ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі подано загальну характеристику дисертаційної роботи, обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв’язок роботи з науковими програмами і планами, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, представлено наукову новизну одержаних результатів, теоретичне та практичне значення роботи, наведено інформацію про апробацію одержаних результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Теоретико-методологічні аспекти конкурентоспроможності промислових підприємств» розглянуто концептуальні підходи до визначення конкурентоспроможності підприємств; визначено базові складові визначення конкурентоспроможності промислових підприємств та виділено особливості функціонування промислових підприємств на зовнішніх ринках та роль корпоративних форм господарювання.

Конкурентоспроможність підприємства охоплює два аспекти:

-       ринковий, в контексті якого вона є характеристикою підприємства щодо ступеню задоволення ринкового попиту його продуктом  від певного бізнесу;

-       ресурсний, в контексті якого вона є характеристикою шляхів забезпечення випуску підприємством конкурентоспроможної продукції.

Конкурентоспроможність підприємства є квінтесенцією його внутрішнього середовища, яке кваліфікується з ринкових позицій як сукупність його сильних та слабких сторін, а з ресурсних – як сукупність ресурсних, організаційних і функціональних можливостей, в контексті певного конкурентного зовнішнього середовища, ідентифікованого як певний бізнес.

Конкурентоспроможність підприємства може бути визначена як комплексна порівняльна характеристика підприємства, яка відображає ступінь переваги сукупності оціночних показників його діяльності, що визначають успіх підприємства на певному ринку за певний проміжок часу, по відношенню до сукупності показників конкурентів.

У даному розділі визначено поняття конкурентоспроможності промислових підприємств з урахуванням інституційного підходу до цілей сучасних корпорацій, яке на відміну від існуючих  полягає у тісному взаємозв’язку та пріоритетності глобальних проблем людства, збереженні інтелектуального потенціалу підприємства, підвищенні соціальної відповідальності промислових підприємств. Тобто, на зовнішніх ринках більш конкурентоспроможним є підприємство, діяльність якого окрім виробництва основної продукції та забезпечення споживача, направлена на вирішення глобальних проблем, таких як:

-                     обмеженість лімітованих ресурсів, що спричиняє виникнення міжнародних конфліктів;

-                      високі темпи науково-технічного прогресу, які сприяють інтернаціоналізації господарств та розвитку світової економіки;

-                      масове безробіття, що негативно впливає на формування людського капіталу;

-                      поширення процесів глобалізації та регіоналізації, які потребують перегляду базових засад та принципів гарантування безпеки;

-                      поступовий перехід від суперництва та конфліктів до розвитку міжнародного співробітництва для вирішення проблем, пов'язаних із створенням умов сталого розвитку суспільства;

-                      усвідомлення залежності між процесами гарантування безпеки на глобальному рівні і добробутом кожної особи;

-                      поширення екологізації промисловості.

На основі аналізу методик розрахунку конкурентоспроможності підприємств виявлено, що найбільш доцільним є метод, заснований на теорії ефективної конкуренції. Відповідно до цієї теорії найбільш конкурентоздатними є ті підприємства, де найкращим чином організована робота всіх підрозділів і служб. На ефективність діяльності кожної служби впливає багато внутрішніх та зовнішніх чинників. Оцінка ефективності роботи кожного підрозділу передбачає оцінку ефективності використання цих ресурсів. В основі методу лежить оцінка чотирьох групових показників або критеріїв конкурентоспроможності. У першій групі об'єднані показники, що характеризують ефективність управління виробничим процесом: економічність виробничих витрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організація роботи на виробництві. У другій групі об'єднані показники, що відображають ефективність управління оборотними коштами: незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватися за своїми боргами, можливість стабільного розвитку організації в майбутньому. До третьої групи належать показники, які дозволяють отримати уявлення про ефективність управління збутом і просуванням товару на ринку за допомогою реклами і стимулювання. До четвертої групи входять показники конкурентоспроможності товару (якість товару та ціна.)

У дисертаційній роботі визначено детермінанти економічної поведінки підприємства з позиції синтезу внутрішнього простору підприємства та рушійних сил, що визначають його економічну поведінку, це дозволяє на відміну від існуючих положень пояснювати передумови формування базових складових конкурентоспроможності підприємства.

Детермінантами економічної поведінки промислових підприємств на зовнішніх ринках є взаємозалежність факторів та умов господарювання. До таких факторів відноситься: виробничо-технічний, податковий, нормативно-законодавчий, платоспроможність споживачів, корпоративний, управлінський, ринковий, трудовий потенціал, потенціал постачальника, фінансовий, господарський, інвестиційний, інформаційний та інституціональний. До умов господарювання можна віднести: нестабільність політичного и фінансового середовища, нестабільність та недієвість законодавства, низька платоспроможність споживачів, наявність корпоративних конфліктів, тіньові механізми господарювання, недостатня державна підтримка розвитку підприємств, нерівність у відносинах між агентами економічної системи.

Особливістю функціонування промислових підприємств на зовнішніх ринках є те, що їх діяльність на міжнародному ринку представлено у формі корпоративних форм господарювання. До переваг корпорації можна віднести наступне:

- корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

- потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

- кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

- корпорація - це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Але, корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

- мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією. Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

- корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім - дивіденди акціонерів, тобто фактично існує проблема подвійного оподаткування.

- у корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

У другому розділі «Інноваційна складова конкурентоспроможності промислових підприємств» визначено пріоритетні напрями інвестиційного забезпечення інноваційної політики промислових підприємств, розглянуто стратегічне управління інноваційною діяльністю промислових підприємств та виявлено ризики інвестиційних новацій на промислових підприємствах.

Вивчення переваг і недоліків форм залучення іноземних інвестицій показує, що найбільш прийнятними для забезпечення інноваційної діяльності можна вважати прямі інвестиції, тому що вони характеризуються довгостроковими інтересами інвестора в господарстві, приймаючої країни й обумовлюють більшу вигоду порівняно із зовнішніми показниками. Подальше поглиблення економічних реформ передбачає вироблення й здійснення нової стратегії залучення прямих іноземних інвестицій для забезпечення впровадження інновацій, заснованої не на «крапковому» інвестуванні окремих галузей, виробництв, а на комплексному, програмно-цільовому підході, який складається зі створення й реалізації цільових або комплексних інвестиційних програм. Причому найважливішими є не поточні короткострокові програми, а довгострокові, розраховані на вирішення стратегічно значущих завдань ліберальної економіки.

Пріоритетними напрямами інвестиційного забезпечення інноваційної політики промислових підприємств є наступні:

у машинобудівній галузі діяльність направлена на збільшення обсягів випуску інноваційного обладнання, експортно- та імпортозамінної продукції; створення конкурентоспроможної як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках вітчизняної продукції;

у чорній та кольоровій металургії термінове здійснення реконструкції підприємств та впровадити екологічно чисті технології; забезпечити розвиток мінерально-сировинної бази та якості сировини; підвищити обсяги виробництва; створити умови щодо впровадження малотоннажних гнучких металургійних виробництв кінцевої продукції тощо;

у хімічній та нафтохімічній промисловості вирізняють такі напрями розвитку, як освоєння виробництва нових конструкційних та функціональних матеріалів; реконструкція підприємств; впровадження ресурсозберігаючих технологій; збільшення обсягу виробництва.

Легка та харчова промисловість вимагає негайного забезпечення зростання обсягу виробництва.

У даному розділі доповнено модель формування людського капіталу промислового підприємства на принципах стратегічних підходів щодо вдосконалення управління конкурентоспроможністю, яка ґрунтується на обробці інформації та використанні її для створення інноваційного продукту, що дає змогу забезпечити нові підходи до існуючих методів підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств.

Доведено, що зростання людського капіталу відповідно до стратегічних підходів щодо управління конкурентоспроможністю значною мірою залежить від розвинутості, поширеності та інтенсивності використання в певній країні засобів масової комунікації, якими при суттєвих базових відмінностях у принципах подання даних людина користується упродовж усього життя, зокрема в період активної трудової діяльності. Вона застосовує свої індивідуальні здібності, набуває нових навичок та самовдосконалюється, що на мікрорівні сприяє досягненню максимальної ефективності через підвищення продуктивності праці, виконання функціональних обов'язків, у тому числі і щодо управління конкурентоспроможністю.

На підставі наведеного у першому розділі алгоритму розрахунку конкурентоспроможності проведено розрахунок її рівня за традиційним способом та виявлено, що інвестиційні новації не враховуються. Підприємства, які переважно орієнтовані на зовнішні ринки особливо чуттєві до змін кон’юнктури ринку інновацій. Впровадження інновацій в разі їх позитивного впливу на ринкову ситуацію істотно підвищують конкурентоспроможність підприємств. Тому з урахуванням цих обставин автором було запропоновано удосконалену формулу розрахунку конкурентоспроможності (1):

                (1)

де  ‑ коефіцієнт конкурентоспроможності організації;

 ‑ значення критерію ефективності виробничої діяльності організації;

 ‑ значення критерію фінансового положення організації;

 ‑ значення критерію ефективності організації збуту і просування товару;

 ‑ значення критерію конкурентоспроможності товару;

 – значення критерію ефективності інноваційної діяльності, де

       (2)

Група показників ефективності інноваційної діяльності включає наступні показники: частка співробітників, зайнятих у науково-дослідних (НДР) і дослідно-конструкторських роботах (ДКР) , рівень освоєння нової техніки , ступінь освоєння нової продукції , частка матеріальних ресурсів компанії, використовуваних для НДР і ДКР , ступінь забезпеченості підприємства інтелектуальною власністю , інноваційний потенціал підприємства , інноваційні ризики . В свою чергу інноваційні ризики можна розподілити на наступні групи ризиків: 1) ризики помилкового вибору інноваційного проекту; 2) ризики незабезпечення інноваційного проекту; 3) маркетингові ризики поточного постачання ресурсами; 4) ризики невиконання господарських договорів (контрактів); 5) ризики виникнення непередбачених витрат і зниження доходів; 6) ризики посилення конкуренції; 7) ризики, пов'язані з недостатнім рівнем кадрового забезпечення; 8) ризики, пов'язані із забезпеченням прав власності на інноваційний проект. Індекс ризику  розраховується як середньоарифметичне значення запропонованих інноваційних ризиків (кожний з  яких може приймати значення від 0 до 1). При нормуванні базовим будемо вважати значення  яке дорівнює 0,2.

Розрахунки показали, що значення конкурентоспроможності досліджуваних підприємств істотно відрізняються від отриманих значень з урахуванням параметрів інноваційної діяльності. Для аналізу були обрані чотири провідні вітчизняні промислові підприємства, які є лідерами у виробництві металопродукції: ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ПАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ», ПАТ «ММК ім. Ілліча» та ПАТ «Запоріжсталь». Так, за існуючою методикою найбільш конкурентоспроможним є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», далі ПАТ «МК «Азовсталь», ПАТ «ММК ім. Ілліча» та ПАТ «Запоріжсталь», а з урахуванням додаткових параметрів інноваційної діяльності за розрахунками автора найбільш конкурентоспроможним залишився ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», але рівень його конкурентоспроможності знизився. Значення коефіцієнту конкурентоспроможності ПАТ «ММК ім. Ілліча» з урахуванням параметрів інноваційної діяльності зросли та майже наблизились до рівня ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», трете та четверте місце зайняв ПАТ «МК «Азовсталь» та ПАТ «Запоріжсталь». Таким чином, урахування фактору інноваційної діяльності змінило конкурентні переваги на ринку металопродукції.

Третій розділ «Вплив транснаціональних корпорацій на формування міжнародного бізнесу» присвячено сучасним тенденціям розвитку процесу транснаціоналізації, проведено аналіз впливу ТНК на промислові підприємства металургійної галузі України та розглянуто проблеми  взаємодії вітчизняних промислових підприємств з провідними ТНК світу.

На міжнародному ринку ТНК перетворюються в двигуни економічного росту, оскільки вони створюють найкращі умови для розкриття можливостей підприємництва, розвитку передової технології і росту кваліфікації робочої сили. ТНК виступають одним з найважливіших чинників прискорення розвитку приймаючих держав і регіонів, оновлення інфраструктури, забезпечення зайнятості і рішення соціальних проблем. Матеріальні і нематеріальні активи ТНК створюють основу для підвищення конкурентоспроможності національних економік, збагачення досвідом і впровадження прогресивних технологій.

ТНК перетворились в головну силу ринкового виробництва і міжнародного розподілу праці, в домінуючий чинник світової економіки і міжнародних економічних відношень. Їх здатність гнучко пристосовувати механізм інвестиційної діяльності, організаційні методи і засоби до змін, що відбуваються в національній і світовій економіці, перетворили їх в глобальні господарюючі структури, що розглядають світове господарство як сферу застосування свого капіталу.

У цьому розділі доповнено теоретичні положення щодо формування конкурентоспроможності промислових підприємств на міжнародному ринку, які на відміну від існуючих передбачають використання досягнень вертикальної інтеграції транснаціональних корпорацій в процесі підвищення якості управління розвитком підприємства, для досягнення запланованого рівня.