УКРАЇНСЬКА ФОРТЕПІАННА ШКОЛА ХХ СТОЛІТТЯ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М. П. Драгоманова

ГУРАЛЬНИК Наталія Павлівна

УДК 37.(091):[786.01+786.2.03(477)] (043)

УКРАЇНСЬКА ФОРТЕПІАННА ШКОЛА ХХ СТОЛІТТЯ
У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ
ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Наукові консультанти:
доктор педагогічних наук, дійсний член АПН України
Ярмаченко Микола Дмитрович;
доктор мистецтвознавства, професор
Шульгіна Валерія Дмитрівна

Київ - 2008

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...............................................................5
ВСТУП.....................................................................................................................6

РОЗДІЛ 1.
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ШКОЛИ

1. 1. Феномен „школа” як предмет науково-теоретичного
аналізу. Контекстність змісту та структура.......................................................23
1. 2. Філософські підходи до обґрунтування основних концепцій
розвитку фортепіанної школи в Україні ХХ століття.......................................42
1. 3. Культурноосвітні аспекти національної школи...............................54
1. 4. Зміст поняття „школа” в музичній педагогіці
1. 4. 1. Обумовленість цього поняття в теорії загальної
педагогіки і музичній галузі.................................................................................79
1. 4. 2. Українська фортепіанна школа як науково-педагогічне явище.84
1. 5. Музичноосвітній контекст фортепіанної школи..............................88
1. 6. Категоріальні та функціональні компоненти фортепіанної
школи......................................................................................................................94
Висновки до першого розділу............................................................................110

РОЗДІЛ 2.
ІСТОРИЧНІ КОНТЕКСТИ РОЗВИТКУ ФОРТЕПІАННОЇ ШКОЛИ
В УКРАЇНІ ХХ СТОЛІТТЯ

2. 1. Аналіз культурно-історичних періодів у контексті
педагогічної думки та музичної історіографії..................................................112
2. 2. Періоди загального розвитку музичної освіти в
науково-педагогічних дослідженнях.................................................................132
2. 3. Періодизація в українській фортепіанній школі
2. 3. 1. Періоди в історії музичної освіти................................................139 2. 3. 2. Тенденції та закономірності розвитку УФШ..............................159
2. 4. Педагогічні ідеї видатних осіб української фортепіанної школи.171
Висновки до другого розділу.............................................................................189

РОЗДІЛ 3.
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОГРЕСИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ШКОЛИ

3. 1. Школотворчі чинники
3. 1. 1. Інтелектуально-творчий потенціал піаністів..............................192
3. 1. 2. Педагогічні технології в теорії оволодіння фортепіано............201
3. 2. Освітні парадигми фортепіанної школи.........................................213
3. 3. Педагогічні засади музичної освіти ...............................................222
3. 4. Принципи розвитку фортепіанної школи у контексті музичної освіти. Структура УФШ......................................................................................231
3. 5. Генеалогічні структури знакових для української музичної
освіти педагогічних шкіл....................................................................................243
Висновки до третього розділу............................................................................288

РОЗДІЛ 4.
НАУКОВЕ УЗАГАЛЬНЕННЯ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРАКТИЦІ ФОРТЕПІАННОГО НАВЧАННЯ

4. 1. Динаміка трансформації змісту фортепіанного навчання в
музичноосвітніх програмах ВНЗ........................................................................290
4. 2. Застосування сучасних методико-технологічних
новацій..................................................................................................................302
4. 3. Засоби осучаснення музичної освіти у фортепіанному навчанні.321
4. 4. Стратегія національної музичної освіти в умовах розвитку
євроінтеграційних процесів................................................................................330
Висновки до четвертого розділу........................................................................336

РОЗДІЛ 5.
ШЛЯХИ ПРОГРЕСИВНОГО РОЗВИТКУ ФОРТЕПІАННОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
5. 1. Визначення школотворчих уявлень у сучасному
педагогічному досвіді.........................................................................................340
5. 2. Застосування кредитно-модульної технології................................344
5. 3. Поглиблення педагогічно-технологічної компетентності
піаністів................................................................................................................354
5. 4. Усвідомлення інтеграційних процесів у фортепіанному
навчанні................................................................................................................370
5. 5. Особистісна зорієнтованість у набутті власного стиля
реалізації інтелектуально-творчого потенціалу піаніста.................................378
Висновки до п’ятого розділу..............................................................................389

ВИСНОВКИ........................................................................................................392
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……...............................................401
ДОДАТКИ...........................................................................................................472

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

1. ВПШ – вища педагогічна школа.
2. ДАКККіМ – Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва.
3. ДАМК – Державний архів міста Києва.
4. ІРМТ – Імператорське Російське музичне товариство.
5. ІР НБУВ – Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
6. Н-ПШ – науково-педагогічна школа
7. УФШ – українська фортепіанна школа.
8. ЦДАВОУ – Центральний державний архів вищих органів влади України.
9. ЦДА-МЛМУ – Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.
10. ЦДІАУ – Центральний державний історичний архів України.

