ПРИНЦИПИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, об’єкт, предмет дослідження, вказується на зв’язок із науковими планами, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне й практичне значення досягнутих результатів, а також їх апробація.

Перший розділ «Поняття принципів пенсійного забезпечення: теоре­тико-правова характеристика» складається з двох підрозділів. У першому досліджуються основні ознаки відносин з пенсійного забезпечення, що регулю­ються правом соціального забезпечення, в результаті чого визначено поняття пенсійного забезпечення. У другому підрозділі внаслідок аналізу суттєвих ознак поняття принципів права, що містить наукова література, дисертанткою формулюється авторське визначення поняття принципів пенсійного забезпечення в праві соціального забезпечення з точки зору їх ґенези.

Підрозділ 1.1 «Поняття пенсійного забезпечення за правом соціального забезпечення» присвячений аналізу точок зору щодо визначення поняття пенсійного забезпечення як частини соціального забезпечення; ознак (критеріїв), за якими відмежовуються пенсійні відносини, що входять до предмета права соціального забезпечення, від усіх інших відносин, які мають на меті матеріальне забезпечення осіб шляхом виплати їм пенсій у відповідних випадках.

У роботі набуло подальшого розвитку питання співвідношення понять «соціальний захист» та «соціальне забезпечення», враховуючи мету пенсійних відносин як частини соціально-забезпечувальних. Як наслідок, обґрунтовується висновок про те, що мета соціальних (державних) пенсійних відносин не повинна визначатися лише як захист, а складається з: забезпечення особи на рівні стан­дартів сучасного розвитку суспільства (те, що розуміється в сучасних наукових джерелах як захист); та забезпечення, яке спрямоване на задоволення потреби особи у вільному розвитку та реалізації своїх здібностей. При цьому забезпе­чення особи на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства повинно здійс­нюватися державою на обов’язкових засадах. Забезпечення ж, яке спрямоване на задоволення потреби особи у вільному розвитку та реалізації своїх здібностей, може здійснюватися як на обов’язкових, так і на добровільних засадах.

У результаті аналізу точок зору щодо визначення поняття пенсійного забезпечення, що містить наукова література, та враховуючи мету правового регулювання цих відносин, у роботі надається авторське визначення поняття пенсійного забезпечення як структурної частини права соціального забезпечення (соціального (державного) пенсійного забезпечення). Обґрунтовано, що найсуттєвішими ознаками соціального (державного) пенсійного забезпечення є те, що воно надається державою на обов’язкових засадах та здійснюється суспільним (державним) коштом. При цьому обставини, при настанні яких забезпечення надається особі, та соціальні стандарти, яким повинен відповідати обсяг матеріального забезпечення, визначені в законодавстві.

Проаналізовано ряд законів України з пенсійного забезпечення та аргумен­товано, що ознакам соціального (державного) пенсійного забезпечення з трьох рівнів пенсійної системи України відповідає лише солідарна система загально­обов’язкового державного пенсійного страхування.

У роботі досліджується співвідношення імперативного та диспозитивного методів правового регулювання відносин з пенсійного забезпечення з точки зору мети правового регулювання зазначених відносин та набуло подальшого розвитку положення про недоцільність застосування добровільних засад регулювання соціальних (державних) пенсійних відносин (у солідарній системі).

У підрозділі 1.2 «Поняття принципів пенсійного забезпечення в праві соціального забезпечення» проаналізовано наукові точки зору щодо визначення суттєвих ознак понять «принципи права», «правові принципи» та «принципи правового регулювання». Обґрунтовано, що різноманітність таких визначень зумовлюється існуванням у юридичній науці різних теорій праворозуміння. При цьому доводиться, що при визначенні суттєвих ознак поняття «принципи права» слід враховувати чотири етапи їх ґенези, якій надане авторське визначення.

