ОСВІТНЯ ДОКТРИНА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ТА ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (СЕРЕДИНА ХIX – XX ст.)

Краткое описание

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЩЕРБЯК ЮРІЙ АДАМОВИЧ

УДК 291. 2 : 282 (477) “18/19”

ОСВІТНЯ ДОКТРИНА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
ТА ЇЇ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (СЕРЕДИНА ХIX – XX ст.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант: доктор
педагогічних наук, професор
Вихрущ Анатолій Володимирович

Тернопіль - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ I
УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА І НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ЯК ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА 17
1.1. Історіографія проблеми 17
1.2. Церква як релігійно-національна інституція 30
1.3. Суспільно-педагогічна діяльність митрополитів 52
1.4. Просвітительська діяльність церкви 78
Висновки до I розділу 106
РОЗДІЛ II.
НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА
В ГАЛИЧИНІ 110
2.1. Організаційно-педагогічні передумови підготовки священиків
до душпастирської діяльності 110
2.2. Вплив священиків на морально-релігійне виховання молоді 122
2.3. Зміст, форми і методи катехитичної діяльності священиків
у навчальних закладах 136
Висновки до IІ розділу 160
РОЗДІЛ ІІІ.
ДОСВІД МОРАЛЬНО-РЕЛІГІЙНОГО ВИХОВАННЯ ГАЛИЧАН У ЦЕРКОВНИХ БРАТСТВАХ ТА МОЛОДІЖНО-РЕЛІГІЙНИХ
ОБ’ЄДНАННЯХ 164
3.1. Практика морально-релігійного виховання галичан у церковних братствах 164
3.2. Католицька Акція як чинник морально-релігійного виховання української молоді 175
3.3. Зміст, форми і методи морально-релігійного виховання галицької молоді в Марійських дружинах 188
Висновки до IІІ розділу 202
РОЗДІЛ ІV
ОСВІТНЬО-ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УМОВАХ ЕМІГРАЦІЇ 204
4.1. Причини, проблеми і перспективи української еміграції як чинник
збереження національної ідентичності 204
4.2. Особливості освітньо-культурної діяльності релігійних центрів
та організацій української діаспори 217
4.3. Просвітительська діяльність патріарха Й. Сліпого 251
Висновки до ІV розділу 266
РОЗДІЛ V.
ПРОСВІТНИЦЬКА РОБОТА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УРСР 269
5.1. Розвиток богословської науки та шкільництва у період Другої світової
війни (1939-1945 рр.) 269
5.2. Процес ліквідації Української Греко-Католицької Церкви: причини
і наслідки (1946-1953 рр.) 287
5.3. Активізація просвітницької діяльності “катакомбної” церкви в період десталінізації (1954-1964 рр.) 304
5.4. Тоталітарно-атеїстична система та діяльність греко-католицької церкви
(1965-1991 рр.) як історико-педагогічна проблема 329
Висновки до V розділу 353
РОЗДІЛ VІ.
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
В КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ 358
6.1. Легалізація УГКЦ в контексті державно-церковних відносин в Україні 358
6.2. Становлення та розвиток освітньої системи УГКЦ та її реалізація на
сучасному етапі 372
Висновки до VІ розділу 394
ВИСНОВКИ 399
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 406
ДОДАТКИ 477

