ДОКТРИНАЛЬНЕ ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНУ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет  дослідження, а також його методологічну та емпіричну бази, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, вказано на практичне значення одержаних результатів та наведено дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Загальні засади доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Проблема доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність в юридичній літературі» констатовано, що ця проблема у вітчизняній науці комплексно не досліджена. Аналіз наявних праць із тлумачення дозволив виділити ті питання, щодо яких немає в науці дискусій, а також ті, які досі не вирішуються однозначно чи є мало розробленими. Зокрема, з’ясовано, що за критерії виділення доктринального тлумачення серед інших видів та в основу розуміння його суті беруться формальні другорядні ознаки (суб’єкт здійснення, формальна обов’язковість та джерело вираження результату). Для тлумачення закону про кримінальну відповідальність, як правило, пропонують загальнотеоретичні прийоми тлумачення, не враховуючи його особливостей. Встановлено значне розходження позицій науковців щодо виділення чи розуміння предмета (об’єкта) тлумачення, природи тлумачення, його меж, способів та прийомів здійснення.

У підрозділі 1.2 «Загальнометодологічні підходи до розуміння тлумачення закону про кримінальну відповідальність», зважаючи на гносеологічну природу тлумачення, а також обумовленість методу дослідження його предметом (об’єктом), виділено такі підходи до розуміння тлумачення залежно від поглядів його дослідників на право (об’єкт тлумачення): позитивістський та природно-правовий. Механізм тлумачення позитивістами полягає у застосуванні способів тлумачення для з’ясування істинної волі законодавця чи закону. Як правило, вони не визнають різнотлумачень. Більшість дослідників проблем тлумачення спираються на позитивістські теорії права. Природно-правовий підхід передбачає використання способів тлумачення та оцінок для з’ясування істинного смислу закону, які (обидва одночасно) і будуть критеріями істинності результату тлумачення. Поділяючи останній, методологічною основою такого тлумачення обрано теорію пізнання в суспільно-гуманітарних науках, що враховує особливості соціальних об’єктів, насамперед, їх ціннісну природу, наділеність смислами. Ця теорія дозволила пояснити неминучість різнотлумачень закону та механізм вибору одного із варіантів тлумачення, а саме того, що найбільше відповідає критерію оцінювання (ціннісним установкам суб’єкта тлумачення – його поглядам на природне право). З огляду на обрані загальнометодологічні підходи визначено, що тлумачення закону про кримінальну відповідальність – це процес пізнання кримінального права через з’ясування смислу закону про кримінальну відповідальність за допомогою способів тлумачення та оцінок. З цього випливає, що отримання знань про кримінальне право через вивчення інших правових явищ, результатів тлумачення інших суб’єктів не є тлумаченням закону про кримінальну відповідальність. Підкреслено, що способи тлумачення є центральною частиною теорії тлумачення-пізнання, оскільки їх використання забезпечує належну якість та ефективність цієї діяльності. Оцінки ж, що опосередковують весь процес пізнання, не повинні підміняти застосування способів тлумачення, а лише використовуватися паралельно з цим.

Розділ 2 «Поняття доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність та підстави виділення способів його здійснення» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» виявлено недоліки загальноприйнятого підходу до визначення поняття доктринального тлумачення та його місця серед інших видів тлумачення за формальними ознаками. Виходячи із запропонованого розуміння тлумачення та із загальних ознак наукового пізнання, виділено змістовні ознаки доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність: дає приріст знань (продукує знання) про його об’єкт; при його здійсненні застосовуються всі науково виведені способи тлумачення, а таке застосування передбачає наявність суб’єкта, який володіє теоретичними систематизованими знаннями про законодавство та методику його пізнання, здатний до аналітичного та критичного мислення, однак не обов’язково професійно займається наукою; розкриває соціальну сутність кримінального права та істинний смисл закону про кримінальну відповідальність; продукує обґрунтовані знання, тобто підтверджені належною аргументацією. За всіма із виведених ознак воно відрізнятиметься від буденного тлумачення. Із зазначених ознак сформульовано визначення поняття доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність.

У підрозділі 2.2 «Підстави виділення способів доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» підкреслено, що виділення способів тлумачення, які є методами пізнання, обумовлюється розумінням дослідником предмета цього пізнання. Тому виокремлено властивості предмета тлумачення – закону про кримінальну відповідальність (окремих його структурних елементів): наступність, вираженість за допомогою мовних засобів та форм мислення, системність. Указані властивості предмета тлумачення, а також розуміння способу тлумачення як системи формалізованих прийомів, що ґрунтуються на висновках (законах та правилах) відповідних наук (теорій), взято як підстави виділення історичного, лінгвістичного, логічного та системного способів доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Констатовано, що всі способи є між собою тісно пов’язаними, і всі повинні використовуватися в кожному випадку здійснення доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність. Підкреслено, що єдиний алгоритм їх застосування неможливо скласти, зважаючи на творчий характер доктринального тлумачення та особливості його конкретного предмета.

Розділ 3 «Характеристика способів доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Історичний спосіб доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» виділено такі прийоми цього способу тлумачення: 1) врахування наступності закону про кримінальну відповідальність, тобто за приписами чи їх складовими, збереженими в чинному законі про кримінальну відповідальність у порядку наступності, при їх тлумаченні може залишатися попередній смисл лише у випадку, якщо це підтвердиться застосуванням інших способів тлумачення та ціннісними установками тлумача (його поглядами на природне право); 2) врахування заперечень, а саме: кожне із заперечень, здійснене в законі про кримінальну відповідальність, повинно обов’язково враховуватися у його доктринальному тлумаченні шляхом з’ясування нового смислу цього закону (його структурних елементів). Рекомендовано процес доктринального тлумачення розпочинати із використання історичного способу тлумачення, а одержані висновки перевіряти застосуванням інших способів тлумачення та ціннісними установками тлумача.

