ДЕМОКРАТИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРАВА: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються її мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічні засади, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наведені дані щодо апробації та публікації результатів проведеного дослідження, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Право як загальносоціальний феномен» складається з чотирьох підрозділів і присвячений теоретичним аспектам вивчення права в системі соціально-нормативного регулювання, визначенню сутності витоків, постулатів та функцій права, дослідженню принципів права як прояву його субстанціональної будови, а також виявленню системно-ієрархічного характеру форм і джерел права.

У підрозділі 1.1 «Право в системі соціально-нормативного регулювання» здійснено науковий аналіз категорії «право», його ролі та значення в соціально-нормативному регулюванні.

З’ясовано, що соціальні норми пов’язані з волею і свідомістю людей загальними правилами регламентації форм їх соціальної взаємодії, що виникають у процесі історичного розвитку і функціонування певного суспільства. При цьому зазначається, що право виступає найважливішим регулятором суспільних відносин, але водночас воно регулює суспільні відносини у взаємодії з іншими соціальними нормами, тобто право є елементом системи соціально-нормативного регулювання.

Підкреслюється, що в процесі розвитку суспільства і держави у людей змінювалося уявлення про право, оскільки у відповідні історичні періоди виникали різні правові ідеї, теорії, думки. У зв’язку із цим автором обґрунтовується думка, що для визначення поняття права важливим є його системний аспект, оскільки право — це не проста сукупність правових норм, а сукупність, що побудована на засадах системи, якій об’єктивно властиві, з одного боку, єдність та узгодженість, а з другого — поділ (диференціація) на відносно самостійні структурні елементи: норми права, правові інститути, галузі права тощо.

Характеризуючи право як загальносоціальний феномен, дисертант робить висновок про те, що розгляд сутності та значення сучасного права є не тільки доктринально важливим, а й практично значущим, оскільки сприйняття права як необхідного і важливого засобу регулювання суспільних відносин на справедливій основі є досить важливим чинником реформування сучасного суспільства, побудови демократичної, правової, соціальної держави, усвідомлення людиною самої себе за допомогою правових приписів як особистості, наділеної не тільки правами й обов’язками, а й потенційними можливостями.

У підрозділі 1.2 «Витоки права, постулати, функції як прояви сутнісних характеристик права» акцентується увага на ролі та значенні витоків та постулатів права, а також його функцій, які підкреслюють своєрідність цього універсального регулятора суспільних відносин.

Досліджуючи історичні етапи розвитку права, дисертант робить висновок, що від витоків права, які зумовлюються різними причинами (від економічного розвитку до географічного розташування відповідної країни), залежатиме розвиток права як соціального феномену, і розвиток правової системи в цілому, що їх відображатиме. При цьому підкреслюється, що право не може розглядатися «як єдиний взірець» навіть для країн однієї правової сім’ї.

Крім витоків права, автор акцентує також увагу на категорії «постулати права», які відтворюють внутрішню субстанцію права, безпосередньо пов’язану з її моральним наповненням та моральним змістом. Зазначається, що в регулюванні суспільних відносин право взаємодіє з мораллю. Для пояснення правових норм необхідний не тільки їх усебічний аналіз з урахуванням ідей правової свідомості суспільства, соціальної групи, а й вияв взаємозв’язків норм права з принципами і нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства. Застосування норм права потребує проникнення в моральну оцінку життєвих відносин, обставин з конкретної юридично значущої справи. Аналіз моральних відносин, їх оцінка мають особливе значення при розгляді шлюбно-сімейних, а також багатьох цивільних та кримінальних справ.

Крім цього, сутність права і його призначення в житті суспільства також безпосередньо пов’язане з його функціями, оскільки саме правові функції відображають легітимність діючої влади та загальносоціальну спрямованість діяльності держави. Отже, право повинно бути найбільш ефективним соціальним регулятором, визначати можливу й обов’язкову поведінку в певному суспільстві. Саме в такий спосіб право справляє позитивний вплив на поведінку суб’єктів правовідносин та на систему суспільних відносин у цілому, а це, у свою чергу, відображають регулятивна, охоронна, виховна, функція переконання, примусу та інші функції права.

У підрозділі 1.3 «Принципи права як прояв його субстанціональної будови» здійснено дослідження ознак принципів права – прояву його субстанціональної будови, а також визначено роль та значення принципів права для розбудови сучасної демократичної, правової, соціальної держави.

