ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОНЦЕНТРАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, стан розробки теми в науковій літературі, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано використані методи, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дисертації, її обсяг та структуру.

Перший розділ «Загальна характеристика права ЄС щодо контролю за концентраціями підприємств» присвячено аналізу доктринальних підходів до визначення поняття концентрації та механізму контролю за концентраціями підприємств. У ньому також досліджуються основні історичні етапи становлення права ЄС щодо контролю за концентраціями підприємств, виокремлюються основні принципи, що лежать в основі ефективного контролю за концентраціями підприємств у ЄС. Цей розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Теоретичні аспекти контролю за концентраціями підприємств» досліджуються доктринальні підходи до визначення поняття «концентрація» підприємств, аналізується відмінність між поняттями «концентрація» та «злиття» підприємств, визначаються переваги та недоліки двох основних моделей контролю за концентраціями підприємств у світі – модель попереднього контролю (ex ante) та модель подальшого контролю (ex post), а також основні чинники, що впливають на ефективність механізму контролю за концентраціями підприємств.

Отримання контролю одним підприємством над іншим у країнах континентального права позначається терміном «концентрація», тоді як термін «злиття» є характерним для англосаксонської системи права для позначення того ж самого правочину. Термін «концентрація» підприємств краще відображує суть самого процесу набуття контролю, адже до концентрації, крім злиття у класичному розумінні цього слова, належить поглинання одного підприємства іншим, придбання частки або цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання тощо. Отже, концентрація підприємств – це будь-які зміни в управлінні та відносинах контролю на довготривалій основі.

Основною метою механізму контролю за концентраціями підприємств є збереження конкуренції через недопущення надмірної концентрації підприємств на ринку. В більшості держав діє модель ex ante – попереднього контролю, яка полягає в тому, що концентрація підприємств (за умови досягнення чи перевищення фінансових показників) не може бути здійснена без отримання попереднього дозволу конкурентного відомства. Контроль ex ante є більш ефективним порівняно з моделлю ex post, адже завжди легше попередити негативні наслідки концентрації підприємств, аніж з ними боротися після завершення трансакції.

Серед факторів, які впливають на ефективність механізму контролю за концентраціями, слід виділити: детальний та правильний аналіз запланованої концентрації підприємств конкурентним відомством; спрощення процедурних правил і підвищення рівня міжнародного співробітництва у справах про концентрацію підприємств з метою зменшення зайвих витрат; постійне підвищення прозорості процесу прийняття рішень конкурентним відомством і вдосконалення механізму контролю за концентраціями підприємств.

У підрозділі 1.2 «Етапи становлення права ЄС щодо контролю за концентраціями підприємств» досліджується складний шлях запровадження механізму контролю за концентраціями підприємств у ЄС і процес розширення повноважень Комісії ЄС у цій сфері. Договір про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі, попри обмежену предметну сферу дії, став першим міжнародним документом, в якому йшлося про попередній контроль за концентраціями підприємств у ЄС. Із прийняттям Договору про заснування Європейського співтовариства (ДЗЄС) у 1957 році запроваджуються загальні правила конкуренції на спільному ринку ЄС і засновується Комісія ЄС для кращого управління політикою конкуренції ЄС. Через відсутність у ДЗЄС положень, що прямо стосуються механізму контролю за концентраціями підприємств, Комісія ЄС заповнює таку прогалину за допомогою рішень судів ЄС. Зокрема, рішення у справі Continental Can Co (1973 р.) надало Комісії ЄС право здійснювати контроль за концентраціями, спираючись на статтю 82 ДЗЄС (сьогодні – ст. 102 ДФЄС), а справа Phillip Morris (1987 р.) підтвердила право Комісії ЄС посилатися на ст. 81 ДЗЄС (сьогодні – ст.101 ДФЄС) як правову основу для оцінки концентрації. За допомогою судових рішень Комісія ЄС де-факто забезпечила собі ті повноваження у сфері контролю за концентраціями, про які уряди держав-членів не змогли на той час домовитися і надати їх їй де-юре через відсутність єдиної позиції стосовно необхідності відчуження частини своїх повноважень у цій сфері на користь наднаціонального органу – Комісії ЄС. Бажаючи мати хоча б якийсь вплив на збільшення повноважень Комісії ЄС, держави – члени ЄС змушені були прийняти відповідний регламент. Власне, реальний контроль за концентраціями підприємств у ЄС запроваджується з прийняттям Регламенту 4064/89 в 1989 році, який наділив Комісію ЄС виключними повноваженнями у сфері здійснення попереднього контролю за концентраціями підприємств. У 2004 році Регламент був замінений та вдосконалений Регламентом 139/2004.