У роботі розвинуто положення про співвідношення понять «принципи права», «правові принципи» та «принципи правового регулювання», яким надається авторське визначення з точки зору ґенези принципів права. Обґрунтовується авторське визначення поняття принципів пенсійного забезпечення в праві соціального забезпечення. Доводиться, що система принципів пенсійного забезпечення (яке здійснюється як на страхових засадах, так і засадах бюджетних асигнувань), загалом, ще не досягла завершального (четвертого) етапу ґенези.

Другий розділ «Принципи пенсійного забезпечення в праві соціального забезпечення: проблеми реалізації», що містить три підрозділи, присвячено аналізу та оцінці систем принципів права соціального забезпечення та принципів пенсійного забезпечення задля виокремлення системи доктринальних принципів сучасного соціального (державного) пенсійного забезпечення. Також досліджено проблеми реалізації доктринальних принципів соціального (державного) пен­сійного забезпечення в законах України, під час судового захисту пенсійних прав особи та при реформуванні пенсійної системи України. Сформульовано пропо­зиції щодо удосконалення пенсійного законодавства.

У підрозділі 2.1 «Принципи пенсійного забезпечення, які містяться в наукових джерелах» приділено увагу основним етапам нормативного закріплення принципів пенсійного забезпечення, досліджено ідеї, які історично мали вплив на формування змісту як соціально-забезпечувальних, так і пенсійних відносин. Ці ідеї проаналізовані з точки зору їх співвідношення з принципами, які встанов­люють зв’язок між метою правового регулювання пенсійного забезпечення, та принципами, які є засобами досягнення цієї мети.

У роботі обґрунтовується висновок про те, що до принципів, які встанов­люють зв’язок між метою та засобами її досягнення, належать принципи, що характеризують механізми формування джерел забезпечення, а саме: 1) страху­вання (коли джерела забезпечення формуються за рахунок внесків як майбутніх пенсіонерів, так і інших осіб), 2) піклування (коли джерела забезпечення формуються третіми особами, у тому числі й державою, без прямої матеріальної участі майбутніх пенсіонерів). При цьому забезпечення на засадах піклування (гратісарне забезпечення) має характеристики: аліментарності та еміритарності. В основу піклування на засадах аліментарності покладена моральна ідея захисту слабкого з боку сильного (патронат). В основу піклування на засадах еміритар­ності покладена ідея відплати за заслуги перед державною.

Дисертанткою детально проаналізовано системи принципів соціального та пенсійного забезпечення (з урахуванням їх місця в системі принципів права України), досліджено ознаки соціально-забезпечувальних та пенсійних відносин, котрі, як правило, ці принципи характеризують. У результаті проведеного дослі­дження запропоновано авторські системи доктринальних принципів як соціаль­ного забезпечення, так і соціального (державного) пенсійного забезпечення.

Підрозділ 2.2 «Реалізація доктринальних принципів пенсійного забезпечення в законах України» містить аналіз положень пенсійного законодавства України в частині відображення в ньому системи доктринальних принципів пенсійного забезпечення. Обґрунтовано, що принципи, які отримали пряме текстуальне закріплення в пенсійному законодавстві України, лише частково належать до принципів соціального (державного) пенсійного забезпечення. Аргументовано, що частина принципів у пенсійному законодавстві, що отримали пряме тексту­альне закріплення в законах, є: 1) дублюванням загальноправових принципів без зазначення особливостей їх реалізації саме в пенсійному забезпеченні; 2) декларативними принципами-цілями; 3) несуттєвою деталізацією вже сфор­мульованого в законі принципу. 

В пенсійному законодавстві України взагалі не знайшли своєї реалізації у вигляді прямого текстуального закріплення в формі принципу такі доктринальні принципи соціального (пенсійного) забезпечення, як: 1) включення до страхового пенсійного стажу певних періодів (навчання, служба в армії, вагітність та догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку тощо); 2) надання пенсійного забезпечення, як правило, довічно в грошовій формі шляхом щомісячної виплати пенсій, що не підлягають оподаткуванню; 3) адресність забезпечення; 4) перегляд (індексація) розміру пенсій відповідно до зростання споживчих цін; 5) встанов­лення пенсійного віку з урахуванням умов та тривалості життя населення Украї­ни; 6) надання певним категоріям громадян права на отримання кількох видів пенсії. 

