ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВИ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено стан її розробки, визначено зв’язок з науковими програмами і планами, мету і завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методологічну основу, сформульовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження, публікацій та структури роботи.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади досліджень забезпечення інформаційної безпеки як функції держави» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу наукових праць з проблематики дослідження, виокремленню предмета дослідження, обґрунтуванню вибору методів, їх адаптації до предмета та завдань дослідження, а також з’ясуванню поняття функцій держави та їх класифікації.

У підрозділі 1.1. «Огляд наукової літератури за темою дослідження» на основі аналізу наукової літератури систематизовано результати досліджень функцій держави і забезпечення інформаційної безпеки, виявлено тенденції та визначено актуальні напрями досліджень.

Враховуючи комплексність наукових досліджень інформаційної безпеки і результати їх авторського аналізу, наукову джерельну базу дисертації узагальнено та класифіковано за критерієм поділу досліджень на: теоретико-правові, які здійснюються переважно в контексті функцій і механізму держави, становлення інформаційного суспільства, інформатизації діяльності органів державної влади, формування правосвідомості; галузево-правові, в яких розв’язуються проблеми адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки, кримінально-правової охорони інформаційної сфери, криміналістичного забезпечення розслідування правопорушень у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, а також окремих напрямів захисту інформаційних прав людини в межах цивільного права; спеціально-правові (міждисциплінарні), що спрямовані на осмислення інформаційної безпеки та особливостей її забезпечення в контексті національної і державної безпеки; інші соціально-гуманітарні дослідження, в яких розглядаються філософсько-соціологічні, політологічні, психологічні аспекти забезпечення інформаційної безпеки.

Виходячи з аналізу відповідних наукових джерел і реального стану інформаційної безпеки, виокремлено коло проблем, що потребують дослідження, зокрема: проблеми державного забезпечення інформаційної безпеки в контексті становлення інформаційного суспільства, правові властивості інформаційної безпеки, особливості правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки, правові гарантії інформаційної безпеки, відповідність стану вітчизняного правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки міжнародним правовим стандартам та перспективи його розвитку тощо.

Підрозділ 1.2. «Методологія дослідження державно-правового забезпечення інформаційної безпеки» присвячено виокремленню та обґрунтуванню складових методології дослідження забезпечення інформаційної безпеки як функції держави.

Для забезпечення комплексності, обґрунтованості і достовірності наукових результатів дослідження визначено світоглядні, філософські, наукознавчі, соціологічні та теоретичні засади, виокремлено методологічні підходи, використано комплекс методів і предметних наукових знань, вибір і характер застосування яких визначався особливостями предмета, мети і завдань дисертації.

Так, філософськими і наукознавчими засадами обрано основні положення діалектики, феноменології, герменевтики, філософії комунікації; соціологічними - концепції постіндустріального, громадянського та інформаційного суспільства, теорія глобалізації; а теоретичними – позитивістський, соціологічний, природно-правовий, інтегративний типи праворозуміння.

Основними методологічними підходами є функціональний, діяльнісний, системний та класифікаційний. Власне методами осмислення предмета дослідження стали загальні методі пізнання, а також загальнонаукові, конкретно-наукові та спеціальні наукові методи. Окрему групу методологічних засобів становили відповідні предметні юридичні наукові знання.

У підрозділі 1.3. «Особливості наукового осмислення функцій держави в сучасних умовах» визначено особливості наукових позицій вчених стосовно інтерпретацій функцій держави, їх класифікації, форм реалізації; розроблено відповідні авторські підходи.

У сучасних умовах трансформації держави традиційні підходи до розуміння функцій держави та їх класифікації потребують удосконалення, особливо в контексті тенденцій світового розвитку, основними з яких
є глобалізація, міждержавна інтеграція, формування інформаційного і громадянського суспільства.

