Проблематика емоційних процесів в психології :

Краткое содержание

Проблематика емоційних процесів в психології

До емоційних процесів відноситься широкий клас процесів, внутрішньої регуляції діяльності. Цю функцію вони виконують, відбиваючи той зміст, що мають об'єкти і ситуації, що впливають на суб'єкта, їхнього значення для  його життя. У людини емоції породжують переживання задоволення, незадоволення, страху, боязкості, що відіграють роль  суб'єктивних сигналів, що орієнтують. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак у - ході розвитку емоції втрачають свою, пряму інстинктивну основу, здобуваючи складнообумовлений характер, диференціюються й утворюють різноманітні види так званих вищих емоційних процесів: соціальних, інтелектуальних і естетичних, що у людини складають головний зміст її емоційного життя. По своєму походженню, способам прояву і формам протікання емоції характеризуються рядом специфічних закономірностей. Навіть так називані нижчі емоції є в людини продуктом суспільно-історичного розвитку, результатом трансформації їх інстинктивних, біологічних форм, з одного боку, і формування нових видів емоцій - з іншого. Це відноситься також до емоційно-виразних, мімічних, і пантомімічних рухів, що, включаючи в процес спілкування між людьми, здобувають значною мірою умовний, сигнальний і разом з тим соціальний характер, чим і порозуміваються відмічувані культурні, розходження в міміці й емоційних жестах [2, с. 7-12].

            Таким чином, емоції і емоційні виразні рухи людини являють собою не рудиментарні явища її психіки, а продукт позитивного розвитку і виконують у регулюванні її діяльності, у тому числі і пізнавальної, необхідну і важливу роль. У ході свого розвитку емоції диференціюються й утворюють у людини різні види і закономірності, що відрізняються по своїм психологічним особливостям протікання. До емоційних, у широкому змісті, процесів у даний час прийнято відносити афекти, власне емоції і почуття.

            Афекти. Афектами називають у сучасній психології сильні і відносно короткочасні емоційні переживання, супроводжувані різко вираженими руховими і вісцеральними проявами, зміст і характер яких може, однак, змінюватися, зокрема, під впливом виховання і самовиховання. У людини афекти викликаються не тільки факторами, що стосуються підтримки її фізичного існування, зв'язаними з її біологічними потребами і інстинктами. Вони можуть виникати також у соціальних відносинах, що складаються, наприклад, у результаті соціальні оцінок і санкцій. Одна, з особливостей афектів полягає в тому, що вони виникають у відповідь на ситуацію, що вже  фактично наступила, й у цьому змісті є як би зрушеними до кінця події (Клапаред). У зв'язку з цим їхня регулююча функція полягає в утворенні специфічного досвіду - афективних слідів, що визначають вибірковість наступної поведінки стосовно ситуацій і їх елементів які колись викликали афект. Такі афективні сліди ("афективні комплекси") виявляють тенденцію нав'язливості і тенденцію до гальмування [3, с. 167-172].

            Дія цих протилежних тенденцій чітко виявляється в асоціативному експерименті (Юнг): перша у тім, що навіть відносно далекі за змістом слова-подразники викликають по асоціації елементи афективного комплексу; друга тенденція виявляється в тім що актуалізація елементів афективного комплексу викликає гальмування мовних реакцій, а також гальмування і порушення сполучених з ними рухових реакцій (А.Р. Лурія); виникають так само й інші симптоми (зміна шкірногальванічної реакції, судинні зміни й ін.).      При відомих умовах афективні комплекси можуть цілком загальмовуватися, витіснятися зі свідомості. Особливе, перебільшене значення останньому надається, зокрема, у психоаналізі. Інша властивість афектів полягає в тому, що повторення ситуацій, той або інший негативний афективний стан, веде до акумуляції афекту, що може розрядитися в бурхливій некерованій "афективній поведінці - "афективному вибуху". У зв'язку з цією властивістю акумульованих афектів були запропоновані у виховних і терапевтичних цілях різні методи усунення афекту, їх "каналізації".

            Власне емоції. На відміну від афектів, власне емоції являють собою більш тривалі стани, іноді лише що слабко виявляються в зовнішній поведінці. Вони мають чітко виражений ситуаційний характер, тобто  виражають оцінне особистісне відношення до ситуацій, що складаються, або можливим, до своєї діяльності і своїх проявів у них. Власне емоції носять чітко виражений ідеаторний характер. Це значить, що вони здатні передбачати ситуації і події, що реально ще не наступили, і виникають у зв'язку з уявленнями, про пережиті або уявлювані ситуації. Їх найважливіша особливість складається в здатності до узагальнення і комунікації, тому емоційний досвід людини набагато ширше, ніж досвід її індивідуальних переживань, він формується також у результаті емоційних співпереживань, що виникають у спілкуванні з іншими людьми, і, зокрема,  переданих засобами мистецтва (Б. М. Теплов). Саме вираження емоцій здобуває риси соціально сформованого історичного минулого "емоційної мови", про що свідчать і численні етнографічні описи і такі факти, як, наприклад, своєрідна бідність міміки у врождено сліпих людей [3, с. 112-123].

