ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ ЩОДО ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і задачами, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації, структура роботи.

Розділ 1 «Кримінально-правова характеристика злочинного забруднення довкілля в Україні» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу сучасного стану та особливостей кримінально-правової охорони довкілля від забруднення.

У підрозділі 1.1. «Соціальна зумовленість криміналізації забруднення довкілля» розглядається сукупність факторів (підстав), що зумовлюють кримінальну караність поведінки, пов’язаної з забрудненням довкілля.

Дослідження соціальних підстав криміналізації дозволило автору зробити висновок, що рівень суспільної цінності довкілля, яке виконує в житті і діяльності людини триєдину функцію: економічну, соціальну і екологічну, є достатнім для його кримінально-правової охорони.

Найвагомішою з соціальних підстав криміналізації є високий рівень суспільної небезпеки забруднення довкілля, об’єктивним проявом якої є створення внаслідок забруднення реальної загрози біологічним основам існування людства, заподіяння шкоди довкіллю, що знаходить свій прояв у погіршенні показників якості, цілісності, взаємозв’язків та інших об’єктивних параметрів природних явищ, ресурсів, середовища у цілому.

Криміналізація забруднення довкілля узгоджується з вимогою відносної поширенності такої поведінки: вона має тенденцію до поширення, найбільш суспільно небезпечні прояви такої поведінки не є поодиноким та випадковими і водночас їх не можна віднести до масово поширених. Водночас, зауважується, що реальний стан поширеності посягань даної категорії не підтверджується офіційними статистичними даними, що зумовлено високим рівнем їх латентності.

Аналіз системно-правових підстав криміналізації забруднення довкілля дозволив встановити відповідність криміналізації підставам конституційної адекватності, системно-правової несуперечливості криміналізації забруднення довкілля, міжнародно-правової необхідності й допустимості їх криміналізації, процесуальної здійсненності переслідування (загальноправові системні підстави); відсутності прогалин у законі й ненадмірності заборони, визначеності, єдності термінології та повноти складу (кримінально-правові системні підстави).

У підрозділі 1.2. «Кримінально-правова характеристика злочинів щодо забруднення довкілля» аналізуються особливості нормативної структури кримінально-правових заборон у тексті чинного закону про кримінальну відповідальність.

Порівняльний аналіз Кримінального кодексу (КК) України 1960 р. та чинного КК України дозволив зробити висновок, що інститут кримінальної відповідальності за забруднення довкілля розвивається в умовах впливу двох тенденцій: розширення кола природних об’єктів, що виступають предметом посягання, і посилення диференціації відповідальності залежно від ряду об’єктивних і суб’єктивних ознак діянь.

Дисертантом на основі зазначених вимог обґрунтовується розуміння злочинів щодо забрудненням довкілля як передбачених законом про кримінальну відповідальність діянь, що полягають у небезпечній зміні природного стану навколишнього середовища та його об’єктів (атмосферного повітря, вод, земель і т. ін.) унаслідок невиправдано ризикованої господарської або іншої діяльності, що перевищує допустимі граничні розміри, передбачені екологічними нормативами і стандартами, та яка призвела до виникнення або різкого збільшення у природних об’єктах шкідливих, не властивих для них хімічних, фізичних чи біологічних агентів (речовин та енергій).

Аналіз відповідності чинної редакції досліджуваних норм підставам криміналізації дав можливість для формулювання авторських пропозицій щодо доповнення диспозицій досліджуваних норм. Зокрема, зважаючи на неприйнятність ризикованої господарської або іншої діяльності на природних об’єктах особливої державної охорони, поведінка особи, яка ігнорує таку ситуацію, характеризується підвищеною небезпекою, що повинно знайти своє відображення у кримінальному законі. Відтак запропоновано доповнити диспозиції частин других ст. ст. 239, 242, 243 КК України словами «вчинені на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, в курортних, лікувально-оздоровчих або рекреаційних зонах, або у зоні надзвичайної екологічної ситуації».

З метою усунення криміналізаційної надмірності та забезпечення внутрішньої узгодженості норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення правил екологічної безпеки, запропоновано декриміналізувати діяння, що передбачене ст. 253 «Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля» КК України і доповнити диспозицію ст. 236 «Порушення правил екологічної безпеки» КК України частиною першою, побудувавши її як склад небезпеки у такій редакції: «Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів, якщо це створило небезпеку екологічного забруднення значних територій, або для здоров'я, життя людей».

Розділ 2 «Кримінологічна характеристика злочинного забруднення довкілля в Україні» містить три підрозділи, в яких висвітлюється кримінологічний аналіз злочинів щодо забруднення довкілля, їх детермінанти та характеристика осіб, які їх вчиняють.