Це може бути здійснено, на думку здобувача, на трьох рівнях: 1) ідеологічному - рівень суспільного визнання необхідності функцій держави; 2) інституціональному (нормативному) - закріплення функцій держави у нормативно-правових актах; 3) прагматичному - втілення функцій держави у її реальній діяльності. Крім того, саме поняття «функції держави» важливо розглядати у двох аспектах: науковому або теоретичному (апріорно побудовані концептуальні моделі держави та її функції як теоретичні поняття) як сукупність видів необхідної державної діяльності, що визначається в межах певної теоретичної концепції держави (функції правової держави, функції авторитарної держави, функції соціальної держави тощо); нормативному або практичному (апостеріорно визначені функції, що мають здійснюватися конкретною державою) як важливі для існування й розвитку суспільства і власне держави види діяльності, що визначені її законодавством та реалізуються державою з певним рівнем ефективності.

Підкреслюючи взаємозв’язок і взаємодоповнення функцій держави, пропонується авторська класифікація їх своєрідним чином, на основі ознак, які задають окрему площину розгляду кожної з функцій, що дозволяє досліджувати їх як цілісне складним чином структуроване явище. За цими ознаками функції держави можуть розглядатися у площинах: часу існування, цінності (значення), структури, діяльності (змісту), сфери соціального або державного життя тощо.

Розділ 2 «Загальнотеоретичні аспекти державного забезпечення інформаційної безпеки» складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються особливості інформаційної безпеки, а також структурні, класифікаційні та змістовні аспекти функції держави по забезпеченню інформаційної безпеки.

Підрозділ 2.1. «Теоретична конструкція поняття «інформаційна безпека» спрямований на виявлення необхідних і достатніх властивостей інформаційної безпеки, що визначають ефективність її державно-правового забезпечення.

У дисертації підкреслюється, що змістовні особливості інформаційної безпеки та її забезпечення зумовлюються впливом багатьох чинників, серед яких сьогодні доцільно виділити підвищення соціальної цінності «інформації», динамічність перетворень в інформаційній сфері, взаємозв’язок і взаємозумовленість інформаційного розвитку та розвитку громадянського суспільства, залежність від глобалізаційних та інтеграційних процесів, місце у геополітичному просторі. Це дозволяє стверджувати, що інформаційна безпека має комплексний характер, і розглядати державу в якості хоч і домінуючого, але не єдиного суб’єкта її забезпечення.

Результати аналізу наукових джерел свідчать про плюралізм наукових інтерпретацій понять «інформаційна безпека», «національна безпека» та «безпека», що дозволяє здобувачеві в якості родового поняття обрати сформоване на основі застосування діяльнісного підходу філософсько-соціологічне розуміння безпеки як сукупності умов існування суб’єкта, якими він оволодів у процесі самореалізації, і які він, таким чином, здатний контролювати. У межах такого підходу інформаційна безпека може бути інтерпретована як сукупність умов функціонування суб’єктів в інформаційній сфері та суб’єктивних можливостей їх усвідомлення й контролю, що надає їй об’єктивно-суб’єктивного характеру. Тоді об’єктивною стороною інформаційної безпеки належного рівня є сукупність умов, які повинні забезпечувати оптимальне функціонування і розвиток суб’єктів, а суб’єктивною - розвинені можливості та здатності суб’єктів усвідомлювати, використовувати та контролювати умови, в яких вони функціонують.

На думку здобувача, запропоноване розуміння інформаційної безпеки корелює з нормативно-правовим визначенням національної безпеки як «стану захищеності…» або «захищеності…», оскільки і те, й інше є умовами, в яких суб’єкт має функціонувати і розвиватись.

У підрозділі 2.2. «Структурно-класифікаційні аспекти функції забезпечення інформаційної безпеки як державної діяльності» осмислено своєрідність функції держави щодо забезпечення інформаційної безпеки, виокремлено загальну структуру та здійснено класифікацію її складових за різними підставами.

