ГРОШОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У ПРИВАТНОМУ ПРАВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об'єкт, предмет, сформульована мета і задачі дослідження, наводиться методологічна основа дослідження, наукова новизна одержаних результатів, зазначено теоретичне і практичне значення одержаних результатів, відомості про їх апробацію та наявність публікацій за темою дисертації.

У першому розділі "Поняття грошового зобов'язання в міжнародному приватному праві", який складається з чотирьох підрозділів, дисертантом досліджуються загальні питання грошового зобов'язання, грошей як предмету грошового зобов'язання, матеріальної та абстрактно!' теорії грошей, особливостей грошового зобов'язання та принципу "номіналізму".

Підрозділ 1.1 "Поняття грошового зобов'язання"присвячений питанням визначення поняття інституту грошових зобов'язань.

В сучасній правовій літературі автор підсумовує, що зобов'язання в приватному праві полягає в обов'язку однієї сторони виконати певні дії або утриматись від них і, відповідно, іншої - вимагати таких дій або утримання від них. Предметом зобов'язання є те, з приводу чого воно виникає. Грошове ж зобов'язання виникає з приводу грошей, а точніше - з приводу права власності на гроші. Іншою справою є об'єкт зобов'язання, тобто те, на що воно направлене і, відповідно, спрямовує своє примушення. В цьому випадку ми говоримо про певні дії або утримання від них. Обов'язок за грошовим зобов'язанням полягає в наданні певної суми грошей боржником кредиторові або утримання від дій, які б завадили кредиторові отримати належні йому кошти.

Однією із визначальних ознак грошового зобов'язання є обов'язок сплатити гроші. В зобов'язанні гроші використовуються як засіб погашення грошового боргу, відновлення еквівалентності обміну, компенсація продавцю вартості переданого ним товару або компенсація понесених майнових втрат. Виходячи з цього, в судовій практиці в якості одного з основних критеріїв, що дозволяє виділити категорію грошового зобов'язання, вказують на наявність в такому зобов'язанні мети погашення грошового боргу.

Підрозділ 1.2 "Гроші як предмет грошового зобов'язання" присвячений питанням визначення поняття грошей, адже поняття грошового зобов'язання не можливо без достатньої уяви про гроші. Незважаючи на велике значення грошей в цивільному обігу, в жодному законодавстві не можна знайти загального визначення поняття грошей, хоча й зустрічаються окремі конкретні вказівки на те, що той чи інший предмет слід розглядати як гроші.

Аналізуючи поняття "грошей", можна сказати, що грошову масу, яка обертається в державі, можна поділити на "державні" гроші, які є законним платіжним засобом, що є обов'язковим для приймання між приватними особами, і за якими державним авторитетом визнано можливість погашати будь-яке грошове зобов'язання, та "вільні" гроші. Останні, в свою чергу, не можуть бути нав'язані кредитору всупереч його волі. Тим не менш "вільні" гроші розглядаються правом як гроші, а зобов'язання за їхньою сплатою є грошовим.

Отже, в юридичному змісті гроші становлять собою встановлений державою загальний засіб обміну, за яким визнається статус законного засобу платежу при погашенні відповідних зобов'язань.

У підрозділі 1.3 "Матеріальна та абстрактна теорії грошей. Теорія фікції" подано аналіз матеріальної та абстрактної теорій, основним завданням яких є вирішити, чи є безготівкові гроші грошима в юридичному змісті. Як з'ясувалось, сучасна доктрина не надала однозначної відповіді на це питання. Наукова думка розділилась на прихильників матеріальної та абстрактної теорій.

Відповідно до матеріальної теорії, існування речової оболонки грошей - необхідна та виключна можливість існування права на гроші. Безготівкові гроші, з точки зору "матеріалістів", являють собою не гроші, а "зобов'язальне право вимоги" до банку. Виконання грошового зобов'язання в цьому випадку залежить від платоспроможності банка.

