ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ І ПРАКТИКА

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретичні засади розвитку економічного потенціалу сільських територій» розкрито суть понять «економічний потенціал» та «сільські території», принципи та функції стратегії ефективного розвитку економічного потенціалу сільських територій, теоретичні аспекти регулювання їх розвитку.

Існуючі підходи до визначення поняття економічний потенціал вказують на різноманіття поглядів щодо розуміння його сутності. На нашу думку, економічний потенціал – це сукупність природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, а також компетенції, що можуть бути використані для досягнення певних цілей.

Недостатня вивченість економічної суті сільської  території обмежує можливості використання наявного в неї потенціалу. Проте і за цих обставин єдність відповідних світових і вітчизняних надбань підводять до таких узагальнюючих висновків:

сільські території – це населені пункти, які не відповідають установленим критеріям у певній області для міських жителів, а також території окремих міст, які за напрямом господарювання переважно є аграрними, тобто вирізняються наявним економічним потенціалом, а саме: природним, екологічним, виробничого-господарським, ресурсним, інфраструктурним, рекреаційно-туристичним, управлінським, етнографічним тощо;

сільські території – це система, складові якої виражаються через елементи економічного потенціалу, що у своєму тісному взаємозв’язку забезпечують їх ефективне функціонування.

Слід зазначити, що в рамках проведеного дослідження нами встановлено, що фактично в науковій літературі не розглядається поняття економічний потенціал сільських територій. На основі узагальнення наведеного вважаємо, що економічний потенціал сільських територій можна розглядати у трьох аспектах:

ресурси, що характерні для даної території, у ході використання яких задовольняються суспільні потреби її жителів;

спроможність певної сільської території (як системи) забезпечувати постійне її функціонування, або ж здатність господарюючих суб’єктів (ураховуючи природно-кліматичні та культурологічні особливості, використовуючи наявні ресурси та можливості сільської території) забезпечувати довгострокове функціонування і досягати стратегічних цілей;

можливість розширення господарської діяльності на даній території та поліпшення її благоустрою на основі використання наявних (або із залученням додаткових) ресурсів.

Нами сформована модель структури та взаємозв’язку складових економічного потенціалу сільських територій, який включає:

виробничо-господарський потенціал - сукупність засобів і можливостей господарюючих суб’єктів щодо реалізації їх господарської діяльності;

споживчий потенціал – це спроможність жителів сільських територій та їх відвідувачів купити певну кількість товарів і послуг;

підприємницький потенціал - наявні засоби, джерела, які можуть забезпечувати здійснення мешканцями сільських територій ініціативну, самостійну, орієнтовану на потреби ринку діяльність з метою одержання найбільшого прибутку за умови вільного виробництва та реалізації продукції (надання послуг), втілення новаторських ідей;

маркетинговий потенціал - спроможність маркетингової системи сільської території забезпечувати постійну конкурентоспроможність шляхом якісного управління, ефективного і раціонального використання трудових, фінансових і матеріальних ресурсів, застосування новітнього маркетингового інструментарію;

експортний – це спроможність суб’єктів господарської діяльності сільської території виявляти та відтворювати свої конкурентні переваги на світовому ринку відповідно до умов середовища, що постійно змінюється;

інноваційний потенціал - передбачає оптимальне поєднання сукупності кадрових, науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів, яке забезпечує інноваційний розвиток сільських територій і впливає на успішне соціально-економічне зростання села, підвищення якості життя його населення;

інтелектуальний потенціал - сукупність здібностей, творчих обдарувань, навичок, мотивацій сільських мешканців, їхній освітній і кваліфікаційний, морально-етичний та культурний рівень, які надають їм конкурентні переваги місцевості, де вони проживають;

інвестиційний потенціал - наявність інвестиційних ресурсів для здійснення реальних і фінансових інвестицій, які матеріалізуються у новостворюваних факторах виробництва та інфраструктурі сільської території;

інфраструктурний потенціал (просторово-економічний) - сукупність складових частин сільської території, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної життєдіяльності її мешканців;

екологічний (асиміляційний) потенціал - придатність середовища сільської території для існування людей, можливість забезпечення мешканців та її відвідувачів необхідними харчовими продуктами, умовами праці, відпочинку і лікування;

ресурсний потенціал – це сукупність ресурсів певної сільської території та можливості їх використання для забезпечення напрямів реалізації її економічної стратегії. Головними його складовими є виробничий, природний, трудовий, фінансовий, інформаційний;

управлінський потенціал – здатність апарату управління сільської території забезпечити керування функціональною діяльністю всіх її складових на основі відповідних нормативно-правових документів як довгострокового, так і оперативного характеру різного рівня, та іншої вхідної інформації (щодо розвитку ринків збуту і постачання (система маркетингу), технічної інформації тощо).

Стратегію ефективного розвитку сільських територій пропонуємо розглядати у двох аспектах:

по-перше, як взаємозв’язаний комплекс дій, що здійснює сільська територія для досягнення своїх цілей з урахуванням власного економічного потенціалу, а також факторів і обмежень зовнішнього середовища;

по-друге, як об’єднаний план, що пов’язує всі складові елементи економічного потенціалу сільської території і різні аспекти її діяльності. Усі складові стратегії повинні бути інтегровані і сумісні між собою.

Як бачимо, в основу стратегії розвитку сільської території покладено ефективне використання складових її економічного потенціалу. Вона повинна відповідати таким принципам, як обґрунтованість, прозорість, легітимність, адекватність, підконтрольність, логічність. 

Очевидно, що кожна річ, яка існує на землі, відіграє певну роль, для чогось призначена. Наявні різні підходи до класифікації функцій сільських територій дають змогу стверджувати, що вони є відносно самостійними та універсальними. Конкретні функції сільських територій доцільно розглядати через їх класифікацію на види