ДИСЦИПЛІНАРНА ПРАКТИКА В ЖІНОЧИХ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ МІНІМАЛЬНОГО РІВНЯ БЕЗПЕКИ ІЗ ЗАГАЛЬНИМИ УМОВАМИ ТРИМАННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дається загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, методологія дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета і основні задачі дослідження, наукова новизна роботи, містяться положення, які виносяться на захист, розкривається практичне значення роботи.

У розділі 1 «Теоретична та соціально-правова характеристика дисциплінарної практики як кримінально-виконавчого інституту» розглядаються проблемні теоретичні питання щодо понять та ознак таких кримінально-виконавчих інститутів як «дисциплінарна практика», «дисциплінарні правопорушення», «порушення порядку відбування покарання», «дисциплінарна відповідальність», «дисциплінарні стягнення», які за змістом та сутністю відтворюють особливості забезпечення правопорядку в місцях позбавлення волі.

У підрозділі 1.1 «Дисциплінарна практика у виправних колоніях: поняття та елементи» на підставі аналізу й співставлення теоретичних визначень поняття «дисциплінарна практика», особливостей використання цього поняття в практичній діяльності установ з виконання покарань, його семантичного значення обґрунтовуються наступні положення.

Складність визначення поняття дисциплінарної практики обумовлюється його комплексним характером. Ефективність її застосування передбачає наявність значної кількості чинників теоретичного, соціально-правового та організаційного характеру, залежить від чіткості та повноти законодавчого врегулювання сфери застосування дисциплінарної відповідальності; обґрунтованості у дотриманні співвідношення тяжкості вчиненого жінкою правопорушення та суворості застосовуваного до неї стягнення; дієвого співвідношення заходів стягнення й заохочення; підвищення педагогічної майстерності працівників установ виконання покарань у сфері реалізації дисциплінарної практики; врахування ступеня впливу соціально-психологічних та психофізичних особливостей сприйняття засудженою жінкою умов і порядку відбування покарання на її поведінку. Отже, є підстави розглядати дисциплінарну практику в широкому розумінні як діяльність адміністрації установи, спрямовану на виконання покарання, досягнення мети виправлення та ресоціалізацію засуджених осіб. Проте підхід до оцінювання дисциплінарної практики як діяльності, спрямованої на реалізацію завдань, що стоять перед кримінальним покаранням, за допомогою різних заходів карально-виправного впливу, позбавляє нас можливості виокремити те головне, що передусім відтворює правопорядок у колонії, з’ясувати причини та умови відповідного стану, визначитися із напрямами й доцільністю внесення змін у порядок та умови виконання покарань.

Дисциплінарна практика у вузькому (проте головному) розумінні полягає в діяльності виправної колонії у сфері застосування дисциплінарної відповідальності до засуджених осіб, які вчинили порушення порядку відбування покарання у виді позбавлення волі. Отже, стосується таких двох складових (елементів) як дисциплінарне правопорушення та дисциплінарна відповідальність.

Критеріями, які б безпосередньо, або ж опосередковано відтворювали результати діяльності установи і в певній мірі характеризували ті чи інші зміни у свідомості та поведінці засуджених, як наслідок застосування заходів виправно-трудового впливу, є загальна дисциплінованість засуджених, ставлення їх до праці. Вказані критерії відтворюються в кількісних та якісних показниках злочинності, порушень дисципліни, заходів дисциплінарного стягнення.

У підрозділі 1.2 «Дисциплінарні правопорушення та дисциплінарна відповідальність у місцях позбавлення волі як складові дисциплінарної практики: поняття та ознаки» доводиться те, що використання понятійного апарату щодо правопорушень, які вчиняють засуджені, передбачає відтворення специфічності об’єкта посягання, яким є порядок та умови (режим) відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Доцільним є виокремлення й використання таких тотожних більш вузьких і конкретних понять як «порушення порядку та умов відбування покарання», «порушення режиму відбування покарання» як таких, що безпосередньо стосуються негативної поведінки засудженої особи під час відбування покарання, що полягає у невиконанні, неналежному виконанні своїх обов’язків, недотриманні заборон.