Актуальність теми. ХХ століття увійшло в історію людства як складний суперечливий час. З одного боку – історичних катаклізмів, національних протиріч, екзистенційної трагедії сучасної людини, а з другого – яскравих злетів в науці, культурі, мистецтві. У ХХ столітті визріли нові способи реалізації педагогічної думки, відбулись зміни у змісті та організації освіти (власні педагогічні школи, авторські технології, альтернативні програми тощо), що забезпечили вихід на антропологічну парадигму в теорії і практиці педагогічної освіти, реалізацію концепції Національної доктрини розвитку освіти України, Законів України „Про освіту”, „Про вищу освіту”.
Методологічним принципом освіти обране національне спрямування, серед пріоритетів якого – підготовка високоосвічених фахівців з державними інтересами України як першочергових [413, с. 2], виховання поваги до української культури, традицій у співдружності з іншими культурами, забезпечення експорту кращих національних освітніх концепцій.
Розкриття будь-якого національно-освітнього феномену як історико-культурного явища в Україні потребує узгодження із прогресивною філософією культури та освіти, історією педагогічної думки (М. Бахтін, М. Бердяєв, М. Драгоманов, П. Могила, Ф. Прокопович, П. Русін, Г. Сковорода, П. Юркевич та ін.), що визначило концепт розгляду музично-освітньої галузі та виокремлення в контексті її розвитку педагогічного аспекту надбань української фортепіанної школи ХХ століття.
Документально доведено, що ХХ століття визначилось використанням фортепіано у культуротворенні в різних музичних галузях. Цей факт заслуговує на наукову увагу та визначення його пріоритетним у характеристиці різноманітних явищ музичної культури означеного історичного періоду. Входження України в євроосвітній контекст самостійним суб’єктом забезпечує національну самобутність цього явища з культуротворчим впливом, актуалізує розкриття значущості національної фортепіанної школи в системі музичної освіти як складової загальносвітового надбання, детермінує введення її досягнень до культурного, наукового та педагогічного обігу.
Наше визначення фортепіанної школи в Україні ґрунтується на таких вимірах: - історичному (цілісність явища як виду культурної традиції в Україні, що охоплює щонайменше три покоління); - державотворчому (визнання державної єдності та незалежності України на підставі історичних віх її розбудови у 1918, 1939, 1991 рр., розкриття самобутності музичної культури. Винайдення й збереження матеріалів про творчі досягнення її розбудовників; - науково-педагогічному (особистісний вимір педагогічних ідей лідерів української фортепіанної школи, УФШ); - освітньому (відкриття українських музично-освітніх закладів); - інтеграційному (міжнародне визнання УФШ самостійним суб’єктом).
У дослідженні УФШ представлена:
- категорією наукознавства, педагогіки та музичної освіти;
- суб’єктом науково-педагогічної галузі пізнання;
- культурно-освітнім явищем у неподільному державно-громадському просторі України з історичною періодизацією в межах ХХ століття;
- соціально-освітнім та науково-теоретичним феноменом культурної традиції, самодостатнім суб’єктом базової музично-інструментальної фахової підготовки в теорії і практиці освіти ВНЗ з визначеними принципами;
- універсальною структурою функцій у єдності регіональних шкіл;
- фрагментами генеалогічних дерев окремих шкіл видатних педагогів.
Аналіз історії української фортепіанної школи ХХ століття дозволяє виявити низку суперечностей, які виникали у процесі її розвитку. Серед них ми виділяємо суперечності між: ▪ різними підходами до тлумачення поняття „школа” як науково-теоретичної категорії (системи освітніх закладів, сутності суспільно-доцільної діяльності, відповідних знань та умінь, досвіду суб’єктів творчого міжособистісного спілкування, особливостей виконавської діяльності тощо); ▪ наявною кількістю досліджень, присвячених окремим позиціям теорії і практики музичної освіти та відсутністю зосередженої уваги на педагогічному компоненті фортепіанної школи; ▪ необхідністю зовнішньої загальнодержавної системи стандартів з оволодіння фортепіано майбутніми педагогами з урахуванням глобалізації євроінтеграційного освітнього простору і відсутністю відповідної узгодженості у внутрішній власній системі національної музичної освіти; ▪ збереженням сталих методичних надбань відомих педагогів і сучасними поглядами на розвиток новацій у авторських педагогічних технологіях; ▪ створенням самобутніх методико-технологічних систем обдарованими педагогами і недостатньою поінформованістю про них широкого загалу; ▪ наявністю достатньої кількості методико-технологічних пропозицій, що розвинені протягом ХХ століття, і недостатнім науковим обґрунтуванням їх як складових педагогічних технологій, безсистемністю висвітлення в науково-методичній літературі; ▪ універсальними освітніми та художньо-виховними можливостями фортепіано та обмеженим усвідомленням та тлумаченням їх у відповідних навчальних планах; ▪ поширенням інформації через інтернет і відсутністю безпосереднього спілкування з педагогами – носіями педагогічного досвіду та чуттєво-емоційної інформації в діалоговій взаємодії; ▪ готовою музичною продукцією, що пропонується засобами масової інформації, і мотивацією до самореалізації, презентації особистісних досягнень у фортепіанному виконавстві.
У системі гуманітарних знань поняття „школа” і породжені нею загальнокультурні цінності потребують ретельного вивчення та історичного аналізу, науково-теоретичного узагальнення з подальшим застосуванням отриманих знань у загальній педагогіці, теорії і практиці музичної освіти.
У наукознавстві поняття „школа” має широке висвітлення щодо історії та логіки її розвитку, мотивації і спадкоємності, теоретичних підходів та практичного застосування дослідницьких програм, типових та конкретних характеристик, перспективності й діалектичного взаємозв’язку наукової „школи” з індивідуальними особистісними якостями її лідера та здібностями до суспільної комунікації (П. Анохін, Є. Бойко, В. Гасілов, В. Гутіна, Д. Зербіно, П. Капиця, Б. Кедров, Г. Лайтко, Є. Мирський, А. Ткаченко, Б. Фролов, С. Хайтун, М. Ярошевський).
Значний внесок у розвиток історії, теорії і практики, розкриття психолого-педагогічних аспектів школи зроблено сучасними українськими науковцями – А. Алексюк, В. Андрущенко, І. Бех, В. Бондар, Я. Бурлака, Л. Вовк, С. Гончаренко, В. Євдокимов, І. Зязюн, А. Капська, Н. Ничкало, О. Огнев’юк, В. Орлов, В. Паламарчук, О. Савченко, С. Сисоєва, Р. Хмелюк, Т. Цвелих, М. Шкіль, М. Ярмаченко.
В наукових роботах розглянуто принципові педагогічні положення, висвітлено розвиток освітянської думки діячів української культури та просвіти (М. Антонець, О. Бойко, Б. Бричко, В. Василенко, О. Велемець, Н. Гупан, М. Євтух, Л. Журенко, Ю. Калічак, О. Ковальчук, Р. Курлянд, О. Машталер, Н. Опанасенко, Н. Пастушенко, І. Пінчук, А. Розсоха). Досліджувались окремі педагогічні системи та школи в Україні (Г. Бучківська, В. Вихрущ, Л. Вінічук, Н. Дем’яненко, І. Зайченко, Н. Протасова, М. Рибалкова, І. Суджикова, О. Сухомлинська).
Історію та теорію загальної педагогіки доповнено розв’язанням проблем мистецької освіти: Г. Голеш, Л. Коваль, Л. Кондрацька, В. Кузь,
А. Ліненко, Л. Мазепа, Л. Масол, Н. Миропольська, О. Михайличенко, О. Овчарук, О. Олексюк, О. Отич, Г. Падалка, О. Рудницька, О. Ростовський, Г. Шевченко, О. Щолокова.
Історії, етнічним особливостям становлення національної музичної освіти різних регіонів України, теоретичним питанням присвячено праці таких науковців : А. Болгарський, С. Волков, Л. Гнатюк, С. Горбенко, З. Дашак, В. Довженко, Т. Лобачева, О. Коренюк, Т. Мартинюк, П. Ніколаєнко, А. Омельченко, Н. Опанасенко, Л. Побережна, М. Северинова, Т. Сухенко, Є. Юцевич.
У ряді робіт висвітлено проблеми розвитку музичних шкіл різних галузей: А. Авдієвський, В. Антонюк, В. Апатський, О. Бенч, Б. Біленький, В. Воєводін, Б. Гнидь, Н. Гребенюк, В. Григорьєв, М. Давидов, О. Дубас, Д. Євтушенко, П. Круль, А. Лащенко, А. Мартинюк, В. Посвалюк, О. Слепцова, К. Стеценко, О. Шульпяков.
Над висвітленням проблем української фортепіанної школи ХХ ст., творчої діяльності видатних її постатей працювали Ж. Аністратенко-Хурсіна, В. Боткін, В. Василець, Є. Дагілайська, Ж. Дедусенко, Н. Зимогляд, З. Йовенко, Н. Кашкадамова, В. Клин, Г. Коган, О. Кононова, Г. Курковський, Л. Лисенко, Л. Мазепа, В. Макаров, Л. Масол, Л. Попова, Ю. Некрасов, Т. Рощіна, Н. Руденко, В. Сирятський, Н. Смоляга, О. Снєгірьов, Т. Старук, М. Степаненко, В. Шульгіна.
В історії, теорії і практиці музичної освіти поняття „школа” не фігурує самостійним предметом вивчення. Проте лідери УФШ мають значний науково-теоретичний, інтелектуально-творчий потенціал, чим зумовлене визначення її у нашому дослідженні еталонним національно-освітнім явищем, запропоновано застосування його організації і змісту як засадничого проекту історико-аналітичного узагальнення у вивченні феномену національних шкіл різних музичних галузей.
Неоднозначне тлумачення феномена „школа”, іноді поверхове окреслення смислу заважає визначенню його конкретного змісту в різних галузях. Це стосується також педагогічної та музичної галузей і детермінується відсутністю фіксованого у відповідному визначенні узагальнення досягнень теорії музичної освіти в педагогічних парадигмах; зосередженням на висвітленні фортепіанної школи в її виконавській складовій; розглядом педагогічної практики видатних піаністів у прямій залежності від їх концертно-виконавської діяльності; відсутністю усвідомлення УФШ феноменом загальнонаукової школи, спеціального висвітлення самоцінності педагогічних ідей її лідерів.
Визначену проблему розглянуто на тлі розвитку національної музично-педагогічної ідеї, сформованої М. Лисенком, К. Стеценком до початку ХХ століття, культуротворчої діяльності визначних педагогів провідних музичних освітніх закладів України (В. Барвінський, Г. Беклемішев, Ф. Блуменфельд, В. Івановський, П. Луценко, К. Михайлов, Л. Мюнцер, В. Пухальський, І. Слатін, Є. Сливак, М. Старкова, М. Тутковський, Б. Яворський), що розвивались їх продовжувачами, творцями власних прогресивних музично-педагогічних концепцій, стверджувались у кінці ХХ – на початку ХХІ століть, як період злету національної фортепіанної школи, визнання педагогічних досягнень у перемогах українських піаністів на міжнародних конкурсах, піднесення її до рівня всесвітньовідомої самодостатньої одиниці в системі музичної освіти.