У роботі обґрунтовано, що контекстуальне відображення в пенсійному законодавстві принципів соціального (державного) пенсійного забезпечення відбулося лише частково: відображені, як правило, ті самі принципи, що були закріплені шляхом прямого текстуального закріплення. Решта доктринальних принципів соціального (державного) пенсійного забезпечення може бути сфор­мульована (виведена з контексту законів) тільки шляхом системного тлумачення сукупності правових норм, причому з обов’язковим посиланням на статтю 3 Конституції України (яка визнає людину найвищою соціальною цінністю) та міжнародні нормативні акти з соціального забезпечення. Аргументовано, що навіть розширене тлумачення норм пенсійних законів, Конституції України не забезпечує реалізацію всіх конкретних доктринальних принципів соціального (державного) пенсійного забезпечення.

У підрозділі 2.3 «Особливості реалізації доктринальних принципів пенсійного забезпечення в процесі судового захисту прав пенсіонерів» аналізується практика судових органів (Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини) щодо вирішення пенсійних спорів з точки зору застосування судами принципів пенсійного забезпечення. Проаналі­зовані також рішення Конституційного Суду України, що стосуються соціального та пенсійного забезпечення.

У роботі надана оцінка процесуальних гарантій захисту пенсійних прав (норми Кодексу адміністративного судочинства України, що закріплюють прин­ципи адміністративного судочинства), а також відповідних положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

Аргументується, що порушення конституційного права особи на пенсійне забезпечення, яке спричиняє судові спори, має місце не лише внаслідок недосконалого правового регулювання пенсійних відносин, а й через порушення (незастосування) судами: 1) положення статті 3 Конституції України, якою встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; 2) положення статті 8 Конституції України, якою встановлено, що норми Конституції є нормами прямої дії; 3) принципів верховенства права та законності.

У роботі проаналізовані рішення Європейського суду з прав людини, які стосуються реалізації особами соціально-забезпечувальних та пенсійних прав. В результаті чого дисертанткою сформульовано принципи, які застосовує Євро­пейський суд з прав людини при вирішенні пенсійних спорів.

У підрозділі 2.4 «Реалізація доктринальних принципів пенсійного забезпе­чення при реформуванні пенсійної системи України» аналізуються положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668 від 8 липня 2011 року з точки зору їх відповідності доктринальним принципам соціального (державного) пенсійного забезпечення. Доводиться, що зміни, які відбулися внаслідок пенсійної реформи 2011 року, в більшості випадків можна розглядати як звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав особи на пенсійне забезпечення. Також доводиться, що в деяких випадках нововведення, які містить пенсійна реформа, можуть бути прийнятними у разі, якщо законодавець передбачить відповідні компенсаційні механізми, що виключають створення для пенсіонерів занадто тяжкого, індиві­дуального на неспівмірного (з цілями реформування) тягаря.

У роботі розвинуто положення про можливість збільшення кількості пен­сійних спорів у зв’язку з прийняттям 8 липня 2011 року Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668 та обґрунтовується актуальність урахування вітчизняними судами практи­ки Європейського суду з прав людини в частині застосування як динамічних методів тлумачення правових норм, так і відповідних принципів, що застосовує та враховує Європейський суд з прав людини в процесі вирішення пенсійних спорів. Дисертантка обґрунтовує, що у разі колізії таких принципів суду необхідно в кожному конкретному випадку задля досягнення справедливого балансу інтересів сторін та мети правового регулювання пенсійних відносин віддавати перевагу одному з принципів.