ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА І ПРОСВІТНИЦТВО У ЖІНОЧОМУ РУСІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (ІІ ПОЛОВИНА ХІХ ст. – 1939 р.)

Краткое описание

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

НАГАЧЕВСЬКА ЗІНОВІЯ ІВАНІВНА

УДК 37. (091) + 396 (477.8) ("18"– 1939)

ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА І ПРОСВІТНИЦТВО У ЖІНОЧОМУ РУСІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (ІІ ПОЛОВИНА ХІХ ст. – 1939 р.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Науковий консультант
доктор педагогічних наук, професор
ЗАВГОРОДНЯ ТЕТЯНА
КОСТЯНТИНІВНА

Івано-Франківськ – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. УКРАЇНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ РУХ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
І СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ЯВИЩЕ 18
1.1. Генеза і ступінь дослідження проблеми 18
1.2. Передумови формування жіночого руху в Західній Україні 39
1.3. Особливості становлення, етапи й тенденції розвитку організаційних форм і концептуальних засад українського жіночого руху 59
Висновки до розділу 1 88
РОЗДІЛ 2. ПРОВІДНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ
ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЖІНОЧОМУ РУСІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ 91
2.1. Державна політика у сфері жіночої едукації . 91
2.1.1. Австрійський (австро-угорський) контекст 91
2.1.2. Польсько-румунсько-чехословацька доба 113
2.2. Педагогічно-просвітницька діяльність „чоловічих” громадських організацій регіону як фактор утвердження освітньо-виховного потенціалу українського жіночого руху 124
2.3. Формування когорти жінок-педагогів – організаторів жіночого культурно-освітнього поступу 144
Висновки до розділу 2 165
РОЗДІЛ 3. ОСВІТА І ВИХОВАННЯ ЖІНКИ В ІДЕОЛОГІЇ ТА В ПРАКТИЦІ УКРАЇНСЬКОГО ЖІНОЧОГО РУХУ 167
3.1. Проблеми навчання і виховання жінок у поглядах репрезентанток західноукраїнського жіноцтва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. 167
3.2. Теоретичне обґрунтування феміністичної концепції освіти і виховання жінки-українки в поставстроугорський період 190
3.3. Жіночі товариства Західної України як організатори
освітньо-виховної роботи серед жінок 213
Висновки до розділу 3 233
РОЗДІЛ 4. УТВЕРДЖЕННЯ В ЖІНОЧОМУ РУСІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
КУЛЬТУ ЖІНКИ-МАТЕРІ Й ДИТИНИ 235
4.1. Материнство і дитинство у феміністичному світогляді
та в освітньо-виховній діяльності західноукраїнського жіноцтва 235
4.2. Проблеми родинного виховання у творчій спадщині активних
учасниць жіночого руху 262
4.3. Громадське дошкільне виховання у теоретичних надбаннях
і в педагогічно-просвітницькому досвіді жінок-українок 279
Висновки до розділу 4 300
РОЗДІЛ 5. НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА, ПОЗАШКІЛЬНІ ОПІКА Й ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ І МОЛОДІ ЯК ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО
ЖІНОЧОГО РУХУ 302
5.1. Педагогічне осмислення організаторами жіночого руху проблем української школи в умовах австро-угорській державності 302
5.2. Еволюція поглядів жінок регіону на мету, завдання і зміст
національного шкільництва в 1920-х – 1930-х рр. 326
5.3. Опіка і позашкільне виховання дітей і молоді в теорії та практиці жіночого руху Західної України 349
Висновки до розділу 5 370
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 373
ДОДАТКИ 379
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 491

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВПУВ – Взаємна Поміч Українського Вчительства (товариство)
ВСУ – Всесвітній Союз українок
ДКО – Дружина княгині Ольги
ЖД – ”Жіноча доля” (часопис)
ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка
ЛНВ – Літературно-науковий вісник
ЛШО – Львівський шкільний округ
МВіО – Міністерство віросповідань і освіти (Австрії)
НТШ – Наукове товариство ім. Шевченка
РТП – Руське товариство педагогічне
СУ – ”Союз українок”
СУПЖ-”Жіноча громада” – Союз українських працюючих жінок-”Жіноча громада”
СФУЖО – Світова Федерація Українських Жіночих Організацій
УЖК – Український жіночий конгрес
УЖС – Український жіночий союз
УНР – Українська Народна Республіка
УКТОДіОМ – Українське товариство охорони дітей і опіки над молоддю
УПТ – Українське педагогічне товариство
ШВН – ”Шлях виховання й навчання” (часопис)

ВСТУП

Актуальність теми. Утвердження в Україні європейських норм і стандартів життя, зміна основних парадигм у суспільній свідомості, формування нових освітніх ідеалів та цінностей виховання нерозривно пов’язані з реконструкцією індивідуальних, родинних, громадських і держав¬них співвідносин стáтей як одного з основоположних принципів демократизації та гуманізації суспільства. Теоретичні основи цього процесу закладені в Загальній декларації прав людини, схваленій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., в конвенціях ООН “Про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти” (1960) і “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” (1979). Юридично вони закріплені Конституцією нашої держави, Законом України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, який проголосив досягнення паритетного становища представників обох статей у громадсько-політичній, соціально-економічній і культурно-освітній сферах та ліквідацію дискримінації за ознакою статі, відображені в Законі України “Про освіту”, в Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок тощо.
Період економічних, політичних і освітніх реформ в Україні кінця XX – початку XXI ст. виявився однаково складним і для жінок, і для чоловіків, але найбільше відчули їхній тягар саме жінки. Складаючи більше половини населення (за переписом 2001 р. – 53,7%), вони становлять дві третини від кількості безробітних; найбільше їх серед тих, хто опинився за межею бідності, та з-поміж новітніх емігрантів. Соціально-економічна нестабільність акти¬візувала домашнє насильство, породила таке ганебне явище, як торгівля жінками. Прагнення жінки-громадянки України до інтелектуально-духовного зростання обмежує збереження в повсякденному та громадському житті, у засобах масової інформації консервативно-патріархального стереотипу ставлення до неї як до другорядного члена суспільства. На загальнодержавному і регіональному рівнях він проявляється передусім у низькому залученні жінок до прийняття рішень у царині управлінської діяльності. Навіть у сфері освіти, де превалювання жінок виражене чи не найяскравіше, цей показник є дуже низьким: серед керівників вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації вони становлять лише три відсотки. Кількісна перевага чоловіків особливо помітна в органах законодавчої влади найвищого рівня. За результатами парламентських виборів 2006 р. частка жінок у Верховній Раді України становила 8,2% при середньосвітовому показникові 10%. Наприкінці 2007 – на початку 2008 рр. дещо зросло жіноче представництво у вищих органах виконавчої влади, проте й сьогодні у західних областях України серед перших керівників державних адміністрацій і голів обласних рад немає жодної жінки. Водночас рекомендації Економічної і Соціальної Ради ООН передбачали 30-відсоткове представництво жінок на керівних державних посадах ще до 1995 р.
Частиною суспільства неоднозначно сприймається і сучасний жіночий рух, який розвинувся на фоні демократичних змін в Україні після проголошення її незалежності у традиційних формах (відродилися на ґрунті жіночих товариств, що діяли в різні історичні періоди на різних українських територіях, – Між¬на-родна “Жіноча громада”, Всеукраїнський “Союз українок”, “Спілка жінок України”) та в нових, зумовлених соціально-економічними і політичними потребами кінця ХХ – початку ХХІ ст. (Всеукраїнська громадська організація “Жінки і діти України”, Всеукраїнське жіноче товариство імені О.Теліги, Всеукраїнське народно-демократичне об’єднання “Дія”, Одеський науковий центр жіночих досліджень, Харківський центр ґендерних досліджень) – всього понад 700 організацій (із яких 34 мають статус міжнародних і всеукраїнських). Більшість із них беруть активну участь у розвитку національної культури й освіти, у формуванні національно-громадянських якостей жінок, дітей і молоді, виконують важливі соціально-опікунські функції, ініціюють просвітницькі та благодійні акції.
За таких умов важливим соціальним замовленням є науковий аналіз, поглиблення відомостей про місце і роль жінки у державотворчих і культурно-освітніх процесах минулого й сучасності, пошук шляхів забезпечення її справжнього повно¬прав’я, подолання статусу меншовартості та підвищення суспільної активності. Цей напрям у науковій діяльності отримав назву жіночі дослідження. 1980-і – 1990-і рр. започаткували нову парадигму в дослідженнях цього типу – гендерні студії, суттю яких є перехід від вивчення специфічно жіночого досвіду до відносин, що охоплюють обидві статі.
Основним джерелом і теоретичним підґрунтям наукових праць першого напряму в Україні став жіночий рух як об’єктивний результат соціально-економічних, політичних і культурних зрушень другої половини XIX ст., що зумовили потребу в освіті жінки, залученні її до фахової та громадської діяль¬но-сті. У цій сфері наукового пошуку найвагомішими розглядаємо історичні дослідження ідеології та суспільної практики українського жіночого руху зага¬лом і західних земель України зокрема, здійснені вченими нашої держави (І.Волкова, О.Гнатчук, І.Дейнега, П.Дутчак, М.Дядюк, О.Маланчук-Рибак, Т.Раєвич, Б.Савчук, Л.Смоляр) та представниками української діаспори (М.Богачевська-Хом’як, Л.Бурачинська, І.Книш, О.Охримович-Залізняк, І.Павликов¬ська). Перші спроби узагальнення тенденцій становлення і розвитку жіночого руху в сучасній Україні відтворює науковий доробок І.Георгізової, Н.Дармограй, О.Сидоренка, А.Стахневич, О.Ярош, матеріали міжнародних і всеукраїнських жіночих науково-практичних конференцій 1994-2008 рр., Всеукраїнського конгресу жінок 1998 року.