Зазначається, що правові принципи є синтезуючими засадами, об’єднуючими зв’язками, ідеологічною основою виникнення, становлення і функціонування багатьох правових явищ. Вони визначають та спрямовують правотворчу і правозастосовну діяльність, координують функціонування всього механізму правового регулювання, є критеріями оцінки правової природи рішень органів держави і дій громадян, формують правове мислення і правову культуру, «цементують» всю систему права тощо. Відображаючись передусім у нормах права, принципи пронизують все правове життя суспільства, всю соціальну систему країни. Вони характеризують не тільки сутність, а й зміст права, а також відображають його внутрішню будову, статику та динаміку.

Важливою ознакою принципів права є те, що вони являють собою не результат суб’єктивного розсуду законодавців або учених, а органічно властиві праву якості. Наука лише виявляє, обґрунтовує, вивчає і систематизує їх. Вона не «вигадує», а «відкриває» вже закладені в праві принципи, показує їх роль, значення, зміст і функціонування. Крім цього, принципи права не є довільними за своїм характером, а об’єктивно зумовлені економічним, соціальним, політичним ладом певного суспільства, соціально-класовою природою держави і права, характером пануючого в країні політичного режиму тощо. У зв’язку із цим дисертантом робиться висновок, що при вирішенні конкретних юридичних справ потрібно керуватися принципами права, оскільки це слугує основою правильного застосування юридичних норм, ухвалення обґрунтованих і законних рішень.

Автором, зокрема, зазначається, що в сучасній юридичній літературі, як правило, розрізняють загальні (загальноправові), міжгалузеві і галузеві принципи права.

Загальні принципи права характеризуються тим, що стосуються права в цілому, поширюються на всі його галузі, об’єднують і «цементують» їх, сприяють стабільності діючої системи права. Загальні принципи права, у свою чергу, можна поділити на морально-етичні (або етичні) й організаційні. Перші з них утворюють етичну основу права, його духовний фундамент. Ці принципи безпосередньо впливають на нормативний зміст права. Друга група загальних принципів, яка тісно взаємопов’язана з першою, становить організаційно-процедурну основу права, орієнтовану на забезпечення його ролі як особливого, державного регулятора суспільних відносин, виконання правом його специфічно юридичних функцій.

Найважливішими загальними принципами права є принципи свободи, справедливості, рівності та гуманізму.

У підрозділі 1.4 «Системно-ієрархічний характер форм і джерел права» досліджуються регулююча роль та значення форм і джерел права, які мають системно-ієрархічний характер.

Підкреслюється, що цивілізоване законодавство є найважливішою умовою створення правового порядку і організованості, розвитку демократії, охорони свободи. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність підвищення авторитету Конституції, законів та законодавства в цілому. Законодавство повинно відображати ідеї добра і справедливості, рівності і свободи, пошани до гідності особи. При цьому найважливішою умовою становлення правової держави є формування поваги до права, неухильне дотримання його норм і принципів.

Враховуючи сучасну теорію джерел права, автор зазначає, що, окрім нормативних актів, право відтворює джерела і в інших формах — звичаях, прецедентах, правових принципах. Правильне визначення ієрархії джерел права дає змогу забезпечити цілісність системи. Адже режим конституційності (законності) значною мірою залежить від правильного визначення юридичної сили джерел права, їх ієрархічної підпорядкованості. Без цього правова система розвивається хаотично, переважають суб’єктивізм та чиновницький «розсуд».

Дослідження джерел права має ґрунтуватися на певних принципах. Зокрема, важливим є врахування принципів обґрунтованості, об’єктивності, історизму та усебічності. Крім цього, окремим аспектом дослідження категорії «джерело права» є вивчення співвідношення понять «зміст» і «форма». При цьому підкреслюється, що форма права, так само, як і форма будь-якого явища чи процесу, не існує ізольовано, окремо від її соціальної сутності та змісту. «Джерело права» як складна юридична категорія характеризується певними ознаками, які дають змогу визначити її сутність, а саме: публічність; формальність; нормативність; юридична сила; обов’язковість; гарантованість та безпосередній зв’язок із державою; колом суб’єктів, простором і часом.

Відзначаючи системний, упорядкований характер джерел права в рамках окремих правових систем і сімей, автором звертається увага на їх субординацію, структурно-ієрархічний характер, який проявляється, зокрема, у фактично існуючому поділі джерел права на первинні (матеріальні, соціальні тощо) і вторинні (формально-юридичні) джерела.

