засад діяльності міліції незалежної України у сфері правопорядку.