ПРАВИЛА І ПРОЦЕДУРИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У РАМКАХ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження та рівень її розробки, вказується зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються її мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, дається характеристика методів, використаних автором, формулюється наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наводяться структура дисертації, відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1. «Система вирішення спорів Генеральної угоди про тарифи та торгівлю як базис системи вирішення спорів Світової організації торгівлі» складається з чотирьох підрозділів та є повним і комплексним оглядом задуму створення, становлення і функціонування системи вирішення спорів ГАТТ.

У підрозділі 1.1. «Характеристика системи вирішення спорів Хартії Міжнародної торгівельної організації» досліджено концепції К. Халла, Х. Томсона і П. Бідвелла, які задовго до Марракеської угоди передбачили створення Міжнародної торгівельної організації та багатосторонньої системи вирішення торгових спорів. Встановлено, що саме вони лягли в основу сучасної системи регулювання міжнародних торгівельних відносин, включаючи вирішення міждержавних торгових спорів.

Також досліджено багатосторонні та двосторонні торгівельні договори в частині вирішення торгових спорів, учинені у період від Першої світової війни та до 1994 р., що створили передумови розробки багатосторонніх торгівельних систем (Хартії МТО і ГАТТ) і системи вирішення спорів ГАТТ.

Проведено дослідження багатостадійного процесу вирішення спорів МТО, що базувався на положеннях статті 66 розділу VІ та статтях 92 – 97 розділу VІІІ Хартії МТО і регламентував би спори між членами МТО і нечленами, розкрито його суть та вплив на створення системи вирішення спорів ГАТТ. Також визначено правосуб’єктність органів МТО, які діяли (разом з адміністративним органами ГАТТ) до заснування СОТ і передали їй активи, борги, досьє, службовий персонал та функції, у т.ч. щодо ведення справ із міждержавних торгових спорів. Доведено, що система вирішення спорів МТО була базисом для системи вирішення спорів ГАТТ.

У підрозділі 1.2.  «Особливості системи вирішення спорів Генеральної угоди про тарифи та торгівлю» розкрито еволюцію системи вирішення спорів ГАТТ, проаналізовано ГАТТ-1947 і рішення ГАТТ з питань вирішення міждержавних торгових спорів, а також головні торгові спори, які вплинули на еволюцію системи вирішення спорів ГАТТ.

Автором досліджено процес вирішення спорів ГАТТ, який спочатку регламентувався Статтями XXІІ і XXІІІ ГАТТ-1947, а потім – рішеннями та угодами ДОГОВІРНИХ СТОРІН ГАТТ (від 1958 р., 1960 р., 1966 р., 1982 р., 1984 р., 1989 р., 1994 р.), а також спеціальними положеннями кодексів Токійського раунду багатосторонніх торгівельних переговорів.

Автором наведено головні риси та недоліки системи вирішення спорів ГАТТ (право вето на прийняття рішень у спорах за правилом «liberum veto», практично добровільний характер процесу вирішення спорів ГАТТ, нормативна фрагментарність, відсутність точних строків різних стадій цього процесу тощо), що зумовило її реформування у сучасну систему вирішення спорів СОТ, а також проаналізовано ГАТТ-1947 й окремі рішення ГАТТ із питань вирішення міждержавних торгових спорів, які є чинними у системі вирішення спорів СОТ.

Підрозділ 1.3.  «Характеристика процесу вирішення спорів Генеральної угоди про тарифи та торгівлю у період до завершення Токійського раунду багатосторонніх торгівельних переговорів» присвячено комплексному дослідженню функцій робочих і третейських груп, утворених до 1980 р. у рамках ГАТТ, та правових підстав їхньої діяльності, зокрема рішення ДОГОВІРНИХ СТОРІН ГАТТ про створення третейських груп, незалежних від урядів договірних сторін ГАТТ, що обумовило інституційні вдосконалення системи вирішення спорів ГАТТ, про внесення змін до ГАТТ-1947, про вдосконалення дипломатичної та третейської стадій процесу вирішення спорів ГАТТ рішеннями від 1958 р., 1960 р., 1966 р.