Розділ 2 «Правовий розвиток та суспільний прогрес» включає в себе чотири підрозділи, в яких розкривається роль права у забезпеченні розвитку суспільних відносин та суспільної свідомості, сутність правових перетворень у сучасних правових системах, соціальний вимір права в сучасному суспільстві, а також характер еволюції права в умовах глобалізації.

У підрозділі 2.1 «Право як відображення розвитку суспільних відносин та суспільної свідомості» дисертант зазначає, що роль права в умовах сьогодення є надзвичайно великою, оскільки право стає не тільки засобом управління, а й системою основних прав і свобод людини та громадянина.

Автором, зокрема, підкреслюється, що без права неможливе існування цивілізованого суспільства, оскільки воно належить до фундаментальних цінностей світової культури, вироблених людством у процесі свого розвитку. Ціннісні властивості права зумовлені його значенням як особливої форми суспільних відносин, його місцем і завданнями в соціальній системі суспільства. Також звертається увага на те, що сучасне суспільство являє собою продукт взаємодії людей, наділених волею та свідомістю. На основі свідомості, тобто уявлень, почуттів та ідей, люди вступають у суспільні відносини. Проте свідомість особи, групи, суспільства не тільки відображає, пізнає навколишній світ, а й невпинно перетворює його. Саме суспільна і індивідуальна свідомість формує ціннісне ставлення людини до дійсності.

Взаємозв’язок між правом і правосвідомістю можна визначити як відносини взаємозалежності. Правосвідомість, відображаючи об’єктивні потреби розвитку суспільства, виступає джерелом права. Право з’являється з уявлень людей про бажані правові норми, бажані закони, в основі яких – справедливість. Справедливість може інтерпретуватися як свобода, як рівність чи як суспільна солідарність. Крім того, правосвідомість визначає відповідність поведінки індивідів та певних соціальних груп нормам права, виступаючи засобом її оцінки через ставлення людей до існуючого права, закону, їх схвалення чи неприйняття.

Правосвідомість пронизує весь механізм правового регулювання і правового впливу на суспільні відносини: вона не тільки передує створенню юридичних норм, а й «супроводжує» їх протягом дії норм і навіть після їх скасування. Від специфіки правосвідомості суспільства та рівня її «зрілості» багато в чому залежить сила права, а також ефективність усього правового регулювання. Практична значущість права полягає у його здатності «проникати у майбутнє», у здатності формування майбутньої поведінки людей, «життя» відповідного суспільства.

У підрозділі 2.2 «Правові перетворення (гармонізація, конвергенція, взаємодія, зближення) в сучасних правових системах» дисертант обґрунтовує думку, що, незважаючи на сучасні світові глобалізаційні процеси, на сьогодні в Україні існує нагальна потреба продовжувати свою традицію права у зв’язку з неефективністю багатьох запозичених правових інститутів і норм. Утім, як зазначає автор, вивчення й використання правової спадщини невіддиференційованих правових систем має складати таку саму скарбницю правознавства, якою традиційно є правова спадщина віддиференційованих правових систем.

Зазначається, що взаємодія правових систем у сучасних умовах має найрізноманітніші форми, кількість яких постійно зростає. Цьому сприяла широка рецепція національних правових систем, включаючи як насильницьке впровадження чужого права, так і більш м’яку «трансплантацію» принципів права одних країн у правові системи інших. Взаємодія національних правових систем означає спільний курс на визначення загальних напрямів узгодженого правового розвитку з урахуванням сучасних трансформаційних процесів. Зближення національних правових систем, зокрема законодавств, забезпечується такими засобами: узгоджені науково-правові концепції, програми зближення (гармонізації) національних законодавств, угоди про правову допомогу тощо.

Також звертається увага на те, що ідентичність окремих аспектів романо-германського і англосаксонського права відповідно до їх історичного розвитку з неминучістю припускає одночасно і їх особливості, оскільки інакше неможливо було б констатувати їх самостійне, «роздільне» існування, а тим більше — активне функціонування. Наявність особливостей даних правових сімей свідчить також про те, що між ними існує схожість, але не єдність, що вони — суть відносно відособлені одна від одної системи.

