ПОСЯГАННЯ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ В ПРОЦЕСІ ПЕРЕВІРКИ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВЧИНЕНІ АБО ПІДГОТОВЛЮВАНІ ЗЛОЧИНИ (КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 “Поняття та система злочинів проти правосуддя. Сутність, завдання й значущість діяльності співробітників правоохоронних органів щодо розгляду та прийняття рішень по заявах і повідомленнях про вчинені або підготовлювані злочини” містить два підрозділи.

Підрозділ 1.1. “Поняття та система злочинів проти правосуддя” присвячено визначенню поняття “правосуддя” та класифікації злочинів проти правосуддя.

Аналіз поглядів учених щодо визначення понять “правосуддя”, “діяльність щодо здійснення правосуддя”, змісту кримінально-правових норм розділу ХVIII Особливої частини КК України дає підстави підтримати точку зору науковців, які вважають, що в кримінальному праві термін “правосуддя” охоплює собою не тільки діяльність суду, а й діяльність органів досудового слідства, прокуратури, дізнання, виконання призначеного судом покарання.

У зв’язку із цим вказано на незавершеність процесу відмежування злочинів проти правосуддя від злочинів проти авторитету органів державної влади та зроблено висновок, що специфічна процесуальна діяльність прокурора, слідчого, працівника органу дізнання, спрямована на вирішення завдань правосуддя, повинна перебувати під охороною норм розділу ХVIII КК України.

З метою встановлення однакового рівня кримінально-правового захисту учасників кримінального процесу запропоновано розширити коло потерпілих, зазначених у диспозиції ст. 377–379 КК України й віднести до них: прокурора, слідчого, особу, яка проводить дізнання, експерта, спеціаліста, перекладача, заявника, їх родичів та близьких їм осіб. До групи злочинів, що вчинюються посадовими особами правоохоронних органів та перешкоджають досягненню цілей і завдань правосуддя (ст. 371–375 КК), запропоновано включити нову кримінально-правову норму “Перешкоджання здійсненню правосуддя”.

У підрозділі 1.2. “Сутність, завдання та значущість діяльності співробітників правоохоронних органів щодо розгляду та прийняття рішень по заявах і повідомленнях про вчинені або підготовлювані злочини” здійснено аналіз цього специфічного етапу кримінального процесу та обґрунтовано ідею щодо взяття під охорону цієї діяльності кримінально-правовими нормами розділу ХVIII Особливої частини КК України.

Обґрунтовано, що передумовами належного здійснення правосуддя є: охоронювана нормами кримінального права можливість безперешкодного звернення громадян з відповідною заявою; її прийняття, реєстрація й законне вирішення, відсутність протиправних дій з боку посадових осіб, уповноважених на її перевірку; припинення кримінально-правовими засобами незаконного впливу як на заявника, так і на інших учасників цього етапу. На підтвердження цієї думки наведено редакцію ст. 52-1 КПК України, де законодавець прямо вказав, що заявник, а також спеціаліст, перекладач, понятий (за наявності реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну) мають право на забезпечення безпеки.

Разом з тим, дії винних осіб, які здійснили такі погрози або вчинили інші протиправні посягання (побої, тілесні ушкодження, підкуп, шантаж, знищення або пошкодження майна), залишилися поза кримінально-правовим реагуванням нормами розділу ХVIII КК України.

Доведено, що діяльність з розгляду й вирішення заяв та повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини є складовою (невід’ємною) частиною діяльності щодо сприяння здійсненню правосуддя. Її метою є встановлення наявності чи відсутності у вчиненому діянні ознак складу злочину.

