АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СФЕРИ ПОСЛУГ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Перший розділ «Теоретичні засади антикризового управління розвитком сфери послуг ЖКГ» присвячений розкриттю сутності, принципів та завдань антикризового управління; виявленню особливостей сучасного стану сфери житлово-комунальних послуг та систематизації чинників, що зумовлюють необхідність його антикризового управління; критичному опануванню зарубіжного досвіду управління сферою житлово-комунальних послуг.

У сучасних умовах як для сфери промислового виробництва, так і послуг характерною є циклічність розвитку економічних процесів, що періодично супроводжується виникненням кризових явищ. Дослідження питань класифікації криз дозволило встановити причини розбіжностей щодо поглядів фахівців як на поняття кризи, особливості та природу їх виникнення, так і механізм управління ними. Практично всі класифікації криз ґрунтуються на дослідженні природи їх виникнення у виробничій сфері, тоді як сфера послуг залишається поза увагою дослідників. У зв’язку з цим доцільно поділяти кризи залежно від сфер їх виникнення на: кризи у сфері виробництва та кризи у сфері послуг, зокрема, у виробничій сфері виготовлену продукцію неможливо збути за низької платоспроможності споживачів, тоді як у сфері послуг за вже надані послуги споживачі не можуть сплатити їх вартість (особливо в умовах загострення кризи).

Антикризове управління дозволяє забезпечувати послаблення або ліквідацію негативного впливу кризових явищ на економічні процеси. Причому об’єктом антикризового управління виступає будь-яка галузь, сфера діяльності або окремі економічні процеси і явища, а суб’єктами – органи державної влади або суб’єкти господарювання.

Поняття «антикризове управління» доцільно розглядати як процес, в якому суб’єкт антикризового управління здійснює відновлення ефективного функціонування за допомогою системи методів, заходів та інструментів  в умовах суттєвих ресурсних обмежень і підвищеного ризику.  При цьому антикризове управління доцільно поділяти залежно від стадії розвитку кризи на: запобіжне, коригуюче та стабілізаційне.

Аналіз сучасного стану житлово-комунального господарства та сфери його послуг дозволив встановити причини різних поглядів як на поняття житлово-комунальне господарство, так і необхідність та особливість антикризового управління сферою його послуг. Залежно від кризового стану окремі галузі ЖКГ, що забезпечують населення житлово-комунальними послугами, доцільно поділяти на: проблемні (надання цих послуг супроводжується критичним станом основних засобів, показник зносу яких перевищує норму 70 %, а також відсутністю необхідних ресурсів для покращення стану, що склався), частково проблемні (пов’язані з періодичним виникненням проблем щодо їх надання, які усуваються в міру виникнення завдяки достатній кількості ресурсів) та непроблемні (спостерігається відносна стабільність у наданні цих послуг).

Необхідність антикризового управління сферою житлово-комунальних послуг зумовлена особливостями сучасного стану ЖКГ, які формуються під впливом множини таких чинників: нечітка система формування тарифів на житлово-комунальні послуги; недостатній рівень фінансування підприємств, що надають ці послуги; високий рівень зношеності основних засобів на підприємствах, які надають житлово-комунальні послуги, надмірне використання ними енергетичних ресурсів.

           Світовий досвід свідчить, що сфера ЖКГ залишається власністю муніципалітетів і лише за умов договору відбувається залучення приватних суб’єктів господарювання. Використання світового досвіду в Україні, може сприяти розвитку важливих напрямів проведення реформ у цій сфері (зокрема, створення належного ринку житлово-комунальних послуг, встановлення чітких стандартів якості комунальних послуг; запровадження підприємствами ЖКГ сучасних технологій, спрямованих на зменшення витрат та економію ресурсів; створення спеціальних державних банків, які надають кредити для цих цілей; розроблення програми утеплення житлового фонду; приведення об’єктів ЖКГ в належний стан та розробка повної паспортизації), але при умові врахування сучасного стану вітчизняної економіки.

Другий розділ «Оцінка стану антикризового управління розвитком послуг житлово-комунального господарства» присвячений визначенню методичних положень та оцінці впливу кризових чинників на сферу послуг ЖКГ; моніторингу інституційного забезпечення та аналізу технологій антикризового управління розвитком житлово-комунальних послуг.

Проведена оцінка впливу кризових чинників на сферу послуг ЖКГ дозволила встановити, що визначальними з них є: недостатність фінансування, що спричиняє зношеність основних засобів на підприємствах; значні витрати ресурсів (води, теплової енергії) та низька якість житлово-комунальних послуг; невідповідність чинних тарифів витратам підприємств галузі.  

Протягом 2001–2010 рр. спостерігається тенденція до збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємствами ЖКГ. На початок 2010 р.  заборгованість основних кредиторів ЖКГ за спожиті товари, роботи та послуги  становила в цілому в Україні 9,0 млрд. грн., в структурі якої найбільшими є борги з оплати за природній газ (3,5 млрд. грн., або 39 %). Аналіз кредиторської заборгованості підприємств ЖКГ у розрізі основних його галузей свідчить про те, що найбільша її частка припадає на теплоенергетику (5,6 млрд. грн., або 51 %). Так, у листопаді 2008 р. при нарахованих за послуги централізованого теплопостачання 953 млн. грн. було сплачено лише 425 млн. грн., що становило близько 50 % від нарахованої суми. Дебіторська заборгованість підприємств ЖКГ за 2009 р. становила 10,2 млрд. грн. і сформувалась через затримку оплати населенням за спожиті житлово-комунальні послуги.  