Поєднання науково-теоретичних підходів з поглибленням дослідження педагогічного компоненту сприяло його науковій значущості у музичній освіті в структурі ВПШ. Педагогічні проблеми у науково-дослідній діяльності піаністів стали предметом комплексного вивчення, поглиблюючи новими ідеями і висновками філософію, психологію, соціологію. Активізація наукової думки розкрила нові освітні можливості фортепіанної школи. Серед фундаторів розвитку музично-педагогічних факультетів в Україні, що розбудовували музичну освіту в структурі вищої педагогічної школи протягом ХХ ст. – Н. Бєлова, Р. Верхолаз, Т. Гордейчева, Т. Завадська, Н. Лисіна, Г. Ніколаї, Г. Падалка, Т. Петрицька, О. Реброва, О. Ростовський, О. Рудницька, Л. Тарапата, С. Феруз, В. Шульгіна, інші.
Штучне звуження фактологічної бази, що складає значну частину педагогічних знань щодо засобів практичної діяльності піаністів, втрата в музично-освітньому літописі видатних імен, їх технологічних систем перешкоджає цілісному уявленню про загальну джерелознавчу картину досягнення УФШ. Усвідомлення аксіологічності педагогічного компонента в музичному вимірі, необхідність виявлення загальних тенденцій історичного розвитку, опанування надбань фундаторів УФШ новою генерацією студентів стимулювало спрямування наукових зусиль до розгляду її розвитку у ХХ ст. у контексті теорії і практики музичної освіти та дослідження її педагогічних досягнень з історико-методологічних та теоретико-технологічних позицій.
Розробка проблеми здійснювалась у процесі аналізу історичних матеріалів періодики в Україні ХХ століття: педагогічних видань („Вільна українська школа”, „Освіта”, „Педагогічна освіта”, „Світло” „Сяйво”, „Украинское образование”, „Учитель”, „Учительська газета”); музичних та освітніх джерел („Вісник культури і життя”, „Мистецтво і освіта”, „Музика”, „Музика в школі”, „Музика і революція”, „Русская музыкальная газета”, „Украинская музыкальная газета”, „Мир музыки”, „Музыкальный ящик” (на магнітних носіях). У них розроблялись проблеми музичної теорії, розвитку і виховання, фортепіанної підготовки (до сольної виконавської практики, акомпанементу, самостійної культуротворчої музично-просвітницької діяльності), які розпочато до ХХ ст. та продовжено на новому науково-методичному рівні. Це стосується питань національного усвідомлення цінності української музичної культури (музично-педагогічної думки, розбудови української національної школи, появи нових музичних творів, методичних видань); психолого-педагогічних проблем (індивідуальних особливостей, творчої активності, діалогового спілкування тощо); теорії і практики музичної освіти (системи естетичного виховання молоді через визначення змісту музичного навчання, створення нових програм, залучення інструментального виконавства до музичного просвітництва з метою підвищення загальнокультурного рівня суспільства); історії, просвітницької діяльності (знайомство широкого кола читачів з гастролями музикантів світу, глибока критична оцінка рівня та якості їх творчої діяльності, аналіз виступів піаністів та їх місце у загальному музичнокультурному просторі держави); розвитку фортепіанної методики (критичний огляд та аналіз різних шкіл, від „фізіологічних” до „стилістичних” течій у становленні піаністичної досконалості) як компонента педагогічної активності видатних осіб.
Динаміка, що спостерігалась у змісті цих видань, змінювалась від огляду подій, обговорення їх доцільності до конкретних програм музичної освіти; від розбудови та реорганізаційної діяльності закладів музичної освіти (реорганізація старих) до відкриття оновлених сучасних освітніх установ (академій, мистецьких інститутів); від організації музичних конкурсів до ствердження нових освітніх концепцій, самостійної діяльності творчих музично-педагогічних колективів (шкіл), видання сучасних монографій, підручників, навчально-методичних посібників тощо.
Аналіз рукописів (понад 2 230 арк.), архівних документів (майже 600 арк.), статистичних джерел, монографічних наукових праць, окремих статей; вивчення становлення протягом ХХ ст. всіх рівнів музичної освіти склали в сукупності ґрунтовний науковий матеріал, який у систематизованому вигляді дозволив з достатньою вірогідністю дослідити розвиток української фортепіанної школи ХХ століття в контексті теорії і практики музичної освіти як складної багатозначної категорії педагогічної науки.
Джерелознавчу базу складали архівні матеріали та документи, що зберігаються у фондах ЦДІА України (фонди 274 – Київське губернське управління, 385 – Управління Одеси); ЦДАВО України (фонди 2582 – Головного управління мистецтв національної культури); ДАМК (фонди 176 – Переписка директора Київського музичного училища, 297 - Київська консерваторія, Р-810 – Документація навчальної частини Київської консерваторії); ІР НБУВ (фонди 50 – М. Д. Леонтовича, 62 – К. Г. Стеценка, 112 – щомісячного історичного часопису „Киевская старина”, 138 – І. І. Слатіна, 218 – М. А. Тутковського, 221 – В. В. Пухальського; ЦДА-МЛМУ (Фонди 369 – В. В. Топіліна, 426 – М. М. Старкової, 523 – Колекція М. О. Фоменка, 531 – К. М. Михайлова, 646 – Київського відділення Російського музичного товариства, 1249 – Г. М. Беклемішева); ДАКО (Ф. 2 – Канцелярії Київського губернатора про відкриття закладів музичної освіти, Ф. 1447 – Українського товариства „Просвіта”); Державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка в м. Харкові (в т. ч. відділ Україніки), бібліотек ХДПУ ім. Г. Сковороди та Інституту мистецтв ім. І. Котляревського в м. Харкові, бібліотеки СумДПУ ім. А. С. Макаренка, архіву бібліотеки НМАУ ім. П. І. Чайковського.
Незважаючи на широке коло питань, що висвітлено в наукових роботах музичної галузі педагогіки, які мають засадничі функції у вивченні багатовекторного феномена „школа”, збагачують загальний внесок у розробку даного поняття та складають методологічне підґрунтя для подальших системних досліджень української музичної школи, науково-педагогічний аспект школи залишається мало дослідженим. Педагогічні здобутки УФШ не фігурують у цьому ракурсі самостійним предметом наукової уваги, отримували фрагментарне висвітлення в науково-методичній літературі, пресі, спогадах учнів та колег, деяких методичних нотатках. Натомість, її лідери мають значний науково-теоретичний, інтелектуально-творчий потенціал, чим зумовлене науково-практичне значення дослідження УФШ як змістовного та організаційного базового проекту, доцільність історико-аналітичного узагальнення у вивченні феномена національної науково-педагогічної та музичної шкіл.
Аналіз методологічної, науково-методичної літератури, історичної джерельної бази, архівних матеріалів, рукописів, вивчення практичного суспільного досвіду дозволяє зробити висновки, що у численних за національними, історико-культурними, соціальними, теоретичними, практичними результатами надбаннях педагогічної науки залишається поза увагою проблема усвідомлення аксіології педагогічних надбань національної музичної освіти як феномена загальнонаукового та педагогічного пізнання, що зумовлює розуміння творчих досягнень фундаторів УФШ, її розвиток протягом ХХ ст. у контексті теорії і практики музичної освіти. Це актуалізує доцільність історико-аналітичного узагальнення педагогічної практики піаністів та створення відповідного проекту дослідження її минулого й удосконалення у діяльності послідовників – діячів музичної освіти, що визначило тему дисертаційного дослідження „Українська фортепіанна школа ХХ століття у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти”.
Зв’язок теми роботи з науковими напрямами, планами, темами. Представлене дисертаційне дослідження виконане у відповідності до тематичного плану науково-дослідних робіт Інституту мистецтв Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, науковий напрям „Зміст, форми, методи і засоби фахової підготовки вчителів” (протокол № 6 від 25 грудня 2003 р.) щодо досліджень теорії і практики музичної освіти. Безпосередня участь автора полягає у розробці і впровадженні у практику музичної освіти навчально-педагогічного посібника, комплекта типових навчальних модульних програм, навчально-методичних матеріалів для всіх кваліфікаційних рівнів.
Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 8 від 26 лютого 2004 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень АПН України у галузі педагогіки та психології (протокол № 4 від 28 квітня 2004 р.).
Мета дослідження полягає у визначенні та науковому обґрунтуванні теоретичних і практичних педагогічних досягнень УФШ в галузі музичної освіти протягом ХХ ст. та їх впровадження у підготовку майбутніх фахівців у ВНЗ.
Для досягнення мети були визначені наступні основні завдання:
1. Розкрити й обґрунтувати сукупність концепцій і висновків, що становлять історичну та методологічну основу розвитку УФШ ХХ ст., її феномен у загальнонауковому пізнанні, педагогіці, музичній освіті.
2. Визначити культурно-історичні й загальнонаукові контексти та функції УФШ, теоретичну сутність термінологічної бази дослідження.
3. На основі опрацювання архівних матеріалів, рукописних джерел виявити історичні періоди розвитку УФШ з відповідними тенденціями і закономірностями, надати їм конкретно-історичного статусу та розкрити значення її лідерів.
4. Узагальнити педагогічні парадигми розвитку УФШ, розкрити її зміст, структуру, принципові положення, обґрунтувати спільний генезис з історією і теорією загальної педагогіки.
5. Встановити передумови інституалізації УФШ як загальнонаукової, педагогічної та музичноосвітньої галузі, виокремити школотворчі чинники її інфінітивного розвитку, систематизувати відомості генеалогічних дерев фортепіанних шкіл окремих лідерів.