Відповідно до абстрактної теорії грошей і готівкові, і безготівкові гроші є грошима в юридичному змісті цього слова. Прихильники цієї теорії вважають, що будь-яке грошове зобов'язання, виконане в безготівковій формі, продовжує існувати аж до отримання кредитором готівкових грошей, а тому безготівкові гроші можуть бути предметом грошового зобов'язання поряд із готівковими грошима.

Автор даної роботи запропонував теорію поняття безготівкових грошей - теорію фікції, згідно якої безготівкові гроші є грошима в юридичному змісті в усіх випадках, коли так вважають сторони платежу та коли це не суперечить договору і законодавству.

Підрозділ 1.4 "Особливості грошового зобов'язання. Принцип "номіналізму" присвячений особливостям грошових зобов'язань, а також проблемі номіналізму в міжнародному приватному праві.

Грошові зобов'язання володіють цілим рядом особливостей, які мають важливе юридичне значення. Серед них ми виділили неможливість мортифікації грошових зобов'язань через постійну присутність грошей в господарському обігу та "абсолютну господарську цінність" грошей, що обумовлює необхідність сплачувати відсотки за користування чужим капіталом. Грошове зобов'язання у випадку його порушення завжди залишається грошовим, оскільки присудження виплат за прострочення складає лише додаткове грошове зобов'язання.

Розмір грошового зобов'язання не може бути встановленим інакше, ніж за принципом номінальності, тобто грошове зобов'язання вимагає сплати такої кількості грошей, яка визначена номінально на підставі виникнення грошового зобов'язання і складає суму, що дорівнює грошовому боргу. Проблема номіналізму грошових зобов'язань виникає разом з проблемою визначення вартості грошей.

Законодавством та судовою практикою розглядуваних країн це питання вирішено, в основному, однаково. Зміна цінності грошей ігнорується правом, до спірних правовідносин застосовується принцип номіналізму.

Розділ 2 "Класифікація грошових зобов'язань", який складається з трьох підрозділів, присвячено питанням необхідності класифікації грошових зобов'язань, що є очевидною навіть при поверхневому погляді на зміст та природу грошових зобов'язань, що виникають з тих чи інших конкретних підстав. Зокрема, у розділі 2 детальніше проаналізовано класифікацію грошових зобов'язань на договірні та деліктні грошові зобов'язання.

У підрозділі 2.1 "Класифікація грошових зобов'язань як інституту зобов'язального права" проведено аналіз та порівняння критеріїв класифікації грошових зобов'язань у вітчизняних та іноземних доктринах.

Серед критеріїв класифікації грошових зобов'язань особливе місце займає час виконання грошового зобов'язання. Поділ грошових зобов'язань за критерієм часу на довгострокові, середньострокові та короткострокові характерний лише для договірних грошових зобов'язань. Лише в договорі сторони можуть передбачити строк виконання грошового зобов'язання, а, відтак, в залежності від строку виконання грошового зобов'язання сторони передбачають відповідні засоби забезпечення належного виконання грошового зобов'язання у встановлений строк.

Основною підставою для класифікації грошових зобов'язань в англо-американському праві є вираз грошового зобов'язання у визначеній сумі (liquidated sums) або у невизначеній сумі боргу (unliquidated sums). Така класифікація є тотожною класифікації, запропонованої автором у цій роботі, на договірні та деліктні грошові зобов'язання. Адже завчасно визначеною сума боргу за грошовим зобов'язанням може бути лише в договірних грошових зобов'язаннях, у деліктних же грошових зобов'язаннях сума боргу є невизначеною до моменту вступу в силу відповідного судового рішення.

Не менш цікавою є класифікація грошових зобов'язань за наявністю так званого іноземного елемента. Як ми з'ясували, грошове зобов'язання з іноземним елементом існує там, де грошове зобов'язання ускладнене наявністю іноземного суб'єкта, об'єкта чи юридичного факту. Грошовим зобов'язанням, ускладненим іноземним елементом, можна вважати і грошове зобов'язання, виникнення, зміна чи припинення якого пов'язане з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

На нашу думку, найбільш важливою є класифікація за підставою виникнення грошового зобов'язання. У всіх розвинутих правових системах простежується успадкований ще з римського права поділ на договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникли з делікту.

