| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь наукової розробленості проблеми, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет дослідження, вказано методи дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, встановлено їх теоретичне і практичне значення, подано відомості щодо публікацій, апробації та впровадження здобутих результатів.
У розділі 1 «Кримінологічна характеристика спричинення працівниками ОВС злочинної шкоди при виконанні службових обов’язків» проведено аналіз внутрішніх закономірностей, притаманних досліджуваному явищу; визначено види та розмір заподіяння злочинної шкоди працівниками органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків; подано й обґрунтовано визначення поняття «злочинна шкода, що заподіюється працівниками ОВС при виконанні службових обов’язків»; проведено теоретичний аналіз та систематизацію основних теоретико-методологічних підходів щодо вивчення особи працівника ОВС, що вчиняє злочин. Він складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Рівень, структура, характер та особливості спричинення злочинної шкоди працівниками ОВС» встановлюється, що на одного засудженого з числа колишніх працівників ОВС припадає 3088 грн. заподіяної матеріальної та моральної шкоди (що є результатом калькуляції загальних сум прямого матеріального збитку, зазначеного у вироках судів, винесених стосовно колишніх працівників ОВС, а також суми усіх присуджених цивільних позовів до колишніх працівників МВС України). За проведеними розрахунками, в середньому несумлінними працівниками органів внутрішніх справ щорічно заподіюється злочинна шкода на суму 1 млн. 656 тис. грн.
Проведений аналіз вироків судів дозволив встановити певні закономірності заподіяння злочинної шкоди працівниками ОВС при виконанні службових обов’язків, зокрема, те, що заподіяння злочинної шкоди використовується як засіб досягнення досить поширених серед несумлінних працівників ОВС цілей. Такими типовими цілями, заради досягнення яких заподіювалася злочинна шкода, виступають прагнення до отримання незаконної винагороди (незаконного збагачення), штучного покращення показників роботи, спрощення виконання службових обов’язків та ствердження власного авторитету.
У підрозділі 1.2. «Характеристика особистості працівника органів внутрішніх справ, який спричиняє злочинну шкоду при виконанні службових обов’язків» осмислено кримінологічні наукові підходи до аналізу мотивації працівників ОВС. Аргументовано, що мотивація до вчинення злочинів є одним з видів мотивації соціальних дій людини, тому в рамках даного дослідження у якості концептуального підходу для пояснення заподіяння злочинної шкоди працівниками ОВС було проведено аналіз формування цілераціональних та ціннісно-раціональних типів мотивації працівників ОВС за типологією М. Вебера. Аналіз змісту зазначених типів мотивації дозволив розкрити специфіку виконання службових обов’язків працівниками органів внутрішніх справ як результату свідомого співставлення конкретних цілей та засобів їх досягнення.
Проаналізовано ступінь впливу ціннісно-нормативної складової особистості, а саме, правосвідомості та соціального компоненту особистості на постановку конкретних цілей та обрання відповідних засобів виконання службових обов’язків.
У підрозділі 1.3. «Кримінально-правовий аналіз шкоди, яку можуть заподіювати працівники ОВС при виконанні службових обов’язків» через аналіз існуючих в традиції науки кримінального права підходів та вивчення сутнісних ознак даного явища аргументовано доводиться, що під злочинною шкодою слід розуміти небажані зміни в навколишньому світі, які викликані злочинними діями людини. Ознака «небажаність» є об’єктивною та розкриває сутнісну властивість діяння особи, його спрямованість на створення змін, що порушують мету, заради якої існує кожна річ, доцільність протікання конкретних процесів або існування певних явищ. У контексті завдань даного дослідження встановлюється, що «злочинна шкода, що спричиняється працівниками органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків» – це небажані зміни в навколишньому світі, викликані злочинними діяннями працівників органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків.
Даний підхід дозволив аналізувати злочин як суб’єкт-об’єктну дію, вводячи у коло досліджуваних ознак власне кримінологічно-значимі аспекти, а саме, особистість злочинця та детермінанти злочинності працівників ОВС. Адже розуміння спричинення злочинної шкоди як заподіяння працівниками ОВС змін при виконанні службових обов’язків, що суперечать меті існування певної посади чи служби, дозволив поставити питання щодо змісту мотивації та цілеспрямування суб’єкта. Це, в свою чергу, зумовило постановку питання про об’єктивні умови, які впливають на формування мотивації та цілеспрямування суб’єкта.
Наведено класифікацію злочинної шкоди, спричинення якої можливо при виконанні службових обов’язків працівниками органів внутрішніх справ.
