У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, розкривається зміст і стан наукового опрацювання проблеми, її значущість, визначаються мета, основні задачі, об’єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне й теоретичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію, структуру та обсяг роботи.
Розділ 1 «Загальнотеоретичні аспекти права засуджених до позбавлення волі на правову допомогу» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Право засуджених до позбавлення волі на правову допомогу в системі конституційних прав людини та громадянина» розкриті питання, що пов’язані із співвідношенням зазначеного права засуджених з аналогічними конституційними нормами. Встановлено, що це право засудженого містить у собі можливість особи: 1) користуватися цією допомогою у будь-який час і формі та за власним розсудом; 2) вимагати від адміністрації УВП, інших уповноважених суб’єктів забезпечення надання такої допомоги; 3) звернутися за захистом свого суб’єктивного права й вимагати його відновлення чи усунення перешкод в його реалізації. Крім цього, зроблено висновок про те, що для реалізації даного права засуджених досі не створені належні умови. Так, у цих правових джерелах первинна правова допомога фактично зведена до рівня консультацій органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, які не в повній мірі задовольняють потреби отримувачів таких послуг, зокрема засуджених.
У підрозділі 1.2. «Основні підходи до визначення поняття «право засуджених на правову допомогу» зроблено висновок про те, що загальним недоліком наведених науковцями визначень є те, що у них, переважно, це визначення будується не від його змісту як діяльності, а від кола суб’єктів, що її здійснюють. Деякі вчені поняття «правова допомога» тлумачать через загальну категорію «допомога», без розкриття змісту останньої. Крім цього, здійснений аналіз понять «правова допомога» та «юридична допомога» для засуджених. Зокрема, встановлено, що правова допомога характеризується правовою діяльністю, а юридична – юридичною. При цьому юридична діяльність завжди дістає виявлення у здійсненні операцій з нормами права, для вирішення конкретних юридичних справ, а правова діяльність – це показник і критерій особистісного і суспільного розвитку, прояв їх правових якостей, процес їх творчої активності в правовій сфері суспільства. Доведено, що поняття «правова допомога» є більш широким, ніж юридична допомога, яка фактично виступає однією із форм її реалізації. Констатується, що поняття «правова допомога» та «юридична допомога» для засуджених співвідносяться між собою, відповідно, як зміст і форма.
У підрозділі 1.3. «Зміст та ознаки права засуджених до позбавлення волі на правову допомогу» встановлені наступні ознаки зазначеного права засуджених: 1) наявність щонайменше двох суб’єктів – надання та отримання такої допомоги; 2) це професійна діяльність; 3) об’єктом цієї допомоги є проблемна життєва ситуація, що має правовий характер; 4) це сприяння, що здійснюється в інтересах іншої особи; 5) це адресне правове сприяння; 6) це цілеспрямована діяльність; 7) зміст цієї допомоги утворюють дії з використанням засобів правового характеру, що здійснюється суб’єктом надання такої допомоги; 8) у даній допомозі поєднуються приватні та публічні засади.
Розділ 2 «Механізм забезпечення права засуджених до позбавлення волі на правову допомогу в період відбування покарання» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Гарантії реалізації засудженими до позбавлення волі права на правову допомогу» виведені та обґрунтовані наступні ознаки зазначених гарантій: 1) вони повинні визначатися на підставі закону компетенцією ДПтСУ, органів та УВП, їх посадових і службових осіб; 2) правові гарантії мають передбачати відповідальність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та посадових осіб за невиконання або несвоєчасне виконання обов’язків, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини; 3) гарантії даного права пов’язані з юридичним обов’язком уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій та посадових осіб відновлювати порушені права і свободи особи, відшкодовувати заподіяну моральну шкоду і матеріальні збитки, притягати винних осіб до юридичної відповідальності.
У підрозділі 2.2. «Види та форми правової допомоги для засуджених до позбавлення волі» виведені зазначені види та форми цієї допомоги. Зокрема, до видів віднесена допомога, що пов’язана з: а) реалізацією цього права; б) захистом права; в) встановленням права. Формами такої допомоги є: 1) правове консультування – надання для засуджених порад з певного питання, що може здійснюватись як в усній, так і в письмовій формі; 2) правова просвіта та виховання – має на увазі формування у засуджених правосвідомості, що включає знання принципів і норм права, а також переконання в тому, що дотримуватись їх необхідно; 3) представництво інтересів засуджених у різних інстанціях у виді: а) матеріально-правового (цивільного) представництва – представлення інтересів засудженого в органах державної влади та місцевого самоврядування, що витікає, перш за все, з цивільно-правових правовідносин; б) процесуальне (судове) представництво у якості представника засудженого: у цивільному провадженні; в адміністративному судочинстві; при розгляді адміністративних справ на підставі КУпАП; у кримінальному судочинстві; у міжнародних органах та організаціях; 4) написання звернень, складання довідок з правових питань тощо – полягає в її казуальному характері.