Досліджено еволюцію системи вирішення спорів ГАТТ від рішень голови ДОГОВІРНИХ СТОРІН ГАТТ до рішень юрисдикційних органів ГАТТ (третейських груп) під час двох різних періодів: від періоду «клубу джентльменів», які вважали, що лібералізація торгівлі підвищує добробут і вимагає міжнародної координації й дисципліни, та які працювали разом ще з часів редагування Хартії МТО, до першої кризи системи вирішення спорів ГАТТ, що розпочалася зі звернення Уругваю до Статті XXIII ГАТТ-1947; та періоду конфронтації між США, ЄС й іншими договірними сторонами ГАТТ щодо неефективного функціонування системи вирішення спорів ГАТТ через мотивоване політичне втручання переважно США та ЄС у дипломатичну та третейську стадії процесу вирішення спорів ГАТТ.

У підрозділі 1.4.  «Характеристика процесу вирішення спорів Генеральної угоди про тарифи та торгівлю у період після завершення Токійського раунду багатосторонніх торгівельних переговорів і під час Уругвайського раунду багатосторонніх торгівельних переговорів» проаналізовано еволюцію системи вирішення спорів ГАТТ після прийняття кодексів Токійського раунду, перш за усе Домовленості про нотифікацію, консультації, вирішення спорів і нагляд від 28 листопада 1979 р. Обґрунтовано, що Домовленість від 1979 р. регламентувала загальні положення процесу вирішення спорів ГАТТ, а спеціальні та додаткові положення в інших таких кодексах регламентували особливості процесу вирішення спорів ГАТТ.

Автором доведено: позитивний вплив на процес вирішення спорів ГАТТ рішень (від 1982 р., 1984 р., 1989 р, і 1994 р.), ухвалених на розвиток Домовленості від 1979 р.; система вирішення спорів ГАТТ, як і ГАТТ-1947 у цілому, успішно витримали багато випробувань лише завдяки превалюванню дипломатичних процедур над юридичними механізмами; ця система є одним із наріжних каменів багатосторонньої торгівельної системи ГАТТ; організаційно-правова еволюція у рамках ГАТТ призвела до створення міжнародно-правового та інституційного механізму вирішення міждержавних торгових спорів у рамках СОТ; важливою частиною права ГАТТ є схвалені звіти третейських груп ГАТТ. Ці звіти розглядаються третейськими групами СОТ.

Розділ 2. «Система вирішення спорів Світової організації торгівлі як центральний елемент гарантування безпеки та передбачуваності багатосторонньої торгівельної системи» включає три підрозділи та є повним і комплексним оглядом системи вирішення спорів СОТ, включаючи аналіз інституційних, процедурних та інших особливостей цієї системи й компетенції органів СОТ у процесі вирішення спорів СОТ, якими мають оперувати українські делегації під час таких процесів.

Підрозділ 2.1. «Створення багатосторонньої торгівельної системи Світової організації торгівлі та її підсистеми вирішення спорів» присвячено аналізу створення багатосторонньої торгівельної системи СОТ та її підсистеми вирішення міждержавних торгових спорів, що було одним із головних результатів Уругвайського раунду, а також змісту та базових (конститутивних) положень системи вирішення спорів СОТ, яка відіграє центральну роль у з’ясуванні та виконанні юридичних зобов’язань членів СОТ, сформульованих у різних угодах СОТ і чинних рішеннях ГАТТ стосовно вирішення міждержавних торгових спорів.

Було докладно досліджено базові (конститутивні) особливості системи вирішення спорів СОТ та встановлено, що правила і процедури ДВС застосовуються до міждержавних торгових спорів, поданих на розгляд на основі положень про консультації та про вирішення міждержавних торгових спорів охоплених угод і окремих положень угод з обмеженою кількістю учасників, рішень вищих і спеціальних (незалежних юрисдикційних) органів СОТ, Комітету з торгівельних переговорів та органів ГАТТ.

Порівняно порядок прийняття рішень у системах вирішення спорів ГАТТ і СОТ і вказано на такі відмінності, як: нагляд ОВС за процесом вирішення спорів СОТ; квазіавтоматичне заснування третейської групи (далі – ТГ); квазіавтоматичне схвалення Органом вирішення спорів (далі – ОВС) негативним консенсусом разом із учасниками спорів звітів ТГ та Апеляційного Органу (далі – АО); квазіавтоматичне надання ОВС дозволу постраждалій стороні спору на призупинення надання поступок або зобов’язань відповідно до Марракеської угоди; обмеження предмету апеляції виключно правовими питаннями і тлумаченнями, виробленими ТГ під час міждержавних торгових спорів. Також підкреслено, що системи вирішення спорів ГАТТ і СОТ передбачають однакові типи скарг: «скарги про порушення»; «скарги про відсутність порушення»; «скарги, обґрунтовані іншою ситуацією».

Акцентовано увагу на тому, що система вирішення спорів СОТ абсолютно не зачіпає юридичних і фізичних осіб, хоча саме вони є переважно учасниками міжнародних торгових операцій, оскільки сторонами процесу вирішення спорів СОТ можуть бути лише члени СОТ.

У підрозділі 2.2. «Особливості повноважень головних органів Світової організації торгівлі, які беруть участь у процесі вирішенні спорів» окреслено повноваження вищих (Конференції міністрів членів СОТ, Генеральної ради СОТ, ОВС), спеціальних (ТГ, АО та арбітрів) та адміністративних органів СОТ (голови Генеральної ради СОТ, голови ОВС, Генерального директора СОТ, Секретаріату СОТ, Секретаріату АО) у процесі вирішення спорів СОТ. Подається зміст та опис повноважень і функцій цих органів СОТ.

Досліджено організаційну структуру системи вирішення спорів СОТ, елементи та особливості її взаємодії, а також нормативний матеріал, покладений в основу діяльності СОТ. Це дало можливість зробити висновок про те, що формування поняття та визначення особливостей системи вирішення спорів СОТ безпосередньо зумовлюється структурою, характером та способом взаємодії її органів, які, спираючись на норми права СОТ, формують механізм міжнародно-правового регулювання торгових спорів у рамках СОТ.

У підрозділі 2.3. «Базові принципи системи вирішення спорів Світової організації торгівлі, її основні риси та застосовне право» проаналізовано базові принципи системи, її основні риси та застосовне право вирішення спорів СОТ. Доведено, що ця система є сукупністю елементів (застосовного права, правил та процедур, інституцій), які застосовуються спеціально створеними вищими й квазісудовими органами СОТ, та їхніх взаємозв’язків, створена для реалізації функції мирного вирішення міждержавних торгових спорів між членами СОТ у сфері торгівлі товарами, послугами та частково правами інтелектуальної власності. Наводяться стадії процесу вирішення спорів СОТ для реалізації системи вирішення спорів СОТ: 1) дипломатична стадія, що включає проведення обов’язкових консультацій/переговорів (у тому числі консультації між заінтересованими членами СОТ (скаржником і відповідачем), добрі послуги, примирення або посередництво Генерального директора СОТ); 2) третейська стадія (розгляд ТГ спорів, включаючи: її створення; подання на розгляд ОВС її звіту; розгляд ОВС звіту ТГ; його ухвалення та прийняття відповідного рішення та/або рекомендації); 3) апеляційна стадія (розгляд АО апеляції, ухвалення звіту АО); 4) стадія імплементації/приведення у відповідність. Водночас розглянуто практику застосування арбітражної стадії процесу вирішення спорів СОТ як альтернативного третейській та/або апеляційній стадіям способу вирішення міждержавних торгових спорів.

Розділ 3. «Концептуальні засади розроблення правового механізму імплементації правил та процедур вирішення спорів у рамках СОТ у законодавство України» складається з двох підрозділів, в яких проаналізовано систему нормативно-правового забезпечення участі України в процесі вирішення спорів СОТ і вжиті нею заходи щодо участі у СОТ та в процесі вирішення спорів СОТ.

У підрозділі 3.1. «Захист національних інтересів України через механізм вдосконалення нормативно-правової бази з питань вирішення спорів у сфері зовнішньої торгівлі» проаналізовано заходи, вжиті в Україні після вступу до СОТ, і відповідні галузі законодавства США та права ЄС із питань запровадження загального й спеціального порядку захисту їх інтересів у процесі вирішення спорів СОТ. Встановлено, що не було повною мірою вжито організаційних заходів і не вирішено питання інституційного характеру, пов’язані з участю України у роботі СОТ та її органів (передусім у діяльності ОВС), у Спеціальній сесії ОВС із питань прийняття відповідних рішень і угод СОТ, в обранні керівників і членів юрисдикційних органів СОТ, розробкою нормативних документів, що регламентують процес вирішення спорів СОТ, зокрема Правила апеляційного провадження.

Обґрунтовано доцільність забезпечення невідкладної участі українських делегацій у роботі СОТ, як міжнародної організації, та ОВС, який виконує функції регулювання міждержавних торгових спорів. Підкреслено, що переговорний процес у рамках Дохійського раунду стосується внесення змін у загальний (ДВС) та спеціальний (охоплені угоди) порядок вирішення міждержавних торгових спорів у рамках СОТ, що inter alia потребуватиме ратифікації відповідних рішень СОТ, у тому числі з питань вирішення міждержавних торгових спорів.

У підрозділі 3.2. «Заходи щодо впровадження в Україні правил та процедур вирішення спорів у рамках членства в СОТ» проаналізовано законодавство України в частині забезпечення її участі в будь-яких стадіях процесу вирішення спорів СОТ як відповідача, скаржника або третьої сторони. Крім того, наголошено, що законодавство України передбачає односторонній порядок застосування реторсій, що заборонено правом СОТ і може призвести до застосування реторсій до України.

Доведено нагальну потребу в законодавчому забезпеченні участі українських делегацій у будь-яких стадіях процесу вирішення спорів СОТ, створенні правових підстав щодо участі у таких процесах, а також запропоновано шляхи вдосконалення законодавства України з метою запровадження загального і спеціального порядку захисту інтересів України у процесі вирішення спорів СОТ. У цьому зв’язку проаналізовано законопроекти № 5499/2010 і №7014/2010) і встановлено, що головною їх метою є забезпечення участі української сторони у міждержавних торгових спорах у рамках трьох охоплених угод СОТ, які містять так звані спеціальні та додаткові правила і процедури, що стосуються вирішення міждержавних торгових спорів, та термінологічне удосконалення законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», а також удосконалення антидемпінгового й антисубсидиційного процесів та спеціального розслідування, включаючи відповідні стадії таких процесів і розслідування.

З урахуванням досвіду провідних членів СОТ, передусім ЄС та США, запропоновано також внести відповідні зміни та доповнення до статей 1, 28 і 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII, які мають передбачати термінологічне удосконалення цього закону, а також створення правових підстав для: проведення розслідувань щодо порушень країнами – членами СОТ правил міжнародної торгівлі; захисту українських виробників та постачальників послуг; усунення бар’єрів у торгівлі, які перешкоджають експорту з України на ринки цих країн – членів СОТ і доступу української промисловості до ключових ресурсів у цих країнах, зокрема до джерел сировини, енергетичних ресурсів і передових технологій.