| Краткое содержание: |
РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та її значущість, встановлено зв'язок із науковими програмами; наведено концепцію дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, представлено наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; наведено відомості про впровадження та апробацію результатів дослідження, структуру дисертації, її обсяг.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження механізмів державного управління розвитком ЗСО” – здійснено логіко-історичний аналіз наукових джерел і нормативно-правових документів за темою роботи, обґрунтовано вибір наукових підходів і методів дослідження, визначено напрями дослідження.
У першому підрозділі – “Проблема розвитку ЗСО у вітчизняній і зарубіжній літературі: концептуальні засади” – виявлено, що належний фундамент для досліджень розвитку ЗСО було закладено в численних працях представників різних наукових галузей – філософії, педагогіки, соціології, психології, управління та державного управління зокрема. У сучасній соціокультурній ситуації складається нове уявлення про ідеал української освіти, головним змістом якого є розвиток як ціннісна основа і принцип її існування.
З’ясовано, що при дослідженні розвитку ЗСО науковці і практики недостатньо активно використовують сучасні концепції і теорії державного управління, теорії організаційного розвитку та організаційних систем, можливості, які відкривають різні варіанти системного підходу. Поняття “розвиток освіти” та “розвиток ЗСО” не мають нормативного визначення у вітчизняній енциклопедичній та довідковій літературі.
Встановлено, що дослідження розвитку ЗСО у традиціях бінарних опозицій “старе/нове”, “просте/складне”, “нижче/вище”, “примітивне/досконале” тощо не надає пояснень явищ нерівномірності освітніх досягнень учнів і конструктивних засобів установлення рівного доступу до якісної освіти, не враховує, що ЗСО – це конгломерат циркулюючих у навчальних закладах гуманітарних і природничих знань, історичних традицій, цінностей, кваліфікацій учителів і управлінців тощо.
Констатовано наявність значної кількості наукових праць, захищених дисертацій, присвячених розвиткові освіти, управлінню освітою та загальним питанням державного управління освітою. Однак проблема державного управління розвитком системи ЗСО не була предметом окремого дослідження наукової галузі “Державне управління”.
У другому підрозділі – “Теоретичні і методологічні основи державного управління розвитком ЗСО в історичній ретроспективі. Методологія дослідження” – акцентовано, що сутність “глобальної революції в державному управлінні” (Д.Кеттл), спрямованої на забезпечення ефективності державного сектору, в кінці ХХ ст. знайшла обґрунтування в концепції державного управління “Good Gove
ance” (З.Балабаєва, П.Надолішній, О.Сурін та ін.). Остання зорієнтована на узгодженість суспільних інтересів, прозорість, результативність і ефективність діяльності органів державного управління та дістала осмислення в моделях демократичного врядування, сервісної моделі державного управління (В.Бакуменко, І.Коліушко, Я.Коженко, В.Тимощук та ін.), які ґрунтуються на використанні методологічного інструментарію системного підходу, здобутках теорії організаційного розвитку, нової інституційної теорії. Для пояснення розвитку систем використовується понад 30 закономірностей (Л.Бутенко, Д.Бутенко), які концентровано репрезентує загальний універсальний диференційно-інтеграційний закон розвитку (Н.Чупрікова). Відповідно до цього закону розвиток будь-якої вихідної цілісності є системою її змін у напрямі від загального до часткового, від цілого до частин, від глобально-цілісних станів і форм до станів і форм усе більш внутрішньо диференційованих та ієрархічно впорядкованих. Методологічним підтвердженням цього закону є дослідження управління соціальним розвитком у науковій галузі державного управління та сучасній теорії управління організаційним розвитком, які спрямовані на побудову моделей, адекватних процесам організаційного розвитку, пов'язаних як з процесом формування управлінцями інноваційних проектів змін, так і з процесом природного добору ефективних соціокультурних зразків на рівні організаційної популяції. Визначено методологічні засади міждисциплінарного дослідження проблеми державного управління розвитком системи ЗСО: системний аналіз у варіантах системної динаміки Дж.Форрестера та м’якої системної методології П.Чекланда; теорії багаторівневих (ієрархічних) систем та організаційного розвитку; концепції сталого розвитку, Gооd Gove
ance та сервісної держави, що надає змогу простежити взаємозв’язки в межах системи ЗСО, осягнути їх взаємозалежність та взаємовплив.
У третьому підрозділі – “Базові поняття дослідження механізмів державного управління розвитком системи ЗСО”– з широкого кола понять науки державного управління та інших наукових галузей, українського освітнього законодавства виокремлюються три групи понять, які використовуються для опису розвитку системи освіти.
