Мистецтво Острозького осередку др. пол. XVI – п. пол. XVII століття (Синтезування середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій) : Искусство Острожского ячейки др. пол. XVI - п. Пол. XVII века (Синтезирование средневековых византийских и ренессансных западноевропейских идейно-художественных концепций)



  • Название:
  • Мистецтво Острозького осередку др. пол. XVI – п. пол. XVII століття (Синтезування середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій)
  • Альтернативное название:
  • Искусство Острожского ячейки др. пол. XVI - п. Пол. XVII века (Синтезирование средневековых византийских и ренессансных западноевропейских идейно-художественных концепций)
  • Кол-во страниц:
  • 172
  • ВУЗ:
  • Національний університет “Острозька академія”
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • Міністерство освіти і науки України
    Національний університет Острозька академія”

    На правах рукопису

    Бондарчук Ярослава Віталіївна

    УДК: 7.03 (477.81)

    Мистецтво Острозького осередку
    другої пол. XVI - першої пол. XVII століття
    (Синтезування середньовічних візантійських та ренесансних західноєвропейських ідейно-художніх концепцій)

    Спеціальність 17.00.05 образотворче мистецтво


    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата мистецтвознавства


    Науковий керівник:
    доктор мистецтвознавства
    професор Овсійчук Володимир Антонович



    Острог 2002








    Зміст
    Вступ 3-12
    Розділ 1
    Стан наукової розробки теми та огляд літератури 13-26
    Розділ 2
    Мистецтво Острозького осередку другої пол. XVI-першої пол. XVIIст.
    в контексті культурно-історичної ситуації того часу в Україні 27-42

    Розділ 3
    Синтезування середньовічних візантійських та західноєвропейських
    ренесансних концепцій світу та людини в мистецтві Острозького осередку
    другої пол. XVI першої пол. XVII століття. 43-144

    3.1. Відображення середньовічної та ренесансної моделей всесвіту в побудові простору храму та ікони. 3-59

    3.2. Вплив світоглядних систем Середньовіччя та Ренесансу на концептуальне та художнє вирішення іконописних образів Христа, Богородиці та святих 60-73

    3.3. Взаємодія середньовічного та ренесансного усвідомлення особистості
    в портретному мистецтві. 74-98

    3.4. Втілення середньовічних і ренесансних концепцій життя та смерті
    в меморіальних пам’ятниках князів Острозьких. 99-114

    3.5. Вплив середньовічного та ренесансного трактування богословського
    тексту на створення графічних образів острозьких стародруків. 115-122

    3.6. Взаємодія середньовічних та ренесансних традицій у декоративному оздобленні книг, споруд та речей вжитку 123-144

