ЕФЕКТИВНІСТЬ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи, наукову новизну одержаних результатів, названо форми апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретичні концепти стратегічного управління підприємством» систематизовані основні підходи до визначення сутності стратегічного управління підприємством, досліджене місце стратегії в системі стратегічного управління та висвітлені традиційні та сучасні концепти його ефективності. Найбільш поширена класифікація методологічних підходів виділяє процесний, функціональний, інституціональний та концептуальний ракурси. Принцип своєчасних управлінських рішень передбачає управління шляхом ранжування стратегічних завдань і включає постійне дослідження тенденцій зовнішнього оточення та їх класифікацію за широким колом ознак. Системний підхід до визначення сутності стратегічного управління передбачає розглядати цей вид менеджменту як цілісну систему, в межах якої відбувається заснована на певних принципах цілеспрямована взаємодія елементів між собою, та є загальним об’єктом, який вони формують, що приводить до переходу системи на більш високий рівень. Апологети кадрового підходу до визначення сутності стратегічного управління фундаментальним компонентом стратегічного менеджменту пропонують виділяти персонал організації, що ставить в центр уваги людський потенціал підприємства. Наступна концепція трактує стратегічне управління з позиції гармонії із зовнішнім оточенням, вона передбачає створення та утримання стратегічної взаємодії між організацією та середовищем за допомогою гармонійного балансу із зовнішнім оточенням, а також пошук, аналіз та пристосування до його змін.

В межах будь-якого з розглянутих підходів центральним елементом в системі управління підприємством виступає стратегія, яка визначається дією трьох груп факторів: внутрішнього потенціалу та його здатністю відповідати викликам навколишнього середовища; станом, трендами та інтенсивністю динаміки навколишнього оточення; стратегічним мислення власників, їх баченням майбутнього бізнесу. У сучасній науці спостерігається плюралізм думок, спрямованих на визначення сутності стратегії, її змістових компонентів та їх значення для досягнення успіху компанії. На основі розглянутих підходів запропоновано визначати стратегію як детермінанту системної ітерації рішень та дій, спрямованих на посилення внутрішнього потенціалу та формування навколишнього оточення, що дозволить сформувати конкурентні переваги і забезпечити випереджальні темпи розвитку підприємства у порівнянні з конкурентами. Стратегія як детермінанта системи стратегічного управління підприємством містить дві групи компонент. До групи внутрішніх компонент віднесено:

-  сенсову, яка визначає економічний та соціальний сенс існування компанії, показує, як дана стратегія сприяє досягненню економічних та соціальних цілей підприємства. Сенсова компонента пов’язана з місією підприємства й надає йому імпульс поведінки як у соціумі, так і в межах внутрішніх потенційних можливостей;

-  мотиваційну, за якої стратегія спонукає окремі підрозділи підприємства на узгоджені цілеспрямовані дії, обумовлені стратегічним планом. Мотиваційна компонента містить комплекс складових, які узгоджують інтереси власників, керівництва та рядових працівників і забезпечує дію механізму спонукання всіх учасників ділового процесу до узгоджених, системних та ефективних дій, спрямованих на реалізацію місії підприємства;

-  ціннісну, яка являє собою конфігурацію соціально схвалюваних уявлень колективу підприємства про моральність  стратегічних рішень, що приймаються  на підприємстві. Ціннісна компонента головним чином виявляє себе через формування інституційного середовища на підприємстві, забезпечує позиціонування підприємства у системі соціальних відносин, створює і підтримує імідж підприємства, що в сукупності формує ставлення суспільства до підприємства, його діяльності та продукту і апріорі виступає як конкурентна перевага.

До групи зовнішніх компонент включено:

-   компоненту адекватності реакції на майбутні чи вже існуючі зміни навколишнього середовища, включаючи конкурентну боротьбу, зміни на ринку праці, фінансову кон’юнктуру тощо. Конкурентною перевагою виступає преактивна реакція, яка має місце внаслідок глибокого стратегічного аналізу та практичного досвіду креативності спрямованих в майбутнє рішень;

-   компоненту впливу на зовнішнє середовище. Дослідження досвіду інноваційно активних лідерів підприємств західних країн показує, що саме формування ринку, створення попиту на принципово нові товари, формування нової технологічної культури, нової естетики життя забезпечує довготривалі стратегічні конкурентні переваги. Виступаючи лідерами соціального та технологічного прогресу у суспільстві, підприємства передбачають його тенденції і вже на сучасному етапі опановують векторами майбутнього розвитку.

Проведений дисертантом аналіз показав, що ефективність – одна із найбільш широко застосовуваних в сучасній науці і практиці економічних категорій, яка досліджується протягом багатьох століть. При оцінці ефективності стратегічного управління використовують як традиційний підхід, який розглядає це явище через призму співвідношення між результатами та витратами, так і групу сучасних підходів, які типологізовані на рис.1. Критичний огляд представлених підходів дозволяє визначити ефективність стратегічного управління підприємством як результат позиціонування підприємства відносно його конкурентів в системі координат прибутку та обсягу продажів, що обумовлено рівнем використання внутрішнього потенціалу підприємства та його взаємовідносинами із зовнішнім оточенням.