У підрозділі 2.2 "Особливість договірних грошових зобов'язань" розглянуті проблеми, пов'язані із особливостями договірних грошових зобов'язань.

Найголовнішою особливістю договірних грошових зобов'язань ми вбачаємо у можливості сторін встановити суму, що підлягає сплаті кредиторові. При чому, йдеться не стільки про можливість зафіксувати безпосередньо суму самого договору, а про можливість передбачити наслідки зміни курсу валюти боргу та неналежного виконання грошового зобов'язання.

Щодо питання забезпечення належного виконання грошового зобов'язання слід зазначити, що особливістю грошового зобов'язання є те, що боржник при такому зобов'язанні ніколи не зацікавлений (йдеться про економічні, а не ділові чинники) у належному, в тому числі своєчасному, платежі. Утримання грошових коштів ніколи не обтяжує боржника, порівняно із збереженням товару. А, враховуючи абсолютну господарську цінність грошей, притримання розрахунку завжди надає боржникові додаткові дивіденди. Відтак, особливістю грошового зобов'язання є те, що його виконання завжди є забезпеченим. Таке забезпечення випливає як із закону, так і може бути встановленим договірними умовами. Закон наділяє кредитора рядом важелів впливу на недобросовісного кредитора, що знаходять своє відображення у праві кредитора застосувати неустойку до недобросовісного кредитора, притримати поставку товару чи надання послуг, стягнути з боржника плату за користування чужими грошима та інфляційні збитки кредитора, неналежний платіж є підставою розірвання договору та відшкодування завданих кредиторові збитків. Важелі впливу, що встановлені в законі, можуть бути змінені або доповнені договірними умовами.

На відміну від договірних грошових зобов'язань, деліктні грошові зобов'язання не мають завчасно встановленої суми боргу, про детальніше описано у підроздті 2.3 "Особливість деліктних грошових зобов'язань".

Щоб перед тим, як з'ясувати особливість деліктного грошового зобов'язання, слід спочатку відповісти на запитання, з якого моменту виникає деліктне грошове зобов'язання: з моменту виникнення шкоди та відповідного обов'язку її відшкодувати чи з моменту винесення судового рішення та відповідного оформлення грошового зобов'язання.

На думку автора, до моменту винесення судового рішення деліктного грошового зобов'язання фактично не існує. Існує юридичний факт порушення інтересу чи права, а також право постраждалої сторони на його відновлення. Особа може цим правом й не скористатися, відтак деліктне грошове зобов'язання може й не виникнути. Навпаки, якщо особа звертається до суду, саме суд здійснює оцінку збитків, які підлягають відшкодуванню.

Фактично з моменту винесення судового рішення виникає два типи взаємовідносин: цивільні - за участю боржника та кредитора - та адміністративні - за участю стягувана, боржника та судового виконавця. Саме наявність цивільного елементу цих взаємовідносин дає підстави українському кредитору звертатися до суду за стягненням трьох відсотків річних та індексу інфляції згідно із п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання.

У розділі 3 "Припинення грошового зобов'язання", який складається з двох підрозділів, висвітлено основні питання, що стосуються припинення грошового зобов'язання. Зокрема, автор звертає увагу на те, що найбільш складні проблеми, пов'язані з виконанням грошових зобов'язань, виникають передусім щодо договірних зобов'язань.

У підрозділі 3.1 "Належне виконання грошового зобов'язання" автор спробував проаналізувати та узагальнити цілу низку вимог, які виставляються законодавствами   розвинених   іноземних   країн   до   належності   грошового зобов'язання. Це стосується, передусім, належних суб'єктів, місця, строків, предмету та способу платежу.