Перша група – поняття “ЗСО”, “система ЗСО”, “розвиток”, “розвиток системи”, “розвиток ЗСО”. Виявлено, що термін “ЗСО” позначає різні явища – рівень освіти, який інтерпретується відповідно до національного законодавства та Міжнародної стандартної класифікації освіти (2011), систему навчальних закладів та управлінських установ, які в сукупності забезпечують здобуття цього рівня. Констатовано, що категорії “розвиток ЗСО” і “розвиток освіти”, які базуються на поняттях “розвиток” і “розвиток системи”, не мають однозначного тлумачення як в українському, так і в міжнародному дискурсі.
Друга група базових понять пов’язана з оцінюванням розвитку освіти та ефективністю державного управління в умовах трансформації суспільства. Виявлено вільне тлумачення понять – властивості, критерії, показники/індикатори, мета – щодо оцінювання розвитку освітньої системи, що перешкоджає органам управління у прийнятті відповідних рішень.
Третя група – це поняття, якими описуються і визначаються державне управління, державне управління освітою, механізми державного управління.
У четвертому підрозділі – “Характеристика базового поняття “механізми державного управління”– різнобічно проаналізовано одну з центральних категорій державного управління – механізми державного управління (далі – МДУ) у наукових публікаціях, захищених дисертаціях за спеціальністю 25.00.02. – механізми державного управління, у мережі інтернет за допомогою 5-ти інформаційно-пошукових систем. Встановлено, що визначення МДУ та їх ідентифікація досліджується за різними підставами: “структурний” і “системний” підходи, аспектний підхід (адміністративні, економічні, інформаційно-психологічні тощо). Внаслідок цього МДУ в галузі шкільної освіти називають “практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких реалізуються державно-управлінські впливи на галузь шкільної освіти” (В.Кравченко). Традиційно виділяють такі основні групи цих механізмів: правові, організаційні, фінансово-економічні, кадрові, соціальні, мотиваційні, матеріально-технічні, інформаційні, управління інноваційним розвитком, управління якістю. Однак існуючі авторські класифікації не розкривають специфіки державного управління ЗСО і упускають головні сутнісні механізми державного управління саме системою освіти загалом та ЗСО зокрема (формування контенту ЗСО, забезпечення переходу випускників “школа – ринок праці” тощо). Встановлено, що й сам термін МДУ ЗСО рідко застосовується як у нормативно-правовому полі, так і в довідковій літературі.
Наведені у першому розділі результати системного, термінологічного та нормативного аналізу проблем державного управління розвитком освіти засвідчують недостатнє теоретико-методологічне їх опрацювання, не сформованість категорійно-понятійного апарату проблеми дослідження. У наявних працях відсутня ідентифікація базової одиниці ЗСО, що є основою державного управління розвитком освіти. Результати здійсненого методологічного аналізу надали підстави встановити найменший елемент системи ЗСО, що містить у собі весь необхідний і достатній набір ознак, багаторазове просторово-часове повторення якого і становить структуру системи ЗСО – це відношення “учень – учитель”. Зазначене надає можливість розглядати управління в освіті на рівні навчального закладу як процес регулювання тисячами таких відношень, а система державного управління в масштабах країни постає як управління мільярдами таких елементів системи ЗСО і призначена для кожного такого відношення: підготувати вчителів, надати програми, матеріали і ресурси для навчання; створити навчальне середовище; розподілити ресурси на вказані процеси тощо.
Осмислення базових категорій “система”, “освіта”, “розвиток”, “управління”, “державне управління”, “механізми державного управління”, що використовуються вітчизняними та зарубіжними дослідниками у процесі вивчення проблем освіти, надало можливість встановити, що розвиток системи є генетична зміна якісних станів системи, зокрема освітньої, що увиразнюється появою нових форм буття, нововведень, перетворенням внутрішніх і зовнішніх зв'язків при збереженні системної якості об'єктів, що розвиваються. Враховуючи сукупний потенціал досягнень різних наукових галузей та шкіл обґрунтовано розвиток ЗСО як зростання свободи всіх суб’єктів освіти та накопичення людського капіталу, що вимагає відповідної модернізації системи державного управління.
” – обґрунтовано вибір напряму дисертаційного дослідження – механізми державного управління розвитком ЗСО (далі – МДУ РЗСО) – через представлення системи ЗСО як об’єкта державного управління та викладено загальну методику проведення дисертаційного дослідження.