Правопорушення, яке вчиняється засудженим, за змістом та сутністю є складним кримінально-виконавчим інститутом. З одного боку, як будь-яке правопорушення, воно містить обов’язкові ознаки, притаманні діянням, що не є злочинами, проте, з іншого боку, кожна з цих ознак є специфічною як такою, що відтворює особливості об’єкта посягання – порядок та умови відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Тож його ознаками є: протиправність (порушення певних кримінально-виконавчих норм, які регулюють порядок й умови виконання та відбування покарання у вигляді позбавлення волі); небезпечність (може сприяти створенню складної, нестабільної обстановки в місцях позбавлення волі як такої, що перешкоджатиме нормальному процесу виконання цього покарання); винність; наявність спеціального суб’єкта (особи, засудженої до покарання у вигляді позбавлення волі, як такої, що має специфічний правовий статус, суттєво обмежений відповідно до законів України, вироку суду, виду режиму утримання). За характером це діяння, яке посягає на встановлений правопорядок у кримінально-виконавчих установах, полягає у неналежному виконанні засудженим своїх обов’язків, порушенні заборон; тягне застосування специфічної системи дисциплінарних стягнень.

З точки зору законності та справедливості, дисциплінарна відповідальність засуджених осіб має розглядатися як суб’єктивна категорія як така, що безпосередньо стосується правового стану засудженої особи. Такий підхід обумовлюють тим, що: дисциплінарна відповідальність є різновидом обов’язку особи реально зазнати негативної державної реакції у вигляді обмежень та позбавлень психічного, фізичного, майнового та організаційного характеру; обсяг суворості дисциплінарної відповідальності залежить суттєво від суб’єктивних властивостей особи, соціально-демографічного та психологічного характеру (статеві та вікові особливості, темперамент, риси характеру, наявність психічних відхилень, фізичні вади); дисциплінарна відповідальність – це завжди зміна загального правового статусу засудженої особи, яка порушила норми права, це завжди обмеження прав та свобод, покладання на особу додаткових обов’язків. Доводиться той факт, що невизначеність чітких критеріїв співвідношення між тяжкістю дисциплінарного правопорушення та суворістю дисциплінарних стягнень є підставою значних викривлень у застосуванні дисциплінарної практики адміністрацією установи, для суб’єктивізму у стосунках між засудженими та персоналом колонії.

У підрозділі 1.3 «Історичні аспекти застосування дисциплінарної відповідальності до засуджених жінок під час відбування покарання у
вигляді позбавлення волі» доводиться, що у XIX – на початку XX ст. «жіночого питання» в системі виконання (відбування) покарання не існувало. Тотожність порядку та умов ізоляції незалежно від статевої ознаки, виключно чоловіча адміністрація, відсутність повного відокремлення від засуджених чоловіків, насильство та утиск як з боку засуджених чоловіків, так і конвойної команди (вартових), застосування за будь-яку провину суворих заходів дисциплінарного впливу – ці факти свідчать про те, що умови утримання засуджених жінок були вкрай тяжкими. Історичний аналіз безпосередньо особливостей застосування дисциплінарної практики щодо засуджених жінок свідчить про те, що в розглядуваний період спеціально-попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі спрямована була передусім на примусове забезпечення реалізації встановлених правообмежень. Дисциплінарний примус розглядався у якості обов’язкового елементу в’язничної системи, доводився до максимальної інтенсивності. Досить тривалий період об’єктом примусового дисциплінарного впливу було тіло засудженої жінки. Тілесні покарання, заковування засуджених жінок в кайдани, застосування металевих нашийників, приковування кайданами до стільців були суворими видами дисциплінарних стягнень, які мали впливати на тіло засудженої жінки, викликали у неї значні фізичні страждання. Тілесні покарання досить тривалий час превалювали серед усіх видів примусового впливу. Історія доводить, що особливістю реформування системи стягнень, яка застосовувалася до ув’язнених жінок, є те, що цей процес відбувався більш інтенсивно, ніж по відношенню до засуджених чоловіків. Калічницькі та тілесні покарання як заходи дисциплінарного впливу були скасовані стосовно засуджених жінок значно раніше ніж по відношенню до засуджених чоловіків. Певний час існувала система стягнень, яка застосовувалася до засуджених чоловіків, і не застосовувалася до засуджених жінок.