Нормальним способом припинення грошового зобов'язання є платіж. Законодавства всіх розвинених країн вимагають належність такого платежу для погашення грошового зобов'язання.

Належність суб'єктів платежу зводиться до належності кредитора, який може виступати безпосередньо або від його імені можуть діяти інші особи на підставі доручення. Під час існування зобов'язання можуть виникати ситуації, коли боржник не знає, хто саме є кредитором за даним зобов'язанням. Така невизначеність часто виникає при виконанні зобов'язання щодо ордерних цінних паперів або цінних паперів, виданих на пред'явника, що знаходяться в обігу. Встановлення порядку визначення того, хто є кредитором за зобов'язанням, має в цьому випадку суттєве значення для обох сторін зобов'язання.

Питання належності місця платежу найчастіше вирішується шляхом вказівки в договорі безготівкового рахунку в банку. В інших випадках, в тому числі за відсутності визначення місця платежу у договорі, ним вважається місце звичайного перебування кредитора під час платежу.

В залежності від належності строку виконання визначається обсяг грошового зобов'язання та відповідальність за його порушення. Як правило, строк передбачається в угоді, а в інших випадках - на підставі закону або звичаю. Відмінності в законодавствах розглядуваних держав відбуваються в таких питаннях, як обов'язковість відображення строку в угоді, безстрокове грошове зобов'язання, можливість дострокового виконання грошового зобов'язання, пред'явлення вимоги кредитором, черговість розподілення платежів тощо.

В тих випадках, коли належним предметом виконання стає іноземна валюта, ми говоримо про грошові зобов'язання в іноземній валюті. В такому разі до зобов'язань в іноземній валюті застосовуються ті ж норми, що й до зобов'язань в національній валюті, в тому числі норми відповідальності за прострочення, номінальності тощо.

Характерною рисою національних законодавств є обмеження обігоздатності іноземної валюти, витіснення її з внутрішнього обігу. В грошових зобов'язаннях в іноземній валюті аналогічну роль відіграє право субституції, що полягає в праві замінити іноземну валюту сплатою відповідного еквіваленту в національній валюті місця платежу.

Для з'ясування належності способу платежу слід звертатись до умов угоди, на підставі якої виникає грошове зобов'язання. Але не всі методи та інструменти платежу одночасно погашають грошове зобов'язання. "Подання з метою виконання" не означає одночасне припинення виконання. Так, видача чеку чи векселя вважаються інструментами розрахунків, а не погашенням зобов'язання.

У підрозділі 3.2 "Припинення грошового зобов'язання шляхом зарахування, збігу боржника і кредитора в одній особі та угодою сторін" звертає увагу на те, що, окрім платежу, є такі форми припинення грошового зобов'язання, як зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі та угода сторін.

Найбільш характерним для грошових зобов'язань є припинення грошових зобов'язань у формі зарахування. Для більшості законодавств для заліку необхідні однорідність, зустрічність та настання строку виконання з усіх вимог зобов'язань. Проте одночасне поєднання усіх цих умов не є обов'язковим для зарахування виконання зобов'язання. Спільним для законодавств розвинутих країн світу є те, що залік не дозволяється, якщо закінчився строк давності за одним із зобов'язань, коли відшкодовується шкода, стягуються аліменти або довічне утримання.

Припинення грошового зобов'язання шляхом угоди сторін відбувається через складення (прощення) боргу та новації. Складення (прощення) боргу означає одностороннє звільнення кредитором боржника від виконання зобов'язання. Зобов'язання в даному випадку припиняється внаслідок двох односторонніх угод. Кредитор, складаючи (прощаючи) борг боржника, виражає свою волю на припинення зобов'язання, чим вчиняє односторонню угоду, а боржник, не заперечуючи на складення з нього боргу, також вчиняє односторонню угоду, яка спрямована на припинення зобов'язання.