У розділі 2 «Детермінація злочинної шкоди, яку заподіюють працівники ОВС при виконанні службових обов’язків» викладені основні теоретико-методологічні підходи щодо вивчення детермінації злочинності; розкрито системний характер впливу зовнішніх детермінант на злочинність в органах внутрішніх справ; подані результати конкретних емпіричних досліджень правосвідомості та стандартів професійної субкультури працівників органів внутрішніх справ. Розділ містить три підрозділи.
У підрозділі 2.1. «Загальне поняття кримінальної детермінації» з метою пошуку теоретичного фундаменту для осмислення досліджуваної проблеми було проаналізовано напрацювання кримінологічних теорій соціологічного напряму. Результатом такої роботи стало визначення теоретико-методологічного підґрунтя емпіричного дослідження стандартів професійної субкультури та правосвідомості працівників органів внутрішніх справ.
Детермінанти злочинності запропоновано вивчати з урахуванням положень концепції соціального детермінізму, принципів системного підходу й історизму, вчення про діалектичні протиріччя, про універсальний зв'язок предметів та явищ навколишнього світу. Зазначено, що на рівні пояснення індивідуального акту злочинної поведінки людини має місце особливий рід зв’язку – телеологічний (від грецьк. τελος «ціль»), котрий полягає у тому, що поведінка людини зумовлюється й тим, яке значення має конкретне явище .
У підрозділі 2.2. «Детермінація злочинів, які скоюють працівники ОВС» осмислено вплив детермінант загальносоціального порядку, зокрема окремих соціальних установок масової свідомості громадян України, на стандарти субкультури професійного середовища органів внутрішніх справ.
З метою більш глибокого пояснення механізму виникнення та існування криміногенних детермінант в органах внутрішніх справ останні слід аналізувати в контексті детермінантів злочинності в цілому по Україні.
Зовнішні криміногенні детермінанти, що впливають на роботу системи Міністерства внутрішніх справ України, створюють необхідні умови виникнення й поширення відповідних соціальних установок та стандартів поведінки на рівні професійного середовища працівників цього відомства. Зокрема, зміст групової правосвідомості працівників ОВС відбиває соціальні стандарти ставлення до права, що панують на рівні масової свідомості громадян України. Стан правової культури населення визначає, які засоби реалізації соціально-престижних цілей визнаються схвалюваними, що формує межі допустимої соціальної поведінки. У теперішній час відповідність закону не отримує у масовій свідомості вирішального значення при оцінці засобів досягнення бажаних цілей. Пріоритетним критерієм при обранні засобів виступає їх ефективність. Інституціональне оформлення зазначених тенденцій можна спостерігати й на рівні стандартів професійної субкультури працівників ОВС. Через соціалізацію в професійному середовищі зазначені тенденції оформлюються у відповідну мотивацію до виконання службових обов’язків працівниками ОВС.
У підрозділі 2.3. «Причини та умови спричинення злочинної шкоди працівниками ОВС» у якості необхідних умов сприйняття заподіяння злочинної шкоди як допустимого та прийнятного засобу виконання службових обов’язків виділяються: вади правосвідомості, відсутність громадського осуду (прийнятність такого засобу, як заподіяння злочинної шкоди у професійному середовищі), відсутність небезпеки (чи низька небезпека) бути притягнутими до юридичної відповідальності та його ефективність у порівнянні із законними засобами виконання службових обов’язків.
За матеріалами емпіричного дослідження, серед найбільш вражених складових правосвідомості працівників ОВС, що відбилося на рівні професійної субкультури, є вольова складова, а саме, визнання цінності реалізації закону у правозастосовній діяльності. Це створює об’єктивні передумови щодо оцінки виконання службових обов’язків у якості засобу досягнення цілей, котрі мають виключно персональне значення та користь для працівника.
Розділ 3 «Основні напрями запобігання спричиненню злочинної шкоди працівниками ОВС при виконанні службових обов’язків» містить три підрозділи, в яких розглянуто теоретичні підходи щодо визначення та співвідношення понять «попередження злочинності», «запобігання злочинності», «боротьба зі злочинністю», «контроль над злочинністю», «війна зі злочинністю», «профілактика злочинності»; проаналізовані існуючі в системі МВС України заходи щодо недопущень порушень дисципліни та законності серед особового складу органів та підрозділів ОВС; наведені рекомендації щодо покращення індивідуально-виховного впливу на працівників ОВС.
У підрозділі 3.1. «Поняття й загальна характеристика запобігання злочинності» комплексно досліджено пануючі в кримінологічній науці підходи щодо впливу на злочинність як історично мінливе соціально-правове явище.
У процесі аналізу, зокрема, розглянуто співвідношення понять, що містять підходи до розуміння діяльності з метою впливу на злочинні явища: «попередження злочинності», «запобігання злочинності», «боротьба зі злочинністю», «контроль над злочинністю», «війна зі злочинністю». Наведено аргументи щодо використання терміну «запобігання злочинності», адже саме зазначений термін найбільш коректно визначає вплив на детермінанти злочинності.