            Власне емоції знаходяться в іншому відношенні до особистості і свідомості, ніж афекти. Перші сприймаються суб'єктом як стан мого "я", другі - як стан, що відбуваються "у мені". Ця відмінність яскраво виступає у випадках, коли емоції виникають як реакція на афект. Так, наприклад, можлива поява емоції страху, появи афекту страху або емоції, викликаної пережитим афектом, наприклад афектом гострого гніву. Особливий вид емоцій складають естетичні емоції, що виконують найважливішу функцію в розвитку значеннєвої сфери особистості.

            Почуття. Більш умовним і менш загальноприйнятим є виділення почуттів як особливого підкласу емоційних процесів. Підставою для їхнього виділення служить їх чітко виражений предметний характер, виникаючий у результаті специфічного узагальнення емоцій, пов’язаного з уявленням або ідеєю про деякий об'єкт - конкретний або узагальнений, відверте, наприклад, почуття любові до людини, до батьківщини, почуття ненависті до ворога і т.ін. Виникнення і розвиток предметних почуттів виражає формування стійких емоційних відносин, своєрідних "емоційних констант". Розбіжність власне емоцій і почуттів і можливість суперечливості між ними послужили в психології підставою появи ідеї про амбівалентність як про нібито внутрішньо властиву особливість емоцій. Однак випадки амбівалентних переживань найбільше часто виникають у результаті розбіжності стійкого емоційного відношення, до об'єкта, і емоційної реакції на сформовану перехідну ситуацію (наприклад, глибоко кохана людина може у визначеній ситуації викликати минущу емоцію невдоволення, навіть гніву). Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони утворять ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів до конкретного об'єкта і кінчаючи вищими соціальними почуттями, що відносяться до соціальних цінностей і ідеалів. Ці різні рівні зв'язані і з різними за своєю формою - узагальненнями - об'єкта почуттів: образами або поняттями, що утворять зміст моральної свідомості людини.

            Істотну роль у формуванні і розвитку вищих людських почуттів мають соціальні інституції, зокрема соціальна символіка, що підтримує їх стійкість (наприклад, прапор), деякі обряди і соціальні акти (П. Жані). Як і власне емоції, почуття мають у людини свій позитивний розвиток і, маючи природні передумови, є продуктом його життя в суспільстві, спілкування і виховання.

              В психологічній літературі емоційні порушення в дітей розглядаються як негативний стан, що виникає на фоні важковирішувальних особистісних конфліктів (А.В. Запорожець, А.І.Захаров.)

            Традиційно виділяються три групи факторів, що призводять до виникнення емоційних порушень в дітей і підлітків: біологічні, психологічні та соціально-психологічні.

            Біологічні передумови емоційних порушень включають в себе

      · генетичні фактори,

      · індивідуально-типологічні характеристики особистості дитини,

      · соматична ослабленість внаслідок частих захворювань, вона сприяє виникненню різних реактивних станів і невротичних реакцій переважно з астенічним компонентом Гуревич, 1932; Ковалев, 1979);

      · в дітей з хронічними соматичними захворюваннями, ці емоційні порушення не є прямим результатом хвороби, а пов’язані з труднощами соціальної адаптації хворої дитини і з особливостями її самооцінки (Ісаєв, 1996; Мамайчук, 1989; Раттер, 1987).

      Психологічні причини –

      · особливості емоційно-вольової сфери дитини, а саме порушення адекватності її реагування на вплив ззовні,

      · недолік у розвитку навичок самоконтролю поведінки.

            1. У виникненні емоційних відхилень на ранніх етанах розвитку дитини  певна роль належить переживанням матері під час вагітності. Переважна більшість сучасних матерів у цей період перебуває у стані емоційного стресу, який пов'язаний із хвилюванням щодо можливості патології вагітності, пологів, народжень хворої або мертвої дитини в результаті дії несприятливих чинників (підвищений радіаційний фон, наявність важких елементів у продуктах харчування тощо). Таким чином, тривожність на гормональному рівні у період пренатального розвитку дитини створила передумови для проявів тривожності в перші роки її життя.