Розділ 2 « Характеристика дисциплінарних правопорушень, які вчиняють засуджені жінки, що відбувають покарання у виді позбавлення волі» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Особливості вчинення засудженими жінками окремих видів дисциплінарних правопорушень» доводиться, що відмінності у структурі порушень, які вчиняються в чоловічих та жіночих установах, полягають у тому, що у жінок практично відсутні такі порушення як дрібне хуліганство, азартні ігри, вживання спиртних напоїв та одурманюючих речовин, які є складовою поведінки засуджених чоловіків. Найбільш питому вагу серед усіх дисциплінарних правопорушень, які вчиняють засуджені жінки під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі, становлять правопорушення в сфері праці; порушення у виді виготовлення, придбання, зберігання заборонених предметів; правопорушення, пов’язані зі створенням та участю в конфліктній ситуації, зухвалою поведінкою, словесною та фізичною образою по відношенню до інших осіб; порушення меж локальних ділянок; порушення форми одягу; порушення правил поведінки в будинку дитини тощо.

Більше ніж четверту частину від усіх дисциплінарних правопорушень складають правопорушення, пов’язані із виготовленням та зберіганням, передачею та отриманням заборонених предметів. У більшості випадків у засуджених жінок вилучали одяг, пошитий із виробничої тканини (частіше із залишків та клаптиків), безпосередньо клаптики тканини, сережки, радіоприймачі, спиці, саморобні кип’ятильники. З одного боку, предмети, які вилучаються у засуджених жінок, є такими, що заборонені у використанні. Проте за характером та інтенсивністю вчинення засудженими жінками зазначених дій не містить особливої шкідливості, зухвалості, спрямованості на безпеку та права інших осіб, а відтворюють природні особливості засуджених жінок виглядати привабливіше, займатися творчими ремеслами, покращити свої побутові умови. Отже, лише за формальними ознаками (сам факт наявності такої поведінки) ці правопорушення відносяться до дій, які розглядаються як грубі, вчиняються злісним порушником установленого порядку відбування покарання, відповідно – потребують суворої відповідальності.

Міжособистісні конфлікти, прояви агресії у засуджених жінок детермінуються як індивідуальними властивостями засуджених і так і ступенем негативного впливу позбавлення волі на психофізичний стан усіх засуджених жінок. Прагнення виділитися серед середовища засуджених жінок, схильність до агресивної поведінки як виду вияву емоцій, зняття стресу в окремих засуджених накладається на загальну внутрішню тривожність, напруженість, що межує з афектом. Існують досить широкі підстави для втягнення у конфліктну ситуацію практично кожної засудженої жінки. Останнє обумовлює необхідність розроблення спеціальної програми карально-виховного впливу на зазначену категорію засуджених жінок, посилює актуальність особливого підходу до формування в жіночих виправних закладах психологічних відділів (з точки зору штатного розкладу), створення у складі медичної частини спеціального психіатричного відділу.

Публічне, колективне життя засуджених до позбавлення волі жінок, яке спостерігається у сучасних жіночих кримінально-виконавчих установах (їхнє розміщення в кімнатах гуртожитку, розрахованих на 100 осіб) призводить до того, що жінка відбуває покарання в умовах, не пристосованих до потреб статі, що позбавили її права хоч на якусь приватність свого особистого життя як таких, що сприяють втраті жінкою статевої ідентичності. Враховуючи ступінь впливу побутових умов тримання засуджених жінок в ізоляції на їхній психічний стан і поведінку, актуальності набуває зміна підходів до організації та облаштування повсякденного життя жінок – створення для засуджених жінок необхідних житлово-побутових умов, які мають бути наближеними до звичайних умов, сприятимуть збереженню їхніх соціальних функцій. Останнє, в свою чергу, передбачає належне інженерно-технічне забезпечення локального розміщення засуджених із більш дрібною кількістю осіб – впровадження системи блочного утримання засуджених.

