ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи формування і розвитку інтелектуального капіталу та його структура» розглядається теоретична суть і складові інтелектуального капіталу підприємства, обґрунтовано місце і роль управління знаннями як фактору формування і розвитку інтелектуального капіталу і його впливу на конкурентоспроможність підприємств.

Аналіз найважливіших тенденцій у сучасній економіці показує, що в числі факторів економічного росту і забезпечення конкурентоспроможності підприємств дедалі вагомішим стає інтелектуальний капітал.

На основі аналітичного огляду приведених в науковій літературі визначень поняття «інтелектуальний капітал» можна зробити висновок про те, що інтелектуальний капітал підприємства – це система його нематеріальних активів, яка має здатність до саморозвитку і створення інтелектуальних продуктів:

знань, навичок, вміння, професіоналізму колективу працівників і його мотивації їх розвивати і використовувати для досягнення цілей підприємства;

здатності підприємства швидко і ефективно оптимізувати систему управління в умовах зміни оточуючого середовища і власних внутрішніх можливостей;

набутих і підтримуваних зв’язків з клієнтами, вдосконалення співпраці з ними і розширення їх кола.

Інтелектуальний капітал підприємства слід розглядати в більш широкому плані, через призму створення значних ринкових переваг підприємства, як результату ефективного управління ресурсами знань, які формуються, обробляються і використовуються його працівниками.

Запропонований підхід до суті інтелектуального капіталу передбачає включення до його складу таких компонентів, як людський, споживчий, ринковий і організаційний капітали та взаємодію між цими компонентами. Це, зокрема, означає, що для того, щоб сформувати ринковий та клієнтський капітал, необхідно задіяти інші види інтелектуального капіталу – організаційний капітал і людський капітал (рис. 1).

Такий поділ є відображенням взаємодії різних компонентів інтелектуального капіталу і зосереджує увагу на взаємозалежних причинно-наслідкових зв’язках. З іншого боку, бажаний напрямок розвитку і змін в організаційному і людському капіталах продиктований очікуваннями клієнтів і детермінантами формування ринкового капіталу. Тому запропонований комплексний підхід є доцільним і обґрунтованим з точки зору практики управління.

Іншим аргументом на користь запропонованого підходу є думка про те, що керівництво підприємства в значній мірі може бути впевненим, що має контроль над організаційним і людським капіталами, на відміну від контролю над клієнтським і ринковим капіталами, які, на жаль, можуть бути втрачені дуже швидко, і навіть перейти до конкурентів.

Другий розділ «Дослідження соціально-економічних індикаторів оцінки інтелектуального капіталу і його елементів» присвячено методичним підходам до оцінки рівня інтелектуального капіталу підприємства, аналізу стану окремих складників інтелектуального капіталу на підприємствах Західного регіону України, оцінці структурних компонентів інтелектуального капіталу на регіональному рівні, та ризиків інвестицій в людський капітал.

Для оцінки людського капіталу як основної складової капіталу інтелектуального існує три основні методичні підходи: методика приведених (дисконтованих) майбутніх грошових потоків Флеймгольца, методика історичних витрат і методика відтворювальної оцінки.