Відмічається, що особливості загальної структури державної функції забезпечення інформаційної безпеки є недостатньо розкритими і систематизованими, що негативно впливає на формування та реалізацію ефективної державної інформаційної політики. Обґрунтовується, що застосування діяльнісного підходу дозволяє не тільки уникнути в процесі дослідження забезпечення інформаційної безпеки семантичної неоднозначності терміна «забезпечення», але й осмислити її як складну і цілісну державну діяльність, своєрідність якої може бути визначена за: сферами суспільного (державного) життя; об’єктами національної безпеки; узагальненими структурними елементами (сучасними аспектами розуміння інформаційної безпеки); основними видами інформаційної діяльності; формами державного забезпечення інформаційної безпеки; напрямами пізнавального процесу у галузі забезпечення інформаційної безпеки; елементами змісту діяльності по забезпеченню інформаційної безпеки, серед яких - об’єкти, суб’єкти, засоби, предмет забезпечення інформаційної безпеки тощо; особливостями забезпечення доступу до інформації.

При цьому зазначено, що запропонована структуризація забезпечення інформаційної безпеки не є вичерпною, оскільки комплексний характер інформаційної безпеки, що охоплює правові, психологічні, інженерно-технічні (технологічні) аспекти, зумовлює надзвичайну складність та багаторівневість системних зв’язків складових її забезпечення як державної діяльності.

Підрозділ 2.3. «Зміст державної діяльності по забезпеченню інформаційної безпеки» присвячено в основному розробці теоретичної моделі державної діяльності по забезпеченню інформаційної безпеки.

Відмічається, що інформаційна безпека як об’єкт цілеспрямованої державної діяльності пов’язана з розвитком інформаційного суспільства (вільним доступом до інформації, інформаційною рівністю, розвиненістю та доступністю інформаційних ресурсів, орієнтованістю на національний інформаційний продукт, захищеністю інформаційної інфраструктури тощо), а тому перед державою, навіть враховуючи самоорганізаційні тенденції розвитку інформаційного суспільства, постає широке коло завдань: від концептуального планування подальшого розвитку глобального інформаційного суспільства до створення організаційно-правових механізмів захисту інформаційної інфраструктури окремих організацій, підприємств, установ, а також надання допомоги кожній людині з метою забезпечення реалізації її права на інформацію.

Застосування положень теорії діяльності дозволяє структурувати зміст державного забезпечення інформаційної безпеки на основі таких складових як об’єкт, предмет, суб’єкт, мета, засоби, методи, принципи, результати, у межах яких доцільно здійснювати його аналіз, і які, у певних комбінаціях, утворюють теоретичні конструкції, що використовуються в наукових дослідженнях сфери національної та інформаційної безпеки (наприклад, такі як система, шляхи, механізми забезпечення).

Аналіз і узагальнення наукових праць, положень нормативно-правових актів та інших документів дозволили дослідити визначені змістовні елементи діяльності по забезпеченню інформаційної безпеки, в результаті чого: уточнено мету забезпечення інформаційної безпеки в контексті інформаційного розвитку суспільства; деталізовано об’єкти забезпечення інформаційної безпеки і встановлено їх співвідношення з об’єктами національної безпеки; виявлено предметну двовекторність забезпечення інформаційної безпеки (сприяння процесам інформаційного розвитку та протидія загрозам в інформаційній сфері); уточнено класифікацію суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки; систематизовано принципи забезпечення інформаційної безпеки; надано пропозиції щодо критеріїв правової оцінки результатів забезпечення інформаційної безпеки.

Розділ 3 «Правове забезпечення інформаційної безпеки» охоплює три підрозділи, в яких висвітлюються актуальні питання основ правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки, його міжнародних стандартів і можливостей їх застосування в Україні, а також визначаються напрями і шляхи вдосконалення вітчизняного законодавства в контексті предмета дослідження.

Змістом підрозділу 3.1. «Правові властивості інформаційної безпеки» є висвітлення змістовних характеристик інформаційної безпеки в теоретичному та нормативно-правовому контекстах.