У підрозділі 1.3 «Принципи правового регулювання концентрацій підприємств у ЄС» автор виокремлює такі принципи ефективного механізму контролю за концентраціями підприємств:

Регламент 139/2004 має екстериторіальне застосування, тобто регламент 139/2004 застосовується і до концентрацій, учасниками яких є компанії, засновані поза межами ЄС або із незначною присутністю на внутрішньому ринку ЄС, коли є суттєві підстави вважати, що концентрація матиме невідкладний, значний та передбачуваний вплив на конкуренцію в ЄС;

 контролю підлягають лише трансакції, що є концентраціями підприємств в розумінні Регламенту 139/2004, а саме – трансакції, що призводять до будь-яких змін у відносинах контролю на довготривалій основі;

правильність визначення кола «задіяних» компаній-учасниць концентрації впливає на підрахування фінансових показників та, відповідно, на кваліфікацію концентрації на національну чи масштабів ЄС, а отже, і на розподіл компетенції між конкурентними відомствами держав-членів та Комісією ЄС. За правилом «єдиного повідомлення», коли концентрація підприємств не сягає масштабів ЄС, вона не підпадає під дію Регламенту 139/2004, а тому застосовується національне законодавство держав-членів. Застосовувати Регламент 139/2004 можливо лише до концентрацій масштабів ЄС;

концентрація підприємств підпадає під дію Регламенту 139/2004, якщо задіяні компанії досягають або перевищують основні та альтернативні фінансові порогові показники;

частки задіяних підприємств на відповідному ринку є важливим, проте не єдиним індикатором потенційного впливу концентрації підприємств на конкуренцію, адже вони характеризують стан підприємства на ринку на даний момент. Поряд із частками на ринку слід також враховувати такі фактори, як кількість конкурентів, позитивні наслідки від концентрації тощо;

концентрація підприємств, яка суттєво обмежує конкуренцію на внутрішньому ринку ЄС або значній його частині, має бути заборонена як несумісна з конкуренцією на ринку;

здійснення концентрації підприємств, яка обмежує або може обмежити конкуренцію на ринку, дозволяється, якщо трансакція несе в собі певні позитивні наслідки для споживачів та економіки в цілому.

Другий розділ «Організаційно-правовий механізм здійснення контролю за концентраціями підприємств у ЄС» складається з трьох підрозділів, у яких подано комплексну характеристику правового та інституційного механізмів контролю за концентраціями підприємств, проаналізовано основні зміни та нововведення після реформи 2004 року, а також ті, що спричинені прийняттям Лісабонського договору про функціонування ЄС у 2009 році.

У підрозділі 2.1 «Правовий механізм контролю за концентраціями підприємств» здійснюється огляд правових актів щодо контролю за концентраціями підприємств у ЄС, аналізуються основні (Договір про функціонування Європейського Союзу 2009 р. (ДФЄС), Регламент 139/2004, Регламент 802/2004) та допоміжні акти права ЄС щодо контролю за концентраціями підприємств (Консолідоване юрисдикційне повідомлення Комісії ЄС 2008 р., Роз’яснення Комісії ЄС 2004 р. щодо оцінки горизонтальних концентрацій підприємств згідно з Регламентом 139/2004, Роз’яснення Комісії ЄС 2007 р. щодо оцінки негоризонтальних концентрацій підприємств згідно з Регламентом 139/2004, Повідомлення Комісії ЄС 2008 р. про умови і зобов’язання в умовних дозволах на концентрацію підприємств та Повідомлення Комісії 2005 р. про обмеження конкуренції, що прямо стосуються та є необхідними для здійснення концентрації).