6. Узагальнити сучасні освітні педагогічні технології видатних піаністів у історичному та загальнонауковому контексті з урахуванням євроінтеграційних освітніх перспектив, визначити критерії та розкрити шляхи прогресивного розвитку УФШ.
7. Розробити історико-аналітичний узагальнюючий проект вивчення УФШ як базовий для дослідження педагогічних шкіл інших галузей музичної освіти, запропонувати наукові рекомендації та методичний інструментарій щодо впровадження педагогічних досягнень лідерів УФШ у сучасну підготовку фахівців.
Об’єкт дослідження – розвиток музичної освіти України в історії педагогічної думки.
Предмет дослідження – педагогічний аспект надбань української фортепіанної школи ХХ століття у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти.
Застосовані взаємопов’язані загальнонаукові, історичні, теоретичні та емпіричні методи уможливили комплексне пізнання предмета дослідження.
Історичні та теоретичні методи дослідження спрямовані:
- джерелознавчий – для вивчення рукописів програм, методик лідерів УФШ, історичних документів (протоколів, рішень освітніх установ, довідок, уставів музичних закладів та ін.) про школотворчу та просвітницьку роботу піаністів України, систематизації архівних джерел (заяв, листів, списків студентів, телеграм), уведення їх до наукового обігу;
- компаративно-історичний – для виявлення історичних періодів розвитку УФШ ХХ ст., визначення їх змісту та характерних особливостей, адекватних розвитку наукової школи, музичної освіти, надання їм відповідного статусу;
- аналітико-порівняльний – для опанування наукової літератури, досліджень з різних галузей пізнання, нормативних документів, методико-технологічного досвіду педагогів, виявлення стану та розкриття реальних досягнень УФШ, зіставлення фактів та теоретичних позицій педагогічного аспекту її розвитку;
- узагальнення – до розкриття категоріальної сутності науково-педагогічної школи, музичної освіти та УФШ, визначення концепцій, формулювання та уточнення головних положень і висновків;
- структурно-системний – для визначення структури науково-педагогічного феномена УФШ, взаємообумовленості її функціональних компонентів, історико-соціальних і творчих зв’язків її суб’єктів.
Емпіричні методи дослідження:
- універсалізації – для визначення самодостатності УФШ в системі теорії і практики музичної освіти, усвідомлення оволодіння фортепіано базовою фаховою навчальною дисципліною;
- проектні – для створення історико-аналітичного узагальнюючого проекту розвитку УФШ та екстраполяції його на інші школи в галузі музичної освіти, творчого використання досліджених педагогічних ідей, принципів і технік лідерів у сучасній підготовці фахівців.
Діагностичні методи дослідження:
- анкетування, опитування, тестування, спостереження – для виявлення обізнаності суб’єктів музичної освіти у педагогічних проблемах з історії розвитку УФШ та усвідомленості власної позиції у процесах школотворення;
- статистичні – для з’ясування реалій динаміки розвитку УФШ та математичної обробки отриманих результатів.
Хронологічні межі дослідження обумовлені визначними історичними подіями щодо ствердження УФШ самостійним науково-педагогічним та національноосвітнім феноменом. Нижня межа (початок ХХ ст.) пов’язана зі створенням сприятливих культурно-історичних, освітніх передумов, плідною музично-освітньою діяльністю в Україні, міжнародним визнанням: А. Бенша, Р.Геніки, братів Єдлічків, М.Лисенка, П.Луценка, К.Мікулі, В. Пухальського, П. Селецького, І. Слатіна, Я. Степового, Г. Ходоровського-Мороза, Ф. Якименка; відкриттям перших українських музично-освітніх закладів (у Львові – Вищого музичного інституту, 1903 р. та у Києві –Музично-драматичної школи, 1904 р.), продовженням діяльності багатьох приватних музичних шкіл (у Києві, Львові, Харкові), товариства „Просвіта”.
Визначення верхньої межі (к. ХХ ст.) пов’язане зі ствердженням фортепіанної школи України як загальнонаціонального, культуротворчого, науково-педагогічного феномену, здатного завдяки атрибутивним школотворчим чинникам до постійного відтворювання, незважаючи на регіональні особливості історичного розвитку.
Хронологічні межі охоплюють ХХ ст., розкриття його змісту вимагало визначення окремих здобутків представників УФШ к. ХІХ ст. як передумови становлення її самостійності, продовження багатовікового розвитку в умовах геополітичної та соціально-історичної неоднорідності, розкриття історичних здобутків видатних персоналій. У дисертації враховано пріоритети УФШ поч. ХХІ ст. в умовах поглиблення науково-педагогічної теорії, соціально-історичних та музично-освітніх тенденцій.
Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів полягає у наступному.
Вперше здійснене цілісне наукове осмислення УФШ як феномена національно-освітньої традиції України, теорії і практики загальної педагогіки і музичної освіти у ХХ ст. та обґрунтовано методологію її розвитку; виявлено та обґрунтовано історичні періоди її розвитку відповідно філософсько-педагогічній думці, загальнонауковій школі, музичній освіті; встановлені відповідні тенденції і закономірності з винайденням наукових, культуротворчих, музично-освітніх, соціально спрямованих орієнтирів у їх єдності; розкрито контекстність змісту УФШ, її структуру та функціональні компоненти, а також їх обумовленість у системі існуючих педагогічних парадигм; розроблено авторський проект історико-аналітичного узагальнюючого дослідження здобутків УФШ, що розкриває логіку опанування ними у історичному, науково-педагогічному, методико-технологічному аспектах з визначенням самоцінності педагогічної складової; запропоновано виділити суб’єктний школотворчий фактор, що зумовило обґрунтування типології наслідування педагогічних ідей лідерів; узагальнено та систематизовано генеалогію окремих українських фортепіанних шкіл видатних педагогів; уведено в науковий обіг та освітню практику невідомі факти особистісних надбань В. Івановського, А. Луфера, П. Луценка, Є. Сливака, М. Старкової, М. Тутковського та інших видатних педагогів.
Уточнено теоретичні позиції щодо динамічного розвитку УФШ ХХ ст., визначено відповідні його детермінанти (інтелектуально-творчий потенціал, власний стиль діяльності, технологічна компетентність педагогів); обґрунтовано чинники самовідтворення УФШ (інтеграційні можливості фортепіанного навчання, сучасні новації, кредитно-модульна технологія); конкретизовано понятійний апарат щодо педагогічної сутності понять „науково-педагогічна школа”, „музична освіта” і „українська фортепіанна школа”; поглиблено сукупність історичних та теоретичних знань новим інформаційним фактологічним матеріалом, що забезпечує конкурентну спроможність фахівця з музичної освіти, та зміст авторських принципів розвитку УФШ, що уможливлює подальшу позитивну динаміку її інфінітивного розвитку як українського національно-освітнього феномена.
Подальшого розвитку дістали: наукові підходи (компаративно-історичний, аксіологічний, контекстний) до вивчення педагогічних здобутків фундаторів УФШ; дослідження української фортепіанної школи та педагогічних здобутків конкретних шкіл різних галузей музичної освіти відповідно до запропонованого історико-аналітичного узагальнюючого авторського проекту; визначення педагогічного вмісту виконавських конкурсів у музично-освітній практиці та розкриття його позитивної сутності; положення про отримання УФШ статусу самостійного науково-педагогічного, національно-освітнього явища, пролонгованого у ХХІ ст.; обгрунтування фортепіанного навчання як базового чинника музичної освіти.
Практичне значення одержаних результатів. Науково-теоретичні та концептуальні положення дослідження використані для вдосконалення змісту фахової компетентності педагогів-музикантів, особистісної ідентифікації в УФШ. Розроблені і впроваджені висновки, результати дослідницького пошуку, невідомі історичні факти введено у науковий обіг, музично-педагогічну практику; навчально-методичний комплекс з фортепіанної підготовки студентів для освітньо-кваліфікаційних рівнів „бакалавр”, „магістр”, який об’єднує модульні програми, посібник, лекції і семінарські заняття, тестові завдання для групової та індивідуальної форм занять; зміст курсів „Історія і наукові основи української фортепіанної школи”, „Методики і педагогічної технології оволодіння фортепіано”.
Одержані результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського (довідка № 93 від 22.01.08), Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва (довідка № 158 від 03.03.08 р.), педагогічного училища при Дніпропетровському національному університеті (довідка № 821 від 13.03.08), Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 171 від 01.04.2008 р.), Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (довідка № 07-10 / 1288 від 16.06.08 р.).
Результати дослідження можуть бути використані у підготовці лекцій, індивідуальних заняттях; створенні підручників, посібників, навчальних програм, методичних матеріалів для вищих та середніх навчальних закладів; у практиці організації наукових досліджень, застосування спецкурсів з історії педагогічних шкіл, музичної освіти, технології фортепіанного навчання.
Особистий внесок автора. У навчально-методичному посібнику, написаному у співавторстві з аспіранткою (К. Завалко), статтях – (К. Завалко та магістранткою Т. Боровою) здобувачем узагальнені ретроспективні тенденції історичного розвитку музичної освіти, педагогічних шкіл в Україні ХХ ст., визначені педагогічні принципи їх представників та теоретичні положення формування власного стиля педагогічної діяльності вчителя музики (Ю. Найда); у програмах з фортепіано (співавтори Т. Гризоглазова та І. Котигоренко) розроблені концепції змісту, критерії ефективності фахової підготовки, звітні вимоги, тематичний план, визначена методична література.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорено на наукових і науково-практичних міжнародних конференціях: „Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004), „Минуле, сучасне й майбутнє українознавства” (Київ, 2004), „Етнокультурні процеси в урбанізованому середовищі українського міста у ХХ столітті” (Івано-Франківськ, 2004), „Теоретичні та методичні