    Висновки 145-149

    Список використаних джерел 150-165

    Список ілюстрацій 166-172








    Вступ
    Однією з нагальних проблем сучасного мистецтвознавства є вивчення творчої спадщини найбільших художніх осередків України, визначення їх характерних рис та ролі в розвитку вітчизняного мистецтва. У др. пол. XVI- п. пол. XVII ст. одним з найвизначніших центрів української культури був Острог. Мистецтво Острозького осередку, розквіт якого припадає на межу століть, було частиною широкого культурно-історичного процесу поширення Ренесансу в Україні. Завдяки діяльності науково-освітнього гуртка слов’яно-греко-латинської академії місто стояло в авангарді антикатолицької боротьби, спрямованої на відстоювання національної самобутності української культури. Разом з тим в Острозі склалися найбільш сприятливі умови для засвоєння ренесансних надбань Західної Європи. Їх зерна знаходили тут благодатний ґрунт для свого розвитку не тільки внаслідок географічної близькості до західноєвропейських країн та тісних контактів володарів міста з правлячою верхівкою Речі Посполитої, Австрії та Риму, але насамперед внаслідок діяльності тримовного ліцею”. Чимало його викладачів, що приїхали із західноєвропейських університетів, були головними носіями ренесансної ідеології в Україні. Вони переносили ідеї Відродження на національний ґрунт, пристосовували їх до місцевих потреб, синтезуючи надбання двох типів культур. Діяльність академії сприяла формуванню нового світогляду, насиченого ренесансними поглядами ствердження людини, патріотизму, національної самобутності, незалежності та чистоти православної віри. Духовні орієнтири, що утверджувались острозькими просвітниками, розповсюджуючись письмовим та друкованим словом, переорієнтовували культурне життя міста, давали могутній поштовх творчості, стимулювали розвиток мистецтва, знаходили своє матеріальне втілення в архітектурі церков і оборонних башт, у творах іконопису, портретного малярства, декоративно-ужиткового мистецтва того часу. Традиційно найбільшим осередком українського мистецтва XVI ст., де відбувався перехід до нових форм художнього вислову, вважався Львів. Проте виявлені за останні роки в архівах імена митців Острога XVI-XVII ст., а також придбані під час музейних експедицій 1970-1980 рр. ікони та стародруки і археологічні дослідження пам’яток архітектури міста спонукають до висновку, що Острог відігравав таку саму важливу роль у мистецькому житті Волині, як Львів у Галичині. Дослідження мистецтва Острозького осередку др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. як особливого культурного феномена дозволить значно розширити наші уявлення про творче життя цілого регіону, який мав у той період безперечно великий вплив на розвиток культури всієї Західної України.
    Актуальність теми і основний напрямок дисертаційного дослідження зумовлені кількома моментами:
    - образотворче мистецтво Острозького осередку як непересічне цілісне явище в історії української культури досі не було предметом спеціальної уваги вчених. У літературі аналізувалися або згадувалися лише окремі твори іконопису, портретного малярства, скульптури графіки цього осередку в загальному контексті розвитку мистецтва України того часу. Художня спадщина митців Острожчини заслуговує того, щоб стати об’єктом самостійного спеціального вивчення.
    - рубіж XVI-XVII ст. в історії українського мистецтва був перехідною добою між двома культурними епохами. Його живили ідеї як ренесансної, так і середньовічної духовності. Завжди актуальна для митця проблема традиції та новаторства виявилася в цей час в особливо загостреному вигляді. Система художнього мислення носила тоді компромісний характер, поєднуючи в собі елементи середньовічного та ренесансного світогляду. Отже, аналіз мистецтва Острожчини XVI-XVII ст. неможливий без розгляду проблеми взаємодії ідейно-художніх концепцій Середньовіччя та Ренесансу. Вивчення мистецтва Острожчини саме в ракурсі ідейного та художнього синтезу двох епох є одним з найактуальніших аспектів його дослідження, який дозволить визначити роль Острога у ствердженні ренесансної культури в Україні. Багато явищ, які будуть розглянуті в роботі, ні якою мірою не є лише виключною особливістю мистецтва Острозького осередку, вони потребують уточнення та перевірки на більш широкому колі художніх творів інших регіонів. Проте саме мистецтво Острозького осередку дає оптимальний матеріал для досліджень у вибраному нами напрямку, оскільки синтезування традицій візантійської та західноєвропейської духовності, яке було характерним для культури всієї України того часу, набуло тут особливого значення у різних напрямках творчості художньої еліти міста.
    - локалізуючись у часі та просторі, проблема Ренесанс- Середньовіччя” в українській культурі XVI-XVII ст. тісно пов’язана з проблемою Захід Схід”, оскільки культура Західної Європи розвивалася в той період на основі ренесансного світогляду, а основою традиційної церковної культури східнослов’янських народів залишалась середньовічна візантійська духовність. Розвиток суспільного життя, потреби національно-визвольної боротьби вимагали переорієнтації вітчизняної культури на нову ренесансну систему цінностей, вже розвинуту на Заході. Для її засвоєння потрібно було вийти за межі слов’яно-грецького типу культури, покінчити з однобічною візантійською орієнтацією, принаймні з тим, що стало в ній застиглим каноном. Поєднання традицій візантійської духовності із здобутками західноєвропейського Відродження стало основою нового явища в українській культурі XVI ст. мистецтва Ренесансу.
    - взаємодія художніх традицій візантійської культури з досягненнями латинського” ренесансного Заходу в українському мистецтві XVI-XVII ст. розглядалася в роботах багатьох мистецтвознавців (В. Залозецького-Саса, О.Зілинського, В.І.Свєнціцької, В.А. Овсійчука, О. Ф.Сидора, Д. В. Степовика, П.М.Жолтовського та ін). Завдання даної роботи полягає в тому, щоб розглянути взаємодію художніх традицій крізь призму взаємодії світоглядних систем двох епох. Вивчення ідейного та художнього синтезу культур неможливе без усвідомлення ядра кожної з них, яким є світогляд система поглядів на світ та місце людини в ньому, виражена в релігійно-філософських та етичних концепціях XVI-XVII ст. За вдалим висловом українського культоролога В. Залозецького-Саса, мистецтво має світоглядне підпорядкування”. Картина всесвіту, яка упродовж віків стає органічною часткою людської свідомості, виступає як формоутворююче начало діяльності, визначає характер мислення та творчої праці. За еволюцією форм бачення світу стоїть еволюція розуміння дійсності. Між світоглядом та мистецтвом існують конкретні єднаючі ланки, що робить коректною подібну постановку питання. Гуманісти Відродження, протиставляючи свій час Середньовіччю, називали його темними віками”. Проте, пориваючи з Середньовіччям, ренесансна свідомість багато чого успадкувала від нього, зокрема християнство. Це спонукає розглянути схему зв’язку: середньовічні художні традиції ренесансні художні традиції у більш складному ракурсі, через призму взаємозв’язків світоглядів. Отримаємо більш складну систему взаємодії:
    світогляд Середньовіччя світогляд Ренесансу