Проведений аналіз дозволив визначити, що на показник заборгованості населення за спожиті житлово-комунальні послуги впливають такі основні соціально-економічні чинники, як: заробітна плата, зайнятість та безробіття населення. Найнижчий рівень відшкодування населенням вартості послуг у 2009 р. з водопостачання у м. Севастополі (52,8 %), водовідведення – у м. Одесі (42,6 %), теплопостачання – у м. Києві та Севастополі (23,4 % та 39,6 % відповідно), з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій – у м. Севастополі (52,2 %).

Специфічними кризовими чинниками, що характерні для водопостачання та водовідведення, є протяжність ветхих та аварійних мереж, яка у 2008 р. становила 35 %. Необліковані витрати води в середньому по Україні складав 38,5 %. Критичного рівня досягли ці показники у м. Севастополі, Закарпатській, Чернівецькій, Житомирській, Харківській, Івано-Франківській, Одеській, Львівській областях та АР Крим, де витрати та необліковані витрати води становили 51-87 %. У середньому по Україні лише 51,4 % споживачів оснащені лічильниками води.  

Майже 2,5 млн. населених пунктів у 17 регіонах України отримують питну воду за графіками. Найбільша кількість населених пунктів, у яких питна вода подається за графіками: у Луганській області – 24, АР Крим – 15, Львівській – 14, Одеській – 7, Київській – 6 та Вінницькій – 5. Мешканці сільських населених пунктів у південних і східних регіонах через природні або техногенні причини не мають гарантованих джерел водопостачання, тому вимушені частково або повністю користуватися привізною водою.

Найменше населених пунктів забезпечені централізованим водопостачанням у Івано-Франківській – 5,5 %, Закарпатській – 6,2 %, Чернівецькій – 6,5 %, Вінницькій – 6,7 %  і Сумській – 8,5 % областях.  Так, загальна протяжність водопровідних мереж у 2009 р. складає 181209,6 км, з яких в аварійному стані знаходяться 37,1 %. Найбільша питома вага ветхих і аварійних водопровідних мереж від загальної їх протяжності у Луганській області –  60,1 %, м. Севастополі – 56,3 %, АР Крим – 50,5 %, Донецькій – 47,6 % і Львівській – 45,9 % областях. Така ситуація призводить до значного росту аварій, кількість яких сягає від 100 до 400 випадків на рік на 100 км трубопроводів.

Також незадовільним є стан та недостатній рівень залучення інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію каналізаційних споруд. Загальна протяжність каналізаційних мереж 50837,2 км, з яких в аварійному та ветховому стані знаходяться 34,8 %. Найбільша їх питома вага припадає (від загальної їх протяжності) у Харківській області – 50,7 %, АР Крим – 50,4 %, Донецькій – 48,8  % та Луганській – 47,5 % областях.

Каналізаційні насосні станції у всіх регіонах України потребують негайного оновлення, заміни насосних агрегатів і приведення їх потужності у відповідність з існуючою потребою. Виробнича потужність їх у кілька разів перевищує показник фактичного перекачування стічних вод, що призводить до підвищення витрат електроенергії та собівартості процесу перекачування стічних вод.

Однією із важливих проблем у ЖКГ  є  питання щодо протяжності теплових мереж та їх аварійного стану (15,8 %). Частка зношених  та низькоефективних котлів галузі комунальної теплоенергетики з терміном експлуатації більше 20 років становить 24  %. Складною є ситуація в м. Києві (63 %), м. Севастополі (52 %), Львівській (33 %), Дніпропетровській (33 %) та Донецькій (31 %) областях. Брак коштів призводить до зменшення рівня використання обладнання підприємств комунальної теплоенергетики, перевитрат палива і погіршення їх економічних показників роботи.

ЖКГ є однією з найважливіших галузей Тернопільської області, основним завданням якого є забезпечення стабільного функціонування підприємств та безперебійної життєдіяльності населених пунктів. Недосконалість системи управління ЖКГ, зволікання з його реформуванням призвели до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати у ринкових умовах, надавати споживачам послуги належного рівня та якості. У 2010 р. протяжність комунальної водопровідної мережі становить 1254 км, з яких 488,6 км (39 %)  перебувають у аварійному та ветховому стані. Загальна протяжність мережі водовідведення становить 596,8 км, з яких 200,4 км (33,6 %) перебувають в аварійному та ветховому стані (табл. 1).

Теплопостачання населених пунктів області забезпечують обласне комунальне підприємство «Тернопільтеплокомуненерго» і комунальне підприємство «Тернопільміськтеплокомуненерго», які обслуговують 81 котельню комунальної власності. Однак залишається недостатньо ефективною існуюча система теплопостачання, послуги яких надаються з відхиленнями від нормативних вимог.

Основними причинами незадовільного стану у ЖКГ Тернопільської області є:

-                  недосконалість структури управління галуззю;

-                  низька інвестиційна привабливість підприємств у зв’язку з незадовільним фінансовим та технічним станом галузі ЖКГ;

-                  високий рівень зношеності основних засобів та збільшення видатків на ліквідацію аварійних ситуацій;

-                   дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для відновлення, належної експлуатації та обслуговування систем тепло-, водопостачання та водовідведення.

Аналіз свідчить, що загальний обсяг необхідних фінансових ресурсів для реформування ЖКГ Тернопільської області становить приблизно 728,5 млн. грн., тоді як щорічні субвенції – лише 26,6 млн. грн., що свідчить про критичний стан галузі та необхідність застосування антикризового управління.

Послаблення або ліквідація впливу кризових чинників на сферу послуг ЖКГ вимагають реалізації антикризового управління. Запропоновані методичні положення щодо здійснення антикризового управління  сфери послуг ЖКГ ґрунтуються на методі синхронного планування, що дають змогу відновити ефективне функціонування об’єктів галузі.

Методичні положення щодо здійснення антикризового управління доцільно здійснювати на основі статистичної обробки показників та встановленні взаємозв’язків і взаємозалежності між ними.