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результати дослідження підтвердили правомірність обраного аспекту та засвідчили розв’язання поставлених завдань і дали підстави для таких висновків:
1. На основі аналізу соціально-усталеної думки про зміст УФШ, її сутність, культурно-освітнє призначення доведено актуальність виділення проблеми її розвитку як самодостатнього національно-освітнього феномену ХХ ст., що представлений цілісним історичним державним явищем. Аналіз педагогічних парадигм, наукове узагальнення теоретичних і практичних досягнень фортепіанної школи підтверджують широку контекстність її змісту, наукову ємність. Накопичений матеріал зумовлює виокремлення вагомого за науково-теоретичними і практичними результатами педагогічного потенціалу представників УФШ у самостійну проблему дослідження. Педагогічна активність її лідерів протягом великого історичного періоду забезпечувала природне поєднання традиційних методик з інтелектуально-творчою їх трансформацією в окремих школах. Педагогічні ідеї кращих педагогів актуалізувались у принципах їх учнів, забезпечуючи перспективу інфінітивного розвитку УФШ, розкриття педагогічних новацій.
Аналіз визначення пріоритетів попередніх наукових досліджень довів тенденцію розкриття фортепіанної школи залежним від музично-творчої та виконавської практики піаністів. Її педагогічний компонент сприймався вторинним, що спричиняло усвідомлення УФШ видом музично-культурної, а не педагогічної традиції.
Обґрунтовано методологічні засади розвитку та функціонування УФШ, які забезпечують принципову відмінність її усвідомлення. Вони полягають у дотриманні принципів історичності, системності підходів, синергетичності зв’язків між складовими. Визначена наукова ємність категорії „школа” у педагогічній науці, специфіка її змісту та практичного функціонування в теорії і практиці музичної освіти. Методологія розкриття науково-теоретичного поняття „школа” з безперечними атрибутивними складовими: усвідомлення значущості традиції, педагогічного забезпечення особисто-комунікативних зв’язків суб’єктів школотворення та передачі методів здобуття нових результатів, здатності генерування нових ідей, що визначає сутність УФШ у структурі музичної освіти. Уточнені визначення понять: „науково-педагогічна школа”, „українська фортепіанна школа”, конкретизовано поняття „музична освіта”.
Визначені концептуальні засади, які розкривають : спрямованість на гуманістичні та демократичні ідеали; самодостатність української національно-освітньої традиції; неподільність, регіональну єдність, самоцінність педагогічного потенціалу видатних персоналій; відповідність конкретно-історичного розвитку УФШ розвитку науково-педагогічної школи, культурно-освітнім процесам; контекстність усвідомлення її змісту та універсальність у музичній освіті.
Вказані концепції зумовлюють розуміння самоцінності УФШ як цілісної культурно-історичної і національно-освітньої традиції в євроінтеграційній системі, сприйняття контекстності змісту УФШ у загально-історичному розвитку, самоцінність педагогічних ідей її лідерів з характерною їм гуманістичною та демократичною спрямованістю фахового зростання, універсальності фортепіанного навчання в умовах використання фортепіано базовим музичним інструментом музичної освіти.
2. Проаналізовано культурно-історичні контексти розвитку УФШ, які ґрунтуються на змістовно-діяльністних зв’язках становлення педагогічної думки, музично-освітніми процесами з відповідними тенденціями. Подані історичні періоди з визначеними характерними ознаками їх розвитку : акумулятивно-досвідний, реорганізаційно-розбудовчий, освітньо-стабілізуючий, інтернаціонально-стверджуючий, теоретико-розбудовчий та самодостатньо-український, що розглядається нами як перспективно-стартовий для продовжувачів УФШ у ХХІ ст.
Освітні та культуротворчі зміни в них розвивались від накопичення досвіду, відкриття піаністами („вільними художниками”) музично-освітніх установ (А. Бенш, Ф. Блуменфельд, З. Бялковська-Орлова, С. Дністрянська, М. Лисенко, К. Мікулі, М. Носова, К. Регаме, С. Ружицький, І. Слатін, Ю. Сендзіківський, М. Терещенко, М. Тутковський, З. Худякова та ін. на поч. ХХ ст.) через розгортання та реформування музичної освіти (відкриття педвідділів у музично-освітніх установах 1925 р.) та культуротворчої значущості УФШ (визнання на міжнародних виконавських конкурсах, музично-проствітницькі заходи, „музичні демонстрації”) до періодів поглиблення науково-дослідної діяльності піаністів (відкриття аспірантури 1939 р.), ефективного розвитку науково-педагогічної думки, виокремлення музично-педагогічної освіти у педагогічних ВНЗ (з 60-х рр.), розкриття інтелектуально-творчого потенціалу піаністів України у останньому періоді.
Обґрунтуванням школотворчої функції педагогічного потенціалу піаністів, визначенням змісту історичних періодів протягом ХХ ст., відповідних здобутків стверджуємо завершення шляху до самостійності УФШ як національно-освітньої, загальнодержавної якості. Її розбудовники – видатні історичні персоналії високого особистісного громадянського статусу (В. Барвінський, доктор мистецтвознавства; Г. Беклемішев, І керівник науково-педагогічної кафедри, реорганізатор змісту музичної освіти; П. Луценко, І ректор Харківської консерваторії; А. Луфер, доктор мистецтвознавства; К. Михайлов, І директор консерваторії, реформатор музичної освіти; Г. Нейгауз, народний артист РСФСР; В. Пухальський, герой праці, засл. професор України, І ректор консерваторії; М. Старкова, засл. діяч мистецтв, нагороджена орденом „Трудового червоного прапора”, проректор Одеської консерваторії; М. Тутковський, герой праці).
Вірогідність результатів дослідження забезпечена використанням масивних пластів історичних документів, архівів, рукописів (опрацьовано та узагальнено понад 2, 8 тис. аркушів архівних джерел), уведенням їх до наукового та освітнього обігу (понад 60 найменувань), узагальненням історичної літератури, матеріалів періодичних видань з проблем музичної освіти, відповідних вітчизняних і зарубіжних літературних джерел; методологічною обґрунтованістю вихідних теоретичних позицій дослідження із спиранням на науково визнані філософські, культурологічні, психолого-педагогічні, музикологічні концепції; комплексною реалізацією обраних підходів і методів дослідження, відповідних його змісту, логіці, науковому апарату, системному аналізу значного емпіричного матеріалу, визнанням результатів музично-педагогічною спільнотою, застосуванням їх на практиці. Значні науково-теоретичні результати досвіду музично-педагогічної практики протягом декількох століть сприяли розвитку інших наукових галузей (фізіології, психології, педагогіки, соціології). Це уможливило теоретичне узагальнення досягнень УФШ у зафіксованому науковому понятті та надання їй статусу науково-педагогічної школи.
3. Методологія культурно-історичних контекстів розвитку УФШ дає підстави для наукового розв’язання різних проблем теорії і практики музичної освіти завдяки єдності та взаємодії гуманістичного, культуротворчого та соціально-освітнього вимірів, у яких розкриваються парадигми УФШ : особистісна, рефлексивно-когнітивна, акмеологічна, трансформативна, комунікативна, проектовно-естетична, академічна. У їх контекстах функціонують всі її компоненти : мотиваційно-цільовий, індивідуально-лідерський, інтелектуально-творчий, комунікативний, виконавсько-практичний, технологічний. У синерезисі цих парадигм уможливлюється узагальнення теорією музичної освіти емпіричного досвіду, різних аспектів самоактуалізації педагога-піаніста, подальшого дослідницького пошуку, розкриття змісту функцій школи та їх перспективного розвитку.
Запропоновано авторський проект принципів інфінітивного розвитку УФШ : етнозацікавленості в українській ідеї, домінантності історичних традицій, потреби в інтелектуально-творчій активності, усвідомлення особистої відповідальності і потенційного лідерства, аксіовідповідності професійним якостям, взаємозбагачення педагогічних і виконавських ідей, технік, практик завдяки методологічній місткості загальних педагогічних принципів.
Визначено структуру УФШ, у якій виявлено основні школотворчі фактори, їх взаємообумовлена цілісність. Зміст культурно-історичного фактора – характеризується розкриттям музично-освітньої традиції з визначенням типів традиційного наслідування педагогічних принципів лідерів, діалогічними зв’язками поколінь, новітніми музично-творчими ідеями, технологічними трансформаціями; предметно-логічного фактора – продуктивним оволодінням фортепіанних творів, інтелектуальним партнерством; соціально-психологічного – визнанням соціумом результатів музичної освіти і виховання, наявністю різних інституційних форм комунікації, проявом лідерських якостей фундаторів шкіл ; педагогічного – результативністю системи вчитель-учень, збереженням його індивідуальної самобутності та вихованням чуттєво-емоційної культури. Провідним фактором є педагогічний. Доведено, що педагог, як суб’єкт музично-освітнього процесу, спирається на власний інтелектуально-творчий потенціал, що розкривається в багатьох напрямках, забезпечує високий рівень фахової компетентності. Індивідуальна форма занять, як освітньо-виховна одиниця організації навчального процесу, орієнтує його суб’єктів на формування власного стилю педагогічної діяльності, забезпечуючи інфінітивність розвитку УФШ.