Обґрунтовується твердження, що основними правовими явищами, які відбивають рівень забезпечення оптимального функціонування суб’єктів в інформаційному середовищі, є режим законності (правності) в інформаційній сфері та якість правової інформації. На основі аналізу причин та умов, що впливають на режим законності (правності) в інформаційній сфері, гарантії її існування та зміцнення, зазначається, що серед спеціально-юридичних гарантій домінуюче значення належить дієвому виваженому інформаційному законодавству. Також, на думку здобувача, важливим є усвідомлення особливостей правової інформації як предмета інформаційних відносин, засобу та об’єкта забезпечення інформаційної безпеки, що сприятиме виокремленню загальних шляхів оптимізації правового забезпечення інформаційної безпеки
в умовах розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Ефективність здійснення державної влади як у сфері забезпечення інформаційної безпеки, так і в усіх інших у значній мірі залежить від правового забезпечення. У нормативному розумінні правове забезпечення може розглядатися як особливий вид інформації, зміст якої відбиває такі загальнолюдські цінності як свобода, справедливість, формальна рівність та інші, що висуває особливі вимоги до якості такої інформації, дотримання яких є одним з основних шляхів підвищення ефективності правового регулювання.

У підрозділі 3.2. «Міжнародні правові стандарти забезпечення інформаційної безпеки» висвітлено міжнародні правові стандарти забезпечення інформаційної безпеки, визначено доцільність і можливості їх застосування в Україні.

Проблеми становлення інформаційного суспільства, зокрема, інформаційної безпеки, шляхи їх розв’язання протягом останніх двох десятиліть стали предметом міжнародного співробітництва та міжнародного нормативно-правового регулювання (Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, програми ООН/ЮНЕСКО «Інформаційне суспільство для всіх» та «Інформація для всіх», Конвенція про кіберзлочинність, європейські програми, сформовані у межах Лісабонської стратегії).

Їх порівняльний аналіз з відповідними вітчизняними нормативно-правовими актами та іншими документами свідчить про те, що Україна повністю поділяє ідеали інформаційного суспільства, сформовані світовою та європейською спільнотою. Виходячи з цього, актуальними напрямами вітчизняної політики забезпечення інформаційної безпеки є: продовження міжнародної, зокрема, європейської співпраці, спрямованої на повноцінне приєднання України до програм інформаційного розвитку, та гармонійне впровадження отриманого досвіду у справу розбудови майбутнього українського суспільства; продовження гармонізації законодавства України з міжнародними актами; посилення практичної реалізації задекларованих намірів щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні тощо.

У підрозділі 3.3. «Нормативно-правове регулювання інформаційної безпеки в Україні: стан та перспективи розвитку» проаналізовано стан та визначено перспективи подальшого розвитку нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки в Україні.

Аналіз інформаційного права України та позицій вітчизняних науковців щодо його удосконалення дозволяє дисертанту встановити, що концептуальні проблеми реформування законодавства все ще залишаються невирішеними, окремі недоліки посилюються (збільшується кількість нормативно-правових актів, які регламентують інформаційну сферу), що не сприяє адекватності сприйняття інформаційного законодавства і негативно впливає на його реалізацію. Крім того, не зважаючи на задекларовану Конституцією України важливість забезпечення інформаційної безпеки, увага до неї законодавця залишається ситуативною.

Такий стан інформаційного законодавства зумовлює необхідність його системного вдосконалення з урахуванням досвіду інформаційно-розвинених країн світу та євроінтеграційного спрямування України, яке вбачається в таких напрямах: кодифікації певної кількості нормативно-правових актів; удосконаленні законодавства, що регламентує питання юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері, в першу чергу кримінального; формуванні комплексу нормативно-правових актів, що мають відображати цілісну модель державної політики забезпечення інформаційної безпеки.

Для реалізації останнього важливим, на думку дисертанта, є прийняття Закону України «Про інформаційну безпеку», що стане базовим у сфері забезпечення інформаційної безпеки та цілісно відображатиме засади державної політики у ній в контексті становлення інформаційного суспільства та повноцінного входження України у світовий інформаційний простір.