    художні традиції греко-слов’янської художні традиції західноєвропейської
    культури Середньовіччя ренесансної культури
    Ця система є конструкцією логічного розгортання теми в даному дисертаційному дослідженні. Розгляд взаємозв’язків світоглядних концепцій двох епох між собою та з мистецтвом дозволить проаналізувати не тільки поєднання середньовічних та ренесансних прийомів у різних видах художньої творчості, але й зрозуміти сутність глибинної духовної спільності двох культур, дослідити синтез ідей двох епох, який знайшов свій зовнішній вияв у мистецтві.
    - проблема співвідношення середньовічних та ренесансних традицій в мистецтві XVI-XVII ст. підводить до необхідності розгляду ще однієї важливої проблеми співвідношення мистецтва із світосприйняттям (семантичної інтерпретації творів), іншими словами, проблеми взаємодії ідеї та художнього образу, ідейно-філософського та художньо-образного засвоєння дійсності. Сутність її полягає у виявленні того, як відбувається зчіплювання” формальних засобів, що виражають форми бачення в мистецтві з уявленнями про світ і людину в ньому. Поєднуючи світогляд і художній твір, ми відновлюємо єдність, що існувала в історії культури. При тому твори набувають втрачені семантичні зв’язки і включаються в широкий культурний контекст. Ми далекі від того, щоб виводити існування кожного феномена культури та кожного твору мистецтва тільки з розвитку вищого духовного принципа первинної об’єктивності”. Розуміння мистецтва неможливе без усвідомлення не тільки світоглядних засад, що панували в суспільстві тієї чи іншої доби, але й історичного, соціального і навіть просто людського середовища, у якому жили і творили митці. Це спонукає підходити до мистецтва як до семіотичної системи, що передбачає сукупний аналіз семантичного, синтаксичного та прагматичного аспекту твору, з’ясування того, як елементи мистецтва, організовані відповідним чином, служать для передачі певного змісту та для реалізації певних соціальнних задач.
    - вартість вивчення проблеми ідейно-художнього синтезу двох епох визначається не тільки суто мистецтвознавчими завданнями, але й має суттєве значення в світлі нових тенденцій у сучасній свідомості, викликаних, зокрема, прагненням опанувати культурну спадщину минулих століть в процесі духовного відродження України, а також переходом свідомості на новий рівень еволюції. На думку філософів, домінуюча нині стара одномірна форма світовідчуття вже вичерпала себе. Вона не може розв’язати драматичних суперечностей існування, веде до боротьби різного роду та масштабу. Щоб перебороти дихотомічність мислення (принцип: це або те”) і одномірне площинне бачення світу, треба перейти на новий недуальний рівень свідомості. Синтез середньовічного та ренесансного типів духовності, що відбувався в культурі України др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. і знаходив яскравий вияв у мистецтві того часу, був шляхом подолання одностроннього підходу до осягнення буття, шляхом створення багатомірної кругової форми світовідчуття (принципу: і це і те”). У взаємодії середньовічної та ренесансної духовності виявилось споконвічне прагнення людини до єднання її цілеспрямованої діяльності на землі, скерованої на виконання власних реальних потреб ( руху в лінійному просторі та часі - по еволюті) з внутрішнім вертикальним рухом до Бога (по інволюті), як до безмежної мети буття. Синтезування цих двох напрямків свідомості долало її лінійну одномірність, приводило до багатогранного розгалуженого бачення світу. Чи актуально це сьогодні? Безперечно, що так. Не можна не помічати, що набирає силу нова тенденція єднання окремих сторін буття, що колись по необхідності були роз’єднані: логічного та образного мислення, розуму та почуття, науки та мистецтва, суб’єкта та об’єкта... тенденція, яка може привести людство на новий рівень свідомості, рівень гармонійного існування. Вагомі кроки в цьому напрямку були зроблені в ідейному та художньому синтезі середньовічної та ренесансної духовності в культурі України XVI-XVII ст., зокрема в мистецьких здобутках Острозького осередку.
    Необхідність розв’язання означених проблем визначає актуальність даного дослідження.
    Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконувалась у рамках перспективного плану дослідження культури та митецтва Острозького осередку XVI-XVII ст. Центром вивчення спадщини Острозької слов’яно-греко-латинської академії (1576-1636) Національного університету Острозька академія”.
    Мета роботи: на матеріалах художньої спадщини Острозького осередку довести, що духовною основою розвитку мистецтва України XVI-XVII ст. був синтез світоглядних та художніх концепцій візантійської середньовічної та західноєвропейської ренесансної культури. Синтезування світоглядних та художніх систем двох типів культур стало основою українського Ренесансу. Для дослідження обраної мети поставлені такі завдання:
    - проаналізувати культурно-історичний контекст розвитку мистецтва Острозького осередку др. пол. XVI - п. пол. XVII ст., його взаємозв’язок з духовним життям міста, з розвитком теолого-філософської думки діячів академії;
    - не тільки поєднати факти синтезування візантійських та західноєвропейських художніх традицій, а й прослідкувати філософську основу цього явища, виявити внутрішній зв’язок” між світоглядом та мистецтвом в рамках окремої доби, а також систему взаємодії (зовнішній зв’язок”) між світоглядами та художніми традиціями двох епох - Середньовіччя та Відродження;
    - дослідити різноманітні аспекти синтезування середньовічної та ренесансної духовності в різних галузях мистецтва:
    - середньовічної та ренесансної моделей світу в побудові простору храму та ікони;
    -середньовічних і ренесансних теолого-філософських концепцій Бога в концептуальному та художньому вирішенні іконописних образів Христа, Богородиці, святих;
    -середньовічного та ренесансного усвідомлення особистості в портретному малярстві, в словесних та графічних образах острозьких стародруків.
    - середньовічної та ренесансної концепцій життя та смерті людини в меморіальних пам’ятках князів Острозьких;
    - середньовічних та ренесансних традицій декорування в оздобленні книг, споруд та предметів вжитку;
    - визначити роль Острозького осередку в ствердженні ренесансного стилю в мистецтві України XVI XVII століття.
    Об’єктом дослідження є пам’ятки мистецтва Острозького осередку другої пол. XVI - першої пол. XVII століття.
    Предметом дослідження є синтезування ідейно-художніх концепцій середньовічної візантійської та ренесансної західноєвропейської культури.
    Хронологічні межі дослідження охоплюють другу пол. XVI - першу пол. XVII ст. період розквіту ренесансного мистецтва в Україні, який збігається з періодом найвищого піднесення Острога як центру культури, освіти та мистецтва. Ствердження нового стилю бароко в др. пол. XVII ст. обумовило кінцевий хронологічний рубіж дослідження.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