4. Встановлені узагальнені критерії прогресивного розвитку УФШ, до яких належать: самостійність творчого внеску учнів, наявність взаємних музично-творчих стимулів, „власного стилю” музично-педагогічної діяльності і перевершення учнями досягнень і досконалості вчителя.
Теоретичне узагальнення проблем розвитку української фортепіанної школи уможливило обґрунтування наукової сутності педагогічної технології творчого оволодіння фортепіано (ПТТОФ), що розуміється нами як раціонально-емоційний процес досягнення прогнозованого результату різноспрямованої, індивідуально-неповторної фахової діяльності педагога; визначення структури УФШ у системі наукової школи та її специфічних смислів, школотворчих факторів, функціональних компонентів, типів традиційного наслідування педагогічних принципів з відповідними кожній школі методико-технологічними поглядами; винайдення специфічних принципів розвитку УФШ у системі музичної освіти завдяки відтворенню різнорівневих залежностей структурування фортепіанної школи; результатом дослідницької роботи стало виокремлення педагогічного аспекту діяльності визначних осіб історії УФШ ХХ ст., узагальнення, систематизація, структурування методичних поглядів як складової їх педагогічної системи.
Експериментальним шляхом встановлено характер ідентифікації піаністів до певних поколінь окремих УФШ і відповідне усвідомлення ними
шляхів її відтворення. Спостерігається прямопропорційна залежність у визначених групах піаністів між їх обізнаністю щодо історичного розвитку УФШ. Наприклад, особи, які ідентифікували себе із ІV, іноді V поколіннями бажають створити власні фортепіанні школи. Розкриття їх потенціалу та усвідомлення аксіологічності історичного педагогічного досвіду надає їм впевненості у становленні власних педагогічних технологій.
5. На підставі аналізу експериментальних даних, вивчення, узагальнення історичних архівних джерел було визначено типи традиційного наслідування педагогічних принципів лідерів. Вони характеризуються визначеними якостями та розвивалися від ІV типу, в якому домінує традиційний підхід, до І типу з пріоритетами самостійного визначення лідерами шляхів розвитку авторських шкіл.
На підставі дослідження історіографічних джерел щодо педагогічної діяльності видатних персоналій історії розвитку УФШ ХХ ст. узагальнені, систематизовані і структуровані генеалогічні дерева їх окремих фортепіанних шкіл й методико-технологічні системи. Визначена їх трирівнева будова із синкретичними зв’язками засобів педагогічного впливу вищого рівня, загального культурного розвитку і виховання, середнього – педагогічної досконалості й нижчого, прикладного – формування специфічних умінь і навичок.
У загальному розвитку педагогіки лідерів УФШ протягом минулого століття спостерігалася стабільна динаміка зростання її соціально-культурної значущості. Домінантна роль традиції доповнювалась гуманістичним спрямуванням музичної освіти, високою духовністю філософських позицій представників фортепіанної школи, індивідуально-творчим збагаченням її власними педагогічними поглядами окремих видатних осіб. У контекст педагогічної теорії уведено усвідомлення особистісної значущості лідера відповідної фортепіанної школи, педагога, який є творцем самобутньої навчально-виховної, методико-технологічної системи.
Визначені перспективи вивчення історичних джерел, які спонукають розкриття особистісного доробку видатних педагогів УФШ : О. Ейдельмана, В.Івановського, А.Луфера, Р.Савицького, В. Сєчкіна, Є.Сливака, М. Фоменка.
6. Узагальнення фактів доводить, що розвиток УФШ відбувався як динамічний процес, який протягом ХХ ст. спонукали: ▪ прогресивний рух у вирішенні суперечностей; ▪ розвиток наукової думки, поява теоретичних та практичних висновків щодо розробки поняття „школа” у музичній освіті в нових історичних умовах; ▪ адекватність її розвитку в парадигмах теорії загальної педагогіки, що виключає невідповідність функціональних компонентів УФШ, її науково-теоретичних досягнень загальній освітній системі.
Стабільність інфінітивного розвитку УФШ забезпечена результатами практики : - високим рівнем музично-теоретичної науки, появою нових музичних галузей (музикологія, музична психологія, музична педагогіка, музикотерапія, музична соціологія); - осучасненням освітнього процесу завдяки урахуванню наукових світових досягнень, появі нових спеціальностей та спеціалізацій і приведенню у відповідність до них освітніх підрозділів, реорганізації навчальних закладів; - компромісним вирішенням спеціально-музичних проблем (відповідні програми, спецкурси) на шляху збереження балансу традиції фортепіанного навчання та методико-технологічних новацій; - особистісним зростанням молоді, підвищенням рівня її загальної культури та ерудиції, самобутністю художньо-творчої та піаністичної довершеності. Від початку до кінця ХХ ст. спостерігалася стабільна динаміка зростання культурно-історичної та національно-освітньої значущості УФШ.
7. Розроблено та запропоновано історико-аналітичний узагальнюючий проект, у якому представлено діалектичну єдність складових, досліджених історично доцільних традицій від витоків та індивідуально-лідерської трансформації, що обґрунтовано та визначено у відповідних типах традиційного наслідування педагогічних принципів конкретних лідерів, до сучасних педагогічних технологій творчого оволодіння фортепіано, які розвивалися на тлі історичних досягнень, викристалізовуються у науково-методичній та педагогічній практиці. Цей проект пропонується базовим для досліджень науково-педагогічних шкіл інших музичних галузей.
Виявлені сприятливі умови розкриття інноваційних процесів, інфінітивного розвитку УФШ, подальшої динаміки удосконалення змісту й організаційних форм фортепіанного навчання у структурі музичної освіти. Серед них: дотримання принципу історико-аналітичного узагальнення, розкриття інтелектуально-творчого потенціалу особистості, застосування інтеграційних процесів у визначенні змісту, організації фортепіанних занять, розкриття індивідуально-неповторних якостей педагогів, їх інтерпретаційних можливостей у власних педагогічних технологіях.
Узагальнено чинники розвитку євроінтеграційних освітніх процесів, що стверджені у кредитно-модульній формі організації фортепіанного навчання, а саме: інтернаціональна сутність художньо-образного змісту фортепіанної музики, домінантність традиції (історико-культурної, освітньої), спільність музично-освітніх проблем європейського досвіду. В них поєднуються позитивна динаміка розкриття історичних смислів УФШ, збереження власних здобутків та опанування кращого зарубіжного досвіду, колективне вирішення загальних музично-освітніх проблем.
На підставі усвідомлення діалектики розвитку регіональних шкіл фортепіанна школа отримала узагальнену державну національно-освітню характеристику – українська, з визначальними ознаками у ХХ ст. : стійка позитивна динаміка, відтворюваність її багаторівневої системи, безпосереднє або опосередковане продовження педагогічних традицій окремих лідерів.
Прогнозуючи подальший розвиток УФШ у ХХІ ст., ґрунтуючись на історико-аналітичному узагальненні розвитку науково-педагогічної школи, передбачаємо, що : результатом динаміки її розвитку буде створення передумов подальшого школотворення, яке забезпечуватиметься комплексом психологічних чинників розкриття „взаємних стимулів” його суб’єктів; пошириться до обов’язкових програмних фахових вимог застосування методологічного підходу до оволодіння музичним інструментом; активізуються педагогічні технології творчого оволодіння фортепіано (ПТТОФ); відбудеться подальше усвідомлення школотворчої функції власного стилю інтелектуально-творчої педагогічної діяльності; продовжаться дослідження педагогічного потенціалу послідовників УФШ, уможливиться конвертованість фахової компетентності студентів ВПШ на музично-освітньому ринку праці за рахунок її стандартизації.
УФШ ХХ ст. пройшла складний шлях історичного розвитку, залишаючись перспективним сучасним педагогічним явищем. Створення подальших перспектив дослідження української фортепіанної школи у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти залежатиме від усвідомлення УФШ культурно-історичним, національноосвітнім феноменом в Україні, збереження умов та чинників продовження та трансформації усталених традицій, персональної зацікавленості здійснення пролонгованої мети подальшого її розвитку, ствердження у статусі категорії педагогічної науки з перспективою використання відповідних теоретичних висновків у дослідженні інших педагогічних шкіл.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллин Э. Б. Музыкально-педагогические технологии учителя музыки : учеб. пособие / Э. Б. Абдуллин, Е. В. Николаева. – М. : Прометей, 2005. – 232 с.
2. Авазашвили М. С. Воспитание музыканта-педагога как одна из специальных задач музыкального образования / М. С. Авазашвили // Сб. трудов педагогов ТГК. – Тбилиси, 1986. – С. 46–54.
3. Авазашвили М. С. Специфика педагогической подготовки в структуре музыкальной культуры / М. С. Авазашвили. – Тбилиси: Ганатлеба, 1987. – 336 с.
4. Авдієвський А. Т. На хвилях відродження / А. Т. Авдієвський // Музика. – 1992. – № 2. – С. 3–4.
5. Акименко Ф. Жизнь в искусстве / Ф. Акименко // Рус. муз. газета. – 1912. – № 6–7. – С. 164–166; № 11–12. – С. 286–288.
6. Акмеология : методология, методы и технологии: м-лы науч. сессии, посвящ. 75-летию Н. В. Кузьминой. – М. : РАГС, 1998. – 232 с.
7. Аксельруд І. Е. Про конкурси без упередження… / І. Е. Аксельруд // Музичний ландшафт України (регіони, школи, індивідуальності) : зб. наук. праць. – Cуми, 2000. – С. 93–99.