Крім цього, досліджуються також і особливості розвитку правових систем пострадянських держав. При цьому підкреслюється, що для країн пострадянського простору на сьогодні важливим етапом розвитку правових систем є процес приведення їх законодавства у відповідність до міжнародних стандартів. У юридичній літературі для характеристики цього процесу використовують такі терміни, як «гармонізація», «зближення» тощо.

У підрозділі 2.3 «Соціальний вимір права в сучасному суспільстві» досліджується роль та місце права як невід’ємної частини соціокультурної реальності, важливої складової правової соціалізації особистості. При цьому зазначається, що лише за таких умов право може стати атрибутом та критерієм ефективної діяльності держави, сприяти становленню повноцінних інституцій громадянського суспільства, належному забезпеченню та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Досліджуючи соціальний вимір права в сучасному суспільстві, автор робить висновок, що одним із актуальних напрямів адаптації вітчизняного правознавства до викликів сьогодення має стати соціалізація юридичних знань, що передбачає розгляд правової проблематики у більш широкому контексті — суспільства в цілому, а не лише його державної організації, опосередкованої відносинами виключно з приводу формування та реалізації державної влади. Взаємовідносини між людьми є тим реальним середовищем, у якому відбувається здійснення правових норм — через пізнання та оцінку їх змісту свідомістю конкретних суб’єктів, вольових актів їх поведінки, спрямованих на дотримання юридичних заборон, виконання юридичних обов’язків та використання прав. Лише у соціальному середовищі можуть скластися реальні показники ефективності права.

На користь соціального виміру права в сучасному суспільстві свідчить також і той факт, що останнім часом намітилася тенденція до посилення ролі відповідних інститутів ЄС у здійсненні соціальної політики, що знайшло відображення в значному розширенні їх функцій у даній сфері. До них слід віднести: розробку стратегії соціального розвитку ЄС, рамкових програм соціальних дій, загальних орієнтирів, проведення досліджень, сприяння розвитку соціального діалогу шляхом організації конференцій та інших форм дискусій за участю представників Європейського Союзу; аналіз ситуації та контроль за дотриманням узгодженого курсу та виконанням прийнятих рішень у державах-членах, а в разі необхідності вироблення рекомендацій їх урядам; загальна координація дій держав — членів ЄС; розробка наднаціональних нормативних документів з соціальних питань та контроль за їх імплементацією в національні законодавства тощо.

У підрозділі 2.4 «Еволюція права в умовах глобалізації» розглядаються різноманітні аспекти еволюції права в сучасних глобалізаційних умовах.

Зазначається, що глобалізація як загальносвітова економічна, політична, інформаційна та культурна тенденція зближення цивілізацій, з одного боку, нівелює національну самобутність історичних і політичних культур народів, а з другого — прискорює економічний та науково-технічний прогрес (зокрема для країн технологічно відсталих). Глобалізація, що відбувається, є процесом, який значною мірою визначає історичний розвиток у новому столітті. Цей процес зв’язує всі аспекти життя національних суспільств. Глобалізація відкриває людству величезні можливості процвітання, але одночасно має деякі небезпечні тенденції. Однак, незважаючи на негативні сторони цього процесу, глобалізація привносить у розвиток кожної держави чимало позитивних моментів, зокрема, вона істотно впливає на розвиток внутрішньонаціонального права різних держав. Як позитивний аспект глобалізації потрібно відзначити формування наднаціонального міжнародного права та міжнародних організацій.

Правовий вимір глобалізаційних процесів зумовлює перегляд всієї існуючої системи правового регулювання суспільних відносин. Це пов’язано насамперед з появою і посиленням впливу сучасних суб’єктів світового господарства, швидше не національного, а наднаціонального характеру. Правовий прояв глобалізаційних процесів також полягає в посиленні ролі не тільки матеріального права, а й процесуального права, що призводить до розширення сфери процесуального регулювання, збільшення кількості процесуальних правових норм, ускладнення процедури, вдосконалення процесуальної форми тощо. У зв’язку із цим процесуальне регулювання стає більш чітким і деталізується.

Розглядаючи різноманітні аспекти розвитку права в умовах глобалізації, дисертант доходить висновку, що права людини, повага до них, дотримання і захист повинні розглядатися як універсальний ідеал, основа прогресивного розвитку, передумова стійкості і стабільності суспільства. Саме такий універсальний ідеал може бути втіленням змісту реальної справедливості, яка концентрує у собі найвищі, абсолютні правові цінності.