    - введені в науковий обіг твори іконопису, портретного малярства, графіки Острозького осередку другої пол. XVI -. першої пол.XVII ст., які досі були невідомі в мистецтвознавчій літературі;
    - комплексно представлено мистецтво Острозького осередку епохи академії у аспекті його взаємодії з релігійно-філософськими концепціями всесвіту та людини середньовічної та ренесансної культури;
    - взаємодія західноєвропейських ренесансних та середньовічних візантійських художніх традицій розглянута через призму взаємозв’язків світоглядів двох епох;
    - синтезування ідейно-художніх систем Середньовіччя та Відродження в мистецтві . XVІ - XVII ст. висвітлено як автономна проблема, через яку з’ясовується широке коло питань, пов’язаних з філософською та художньою природою мистецтва того часу;
    - прослідковано механізм інтелектуального та художнього синтезу двох культур, шлях трансформації ідей Середньовіччя в ідеї Відродження та відображення цього процесу в пам’ятках мистецтва;
    - виявлені глибинні внутрішні аналогії в розвитку філософської думки та мистецтва, зв’язки в процесах мисленно-логічного та художньо-образного пізнання світу;
    - визначено місце Острозького осередку в мистецтві та культурі України XVI-
    XVII ст., його роль у ствердженні ренесансного стилю в Україні.
    Метологічною основою даної роботи є принципи логічної послідовності, системності та історизму. Мистецтво Острозького осередку другої пол. XVI-першої пол.XVIIст. розглядалось за культурологічним методом, як цілісне явище національної культури і як феномен певної культурно-історичної ситуації, у взаємодії з соціальними та історичними факторами, з іншими чинниками культури: філософією, релігією, літературою, у зв’язку з синтезуванням світоглядних засад доби Середньовіччя та Відродження. Для виявлення глибинних аналогічних процесів у розвитку філософської думки та мистецтва використано порівняльно- історичний аналіз як у синхронному, так і в діахронному вимірах. На ґрунті іконографічного та психологічного аналізу простежена еволюція образів Христа, Богородиці та святих у пам’ятках іконопису, а також еволюція особистості в творах портретного малярства Острозького осередку. Для з’ясування ідейно-символічного навантаження пам’яток культової архітектури, а також ікон, творів декоративно-ужиткового мистецтва застосовано іконологічной метод Е. Панофського. При вивченні художніх особливостей творів мистецтва було використано метод мистецтвознавчого аналізу та синтезу. Оскільки кожний твір мистецтва є не тільки втіленням творчого потенціалу художника та його світосприйняття, але і наслідком психології творчого процесу, використано структурно-психологічний метод, що враховує психологічні проблеми творчості, зокрема особливості сприйняття та розуміння візуального образу в добу Середньовіччя та Відродження.
    Джерельну базу дослідження становлять: твори української полемічної літератури другої пол. XVI- першої пол.XVII ст., праці релігійних філософів, богословів, мистецтвознавців, у яких розглядалася проблема синтезування духовних та художніх засад середньовічної та ренесансної культури, а також пам’ятки мистецтва Острожчини XVI-XVII століття.
    Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації стануть базою для наступних досліджень культурної спадщини минулих століть у галузі українського мистецтвознавства, можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, навчальних посібників, при укладанні курсу лекцій з історії та теорії культури, мистецтвознавства, символіки християнської культури. Одержані результати знайдуть застосування в музейній практиці, для уточнення атрибуцій, організації експозицій, проведенні екскурсій, у краєзнавчій роботі, вихованні молоді на кращих традиціях духовної спадщини нашого народу. Ілюстративна частина роботи може бути використана сучасними митцями.
    Апробація дослідження. Головні положення та результати дослідження висвітлювалися в публікаціях дисертанта, у виступах і повідомленнях на наукових та науково-практичних конференціях: III та IV Всеукраїнських конференціях Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації (Луцьк, 1996, 1997), VII та VIII Міжнародних конференціях: Пам’ятки сакрального мистецтва Волині” (Луцьк, 2000, 2001), X історико-краєзнавчій конференції Острог на порозі 900-річчя” (Острог, 1999), Острозьких читаннях (Острог, 2000, 2001), науковій конференції Острозькій академії 425” (Острог, 2001). Матеріали дисертації були використані при розробці курсу лекцій Духовна спадщина Острозької академії (1576-1636)”, який читався в Національному університеті Острозька академія” (1999-2002).
    Основний зміст дисертації представлено в публікаціях:
    1. Бондарчук Я. В. Живопис портретний Острожчини XVI-XVIII ст. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. Острог: Острозька академія, 1997. С. 50-52.
    2. Бондарчук Я. В. Скульптура Острожчини XVI-XVIII ст. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. Острог: Острозька академія, 1997. С. 150 152.
    3. Бондарчук Я. В. Кахлі острозькі XVI-XVII ст. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. Острог: Острозька академія, 1997. С. 61-62.
    4. Оборонні споруди Острога. // Острозька академія
    XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. Острог: Острозька академія, 1997. С. 107 108.
    5. Бондарчук Я. В. Собор Богоявленський. // Острозька академія XVI-XVII ст. Енциклопедичне видання. Острог: Острозька академія, 1997. С. 158 159.
    6. Бондарчук Я. В. Формування збірки волинського іконопису Острозького історико-культурного заповідника. // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали III Всеукраїнської конференції. Луцьк: Волинський краєзнавчий музей, 1996. С. 30 32.
    7. Бондарчук Я. В. Іконопис Острожчини XVI-XVIII ст. // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції. Луцьк: Волинський краєзнавчий музей, 1997. С. 57 59.
    8. Бондарчук Я. В. Книга Василя Суразького (Малюшицького) ”О единой истинной православной вћрћ...” видатна пам’ятка філософської та полемічної думки в Україні XVI ст.. // Осягнення історії. Острог: Острозька академія Нью-Йорк: Українське історичне товариство, 1999. С. 162-166.
    9. Бондарчук Я. В. Острозький Богоявленський собор XV-XVI ст. Синтезування світоглядних засад греко-візантійської та західноєвропейської культури доби Середньовіччя та Відродження. // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної конференції. Луцьк: Волинський краєзнавчий музей, 2001. С. 113-115.
    10. Бондарчук Я. В. Синтез засад середньовічної та ренесансної духовності в іконописі Острозького осередку др. пол. XVI - п. пол. XVII ст. // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Рівне: РДГУ, 2000.- Випуск 5. С. 109-121.
    11. Бондарчук Я. В. Взаємодія світоглядних засад середньовічної візантійської та ренесансної західноєвропейської духовності в пам’ятках оборонного зодчества Острозького осередку др. пол. XVI- п. пол. XVII століття. // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Рівне: РДГУ, 2001.- Випуск 6. С. 16-20.