У підрозділі 2.1. «Кримінологічна характеристика злочинів щодо забруднення довкілля», ґрунтуючись на ідентифікуючих ознаках злочинного забруднення довкілля, пропонується визначення злочинного забруднення довкілля як складового елементу екологічної злочинності, що являє собою соціально-правове явище та проявляється в забороненій кримінальним законом поведінці, яка має своїм наслідком (або створює загрозу) виникнення або різке збільшення у природних об’єктах шкідливих, не властивих для них хімічних, фізичних чи біологічних агентів (речовин та енергій) та внаслідок цього небезпечно впливає на природний стан навколишнього середовища та його об’єкти (атмосферне повітря, воду, землю та ін.) і створює небезпеку біологічним основам існування людства.

Запропоновано класифікацію злочинного забруднення довкілля за окремими критеріями: просторовим поширенням (локальні, регіональні, глобальні); за силою та характером дії на навколишнє середовище (залпове та перманентне); за типом походження (фізичне, механічне, хімічне, біологічне).

Визначені кількісні та якісні показники злочинного забруднення довкілля. Зокрема з’ясовано, що в його структурі найбільшу частку займають злочини, що пов’язані з забрудненням або псуванням земель: їх питома вага становить близько 2/3 від усіх злочинів даної категорії (66,0 %). Частки порушення правил охорони вод і забруднення атмосферного повітря становлять 17,0 % та 10,0 %. Найрідше виявляються злочини, що пов’язані з порушенням правил екологічної безпеки (4,0 %) та забрудненням моря (3,0 %).

Більшість фактів злочинного забруднення довкілля виявляється у населених пунктах (75,6 % – у містах та селищах міського типу, 19,2 % від загальної кількості – в обласних центрах), що пояснюється порівняно високою активністю природоохоронних та правоохоронних органів саме у містах, а  також концентрацією в них більшості потенційних еколого-небезпечних промислових об’єктів.

Динаміку злочинного забрудненням довкілля характеризують два періоди: для першого періоду (2002–2005 рр.) характерне постійне зростанням показників реєстрації кримінальних справ даної категорії до максимального значення у 2005 році (107 злочинів); для другого періоду (2006–2011 рр.) притаманна відносна стабілізація показників у середньому на рівні 79 злочинів.

Результати територіального розподілу злочинного забруднення довкілля та його ранжування за регіонами України дали можливість дослідити географію таких злочинів і виділити регіони з найвищими статистичними показниками злочинного забруднення довкілля протягом 2002–2011 років (Дніпропетровська (120) та Запорізька (119) області) та найнижчими статистичними показниками (Тернопільська (8 злочинів), Чернівецька, Рівненська, Львівська (усі – по 7) та Волинська (5) області).

У підрозділі 2.2. «Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини щодо забруднення довкілля» надаються кримінологічно значущі ознаки, риси, якості, мотиви особи, яка вчинила злочин щодо забруднення довкілля, з  метою розкриття внутрішніх закономірностей індивідуальної злочинної поведінки та врахування встановлених ознак особи злочинця при розробці та реалізації запобіжних заходів.

Результати роботи дали можливість узагальнити типові риси осіб, які   вчинили злочинні посягання даної категорії, та встановити їх суттєві відмінності від характеристик інших злочинців. Так, характерними соціально-демографічними ознаками таких осіб є те, що: переважно це особи чоловічої статі (84,5 %) віком від 40 до 54 років (51,1 %), які мають повну вищу і базову вищу освіту (93,4 %), більшість з них є працівниками господарських товариств (72,7 %) або приватними підприємцями (26,0 %). На відміну від загальної злочинності, серед осіб даної категорії відсутні працездатні злочинці, які не працювали і не навчались, безробітні, а також особи, які раніше вчиняли злочини.

Небезпечність поведінки осіб, які вчиняють злочини щодо забруднення довкілля, визначається можливістю заподіяння важковідновлюваної чи невідновлюваної сукупної шкоди, що є наслідком, як правило, свідомого ігнорування ризику своєї поведінки особами, які мають здатність передбачати результати своєї діяльності завдяки спеціальній фаховій підготовці та досвіду.

Розглянута категорія осіб за своїми морально-психологічним ознаками є соціально-інтегрованими особистостями. Для більшості з них не є характерними помітно виражені дефекти правової та моральної свідомості. Водночас, вони ігнорують важливість охорони навколишнього середовища, ця  проблема їм видається другорядною. У більшості випадків на вчинення злочинів таких осіб мотивує бажання будь-яким способом досягти успіху в господарській діяльності.

