АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, мета та завдання, характеризується об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, що виносяться на захист, теоретичне та практичне значення, апробація результатів дослідження, наводяться наукові публікації з теми дисертації.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено всебічний аналіз теоретико-правових засад адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі.

У підрозділі 1.1. «Внутрішня торгівля як об’єкт адміністративно-правового регулювання» виявлено глибинні чинники, які характеризують зміст і сутність внутрішньої торгівлі як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

На основі ґрунтовного аналізу юридичної та спеціальної літератури в сфері торгівлі здобувачем розкрито юридичне розуміння категорійного апарату: «торговельна діяльність», «роздрібна торгівля», «оптова торгівля» «ресторанне господарство», «готельно-ресторанний бізнес», визначено перелік торгівельних об’єктів. Обґрунтовано чинники об’єктивної необхідності адміністративно-правового регулювання сфери внутрішньої торгівлі.

Визначено, що до предмета адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі належать: 1) реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, які будуть займатись внутрішньою торговельної діяльністю; 2) податкове регулювання повноти та вчасності сплати податків, інших публічних платежів суб’єктами торговельної діяльності; 4) встановлення правил торгівлі, контролю за їх дотриманням; 5) ліцензування торговельної діяльності; 6) патентування торгівельної діяльності; 7) захист прав споживачів; 6) засоби адміністративного примусу, які застосовуються щодо порушників режиму внутрішньої торгівлі. Виходячи з таких позицій та враховуючи те, що зміст адміністративно-правового регулювання торговельної діяльності характеризується наявністю специфічного імперативно-владного методу, сформовано основні ознаки адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі.

Зроблено висновок, що об’єктами адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі є різноманітні матеріальні (торгові точки, товари, послуги тощо) і нематеріальні (право на захист здоров’я людини від фальсифікованої та небезпечної продукції) блага та діяння суб’єктів і об’єктів публічного управління у сфері оптової, роздрібної торгівлі та готельно-ресторанного бізнесу.

У підрозділі 1.2. «Механізм адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі» наведено систему елементів адміністративно-правового впливу публічної адміністрації на внутрішню торгівлю.

Здобувачем встановлено, що адміністративно-правове регулювання внутрішньої торгівлі – це заснована на адміністративно-правових нормах діяльність уповноважених державою суб’єктів публічної адміністрації з метою забезпечення прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються торговельною діяльністю та готельно-ресторанним бізнесом, захисту прав споживачів і публічних інтересів держави і суспільства в цілому, що здійснюється адміністративними методами у визначених законодавством формах.

Розкрито змістовну ознаку механізму адміністративно-правового регулювання торговельної діяльності, яка передбачає визначення таких цілей: а) попередити протиправні посягання на права суб’єктів господарювання, що займаються торговельною діяльністю; б) не допустити порушення прав споживачів; в) присікти порушення зазначених прав; г) вжити всіх передбачених компетенцією публічної адміністрації заходів щодо поновлення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у цій сфері; г) забезпечити додержання публічного інтересу держави та суспільства щодо повноти і вчасності сплати податків, інших обов’язкових платежів суб’єктів господарювання, які займаються торговельної діяльністю; д) забезпечити притягнення осіб, винних у порушенні режиму торговельної діяльності, до адміністративної чи створити умови для притягнення їх до іншого виду юридичної відповідальності.

До складових елементів механізму адміністративно-правового регулювання торгівельної діяльності дисертантом віднесено: 1) норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження – джерела права; 2) публічну адміністрацію; 3) принципи адміністративного права та принципи діяльності публічної адміністрації; 4) індивідуальні акти публічної адміністрації; 5) адміністративно-правові відносини; 6) форми адміністративного права; 7) тлумачення норм адміністративного права; 8) методи адміністративного права; 9) процедури реалізації адміністративно-правових норм.

У підрозділі 1.3. «Адміністративно-правовий статус суб’єктів господарювання у сфері торговельної діяльності» висвітлено обов’язки і права та правосуб’єктність органів виконавчої влади, місцевого самоврядування і деяких громадських організацій, задіяних в процесі адміністративно-правового регулювання сфери внутрішньої торгівлі.

Автором встановлено, що відповідно до законодавства провідним органом центральної влади в зазначеній сфері є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, яке забезпечує реалізацію державної політики у сфері внутрішньої торгівлі. Місцеві державні адміністрації на основі адміністративно-правових норм здійснюють на відповідних територіях державний контроль за додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного законодавства про захист прав споживачів, забезпечують організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, організовують роботу з атестації об’єктів, сертифікації продукції. До компетенції місцевого самоврядування належать: встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках; організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку всіх форм торгівлі; встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад. Громадські організації у сфері внутрішньої торгівлі відграють допоміжну роль, здійснюючи заходи щодо захисту прав і відстоювання інтересів представників торгівельного бізнесу та захисту прав споживачів.

Розділ 2 «Напрямки адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі в Україні» присвячено особливостям адміністративно-правового регулювання у різних сферах внутрішньої торгівлі.