8. Аксельруд И. Э. Теоретико-практические основы художественного исполнения на фортепиано: учеб.-метод. пособие для студ. муз.- пед. факультетов высш. пед. учеб. заведений / И. Э. Аксельруд. – Сумы, 1996. – 100 с.
9. Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць. – К., 2001. – Вип. VІ. – Ч. ІІ – 211 с.
10. Алексеев А. Д. Из истории фортепианной педагогики. Руководство по игре на клавишно-струнных инструментах (от эпохи Возрождения до середины ХІХ в.) : хрестоматия / А. Д. Алексеев. – К. : Муз. Украина, 1974. – 160 с.
11. Алексеев А. Д. История фортепианного искусства : В 3-х ч. / А. Д. Алексеев. – М. : Музыка, 1962. – Ч. 1. – 144 с.
12. Алексеев А. Д. Клавирное искусство. Очерки и материалы по истории пианизма : учеб. пособие для консерваторий / А. Д. Алексеев. – М.-Л. : Музгиз, 1952. – Вып. 1. – 252 с., ил.
13. Алексеев А. Д. Методика обучения игре на фортепиано / А. Д. Алексеев. – Изд. 2-е, доп. – М. : Музыка, 1971. – 277 с.
14. Алексюк А. М. Методи навчання і методи учіння / А. М. Алексюк. – К. : Знання, 1980. – 47 с.
15. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія : підручн. для студ., аспірантів та мол. викладачів вузів / А. М. Алексюк. – К. : Либідь, 1998. – 558 с.
16. Альбом с адресами и телеграммами, вырезки из газет о музыкальной деятельности, прораммы концертов, письма и др. 1881-1906 гг. о деятельности Н. Тутковского и его школе // ІР НБУВ. – Ф. 218. – Ед. хр. 1. – 66 с.
17. Альшванг А. Памяти В. В. Пухальского / А. Альшванг // Сов. музыка. – 1948. – № 4. – С. 75–76.
18. Альшванг А. Советские школы пианизма. Очерк второй : Г. Нейгауз и его школа / А. Альшванг // Сов. музыка. – 1939. – № 12. – С. 37; 61–72.
19. Альшванг А. Советские школы пианизма. Очерк третий : А. Гольденвейзер и его школа / А. Альшванг // Сов. музыка. – 1939. – № 3. – С. 103–108.
20. Алявдина А. К проблеме фортепианной техники (в порядке обсуждения) / А. Алявдина // Сов. музыка. – 1934. – № 2 (8). – С. 76–80.
21. Ананьев Б. Г. О социальной полезности музыканта / Б. Г. Ананьев // Музыка и революция. – 1928. – № 9 (34). – С. 21–27.
22. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – Л. : Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 339 с.
23. Андреев В. И. Педагогика : учеб. курс для творч. саморазвития / В. И. Андреев. – 2-е изд. – Казань : Центр инновац. технологий, 2000. – 606 с.
24. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту : статті , нариси , інтерв’ю / Віктор Андрущенко. – К. : Знання України, 2004. – 804 с.
25. Андрущенко В. П. Философия : учеб. для высш. шк. / Андрущенко В. П., Волович В. И., Горлач Н. И. ; под общей ред. Андрущенко В. П., Горлач Н. И., Рыбалко В. К. – К.; Х., 1998. – 640 с.
26. Анистратенко Ж. Ф. Блуменфельд и украинская фортепианная школа / Ж. Ф. Анистратенко // Музика. – 1974. – № 1. – С. 14–19.
27. Аністратенко Ж. Г. М. Беклемішев-педагог / Ж. Аністратенко // Укр. музикознавство / Ж. Аністратенко. – 1973. – № 8. – С. 209–221.
28. Аністратенко Ж. Роль Г. Нейгауза у становленні української радянської піаністичної школи / Ж. Аністратенко // Питання фортепіанної педагогіки та виконавства : зб. ст. / ред. та упоряд. А. Й. Корженевський. – К. : Муз. Україна, 1981. – С. 96–103.
29. Антология педагогической мысли Украинской ССР. – М. : Педагогика, 1988. – 835 с.
30. Антонович Д. І. Українська культура : лекції / Д. І. Антонович. – К. : Либідь, 1993. – 406 с.
31. Ар. (Рудницький А.) Любка і Христя Колеси / Ар. (Рудницький А.) // Діло. – 1933. – Чис. 1. – С. 36.
32. Архивная справка № 115 от 3.ХІІ.1968 г. из Моск. гос. консерватории со сведениями о зачислении Топилина В. В. в аспирантуру по кафедре фортепиано проф. Г. Г. Нейгауза // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 369. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 1.
33. Арчажникова Л. Г. Методика обучения игре на фортепиано : учеб. пособие для студ. 4 курса вечерн. и заоч. отд. муз.-пед. факультета / Л. Г. Арчажникова. – М. : МГЗПИ, 1982. – 82 с.
34. Арчажникова Л. Г. Теоретические основы профессионально-педагогической подготовки учителя музыки : автореф. дис. на соискание уч. степени доктора пед. наук: спец. 13.00.01 „Теория и история педагогики” / Л. Г. Арчажникова. – М., 1986. – 37 с.
35. Асафьев Б. Потеря мелодии / Б. Асафьев // Вопр. философии. – 1948. – № 1. – С. 144–149.
36. Асафьев Б. Избранные труды : в 7-ми т. / Б. Асафьев – М.: Изд-во Академии наук, 1952. – Т. 1. – 398 с.
37. Атестат доцента, 1946 р. (І. Тамаров) // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 259. Оп. 1. – Од. зб. 6. – 3 арк.
38. Афанасьєв Ю. Л. Соціально-культурний потенціал художньої діяльності /Ю. Л. Афанас’єв. – Львів : Світоч, 1990. – 160 с.
39. Афіші концертів з вступним словом А. М. Котляревського 1950-1960 рр. // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 523. – Оп. 1. – Од. зб. 1. – Д. 5.
40. Афіші концертів В. Топіліна з Д. Ойстрахом в Баку і ін., 1931 р. // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 369. – Оп. 1. – Од. зб. 2. – Д. 4.
41. Афіші концертів за участю Беклемішева у Москві 1900 (29.V), 6.ХІІ.1904 р. // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 1249. – Оп. 1. – Од. зб. 2.
42. Афіші концертів за участю І. І. Тамарова і його учнів, 1952-1965 рр. // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 259. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 1–4.
43. Афіші концертів учнів А. М. Котляревського, 1970 р. // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 523. – Оп. 1. – Од. зб. 1. – Д. 1.
44. Афіші концертів студентів і учнів В. Топіліна // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 369.– Оп. 1. – Од. зб. 13–14. – Д. № 10.
45. Афіші концертів учнів В. В. Топіліна // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 369. – Оп. 1. – Од. зб. 8. – Арк. 1–20.
46. Афіші концертів учнів школи (М. Тутковського) за 1902-1929 // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 129. – Оп. 1. – Од. зб. 18. – Арк. 6.
47. Афіші та програми концертів пам’яті Фоменка М. О. в Українському музичному інституті (м. Філадельфія), літературно-мистецькому клубі (м. Нью-Йорк) з коментарями Оранського Ю. 23 квіт. 1967 р.- 9 жовт. 1995 р. // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 523. – Оп. 27. – Од. зб. 2. – Док. 8. – 9 арк.
48. Афіша циклу сольних концертів „Музичні історичні демонстрації проф. Г. М. Беклемішева у Києві – 1925-1926” // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 1249. – Оп. 1. – Од. зб. 5. – Арк. 1.
49. Бабий Д. Музыкальное образование на Украине после Октября / Д. Бабий // Сов. музыка. – 1935. – № 1. – С. 31–40.
50. Балл Г. О. Гуманістичні засади педагогічної діяльності / Г. О. Балл // Педагогіка і психологія. – 1994. – № 2. – С. 3–12.
51. Барвінський В. 60-ліття професора Вілема Курца / В. Барвінський // Новий час. – 1933. – № 5. – С. 4.
52. Баренбойм Л. А. Вопросы фортепианной педагогики и исполнительства / Л. А. Баренбойм. – Л. : Музыка, 1969. – 285 с.
53. Баренбойм Л. А. О фортепианно-педагогической школе вообще и школе Николаева в частности / Л. А. Баренбойм // Л. В. Николаев : статьи и воспоминания современников. Письма к 100-летию со дня рождения / Гос. Центр. музей муз. культуры им. М. И. Глинки. – Л. : Сов. компози-тор, 1979. – С. 24–26.
54. Баренбойм Л. А. Фортепианная педагогика / Л. А. Баренбойм. – М., 1937. – Ч. 1. – 95 с.
55. Баренбойм Л. А. Фортепианно-педагогические принципы
Ф. М. Блуменфельда / Л. А. Баренбойм. – М. : Музыка, 1964. – 60 с. –
(В помощь педагогу-музыканту).
56. Бахтин М. М. Вопросы литератеры и эстетики / М. М. Бахтин. – М., 1974. – 502 с.
57. Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии / В.П. Беспалько. – М. : Педагогика, 1989. – 190 с.
58. Беклемішев Г. М. Психофізичні основи сучасної фортепіанної техніки / Г. М. Беклемішев // Рад. музика. – 1939. – № 4. – С. 35–50.
59. Бердяев Н. А. Смысл истории / Н. А. Бердяев. – М. : Мысль, 1990. – 176 с.
60. Бердяев Н. А. Философия свободы : смысл творчества / Н. А. Бердяев. – М. : Правда, 1989. – 607 с.
61. Бех І. Д. Виховання особистості: у 2 кн. – Кн. І : Особистісно-орієнтований підхід : теоретико-технологічні засади : [монографія] / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2003. – 280 с.
62. Библер В. С. Культура. Диалог культур (опыт определения) / В. С. Библер // Вопр. философии. – 1989. – № 6. – С. 23–24.
63. Білокопитов О. „Викрити і розтрощити до кінця націоналізм на музичному фронті УРСР”: доповідь на об’єднаних зборах Оргкомітету Спілки Радянських музик України та МК композиторів, м. Харків (січень 1934 р.) / О. Білокопитов // Рад. музика. – 1934. – № 1. – С. 19–20.
64. Біографічна довідка (Г. М. Беклемішев) // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 1249. – Оп. 1. – Од. зб. 7. – Арк. 1.
65. Біографічна довідка Тутковського М. А. / уклад. В. В. Шпилевич // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 129. – Оп. 1. – Од. зб. 22. – Арк. 5.
66. Благовещенская А. Николай Петров : „Я не баловень судьбы...” : беседы с мастерами / А. Благовещенская // Муз. жизнь. – 2003. – № 4. – С. 2–6.
67. Бойко Е. С. Феномен преемственности в развитии научной школы (на материале нелинейных колебаний Мандельштама-Антонова) / Е.С. Бойко // Школы в науке : сб. ст. – М. : Наука, 1977. – С. 319–346.
68. Бойко О. Д. Історія України : посіб. / О. Д. Бойко. – 2-е вид., допов. – К. : Академвидав, 2003. – 656 с. – (Сер. „Альма-матер”).
69. Большая советская энциклопедия : в 30-ти т. / гл. ред. А. М. Прохоров. – Изд. 3-е. – М. : Сов. энциклопедия. – 1974. – Т. 3. – 719 с.
