Хорове виконавство як феномен творчої взаємодії (з досвіду Київської хорової школи)

Краткое описание

Національна музична академія України імені П.І.Чайковського

на правах рукопису

Ковалик Павло Андрійович

УДК 784+784.1 (477.41)

Хорове виконавство як феномен творчої взаємодії
(з досвіду Київської хорової школи)

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Лащенко Анатолій Петрович доктор мистецтвознавства,,
професор

Київ 2002

Зміст
Вступ...................................................................................................... 3
Розділ І. Творча діяльність Київської виконавсько-хорової школи (передумови та особливості)................................................................ 12
1.1. Формування професійних засад...................................................... 12
1. 2. Творча спрямованість..................................................................... 56
Розділ ІІ. Творча взаємодія як засіб існування школи.................... 74
2.1. Проблема творчої взаємодії у процесі підготовки хорового диригента................................................................................................. 74
2.2. Вплив сугестивних факторів діяльності хорового диригента на процес творчої взаємодії........................................................................ 87
Розділ ІІІ. Уособлення як форма самозбереження школи............ 104
3.1. Особистісні прояви школи............................................................ 104
3.2. Виконавські проекції як форма ідентифікації школи................... 120
ВИСНОВКИ.......................................................................................... 138
Перелік використаної літератури......................................................... 143

Вступ
Актуальність теми дослідження. Всебічне вивчення феномену Київської хорової виконавської школи зумовлено суттєвими змінами в мистецькому житті сучасної України. Історично склалося так, що наприкінці XIX ст. у першій третині XX ст. це художнє явище остаточно сформувало свої професійні ознаки. У той час на тлі світового виконавсько-хорового досвіду мав цілком реальні переваги (свідченням цього є славнозвісні подорожі Європою у 20-і роки хорових колективів під керівництвом О.Кошиця та Н.Городовенка). Але під тиском пролеткультівської і радянської ідеології воно раптово було змушене загальмувати свій подальший розвиток.
Сьогодення вимагає перегляду та творчого переосмислення значимості для духовного життя нації хорової культури, стану розвитку її чинників (творчість, виконавство, педагогіка) та значення хорової музики у формуванні світогляду майбутніх диригентів, їхньої національної самосвідомості, музично-естетичних смаків.
Відтепер завданням хорознавчої науки є усвідомлення процесів, котрі обумовили у радянську добу продовження традицій вітчизняного хорового виконавського мистецтва та сучасний бурхливий розвиток його творчих потенційних сил. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може стати ретельне вивчення досвіду Київської хорової школи, а саме діяльності кафедри хорового диригування Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського.
Вагомість її здобутків та роль, яку вона відіграла у формуванні національної хорової культури, повною мірою засвідчують актуальність такого дослідження.
На відміну від панорамного музикознавчого дослідження тих чи інших мистецьких явищ, аналіз окремої (суто специфічної, обумовленої конкретними хоровими діячами і обставинами) структури хорового буття несподівано яскраво актуалізує ставлення до надбань вітчизняного співочого досвіду, традицій, проблем сучасного суспільно-культурного життя, оцінки окремих митців, засобів функціонування творчих об'єднань та механізмів їхнього духовного впливу на суспільну свідомість. Тобто, мотивація художньої діяльності окремої школи стає допоміжним чинником наукового розкриття масштабних культурно-мистецьких процесів.
Системний підхід до визначення поняття школа” розроблений в основному більш повно в сучасному наукознавстві, а у мистецтвознавстві висвітлені лише окремі питання. Тому основні емпіричні спостереження та теоретичні викладки цього поняття, які властиві всім наукам, ми використали у дисертаційному дослідженні.