    12. Бондарчук Я. В. Синтез засад середньовічної та ренесансної самосвідомості особистості в портретному мистецтві Острозького осередку XVI-XVII століття. // Народознавчі зошити. 2001. - №2. С. 219-230.
  • Список литературы:
  • Висновки

    Аналіз пам’яток мистецтва Острозького осередку другої пол. XVI першої пол. XVII ст.. як непересічного цілісного явища духовного життя України в контексті осмислення проблеми взаємодії ідейно-художніх концепцій середньовічної греко-слов’янської та ренесансної західноєвропейської культури дає підставу для таких висновків:
    1.У др. пол. XVI п. пол. XVII ст. Острог був одним із найвизначніших центрів мистецтва України. Розквіт мистецтва Острозького осередку обумовлювався низкою соціальних, політичних та історичних чинників, зокрема, значним економічним розвитком міста, його правовим статусом резиденції могутнього роду князів Острозьких патріотів і меценатів вітчизняної культури, освітньою та політичною діяльністю В-К.Острозького, скерованою на захист православної церкви та національної самобутності. Розвиток мистецтва стимулювала діяльність слов’яно-греко-латинської академії першого в Європі навчального закладу вищого типу, у якому поєднання візантійської, слов’янської та західноєвропейської культури отримало інституційне забезпечення. Якщо політичне скерування академії визначалось протистоянням польсько-католицькій експансії, то її культурна орієнтація була спрямована на поєднання вітчизняних традицій з досягненнями латинського Заходу.
    2. У культурно-історичній ситуації посилення релігійного та національного гніту, що склалася в Україні після Берестейського синоду 1596 р., Острозький осередок відігравав виняткову роль, поєднуючи два крила національно-культурного руху: культивування самобутніх традицій, що переважало на початковому його етапі, та пов’язання їх із здобутками західноєвропейського Відродження, яке характеризувало наступну стадію боротьби за національну культуру. Взаємозв’язок внутрішніх розвойових” потреб суспільства із загальним духом ренесансної епохи давав могутній поштовх для розвитку мистецтва.
    3. Твори митців Острозького осередку другої пол. XVI - першої пол. XVII ст. відобразили перехідний синтетичний характер культури України тієї доби, в якій спостерігається тісне переплетення середньовічних і ренесансних традицій, що було наслідком складного світовідчуття часу. У другій пол. XVI - першій пол. XVII ст. Україна була не тільки місцем просторового перетину та синтезування культур двох географічних ареалів: візантійського та західноєвропейського, але й місцем часового перетину духовності двох епох: Середньовіччя та Відродження, оскільки традиційна культура східнослов’янських народів розвивалась на засадах середньовічної греко-візантійської духовності, а в Західній Європі завершувалась довготривала стадія ренесансної культури. Внаслідок поєднання на ґрунті українського мистецтва середньовічної (кирило-мефодіївської слов’янської та власне української) спадщини із здобутками західноєвропейського Ренесансу, змінювалось змістовне навантаження художніх творів, збагачувався арсенал образної системи та засобів художньої виразності. В результаті виник новий культурний феномен українське ренесансне мистецтво.
    4. На відміну від західноєвропейського Ренесансу, який протиставив себе середньовічній культурі, в основі українського Відродження лежав ідейний та художній синтез двох епох. Український Ренесанс відрізнявся від західноєвропейського значно більшими зв’язками з містичними основами візантійської духовності доби середньовіччя. Він не пройнявся духом раціоналізму ренесансного Заходу, прагненням поєднати мистецтво з наукою, як це спостерігалось в класичній країні Відродження Італії. Але перейняв від нього усвідомлення цінності матеріального земного світу, синтезувавши його з культивуванням містичних зв’язків з потойбічним. Нові художні методи, як і новий світогляд, не протиставлялись в Україні візантійським традиціям, а взаємодіяли з ними, убираючи в себе високу одухотвореність середньовічної культури.
    5. Можливість синтезування середньовічної та ренесансної духовності була обумовлена поєднанням двох головних тенденцій людської психіки: прагнення до цілеспрямованої діяльності на землі, що переважало в добу Відродження (руху по еволюті), з внутрішнім духовним вертикальним рухом до Бога як до безмежної мети буття, що переважав в добу Середньовіччя. Ці два протилежні напрямки людського існування були присутні в культурах різних часів та народів, але були роз’єднаними між собою. На межі двох епох - Середньовіччя, з його пориванням до Абсолюту, та Ренесансу, з його любов’ю до землі, вони злились воєдино.
    6. Ідейним підґрунтям взаємодії художніх традицій середньовічної візантійської та ренесансної західноєвропейської культури є взаємодія світоглядних концепцій двох епох. Головні конструктивні положення ренесансного антропоцентричного світогляду вже існували в своєму зародку в світогляді середніх віків і були розвинуті гуманістами Відродження згідно з потребами свого часу. Основна формуюча ідея середньовічної духовності ієрархічного протиставлення діаметрально протилежних начал буття переросла в ідею єдності протилежностей: матеріальної та духовної субстанції, Бога та людини, душі та тіла, земного та небесного світу... Середньовічна модель всесвіту у вигляді великої вертикалі була розвинута ренесансною філософією у більш складні конструкції: хреста, кола, колеса. При тому лінія, як символ єдиного континуального, не щезла, а переросла в інші форми, принцип єдності реального земного та надприродного світу набув більш складних ознак. Антропоцентризм Ренесансу базувався не лише на культурі античного світу, але й на середньовічному християнстві. Теоцентричний світогляд поступово зісковзнув” на новий антропоцентричний зміст. Ствердження духовністю середньовіччя людини як найвищого Божого творіння (сутності універсуму) знайшло свій подальший розвиток у ренесансній ідеї богорівності людини, для якої, за словами Петра Ломбардського, був створений весь всесвіт”. Середньовічна ідея протилежності внутрішніх якостей особистості була переосмислена ренесансною духовністю в універсалізм та всемогутність людини.