70. Бондар В. І. Дидактика : ефективні технології навчання студентів / В. І. Бондар. – К. : Вересень, 1996. – 129 с.
71. Бондар В. І. Дидактика / Володимир Бондар. – К. : Либідь, 2005. – 264 с.
72. Бондаренко Г. К. Домінанти України у контексті нової духовно-розвивальної освітньої системи / Г. К. Бондаренко // Українознавство – наука самопізнання українського народу: матеріали Х щоріч. Міжнар. наук.-практ. конф. / [заг. ред. П. П. Кононенко; наук. ред.-упоряд. О. Б. Ярошинський]. – К. : НДІУ, 2001. – С. 198 – 199.
73. Бородин А. П. Критические статьи / А. П. Бородин. – М., 1982. – 49 с.
74. Бражников М. В. Фортепиано / М. В. Бражников. – 2-е изд. – М. : Музыка, 1982. – 62 с., нот.
75. Брей М. Основи методи Лешетицького / М. Брей. – [Б. м.] : Вид-во Шотта, 1902. – 47 с.
76. Брейтгаупт Р. Основы фортепианной техники (природная фортепианная техника) / Р. Брейгаупт. – М., 1929. – Вып. 2 – С. 23.
77. Бригадир М. Соціально-психологічний аналіз сучасних парадигм освіти / М. Бригадир // Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої освіти : зб. матеріалів до Всеукр. наук.-практ. конф. – Тернопіль : Економ. думка, 2000. – С. 32–45.
78. Брушлинский А. В. Субъект : мышление, учение, воображение : избр. психол. тр. / А. В. Брушлинский. – М. : Ин-т практ. психологии, 1996. – 390 с.
79. Буткевич В. В. Формирование личности учителя в теории и практике педагогического образования в 1960-1990-е гг.: дис. ... доктора пед. наук: 13. 00. 01 / Буткевич Валентина Владимировна. – М., 1994. – 464 с.
80. Буцький А. Музична освіта на Україні / А. Буцький // Музика. – 1925. – Ч. 2. – С. 89–99.
81. Быстрицкий Е. Феномен личности : мировоззрение, культура, бытие / Е. Быстрицкий. – К. : Наука, 1991.– 267 с.
82. В. Д. Ст. (Ільницький В.) Листи артистичні / В. Д. Ст. (Ільницький В.) // Зоря. – 1880. – Ч. 5. – С. 73.
83. В. К. Концерт української музики під орудою О. Л. Горілова : виконувалась сюїта М. Лисенка для фортепіано / В. К. // Муз. вісник. – 1919. – № 1. – С. 12–13.
84. В Киевский Районный Союз кооперативов „Потребитель”. Об предоставлении консерваторией услуг по музыкальной части, концертов. 1920 г. // ДАМК. – Ф. 297. – Оп. № 1. – Д. № 212. – Л. 25; 27.
85. В музыкальную секцию Киевского Губотдела Народного образования, 1924 г. // ДАМК. – Ф. 297. – Оп. 1. – Д. № 212. – Л. 7.
86. Вагнер Р. Избранные статьи / Р. Вагнер. – М., 1935. – 64 с.
87. Валицкая А. П. Современные стратегии образования: варианты выбора / А. П. Валицкая // Педагогика. – М., 1997. – № 2. – 127 с. – С. 3–8.
88. Василенко В. А. Проблема совершенствования урока в педагогическом наследии В. А. Сухомлинського: [монография] / В. А. Василенко. – Кировоград : Littera, 1999. – 84 с. – (Социально-педагогический иститут. Пед. Академия).
89. Василь Барвінський в контексті європейської музичної культури : статті та матеріали / [ред.-упоряд. О. Смоляк]. – Тернопіль : Астон, 2003. – 192 с.
90. Ведомости академической успеваемости студентов за 1920 г. // ДАМК. – Ф. Р-810. – Оп. № 1. – Ед. хр. 5. – 46 арк.
91. Вернадский В. И. О важности охвата явлений в их целостности / В. И. Вернадский // Философские мысли натуралиста. – М., 1988. – C. 411.
92. Виноградов В. Мы никогда не забудем их / В. Виноградов // Сов. музыка. – 1948. – № 2. – С. 123.
93. Виртуальная справочная служба Российской национальной библиотеки. – Режим доступа к ресурсу : http : // vss.nlr.ru/cat.php?=4&prid=1&rid=107
94. Витовский А. Ю. О работе над фортепианной фактурой в классе В. В. Топилина : метод. пособие / А. Ю. Витовский, В. Г. Бойков. – Донецк, 1983. – 34 с.
95. Витяг з Наказу № 412 по Київ. держ. консерваторії ім. П. І. Чайковського від 1.ІХ.1962 р. про обрання В. В. Топіліна доцентом // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 369. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 14.
96. Витяг з Протоколу № 2 від 25.ІІІ.1930 р. засідання Всеукраїнського конкурсу піаністів про успіхи Топіліна, Моделя, Шур, Скловського // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 369. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 6.
97. Виховання у цілісному педагогічному процесі : навч.-метод. комплекс / Л. П. Вовк, О. С. Падалка, Г. Д. Панченко та ін. – К. : „М П Леся”, 2008. – 376 с.
98. Вихрущ В. О. Розвиток теоретико-концептуальних основ вітчизняної дидактики друга половина ХІХ – початок ХХ століття : автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук : спец. 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки” / В. О. Вихрущ. – Київ, 2001. – 38 с.
99. Вишневський Омелян. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : посіб. для студ. / Омелян Вишневський. – 2-е вид., доопрац., доповн. – Дрогобич : Коло, 2006. – 608 с.
100. Від редакції : до 25-річчя музично-педагогічної діяльності Г. М. Беклемішева // Укр. муз. газета. – 1926. – № 4. – С. 30–31.
101. Від редакції : П. Луценко // Театр. Література. Музика. – 1922. – № 11. – С. 17.
102. Відгуки Беклемішева Г. М., Лятошинського Б. М., Нейгауза Г. Г., Пекеліса М. та інших діячів музичного мистецтва про концертну та педагогічну діяльність Тамарова І. І. 1931-1932 рр. // ЦДА-МЛМУ. –Ф. 259. – Од. зб. 14.– 14 арк.
103. Вільшанецький З. Перший шкільний концерт / З. Вільшанецький // Діло. – 1936. – Час. 68. – С. 3.
104. Вітальна телеграма М. А.Тутковському від учнів 6.IV-1894 р. // ІР НБУВ. – Ф. 218. – Од. зб. 3. – Арк. 1.
105. Вітання М. М. Старкової з 25-річним ювілеєм педагогічної діяльності // Большевистское знамя. – 1941. – 17/І // ЦДА-МЛМУ. – Ф. 426. – Оп. 1. – Спр. 105. – С. 2–4.
106. Вітання М. Тутковському від колег. 16.03.1887 р. // ІР НБУВ. – Ф. 218. – Од. зб. 2. – Арк. 2.
107. Вовк Л. П. Акмеологічні ідеї в історії освітньої діяльності / Л. П. Вовк // Педагогічна освіта України : національні традиції та європейські інновації: матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. Л. Вовк, О. Падалка. – К. : „МП Леся”, 2006. – С. 5–15.
108. Вовк Л. П. Громадсько-педагогічне сподвижництво в Україні (етапи і особливості) / Л. П. Вовк. – К. : Пошуково-видавниче агентство, Видавничий центр „Просвіта”, 1998. – 179 с.
109. Вовк Л. П. Проблема педагогічних цінностей в історії освіти і думки / Л. П. Вовк // Проблеми змісту педагогічної підготовки вчителя у контексті аксіологічної освіти (історичний, теоретико-практичний аспекти) : м-ли міжнар. наук. конф., присвяч. 170-річному ювілею ун-ту / за заг. ред. Л. Вовк, О. Падалка. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2005. – С. 4–11.
110. Вовк Л. П. Художньо-естетичний потенціал у становленні освіти дорослих на Україні (історико-педагогічний аспект) / Л. П. Вовк // Шляхи удосконалення художньо-естетичної освіти учнівської молоді в умовах відродження національної культури. – К. : КДПІ, 1992. – С. 43 – 45.
111. Волынский Н. Музыканты Львова / Н. Волынский // Сов. музыка. – 1964. – № 10. – С. 8–80.
112. Вопросы профессиональной подготовки студентов музыкально-педагогического факультета: сб. науч. ст. – Х. : ХГПИ, 1994. – 53 с.
113. Вопросы теории, истории и методики фортепианного искусства : сб. науч. тр. / М-во науки и образования Молдав. ССР; Молдав. консерватория им. Г. Музическу; отв. ред. С. В. Циркунова. – Кишинев : Штинца, 1991. – 96 с.
114. Вопросы фортепианного творчества, исполнительства и педагогики : сб. ст. / [сост., вступ. ст., общ. ред. С. М. Хентовой]. – Л.-М. : Сов. композитор, 1973. – 136 с.
115. Вопросы фортепианной педагогики : сб. ст. / под ред. В. Натансона. – М. : Музыка, 1967. – Вып. II. – 238 с.
116. Вопросы фортепианной педагогики : сб. ст. / под ред. В. Натансона. – М. : Музыка, 1971. – Вып. III. – 331 с.
117. Вопросы фортепианной педагогики : сб. ст. / под ред. В. Натансона. – М. : Музыка, 1976. – Вып. IV. – 272 с.
118. Воробкевич Т. П. Методика викладання гри на фортепіано : підруч. / Т. П. Воробкевич – Львів : ЛДМА, 2001. – 244 с.
119. Воробкевич Т. У фортепіанному класі Олега Криштальського
// Олег Криштальський. Спогади. Статті. Матеріали / Т. Воробкевич. – Львів, 2000. – С. 44–47.
120. Воскресенский М. На международных конкурсах : в Бразилии / М. Воскресенский // Сов. музыка. – 1958. – № 1. – С. 141–144.
121. Воспоминания о Розе Тамаркиной : сб. ст. / сост. Я. Мильштейн; ред. Г. Цыпин. – М. : Сов. композитор, 1989. – 120 с.
122. Выготский Л. С. Собрание сочинений : в 6 т. – Т. 3. Проблемы развития психики / Л. С. Выготский; под ред. А. М. Матюшкина. – М. : Педагогика, 1983. – 368 с.
123. Выдающиеся пианисты-педагоги о фортепианном искусстве / [вступит. ст., составл., общ. ред. С. М. Хентовой]. – М.-Л.: Музыка, 1966. – 315 с. – С. 34.
124. Гаджиев К. С. Концепция гражданского общества : идейные истоки и основные вехи формирования / К. С. Гаджиев // Вопр. философии. – 1991.– № 7. – С. 29.
125. Гаккель Л. Е. Фортепианная музика ХХ века : очерки / Л. Е. Гаккель. – Л. : Сов.композитор, 1976. – 296 с.
126. Галузинський В. М. Педагогіка : теорія та історія / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища шк., 1995. – 237 с.
127. Гасилов В. Б. Научная школа – феномен и исследовательская программа науковедения / В. Б. Гасилов // Школы в науке: сб. ст. – М., 1977. – С. 133–151.
128. Гегель Г. В. Ф. Сочинения / Г. В. Ф. Гегель; пер. Г. Шпета. – М., 1959. – Т. 4. Система наук. – Ч. 1. Феноменология духа. – 440 с. – (в надзаг. : АН СССР, Ин-т Философии).
129. Геника Рост. Из летописи фортепиано / Рост. Геника. – СПб., 1905. – 87 с.
130. Георгиевич Н. Без пяти минут рабфак / Н. Георгиевич // Музыка и революци