Хорова школа завжди спирається на світогляд, та при цьому вносить свої корективи в розуміння художньо-естетичних явищ та тенденцій. Перебуваючи у постійному контакті з проблемами сучасності, вона при вирішенні художньо-естетичних, морально-етичних та особистісно-психологічних питань здійснює пошук нових засобів удосконалення своєї діяльності. Ознаками школи є усталені засоби уособлення наступності і спадкоємності світоглядних, професійних, музично-естетичних і технологічних установок. Усі ці компоненти у "поліфонічних" вимірах (тобто, кожна з них може більш актуалізуватися у відповідних суспільно-історичних умовах) складають нерозривність хорової історії і одночасно конкрентість її визначальних моментів. Ця двоєдина проекція обумовила зміст поданого дослідження. Феномен нерозривності функціонування школи пояснюється теорією Б.Яворського, котрий вважав, що школа є головною константою в русі музичного життя і має свої фази становлення. Це зумовило аналітичну увагу в дисертації до того, в якій саме стадії знаходиться сучасна школа українського хорового співу, зокрема, її домінантна складова Київська хорова школа. Водночас дослідження закономірностей і особливостей, проявів школи матеріалізується у практиці окремих викладачів навчального закладу (кафедра хорового диригування НМАУ імені П.І.Чайковського).
Перспективними для глибшого розуміння різноманітних явищ хорового мистецтва є такі фундаментальні наукові дослідження, котрі висвітлюють аспекти хорової культури, які нас найбільше цікавлять. Це, перш за все, докторські дисертації: А.П.Лащенка Хорова культура як предмет вивчення” та В.Г.Москаленка Теоретичний та методичний аспекти музичної інтерпретації”; а також кандидатські дисертації В.В.Бєлікової, І.І.Гулеско, Ж.В.Дедусенко, О.Т.Катрич, О.Г.Коренюка, О.В.Лисенко, А.К.Мартинюка та ін.
У сучасних музикознавчих розробках з проблеми "виконавської школи", у особливих проявах нормотворчості ( вчитель-учень, керівник і хоровий колектив), як засобів існування школи, особливо її національних особливостей через ряд об'єктивних чинників, які з'явилися лише у 90-і роки ХХ століття і почали базуватися музикознавчі, типологічні підходи до феномену "школа". Цей ракурс стає певним поштовхом "культурологізації" музикознавства і зокрема досліджень про музичне виконавство. Внаслідок цього з'явились розробки про школу в галузі виконавства на духових (В.Апатський) і народних інструментах (М.Давидов); фортепіано (К.Шамаєва, Т.Рощина); хорового співу (А.Лащенко, О.Бенч, А.Мартинюк); вокалу (В.Антонюк, Б.Гнидь, О.Стахевич, Н.Гребенюк) та ін. Поступово ця проблема набирає більш широкого узагальнюючого змісту. Так, Ж.Дедусенко розглядає "школу" як рід культурної традиції, котрий стосовно музичного виконавства є виявом реально існуючої спільності суб'єктів, школа виявляється не тільки в комунікації, а насамперед, актуалізує творчі дії, забезпечує перехід від мистецької спадкоємності до наступності тощо.
Культурологічну модель, зокрема, вокальної школи В.Антонюк формулює як етнічну самобутність художньої творчості, що збагачує зміст етностильового феномену музичної культури. Діяльнісний підхід у визначенні хорової школи пропонує А.Лащенко.
Спорідненим у вищеназваних інтерпретаціях поняття "школа" є значущість ознаки цілісності. У зв’язку з цим сьогодні необхідно зосередитись на змістовній конкретиці феномену виконавської школи, а саме таких її компонентів, як дія механізму спадкоємності у системах взаємостосунків "вчитель-учень", "керівник хоровий колектив". Такий аспект дослідження проблеми природно актуалізує проблему творчої взаємодії вчителя та учня. Вона стає головним інформаційним джерелом пізнання феномену "школа" і багато в чому пояснює специфіку хорової професійної виконавської діяльності.
Актуальність наукового тлумачення хорового виконавства як феномену творчої взаємодії пояснюється ще однією обставиною. У наш час спостерігаються досить відчутні дезінтеграційні процеси в музичній культурі. За таких умов логічно протиставити їм ідею цілісності мистецького буття, зокрема, у хоровому професіоналізмі. Так, на тлі вже реально існуючої в Україні регіональності співочо-хорових осередків з їх природним прагненням самобутності, що містить загрозу певної штучності та самодостатності хорового середовища, варто долати герметизуючу автономність і досягати інтеграції та взаємного збагачення досвіду хорових шкіл. Культуротворча сила виконавської діяльності безпосередньо виявляється саме школою, котра, в свою чергу, є показником стабільності в оволодінні способами творчої взаємодії. Розкриття феномену Київської хорової школи, її великого теоретичного потенціалу, дозволить прослідкувати певні культорологічні ознаки українського хорового виконавства.