Під новацією розуміють угоду сторін, за якою боржник бере на себе обов'язок виконати інші зобов'язання або те саме, але на інших підставах. При новації передбачається укладення угоди між сторонами, внаслідок якої припиняється старе зобов'язання та виникає нове.

В англо-американському праві як варіант новації можна розглядати інститут поглинання {merger). На відміну від новації, при поглинанні не виникає ніякої зміни в самій структурі зобов'язання, не змінюються сторони в зобов'язанні, незмінною залишається й його зміст. Нове зобов'язання виникає лише в новій правовій формі, що надійніше забезпечує інтереси кредитора.

Ще одним способом припинення грошового зобов'язання є прострочення кредитора. Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання.

Розділ 4 "Неможливість виконання грошового зобов'язання та відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання", який складається з трьох підрозділів, присвячений питанням щодо неможливості виконання грошового зобов'язання, відповідальності за його неналежне виконання. У цьому розділі автор спробував об'єднати основні правила щодо відповідальності при грошовому зобов'язанні.

У підрозділі 4.1 "Неможливість виконання грошового зобов'язання" автор підкреслює той факт, що не існує повної об'єктивної неможливості виконання грошового зобов'язання, що звільняє боржника від платежу, а можна говорити лише про тимчасову неможливість платежу.

Характерною ознакою грошей є їхня постійна присутність у цивільному обігу, тому посилання на їхню відсутність як на підставу невиконання грошового зобов'язання вважається неправомірним.

Підрозділ 4.2 "Відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання" присвячений питанню: як кредитору впливати на боржника, щоб примусити його виконати свій обов'язок.

Відомо, що за прострочення грошового зобов'язання завжди наступає відповідальність, незалежно від дійсної відсутності грошових коштів у боржника. Основною метою відповідальності в цивільному праві є відшкодування тих збитків, яких зазнає одна сторона при неправомірних діях іншої. Різними є підходи різних систем права до порядку оцінки такої шкоди та межах її відшкодування.

В кожному випадку при виникненні шкоди, яку поділяють на реальні збитки та упущену вигоду, стороні, що її зазнає, необхідно довести її розмір, реальне існування чи невідворотність.

В більшості країн захисту інтересів кредитора у випадку порушення своїх зобов'язань служить інститут неустойки. Але доктринальні та практичні підходи до співвідношення розміру шкоди та розміру неустойки різні.

Неустойка - не єдина форма відповідальності за грошовим зобов'язанням. Згідно з Цивільним кодексом України, а також Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" у разі прострочення боржник виплачує визначену договором пеню, що не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку, три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів, а також основну суму боргу з урахуванням індексу інфляції. При стягненні інших збитків, в тому числі упущеної вигоди, весь тягар доказування лежить на кредиторові, що значно ускладнює можливість їх відшкодування.

У підрозділі 4.3 "Уніфікація правил щодо відповідальності при грошовому зобов'язанні" дослідження автора спрямовані на спробу уніфікувати основні правила щодо відповідальності при грошовому зобов'язанні.

В світі не існує загального та уніфікованого підходу до можливості передбачати в договорі такий правовий засіб, який би забезпечив його виконання, одночасно маючи характер відповідальності за порушення договору і в той же час відзначаючись простотою використання на практиці в інтересах потерпілої сторони.

Не існує навіть ніякого терміну, який би уніфіковано використовувався і в національному законодавстві, і в міжнародному праві. Навіть в тих самих Принципах міжнародних комерційних договорів використовується новий термін "узгоджений платіж при невиконанні" (agreed payment for nonperformance). Це засвідчує прагнення міжнародного співтовариства знайти деякий нейтральний варіант, який би задовольняв вимоги законодавств різних держав, що належать до різних правових систем.

Наслідком цих тенденцій стало прийняття таких нових та універсальних документів, як: Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів - акт, що є взірцем міжнародної уніфікації матеріально-правових норм; Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, що є найбільш вдалим компромісом для учасників міжнародних комерційних відносин при виборі ними того регулюючого механізму, який здатний чітко забезпечити їхні інтереси; а також Уніфіковані правила, що стосуються договірних умов про узгоджену суму, яка підлягає сплаті у випадку невиконання зобов'язання, рекомендовані державам застосовувати їх або в формі типового закону, або у формі конвенції.