У першому підрозділі – “Характеристика системи державного управління загальною середньою освітою в Україні” – здійснено системний аналіз державного управління ЗСО (далі – ДУ ЗСО) в умовах глобалізації та демократизації українського суспільства з метою виявлення суперечностей та перешкод, що гальмують зростання свободи суб’єктів системи ЗСО як основного чинника розвитку ЗСО.
Встановлено, що ДУ ЗСО виявляється у кількох вимірах. Зокрема, це:
- діяльність органів виконавчої влади щодо реалізації державної освітньої політики в системі ЗСО;
- складова загальнонаціональної системи державного управління освітою, що принципово відрізняється за цілями, змістом, функціями і структурою від системи державного управління вищою освітою;
- організуючі, координуючі, регулюючі впливи на систему ЗСО з метою інтелектуального, соціального і фізичного розвитку особистості, що є основою для подальшої освіти й трудової діяльності.
Система ДУ ЗСО є підвидом соціального управління, зараховується до “управління соціально-культурною сферою”, за формою характеризується як управління людськими ресурсами, а в класифікації видів управління за основними сферами (галузями) організації суспільства ДУ ЗСО належить до культури як галузі духовного виробництва, розподілу і споживання духовних благ. ДУ ЗСО є поліцентричною (полісуб’єктною) і поліоб’єктною управлінською системою. Об’єктом ДУ ЗСО є мережа загальноосвітніх навчальних закладів (далі – ЗНЗ), що формується за освітніми рівнями відповідно до освітніх запитів і з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації, сукупність допоміжних наукових, методичних і виробничих організацій та впроваджуваний обсяг загальноосвітніх знань.
Досліджено сучасний стан системи ЗСО в Україні за схемою-алгоритмом програми РНАRE та визначено проблеми нормативно-правового, організаційного, матеріально-технічного, фінансового й кадрового забезпечення, які гальмують процеси розвитку системи ЗСО. Здобутий системний опис сучасної української системи ЗСО надає право констатувати, що вона за своїм устроєм продовжує функціонувати подібно до системи планової економіки, в якій центр ухвалює рішення щодо виробництва і споживання, проте не має інформації про виробничі ресурси та індивідуальні потреби звичайних суб'єктів, які такою інформацією володіють. Відтак центр не має можливостей контролю за тим, як об’єкти управління виконують його накази, що надає їм можливість маніпулювати з метою одержання певних переваг. Внаслідок цього керуюча підсистема в системі ЗСО віддаляється від системи ЗСО як мережі ЗНЗ, що підтверджують: здійснення освітніх реформ без всебічного аналізу стану ЗСО та ефективності суспільних витрат на освіту; відсутність стратегічного і концептуального управління змінами в системі ЗСО; низький вплив галузевого міністерства на кадрову вертикаль системи ЗСО та ін.
У другому підрозділі – “Розвиток загальної середньої освіти: критерії, тенденції, стратегії” – досліджено теоретичні засади проблеми розвитку освіти. Розвиток системи ЗСО постає категорією теорії державного управління, що інтегрує інші види розвитку в суспільстві – соціальний, інституційний, розвиток людини, тобто як “розвиток розвитків” і моделюється як багатоцільовий і багатокритеріальний процес, спрямованість якого зумовлена як метою розвитку людини, так і системою пануючих у суспільстві цінностей. Виявлено, що людський капітал як багатоаспектне, багатогранне явище зі своїми особливостями і власною системою показників є важливим елементом функціонування і розвитку освіти як соціоекономічної системи. Встановлені критерії і полісуб’єктність розвитку ЗСО, проведене розмежування структури процесу розвитку ЗСО на окремі його “русла” (функціональний, технологічний, економічний, антропологічний розвиток), що дають змогу зафіксувати різновекторність і нелінійність процесу розвитку ЗСО. Виокремлено й обґрунтовано категорії “відносний розвиток ЗСО” та “абсолютний розвиток ЗСО”.
Виявлено, що функції освіти як системи визначаються її цілями і тенденціями розвитку. Сутність розвитку освітніх систем відрізняється залежно від встановлених його стратегій як директивних уявлень системи державного управління про цілі, функції, тенденції та критерії розвитку, зокрема, від розуміння вибору відносного чи абсолютного розвитку.
Розроблено й обґрунтовано систему критеріїв розвитку освіти в контексті суспільного розвитку (табл. 1).
Загальним для зазначених елементів критеріїв є те, що вони слугують вимірами широти і глибини системи ЗСО як соціоекономічної організації, що надає її суб’єктам можливість максимізації здобування матеріального, фінансового, соціального, інтелектуального, культурного, символічного капіталів.
|