Виразною ознакою наукових пошуків початку ХХІ ст. є поява праць, у яких український жіночий рух розглядається не лише з точки зору його еволюції, а й визначення освітньо-виховного потенціалу організованої жіночої діяльності. Такий підхід характерний для історико-педагогічного дослідження С.Івах, у якому акцентується на внеску жінок Східної Галичини у розвиток національного шкільництва, та виданої у 2007 р. монографії О.Кобельської “Просвітницька діяльність жіночих організацій України (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.”).
Предметом окремих педагогічних (Г.Груць, О.Джус, І.Зайченко, Н.Кирста, Є.Коваленко, Л.Новашівська, О.Палійчук, О.Проскура, І.Стражнікова), філологічних (В.Агеєва, П.Баб’як, Р.Горак, Т.Гундорова, В.Качкан, К.Кріль, О.Нахлік, Н.Ребрик, О.Рудловчак, С.Павличко, В.Пахомов, Ф.Погребенник, М.Якубовська), краєзнавчих (П.Арсенич, Т.Висіцька) студій стали визначні жіночі постаті національної історії та культури, діяльність і творча спадщина яких були тісно пов’язані з жіночим рухом на західноукраїнських землях.
Поруч із визначенням методологічних засад сучасної національної освіти і педагогіки, актуалізацією проблем громадського педагогічно-просвітницького руху Наддніпрянської України (А.Вихрущ, О.Вишневський, С.Гончаренко, І.Зязюн, В.Кравець, О.Любар, Н.Ничкало, Н.Побірченко, О.Савченко, О.Сухомлинська, Д.Тхоржевський, М.Ярмаченко) й узагальненням освітньо-виховного досвіду західноукраїнського суспільства (Г.Білавич, Д.Герцюк, В.Гомоннай, Т.Завгородня, А.Ігнат, Л.Кобилянська, І.Курляк, В.Омельчук, Д.Пенішкевич, М.Стельмахович, Б.Ступарик, М.Чепіль), на межі ХХ – ХХІ ст. зросла увага до питань про загальну та професійну жіночу освіту і діяльність окремих навчальних закладів, призначених для дівчат (О.Аніщенко, І.Гнаткевич, В.Єршова, Г.Лактіонова, Л.Применко, О.Сухенко, Т.Тронько).
Проте значний пласт проблем, дотичних до змісту освітньо-виховної складової ідеології та практики власне українського жіночого руху на різних етапах і в різних умовах його розвитку, ще не знайшов окремого цілісного висвітлення в історико-педагогічній науці. Це стосується і педагогічної думки та просвітництва в жіночому русі західних земель України у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії, польської, румунської та чехосло¬ва¬цької держав. Навіть у таких фундаментальних історико-педагогічних видан¬нях, як хрестоматії “Історія української школи і педагогіки” та “Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.)”, що вийшли друком у 2003 р., перша і друга частини навчального посібника “Українська педагогіка в персоналіях” (2005), відсутні відомості про жінок-педагогів Західної України та їхній творчий доробок. Водночас матеріали наукового пошуку засвідчують, що педагогічно-просвітницька діяльність захід¬но¬українського жіноцтва цього істо-рич¬ного періоду була невід’ємною частиною соціально-культурного розвитку українського суспільства, сприяла відродженню національної освіти, педагогіч¬ної думки та просвітництва, утвер¬джувала в них нові навіть для нашого часу демократичні та гуманістичні ідеали, духовні цінності, виховно-освітні ідеї. Відтак, науковий аналіз цієї проблеми вважаємо не лише актуальним, а й перспективним напрямом історико-педагогічних досліджень.
Вивчення фундаментальних наукових праць, збірників статей, довідково-енциклопедичної літератури із проблем організованої жіночої діяльності, громадсько-просвітницького досвіду українського народу, розвитку націо¬наль-ного шкільництва дає змогу констатувати, що ні в Україні, ні за її межами педагогічні ідеї та освітня практика жіночого руху на західноукраїнських землях другої половини XIX ст. – 1930-х рр. спеціально комплексно не досліджувалися. У проаналізованому науковому доробку українських і зарубіжних авторів (пере-важно істориків) обмеженою є інформація про зміст педагогічно-просвітницької діяльності жіночих організацій Західної України. Через бібліографічну рідкість, відсутність цілеспрямованої державної політики щодо оцінки забутої чи замовчуваної творчої спадщини минулого та перевидання кращих її зразків малодоступними для вивчення залишаються педагогічні погляди і досвід прак-тич¬ної освітньо-виховної діяльності визначних репрезентанток західноукраїн-ського жіноцтва – фахових педагогів.
Викладене зумовило вибір теми докторської дисертації – “Педагогічна думка і просвітництво у жіночому русі Західної України (ІІ половина ХІХ ст. – 1939 р.)”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає загальному напряму наукових досліджень кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика Прикарпатського національного універ¬ситету імені Василя Стефаника “Історико-педагогічні проблеми навчання і виховання в системі безперервної освіти в Україні та зарубіжжі” (державний реєстраційний № 0108U009122), затверджена на засіданні вченої ради Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол № 6 від 28 грудня 2000 р.) та погоджена в Раді з координації наукової діяльності у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 26 січня 2001 р.).
Мета дослідження – теоретичне обґрунтування педагогічно-просвітницьких положень ідеології українського жіночого руху Західної України другої половини ХІХ ст. – 1930-х рр., визначення форм, методів і засобів їх практичної реалізації.
Завдання дослідження:
1) окреслити передумови, визначити тенденції й етапи у розвитку соціально-культурної активності жінок Західної України в контексті загальнонаціонального і регіонального культурно-освітнього процесів 1848–1939 рр.;
2) обґрунтувати провідні чинники формування педагогічної думки та просвітництва в жіночому русі регіону;
3) розкрити сутність феміністичної концепції освіти і виховання жінки та шляхи імплементування її основних компонентів у практичну освітньо-виховну діяльність жіночих організацій Західної України;
4) простежити еволюцію поглядів західноукраїнського жіноцтва на родинно-суспільне призначення жінки-матері, мету, завдання, зміст, форми, методи і засоби виховання дітей дошкільного віку;
5) здійснити ретроспективний аналіз педагогічних ідей творчої спадщини активних учасниць жіночого руху і на цій основі з’ясувати його найважливіші орієнтації у сфері навчання, виховання й опіки дітей і молоді;
6) визначити практичний внесок західноукраїнських жіночих товариств і окремих персоналій жіночого руху у розвиток освіти дорослих, національного шкільництва, дошкільного та позашкільного виховання й опікунсько-виховних традицій українського народу.
Об’єкт дослідження – український жіночий рух другої половини ХІХ –
30-х рр. ХХ ст. як соціально-культурне явище та джерело формування важливих педагогічно-просвітницьких ідей і практичних освітньо-виховних ініціатив.
Предмет дослідження – педагогічно-просвітницькі ідеї та освітньо-виховна практика українського жіночого руху Західної України досліджуваного періоду.
Географічні межі дослідження охоплюють етнічні українські території, які наприкінці ХVІІІ ст. опинилися в складі Австрійської імперії, а після її падіння (1918) – у межах Польщі, Румунії та Чехословацької Республіки.
Хронологічні межі дослідження: нижня межа сягає початку формування організованої громадської діяльності жінок-українок регіону, якій, починаючи з 1848 р., передували нечисленні спроби їх індивідуального самовиявлення, а верхня обумовлена руйнуванням сформованої мережі національних культурно-освітніх інституцій під впливом політичних подій 1939 року.
Методологічною основою наукової роботи стали етико-філософські ідеї природного права і “філософія прав людини” взагалі, які зародилися в ідеологіях Відродження, Реформації та Просвітництва, розвинулися у поглядах філософів XIX–XX ст., є важливими принципами сучасної світової політики (філософська методологія); наукові висновки визначних педагогів, психологів, соціологів мину-лого та сучасності про особистість як найвищу соціальну цінність, її розвиток і активну роль у засвоєнні знань та про соціальний статус жінки як мірила суспільного прогресу і рівня духовності народу (загальнонаукова методологія); положення законодавчих і нормативних актів, які визначають, з одного боку, пріоритети освіти незалежної української держави, а з другого, – статус жінки-громадянки України, жінки-матері української дитини; концептуальні ідеї педаго-гіки про необхідність об’єктивного аналізу творчих надбань минулого в галузі освіти і виховання для більш глибокого розуміння нинішніх явищ у цій сфері життєдіяльності, переосмислення процесу формування особистості та переорієн-ту¬вання його на утвердження в нових українських поколіннях національно-державницьких і загальнолюдських освітніх цінностей (конкретно-наукова методологія). Методологічні основи дослідження ґрунтуються на принципах історизму, науково-об’єктивного підходу до висвітлення аналізованої проблеми в конкретно-історичних умовах, системності й діалектичного розуміння соціально-культурних і педагогічно-просвітницьких процесів.
У процесі роботи над темою дисертації використовувалися такі методи дослідження: пошуково-аналітичний (виявлення, теоретичний аналіз, система¬ти-зація та класифікація архівних і опублікованих джерел із теми наукової роботи); історико-географічний (вивчення специфіки розвитку жіночого руху та форму-вання освітньо-виховної складової його ідеології на українських землях у складі різних держав); хронологічний (простеження змін у теорії та практиці педагогічно-просвітницької діяльності західноукраїнського жіноцтва відповідно до часової послідовності); логіко-синтетичний (порівняльний аналіз статутів жіночих товариств, програм, ухвал, резолюцій масових просвітницьких акцій, планів жіночих курсів); персоналістично-біографічний (аналіз і узагальнення життєдіяль¬ності та педагогічно-просвітницьких поглядів визначних персоналій українського жіночого руху); контент-аналіз творчої спадщини репрезентанток жіночого руху Західної України; узагальнення та систематизація виявлених матеріалів, даних і положень, отриманих при вивченні першоджерел та літератури, з метою формулювання висновків і пропозицій щодо можливості творчого використання педагогічно-просвітницького досвіду минулого в сучасних освітніх процесах.
