ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВОДОКОРИСТУВАННЯ В КОМУНАЛЬНОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, основні завдання, окреслено предмет та об’єкт дослідження, методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію і використання, а також наведено інформацію про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методичні основи економічного регулювання водокористування” досліджено сутність і значення економічного регулювання водокористування в комунальному господарстві, методичні основи його формування та розвитку в Україні, проаналізовано зарубіжний досвід регулювання процесами водокористування.

Водні ресурси відіграють надзвичайно важливу роль і як виробничий фактор розвитку суспільного виробництва, і як один з основних природних факторів, які забезпечують необхідні умови життєдіяльності людини. Вони визначають можливості розвитку промисловості і сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку і оздоровлення людей, зокрема перспективи діяльності комунального господарства, яке забезпечує населення водою. Екстенсивний характер використання водних ресурсів спричинив виникнення кризових водогосподарсько-екологічних ситуацій у басейнах багатьох річок, тому впровадження економічного механізму регулювання водокористування стало необхідним.

В науковій літературі економічне регулювання водокористування формулюється з позицій забезпечення екологічної безпеки і мотивації дотримання екологічних вимог, що, безумовно, є його пріоритетним завданням. Разом з тим, на думку автора, регулювання економічних відносин в галузі водокористування стосується більш широкого кола завдань, які включають економічний захист державних інтересів у сфері водокористування, забезпечення умов для залучення водних ресурсів у господарську діяльність, економічну відповідальність за використання водних ресурсів та скид забруднюючих речовин у водні джерела, перерозподіл доходів від їх експлуатації і т.п. у поєднанні із застосуванням економічних інструментів для досягнення екологічно збалансованого розвитку.

Поняття „економічне регулювання водокористування в комунальному господарстві” в роботі визначено як сукупність економічних заходів для забезпечення раціонального використання, відновлення та охорони водних ресурсів, головною метою якого є встановлення і регулювання фінансово-економічних відносин між органами державної влади, підприємствами комунального господарства та водоспоживачами.

Відзначено, що державне регулювання водокористування в комунальному господарстві України насамперед має сприяти забезпеченню населення питною водою відповідної якості і в достатній кількості, а водопровідно-каналізаційних підприємств – беззбитковим функціонуванням. Водночас, воно повинно стимулювати раціональне використання водних ресурсів, їх охорону та відтворення. Економічне регулювання в сфері комунального господарства повинно бути ретельно виваженим та сприяти ефективному наданню послуг з точки зору споживачів і стійкому розвитку водопостачальних підприємств.

Обґрунтовано, що плата за використання водних ресурсів є основою економічного регулювання водокористування, яка, крім плати за воду як за природний ресурс, включає також галузеві витрати на забір, водопідготовку, доставку, внутрішньогосподарський розподіл, використання, водовідведення і направлена на стимулювання раціонального використання водних ресурсів та забезпечує фінансові надходження для охорони та відтворення водоресурсного потенціалу.

На сьогодні рівень платежів і зборів за водокористування не відображає в повній мірі реальних втрат суспільства від водогосподарської діяльності і не створює відповідної фінансової бази для природоохоронної діяльності. Через відсутність законодавчо встановлених положень про необхідність направлення отриманих коштів від збору за спеціальне водокористування на фінансування водогосподарських заходів втрачається одна з основних причин введення платного водокористування – відшкодування коштів на охорону та відновлення водних об’єктів. В зв’язку з цим, на думку автора, виникає необхідність удосконалення існуючої системи платного водокористування для забезпечення більш адекватного фінансування водогосподарських заходів.

Проведене дослідження дозволило сформулювати сутність категорії „платність водокористування”, під якою розуміється система платежів, стягнутих державою з водокористувачів, з метою фінансування відновлення, охорони і відтворення водних об’єктів та стимулювання раціонального використання водних ресурсів. Обґрунтовано, що система оподаткування водокористування повинна включати: платність усіх видів спеціального водокористування; повне відшкодування витрат на водоохоронні та водовідновлювальні заходи; обов’язковість платності водокористування для всіх водокористувачів; реалізацію принципу цільового використання коштів, отриманих у вигляді плати за водокористування.

У дисертації зазначено, що ефективна система платного водокористування можлива за умови об’єктивної економічної оцінки водних ресурсів (поверхневих і підземних вод) з використанням рентного підходу. Державі як власнику водного об’єкта необхідно, на думку автора, регулювати величину рентної плати для водокористувачів залежно від ефективності використання ресурсів водного об’єкта. Рівноправні конкурентні умови для різного виду водокористувачів можна забезпечити введенням диференційованого рентного оподаткування і встановленням нормативів збору за спеціальне водокористування (рентної плати) на основі інтегральної вартості водного об’єкта, яка визначається сумарним рентним доходом від використання ресурсів водного об’єкта усіма водокористувачами залежно від обсягу водозабору, виду і способу використання ресурсів водного об’єкта та прибутку, який отримує водокористувач. У роботі наголошується, що величина платежів за використання води повинна бути достатньою для відтворення природної якості водних ресурсів, а зібрані кошти від збору за спеціальне водокористування повинні ефективно використовуватися для фінансування водогосподарських заходів.