    7. Взаємодія ідейно-художніх концепцій середньовічної греко-візантійської та ренесансної західноєвропейської культури знайшла особливо яскравий прояв у мистецтві XVI-XVII століття. В об’ємно-просторовому вирішенні храмів готична вертикальна модель світу, з її містичним поривом до Бога, поєдналась з ренесансною коловою” моделлю, у якій потяг до неба урівноважувався спрямованістю до землі, храм ставав втіленням ідеї мезокосму”, проміжної єднаючої ланки між двома світами. В іконописному малярстві взаємодія середньовічної та ренесансної моделей світу позначилась на трактуванні середовища та простору ікони. Побудова двовимірного простору, що розвивається в одній площині, знизу вгору, за принципом середньовічної ієрархії буття, синтезується з намаганням передати тривимірний реальний простір, який продовжується вглибину; зворотна перспектива поєднується з елементами прямої перспективи, узагальнене зображення архетипів” (понять) речей з відображенням конкретних споруд і предметів. Розвиток моделі світу обумовив нове розуміння образів трансцендентної реальності: Христа, Богородиці, святих. Якщо у середньовіччя, коли земний світ сприймався як ворожий небесному, грішний та недосконалий, гідний лише бути засудженим, в образах Христа та Мадонни підкреслювалась лише непричетність до нього, замкненість, скорбота та суворість, то в добу Ренесансу сприйняття земного світу прекрасним, гідним любові та удосконалення, спонукало до акцентування в цих образах людяності, доброти та співчуття. У трактуванні образів Христа, Богородиці та святих в іконах XVI-XVII ст. синтезувалось середньовічне прагнення до трансцендентності (аскетизму, нерухомості, містичності) та ренесансне намагання наблизити потойбічні персонажі до реального життя через надання їм типових рис сучасників, їх індивідуалізацію, нове психо-емоційне вирішення, у якому надприродність поєднується з людяністю, духовність з тілесною красою, внутрішня зосередженість з активною спрямованістю в зовнішній світ. Виникає нова концепція особистості, що знаходить подальший розвиток у портретному мистецтві. На основі злиття візантійської іконографічної схеми з досягненнями ренесансного мистецтва відбувається формування нового стилю іконопису.
    У портретному малярстві ренесансна концепція особистості, яка акцентувала значення власної волі у формуванні свого я”, поєднується з візантійською традицією, згідно з якою характер людини її внутрішня природа, повністю залежить від Вищої містичної сили, визначається присутністю Бога в її душі. Виявлення духовної сутності людини поєднувалось в портретах Острозького осередку з яскравою соціальною та індивідуальною характеристикою.
    У меморіальній пластиці ідейно-художній синтез двох епох виявився у взаємодії середньовічної та ренесансної концепцій життя та смерті, які, незважаючи на свої розбіжності, були побудовані на спільному принципі взаємооберненості процесів людського буття. Життя закінчується смертю, але смерть відкриває шлях до нового існування. Акцентування значимості смерті, як переходу до потойбічного світу, поєднувалось у надгробках з прославленням земного життя, середньовічний страх перед потойбічним з ренесансною гордістю за людину, з усвідомленням її величі, нерухоме спілкування з Богом - з активною діяльністю, що передається через чисельні алегоричні скульптури, щедро введені в композицію пам’ятників їх творцями. Увага до алегорій свідчила про прагнення розірвати релігійний сервілізм і усвідомити особистість не через догми теології, а крізь призму моральних та філософських понять. Майстри Відродження прагнули не тільки представити людину перед Богом, але й возвеличити її, розкриваючи її добрі якості, таланти, заслуги, що давали їй право на вічність.
    В оформленні рукописної та друкованої книги ост. чверті XVI поч. XVII ст. поєднання естетичних засад двох культур виявилось у взаємодії середньовічних та ренесансних принципів стилізації в процесі створення орнаментальних композицій. Якщо теоцентричний середньовічний світогляд з його спрямованістю до потойбічного буття і відповідним відчуттям всесвіту як великої вертикалі, породжував подовженість і загостреність елементів декору, то ренесансне пантеїстичне світосприйняття, у якому потяг до неба урівноважувався прив’язаністю до землі, спонукало до створення спокійних сталих центричних композицій. Якщо в орнаментах середньовіччя переважали містичні символи потойбічного світу у вигляді нескінченного переплетення ліній, або тератологічні знаки тридільної структури всесвіту, то в декорі ренесансної доби у флористичних орнаментах відображалась реальна природа. Абстрактні елементи декору поєднувались з мотивами, взятими безпосередньо з навколишнього середовища. Змінювалось змістовне навантаження символів. Флористичні елементи декору: акант символ міцності віри, виноград символ Христа,. троянда символ небесної цариці - не втрачаючи свого значення образів християнської релігії, отримували нове змістовне навантаження символів світового дерева, краси та гармонії всесвіту, ставали не тільки абстрагованими символічними, але й іконографічними зображеннями конкретних речей.
    8. Твори митців Острозького осередку другої пол. XVI - першої пол. XVII ст. відобразили розквіт та завершення ренесансної фази розвитку українського мистецтва, підвели підсумок ренесансному методу пізнання дійсності та відкрили шляхи його подальшої еволюції. В них відобразилась зміна принципів сприйняття світу - перехід від бачення світу як центричної замкнутої системи до усвідомлення його в нескінченному розвитку та складній розгалуженій взаємодії всіх проявів буття.