У підрозділі 2.2 «Динаміка та характер дисциплінарних правопорушень, які вчиняють засуджені жінки в сфері праці» звертається увага на те, що питома вага правопорушень у сфері праці стабільно залишалася самою високою серед усіх дисциплінарних правопорушень, які вчиняли засуджені жінки під час відбування покарання, – в окремі роки сягала понад 30 %. Відмова від праці, невиконання норм виробітку зазвичай становили (і становлять) питому вагу серед усіх правопорушень у зазначеній сфері та визначають основний зміст негативної поведінки засудженої жінки на виробництві. У правозастосовній діяльності жіночих установ з виконання покарання у вигляді позбавлення волі досить тривалий час факти злісного невиконання норм виробітку, відмови від праці розглядалися як грубі порушення режиму відбування покарання в сфері праці. Відповідно, тягнули застосування найсуворіших заходів дисциплінарного впливу (поміщення в штрафний ізолятор, переведення до приміщення камерного типу). Той факт, що суворість дисциплінарної відповідальності не впливала на кількість вчинених засудженими жінками правопорушень у сфері праці, свідчить про існування проблем
правового та організаційного характеру в сфері працевлаштування засуджених жінок.

Суб’єктивні чинники на психофізичному рівні відтворюються у тому, що за матеріалами справи про накладення стягнення на засуджену жінку, яка відмовлялася від праці, не виконувала норми виробітку, кожна друга засуджена посилалася на незадовільний стан здоров’я, неможливість виконувати роботу. Незадовільний фізичний та соматичний стан засудженої жінки у широкому значенні слід розуміти як особливе психологічне сприйняття жінкою необхідності тривалий термін працювати швачкою. Постійне протиріччя між бажанням змінити своє положення на краще, достроково звільнитися та негативним сприйняттям характеру роботи швачки, хвилювання щодо спроможності виконувати норми виробітку обумовлювали досить складний психологічний стан жінки під час відбування покарання. Окрема категорія засуджених жінок сприймає суспільно-корисні працю в місцях позбавлення волі як каральний засіб, а норми виробітку – як зависокі.

Посиленню виправного змісту та сутності праці у жіночих виправних колоніях сприятимуть зміни організаційно-правового характеру в трьох напрямах: реформування професійної підготовки, реорганізація виробництва за рахунок розширення видів господарської діяльності, розширення сфери стимулювання сумлінного ставлення до праці в жіночих виправних установах. Розширення видів робіт, які б могли виконувати засуджені жінки в умовах ізоляції за рахунок творчих спеціальностей (художніх, культурно-ремісничих промислів); створення умов для працевлаштування окремих засуджених жінок у завершальний період відбування покарання у комунально-побутовому, агропромисловому комплексі, на об’єктах обслуговування населення за межами установи, але під наглядом адміністрації установи; внесення змін у формальні та матеріальні ознаки переведення особи на пільгові умови утримання, законодавче визначення права засуджених на щорічну відпустку за умови сумлінного ставлення до праці та позитивної поведінки, – у підсумку сприятимуть ефективності праці засуджених жінок.

Розділ 3 «Особливості застосування заходів стягнення до жінок, засуджених до позбавлення волі» містить положення, в яких наводиться аналіз чинного кримінально-виконавчого законодавства та правозастосовної діяльності. Доводиться наявність суттєвих проблем щодо реальних можливостей реалізації принципу диференціації та індивідуалізації в дисциплінарній практиці жіночих виправних установ. Дослідження свідчить про досить обмежену сферу дисциплінарного реагування на засуджених жінок, які вчиняють правопорушення під час відбування покарання. Перелік заходів стягнення, який реально застосовується до засуджених жінок–правопорушниць є досить вузьким, негнучким, таким, що не дозволяє повною мірою враховувати ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, індивідуальні властивості засудженої жінки, не надає альтернативних можливостей у профілактичній діяльності адміністрації кримінально-виконавчої установи. А, отже, система дисциплінарного впливу є недостатньо ефективною.

