ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження економічного простору регіонів України» висвітлено особливості методологічних підходів до визначення сутності поняття «економічний простір регіону» та розкрито сутнісно-змістові характеристики концепції економічного простору регіону, яка є складовою теорії просторової економіки, сформульовано принципи та умови формування єдиного економічного простору України, а також на основі визначення критеріїв регіонального структурування економічного простору проведено класифікацію регіональних просторових систем.

Розглядаючи економічний простір як об’єкт сучасних економічних досліджень, в роботі розкрито особливості територіального, ресурсного, інституційного, геополітичного і геоекономічного, інформаційно-комунікаційного підходів до трактування його сутності. Відповідно до вказаних підходів, економічний простір може розглядатись як: форма співіснування суб’єктів економічної діяльності; інституційно однорідне середовище, в межах якого здійснюється економічна діяльність; комбінація матеріальних, соціально-економічних складових продуктивних сил, що виникає в результаті взаємодії суб’єктів економічної діяльності; сукупність або нашарування різних видів економічних полів; сукупність процесів та явищ, що його формують та призводять до трансформації просторових параметрів; ринковий ареал, межі якого обумовлені просторовою конкуренцією.

Економічний простір регіону слід розглядати також як сукупність економічних та інституційних форм організації економічної діяльності, що впорядковують просторову поведінку суб’єктів господарювання та відносини між ними. Регіональний економічний простір є складовою національного економічного простору країни, який вирізняється специфікою економічних і фінансових активів, особливостями відтворювального процесу, зумовленими природними, ресурсними, структурно-галузевими та іншими чинниками.

До властивостей економічного простору віднесено властивості синергетичних систем, його топологічні та метричні ознаки, зокрема: фрактальність, що обумовлює однакові властивості для простору будь-якого масштабу; неоднорідність та інтегрованість; просторову впорядкованість та ізотропність; здатність до самоорганізації; кількісну нестабільність і співвимірність його елементів; довготривалий стійкий характер відносин та зв’язків між елементами простору.

Формування меж економічного простору регіону пов’язане з процесами інтеграції та конкуренції. Залежно від інтенсивності та просторового масштабу зв’язків між суб’єктами економічної діяльності змінюється конфігурація та розміри економічного простору. Чинниками просторової сегментації виступають види економічної діяльності, сила впливу суб’єктів економічних відносин, розвиненість транспортної та інформаційно-комунікаційної інфраструктури, межі ринків та ареали поширення мережевих структур, наявність конкурентних переваг регіону, співвідношення цін на регіональних товарних ринках, рівень трансакційних витрат та ступінь диференціації виробничих витрат. Крім того, сучасні зміни у просторовій організації економічної діяльності доводять, що при визначенні меж економічного простору будь-якого суб’єкта економічної діяльності фактор організаційної чи функціональної «близькості» є домінуючим у порівнянні з їх територіальною наближеністю.

Теорія економічного простору є складовою теоретичного базису просторової економіки, яка вивчає не тільки особливості економічних відносин в різних за масштабом територіальних системах, а й процеси та явища, що виникають у процесі міжсуб’єктних та міжтериторіальних взаємодій. Крім того, предметне поле просторової економіки включає аналіз просторової поведінки цін, інвестицій, інновацій, виробників і споживачів тощо.

Розміри та конфігурація економічного простору регіону пов’язані з двома явищами – стисненням та розширенням. Якщо розширення простору відбувається внаслідок експансії (просторового поширення впливу в результаті конкурентної боротьби) і співробітництва або інтеграції суб’єктів господарювання, то стиснення – результат імплозії, комунікаційного освоєння простору, концентраційних процесів та зменшення інтенсивності господарського освоєння територій (контракції). Ці процеси та явища супроводжуються відповідними просторовими ефектами (рис. 1).

Важливим аспектом просторово-економічного розвитку України є питання єдності її економічного простору. Ця проблема є багатоаспектною, має геополітичне та геоекономічне підґрунтя, дотична до проблем економічної безпеки, безпосередньо пов’язана з питанням інтегрованості внутрішнього товарного ринку, досконалістю правової регламентації економічної діяльності, просторовою рівновагою щодо розподілу центрів та економічних потоків, а також з формуванням єдиного соціокультурного середовища. Джерелом формування єдиного економічного простору України виступає національний інтерес, що передбачає розвиток держави як цілісної системи. Функціонування єдиного економічного простору забезпечується шляхом узгодження економічних інтересів держави, її регіонів та інших учасників інтеграційних процесів. Формуванню єдиного економічного простору сприяє рівномірний розподіл в економічному просторі центрів економічної концентрації. Цей процес за умов раціональності має ланцюгову реакцію: рівномірний розподіл центрів концентрації по території призводить до збільшення кількості центрів впливу, розвиток яких, у свою чергу, забезпечує віднесення більшої кількості регіонів до числа пропульсивних територій.