Джерельна база дослідження: рукописи та друковані першоджерела фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України в Києві (ЦДАВО України) – ф. 3833, 3889, 4465; Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА у Львові) – ф. 146, 178, 179, 206, 319, 327, 348, 363, 398, 663, 841; державних архівів західних областей України: Закарпатської (ДАЗО) – ф. 72; Івано-Франківської (ДАІФО) – ф. 2, 373, 378; Львівської (ДАЛО) – ф. 26, 300; Рівненської (ДАРО) – ф. 3; Тернопільської (ДАТО) – ф. Р-3205; Чернівецької (ДАЧО) – ф. 1, 3, 118, 211; офіційні документи аналізованого періоду (закони й урядові постанови, ухвали місцевих органів влади, розпорядження шкільних адміністрацій, статистичні звіти про стан шкільництва в цілому та жіночої освіти зокрема), що зберігаються переважно у відділах україніки і рідкісних видань Наукової бібліотеки імені В.Стефаника НАН України у Львові та в обласних архівах і бібліотеках національних університетів – Львівського імені Івана Франка та Чернівецького імені Юрія Федьковича; статути, розпорядження керівних органів жіночих товариств Західної України, звіти про їхню діяльність, резолюції жіночих віч, зборів, з’їздів, конгресів жінок-українок; література історичного, педагогічного та соціологічного змісту, авторами якої були визначні українські освітні діячі – активні популяризатори емансипаційних ідей; праці представників “пануючих” народностей західних земель України, насамперед польських учених і письменників кінця XIX – першої третини XX ст.; монографії, докторські й канди¬датські дисертації науковців України та українського зарубіжжя, сконцентровані в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського та почасти у книгозбірнях Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Чернівців; творча спадщина організаторів і учасниць українського жіночого руху (окремі праці, статті, дописи, огляди, рецензії, вміщені у більш ніж 100 альманахів, журналів і газет); щоденники-хроніки, спогади, автобіографії та епістолярна спадщина представниць західноукраїнського жіноцтва, збережені у бібліотеках відро¬дженого “Союзу українок” Львова й Івано-Франківська та в особистих архівах.
Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, що вперше:
– здійснено цілісний аналіз освітньо-виховного потенціалу жіночого руху в контексті загальнокультурного розвитку українського суспільства й освітніх процесів у Західній Україні другої половини ХІХ ст. – 1930-х рр. і визначено найважливіші тенденції й основні етапи в утвердженні педагогічно-просвітницької складової його ідеології та практики (1848 – початок 1880-х рр.; 1884–1890-ті рр.; 1900–1914; 1914–1920; 1921–1939);
– обґрунтовано провідні чинники, які впливали на формування педагогічної думки та просвітництва в українському жіночому русі (дискримінаційна державна політика у сфері освіти жінки, обмеження права української національної меншини на навчання дітей і молоді рідною мовою, прилучення жінок до реалізації завдань провідних культурно-освітніх товариств Західної України, “фемінізація” педагогічного фаху і пов’язана з ним визначальна роль жінок-учителів у забезпеченні освітньо-виховної спрямованості громадської діяльності західноукраїнського жіноцтва);
– розкрито сутність феміністичної концепції освіти і формування націо-нально-державницького світогляду жінки, обґрунтовано її основні компоненти (мета і завдання, принципи, зміст, форми, методи, засоби);
– систематизовано і проаналізовано творчу спадщину жінок-педагогів, організаторів західноукраїнського жіноцтва, з’ясовано її головні освітньо-виховні ідеї та ціннісні орієнтації в галузі шкільного навчання, дошкільного та позашкільного виховання й опіки дітей і молоді (рідномовний характер навчання і виховання, національний зміст освіти, відстоювання права на повноцінний фізичний і духовний розвиток особистості, її захист від денаціоналізуючих впливів, утвердження системи загальнолюдських, національних, громадянських, родинних і особистих вартостей життя);
– репрезентовано форми, методи, засоби розв’язання західноукраїнським жіноцтвом педагогічно-просвітницьких проблем, важливих і для сучасних освітньо-виховних процесів в Україні (формування національно-державницького світогляду жінки, утвердження в суспільстві культу матері та підвищення її відповідальності за виховання дітей у родинах, засвоєння ними пріоритетних загальнолюдських і національно-громадянських цінностей).
Подальшого розвитку набули сутнісні характеристики вкладу жіночих організацій у розвиток інституційних і позаінституційних форм освіти і виховання.
Розширено та поглиблено відомості про передумови формування і тенденції розвитку жіночого руху на українських землях у складі Австро-Угорської монархії, польської, румунської та чехословацької держав.
До наукового обігу введено маловідомі та невідомі архівні документи (ДАЗО, ф. 72, спр. 72; ДАІФО, ф. 2, спр. 298; ДАЛО, ф. 26, спр. 176, 380 і 602; ЦДАВО України у Києві, ф. 4465, од. зб. 360; ЦДІА України у Львові: ф. 178, спр. 5125; ф. 206, спр. 1442-1443, 1445-1446, 1450; ф. 319, спр. 121, 123-124; ф. 663, од. зб. 61; ф. 841, спр. 10, 13, 29, 151), праці жінок-педагогів освітньо-виховної тематики.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що вони можуть бути використані у процесі укладання навчальних програм із загальної, соціальної, дошкільної та ґендерної педагогіки, з історії педагогіки, історії соціальної роботи та історії України, із спецкурсів і спецсемінарів; при написанні підручників і навчальних посібників, створенні довідково-енциклопедичних видань і педагогічних антологій, розробці лекційних курсів із цих дисциплін; у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів, інститутів після-дипломної педагогічної освіти, загальноосвітніх шкіл, дошкільних і позашкіль¬них установ; у практичній діяльності культурно-освітніх інституцій, громадських жіночих організацій України й української діаспори.
За результатами наукового дослідження розроблено спецкурс “Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі (західноукраїнський контекст ІІ пол. ХІХ ст. – 1939 р.)”, який читається у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (довідка № 01-08/192 від 18.02.2008 р.). Положення і висновки дисертації використовуються в науковій і навчально-виховній діяльності інших закладів освіти різних рівнів акредитації та в просвітницькій роботі громадських культурно-освітніх організацій України: Івано-Франків¬ського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 01/85 від 19.02.2008 р.), Кіровоградського факультету менеджменту та бізнесу Київського університету культури і Кіровоградської міської організації “Союзу українок” (довідка № 10 від 12.02.2008 р.), Львівського національного університету імені Івана Франка (довідка № 543-105 від 18.02.2008 р.), Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (довідка № 04 – 11/163 від 11.02.2008 р.), “Союзу українок” України (довідка № 15/3 від 15.02.2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Усі результати наукового дослідження отримані автором самостійно. У виданих у співавторстві з О.Джус навчально-методичних посібниках “Софія Русова: З маловідомого і невідомого” дисертанту належать вступні статті (Ч. І і ІІ), впорядкування розділів 1 (Ч. І), 1 і 3 (Ч. ІІ), додатка (Ч. ІІ); в “Антології педагогічної думки Східної Галичини та україн¬ського зарубіжжя ХХ століття”, укладеній за редакцією Т.Завгородньої, – матеріали про життєдіяльність і педагогічно-просвітницькі ідеї творчої спадщини О.Бачинської, І.Блажкевич, М.Домбровської, О.Дучимінської, К.Малицької; у науковій статті “Жіноча освіта у Станіславові: витоки, становлення (кінець XVIII – початок XX століття)”, підготовленій разом із Г.Маслій, – положення, які розкривають причини й умови заснування освітньо-виховних інституцій для дівчат-українок та участь у цій роботі “Товариства українських жінок”.
Достовірність результатів роботи і основних наукових висновків забезпе-чується методологічною обґрунтованістю вихідних положень, застосуванням різноманітних взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних об’єкту, предмету, меті й завданням; цілеспрямованим аналізом наукових, документальних та інших джерел, апробацією одержаних результатів.