У підрозділі 2.1. «Система адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі» дисертантом встановлено, що до системи адміністративно-правового регулювання торговельної діяльності належать: податкове регулювання повноти та вчасності сплати податків, інших публічних платежів суб’єктами торговельної діяльності; встановлення правил торгівлі, контролю за їх дотриманням; ліцензування торгівельної діяльності; патентування торговельної діяльності; захист прав споживачів; захист інтелектуальної власності у сфері торговельної діяльності; засоби адміністративного примусу та адміністративної відповідальності, що застосовуються до порушників режиму торговельної діяльності.

На думку здобувача, напрямки адміністративно-правового регулювання торговельної діяльності об’єктивно визначені критеріями видів торговельної діяльності, закріплених у нормативно-правових актах України. Відповідно до такого підходу основними напрямками адміністративно-правового регулювання торгівельної діяльності є торгівля продовольчими та промисловими товарами, яка може здійснюватись у роздрібній та оптовій формах. Крім того, провідним засобом адміністративно-правового регулювання торговельної діяльністю є заходи адміністративного примусу та адміністративної відповідальності.

У підрозділі 2.2. «Особливості адміністративно-правового регулювання торгівлі продовольчими товарами» обґрунтовано необхідність і розкрито зміст діяльності публічної адміністрації щодо забезпечення людей доступними і безпечними продуктами харчування.

Встановлено, що суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний забезпечити стан торговельних приміщень щодо продажу продовольчих товарів відповідно до вимог санітарно-гігієнічних, технологічних, протипожежних норм і правил щодо приймання, зберігання та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини, належного зберігання матеріальних цінностей, створення умов для використання реєстраторів розрахункових операцій. Працівники суб’єкта господарської діяльності зобов’язані надати споживачу необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, а також на вимогу споживача – документи, якими підтверджуються їх якість і безпека, а також ціна товарів.

Підрозділ 2.3. «Особливості адміністративно-правового регулювання торгівлі промисловими товарами» присвячено проблемам забезпечення фізичних і юридичних осіб якісними непродовольчими товарами на основі реалізації адміністративно-правових норм.

Здобувачем встановлено, що роздрібна торгівля непродовольчими товарами здійснюється через спеціалізовані підприємства, підприємства з універсальним асортиментом непродовольчих товарів, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів, дрібнороздрібну торговельну мережу. Суб’єкт господарювання повинен реалізовувати непродовольчі товари, які підлягають обов’язковій сертифікації, за наявності в документах на товари реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом. Забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством.

У підрозділі 2.4. «Адміністративна відповідальність у сфері внутрішньої торгівлі» розкрито особливості адміністративної відповідальності в аналізованій сфері.

За критерієм предмета адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівля виділено такі види адміністративних правопорушень: порушення правил реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців; податкові правопорушення; адміністративні правопорушення у сфері встановлення правил торгівлі та контролю за їх дотриманням; правопорушення у сфері ліцензування та патентування, захисту прав споживачів.

Правопорушення у сфері реєстрації юридичних та фізичних осіб – підприємців – характеризується тим, що законодавець став на захист прав фізичних і юридичних осіб, які мають бажання зайнятись підприємницькою діяльністю (зокрема у сфері торгівельної діяльності), а діяння посадових осіб, які чинять перепони у цій сфері, визнаються протиправними, і такі особи притягуються до адміністративної відповідальності.

Дисертантом встановлено, що податкові правопорушення розвивають в адміністративному аспекті положення Конституції України (кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законодавством, відповідно суб’єкти торговельної діяльності зобов’язані чітко дотримуватись податкового режиму, встановленого законодавством України).

Здобувач вважає, що адміністративні норми, що захищають від порушень встановлені законодавством правила торгівлі і контролю за їх дотриманням, мають на меті забезпечити дотримання суб’єктами торговельної діяльності публічного інтересу громадян, держави та суспільства в цілому. Правопорушення у сфері захисту прав споживачів визначають адміністративну відповідальність, що захищає права споживачів на якісний, безпечний товар за доступною ціною.

Адміністративна відповідальність юридичних осіб у сфері внутрішньої торгівлі – це вид правової відповідальності суб’єктів господарювання – юридичних осіб за порушення режиму торговельної діяльності, що полягає в застосуванні до них певних видів юридичних санкцій карного характеру судом або в ході квазісудової діяльності – публічною адміністрацією.

Розділ 3 «Напрямки удосконалення адміністративно-правового регулювання сфери внутрішньої торгівлі» присвячено аналізу міжна­род­ного досвіду в зазначеній сфері та визначенню шляхів удосконалення.

У підрозділі 3.1. «Міжнародний досвід адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі» на основі аналізу передового досвіду країн Європейського Союзу (ФРН, Франції, Чехії) здійснено компаративістичний аналіз в аналізованій сфері.