У розділі 5 "Особливості правового регулювання вирішення колізій в сфері грошових зобов'язань", який складається з семи підрозділів, подано аналіз норм міжнародного приватного права щодо проблем вирішення колізій в сфері грошового зобов'язання.

Зокрема, у підрозділі 5.1 "Місце грошових зобов'язань в міжнародному приватному праві" автор спробував відобразити географію режиму грошових зобов'язань в міжнародному приватному праві у світі на основі різних підходів до визначення права, що застосовується до правовідносин з іноземним елементом, що суттєво відрізняються в залежності від підстави виникнення права та/або форми закріплення його в міжнародному приватному праві.

Одним із основних питань міжнародного приватного права, що виникають у зв'язку з тим, що ті чи інші правовідносини ускладнені іноземним елементом, є застосування права тієї чи іншої країни до правовідносин з іноземним елементом. Розрізняють кілька принципово відмінних підходів стосовно застосування такого права.

Не секрет, що більшість правовідносин, які породжують грошові зобов'язання, виникають на підставі договору. Основний обсяг питань, що мають безпосереднє відношення до чинності, прав і обов'язків сторін за грошовим зобов'язанням, умов належного виконання грошового зобов'язання, регулюється правом, що застосовується до договору, на основі якого виникло грошове зобов'язання. Щодо режиму грошових зобов'язань, то найбільш успішним та фундаментальним є режим Римської Конвенції Європейської Спільноти про право, що застосовується до договірних зобов'язань 1980, учасницями якої є всі держави-члени ЄС.

З іншого боку, існують відносно самостійні грошові зобов'язання, які виникають на підставі обігових цінних паперів, векселів, акредитивів тощо. Ця група грошових зобов'язань має специфічну юридичну природу: на рівні національного законодавства регламентується спеціальними положеннями та, відповідно, для них створені спеціальні норми міжнародного приватного права.

Що стосується грошових зобов'язань, які виникають на підставі завдання шкоди (делікту), то вони регламентується законом країни, який застосовується до правовідносин з делікту в цілому. В континентальній системі права закон, що застосовується до правовідносин з делікту, визначається на основі прив'язки до закону місця делікту. Однак підхід до визначення місця делікту суттєво різниться.

Підрозділ 5.2 "Режим договірних грошових зобов'язань відповідно до "права, що застосовується до договору" присвячений вирішенню питання щодо правильності застосування колізійних норм договірного права.

Питання "права, що застосовується до договору", на основі якого виникло грошове зобов'язання, часто є "відправною точкою" в процесі визначення системи права, що підлягає застосуванню до іноді вкрай складних правовідносин, невід'ємною частиною яких є грошові зобов'язання.

На рівні ЄС з метою забезпечення однакової дії Римської конвенції ЄС про право, що застосовується до договірних зобов'язань на території Спільнот, наголошується на необхідності єдиного розуміння концепції договірних зобов'язань.

В українському законодавстві правова кваліфікація договірних грошових зобов'язань, обтяжених іноземним елементом, регламентується на рівні Закону України "Про міжнародне приватне право". Тут механізм вирішення колізій в сфері зобов'язального права розроблено на основі існуючої правової традиції континентальної системи права і тому багато в чому перекликається із нормами вже згаданої Римської конвенції.

Поза межами ЄС, нажаль, так і не було здійснено авторитетної міжнародної кодифікації колізійних норм в сфері договірного права загального характеру, тож режим договірних грошових зобов'язань регламентується національним законодавством. Немає також єдиного підходу до питання, чи вибір сторін правопорядку означає автоматичне погодження із будь-якими змінами у відповідному законодавстві, що також можуть вплинути на зміст договору, чи мова йде про підпорядкування праву статичному, що існувало на момент укладання договору.