Об'єктом дослідження є процес формування та розвитку українського хорового виконавства .
Предметом дослідження є професійні особливості процесу творчої взаємодії у досвіді окремої виконавсько-хорової школи.
Метою дисертації є історико-теоретичне осмислення особливостей творчої взаємодії як цілого комплексу конкретно обумовлених складових хорової діяльності на основі наукового фонду хорознавчих знань, а також дослідження явищ хорової школи та розробка теоретичного підґрунтя особливостей творчої взаємодії між педагогом і студентом та диригентом і хоровим колективом в умовах функціонування конкретної виконавсько-хорової школи. Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються завдання:
- виявити й узагальнити основні етапи функціонування Київської школи хорового співу;
- простежити характерні тенденції становлення та розвитку українського хорового виконавства у XX столітті;
- обґрунтувати вирішальне значення процесу творчої взаємодії у формуванні виконавсько-педагогічних засад хорової школи;
- розкрити особливості професійної майстерності Київської хорової школи.
Методологічну основу дослідження становлять принцип історизму і системності у вивченні мистецьких та педагогічних фактів, явищ, процесів; концептуальні положення теорії творчості, психолого-педагогічної науки в галузі диригентсько-хорової підготовки студентів, а саме, формування музично-виконавської майстерності та творчого розвитку особистості.
Теоретична база дослідження містить положення, котрі ґрунтуються: на науково-методичних концепціях Б.Асаф’єва та Б.Яворського, на історико-теоретичних працях мистецтвознавців (М.Боровика, М.Бражнікова, Н.Герасимової-Персидської, М.Гордійчука, Н.Горюхіної, В.Іванова, Л.Корній, І.Котляревського, А.Лащенка, І.Ляшенка, В.Москаленка, Т.Нєкрасової, Л.Пархоменко та ін.), на узагальненні передового досвіду провідних хорових диригентів Київської хорової школи минулого та сучасності (М.Лисенка, О.Кошиця, Г.Верьовки, М.Вериківського, Е.Скрипчинської, О.Міньківського, Г.Ткаченко, М.Берденнікова, П.Муравського, О.Тимошенка, В.Дженкова, Л.Венедиктова та інших); на дослідженнях диригентсько-хорової майстерності та механізмах творчого розвитку майбутнього митця (Г.Дмитревського, Г.Ержемського, С.Казачкова, К.Птиці, К.Пігрова, К.Ольхова, П.Левандо, М.Колеси, М.Канерштейна та ін.); на музично-педагогічних теоріях формування особистості в умовах художньо-творчої діяльності (Л.Виготського, М.Кагана, О.Леонтьєва, Е.Маркаряна, Я.Пономарьова, Б.Тєплова); на різноманітних аспектах теорії та практики процесу творчої взаємодії (Н.Березовіна, М.Кнебель, А.Козир, Н.Кузьміної, Л.Новікової, М.Нікандрова); на психолого-педагогічних концепціях теорії здібностей (Л.Бочкарьова,Ф.Гоноболіна, В.Мерліна, Є.Назайкінського, К.Платонова, С.Рубінштейна).
Методи дослідження. Для розв’язання поданих завдань, використані загальнонаукові методи:
а) теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, моделювання, систематизація, узагальнення теоретичних та дослідних даних);
б) емпіричні (спостереження, самоспостереження, анкетування, обговорення, самооцінка, ретроспективний аналіз виконавського та педагогічного досвіду представників Київської хорової школи.
в) культурологічний підхід для виявлення контекстуальних зв’язків диригентсько-хорової освіти та культури у різноманітних її проявах;
г) історизму для розгляду процесу передумов та становлення Київської хорової школи;
д) інтонаційний метод пізнання твору для виявлення специфічних музичних особливостей виконавсько-хорового стилю.
Зв’язкок з науковими програмами, планами, темами дисертацію виконано на кафедрі хорового диригування Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського згідно плану досліджень цього закладу. Зокрема, вона написана у відповідності з перспективним тематичним планом науково-дослідної діяльності НМАУ імені П.І.Чайковського 2000-2006 рр., у контексті розділу Музичне виконавство”.