У підрозділі 3.2. «Організаційно-правові заходи запобігання спричинення злочинної шкоди працівниками органів внутрішніх справ» розглянуто принципи здійснення профілактичної роботи в органах внутрішніх справ. Подано визначення поняття профілактики спричинення злочинної шкоди працівниками органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків, під якою пропонується розуміти систематичне використання різних форм контролю над поведінкою особи з метою стимулювання формування мотивації до якісного (належного) виконання службових обов’язків та досягнення цілей правоохоронної діяльності.
У залежності від механізму впливу, що міститься у профілактичних заходах, виокремлено та проаналізовано три рівні контролю над поведінкою працівника ОВС. По-перше, правовий контроль, який передбачає конкретні правові санкції за вчинення дій, що порушують правові норми. По-друге, соціальний контроль з боку оточуючих, що може проявлятися у виникненні відчуження між особою та колективом, в якому вона працює. По-третє, внутрішньо-особистісний контроль, який існує як необхідна складова правосвідомості особи. За результатами експертного опитування працівників підрозділів кадрового забезпечення встановлено, що найбільш ефективною формою зовнішнього контролю є правовий контроль. Розглянуто здійснення профілактики негативних проявів серед особового складу засобами внутрішнього впливу системи Міністерства внутрішніх справ України.
Основним завданням організаційно-правових заходів визнане недопущення сприйняття заподіяння шкоди працівниками органів та підрозділів внутрішніх справ як прийнятного засобу виконання службових обов’язків.
Практична реалізація організаційних заходів, спрямованих на поліпшення роботи з підвищення рівня дисципліни й законності в органах внутрішніх справ ускладнюється необхідністю одночасного звернення до значної кількості нормативноих актів МВС України. Зокрема, здійснення профілактично-виховної роботи в ОВС одночасно регламентовано: Положенням про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ, затвердженим наказом МВС України № 1458 від 25.11.2003 р., Програмою профілактично-виховної роботи серед особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України № 248 від 30.05.2008 р. та Положенням про організацію наставництва в органах внутрішніх справ України, затвердженим наказом МВС України № 28 від 09.02.2011 р.. Крім того існують Методичні рекомендації з організації та проведення індивідуально-виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України, затверджені вказівкою МВС України № 2902/Ан від 30.10.2002 р. Узагальнення та приведення до певної системи існуючих нормативних актів з питань здійснення профілактичної роботи серед особового складу ОВС сприятиме підвищенню її ефективності.
У підрозділі 3.3. «Індивідуальна профілактика спричинення злочинної шкоди працівниками органів внутрішніх справ» проаналізовано існуючі в практиці роботи органів внутрішніх справ заходи індивідуально-виховного характеру, спрямовані на підвищення рівня самоконтролю працівника органів внутрішніх справ, які полягають в посиленні ціннісного рівня особистості, що, в свою чергу, впливає на посилення індивідуального рівня правосвідомості й, відповідно, на посилення самоконтролю особистості.
Надано рекомендації щодо проведення індивідуально-профілактичної роботи керівниками підрозділів. Зазначено, що запорукою ефективної організації профілактичної роботи серед особового складу є вміння начальника підрозділу виділити індивідуальні риси кожного працівника. До таких рис, на думку дисертанта, належать соціально-демографічні, соціо-психологічні та професійні характеристики працівника. До соціально-демографічних рис належать: вік, стать, стаж роботи, рівень освіти, національність, наявність власної сім’ї; до соціо-психологічних – виконання соціальних ролей, притаманних працівнику в колективі – лідер, людина, що користується повагою, новачок і т.п., виконання соціальної ролі батька (матері), чоловіка (дружини), сина (доньки). Разом із цим варто враховувати й такі риси: конфліктний потенціал людини, комунікабельність, здатність опиратися стресу, схильність до зловживання алкогольними напоями, вживання наркотичних та психотропних речовин, схильність до різноманітних форм агресивної та деструктивної поведінки, акцентуації рис характеру, ірраціональне прагнення до ризику, егоцентризм, зневажливе ставлення до близьких.
Слід підкреслити особливу роль керівника підрозділу у здійсненні впливу на мотиваційну сферу працівника ОВС. Повага честі та гідності працівників, справедлива оцінка ролі кожного в досягненні завдань, що стоять перед підрозділом у цілому, підтримання ініціативи в підрозділі, недопущення конформного ставлення до проявів цинізму та грубого поводження серед підлеглих, сприяння кар’єрному та особистісному зростанню підлеглих набувають сьогодні значення основоположних принципів управлінської діяльності в органах внутрішніх справ. Втіленню зазначених принципів сприятиме врахування оцінки підлеглих щодо керівних якостей начальника підрозділу.
|