Апробація результатів дослідження. Результати наукового пошуку висвітлювалися на Міжнародному конгресі “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” (Київ, 2005) та на Других міжнародних педагогічних читаннях на пошану члена-кореспондента АПН України, доктора педагогічних наук, професора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Богдана Ступарика “Проблема якості виховання і навчання у системі безперервної освіти” (Івано-Франківськ, 2008); у доповідях і виступах на науково-практичних конференціях – міжнародних: “Українсько-російські відносини на зламі тисячоліть” (Івано-Франківськ, 2000); “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004); “Освіта і наука: пошук нових парадигм” (Хмельницький, 2004); “Підготовка соціальних педагогів у вищій школі до здійснення соціального супроводу кризових категорій населення” (Чернівці, 2004); “Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє” (Київ, 2005); “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (Ніжин, 2005); “Ідея опіки дітей і молоді в історико-педагогічній науці”, (Івано-Франківськ, 2005); “Теоретико-методо¬логічні засади особистісного становлення дошкільника в полікультурному просторі соціуму в добу його освітніх трансформацій” (Берегово Закарпатської обл., 2008) і всеукраїнських: “Українська система виховання: пошуки, проблеми” (Івано-Франківськ, 1998); “Софія Русова – визначна українська громадська діячка і педагог” (Івано-Франківськ, 2001); “Єдність національного і загальнолюдського у формуванні морально-духовних цінностей” (Івано-Франківськ, 2002); “Українська етно¬педа-гогіка у контексті розвитку сучасних теорій виховання та навчання” (Івано-Франківськ, 2005); “Просвіта” в духовно-культурному піднесенні України” (Хмельницький, 2005); “Педагогічна і громадська діяльність Софії Русової в контексті сучасності” (Чернігів, 2006); “Особистість Омеляна Поповича в контексті розвитку освіти та культурно-громадського життя Буковини кінця ХІХ ст. – до сучасності” (Чернівці, 2006); “Мілена Рудницька: буття в україн-ському громадсько-політичному житті” (Трускавець, 2007); “Український жіночий рух: історія та соціокультурна перспек¬тива” (Івано-Франківськ, 2008); на Всеукраїнському семінарі організа¬торів оздоровлення та відпочинку дітей і підлітків (Євпаторія, 2001), ІІ Україн¬ському Педагогічному Конгресі (Львів, 2005), Всеукраїнських педагогічних читаннях “Проблеми української народної педагогіки в науковій спадщині Мирослава Стельмаховича” (Івано-Франківськ, 2004). Матеріали дослідження презен¬тувалися на науково-просвітницьких акціях громадських організацій україн¬ського зарубіжжя, України та її західного регіону: Міжнародній науково-прак¬тичній конференції у межах IV Всесвітніх бойківських фестин “Роль жінок у націотворенні: історичний та культурний досвід Бойківщини” (Турка Львівської обл., 2007); “Союзу українок” України – у рамках Всеукраїнської програми “Україна на новому шляху” (Кіровоград, 2006; Севастополь-Сімферополь-Ялта-Феодосія, 2007; Запоріжжя, 2007); Львівського крайового товариства “Рідна школа” та Радехівських районних організацій “Рідної школи”, “Просвіти” і “Союзу українок” (Радехів-Вузлове, 2007), а також доповідалися на щорічних звітних конференціях кафедр Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2001-2008).
Публікації. За результатами наукового дослідження видано 1 монографію, 6 навчальних і навчально-методичних посібників (3 – у співавторстві), опубліко-вано 38 наукових статей (1 – у співавторстві), матеріалів і тез науково-прак-тичних конференцій, із яких 25 вміщені у виданнях ВАК України.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему “Становлення і розвиток суспільного дошкільного виховання в Східній Гали¬чині (1869-1939)” захищена 1995 року в Київському державному універ¬си-теті імені Тараса Шевченка. Матеріали кандидатського дослідження у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Теоретичний аналіз і обґрунтування педагогічно-просвітницької складо¬вої ідеології та практики українського жіночого руху Західної України – одне з важливих джерел для усвідомлення багатства та незнищенності національної педагогічної думки, багатогранності освітньо-виховного досвіду українського народу, утвердження переконаності в самодостатності та самоспроможності жінки-українки. Критичне осмислення генези організованої жіночої діяльності та положень творчої спадщини найактивніших представниць західноукраїнського жіноцтва, які в умовах відсутності власної держави зуміли створити цілісну систему поглядів на освіту жінки, навчання й виховання дітей і молоді та реалізувати її у практиці роботи жіночих організацій, є важливим чинником подальшого розвитку української педагогіки та відродження традицій націо-нального просвітництва.
2. Вивчення ретроспективи жіночого культурно-освітнього поступу під¬твер-дило його західноєвропейські витоки і яскраво виражений національний ви¬мір: безпосереднім поштовхом до пробудження громадської ініціативи україн¬ського жіноцтва стали ідеї рівноправності та духовної емансипації жінки, сфор¬му¬льовані визначними зарубіжними вченими й організаторами феміні¬стич¬них змагань у державах Західної Європи, національне культурно-освітнє відро¬джен¬ня середини XIX ст., поширення на західних землях України еманси¬па¬цій¬них ідей Т.Шевченка та східноукраїнського народництва, які зумовили акти¬візацію всього національно-культурного життя в регіоні, поглядів на питання про стано¬вище жінки визначних освітніх діячів, письменників і педагогів Західної України.
3. Здійснений аналіз конкретно-історичних умов західноукраїнського суспіль¬¬ства другої половини XIX ст. – 1939 р. дав змогу виокремити основні тенденції й етапи у пробудженні соціально-культурної активності жінок, розвитку організованих форм їх діяльності, формуванні педагогічно-просвітницьких параметрів ідеології та практики українського жіночого руху регіону:
• 1848 – початок 1880-х рр. – поява перших спроб індивідуального самовира¬ження української жінки у сфері етнографічної, літературної, куль¬турно-освітньої, педагогічної діяльності та перших публічних заяв українок про необхідність жіночої консолідації; усталення законодавчої бази для функціо-нування громадських організацій; виникнення першого клерикально-москво-фільського доброчинного товариства світських жінок у Львові; формування групи небуденних особистостей – пробудниць і організаторів українського жіноцтва, найяскравішою серед яких була Наталія Кобринська;
• 1884-1890-і рр. – виникнення українських жіночих товариств, які базува-лися на засадах народництва та визначили змістом роботи реалізацію культурно-освітніх завдань; розширення мережі світських жіночих об’єднань релігійно-харитативної спрямованості; проведення перших жіночих віч; домагання україн-ками Галичини і Буковини допуску жінок до середньої та вищої освіти; утвердження в суспільній свідомості думки про необхідність українських дошкільних закладів, позашкільних опікунсько-виховних інституцій для дівчат, участь у формуванні мережі українського приватного шкільництва; поява перших українських альманахів і збірників праць, укладених самими жінками;
• 1900-й – 1914-й рр. – подальше організаційне становлення та структуру-вання українського жіночого руху, розвиток його ідеології, поступове утвер-дження національних орієнтирів у меті, завданнях і змісті роботи жіночих това-риств, виникнення окремої жіночої преси; включення в організовану працю гімназійної та студентської дівочої молоді, формування когорти педагогів – очільниць емансипаційних змагань західноукраїнського жіноцтва і пов’язані з ними підготовка науково-педагогічних жіночих публікацій та активізація практичної діяльності жінок у царині розбудови системи українського приват¬ного шкільництва, дошкільних, позашкільних і опікунсько-виховних інституцій;
• 1914-й – 1920-й рр. – призупинення діяльності громадських жіночих організацій через події Першої світової війни; зосередження основних українських “жіночих сил” на етнічних австрійських територіях, превалювання харитативно-культурницького напряму в змісті їхньої роботи; реформування довоєнної львівської “Жіночої громади” на “Союз українок”; прилучення окремих жінок Східної Галичини і Північної Буковини до благодійницько-опікунських акцій на рідних теренах, до участі в націоналізації існуючої державно-приватної системи освіти доби ЗУНР;
• 1921-й – 1939-й рр. – активна консолідація західноукраїнського жіноцтва, включення в організовану діяльність жінок Закарпаття і Західної Волині; усталення національно-державницької ідеології жіночого руху, його вихід на міжнародну арену; переорієнтування просвітницької роботи на вирішення загально¬націо¬нальних проблем (боротьба з неграмотністю, культурно-освітній та економічний розвиток українського села); урізноманіт¬нення форм, методів і засобів поглиблення загальноосвітніх і фахових знань жінки-українки, усвідом-лення нею суті національного ідеалу та підготовка до його здійснення; утвер-дження культу матері й дитини, єдності загальнолюдських і національних цінностей у родинному вихованні; національно-громадянська спрямованість дошкіль¬ної, шкільної та позашкільної виховно-опікунської роботи; участь жінок у підготовці підручників, навчально-методичних посібників і дитячо-юнацької художньої літератури.
4. Результати наукового пошуку засвідчили, що на всіх етапах еволюції соціально-культурної активності жінок Західної України провідними чинниками її педагогічно-просвітницької зорієнтованості були дискримінаційна освітня політика держав, до складу яких у досліджуваний період входили західноукра-їнські землі, передусім у сфері навчання і виховання жінки, діяльність у сфері поглиблення її загальноосвітніх і фахових знань, національного виховання та формування навичок самостійної громадської діяльності провідних культурно-освітніх товариств, заснованих освітніми діячами і педагогами регіону – чолові-ками, кількісне зростання жінок-учителів та якісні зміни у їхній професійній підготовці й на цій основі – активна участь в організації українського жіночого руху і формуванні освітньо-виховної складової його ідеології та практики.
5. Цілісний ретроспективний аналіз педагогічно-просвітницьких проблем у творчій спадщині кількох поколінь репрезентанток жіночого руху, у документах і матеріалах жіночих товариств, віч, зборів, з’їздів, конгресів західноукраїнського жіноцтва переконливо довів, що її розвиток віддзеркалює як основні тенденції у боротьбі за самовизначення української нації та відстоювання громадсько-політичних прав жінки-українки, так і особливості розвитку європейської та націо¬нальної педагогіки і просвітництва другої половини XIX – першої третини XX століття. Як наслідок, суттєвими ознаками вихідних педагогічно-просвіт-ницьких положень ідеології жіночого руху Західної України є їх різноплановість, дотичність практично до всіх ланок безперервної системи освіти (дошкільна, шкільна, позашкільна, освіта і виховання дорослого жіноцтва), широка соціальна, почасти і політична база, опора на народновиховні ідеали і найновіші здобутки української та зарубіжної педагогічної думки, єдність загально¬людських і національних виховних цінностей.
6. Уперше в історії української педагогіки та просвітництва жінки наддністрянської частини України обґрунтували ідею повноцінної початкової, середньої та вищої жіночої освіти рідною мовою, виходячи не лише з потреби загальносоціального і національного розвитку, а й із прав жінки-людини; розробили чітку концепцію освіти і формування національно-громадянської свідомості широких верств західноукраїнського жіноцтва та визначили форми, методи і засоби її реалізації; задекларували й утвердили думку про співвідповідальність українських жінок, нарівні з чоловіками, за виховання покоління, спроможного відродити державну незалежність України.