Узагальнення викладеного дає змогу зробити висновок, що зазначені вище суспільно небезпечні діяння, які можуть вчинюватися на аналізованому етапі кримінального процесу, пов’язані зі специфікою діяльності органів і осіб, що сприяють процесуальній діяльності з виконання судом функції правосуддя. Соціальна сутність таких діянь полягає в посяганні на інтереси правосуддя, цілі якого не досягаються або створюється реальна загроза їх недосягнення. Вказана діяльність потребує посиленої кримінально-правової охорони, незалежно від наявності процесуального акту (постанови про порушення кримінальної справи), та функціонування на всіх без винятку стадіях і етапах кримінального судочинства, забезпечуючи однаковий рівень кримінально-правового захисту для всіх осіб, котрі беруть у ній участь.

Розділ 2 “Об’єктивні ознаки суспільно небезпечних посягань проти правосуддя, що вчинюються в процесі перевірки інформації про скоєні або підготовлювані злочини” містить два підрозділи.

Підрозділ 2.1. “Об’єкт посягань проти правосуддя, що вчинюються в процесі перевірки інформації про скоєні або підготовлювані злочини” присвячений аналізу родового об’єкта злочинів проти правосуддя та безпосередніх об’єктів зазначених суспільно небезпечних посягань.

Виходячи з головної ідеї дослідження – пропозиції взяття під охорону кримінальними нормами розділу ХVIII Особливої частини КК діяльність щодо розгляду інформації про злочини, підтримано позицію науковців, які до об’єкта кримінальної охорони вважають за необхідне віднести й суспільні відносини, що забезпечують передумови для належного здійснення правосуддя, а також діяльність органів і осіб, покликаних сприяти суду у виконанні поставлених перед ним завдань.

На основі узагальнення поглядів учених під родовим об’єктом злочинів проти правосуддя разом із суспільними відносинами, що забезпечують нормальну процесуальну діяльність органів досудового слідства щодо всебічного, повного та об’єктивного розслідування злочинів; судових органів щодо законного розгляду й вирішення справ; кримінально-виконавчих органів щодо належного виконання судових рішень, запропоновано розуміти: суспільні відносини, що забезпечують нормальну процесуальну діяльність прокурора, слідчого, органу дізнання й судді щодо правильного та об’єктивного розгляду й вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про вчинені або підготовлювані злочини; процесуальну діяльність інших органів і осіб, які сприяють суду та правоохоронним органам у досягненні цілей і завдань правосуддя, а також права, свободи й особисту безпеку учасників процесу, їх родичів і близьких їм осіб.

При такому визначенні родового об’єкта, по-перше, стає зрозумілим і логічним розміщення законодавцем у цьому розділі КК статті, яка передбачає відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта під час здійснення виконавчого провадження, що проводиться після вступу в законну силу вироку або рішення суду (ст. 384); встановлення відповідальності (до порушення кримінальної справи) за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383); норм, які передбачають відповідальність за протидію діяльності слідчих комісій Верховної Ради України. По-друге, таке визначення вказує на необхідність поширення дії кримінально-правових норм розділу ХVIII на всі етапи й стадії кримінального судочинства.

Основним безпосереднім об’єктом перешкоджання здійсненню правосуддя визначено суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність органів прокуратури, досудового слідства й дізнання щодо здійсненню правосуддя, зокрема реалізацію кримінальної відповідальності за вчинений або підготовлюваний злочин. Як додатковий безпосередній об’єкт можуть виступати інтереси потерпілого або відносини, що забезпечують права потерпілих від злочинів на відновлення соціальної справедливості шляхом притягнення до відповідальності осіб, які заподіяли шкоду.

У підрозділі 2.2. “Загальна характеристика об’єктивної сторони посягань проти правосуддя, що вчинюються в процесі перевірки інформації про скоєні або підготовлювані злочини” акцентовано увагу на особливостях конструкції об’єктивної сторони цих злочинів. В першу чергу на особливу сферу, в межах якої вчинюються ці діяння, – сферу кримінального судочинства, яка включає в себе й етап перевірки інформації про злочини. Відзначено, що посягання на об’єкт кримінально-правової охорони виявляється у формах: а) істотного відхилення суб’єкта від своїх процесуальних функцій або невиконання обов’язків, пов’язаних з реалізацією процесуальних актів; б) перешкоджання здійсненню таких функцій і обов’язків. За своєю законодавчою конструкцією переважна більшість основних складів злочинів проти правосуддя є формальними. Зазначені злочини вчинюються у формі активних дій, їх диспозиції мають бланкетний характер.

У підрозділі 2.2.1. “Об’єктивна сторона перешкоджання здійсненню правосуддя” подано аналіз зазначених вище форм діянь, що утворюють об’єктивну сторону злочину, передбаченого пропонованою кримінально-правовою нормою, а саме ст. 372-1 КК. Узагальнюючи погляди вчених щодо визначення поняття “кримінальна відповідальність”, підстав звільнення особи судом від кримінальної відповідальності, процесуального порядку порушення, відмови в порушенні кримінальної справи, її закриття і зупинення, вказано, що вчинення зазначених вище форм діянь, що утворюють об’єктивну сторону злочину, взагалі виключає або істотно ускладнює можливість здійснення правосуддя.

За конструкцією об’єктивної сторони цей злочин є формальним і буде вважатися закінченим у перших чотирьох формах – з моменту винесення посадовою особою відповідної постанови, у п’ятій формі – з моменту вчинення дій або бездіяльності.

Під фальсифікацією матеріалів перевірки інформації про вчинені або підготовлювані злочини й матеріалів кримінальної справи як кваліфікуючої ознаки основного складу злочину запропоновано розуміти вилучення фактичних даних, невідображення в цих матеріалах фактів і обставин, що свідчать про наявність усіх елементів складу злочину тощо.

Поняття тяжких наслідків є оціночним і включає заподіяння значної матеріальної шкоди потерпілому (юридичній особі), вчинення особою, стосовно якої було винесено завідомо незаконне процесуальне рішення, нового тяжкого або особливо тяжкого злочину тощо.

Корисливі мотиви – це прагнення винного отримати будь-яку вигоду матеріального (майнового) характеру або позбутися матеріальних витрат. Інші особисті мотиви – помста, бажання покращити відомчу статистику злочинів, отримати чергове спеціальне звання, кар’єризм тощо.

У підрозділі 2.2.2. “Об’єктивна сторона перешкоджання з’явленню заявника, перекладача, спеціаліста, свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від подання заяви про вчинений або підготовлюваний злочин, давання показань, пояснень, висновків чи перекладу” проведено аналіз форм об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 386 КК. Підтримано точку зору вчених, які вважають, що в сучасному розумінні шантаж – це погроза розголосити будь-які відомості, що шантажована особа бажає зберегти в таємниці, а тому запропоновано внести до диспозиції цієї статі відповідні уточнення. Самостійними способами виконання об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 386 КК, є погроза викрадення або позбавлення волі людини та погроза застосування катувань.

Запропоновано розширити коло потерпілих шляхом включення до нього заявника, перекладача, спеціаліста та інших осіб (близьких друзів, колег по роботі тощо), життя, здоров’я, благополуччя яких дорогі потерпілому внаслідок сформованих особистих відносин. На підставі цього обґрунтовано необхідність замінити поняття “близькі родичі” поняттям “його родичів і близьких йому осіб”.

У підрозділі 2.2.3. “Об’єктивна сторона примушування громадян до давання пояснень у процесі перевірки інформації про вчинені або підготовлювані злочини” наведено точку зору тих учених, які вважають, що пояснення громадян і посадових осіб за своєю сутністю й значенням є доказами, а тому запропоновано викласти ч. 1 ст. 373 в такій редакції: “Примушування до давання показань при допиті, а також пояснень шляхом незаконних дій з боку особи, яка провадить дізнання, досудове слідство, перевірку заяв чи повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини”. Під примушуванням слід розуміти незаконний фізичний або психічний вплив на громадян при відібранні пояснень, внаслідок якого особа, яку опитують, змушена до давання потрібних службовій особі пояснень усупереч своїй волі. Щодо способів примушування підтримано обґрунтовану позицію законодавця, який відмовився від їх конкретизації, застосувавши термін “шляхом незаконних дій”, оскільки перерахувати всі види незаконного впливу неможливо, а встановити відповідальність за їх вчинення необхідно.