      2. Зростання нервово-психічного напруження в складних соціально-екологічних умовах, занепокоєння здоров'ям та долею дитини, сім'ї спричинюють невротизацію батьків. Це негативно відбивається на емоційних контактах дорослих з дитиною. Батьки, які перебувають у стані емоційного стресу, переживають тривогу, хвилювання, не можуть забезпечити дитині психологічний комфорт. Навпаки, вони є джерелом підвищеного неспокою, що створює передумови для виникнення емоційних розладів у дитини.

      3. Психотравмуючі ситуації в дітей, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, пов'язані також із їх тривалим перебуванням лоза сім'єю під час різних лікувальних та оздоровчих заходів.

      4. Однією з причин, яка не сприяє стабілізації позитивно-емоційного етапу дітей, є авторитарний характер навчально-виховного процесу в дошкільних закладах освіти, особливостями якого є зосередження уваги лише на процесі засвоєння знань, формування вмінь та навичок, відсутність постійно діючих засобів зняття емоційної напруги, стимулювання позитивних емоцій.

            Негативні емоційні прояви можуть існувати у двох типах поведінки дітей. Першу групу за типом поведінки складають діти з переважанням станів збудження. Ці дошкільники характеризуються нестриманістю, дратівливістю, що нерідко призводить до виникнення конфліктів, дезорганізації діяльності. Такі діти схильні до захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність її швидко знижується. Негативні емоції (спалахи гніву, образи) можуть виникати як і через вагомі причини, так і через незначні приводи. Але швидко виникаючи, вони так само швидко згасають. Афективні прояви нерідко спричиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог інших людей.

            Наведений тип поведінки дошкільника викликає негативні реакції дорослих та однолітків, що його оточують. З ім'ям дитини нерідко пов'язують зневажливі характеристики: «всім заважає», «завжди зла», «непосидюча», що зачіпає почуття власної гідності, викликає образу. Усвідомлення дітьми, що вони «не такі, як усі», спричиняє переживання невпевненості, власної малоцінності, тривожності. Такі негативні емоційні прояви діти зовні ховають під маскою зарозумілості, пихатості.

            Друга група за типом поведінки — це діти, у яких  переважає пригнічений стан із депресивними проявами. Діти, про яких ідеться, не можуть легко й вільно, як їх однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу Й не згадувати про неї, бути послідовними в діях та вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно почати й закінчити справу, переключитися з одного на інше.

            Швидка стомлюваність та пов'язана з нею неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричинюють зниження самооцінки дитини, проявів невпевненості в собі, почуття малоцінності. Це викликає стан неспокою, незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої боротьби дітей у визнанні, увазі. Нерідко ця гіпертрофована потреба провокує такі негативні прояви, як підвищена образливість, злопам'ятність. Вразливість, імпресивність цих дітей на фоні емоційних розладів спричинює формування амбівалентності потреби у спілкуванні: відчуваючи гостру потребу в товаристві однолітків, спільній діяльності з вихователем, діти виявляють при цьому замкненість, відлюдькуватість.

            Відсутність корекційних заходів у практиці виховання дітей з наведеними емоційними розладами може призвести до утворення стійкої негативної позиції щодо взаємин з іншими людьми, а також до деформації розвитку особистості.

            Тривога як стан в нормі переживається кожною здоровою людиною у випадках, що передбачають негативні результати. Даний стан виникає, коли індивід сприймає певні подразники чи ситуацію як таку, що несе в собі актуально і потенційно елементи загрози, небезпеки, небезпеки, шкоди. Ю.Л.Ханін відмічає, що тривога як стан – це реакція на різні стресори, що характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлювальних неприємних переживань напруги, стурбованості, хвилювання і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи.

            Психологічні причини, що викликають тривогу, можуть лежати у всіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб’єктивні і об’єктивні причини. До суб’єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов’язаних з невірним уявленням про завершення події, і причини психологічного характеру які підвищують суб’єктивну значимість завершення події. Серед об’єктивних причин виділяють екстремальні умови, що ставлять підвищені вимоги до психіки людини і пов’язані з невизначеністю завершення ситуації, втома, хвилювання з приводу здоров’я,  порушення психіки, вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, які можуть впливати на психічний стан.

            В соціальній сфері тривожність впливає на ефективність  спілкування, взаємостосунки з товаришами, породжуючи конфлікти.

            В психологічній сфері: зміна рівня домагань особистості, зниження самооцінки, рішучості, впевненості в собі, мотивацію. Крім цього відмічається зворотній зв’язок тривожності з такими особливостями, як соціальна активність, принциповість, добросовісність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь нейротизму та інтровертованості.