Положення ДФЄС, що стосуються конкуренції на ринку, є основоположними для системи контролю за концентраціями підприємств, адже саме колишня ст. 3(1)(g), яка на сьогоднішні є Протоколом № 27 до ДФЄС, ст. 81 та ст. 82 ДЗЄС (зараз це ст. 101 та 102 ДФЄС) лежать в основі контролю за концентраціями та Регламенту 139/2004. Лісабонський договір, незважаючи на те, що він значно реформував установчі договори, кардинально не змінює політику ЄС щодо захисту конкуренції та застосування антимонопольного права, адже більшість положень ДЗЄС, що стосуються конкурентного права, залишаються незмінними в ДФЄС. Спостерігаються лише окремі зміни в термінології та нумерації статей, які принципово не впливають на застосування права ЄС у цій сфері. Найбільшим нововведенням, що безпосередньо стосується права конкуренції, можна вважати вилучення із самого тексту Лісабонського договору ст. 3(1)(g), що в принципі не повинно мати негативного впливу на застосування права конкуренції в ЄС.

 Регламент 139/2004 є головним актом вторинного права, на основі якого здійснюється контроль за концентраціями підприємств у ЄС. Документ значно реформував правовий механізм контролю за концентраціями підприємств після 2004 року, а саме: спростилася процедура нотифікації та отримання дозволу на концентрацію підприємств, змінився тест оцінки сумісності концентрації підприємств із ринком ЄС, збільшилися повноваження Комісії ЄС щодо проведення розслідування та застосування штрафних санкцій тощо.

 Регламент 802/2004 містить процесуальні норми, прийняті на основі Регламенту 139/2004 для того, щоб заявники мали чіткіше уявлення про те, яким чином подавати нотифікацію і яку саме інформацію необхідно надавати Комісії ЄС, щоб уникнути санкцій у випадку недотримання таких вимог. Важливо, що Регламент передбачає можливість обрання скороченої форми та спрощеної процедури розгляду заяви про концентрацію підприємств.

Допоміжні джерела, зокрема повідомлення та роз’яснення Комісії ЄС, що належать до категорії нетипових актів і мають рекомендаційний характер, є інструментом практичної реалізації принципу прозорості діяльності Комісії ЄС та своєрідною інструкцією для всіх зацікавлених сторін, зокрема учасників концентрації, як діяти, яким чином правильно підготувати заяву про концентрацію, і що саме Комісія ЄС бере до уваги під час аналізу трансакції та прийняття відповідного рішення. Правове регулювання концентрації підприємств у ЄС стало більш чітким та ефективним саме завдяки допоміжним актам Комісії ЄС.

Підрозділ 2.2 «Інституційний механізм контролю за концентраціями підприємств» присвячено аналізу повноважень Комісії ЄС та механізму співпраці Комісії ЄС з національними конкурентними відомствами держав – членів ЄС. Комісія ЄС виступає єдиним інститутом ЄС, прямим обов’язком якого є здійснення попереднього контролю за концентраціями підприємств. Повноваження Комісії ЄС у цій сфері є досить широкими, особливо щодо застосування санкцій та проведення розслідування. Проте ефективність контролю за концентраціями підприємств була б меншою без активної співпраці Комісії ЄС із національними конкурентними відомствами держав – членів ЄС, що здійснюється в рамках єдиної мережі конкурентних відомств, про яку прямо йдеться в преамбулі до Регламенту 139/2004. Обмін інформацією та консультації в рамках такої мережі сприяють належному розгляду та вирішенню справ, що стосуються концентрації підприємств.

Роль Ради, Парламенту та Суду ЄС у процесі здійснення контролю за концентраціями підприємств є опосередкованою, адже контроль за конкуренцією, на відміну від Комісії ЄС, не є безпосереднім обов’язком таких інститутів. Хоча ефективний механізм контролю за концентраціями був би неможливим без їхньої участі, адже саме вони певним чином впливають на обсяг повноважень Комісії ЄС у цій сфері, наприклад, шляхом участі в процесі прийняття регламентів, можливості висловлення вотуму недовіри стосовно діяльності Комісії ЄС та судового перегляду рішень Комісії ЄС.

У підрозділі 2.3 «Судовий перегляд рішень Комісії ЄС та його значення для розвитку права ЄС щодо контролю за концентраціями підприємств» розкривається специфіка можливості звернення до Загального суду та Суду із позовом про перегляд рішення Комісії ЄС згідно зі ст. 263 ДФЄС. Суд та Загальний суд уповноважені переглядати законність будь-яких актів Комісії ЄС, які мають обов’язкову юридичну силу. Тимчасові акти не можуть бути оскаржені. Суд розглядає справи за позовами держав-членів, Європейського Парламенту, Ради у зв’язку з відсутністю компетенції приймати такі акти, порушеннями суттєвих процесуальних вимог, положень установчих договорів або інших актів, що стосуються їх застосування, або зловживанням своїх повноважень. Рахункова палата, Європейський центральний банк і Комітет регіонів також можуть подавати позов до Суду з метою захисту своїх цілей. У свою чергу, Загальний суд розглядає справи за позовами фізичних та юридичних осіб. Можливість саме фізичної чи юридичної особи звернутися до Загального суду з позовом проти рішення Комісії ЄС, яке їм адресоване та безпосередньо їх стосується – або навіть якщо і не адресоване їм, проте прямо і безпосередньо зачіпає їхні інтереси, – і з дотриманням двомісячного строку для подання такого позову, є важливою для будь-якої справи про концентрацію підприємств.