    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Аверинцев С. С. Судьбы европейской культурной традиции в эпоху перехода от античности к средневековью. // Из истории культуры средних веков и Возрождения. М.: Наука, 1976. С. 56-60.
    2. Акт 1603 р. розподілу володінь князів Острозьких.- ЛБАН, відділ рукописів, фонд Радзімінських. 181 /VI-4/ Ч. ІІІ. 1-а, 3-а, 21-а, 24-а, зв.(ксерокопія).
    Александрович В. О. Один із будівничих Острога. // Жовтень. 1985. - №3. С. 134.
    3. Александрович В. О. Малярі та система малярських осередків Волині XVI ст. // Матеріали ІV науково-краєзнавчої конференції Остріг на порозі 900-річчя”. Острог: Науково-краєзнавче товариство Спадщина” ім. кн.. Острозьких.-1993. С. 5 7.
    4. Александрович В. О. Джерела до історії монументального малярства та іконопису Волині XV-XVII ст. // Родовід. 1994. -№ 8. С. 23-24.
    5. Александрович В. О. Мистецьке середовище Острога епохи академії (1576-1636). // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1995. С. 59-68.
    6. Александрович В. О. Західноукраїнські маляри XVI ст. Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. 309с.
    7. Алфьоров О. Правонаслідники руського престолу. // Острогіана в Україні і Європі. Матеріали міжнародного наукового симпозіуму ”Велика Волинь”.- Том 23. Старокостянтинів: Товариство дослідників Волині. - 2001. С. 24-29.
    8. Альберти Л. Б. Десять книг о зодчестве. М.:Гослитиздат, 1935. Т. 1. 244с.
    9. Alberti L.B. O malarstwie. Wroclaw.: Wydawnictwo zaklad im. Ossolinskich, 1963. 306s.
    10. Артемьева Е. В. Семантические аспекты изучения памятников культуры. // Памятниковедение. Теория, методология, практика. М.: Наука, 1986. С. 62-75.
    11. Баткин Л. М. Итальянский гуманистический диалог XV века. // Из истории культуры средних веков и Возрождения. М.: Наука, 1976. С. 209-220.
    12. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. М.: Наука.-1989-272 с.
    13. Батюшков П. А. Волынь. Исторические судьбы юго-западного края.
    С.-Петербург:Издательство при министерстве внутренних дел, 1888.-127с.
    14. Бердяев Н. А. Смысл истории. М.: Мысль, 1990.- 173с.
    15. Бычков В. В. Византийская эстетика XIII-XV века. // Культура Византии XIII первая половина XV в. Международный конгрес византистов. М.: Наука, 1991. С. 440-446.
    16. Білецький П. О. Український живописний портрет XVI-XVIII ст. Проблеми становлення та розвитку. К.: Мистецтво, 1969. 319с.
    17. Брагина Л. М. Гуманизм и предреформационные идеи во Флоренции в конце XV века. // Культура эпохи Возрождения и реформация. Ленинград: Наука, 1981. С. 49-61.
    18. Брагина Л. М. Эстетические идеи в итальянском гуманизме второй половины XV в. // Рафаэль и его время. М.: Наука, 1986 . С. 164-179.
    19. Броневський М. Апокрисис. // Українська література XIV-XVI ст. Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література. К.: Наукова думка, 1988. С. 198-199.
    20. Бруно Дж. Диалоги: Пер с итал. М.: Госполитиздат, 1949. 252 с.
    21. Вельфлин Г. Основные понятия истории искусства. Проблема эволюции стиля в новом искусстве: Пер с нем. А.А.Франковского М.-Л.: Академия, 1930. 290 с.
    22. Вихованець Т. Костянтин і Януш Олександровичі Острозькі. Острог: Видавничий центр Острозької академії, 2001. 44с.
    23. Вишенський І. Твори. Пер. В. Шевчука. К.: Дніпро, 1986. 247с.
    24. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедеміновичів у XII-XVI ст. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 1996. - 256с.
    25. Возняк М.С. Історія української літератури: у 2 кн. Львів: Світ, 1992.- Кн. 1. 697с.
    26. Возобновление в гор. Остроге Богоявленской соборной церкви. // Волынские епархиальные ведомости. -1886. - №18.- С.543-544.
    27. В. Б. Освящение Богоявленского собора в гор. Остроге. // Волынские епархиальные ведомости. - 1891. №32. С.1007-1111.
    28. Волков Ф. И. Творческие методы и художественные системы. М.: Искусство, 1989. 253с.
    29. Вуйцик В. Доля ікони Похвала Богоматері” з Ріпнева. // Родовід. 1994. №8 -С.26- 29.
    30. Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения: пер с итал. М.: Прогрес, 1986. 393с.
    31. Гачев Г. Д. Европейские образы пространства и времени. // Культура, человек и картина мира. М.: Наука, 1987. С. 198-227.
    32. Gebarowicz M. T. Studia renesansowe nad dziejami kultury artystucznej pozniego Renesansu w Polsce. Torun: Towarzystwo naukowe w Toruniu. Prace wydz. Filolog.-Filosof., 1962. T.13.- R.2.- 411s..
    33. Gebarowicz M. T. Portret XVI-XVIII wieku we Lwowie. Wroclaw-Warszawa-Krakow: Zakl. Nar. іm. Ossolinskich. Wyd. Polska akad. Nauk. Oddz. w Krakowie. Komisia teorii i historii sztuki, 1969. 142s..
    34. Георгиевский А. И. Чинопоследования Божественной литургии. М., 1951. 123с.
    35. Гирич Т. Ю. Податковий реєстр сплати королівщини з міст Острога (1576) і Дубна (1586). // Мицько І. З. Матеріали до історії Острозької академії (1576-1636). Біобібліографічний довідник. К., 1990. С. 145-152.
    36. Годованюк Е. М. Надвратные башни городских укреплений в Остроге и Дубно. // Строительство и архитектура. 1969. №5. - С. 33-36.
    37. Годованюк Е. М. Замок в Остроге (историко-архитектурное исследование) Автореф. Дис. кан-та архитектуры: 07.580. Академия художеств СССР. Институт живописи, скульптуры и архитектуры им. И.Ю.Репина. Л.,1972. 27с.
    38. Годованюк О. М. Острозькі кахлі. // Народна творчість та етнографія. 1971- №1. С. 3-5.
    39. Годованюк Е. М. Два храма Волыни XV века. // Архитектурное наследство. М.:Стройиздат,1979. С. 80-85.
    40. Годованюк О. М. Пам’ятки будівельної діяльності князів Острозьких в Острозі. // Острозька давнина. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995. С. 40-57.
    41. Голенищев-Кутузов И. Н. Гуманизм у восточных славян (Украина и Белорусия). М.: Издательство АН СССР, 1963. 94с.
    42. Горфункель А. Х. Джордано Бруно. М.: Мысль, 1965. 206с.
    43. Горфункель А. Х. Новая философия вселенной Франческо Патрици. // Проблемы культуры итальянского Возрождения. Л.: Наука, ред. В.И.Рутенбург, 1979. С. 41-57.