Досліджено зарубіжний досвід регулювання економічних відносин, що виникають у процесі використання водних ресурсів між водопостачальними підприємствами та водоспоживачами. З’ясовано, що в країнах Євросоюзу експлуатаційна діяльність водопровідно-каналізаційних підприємств повністю фінансується за рахунок водокористувачів, за винятком водогосподарських заходів загальнодержавного значення, які фінансуються з державного бюджету. Ставки платежів за водокористування визначаються з використанням підходу, який передбачає оцінку середньої вартості води і витрат, необхідних для проведення водогосподарських заходів. Річні внески водокористувачів розраховуються таким чином, щоб покрити витрати на заплановані експлуатаційні заходи. При розрахунку тарифів для водоспоживачів, на думку автора, варто використовувати досвід Німеччини, де тарифи на послуги водопостачання визначаються таким чином, щоб покрити витрати на модернізацію і заміну водопровідних мереж, утримання зон санітарної охорони водойм тощо, виходячи із фактичних річних витрат на забір води, її очистку і транспортування до споживачів.

Наголошується,  що  одним  із  напрямків  удосконалення  системи  платного  водокористування  в Україні  є  гармонізація  нормативно-правової  бази  в  галузі  водного  господарства з європейськими стандартами та вимогами, зокрема, в питаннях оподаткування використання водних об’єктів. Ставки платежів за водокористування повинні включати витрати, необхідні для нормального функціонування водопровідних систем і бути достатніми для стимулювання раціонального використання водних ресурсів.

У другому розділі „Оцінка процесів водокористування в комунальному господарстві України” виявлено основні тенденції використання водних ресурсів в Україні, проведено оцінку ефективності водокористування в комунальному господарстві та структурний аналіз собівартості послуг водопостачання.

За результатами проведеного аналізу встановлено, що впродовж 1996–2009 рр. в Україні спостерігалась загальна тенденція зменшення обсягів забору води із природних водних об’єктів та використання водних ресурсів в господарському комплексі. Причиною цього насамперед стали стагнаційні процеси у господарському комплексі, оскільки згортання обсягів виробництва призвело до скорочення потреби у водних ресурсах. Негативною тенденцією є щорічне зростання втрат води при її транспортуванні.

В дослідженні виявлено, що сьогодні водне господарство України розвивається в умовах недосконалої системи економічного регулювання водокористування. Перш за все, недостатньо обґрунтована ціна на воду як за природний ресурс. Аналіз щорічних надходжень до Державного бюджету від збору за спеціальне водокористування показав, що питома вага цього збору у загальних доходах Державного бюджету України є незначною і становить біля 0,3 %, а у валовому внутрішньому продукті країни – близько 0,1 %. На основі цього зроблено висновок, що діюча система платного водокористування не виконує своєї основної функції – стимулювання раціонального використання і охорони водних ресурсів. Порівняно з країнами Євросоюзу нормативи плати за спеціальне водокористування в Україні нижчі у 2,5 рази ніж у Польщі, у 6 разів ніж у Чехії, понад 20 разів ніж у Німеччині, що свідчить про необхідність удосконалення існуючої системи економічного регулювання водокористування шляхом підвищення платежів за використання водних ресурсів.

Проведений аналіз використання водних ресурсів у комунальному господарстві засвідчує, що для водоканалів України характерними є високі показники технологічних втрат води. Так, в 2009 р. найбільші технологічні втрати та необліковані витрати питної води у мережах водопостачання спостерігались у Луганській (55,74 %), Донецькій (47,8 %), Житомирській (46,21 %), Чернівецькій областях (44,88 %), АР Крим (45,53 %) та у м. Севастополі (42,08 %). Встановлено, що основною причиною високих показників технологічних втрат води є незадовільний технічний стан водопровідних мереж, що призводить до систематичних аварійних ситуацій на розподільних системах водопостачання. Найбільш зношеними є водопровідні мережі Луганської (65,1 % водопровідних мереж потребують невідкладної заміни), Кіровоградської (48,5 %), Львівської (48,5 %), Дніпропетровської (46,1 %), Запорізької (41,8 %) областей та АР Крим (48,3 %). Впродовж року в регіонах України через брак коштів було відновлено лише близько 2 % від кількості водопровідних мереж, які через свій технічний стан повинні бути виведені з експлуатації для проведення реноваційних робіт. Такий стан мереж впливає на якість наданих послуг, потребує додаткових витрат, відтак обумовлює зростання тарифів на послуги водопостачання, які є головним джерелом фінансування водопровідно-каналізаційних підприємств.