Зокрема виявлено, що в теорії німецького господарського права закріплено систематизацію цієї галузі права, яка визначає розмежування його на публічне й приватне, при цьому в регулюванні господарської діяльності Німеччини значну роль відіграє адміністративно-господарське право. Одним із провідних інститутів адміністративно-господарського права є адміністративно-торгове, яке має вагомі традиції та стабільне законодавство (наприклад, торговий кодекс 1897 р. зі змінами і доповненнями є чинним до сьогодні). Об’єктами адміністративно-правового регулювання визнається фізична чи юридична особа, яка має офіційне найменування (фірмову назву), внесена в торговий реєстр і займається одним із видів комерційної діяльності, зазначеної в Торговому кодексі, – придбанням і продажем товарів, обробкою і переробкою виробів для інших осіб, страхуванням на оплатній основі, банківськими операціями, перевезеннями пасажирів і товарів компанія. З огляду на зазначене зроблено висновок, що адміністративно-торгове право ФРН є провідним інститутом адміністративно-господарського права як підгалузі особливого адміністративного права, яке на основі реалізації норм торгового кодексу численними суб’єктами публічної адміністрації забезпечує баланс інтересів суб’єктів торгівельної діяльності, споживачів, держави та суспільства в цілому.

У Франції – державі, що має давню історію і досягнення в галузі адміністративно-правового регулювання внутрішньої торгівлі, первинним джерелом права є торговий кодекс, в якому значна частина норм – адміністративні, а додатковим є цивільний кодекс, при цьому суб’єкти публічної адміністрації виходять із принципу довіри до суб’єкта торговельної діяльності, але якщо виявляється факт фальсифікації звітів, то застосовуються суворі адміністративні санкції. У свою чергу, в Чеській республіці використовується адміністративно-правовий підхід до регулювання торговельної діяльності, відповідно до якого така діяльність підлягає ліцензуванню.

У підрозділі 3.2. «Розвиток адміністративно-правових засад у сфері внутрішньої торгівлі» розкрито риси, що характеризують тенденції публічного забезпечення прогресивного розвитку внутрішньої торгівлі в Україні.

Дисертантом встановлено, що на етапі реформування економіки державне регулювання внутрішньої торгівлі базується на принципах: організаційно-господарській незалежності суб’єктів торгівельної діяльності; свободи вибору ними форм та видів торгівельної діяльності; самоокупності (відповідне регулювання торговельної сфери через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, соціально-політичних та інших механізмів). Стратегічною метою державного регулювання внутрішньої торгівлі є формування та стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціальної напруженості у суспільстві. При цьому співвідношення методів і механізмів державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі має змінюватись у бік розширення та посилення результативності економічних методів впливу на їх розвиток на противагу заборонно-дозвільним або обмежувальним механізмам регулювання.

Держава має бути ініціатором реформування у сфері торгівельної діяльності, гарантом правового забезпечення рівних прав усіх суб’єктів права власності, законності та охорони прав споживачів. При цьому державне регулювання у післяприватизаційний період має обмежуватись моніторинговою політикою щодо антимонопольних принципів відносин суб’єктів ринку, сприяння розвитку конкуренції, дотримання прав і інтересів споживачів інших правових норм регламентації підприємництва у сфері торгівлі; впливом на кадрове забезпечення торгівельної діяльності у ринкових умовах.

Напрямками розвитку адміністративно-правових засад торгівлі є: формування конкурентного середовища; забезпечення надійності та економічної конкурентоспроможності; недопущення ліквідації соціально важливих торгівельних підприємств; максимальна адаптація роздрібної торгівлі до потреб споживачів; поєднання принципів вільного і регульованого формування роздрібної торгівельної мережі; розвиток системи стандартизації та сертифікації; зменшення переліку торговельної діяльності, яка підпадає під ліцензування; удосконалення механізму протидії надходженню у продаж неякісної продукції.

У результаті зроблено висновок, що науковий адміністративно-правовий супровід реформ у сфері внутрішньої торгівлі є добре розробленим. Залишається вдало його втілити у проекті Закону України «Про внутрішню торгівлю», а в майбутньому – і в кодифікованому нормативно-правовому акті – Торговому кодексі України.

У підрозділі 3.3. «Шляхи вдосконалення законодавства у сфері внутрішньої торгівлі» пропонується здійснити корегування адміністративно-правових норм, що дозволило би більш повно забезпечити права споживачів, суб’єктів торговельної діяльності та публічний інтерес держави і суспільства в цілому у сфері внутрішньої торгівлі.

Для цього здобувач вважає, що невідкладним заходом щодо вдосконалення законодавства у сфері внутрішньої торгівлі є доробка проекту Закону України «Про внутрішню торгівлю» з урахуванням численних сформованих автором пропозицій. Стратегічним же напрямком є обґрунтована дисертантом потреба розробки і прийняття кодифікованого акту у сфері внутрішньої торгівлі – Торгового кодексу України, в якому має бути сконцентровано більшість правових норм, що регулюють важливі суспільні відносини у сфері торгівлі, вагома частина яких об’єктивно матиме адміністративний характер.