Викладені результати дослідження дозволяють зробити висновок про певну подібність соціально-демографічних ознак і соціально-рольових ознак осіб, які вчиняють злочини пов’язані з забрудненням довкілля, з аналогічними характеристиками злочинців у сфері безпеки виробництва та у сфері службової діяльності, що пояснюється, зокрема, специфікою вчинення злочинів зазначених категорій, освітніми віковими та іншими вимогами до осіб, які  можуть займати відповідні посади та займатись діяльністю у зазначених сферах.

У підрозділі 2.3. «Детермінанти злочинного забруднення довкілля» визначено чинники, що зумовлюють вчинення злочинних посягань даної категорії.

Доведено, що суттєвим зумовлюючим чинником злочинного забруднення довкілля є його латентність, високий рівень якої сприяє самодетермінації та «удосконаленню» злочинної діяльності у цій сфері. Причинами цієї ситуації є: недооцінка деякими працівниками правоохоронних органів суспільної небезпеки забруднення довкілля, низька взаємодія природоохоронної прокуратури з іншими контролюючими та правоохоронними органами; помилки при визначенні юридичної сутності діянь та оцінки шкоди від їх вчинення, необґрунтовано широке застосування заходів адміністративної чи цивільно-правової відповідальності за вчинення посягань зазначеної категорії; недостатність сучасних засобів виявлення негативних змін в об’єктах довкілля.

Одним із чинників, що перешкоджає активної участі громадськості у запобіжній діяльності, є проблеми доступу до екологічної інформації, адже інформованість суспільства створює можливість контролювати стан довкілля та потенційні загрози для навколишнього середовища, здоров’я та життя людей. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення є самостійним кримінально-караним діяння (ст. 238 КК України) та водночас однією з умов злочинного забруднення довкілля.

Зазначені висновки підтверджуються результатами анкетування 180 зазначених вище респондентів, на думку яких, найбільш вагомими детермінуючими чинниками злочинності у сфері охорони довкілля від забруднення є такі: відсутність належного екологічного контролю за виробничою діяльністю підприємств (31,1 %), низький рівень екологічної правосвідомості громадян (18,9 %), дефекти правозастосовної практики в сфері охорони довкілля від забруднення (13,4 %), недооцінка суспільної небезпеки забруднення довкілля (13,3 %).

Розділ 3 «Заходи запобігання злочинам щодо забруднення довкілля в Україні», що складається з двох підрозділів, присвячується дослідженню запобіжної діяльності у сфері охорони довкілля від забруднення та шляхам удосконалення загальносоціальних і спеціально-кримінологічних запобіжних заходів.

У підрозділі 3.1. «Загальносоціальне запобігання злочинам щодо забруднення довкілля» проаналізовано окремі складові загальносоціального запобігання злочинному забрудненню довкілля: політичні, економічні, технічні, інформаційні, морально-виховні та правові заходи.

Наголошується на важливості таких загальносоціальних заходів запобігання: формування екологічної культури, створення налагодженої, ефективної системи екологічної освіти (у тому числі професійної) і виховання, законодавчого забезпечення такої діяльності шляхом прийняття Закону «Про екологічну освіту»; заходів економічного характеру, зокрема оновлення і модернізація промислового виробництва, що інтенсивно впливає на навколишнє середовище; розвиток безпечних технологій, спрямованих на бережливе ставлення до природи, розробка безвідходних та маловідходних технологій, комплексне використання сировини, утилізація відходів, будівництво альтернативних виробництв для ослаблення тиску на навколишнє середовище; екологічна експертиза, екологічний аудит та екологічне страхування, належне правове забезпечення такої діяльності.

Розгляд політичної складової загальносоціального запобігання злочинному забрудненню довкілля дозволив запропонувати створення наділеного відповідними повноваженнями міжнародного органу, який від імені держав проводив би в життя централізовану програму стабілізації навколишнього середовища. Визначено функції такого органу: екологічний моніторинг та контроль за станом навколишнього середовища на планеті, право вето на технології і проекти, що суперечать інтересам охорони довкілля; розробка соціальних та еколого-економічних індикаторів сталого розвитку; планування та відновлення природних екосистем; установлення квот на енергокористування, викид парникових газів та інших забруднювачів глобального характеру для окремих регіонів і держав.

Запропоновано розробити законодавчі механізми економічного стимулювання екологічної діяльності, які б забезпечили необхідний баланс екологічних та економічних інтересів; створити законодавчу базу державної підтримки тих видів інвестиційної та підприємницької діяльності, що    спрямовані на підвищення рівня екологічної безпеки і охорону навколишнього середовища (стимули, пільги, податки).

До пріоритетних заходів загальносоціального запобігання також слід віднести: перехід економіки на більш сучасні технологічні процеси, що забезпечують зменшення відходів та їх максимальну утилізацію; створення й експлуатація високоефективних очисних споруд; розвиток науково-технічної забезпечення охорони довкілля від забруднення, зокрема створення банку даних та системи моніторингу техногенної безпеки; розробка прогнозних оцінок і сценаріїв розвитку природних екосистемних змін в Україні та адекватних заходів реагування.

У підрозділі 3.2. «Спеціально-кримінологічне запобігання злочинам щодо забруднення довкілля» автором сформульовано поняття спеціально-кримінологічного запобігання злочинному забрудненню довкілля, визначені об’єкти запобіжного впливу та окреслені пріоритетні напрями такої діяльності.

Аналіз природоохоронної діяльності органів прокуратури, наявні переваги єдиної централізованої системи органів прокуратури, її незалежність від місцевих органів влади, наявність в її структурі спеціалізованих природоохоронних підрозділів дозволив дійти висновку, що саме органи прокуратури мають здійснювати функції координації запобіжної діяльності правоохоронних органів у сфері охорони довкілля від забруднення.

Досліджено запобіжний вплив правозастосовної практики у сфері охорони довкілля від забруднення, особливістю якої є надзвичайно великий розмір співвідношення між кількістю зареєстрованих злочинів та кількістю засуджених осіб – 30 : 1. Слабка судова перспектива кримінальних справ про злочинне забруднення довкілля пов’язана з дефіцитом спеціального професіоналізму слідчих, труднощами проведення дорогих експертиз, закріплення доказів, низькою якістю матеріалів, що надходять з контролюючих органів та ін.

З’ясовано, що судимість за вчинення злочинів даної категорії має такий вигляд: забруднення або псування земель – 11 осіб, забруднення атмосферного повітря – 3 особи, порушення правил охорони вод – 10 осіб, забруднення моря – 1 особа. Проведений автором аналіз судової статистичної звітності дозволив встановити, що до засуджених застосовувався лише штраф та їх звільнили від відбування покарання.

Ситуація, коли покарання за злочини щодо забруднення довкілля не виконує каральну та запобіжну функцію, вимагає вироблення інших підходів до здійснення правосуддя за даною категорією справ, що, у свою чергу зумовлює необхідність проведення регулярного узагальнення судової практики у сфері охорони довкілля від забруднення для подальшого формулювання Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ чітких та конкретних роз’яснень з питань застосування законодавства при розгляді справ даної категорії.

Одним із об’єктів запобіжної діяльності мають бути індивідуальні біопсихологічні та психічні особливості осіб, професійна діяльність яких пов’язана із роботою джерел підвищеної екологічної небезпеки (поводження з небезпечними речовинами й відходами, керування очисними спорудами і т. д.). Перспективним напрямком такої діяльності є професійна екологічна освіта та психологічна підготовка спеціально уповноважених осіб (операторів складних технологічних систем), метою якої є зниження ймовірності ризикованих дій та помилок операторів.

Запропоновані запобіжні заходи упорядкувано та систематизовано в  розробленому автором проекті Програми запобігання злочинному забрудненню довкілля в Україні на період до 2015 р., завданням якого є створення системи запобіжного контролю екологічної безпеки, переорієнтація науково-технічного потенціалу на створення об’єктів нової техніки з гарантованим рівнем безпеки, запровадження програмованого режиму управління екологічною безпекою і нормативно-правового регулювання техногенного середовища.

Стверджується, що зважаючи на переважно техногенний характер забруднення довкілля, пріоритетними заходами у запобіжній діяльності мають бути інформаційні та технічні заходи, основними з яких є: розробка та створення системи автоматичних датчиків, що мають встановлюватись на підприємствах, установах і організаціях, діяльність яких може вплинути або впливає на стан забруднення довкілля, та які при реєстрації аномальних значень певних хімічних параметрів сигналізували б про це у контролюючі органи; забезпечення можливість громадськості доступу до екологічної інформації та участі у прийнятті рішень; розробка та створення інформаційно-кримінологічної системи, що має забезпечувати виявлення, збір, узагальнення, зберігання, обробку, доступ, відображення та оперативне поширення просторово координованих відомостей щодо усіх кримінологічних складових злочинності у сфері охорони довкілля від забруднення, а також проведення відповідного статистичного аналізу, моделювання та прогнозування кримінологічно значущих процесів у цій сфері.