Наукова новизна дослідження. У дисертації вперше в українському музикознавстві розглядається феномен виконавської хорової школи. На відміну від установленого загальномузикозначого аналізу пропонується якісно новий підхід до хорової школи як певної традиції і, одночасно хорової спадщини як окремої складової в певному цензі регіональної особливості функціонування виконавсько-хорової справи. У роботі обґрунтовується роль історичного досвіду мистецтва хорового співу в формуванні української професійно-хорової освіти, механізми і фактори переходу її від аматорського до професійного стану. Пояснюється унікальність початкового періоду створення та становлення навчально-хорової системи мистецькими діячами двухпрофільної композиторської і виконавсько-хорової спеціалізації (М.Лисенко, К.Стеценко, О.Кошиць, М.Леонтович, П.Козицький, М.Вериківський та інші). У цілому дисертація розкриває нові, ще не досліджені ознаки наступності та спадкоємності Київської хорової школи. Наукове новаторство дослідження пов’язане з багатомірним розкриттям творчої взаємодії як одного з фундаментальних засобів наступності та спадкоємності школи. Разом з тим у дисертаційному дослідженні пропонується й теоретично обґрунтовується широкий спектр способів колективної художньо-творчої хорової діяльності. Новизна одержаних результатів полягає і в тому, що в умовах, коли еволюціонуються міжособистісні стосунки студента з викладачем, ми пропонуємо і теоретично обґрунтовуємо розмаїття прийомів та способів творчої взаємодії викладача зі студентом, що відрізняються більшим демократизмом, тонким та складним психологічним нюансуванням.
Практична цінність роботи має кілька аспектів:
- науково-теоретичний застосування теоретичних підходів, положень та методик дисертаційного дослідження у вивченні інших виконавських шкіл, окремих спеціалізацій музично-виконавської діяльності; використання творчої взаємодії” як універсального способу колективної діяльності в галузі хорового виконавства, зокрема, розробка ключових проекцій школи (викладач-студент, керівник-хоровий колектив);
- науково-прикладний вихідні позиції роботи можуть стати обґрунтуванням культурологічних, музикознавчих та психолого-педагогічних засобів функціонування виконавсько-хорового мистецтва, бути використаними в галузі наукового програмування процесів спадкоємності у системі інституалізованих мистецьких навчальних комплексів (особливо в часи потужних реформаторських процесів сучасної професійної освіти);
- методичний використання матеріалів досліджень у розробці навчальних планів, програм та рекомендацій з питань педагогічної та виконавської діяльності, для викладачів хорового класу, диригування, лекційних курсів з Теорії та історії хорового мистецтва”, Хорового виконавства”, Хорової літератури”, Методики викладання хорових дисциплін", у роботі керівників професійних навчальних та самодіяльних хорових колективів.
Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його матеріалів та висновків у розробці навчальних планів, програм, методичних розробок та рекомендацій з питань педагогічної та виконавської діяльності для викладачів та студентів у вищих закладах освіти музичного профілю різних рівнів акредитації.
Теоретичні положення та практичні висновки дослідження можуть бути використані в галузі наукового осмислення виконавського мистецтва, у діяльності педагогів у класі хорового диригування, навчальному хорі та інших диригентсько-хорових дисциплін. Запропонована в роботі теоретична концепція розширює методичний апарат дослідження процесів творчої взаємодії.
Вірогідність результатів дослідження забезпечена теоретичним і методичним обґрунтуванням його вихідних позицій; музикознавчим та психолого-педагогічним аспектами; застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження.
Апробація дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри хорового диригування НМАУ імені П.І.Чайковського.
Окремі теоретичні та методичні положення дисертації пройшли апробацію на наукових конференціях: ”Практична спрямованість підготовки керівника дитячого хорового колективу” (звітно-наукова конференція НПУ імені М.П.Драгоманова, Київ, 2000); Підготовка студентів музично-педагогічного факультету до практичної роботи з хоровим колективом” (Міжнародна науково-практична конференція: ”Формування естетичної культури майбутніх учителів засобами мистецтва” Кіровоград, 2000); Музична освіта та виховання диригента-хоровика” (Міжнародна науково-практична конференція: Методологические, организационные новации и проблемы музыкального образования и воспитания в современных условиях” Брест, 2000).