7. Важливими пріоритетами феміністичної ідеології та практичної освітньо-виховної діяльності західноукраїнського жіноцтва були піднесення родинно-соціального статусу матері-українки, утвердження її першорядної ролі у фізичному, моральному й інтелектуальному розвитку своїх дітей і значення в “оздоровленні” всієї нації (“духовне материнство”), що зумовило зміну підходів до родинного виховання, та розробка організаційних і теоретико-методичних основ функціонування постійних і сезонних українських дошкільних інституцій приватно-громадського характеру.
8. В умовах функціонування в Західній Україні дискримінаційних щодо української національної меншини офіційних шкільних систем ідеологи й організатори жіночого руху викривали їх антиукраїнський характер, наполегливо відстоювали принципи загальнообов’язковості навчання та доступності шкіл усіх типів із рідною мовою навчання, рівності та повноцінності освіти для дітей обох статей, народності, природо- та культуровідповідності виховання; включилися у пошук моделі системи національної освіти, у боротьбу українського громадян-ства за “рідну” школу, теоретично осмислювали мету і завдання навчання та виховання дітей і молоді у контексті завдань національно-культурного відродження українського народу, потреб і можливостей західноукраїнського суспільства, утверджували провідну роль у змісті навчання дисциплін націо-нально-виховуючого спрямування та вдосконалювали методику їх вивчення; обґрунтували педагогічну сутність опіки над дітьми та молоддю, активно працю-вали над наповненням національним змістом позашкільної виховної роботи.
9. У процесі дослідження доведено, що конкретним практичним вкладом жінок Західної України у вирішення проблем педагогічно-просвітницького харак-теру стали запровадження національних за змістом форм освіти, само¬освіти, виховання і самовиховання дорослого жіноцтва; створення власних засо¬бів масового інформування про різні аспекти соціально-культурної діяльності жінок, про стан, проблеми та перспективи розвитку освіти і виховання дівчини-жінки й дитини; ініціювання, заснування й активна участь у забезпеченні діяль¬ності сезонних і постійних українських дошкільних закладів, виховно-освітніх і оздо-ровчих позашкільних інституцій, приватних шкіл різних типів, підготовка україн-ських підручників і навчальних посібників, літератури для позакласного читання.
10. Викладене в дисертації та монографії уможливлює загальний висновок про те, що, розвиваючись у напрямі від благодійництва та “культурництва” до організаційно-практичної освітньо-виховної роботи, а від неї – до теоретичного узагальнення набутого педагогічно-просвітницького досвіду, діяльність західно¬українського жіноцтва досліджуваного періоду стала одним із важливих чинників формування покоління, готового не тільки до праці на користь України, а й здатного на самопожертву заради її незалежності. Теоретико-практичні надбання у царині освіти і виховання, накопичені жінками Західної України, можуть бути використані для створення ефективних механізмів сучасної соціальної політики у сфері гендеру, визначення й утвердження місця і ролі жінки в суспільно-громадських, соціокультурних та освітніх процесах молодої української держави, у пошуку шляхів забезпечення тісної єдності національних і загальноєвропейських пріоритетів її сучасного розвитку.
11. Проведене дослідження дало змогу виокремити освітньо-виховні поло¬ження ідеології жіночого руху Західної України, визначити форми, методи і засоби практичної діяльності західноукраїнського жіноцтва, які доцільно творчо використовувати у педагогічно-просвітницьких процесах та в роботі державних і громадських інституцій сучасної України:
– формування національно-державницького світогляду української жінки, відродження з цією метою організаційних і масових просвітницьких акцій, започаткованих у жіночому русі Західної України досліджуваного періоду, заснування окремої преси;
– піднесення ролі родини у національно-громадянському становленні особистості та забезпечення її активної участі в утвердженні нових освітніх орієнтирів української держави;
– співпраця громадських організацій із державними органами влади і закладами освіти різних рівнів акредитації у галузі забезпечення доступності здобуття якісної ціложиттєвої освіти для всіх громадян України, утвердження загальнолюдських, національно-громадянських, родинних, особистих цінностей у вихованні дітей і молоді;
– громадська підтримка дошкільної освіти, формування мережі приватних інституцій дошкільного виховання яскраво вираженого гуманістичного та національно-громадянського змісту;
– активна участь жіночих організацій у розвитку позашкільних закладів, передусім виховно-опікунського та здоров’язберігаючого характеру.
Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми наукового пошуку. Окремого вивчення й узагальнення потребують педагогічно-просвіт-ницькі ідеї творчої спадщини й організаційно-практична діяльність найяскра¬віших педагогічних постатей жіночого руху Західної України та виховно-освітня праця його активних учасниць у державах Західної Європи, американського й австралійського континентів у другій половині ХХ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агеєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модер¬нізму : монографія / Віра Агеєва. – К. : Факт, 2003. – 320 с.
2. Алексовичъ К. И. Школа дћівоча въ Перемышли / Клявдія И. Алексовичъ // Учитель. – 1870. – Ч. 10. – С. 38.
3. Альманах Станиславівської землі: [зб. матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред.-упоряд. Б.Кравців]. – Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен: Вид. Центр. Комітету Станиславівщини, 1975. – Т. І. – 959 с.
4. Альманах Станиславівської землі : [зб. матеріялів до історії Станиславова і Ста-ниславівщини / ред.-упоряд. М.Климишин]. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто ; Мюнхен : Вид. Центр. Комітету Станиславівщини, 1985. – Т. ІІ. – 900 с.
5. Андрохович А. Наукова програма до ведення курсів жіночого господарства / Ангелина Андрохович // Учитель: [пед.-наук. зб.]. – Львів, 1925. – Т. 1. – С. 87–91.
6. Андрухів І. Західноукраїнські молодіжні товариства “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг” / Ігор Андрухів. – Івано-Франківськ : [б.в.], 1992. – 80 с.
7. Анна зъ надъ Днћстра. Изъясненіе статіи : “О вліянію нћжного пола” // Зоря Галицка. – 1851. – Ч. 29. – С. 233–235.
8. Аніщенко О. В. Професійна освіта і самореалізація жінок в Україні : історія та сучасність / Олена Валеріївна Аніщенко ; [за ред. Н. Г. Ничкало]. – Ніжин : ТзОВ ”Наука-Сервіс”, 2003. – 251 с. : іл.
9. Антологія педагогічної думки Східної Галичини та українського зарубіжжя ХХ століття: навчальний посібник / Т.К.Завгородня, З.І.Нагачевська, Н.М.Салига [та ін.]. – Івано-Франківськ : Вид-во “Плай” ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. – 480 с.
10. Арсенич П. Рід Шухевичів / Петро Арсенич. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2005. – 264 с.
11. Арсенич П. Родина Озаркевичів / Петро Арсенич. – Коломия : Вік, 1998. – 62 с.
12. Артемова Л.Л. Історія педагогіки України : підручник / Л.В.Артемова. – К. : Либідь, 2006. – 424 с.
13. Афорисмы въ справћ выхованья дћвчатъ (Рускимъ матерямъ посвящаеся) // Учитель. – 1870. – Ч. 26. – С. 102-103 ; Ч. 27. – С. 106 ; Ч. 28. – С. 110 ; Ч. 30. – С. 118 ; Ч. 31. – С. 122 ; Ч. 33. – С. 130 ; Ч. 34. – С. 133–134 ; Ч. 35. – С. 138 ; Ч. 37. – С. 146 ; Ч. 38. – С. 150 ; Ч. 39. – С. 155.
14. Б-а Євг. (Бохенська Є.) Замітки про національну свідомість руского жіноцтва і народний строй / Б-а Євг. // Діло. – 1888. – Ч. 89. – С. 1.
15. Баран С. Галицьке шкільництво в цифровім освітленню / Степан Баран // Діло. – 1912. – Ч. 62. – С. 2–3.
16. Баранова Б. В 50-ліття заснування першого українського жіночого товариства в Галичині / Блянка Баранова // Діло. – 1934. – Ч. 7. – С. 3–4.
17. Баранова Б. Наталія Кобринська – а український рух жіночий / Блянка Баранова // Український Голос. – 1926. – Ч. 18. – С. 4–5.
18. Баранова Б. Сучасні завдання українського жіноцтва / Блянка Баранова // ЖД. – 1926. – Ч. 6. – С. 4 ; Ч. 8. – С. 3.
19. Барвінок В. (Барвінський В.) Скошений цвіт (Виїмок з галицьких образків) / Василь Барвінок // Правда. – 1877. – Ч. 1. – С. 2–10 ; Ч. 2. – С. 46–57 ; Ч. 3. – С. 87–94 ; Ч. 4–5. – С. 182–185 ; Ч. 6. – С. 199–206 ; Ч. 7. – С. 233–240 ; Ч. 8. –С. 273–281 ; Ч. 9. – С. 318–326 ; Ч. 10. – С. 359–367 ; Ч. 11. – С. 408–418 ; Ч. 12. – С. 441–449 ; Ч. 13. – С. 473–476 ; Ч. 15. – С. 533–560 ; Ч. 16. – С. 598–614 ; Ч. 17. – С. 638–649 ; Ч. 18. – С. 679–686.
20. Барвінський О. Родинне і суспільне значінє руского жіноцтва / Олександр Барвінський // Руслан. – 1898. – Ч. 155. – С. 1 ; Ч. 156. – С. 1 ; Ч. 157. – С. 1–2 ; Ч. 158. – С. 1–2.