 Запровадження прискореної процедури розгляду справ про концентрацію підприємств у ЄС є позитивним як для учасників концентрації, так і для Комісії ЄС. Зміст прискореної процедури полягає в тому, що письмова частина розгляду справи значно спрощується, зокрема обмежується одноразовим обміном позовними вимогами та аргументами між позивачем та відповідачем; а основна увага приділяється усній частині процедури розгляду справи. Таким чином, згода або відмова Суду ЄС на розгляд справи за прискореною процедурою залежить від: терміновості та обставин справи; питання того, чи можливо розглядати справу здебільшого в усному порядку.

Основним завданням Суду ЄС є забезпечення однакового дотримання та застосування антимонопольного права в ЄС шляхом тлумачення права ЄС. Саме судові рішення стали одним з основних факторів реформи конкурентного права 2004 року і залишаються бути важливими для подальшого розвитку антимонопольного права ЄС.

 Третій розділ «Гармонізація законодавства щодо контролю за концентраціями підприємств у відносинах ЄС з третіми країнами» складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлено передумови гармонізації або навіть  уніфікації законодавства про контроль за концентраціями підприємств в світі, підкреслено важливість ЄС у цьому процесі, проаналізовано можливі шляхи гармонізації, зокрема шляхом укладення двосторонніх угод, багатосторонньої угоди або ж у рамках документів м’якого права, досліджено вплив права ЄС на законодавство третіх країн, зокрема України.

1)          У підрозділі 3.1 «Передумови та способи гармонізації законодавства третіх країн щодо контролю за концентраціями підприємств із правом ЄС» перш за все дається характеристика основних проблем, пов’язаних із необхідністю нотифікувати концентрацію між підприємствами, що функціонують на ринках різних юрисдикцій (транскордонні концентрації), до конкурентних відомств одразу кількох держав та відсутністю гармонізованих правил щодо контролю за концентраціями у світі. Це, зокрема, час, витрачений на отримання дозволів кількох юрисдикцій; прямі фінансові витрати; труднощі, пов’язані із затримкою отримання рішення конкурентних відомств, та невпевненість у позитивному вирішенні справи тощо. За таких умов система контролю за концентраціями підприємств у ЄС повинна гармонійно співіснувати з відповідними системами третіх країн, що мають торговельні відносини з ЄС. Гармонізація конкурентного права може бути здійснена шляхом як двосторонніх, так і багатосторонніх міжнародних договорів та активної співпраці конкурентних відомств різних юрисдикцій. ЄС відіграє важливу роль у процесі широкої гармонізації норм конкурентного права та просуванні ідеї запровадження міжнародного механізму контролю за концентраціями, зокрема через свій значний досвід у процесі здійснення контролю за концентраціями підприємств, а також авторитетний міжнародно-правовий статус і вплив на право третіх країн, які гармонізують своє законодавство до права ЄС, з огляду на важливість ЄС для цих національних правових систем, або в рамках загальної політики інтеграції до ЄС. Україна як держава, що виявила бажання набути членства в ЄС, є гарним прикладом такого процесу.