Публікації. Зміст дисертації висвітлюється у семи наукових публікаціях в спеціалізованих виданнях, восьми збірниках матеріалів та тез конференцій (в тому числі 4 статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів по два підрозділи в кожному, висновків і переліку використаних джерел. Основний текст дисертації 142 сторінки. Використані джерела містять 225 позицій, загальний обсяг 159 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Історія розвитку диригентсько-хорового виконавства та педагогіки вказує,, що протягом багатьох років дослідники намагалися не лише визначити методи та принципи виховання хормейстера,, запровадити їх у систему професійних навичок,, але й удосконалити організацію підготовки хорових диригентів. Протягом останнього століття цю проблему успішно розробляє кафедра хорового диригування НМАУ,, котра є центром хорового мистецтва в Україні,, поза як вона забезпечує кваліфікованими кадрами як виконавські колективи,, так і навчальні заклади. Ппротязіротягом багаторічної діяльності на кафедрі склалися певні традиції,, викристалізувалась творча спрямованість її роботи. Вона містить,, перш за все,, прагнення прищеплювати студентам диригентсько-хорового факультету високий професіоналізм,, відданість національній хоровій справі.
Діяльність кафедри хорового диригування НМАУ спрямована на всебічний розвиток української музики,, одстоює принципові позиції обумовленості розвитку мистецтва на ґрунті взаємного збагачення та взаємозв’язку між музичними культурами світу. Продовжуючи традиції закладені професійною школою хорового співу,, кафедра хорового диригування на сучасному етапі формує сучасну педагогічну школу висококваліфікованих хорових диригентів,, особливістю якої є винятково уважне,, з урахуванням творчої індивідуальності,, ставлення до виховання майбутніх майстрів хорової справи.
Творчий компонент є необхідною складовою професійної діяльності хормейстера Київської школи. Інтерпретація творів,, хорове аранжування,, пошук нестандартних способів репетиційної роботи,, концертна діяльність з урахуванням специфіки слухацької аудиторії це аспекти професійної діяльності,, які вимагають сформованості саме творчих якостей фахівця,, дослідження яких у майбутнього хормейстера є важливою проблемою,, оскільки усвідомлюється потреба в систематизації наукових знань з проблем творчої діяльності,, у розкритті структури його творчих властивостей,, що забезпечують ефективність художньо-творчого процесу майбутнього митця.
Узагальнення досвіду роботи диригентів Київської хорової школи (Г.Г.Верьовки,, М.І.Вериківського,, П.О.Козицького,, Е.П.Скрипчинської,, О.Н.Сороки,, О.З.Міньківського та інш.ін.) сприяло розкриттю таких засобів спілкування зі студентами,, які посилювали вільний та активний розвиток майбутніх митців,, їх творче зростання. Знайдені у період становлення кафедри методи виховання та навчання студентів стали основою діяльності факультету в майбутньому.
Сьогодення обумовило такий склад кафедри хорового диригування,, який містить диригентів академічних хорових капел,, хорів оперних театрів,, керівників навчальних хорових колективів,, викладачів диригентсько-хорових дисциплін. Скрупульозна робота проводиться педагогами кафедри у напрямку формування художнього смаку та світогляду студентів,, бо від світогляду та професійно-педагогічної підготовки майбутнього хорового диригента багато в чому залежить не лише якість музичної освіти,, а й загальний рівень музичної культури України в цілому.
У виконаному дослідженні широко використані роздуми видатних представників Київської хорової школи з проблеми підготовки хормейстерів до виконавської діяльності: О.С.Тимошенка,, В.А.Дженкова,, Л.М.Венедиктова,, Є.Г.Савчука,, Г.Й.Ткаченко,, М.А.Берденнікова,, П.І.Муравського,, М.М.Кречка,, А.П.Лащенка,, Е.О.Виноградової,, Н.І.Андрос-Королюк,, О.Г.Бенч,, А.П.Захарова та інш.ін. Творча спрямованість диригентської підготовки студентів Київської хорової школи є тією основоположною ланкою,, за допомогою якої ми маємо можливість визначити наскільки майбутні спеціалісти опанували матеріал та виконавське мистецтво,, чи уміють вони застосовувати це усе на практиці. Особливого значення це набуває в умовах духовного відродження України,, вирішення пов’язаних з цим теоретичних та практичних завдань реформування вищої музичної освіти,, з одного боку,, та розвитку музичного мистецтва з іншого.