У підрозділі 2.3. «Суб’єкти надання правової допомоги для осіб, засуджених до позбавлення волі» встановлено, що надання такої допомоги здійснюється лише двома суб’єктами: 1) адміністрацією УВП; 2) адвокатами та іншими фахівцями у галузі права. Так, персонал УВП згідно свого правового положення, зобов’язаний здійснювати виховну роботу із засудженими (ст. 6 КВК) та робить це на практиці у формі правового виховання і правової освіти. У свою чергу, представництво інтересів засуджених у різних інстанціях здійснюється, як правило, адвокатами та, в окремих випадках, – іншими фахівцями у галузі права. А такий вид правової допомоги, як написання звернень та складання довідок з правових питань, може здійснюватись усіма переліченими вище суб’єктами, оскільки можливість участі у даній діяльності не обмежується чинним законодавством України та не вимагає встановлення специфічного порядку його здійснення.
Розділ 3 «Імплементація міжнародних стандартів щодо права засуджених до позбавлення волі на правову допомогу у національне законодавство і практику виконання покарань» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Міжнародні норми та стандарти про механізми реалізації засудженими до позбавлення волі права на правову допомогу» визначені міжнародно-правові вихідні засади змісту даного права засуджених, а саме: а) поширення надання її на всі випадки захисту прав осіб як тих, що стосуються періоду відбування покарання, так і тих, які виходять за межі цього процесу; б) така допомога включає у себе можливість звернення до фахівця у галузі права, як за власний рахунок, так і за рахунок держави; в) на адміністрацію УВП покладається обов’язок надавати для засуджених інформацію про існуючі системи правової допомоги в державі та сприяти у встановленні контактів з відповідними суб’єктами; г) в окремих випадках засуджені можуть отримувати таку допомогу від близьких родичів та знайомих; ґ) засуджений має право на відвідування його суб’єктом надання цієї допомоги без жодних перешкод, зволікання, цензури та без обмеження у часі; д) засудженому має надаватися можливість зберігати при собі всі документи, які стосуються реалізації ним своїх прав або надаватися можливість безпосереднього ознайомлення з цими документами; е) листування засудженого із суб’єктами надання йому даної допомоги має відбуватися конфіденційно; ж) до змісту цієї допомоги включається належне інформування про права, обов’язки та правила поведінки в УВП; з) суб’єктами надання такої допомоги можуть бути як адвокати, так і будь-які юристи та особи, що можуть вплинути на проблемну ситуацію; і) на адміністрацію УВП має покладатися обов’язок надати відповідні можливості засудженому для отримання доступу до правової допомоги.
У підрозділі 3.2. «Втілення міжнародних стандартів стосовно реалізації засудженими до позбавлення волі права на правову допомогу в національне законодавство та практику його застосування» визначені основні проблеми реалізації позитивної міжнародно-правової практики в діяльність УВП України, а саме – це: 1) низький рівень якості безкоштовних правових послуг, який породжує неефективна система підготовки юристів (в умовах лібералізації ринку юридичних послуг, коли підприємницькі інтереси правників починають домінувати над інтересами права, а «право» стає об’єктом підприємницької діяльності, з метою забезпечення правових потреб громадян необхідно удосконалити систему підготовки юристів та запровадити додаткові вимоги до випускників вищих юридичних закладів); 2) недостатньо високими є вимоги до суб’єктів надання правової допомоги (чинне законодавство України передбачає більш-менш адекватні вимоги лише відносно кваліфікації адвокатів); 3) недостатнє фінансування безоплатної правової допомоги (зокрема, щорічно у Держбюджеті України урізається фінансування надання безоплатної допомоги для населення; залишається не вирішеною проблема фінансування діяльності адвокатів у кримінальних справах за призначенням; 4) недосконале правове регулювання надання адвокатами безоплатної правової допомоги: а) зволікання з прийняттям сучасного Закону України «Про адвокатуру», б) непрозорий процес призначення адвокатів для надання гарантованих правових послуг; тощо.