    44. Горфункель А. Х. Гуманизм Реформация контрреформация. // Культура эпохи Возрождения и Реформация. Л.: Наука, 1981. С. 7-19.
    45. Gofman J. Akta kosciola farnego ostrogskiego. // Rocznik Wolynski. Rowne: Nakladem zargadu wolynskiego okregu zwiazku nauczycielstwa polskiego, 1934.- T. III. S. 192-214.
    46. Григорьева Т. П. Образы мира в культуре: встеча Запада и Востока. // Культура, человек и картина мира. М.: Наука, 1987. С. 262-300.
    47. Громов М. Н. К философской семантике древней, средневековой и современной архитектуры. // Отечественная философская мысль XI-XVII в. и греческая культура. К.: Наукова думка, 1991. С. 15-29.
    48. Грушевський М. М. Історія української літератури. К.:Либідь, 1995. Т. V. Ч. І. 255с.
    49. Данилова И. От средних веков к Возрождению. Сложение художественной системы картин кватроченто. М.: Искусство, 1975. 127с.
    50. Дацюк І. Волинська ікона XVII-XVIII ст. Традиції і новаторство. // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції Луцьк: Волинський краєзнавчий музей. - 1997. С. 69-71.
    51. Дворжак М. Очерки по искусству средневековья. Пер. с нем. А.А и В.С.Сидоровых. М.: Изогиз, 1934. 272с..
    52. Домбровский В. Острожская старина. // Киевлянин. К., 1840. Кн. I. 85с.
    53. Элина Г. Н. К вопросу о преемственности культуры Возрождения. // Типология и переодизация культуры Возрождения. - М.: Наука 1978. С. 161-169.
    54. Жолтовський П. М. Метал. // Історія українського мистецтва в 6 т. Мистецтво XIV- п. пол. XVII ст. К.: Гол. Ред. Укр. Рад. енцикл. АН УРСР, 1967. Т. ІІ. С. 377-389.
    55. Жолтовський П. М. Художнє лиття на Україні. К.: Наукова думка, 1973. 131с.
    56. Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. К.: Наукова думка, 1978. 326с.
    57. Заєць А. Економічний розвиток Острога в XVI п. пол. XVII ст. // Острозька давнина. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1995. С. 32-37.
    58. Залозецький-Сас В. Між Візантією та Окцідентом. // Мистецтво і культура. Львів, 1939. С. 5-16.
    59. Запаско Я. П. Мистецька спадщина Івана Федорова. Львів: Видавництво при Львівському державному університеті, 1974. 219с.
    60. Зілинський О. Духова генеза першого українського Відродження. // Європейське Відродження та українська література XIV-XVIII ст. К.: Наукова думка, 1993. С. 276-300.
    61. Zlat M. Lezace figury zmarlych w polskich nagrobkach XVI wieku. // Tresci dziela sztuki. Warszawa, 1969. 116s.
    62. Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли на Украине. М.: Искусство, 1981. 423с.
    63. Ісаєвич Я. Д. Острозька академія як слов’яно-греко-латинський заклад. // Матеріали IV науково-краєзнавчої конференції Острог на порозі 900-річчя”. Острог: Науково-краєзнавче товариство Спадщина” ім. Князів Острозьких. - 1993. С. 56-58.
    64. История российской ійерархіі. Часть V (Л-Р). С. 388-389.
    65. Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Warszawa: Gebethner i Wolf Krakow: Gebethner i spolka, 1913. 291s.
    66. Kempa T. Konstanty-Wasil Ostrogski (ok. 1524/1525-1608) wojewoda kijowski i marszalek ziemi wolynskiej. Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu M. Kopernika, 1997. 288s..
    67. Kempa T. Kniaziowie ostrogscy wobec idei unii polsko-litewskej w XVI wieku. // Острогіана в Україні та Європі. Матеріали міжнародного наукового симпозіуму Велика Волинь”. - Т.23. Старокостянтинів: Товариство дослідників Волині, 2001. С. 12-23.
    68. Китицын П. А. К портрету князя Константина Острожского. // Киевская старина. -1883.- №11.-Т.7. С. 527-528.
    69. Китицын П. А. К портрету Софии Острожской. // Киевская старина. -1883. - №11. - Т.7. С. 714-716.
    70. Ковальский Н. П. Акт 1603 г. раздела владений князей Острожских как исторический источник. // Вопросы отечественной историографии и источниковедения. Сборник научных работ. Выпуск 2 Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1975. С. 113-137.
    71. Ковальський М. П. Документальні письмові джерела з історії Острога і Острожчини, виявлені в Головному архіві давніх актів (АГАД) у Варшаві. // Матеріали IV науково-краєзнавчої конференції Остріг на порозі 900-річчя”. Острог: Науково-краєзнавче товариство ім. князів Острозьких, 1993. С. 65-74.
    72. Ковальський М. П. Етюди з історії Острога. Нариси. Острог: Острозька аккадемія, 1998. 288с.
    73. Козакевич Х., Козакевич С. Ренессанс в Польше. Варшава: Аркады, 1977.- 345с.
    74. Kozakiewiczowa H. Renesans i manieryzm w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo artystyczne і filmowe, 1978.- 173s.
    75. Kozakiewiczowa H. Rzezba XVI wieku w Polsce. Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1984. 191s.
    76. Козлов В. А. Введение во взаимодействие. // Сознание и физическая реальность. - 2000 -. №5. С. 48-49.
    77. Krakowski P. Grobowiec ksiazat Ostrogskich. // Studia renesansowe. Wroclaw, Zaklad im. Ossolinskich Wydawnictwo. Red.M.Walickiego, 1957.- S. 37-76.
    78. Кращенко Л., Осадчий Є. За життя Костянтина Острозького. // Образотворче мистецтво.- 1991. - №4. С. 37-38.
    79. Кудрявцев О. Ф. Эстетические искания гуманистов круга Рафаэля. // Рафаэль и его время. М.: Наука, 1986.- С. 179-199.
    80. Кузнецов Б. Г. Идеи и образы Возрождения. М.: Наука, 1979.- 280с.
    81. Леонардо да Винчи. Избранное: Пер. с итал. А.А.Губера. М.: Гослитиздат, 1952. 260с.
    82. Лильо І. Три етапи розвитку візантійсько-грецьких зв’язків мистецької культури давньої Волині. // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції. Луцьк: Волинський краєзнавчий музей. - 1997. С. 46-49.
    83. Липинський В. К. Релігія і церква в історії України. Нью Йорк: Булава. - 1956. 112с.
    84. Либман М. Я. Немецкая скульптура 1350-1550. М.: Искусство, 1980. 405с.
    85. Либман М. Я. Эпоха реформации и изобразительные искусства позднего Возрождения. // Культура эпохи Возрождения и Реформация. Л.: Наука, 1981. С. 130-139.
    86. Липатов В. Сдержанное сердце. // С веком наравне. М.:Молодая гвардия, 1990. Т.3. С.30-36.
    87.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины