ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами і темами. Характеризується стан її наукової розробки, визначаються мета, основні завдання, об’єкт, предмет та мето­дологічні засади дослідження. Формулюється наукова новизна, отримані теоретичні та практичні результати, ступінь апробації дослідження, наявність публікацій на тему дисертації та структура роботи.

Розділ 1 «Трудові правовідносини та їх види» складається з двох підрозділів, у яких досліджуються поняття та склад індивідуальних трудових відносин як основи предмета трудового права та сутність, ознаки і види тих правовідносин, що тісно пов’язані з трудовими і забезпечують їх належне функціонування.

Підрозділ 1.1 «Індивідуальні трудові відносини як основа предмета трудового права» присвячений дослідженню суспільних відносин, які становлять предмет трудового права.

Досліджується, зокрема, процес наповнення галузевого предмета правового регулювання, проводиться розмежування трудових відносин, що виникають на підставі трудового договору з іншими відносинами, під час яких використовується праця людини. При цьому наголошується, що для ефективного захисту трудових прав працівників, можливості встанов­лення факту існування трудових відносин у суді, в проекті Трудового кодексу необхідно закріпити ознаки трудових відносин найманої праці, якими є: вільний, договірний характер, з відсутністю будь-якого примусу; найманий, юридично несамостійний характер праці, не на свій страх і підприємницький ризик; виконання певної чітко визначеної трудової функції; гарантована оплата праці, незалежно від конкретного результату, можливість брати участь в управлінні підприємством, установою, органі­зацією в порядку, передбаченому трудовим законодавством, колективним договором чи статутом юридичної особи. Доводиться, що трудові відносини, які відповідають цим ознакам, мусять регулюватися нормами трудового права, незалежно від підстави їх виникнення (трудовий договір чи трудова угода, фактичний допуск до роботи тощо).

Авторка доходить висновку, що предмет трудового права складають не тільки відносини найманої праці, тобто індивідуальні відносини. Його структуру формують також відносини, які виникають на підставі інших юридичних фактів, проте не можуть існувати без трудових відносин і покликані забезпечувати нормальне функціонування останніх. Такі відно­сини називають відносинами, тісно пов’язаними з трудовими.

У роботі доведено, що індивідуальні трудові відносини є основою предмета трудового права і без них існування інших трудових відносин неможливе.

У підрозділі 1.2 «Юридична природа та сутність правовідносин, що пов’язані з трудовими» надається визначення поняття та характери­зуються особливості трудових правовідносин, визначаються їх сутність та структура. Робиться висновок, що трудовими правовідносинами є всі суспільні відносини, врегульовані нормами трудового права.

Доведено, що їх структура зумовлена структурою предмета трудового права, а тому трудовими правовідносинами є не лише індивідуально-трудові (що виникають на підставі трудового договору), а й тісно пов’я­зані з ними правовідносини.

Такими є правовідносини працевлаштування, навчання та переквалі­фікації, колективні трудові правовідносини і правовідносини з вирішення трудових спорів, а також нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства (але лише в частині здійснення громадського контролю).

У роботі наголошується, що немає достатніх підстав вважати право­відносини юридичної відповідальності тісно пов’язаними з індивідуально-трудовими правовідносинами. Хоча вони виникають з факту заподіяння шкоди і наявності складу трудового правопорушення, однак є складовою індивідуально-трудових правовідносин, їх елементом, незважаючи на певну своєрідність.

Розділ 2 «Правові відносини, що передують виникненню індиві­дуальних трудових правовідносин» містить три підрозділи і присвя­чений дослідженню правовідносин працевлаштування як різновиду трудових правовідносин, що передують виникненню індивідуальних трудових правовідносин, їх суб’єктам та змісту.

У підрозділі 2.1 «Правовідносини працевлаштування, їхній склад та структура» досліджено дефініцію працевлаштування у радянській, російській та вітчизняній правовій літературі, а також законодавчі положення, що визначають зміст та обсяг поняття працевлаштування в контексті відносин, що є предметом сучасного трудового права і складають основу трудових правовідносин працевлаштування. Наведені додаткові аргументи на користь тези, що відносини працевлаштування за трудовим договором є одним із видів відносин сприяння зайнятості.

Обґрунтовано різноманітність правовідносин працевлаштування та їх складових. Базовими тут є правовідносини пошуку особою підходящої роботи за трудовим договором за допомогою чи посередництва державних або недержавних органів працевлаштування. Також наводяться аргументи, що складовими трудових правовідносин працевлаштування можуть бути правовідносини щодо: надання інформаційних та консультаційних соціальних послуг у сфері працевлаштування; професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особи; правовідносини про­ходження стажування; залучення особи до громадських робіт.

Звернено увагу на відсутність належного правового регулювання відносин з працевлаштування в Україні. У роботі критично аналізуються положення чинного КЗпП України та Закону України «Про зайнятість населення». Обґрунтовано шляхи їх удосконалення.

У підрозділі 2.2 «Суб’єкти правовідносин працевлаштування» проана­лізовано поняття, юридичні ознаки та види суб’єктів трудових право­відносин працевлаштування; визначено зміст правосуб’єктності як передумови правовідносин працевлаштування.

Фізичних осіб, які є потенційними суб’єктами правовідносин з праце­влаштування, що здійснюються пошуком роботи, пропонується об’єднати узагальнюючим терміном «особа, яка шукає роботу». Зміст правосуб’єкт­ності особи, яка шукає роботу, залежить від правової природи такого працевлаштування за трудовим договором чи у інших формах здійснення трудової діяльності.

Підтримується позиція науковців стосовно того, що визначальним елементом трудової правосуб’єктності є трудова дієздатність. Аргументо­вано доводяться умови набуття трудової дієздатності осіб, які праце­влаштовуються. Матеріальною умовою є здатність до праці особи (її працездатність). Розрізняються фізіологічний (належний для здійснення трудової діяльності стан здоров’я) та соціальний (наявний у особи встановлений державою трудовий віковий ценз) критерії працездатності. Обстоюється існування презумпції працездатності як фізичної здатності особи здійснювати будь-який вид трудової діяльності у сфері найманої праці.

У підрозділі 2.3 «Зміст правовідносин працевлаштування» досліджу­ються суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів правовідносин праце­влаштування.

Аргументується, що законодавчого закріплення потребує розмежу­вання двох видів роботи, яку особа в змозі отримати, вступаючи у правовідносини працевлаштування: підходящої та прийнятної роботи. Термін «підходяща робота» позначає вид трудової діяльності, який державна служба зайнятості зобов’язана запропонувати особі, яка звернулась з приводу працевлаштування. Термін «прийнятна робота» позначатиме вид трудової діяльності, який особа обиратиме за власним бажанням з використанням інформаційних чи консультаційних послуг державної служби зайнятості або за допомогою недержавних агенцій з працевлаштування. Здійснення трудової діяльності зазначеного виду не припинятиме державний механізм пошуку підходящої роботи особі.

Приділяється увага юридичному механізму забезпечення суб’єктив­ного права особи, яка шукає роботу. Обґрунтовується доцільність визна­чення та нормативного закріплення державних соціальних стандартів у сфері працевлаштування особи.

Розділ 3 «Правовідносини, що супроводжують функціонування індивідуальних трудових правовідносин» поділяється на чотири під­розділи, досліджуються питання колективно-трудових правовідносин, що виникають у зв’язку з навчанням, перекваліфікацією працівників, нагляду, контролю щодо забезпечення гарантій трудових прав працівників.

У підрозділі 3.1. «Колективно-трудові правовідносини та їх роль у системі трудових правовідносин» обґрунтовується положення про те, що вони становлять основну групу правовідносин, які супроводжують існу­вання і функціонування індивідуальних трудових правовідносин та є правовим механізмом реалізації колективних трудових прав працівниками і роботодавцями, а також захисту цих прав за допомогою примирно-третейських процедур. Критично аналізуються положення проекту Трудо­вого кодексу, у яких колективні трудові правовідносини зведені до право­відносин соціального діалогу та вирішення колективних трудових спорів.

Усі правовідносини з проведення переговорів і консультацій, а також укладання колективних договорів і угод та вирішення колективних трудових спорів за допомогою примирних процедур пропонується назвати відносинами соціального партнерства, що є необхідним відобразити у Трудовому кодексі України.

Колективні правовідносини, які існують у межах підприємства, є колективними трудовими правовідносинами і регулюються нормами трудового законодавства. Виділено такі види колективних трудових правовідносин щодо: участі трудових колективів в управлінні підприєм­ствами, у встановленні й зміні умов праці, застосуванні трудового законодавства; укладення і виконання колективних угод і колективних договорів; діяльності профспілок у сфері праці із представництва і захисту прав та інтересів найманих працівників; діяльності організацій робото­давців у соціально-трудовій сфері; вирішення колективних трудових спорів. У колективних трудових правовідносинах реалізуються колективні трудові права працівників і роботодавців, а також здійснюється захист цих прав за допомогою примирно-третейських процедур.

Підрозділ 3.2 «Правові відносини навчання і перекваліфікації» присвя­чено правовідносинам з навчання і перекваліфікації та з’ясуванню їх місця і ролі в системі трудових правовідносин. Обґрунтовується теза про те, що метою існування цих правовідносин є зміна спеціальності або кваліфікації у випадках, передбачених законодавством.

Основними суб’єктами правовідносин навчання і перекваліфікації є працівник, роботодавець, а також установи, що надають послуги з профе­сійного навчання і перекваліфікації. У деяких випадках суб’єктом цих правовідносин можуть бути державні органи зайнятості або юридичні особи, які займаються працевлаштуванням. Ці правовідносин є різноманіт­ними за своїм суб’єктним складом.

Пропонується у проекті Трудового кодексу України з метою захисту прав як працівника, так і роботодавця передбачити можливість укладення договору щодо здійснення перепідготовки працівника. У договорі мають бути відображені зобов’язання роботодавця оплачувати частково або повністю перекваліфікацію працівника, а також перевести працівника на роботу, яка відповідала б новій кваліфікації. Обґрунтовується необхідність закріплення у проекті Трудового кодексу можливості притягнення праців­ника до матеріальної відповідальності за недотримання умов договору про перепідготовку.

Підрозділ 3.3 «Правовідносини нагляду і контролю та їх роль у забез­печенні гарантій трудових прав найманих працівників та роботодавців» присвячений аналізу окремих видів правовідносин з нагляду і контролю. Метою цього виду правовідносин є забезпечення основних трудових прав громадян, зокрема права на безпечні умови праці. Виділено правові ознаки нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства. Стверджується, що контроль і нагляд за дотриманням трудового законо­давства здійснюється в рамках широкої системи правовідносин. Частина цих правовідносини можуть знаходитися за межами трудового права. Це стосується, наприклад, парламентського контролю, прокурорського нагляду.

Правовідносини нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства поділяються на дві групи: відносини державного контролю і нагляду за дотриманням трудового законодавства, а також відносини громадського контролю за дотриманням трудового законодавства. Вони відрізняються за підставами виникнення і припинення, а також за суб’єкт­ним складом. Оскільки державний контроль і нагляд є різновидом держав­ного управління, то ці правовідносини регулюються адміністративним законодавством.

Відносини громадського контролю за дотриманням трудового законо­давства є складовою предмета трудового права: контроль здійснюється суб’єктами трудових правовідносин. До таких суб’єктів належать проф­спілкові організації в особі їх органів та уповноважені найманих працівників за дотримання трудового законодавства.

Аргументовано, що правовідносини щодо громадського контролю за дотриманням трудового законодавства є правовідносинами соціального партнерства.

У підрозділі 3.4 «Правовідносини з розгляду трудових спорів та їх місце у системі трудових правовідносин» відзначається, що метою цих правовідносин є захист прав та інтересів найманих працівників.

При розгляді трудових спорів залежно від органу, який розглядає спір, можуть виникати три види процесуальних правовідносин між юрисдик­ційними органами і сторонами спору: трудові процесуальні; цивільно-процесуальні; адміністративно-процесуальні.

Доведено, що під час вирішення трудових спорів у КТС, а також під час вирішення колективних трудових спорів виникають трудові проце­суальні правовідносини між органом, який вирішує трудовий спір, і суб’єктом трудового спору.

Трудові процесуальні правовідносини характеризуються такими озна­ками: вони врегульовані нормами трудового права; обов’язковим суб’єк­том є примирний орган; їх виникнення зумовлене спеціальними строками звернення щодо вирішення та розгляду спорів примирними органами; цим правовідносинам притаманний особливий порядок виконання рішень з трудових спорів.

Метою існування цих правовідносин є захист індивідуальних трудових прав та законних інтересів працівників.