Підрозділ 5.3 "Кваліфікація грошового зобов'язання у міжнародному приватному праві" присвячений питанням про те, як належним чином кваліфікувати грошове зобов'язання в міжнародному приватному праві та чи однаково застосовується грошове зобов'язання в вітчизняному матеріальному та колізійному праві.

Часто перед судом чи іншим органом, який повинен вирішити спір з іноземним елементом, виникає проблема тлумачення юридичної норми, кваліфікації цієї норми чи фактичних обставин справи, вирішення "конфлікту кваліфікацій".

Система колізійно-правового регулювання грошових зобов'язань в міжнародному приватному праві є вкрай складною. З одного боку, в окремих правових системах світу немає єдиного підходу до вирішення вичерпного кола питань, які виникають у правовідносинах, ускладнених іноземним елементом. По-різному вирішуються питання вибору правопорядку, яким регламентуються деліктні грошові зобов'язання, а також грошові зобов'язання, які виникають на інших підставах, ніж договір чи обіговий цінний папір. Порядок обчислення розміру грошових зобов'язань та відповідальності за порушення  грошових зобов'язань вирішуються, як правило, за законом місця виконання, однак не існує єдиних принципів такого обчислення, що часто породжує низку практичних складностей.

Далі автор здійснив аналіз змісту норм міжнародного приватного права, що діють в сфері грошових зобов'язань, обтяжених іноземним елементом, перейшовши до підрозділу 5.4 "Загальні правила міжнародного приватного права, що застосовуються до договірних грошових зобов'язань".

Кожний іноземний елемент, а, отже, і передбачена на його основі колізійна прив'язка, виконують обмежене коло функцій в процесі визначення системи права, яка підлягає застосуванню до того чи іншого аспекту грошового зобов'язання. Наприклад, до якої б правової системи не відсилав вибір сторін, найтісніший зв'язок та інші можливі колізійні принципи, цивільна правоздатність та дієздатність сторін завжди визначатиметься їхнім особистим законом (lex personalis).

Будь-які питання, що в країні розгляду спору відносяться до сфери дії процесуального права, визначаються відповідно до колізійного принципу "lex fori", незалежно від підходу, який існує до такого питання в "праві, що застосовується до договору". Питання форми правочинів у разі невідповідності "праву, що застосовується до договору", визначатиметься правом країни його вчинення (lex loci actus) або правом місця проживання сторони, що здійснила пропозицію укласти договір. Основні колізійні прив'язки в залежності від ситуації можуть застосовуватись безпосередньо до окремих аспектів грошового зобов'язання, обтяженого іноземним елементом: "право, що застосовується до договору" (lex contractus), право країни місця виконання зобов'язань за договором (lex solutionis) та пов'язана із нею — право місцезнаходження грошового боргу (lex rei sitae).

Досі ведеться дискусія щодо формування автономної нормативної системи, заснованої на нетрадиційних для міжнародно-правового регулювання неформальних джерелах. Цей розвиток часто стали позначати як тенденцію до використання транснаціонального права міжнародної торгівлі. Відносно даного явища в сучасному міжнародному приватному праві використовують також термін "lex mercatoria".

У підрозділі 5.5 "Відносно самостійні грошові зобов'язання в міжнародному приватному праві" автор спробував детальніше розкрити специфічний характер і юридичну природу відносно самостійних грошових зобов'язань в міжнародному приватному праві, поглянувши на право вимоги за грошовим зобов'язанням як на окреме речове право.

Підстави для такого підходу автор вбачає із самого поняття і структури грошового зобов'язання. Зокрема, характерною ознакою будь-якого грошового зобов'язання є існування обов'язку боржника сплатити на користь кредитора певну грошову суму, якому кореспондує відповідне право вимоги кредитора. Таке право вимоги, як і будь-яке інше майнове право, може передаватись третім особам, бути предметом вторинних цивільно-правових угод, тобто виступати самостійним об'єктом цивільного обігу. З огляду на сказане можна говорити про те, що a priori, права вимоги за грошовими зобов'язаннями, які втрачають свій юридичний зв'язок із договором, є категорією речового права, а, отже, в правовідносинах із іноземним елементом до них повинні застосовуватись колізійні норми речового права.