21. Бармак М. Олена Кисілевська : біографія, спомини, виступи, статті / Микола Бармак, Наталя Гулей. – Тернопіль, 1999. – 86 с.
22. Бачинська-Донцова М. На біжучі теми жіночого руху / М. Бачинська-Донцова // Наш Світ : альманах “Жіночої Долі” з додатком калєндаря на рік 1928. – Коломия, 1927. – С. 26–27 ; 87–90.
23. Бачинська-Донцова М. Особисте в ліриці Лесі Українки / Марійка Бачинська-Донцова // Наше Життя. – 1953. – Ч. 10. – С. 3–4.
24. Бачинська-Донцова М. Розвиток наших жіночих товариств / Марійка Бачинська-Донцова // На новий шлях : ілюстрований калєндар-альманах “Жіночої Долі” на звичайний рік 1927. – Коломия, 1926. – С. 14–17.
25. Бачинська-Донцова М. Праця в Т-ві “Українська Захоронка” / М. Бачинська-Донцова // Рідна Школа. – 1934. – Ч. 13–14. – С. 196–198.
26. Бачинська О. З нагоди десятиліття / Ольга Бачинська // ЖД. – 1935. – Ч. 17. – С. 5.
27. Бачинська О. З т-ва вакаційних осель / О. Бачинська, М. Ліщинська // Діло. – 1926. – Ч. 69. – С. 3–4.
28. Беднаржова Т. Августин Волошин – державний діяч, педагог-мислитель / Тетяна Беднаржова. – Львів : Основа, 1995. – 231 с.
29. Бережницька О. Ґімназия яко середник висшого образованя жіноцтва / Олена Бережницька // Звіт дирекциї приватної женьскої ґімназиї СС. Василиянок у Львові за шкільний рік 1906/7. – Львів, 1907. – С. 3–9.
30. Бережницька-Будз О. Кружок українських дівчат (До 100-ліття УЖРуху) / Олена Бережницька-Будз // Жіночий Світ. – 1985. – Ч. 2. – С. 5–8.
31. Березівська Л. Д. Освітньо-виховна діяльність київських просвітницьких това-риств (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Л. Д. Березівська. – К. : Молодь, 1999. – 191 с.
32. Бех І. Д. Виховання особистості. Сходження до духовності / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2006. – 272 с.
33. Білавич Г. Товариство “Рідна Школа” (1881-1939 рр.) / Галина Білавич, Борис Савчук. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1999. – 208 с.
34. Білецька М. Устав товариства опіки над служницями і робітницями під покровом Матери Божої / М. Білецька, В. Коцовська, О. Лежогубська. – Львів : Наклад. т-ва, 1905. – 15 с.
35. Біляк М. Союз Українок / Марія Біляк // Ілюстрований калєндар-альманах “Жіночої Долі” на рік 1938. – Коломия, 1937. – С. 74–76 ; 113–114.
36. Блажкевич І. В Мамин День / Іванна Блажкевич. – Львів : Наклад. вид-ва “Світ дитини”, 1931. – 32 с.
37. Блажкевич І. Дещо про виховання національних почувань / Іванна Блажкевич // ЖД : практичний калєндар-порадник для українського жіноцтва. – Коломия, 1930. – С. 3–23.
38. Блажкевич І. Діло в честь Тараса: сценічна картина у 2-х діях для підготовлення Шевченкових свят / Іванна Блажкевич. – Львів : Світ Дитини, 1924. – 16 с.
39. Блажкевич І. Діточий садок на селі в часі літніх робіт : практичні вказівки / Іванна Блажкевич. – Львів : [б. в.], 1930. – 70 с.
40. Блажкевич І. Драматичні твори для дітей / Іванна Блажкевич ; [передм., упоряд. творів та прим. В. Хоми]. – Тернопіль : Діалог, 1993. – 108 с.
41. Блажкевич І. Культурна людина / Іванна Блажкевич. – Львів : Самоосвіта, 1930. – Ч. 4. – 40 с.
42. Блажкевич І. Наші обов΄язки / І.Блажкевич // Жіночий Голос. – 1937. – Ч. 7. – С. 2–4.
43. Блажкевич І. Тарас у дяка : сценічна картина в 2 діях із життя Т. Шевченка / Іванна Блажкевич. – Львів : [б. в.], 1923. – 16 с.
44. Блажкевич І. Твердиня духа / Іванна Блажкевич // Жіночий Голос. – 1938. – Ч. 6. – С. 1–2.
45. Блажкевич І. О. Тези доповіді / І. О. Блажкевич. – Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України : відділ рукописів. – Ф. 243, оп. 10 , 4 арк.
46. Блажкевич І. Хто така українська селянка? / Іванна Блажкевич // Для Неї – все! : альманах “Жіночої Долі” з додатком калєндаря на рік 1930. – Коломия, 1929. – С. 170–174.
47. Блажкевич І. Як має працювати Жіноча Громада? / Іванна Блажкевич // Жіночий Голос. – 1936. – Ч. 4. – С. 5.
48. Блажкевич І. Який хосен з діточих садків? / Іванна Блажкевич // Рідна Школа. – 1932. – Ч. 7–9. – С. 104–106.
49. Блажкевичева І. Громадсько-суспільні завдання Жіночих Громад / Іванна Блажкевичева // Жіночий Голос. – 1936. – Ч. 3. – С. 5.
50. Бовуар С. Друга стать : у 2 т. / Сімона де Бовуар ; [пер. з фр. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко]. – К. : Основи, 1994–1995. – Т. 1. – 1994. – 390 с.
51. Богачевська М. Дума України – жіночого роду / Марта Богачевська. – К. : Воскресіння, 1993. – 110 с.
52. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому : жінки в громадському житті Укра¬їни, 1884-1939 / Марта Богачевська-Хом’як. – К. : Либідь, 1995. – 422, [1] c.
53. Богачевська-Хом’як М. Роля матері в родині / Марта Богачевська-Хом’як // Наше Життя. – 1994. – Ч. 12. – С. 4–6.
54. Богачевська-Хом’як М. Союз українок у міжвоєнний період / Марта Богачев-ська-Хом’як // Наше Життя. – 1991. – Ч. 3. – С. 7–9 ; Ч. 4. – С. 10–11 ; Ч. 5. – С. 9–11.
55. Богданський З. (Заклинський Б.) Коли матимемо красших учителів? / З. Богданський // Діло. – 1911. – Ч. 163. – С. 6.
56. Боднарук І. До історії першого українського жіночого альманаха / І. Боднарук // Жіночий Світ. – 1984. – Ч. 11–12. – С. 6–7.
57. Божена Нємцова // Русалка. – 1869. – Ч. 19. – С. 292–294.
58. Божук Г. Жіночий союз на Закарпатті в 20-30-х роках XX ст. (З історії Жіночого руху) / Ганна Божук // Українка в Світі. – 1992. – Ч. 3. – С. 7–11.
59. Божук М. Исторія и ґеоґрафія в школі / Миколая Божук // Учитель. – Ужгород, 1932. – Ч. 2. – С. 64–66.
60. Божук М. Національне выхованя и наша школа / М. Божук // Учитель. –Ужгород, 1930. – Ч. 7–10. – С. 113–124.
61. Бокль Г. Т. Влияние женщин на успехи знания / Г. Т. Бокль ; [пер. Г. Дилишина]. – СПб : Типогр. Тиблена, 1864. – 32 с.
62. Борейко О. М. Просвітницько-педагогічна діяльність громадських товариств Волині (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 ”Загальна педагогіка та історія педагогіки” / О. М. Борейко. – Житомир, 2004. – 21 с.
63. Браун Л. Женский вопрос, его историческое развитие и его экономическая сторона / Лили Браун ; [пер. с нем. А. Ачкасова и М. Кугеля]. – М. : Госиздат, 1922. – 556 с.
64. Брик І. Шкільництво меншостей в Чехословаччині / Іван Брик // Українська Школа. – 1925. – Зш. 10–12. – С. 3–10.
65. Буковина, її минуле і сучасне / за ред. Д. Квітковського, Т. Бриндзана, А.Жуков¬ського. – Париж ; Філадельфія ; Дітройт : Зелена Буковина, 1956. – 965 с.
66. Буковинка Л. Еманципація жінки / Леся Буковинка // ЖД. – 1935. – Ч. 18. – С. 3–4.
67. Буковинка Л. Мати й дитина (Живий образець) / Леся Буковинка // Самостійна Думка Української Матери. – 1931. – Ч. 3–4. – С. 17.
68. Буковинка Л. Педагогічні уваги для виховання в рідній хаті / Леся Буковинка // Самостійна Думка Української Матери. – 1932. – Ч. 5–6. – С. 9–10.
69. Буковинська Україна в рр. 1918–1922 // Громадський Вістник. – 1922. – Ч. 23. – С. 1–2.
70. Бурачинська Л. До фахової освіти / Лідія Бурачинська // Нова Хата. – 1938. –Ч. 10. – С. 1–2.
71. Бурачинська Л. На марґінесі конґресів / Лідія Бурачинська // Нова Хата. – 1934. –Ч. 7–8. – С. 2–3.
72. Бурачинська Л. Про завдання жіночої преси / Лідія Бурачинська // Нова Хата. – 1933. – Ч. 1. – С. 3–4.
73. Бухало Г. Сердечними, щирими, жіночими серцями... Сторінки історії Союзу Українок Волині, 20-і – 30-і роки XX ст. / Гурій Бухало // Літопис Волині. – Вінніпег, 1999. – Ч. 19–20. – С. 192–199.
74. Важкий удар для всього українського жіноцтва // Жіноча Воля. – 1938. – Ч. 8. – С. 1–2.
75. Вакаційна оселя в Старяві // Рідна Школа. – 1935. – Ч. 10. – С. 161–162.