У підрозділі 3.2 «Лінгвістичний спосіб доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» як прийоми цього способу тлумачення виділено: 1) встановлення смислу слів та лексичних словосполучень і 2) встановлення смислу речень закону про кримінальну відповідальність. Щодо першого наголошено, що суб’єкт доктринального тлумачення обов’язково повинен враховувати легальні визначення термінів, у тому числі розміщені в інших нормативно-правових актах, однак лише в таких, що регулюють ті ж суспільні відносини. Проте визначення з необов’язкових джерел (юридична практика, наука тощо) він має сприймати критично. Формально невизначені слова чи словосполучення повинні тлумачитися з урахуванням їх визначень у словниках, контексту та «паралельних місць» їх уживання, їх законодавчих синонімів, а також граматичного значення (рід та число іменників, вид та стан дієслів). А у тлумаченні оціночних слів (словосполучень) до того ж більше значення має оціночна складова процесу тлумачення. Для встановлення смислу речень (ознак кримінально-правових понять та ознак складу злочину) підкреслено необхідність урахування розділових знаків та виведено правила з’ясування ролі сурядних сполучників. Окрім того, визначено, що лише слово-підмет речення, яке міститься в частині статті (статті) Особливої частини КК України, та синтаксично зв’язані з ним слова позначають ознаки відповідного складу злочину. Всі інші слова – лише ознаки цих ознак. Також урахування синтаксичних зв’язків між словами у реченні слугуватиме встановленню самостійних ознак кримінально-правових понять чи правил поведінки, що містяться в Загальній частині КК України, та відділенню від ознак таких ознак. Наголошено на необхідності перевіряти результати застосування лінгвістичного способу тлумачення використанням інших способів та ціннісними установками суб’єкта доктринального тлумачення.

У підрозділі 3.3 «Логічний спосіб доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» виведено такі прийоми цього способу тлумачення: 1) формально-логічний аналіз понять, що містяться в законі про кримінальну відповідальність, шляхом визначення їх змісту та обсягу; 2) формально-логічний аналіз приписів цього закону через розкриття їх кількісних характеристик (загальні, часткові, одиничні), а також установлення нормативних модальностей і здійснення операцій з ними; 3) тлумачення за аналогією із використанням умовиводів за аналогією. Наголошено на необхідності враховувати у тлумаченні, що зміст поняття конкретного злочину становлять ознаки його складу, зміст поняття, позначеного оціночним словом (словосполученням), є відкритим, а змісти суперечних понять – взаємопов’язаними. Підкреслено, що шляхом тлумачення не можна отримати результат ширший за обсягом від буквального прочитання тексту закону, т. зв. «поширювальне тлумачення». Виведено правила використання умовиводів за аналогією у доктринальному тлумаченні, а саме: застосовуються лише для пізнання смислу тих положень, що прямо передбачені в законі; слід дотримуватися формально-логічних умов, що впливають на ступінь вірогідності висновків в умовиводах за аналогією; такі висновки повинні перевірятися і підтверджуватися застосуванням інших прийомів тлумачення; при тлумаченні положень Особливої частини закону про кримінальну відповідальність слід порівнювати санкції відповідних статей; тлумачення за аналогією не повинне призводити до поширювального розуміння закону про кримінальну відповідальність. Доведено, що тлумачення за аналогією не спричиняє заповнення прогалин у законі про кримінальну відповідальність, а отже, і застосування його за аналогією. Вдосконалено прийоми тлумачення неконкретизованої частини відкритих переліків, що містяться в законі про кримінальну відповідальність, із урахуванням їх виду: а) ті, неконкретизована частина яких має відсильний чи бланкетний характер, слід тлумачити за допомогою відповідних джерел; б) ті, що не містять таких відсилок, – виходячи, насамперед, з обсягу конкретного родового (узагальнюючого) поняття чи, де таке є позначене оціночним або неконкретним словом, – доповнюючи однорідними, схожими ознаками до тих, що наведені законодавцем у конкретизованій частині переліку. Розвинуто правила врахування законів тотожності, несуперечності, виключення третього та достатньої підстави для досягнення істинного, несуперечного та обґрунтованого результату доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність.

У підрозділі 3.4 «Системний спосіб доктринального тлумачення закону про кримінальну відповідальність» сформульовано прийоми цього способу тлумачення, що полягають у врахуванні системних властивостей нормативно-правових приписів, а також виведених функціональних зв’язків між структурними елементами статей (назва, частини, примітки), розділів (назва, статті), частин (окремо для таких Загальної та Особливої частини) закону про кримінальну відповідальність, між структурними елементами самого цього закону, його з іншими елементами системи правових актів України та із середовищем (із ціннісними установками суб’єкта тлумачення, з наукою кримінального права, іншими науковими знаннями). При чому до вказаних зв’язків віднесено лише функціональні зв’язки, що допоможуть саме в з’ясуванні істинного смислу цього закону, зокрема у встановленні змісту та обсягу понять. Доведено, що Прикінцеві та перехідні положення не можуть впливати на смисл інших елементів закону про кримінальну відповідальність при їх тлумаченні, а лише допомагають вирішенню темпоральних колізій у ході застосування цього закону в частині, що не суперечить ст. 5 КК України. Підсумовано, що, лише враховуючи всі виведені функціональні зв’язки закону про кримінальну відповідальність (його структурних елементів), можна з’ясувати його (їх) істинний смисл.