Оскільки гроші як об'єкт речового права вимоги є річчю родовою, не можна ідентифікувати, які саме грошові банкноти боржник повинен передати кредиторові в рахунок погашення боргу. Тому в ситуаціях, коли боржник володіє грошовими коштами в межах більш, ніж однієї юрисдикції, а місце виконання грошового зобов'язання прямо не зазначено в договорі або ж виконання в такому місці з тих чи інших причин є неможливим, тоді місцезнаходження боргу, його "situs" важко прив'язати до тієї чи іншої юрисдикції. В такій ситуації кредитор може подати позов про стягнення грошового боргу з боржника в межах будь-якої юрисдикції, де знаходитимуться будь-які активи боржника і існуватиме найбільш висока ймовірність виконання відповідного судового рішення.

У підрозділі 5.6 "Правовідносини відступлення (цесії) права вимоги за грошовим зобов'язанням в міжнародному приватному праві" окремо розглядаються питання про вибір правопорядку у правовідносинах відступлення (уступки) права вимоги за грошовим боргом, обтяжених іноземним елементом.

Актуальною проблемою міжнародного приватного права є перехід прав кредитора або боржника за грошовим зобов'язанням, ускладненим іноземним елементом, оскільки в континентальній системі права не існує відповідних спеціальних колізійних норм, а тому на практиці часто доводиться вдаватися до аналогії закону, що звісно не сприяє "однаковому застосуванню".

Режим цесії в міжнародному приватному праві досить складний, оскільки на рівні національного законодавства регламентуються далеко не всі проблеми, що можуть виникнути навколо уступки. Українське законодавство, наприклад, взагалі не приділяє окремої уваги колізійному регулюванню правовідносин уступки прав кредитора, а отже, на практиці існує ймовірність виникнення проблем при застосуванні до них загальних колізійних норм зобов'язального права, що повинно бути надолужено.

У підрозділі 5.7 "Колізійний принцип "lex monetae" у міжнародному приватному праві" окрема увага приділяється принципу "lex monetae" як закону країни валюти грошового зобов'язання.

Досить часто в договірних правовідносинах сторони фіксують борг у валюті, відмінній від валюти, в якій повинні проводитись розрахунки, скажімо, у зв'язку із відповідними вимогами валютного законодавства країни-експортера. Відповідно до принципу номіналізму сума у валюті боргу є сталою категорією, яка не залежить від зміни вартості такої валюти за період, що минув з моменту виникнення правовідносин між боржником і кредитором до фактичного проведення розрахунків за грошовим зобов'язанням.

Показовим прикладом застосування "lex monetae" є запровадження в результаті створення валютного союзу в рамках ЄС єдиної валюти "євро". Саме в результаті такого інтеграційного кроку постала об'єктивна необхідність трансформації існуючих грошових зобов'язань, виражених в національній валюті держав-учасниць валютного союзу в новий еквівалент. Інструментом, покликаним на вирішення відповідної проблеми, став Регламент Ради (ЄС).

Автор дійшов висновків, що "lex monetae" є не колізійним принципом в класичному сенсі. Валюта грошового зобов'язання, як предмет грошового зобов'язання, не є іноземним елементом в тому сенсі, що жодним чином не впливає на право, яке застосовується до грошового зобов'язання в цілому. Автором було проведено аналогію із сучасним досвідом ЄС і зроблено висновок, що "lex monetae" застосовується виключно до режиму конвертації валюти боргу у випадку проведення грошової реформи в країні-емітентові валюти боргу, а також до можливості здійснення сторонами грошового зобов'язання валютної прив'язки до відповідної валюти.