76. Вандровка рускои молодіжи (ІІІ-тя Кореспонденція “Діла”) // Діло. – 1884, 28 липня.
77. Вахнянин Н. Подорож русинів до Праги / Наталь Вахнянин // Буковина. – 1891. – Ч. 15. – С. 2 ; Ч. 16. – С. 2–6.
78. В 25 роковини Української захоронки : [зб.]. – Львів : Наклад. тов-ва ”Українська захоронка”, 1927. – 32 с.
79. В. Друге жіноче віче / В. // ЛНВ. – 1902. – Кн. 6. – С. 28–29.
80. В 10-ліття Всеукраїнського Жіночого З’їзду // ЖД, 1931 : прак¬тичний калєн-дар-порадник для українського жіноцтва. – Коломия, 1930. – С. 152–155.
81. Великанович Д. За зміну “Lex Grabski” / Дмитро Великанович // Рідна Школа. – 1937. – Ч. 7. – С. 87–88.
82. Величко І. До ґенези видання першого жіночого альманаха “Перший Вінок” / Ірина Величко // Наша Книга : альманах ”Жіночої Долі” з додатком калєндаря на рік 1929. – Коломия, 1928. – С. 34–37.
83. Видатні постаті України : [біографічний довідник / Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В.А. Гайченко]. – К. : МАУП : Книжкова палата України, 2004. – 872 с.
84. Викупно дому Лесі Українки. Культ великої поетки об’єднує українське жіноцтво // Жінка. – 1937. – Ч. 19–20. – С. 2.
85. Висіцька Т. Три сходинки до самоствердження: освіта, трудова і громадська діяльність жінок Закарпаття / Таміла Висіцька. – Ужгород : Ліра, 2006. – 642 с.
86. Витанович І. На порозі новітнього українства (З починів органічної розбудови українського життя на межі 70-80-их років) / І. Витанович // Калєндар для всіх на рік 1937. – Львів, 1936. – С. 54–61.
87. Виховна діяльність Товариства Вакаційних Осель // ШВН. – 1934. – Кн. І. – С. 68.
88. Виховниця поколінь Константина Малицька: громадська діячка, педагог і письмен¬ниця / упоряд. Л. Бурачинська. – Торонто : СФУЖО, 1965. – 126 с.
89. Вихрущ А. В. Основи християнської педагогіки / А. В. Вихрущ, В. М. Кара-гозін, Г. Д. Тхоржевська. – К. : Освіта, 1999. – 168 с.
90. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : посіб. для студ. вищих навчальних закладів / Омелян Вишневський. – Дрогобич : Коло, 2003. – 528 с.
91. Відзначені за заслуги для народу // Народний ілюстрований калєндар товариства “Просвіта” на звичайний рік 1930. – Львів : Коштом Тов-ва “Просвіта” у Львові, 1929. – С. 147–153.
92. Відозва // Буковина. – 1902. – Ч. 11. – С. 3.
93. Відозва // Молода Україна. – 1901. – Ч. 4. – С. 141–143.
94. Відозва до руских родичів // Учитель. – 1896. – Ч. 7. – С. 106–107.
95. Відомі педагоги Прикарпаття : [біографічний довідник] / В. Полєк, Д. Дзвінчук, Ю. Угорчак. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1997. – Т. 1. – 203 с.
96. Відродження на чужині. 15-ліття діяльности ОУЖ у Великій Британії (1948-1963) / зібр. і зред. Г. Сесь і Н. Марченко. – Лондон : Вид-во ОУЖ у Великій Британії, 1967. – 324 с.
97. Відчит пр. Ю. Ловіцкого при нагоди перших загальних зборів філії Руского товариства педаґоґічного в Тернополи // Учитель. – 1896. – Ч. 1. – С. 2–7.
98. Вільде І. ”Дух часу” / Ірина Вільде // ЖД. – 1934. – Ч. 12–13. – С. 16–17.
99. Вільде І. Нові книжки з-під жіночого пера / Ірина Вільде // ЖД. – 1937. – Ч. 1–2. – С. 19.
100. Вільде І. Український Жіночий Конґрес / Ірина Вільде // ЖД. – 1934. – Ч. 14. – С. 2–6.
101. Вільшанецька В. Будуча жіноча виділова школа : педаґоґічний нарис / Володимира Вільшанецька // Учитель. – 1912. – Ч. 1. – С. 21–23 ; Ч. 2. – С. 56–58 ; Ч. 3. – С. 82–85 ; Ч. 4. – С. 115–116 ; Ч. 5. – С. 145–148 ; Ч. 6. – С. 185–188 ; Ч. 7. – С. 212–215 ;Ч. 8. – С. 246–247 ; Ч. 9. –С. 275–277 ; Ч. 10. – С. 314–318 ; 1913. – Ч. 11–12. – С. 347–352.
102. Вільшанецька В. Війна : зб. оповідань для дітей / Володимира Вільшанецька. – Львів : Веселка, 1933. – 16 с.
103. Вільшанецька-Жуковецька В. Виховання і навчання дитини / В. Вільшанецька-Жуковецька // ЖД. – 1931. – Ч. 4. – С. 5–6 ; Ч. 6. – С. 5 ; Ч. 8. – С. 5 ; Ч. 10. – С. 5 ; Ч. 12. – С. 5 ; Ч. 26. – С. 5 ; Ч. 28. – С. 4 ; Ч. 47. – С. 4 ; Ч. 48. – С. 6 ; 1932. – Ч. 1–2. – С. 7 ; Ч. 4. – С. 11–12 ; Ч. 5. – С. 5 ; Ч. 7. – С. 3–4 ; Ч. 10. – С. 7.
104. Вћнцковський Д. Школьництво въ Галичині / Дмитро Вћнцковський // Учитель. – 1872. – Ч. 4. – С. 13–14 ; Ч. 5. – С. 17–18 ; Ч. 6. – С. 21–22 ; Ч. 9. – С. 34 ; Ч. 10. – С. 37–38 ; Ч. 11. – С. 42.
105. Вісти з Руского Товариства педаґоґічного // Учитель. – 1896. – Ч. 7. – С. 108–110 ; 1897. – Ч. 6. – С. 92–93 ; Ч. 12. – С. 189–190.
106. Вісти з “Союза Українок” // ЖД. – 1929. – Ч. 12. – С. 2.
107. Віче львівських русинок // Діло. – 1911. – Ч. 28. – С. 5.
108. Віче укр.-руских дівчат // Діло. – 1904. – Ч. 24. – С. 1.
109. В.Л. (Малицька К.) З Лисенкового свята / В. Л. //Промінь. – 1904. – Ч. 11. – С. 74–75.
110. Вовк Л. П. Історія освіти дорослих в Україні : нариси / Людмила Петрівна Вовк. – К. : КДПУ, 1994. – 228 с.
111. Возняк М. Як дійшло до першого жіночого альманаха / Михайло Возняк. – Львів : [б. в.], 1937. – 88 с.
112. Волинський Союз Українок при праці // Жінка. – 1937. – Ч. 13–14. – С. 3.
113. Волкова І. О. Жіноче питання в Україні (ІІ половина ХІХ ст.) : дис. … канд. політ. наук : 23.00.04 / Волкова Ірина Олександрівна. – Одеса, 1995. – 165 с.
114. Волошин А. І. Вибрані твори / А. І. Волошин; [упоряд., в ст. та прим. О. В. Мишанича]. – Ужгород : ВАТ ”Вид-во Закарпаття”, 2002. – 528 с.
115. Волянюк Р. Я. Педагогічний аспект опіки дітей і молоді в Галичині (друга половина XIX – перша третина XX ст.) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01/ Волянюк Руслана Ярославівна. – Івано-Франківськ, 2005. – 220 с.
116. Воробець І. В. Освіта дорослих у Галичині (1891-1939 рр.) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Воробець Ірина Володимирівна. – Івано-Франківськ, 2001. – 204 с.
117. Ворон А. Народнє шкільництво на Підкарпатті / А. Ворон // Рідна Школа. – 1932. – Ч. 1. – С. 5.
118. Ворон А. Учительство на Підкарпатті / А. Ворон // Рідна Школа. – 1932. – Ч. 2. – С. 23.
119. Всепросвітянський зїзд // Народня Сила. – 1937. – Ч. 19. – С. 4.
120. Всесвітній Союз Українок // Жінка. – 1937. – Ч. 7–8. – С. 3–4.
121. В справі дівочого інститута в Станиславові // Учитель. – 1899. – Ч. 14. – С. 234.
122. В справі жіночої петиції до ради державної // Народ. – 1891. – Ч. 10–12. – С. 176.
123. В справі розв’язання “Союзу Українок” у Львові // ЖД. – 1929. – Ч. 7. – С. 2.
124. В справі студий женщин в унїверситетї // Учитель. – 1897. – Ч. 17. – С. 267–268.
125. В. Ш. Женскій вопросъ у насъ / В. Ш. // Карпатъ. – 1876. – Ч. 12. – С. 2–4 ; Ч. 13. – С. 2–4 ; Ч. 14. – С. 3 ; Ч. 15. – С. 3 ; Ч. 16. – С. 1–2.
126. Галичанка О. (Кисілевська О.). Жіноче питанє / О. Галичанка // Жіноче Діло : безплатний додаток до “Діла” : весна. – 1912. – 21 цьвітня. – С. 1.
127. Галичанка О. (Кисілевська О.). Про коедукацию / Ол. Галичанка // Жіноче Діло : безплатний додаток до “Діла”: осінь. – 1912. – 15 вересня. – С. 4.
128. Галичанка О. (Кисілевська О.) Циган / О. Галичанка // Неділя. – 1912. – Ч. 44. – С. 2–3.