Якщо законодавчо система заходів стягнення, яка має застосовуватися до засуджених жінок (окрім вагітних та жінок, які мають при собі малолітніх дітей) майже не відрізняється від тієї, яка застосовується до засуджених чоловіків, то у практиці застосування дисциплінарної відповідальності до засуджених жінок адміністрація, орієнтуючись на загальний стабільний стан правопорядку, особливості особистості засудженої жінки, певним чином корегує систему державного примусу, застосовуючи досить широко заходи профілактичного попередження – застереження, які не є заходами стягнення. Останнє свідчить про те, що правозастосовна практика доводить доцільність визначення, окрім системи дисциплінарних заходів стягнення, окремої системи видів профілактичного дисциплінарного впливу, яка б містила такі види як профілактична бесіда та попередження (застереження) про притягнення до дисциплінарної відповідальності, які мають застосовуватися в усному порядку і не є стягненнями. Ці заходи впливу матимуть значення при визначенні, у разі продовження засудженою жінкою протиправної поведінки, виду дисциплінарного стягнення.

Правозастосовна практика у жіночій виправній колонії доводить недоцільність введення в систему дисциплінарних заходів стягнення такого виду як дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати з декількох позицій. По-перше, головна сутність та мета цього заходу стягнення – впливати суттєво на матеріальний стан засуджених, які є злісними порушниками режиму відбування покарання, в жіночих виправних установах є недосяжною. Переважна кількість правопорушень не носить злісного характеру. Відсутність коштів (невелика їх кількість) на особистих рахунках засуджених жінок позбавляє цей захід стягнення належного профілактичного значення, як результат – практичне його незастосування. По-друге, оскільки ефективності будь-якого виду юридичної відповідальності сприяє чіткість його праворегулювання, визначення штрафу у якості різних видів державного примусу (кримінального покарання, адміністративного стягнення, дисциплінарного стягнення) лише ускладнює механізм його застосування, не сприяє відмежуванню адміністративної та дисциплінарної відповідальності.

Відсутність належного стимулюючого змісту кримінально-виконавчого інституту переведення на поліпшені умови тримання як за обсягом правових наслідків, так і за терміном переведення, – відтворюється у наявності досить незначної кількості засуджених жінок, які перебувають на поліпшених умовах тримання, відсутності бажання бути переведеною. Як наслідок, у правозастосовній діяльності відсутні випадки застосування такого виду стягнення як скасування поліпшених умов тримання засуджених. Цей захід стягнення не має належного профілактичного значення з причини досить обмеженого кола осіб, стосовно яких може бути застосовуваним.

Дотримання принципу диференціації та індивідуалізації обумовлює доцільність визначення на законодавчому рівні більш розгалуженої системи видів стягнення. Одним із шляхів розширення сфери дисциплінарного реагування є наповнення дієвим стимулюючим змістом заходи заохочення, що підвищить значення для засудженої факту позбавлення отриманих пільг. Так, наповнення інституту переведення на поліпшені умови тримання належним стимулюючим змістом, внесення змін щодо правових наслідків та терміну переведення є шляхом для розширення дієвих, альтернативних заходів дисциплінарного впливу, оскільки кількість переведених збільшиться, цінність втрат, у разі вчинення правопорушення засудженими жінками, буде більш значною. Досвід інших країн доводить ефективність визначення у якості виду стягнення обмеження на певний строк (позбавлення) певних прав засудженої особи в різних сферах повсякденного життя як таких, що становлять інтереси засудженої особи
(в побуті, під час відпочинку, можливостей самостійного харчування,
участі у творчих, спортивних заходах тощо). Актуальності набуває вдосконалення правової регламентації порядку застосування самих суворих заходів стягнення, таких як поміщення в ДІЗО та переведення до ПКТ. Чіткість регламентації питань їхнього застосування лише на законодавчому рівні; передбачення можливості дострокового зняття накладеного стягнення, практика їхнього умовного застосування; скасування такого правообмеження як заборона побачень для засуджених, які поміщені у дисциплінарний ізолятор, переведені у приміщення камерного типу – ці факти у підсумку сприятимуть підвищенню ефективності застосування зазначених заходів дисциплінарного впливу, а, отже, виправленню та ресоціалізації засудженої жінки, відповідатимуть загальній гуманізації системи відбування жінками покарання у вигляді позбавлення волі в напрямку наповнення їх стимулюючим до правослухняної поведінки змістом, зменшення обсягу правообмежень, які є наслідком застосування найсуворіших заходів стягнення.