До обтяжуючих обставин основного складу злочину запропоновано віднести погрозу застосування насильства або катування, що є більш небезпечною, порівняно з іншими видами погроз. Крім того, виключення з ч. 2 ст. 127 КК кваліфікуючої ознаки “ті самі діяння, вчинені посадовою особою з використанням службового становища” не є виправданим, оскільки призводить до того, що суб’єкту при визначенні способу примушування вигідно застосовувати до потерпілого катування, бо це тягне за собою більш м’яке покарання.

У підрозділі 2.2.4. “Об’єктивна сторона розголошення даних матеріалів перевірки заяв або повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини” вказано, що на аналізованому етапі проводяться також і слідчі дії. Суспільна небезпека розголошення даних перевірки дорівнює ступеню суспільної небезпеки розголошення даних досудового слідства й дізнання. Тому в ч. 1 ст. 387 КК доцільно встановити відповідальність за розголошення даних матеріалів перевірки інформації про злочини особою, якій вони стали відомі внаслідок залучення до такої перевірки, за умови, що цю особу було попереджено про недопустимість розголошення таких даних.

Під розголошенням розуміється ознайомлення з такими даними хоча б однієї сторонньої особи, незалежно від форми повідомлення та від настання будь-яких наслідків. До предмета розголошення віднесено як відомості про результати слідчих та інших перевірочних дій, так і відомості про рішення, що планує прийняти посадова особа (порушити кримінальну справу, накласти арешт на кореспонденцію тощо).

Розділ 3 “Суб’єктивні ознаки посягань проти правосуддя, що вчинюються в процесі перевірки інформації про скоєні або підготовлювані злочини” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Суб’єкт посягань проти правосуддя, що вчинюються в процесі перевірки інформації про скоєні або підготовлювані злочини” на підставі аналізу висловлених у юридичній літературі точок зору аргументовано думку про те, що перешкоджання здійсненню правосуддя може вчинити тільки спеціальний суб’єкт: слідчий, прокурор, співробітник органу дізнання. Суб’єктом злочину також може бути начальник слідчого відділу, який, відповідно до ч. 2 ст. 114 КПК України, наділений правом особисто проводити досудове слідство.

Суб’єктом примушування давати показання й пояснення є особа, яка за законом має право здійснювати дізнання чи досудове слідство та перевірку інформації про вчинені або підготовлювані злочини.

Суб’єкт злочину, передбаченого ст. 387 КК, спеціальний. До ч. 1 запропоновано включити також заявника й особу, у якої відбирають пояснення в ході перевірки заяви. Крім того, практичній реалізації конституційного принципу рівності громадян перед законом сприяло б включення голови і членів таких комісій до кола суб’єктів злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, якщо розголошення ними даних таких розслідувань ганьблять людину, принижують її честь і гідність.

У підрозділі 3.2. “Суб’єктивна сторона посягань проти правосуддя, що вчинюються в процесі перевірки інформації про скоєні або підготовлювані злочини” зазначено, що суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується виною у формі прямого умислу. Винна особа, приймаючи відповідне незаконне процесуальне рішення, усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій та їх спрямованість проти інтересів правосуддя (інтелектуальний момент) і бажає цього (вольовий момент). Спрямованість умислу в цьому складі злочину конкретизується шляхом застосування спеціального кримінально-правового терміна “завідомо”. Він також виступає як критерій ступеня суспільної небезпеки, що відмежовує дисциплінарне правопорушення від злочину. Корисливий мотив збільшує суспільну небезпеку злочинів проти правосуддя, а тому перешкоджання здійсненню правосуддя, вчинене з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів, має бути передбачено як кваліфікуюча ознака діяння.