2)           У підрозділі 3.2 «Проблеми та перспективи гармонізації правил щодо контролю за концентраціями підприємств на основі багатосторонньої угоди» визначається можливість багатостороннього співробітництва як за допомогою актів м’якого права, так і на основі міжнародної угоди. Однією з перших спроб гармонізувати конкурентне право різних держав на багатосторонньому рівні став проект кодексу конкурентного права (Draft Inte
ational Antitrust Code), розроблений ще в 1993 році європейськими науковцями, що передбачав заснування Міжнародного конкурентного відомства в рамках СОТ для контролю за транскордонними концентраціями. Кодекс зазнав значної критики з боку США і залишився лише проектом. Та ЄС і досі виступає активним прибічником укладення міжнародної угоди з питань конкуренції та створення міжнародного механізму контролю за концентраціями підприємств, зокрема в рамках СОТ. Таку позицію можна пояснити тим, що механізм багатостороннього співробітництва на основі міжнародної угоди в рамках СОТ є дуже схожим на той, що лежить в основі європейської інтеграції, адже основні положення та принципи Римського договору, наприклад, було прийнято в ході домовленостей між державами та інституціями. Разом з тим більшість держав сприймають такий міжнародний механізм як обмеження їхнього суверенітету. Тому розробка хоча б схожих правил щодо контролю за концентраціями на сьогоднішні є більш реальним за допомогою м’якого права. Наприклад, документи Міжнародної мережі з питань конкуренції, попри свій рекомендаційний характер, знаходять своє відображення в національному законодавстві багатьох держав.

Підрозділ 3.3 «Гармонізація законодавства третіх країн щодо контролю за концентраціями підприємств до права ЄС у формі двосторонніх угод про співробітництво» присвячено висвітленню практики двостороннього співробітництва ЄС із третіми країнами у сфері захисту конкуренції. Комісія ЄС активно співпрацює з конкурентними відомствами третіх країн на основі двосторонніх угод, що безпосередньо стосуються конкуренції (так звані «спеціальні угоди»), або керуючись окремими положеннями стосовно конкуренції, що є частиною більш широкої та загальної угоди, як, наприклад, угода про зону вільної торгівлі, угода про партнерство та співробітництво, угода про асоціацію тощо («загальні угоди»). ЄС має спеціальні угоди з такими державами: Бразилія, Канада, Японія, Корея та США. Ці угоди містять схожі положення, зокрема про обмін неконфіденційною інформацією, досвідом, поглядами стосовно заявлених концентрацій, надання технічної допомоги, обмін кадрами, організацію семінарів, форумів, періодичні зустрічі представників конкурентних відомств тощо. Такі заходи спрямовані на покращення співробітництва та координацію дій між конкурентними відомствами, зменшення наслідків чи можливості виникнення розбіжностей між сторонами внаслідок застосування власного конкурентного права. Концентрація Sanyo/Panasonic 2009 р. продемонструвала важливість ефективної співпраці Комісії ЄС із конкурентними відомствами третіх держав, особливо коли це стосується дозволів, що обумовлюються певними умовами та зобов’язаннями.

У підрозділі 3.4 «Правові засади гармонізації законодавства України із правом ЄС щодо контролю за концентраціями підприємств» аналізується стан гармонізації українського законодавства щодо контролю за концентраціями підприємств із правом ЄС. Правовою основою для зближення українського законодавства із правом ЄС є Угода про партнерство і співробітництво та Порядок денний асоціації Україна – ЄС, що є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна – ЄС, який підготує Україну до процесу набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У переліку пріоритетів до негайних дій до набуття чинності Угоди про асоціацію міститься вимога забезпечення конвергенції конкурентного законодавства та практики України до acquis ЄС, зокрема у сферах правил контролю за концентраціями. Це свідчить про те, що, попри значну відповідність законодавства України праву ЄС, все ж таки є певні невідповідності, які зменшують ефективність механізму контролю за концентраціями підприємств в Україні. Це, зокрема, стосується правового регулювання положення про заборону конкуренції в угодах про концентрацію підприємств, процесу надання дозволів, обумовлених певними зобов’язаннями, а також прозорості прийняття рішень АМКУ.

Положення про заборону конкуренції в законодавстві України підпадає під визначення узгоджених дій і за певних умов потребує отримання попереднього дозволу АМКУ. Отримання сторонами концентрації дозволу на здійснення концентрації та дозволу на здійснення узгоджених дій – це дві різні процедури, які вимагають чіткого дотримання різних вимог законодавства та зайвих фінансових витрат.

Законодавство України не передбачає процедури, згідно з якою заявники-учасники концентрації самостійно могли б пропонувати зобов’язання для того, щоб їхня трансакція була схвалена АМКУ, а також відсутні будь-які підзаконні акти стосовно зобов’язань в умовних дозволах на концентрацію підприємств. Ще одним важливим недоліком українського законодавства щодо контролю за концентраціями є відсутність законодавчо закріпленого обов’язку АМКУ публікувати прийняті рішення стосовно концентрацій підприємств.