Сучасне музичне мистецтво це мистецтво діалогу,, в процесі якого формується особистість хорового диригента. У диригентському мистецтві це діалог виконавської діяльності хормейстера та музичної педагогіки,, у результаті якого й формується особистість майбутнього виконавця.
У дисертаційному дослідженні,, виходячи з тези,, що консерваторська кафедра,, зокрема,, хорова це інституалізована форма школи,, яка передбачає накопичення,, збереження і трансляцію професійного,, творчого за суттю "досвіду",, розглядаються найхарактерніші риси діяльності окремих викладачів. У цілому,, цей ракурс дає уособлюючий,, і певною мірою реальний,, осяжний образ школи. Кожен викладач свідомо чи несвідомо є носієм закодованого досвіду і фактично символізує спосіб існування школи. У такому вияві специфіка Київської хорової школи,, висвітлюється не лише зовнішньо-об'єктивними культурно-художніми ознаками,, а й прикметами її конкретних носіїв. Адже творче кредо окремого професора кафедри,, що функціонує у множині його спілкування з учнями (хористами,, аудиторією слухачів) неминуче "випромінює" найважливіші засади школи,, яку він представляє.
У дисертації акцентовано увагу на особистих внесках у справу розвитку Київської хорової школи викладачів сучасної кафедри хорового диригування НМАУ імені П.І.Чайковського,, та зроблена спроба автором роботи виявити ступінь спільності їхніх професійних установок,, та їхнього творчого переосмислення. Спостереження та аналіз діяльності викладачів кафедри хорового диригування НМАУ на сучасному етапі дали підстави сформулювати найхарактерніші риси їхньої педагогічної творчості (зрозуміло,, з певною часткою припущення).
Підсумовуючи подане дослідження,, можна констатувати,, що:
- зародження Київської виконавсько-хорової школи було об'єктивним явищем та реальністю культурно-мистецького розвитку від давнини до сучасності. Під впливом художньо-естетичних ідей епохи бароко та українського класицизму сформувалися її змістові константи (ортодоксально-клерикальні традиції,, переосмислення європейського досвіду,, народна хорова творчість). На початку ХХ століття ця школа уособлювала цілісний художній рух з чітко окресленими ознаками вітчизняного професіоналізму;
- особливості формування творчого "обличчя" Київської виконавської школи були пов'язані з соціально-політичними,, національно-визвольними,, культурними,, зокрема,, музично-освітянськими подіями кінця ХІХ першої третини ХХ століття,, а також,, з контекстуальною відповідністю школи до культурній аури Києва;
- творчу спрямованість Київської виконавської хорової школи складає це певний комплекс пріоритетів вокально-технологічного,, музично-педагогічного та професійно-виховного спрямування. Головними серед них є ідеї національної ідентифікації хорового співу,, плідний синкретизм академічних та демократичних засад,, майстерність та художня переконливість,, пріоритет акапельного співу,, як прояву співацьких традицій та засобу вдосконалення виконавської майстерності;
- на кафедрі хорового диригування НМАУ головним носієм школи є викладач,, у творчому кредо якого закумульовані її духовні засади. В ієрархії навчальних дисциплін панує "хоровий клас",, де синтезується увесь комплекс фундаментальних та спеціальних знань. Наступну позицію за значенням посідає клас "хорового диригування",, де в ситуативно-індивідуальних умовах процес навчання зорієнтований виключно на розвиток особистості. Поряд з цим творче спрямування діяльності кафедри пов'язане з подальшим удосконаленням науково-теоретичної бази хорової школи;
- виходячи з тези про виключну роль і значення "мікросвіту" художньої школи,, у дисертації розкриваються особливості творчої взаємодії. На кафедрі хорового диригування НМАУ різновиди спільної діяльності викладача та студента характеризуються: створенням безпосереднього особистісного контакту,, заохоченням,, наслідуванням, наявністю єдиної мети, передбаченням результатів взаємодії та розподілом обов'язків взаємодії, визначенням ролей у досягненні мети, стабільністю стосунків після навчання тощо;
- визначено, що "творчий зв'язок" у системах творчої взаємодії "учитель учень",,