129. Галущинський М. Дещо про народню освіту і виховання / Михайло Галущинський // Наша Мета. – 1919. – Ч. 14. – С. 4–5 ; Ч. 16. – С. 3–5.
130. Галущинський М. Позашкільна освіта. Народини – зміст – освітні уста¬но¬ви – організаційні форми / Михайло Галущинський // Шістьдесять літ, 1868-1928 : ювілейний альманах т-ва “Просвіта” у Львові. – Львів : Видання Т-ва “Просвіта”, 1927. – С. 4–30.
131. Галущинський М. Самоосвіта учительства / Михайло Галущинський // Учитель : [пед.-наук. зб.] – Львів : Наклад. учит. організації, 1925. – Т. 1. – С. 4–9.
132. Галя (Цегельська О.). “Красти!” / Галя // Неділя. – 1912. – Ч. 33. – С. 6.
133. Галя (Цегельська О.). Михась / Галя // Діло. – 1912. – Ч. 54. – С. 1.
134. Галя (Цегельська О.). Настуня / Галя // Діло. – 1912. – Ч. 53. – С. 1–2.
135. Ганкевич Л. Жінки в Горожанському Комітеті / Лев Ганкевич // Нова Хата. – 1934. – Ч. 11. – С. 2.
136. Ганкевич М. Отворенє читальні в Рудні і перший у читальні відчит про жіночу справу / М. Ганкевич // Народ. – 1890. – Ч. 2. – С. 187.
137. Ганкевич М. Про жіночу неволю в історичнім розвою / Михайло Ганкевич. – Львів : Вид-во “Академічного братства”, 1891. – 49 с.
138. Г. А. П. О женщинахъ. (Беседа на читальняныхъ вечеркахъ) / Г. А. П. // Неделя. – 1908. – № 13. – С. 194–196.
139. Гаращак Л. Молодь у Всеукраїнському Жіночому Конґресі / Любов Гаращак // Світ Молоді. – 1934. – Ч. 1. – С. 2–4.
140. Георгізова І. Л. Жіночі організації України в громадсько-політичному житті суспільства наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 ”Політичні інститути та процеси” / І. Л. Георгізова. – К., 2008. – 20 с.
141. Герасимович І. На тривогу! Основи української нації загрожені / Іван Герасимович. – Львів : [б.в.], 1929. – 152 с.
142. Герасимович І. Не скує душі живої і слова живого. Введення української мови в школах на Буковині / Іван Герасимович // Рідна Школа. – 1932. – Ч. 19–20. – С. 279.
143. Герасимович І. Українські школи під польською владою / Іван Герасимович. – Станіслав : [б. в.], 1924. – 16 с.
144. Герасимовичівна І. Відозва / Ірена Герасимовичівна // Народ. – 1892. – Ч. 15–18. – С. 166.
145. Герцюк Д. Д. Учительський рух на західноукраїнських землях (друга поло¬ви-на ХІХ – початок ХХ століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 “Теорія та історія педагогіки” / Д. Д. Герцюк. – К., 1996. – 24 с.
146. Геть з бідою! (промова п-ні Павлюх-Гузаревої на конгресі “Жіночої Громади”) / // Час. – 1929. – Ч. 107. – С. 1–2.
147. Гнатчук О. С. Українські жіночі організації на Буковині (80-ті рр. XIX –
30-ті рр. XX ст.) : дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / Гнатчук Оксана Степанівна. – Чернівці, 2001. – 211 с.
148. Гнатюк В. І ми в Европі, протест галицьких Русинів проти мадярського тисячолітя / Гнатюк, Франко // Житє і Слово. – 1896. – Т. 5. – С. 1–9.
149. Г. Никорович С. (Гніда-Никорович С.) Тепер і колись (Свята традиція бать¬ків) / Г. Никорович С. // Самостійна Думка Української Матери. – 1931. – Ч. 5–6. – С. 22.
150. Головні збори тов. “Жіноча громада” // Буковина. – 1906. – Ч. 47. – С. 3.
151. Головчанська У. Союз українок Галичини у 20-х – 30-х роках ХХ століття / Уляна Головчанська. – Івано-Франківськ : [б. в.], 1999. – 48 с.
152. Гомоннай В. В. Школа та освіта Закарпаття / В. В. Гомоннай, В. В. Росул, М. І. Талапканич. – Ужгород : Госпрозрахунковий редакц.-видавн. відділ Закарпатського комітету у справах преси та інформ., 1997. – 248 с.
153. Гончаренко С. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
154. Горак Р. Де верхи взносить наш Бескид гордий... : [іст.-краєзнавчі есеї] / Роман Горак. – Львів : Каменяр, 2007. – 175 с. : іл.
155. Горак Р. Ілюзії, ім’я яким любов : [докум. повість про Уляну Кравченко] / Роман Горак // Дзвін. – 1996. – № 5–6. – С. 98–128 ; № 7–8. – С. 98–128.
156. Горбачева Л. Азбука жіночого руху / Лідія Горбачева. – Львів : Наклад. Центр. Укр. жін. т-ва “Союз Українок” у Львові, 1937. – 32 с.
157. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський, О. Ставрояні, Л. Шкляр. – К. : Генеза, 1995. – 607 с.
158. Грамота про іменування редакторки “Жіночої Долі” почесним членом “С. У.” у Рівному // ЖД. – 1934. – Ч. 1. – С. 7.
159. Гр. Вр. (Врецьона Г.) Зоня. Безплатна учителька / Гр. Вр. – Львів : Наклад. ред. “Школьной Часописи”, 1883. – 80 с.
160. Гриневичева К. Ольга Кобилянська / К. Гриневичева, Д. Лежогубська // Громадський Вістник [Жіночий Вістник]. – 1922. – Ч. 35. – С. 6.
161. Грицан А. Просвітня зоря Прикарпаття : нариси про історію товариства ”Просвіта” на Прикарпатті між двома війнами (1921-1939) / Анатолій Грицан. – Івано-Франківськ : Сіверсія, 2001. – 179 с.
162. Громницький В. Вісти з Руского товариства педаґоґічного (Філія Тернопіль¬ська) / В. Громницький, А.Глодзинський // Учитель. – 1896. – Ч. 13. – С. 204–205.
163. Громницький В. Справозданє з діяльности філії Руского Товариства педаґо-ґічного в Тернополи від часу основаня до тепер / В. Громницький, Ю. Ловицький // Учитель. – 1896. – Ч. 5. – С. 71–72.
164. Груць Г. М. С. Русова і просвітницький рух в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 ”Теорія та історія педагогіки” / Г. М. Груць. – Тернопіль, 1999. – 20 с.
165. Грушевський М. [Рецензія] / Михайло Грушевський // Записки НТШ. – Львів, 1897. – Т. 18. – С. 48–49. – Рец. : Жіноча бібліотека. Кн. 3 : Наша доля : збірник праць ріжних авторів. – Львів : Видає Н. Кобриньска, 1896. – 143 с.
166. Грушевський М. Ілюстрована історія України / Михайло Грушевський. – [репр. відтворення вид. 1913 р.]. – К. ; Львів : [б. в.], 1993. – 524 с.
167. Грушевський М. Наталія Кобринська. Життя і творчість / М. Грушевський // ЛНВ. – 1900. – Т. 9, Кн. 1. – С. 1–23.
168. Грушевський М. С. Духовна Україна : [зб. творів] / М. С. Грушевський ; упоряд. та дод. І. Гирича, О. Дзюби, В. Ульяновського. – К. : Либідь, 1994. – 560 с.
169. Грушкевич З. Які є причини ще все в так великій мірі пануючого анальфабетизму на Буковині та якими способами його найлучше побороти / Зеновія Грушкевич // Bukowiner Schule. – 1913. – Ч. 1. – С. 31–40.
170. Гузарева-Павлюх О. Лист з Буковини / О. Гузарева-Павлюх // ЖД. – 1928. – Ч. 15. – С. 5.
171. Гундорова Т. Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської / Тамара Гундорова. – К. : Критика, 2002. – 272 c.
172. Гуркевич В. Русини-українці в галицьких середніх школах / В. Гуркевич // Молода України. – Львів. – 1900. – Ч. 1. – С. 31–38.
173. Г. Ц. (Цеглинський Г.) [Рецензія] / Г. Ц. // Зоря. – 1887. – Ч. 17. – С. 287–288; Ч. 18. – С. 307–308. – Рец.: Перший вінок : жіночий альманах, виданий коштом и заходом Наталії Кобриньскої і Олени Пчілки. – Львів : Друкарня НТШ, 1887. – 464 с.
174. Ґ. (Врецьона Г.) Вихованє нашихъ дівчатъ / Ґ. // Школьна Часопись. – 1886. – Ч. 17–18. – С. 131–132.
175. Ґ. Д. (Ґренджа-Донський В.) Свято 50-річчя Ірини Невицької / Ґ. Д. // Українське Слово. – 1936. – Ч. 4–5. – С. 23.
176. Ґендерний розвиток у суспільстві : конспекти лекцій / наук. ред.-упоряд. С. П. Юдіна; відп. ред. К. М. Левківський. – К. : ПЦ “Фоліант”, 2005. – 2-е вид. – 351, [1] с.
177. Ґеник С. 150 видатних українок / Степан Ґеник. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. – 236 с.
178. Ґренджа-Донський В. І Жіночий Конґрес в Ужгороді / В. Ґренджа-Донський // Українське Слово. – 1934. – Ч. 22. – С. 1.
179. Даниш Н. Наше шкільництво на еміґрациї у Відні / Н. Даниш // Ілюстро¬ваний калєндар товариства “Просвіта” на рік 1918. – Львів : [б. в.], 1917. – С. 265–274.
180. Дармограй Н. М. Жіночі об’єднання в Україні та їх грома