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах глобалізації, ринкових відносин, розвитку новітніх технологій значно зростає роль освіти, яка б не тільки дала змогу забезпечити високий рівень професійних знань, а й сприяла духовному утвердженню людини в динамічному і швидко змінюваному світі. Українська держава увійшла в третє тисячоліття, взявши на озброєння нову гуманістичну парадигму освіти, спрямовану на розкриття творчого потенціалу особистості, її самореалізацію. Виховну стратегію затверджено у таких державних законодавчих актах, які набувають дедалі більшої значущості, як Закони України “Про шлюб і сім’ю”, “Про освіту”; Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті; Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти, Закон України “Про загальну середню освіту”, Концепція гуманітарного розвитку України. Відповідно до їхнього змісту, виховання молоді слід здійснювати на основі синтезу національних і загальнолюдських цінностей, формування у школярів національної свідомості та гідності, шанобливого ставлення до історії, релігії, культури, рідної мови, народних традицій і звичаїв, забезпечуючи становлення громадянина – патріота України як духовно багатої особистості. Особливого такту, виваженості, компетентності й толерантності потребує вирішення питання про визначення ролі, місця і механізмів дії релігії в освітньо-виховній сфері як середовищі формування нового покоління української нації. Релігійний чинник вважають сьогодні одним із провідних в її національно-духовному відродженні. З огляду на це для всебічного і гармонійного розвитку учнівської молоді важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на науковому осмисленні дійсності, а й на духовних, моральних і культурних надбаннях українського народу і людства загалом.
Нині у вітчизняній педагогіці з’являються дослідження, в яких аналізуються різні аспекти християнського виховання. Окремі аспекти цієї широкої проблеми вивчали такі відомі дослідники історії школи, освіти і педагогічної думки, як І. Бех, Л. Вовк, В. Галузинський, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Кемінь, І. Курляк, В. Лозова, В. Майборода, Н. Ничкало, О. Плахотнік, І. Прокопенко, Г. Пустовіт, Г. Сагач, М. Сметанський, М. Стель¬махович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Філіпчук, М. Ярмаченко. Християнство як світоглядна основа європейського суспільства та головний рушій освітньо-виховного процесу трактується у працях О. Вишневського,
А. Вихруща, В. Жуковського, Т. Тхоржевської, М. Чепіль. Предметом дисертаційних розвідок таких українських науковців, як С. Вдович,
Р. Волянюк, Л. Геник, Т. Ільїна, О. Каневська, І. Клими¬шин, І. Ковальчук,
В. Кузь, М. Кухта, І. Мищишин, В. Москалець, Н. Сабат, Р. Яковишин,
С. Ярмусь, Я. Яців, є висвітлення теоретичних і практичних проблем організації виховного процесу на засадах християнського світогляду. Педагогічні ідеї християнства активно обговорюються на сторінках освітянської преси та наукових конференціях.
Водночас в умовах становлення Української держави загострилися міжконфесійні стосунки, викликає занепокоєння стан духовної культури і моралі суспільства. Корозія усталених духовних цінностей стала наслідком прагматизації життя, пропаганди насилля, нехтування правовими, моральними, соціальними нормами, набуваючи масштабів глобальної суспільної проблеми. З огляду на це розробка теоретико-методичних основ християнського виховання, його соціально-культурна зорієнтованість потребують ґрунтовного дослідження й об’єктивного висвітлення традицій минулого. Важливим є аналіз особливостей процесу виховання на засадах християнської моралі, який сприяв би єдності національних інтересів і не спричинював певного протистояння, що спостерігається при вивченні основ християнської етики в загальноосвітніх школах.
Таким чином, актуальність вирішення теоретико-методологічних і методичних проблем християнської педагогіки і морально-релігійного виховання учнівської молоді, нагальна потреба у зміні традиційних підходів до організації навчально-виховного процесу, а також необхідність у наданні йому системного, особистісно орієнтованого гуманістичного спрямування зумовили вибір теми дослідження “Освітня доктрина Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні (середина ХІХ–ХХ ст.)”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота є складовою колективної теми науково-дослідницької та пошукової діяльності кафедри педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти “Закономірності розвитку освітніх систем” (протокол № 4 від 15. 12. 1998 р.).
Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (протокол № 3 від 25. 02. 2005 р.) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 7 від 27. 09. 2005 р.).
Мета дослідження – виявити та узагальнити основні тенденції розвитку освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви та етапи її впровадження протягом досліджуваного періоду.
Основні завдання дослідження:
1. Виявити суспільно-політичні та соціокультурні передумови розвитку освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви; обгрунтувати періодизацію та простежити еволюцію головних тенденцій розвитку теоретико-методичних основ християнського виховання в досліджуваний період.
2. Виокремити і теоретично обґрунтувати концептуальні положення теорії й практики морально-релігійного виховання, розроблені в процесі науково-педагогічної діяльності духовенства в Галичині.
3. Розкрити специфіку роботи і зміст діяльності громадських організацій релігійного спрямування, церковних братств та визначити можливості використання їхнього досвіду в сучасних умовах.
4. Схарактеризувати особливості освітньо-виховної діяльності зарубіжних релігійних центрів та організацій української діаспори.
5. Дослідити закономірності розвитку просвітницької роботи Української Греко-Католицької Церкви у радянський період.
6. Проаналізувати освітні напрями діяльності Української Греко-Католицької Церкви в умовах сучасного державотворчого процесу в Україні.
7. Обґрунтувати прогностичні аспекти творчого використання прогресивних ідей національного досвіду просвітницької діяльності церкви в умовах реформування української освітньої системи.
Об’єкт дослідження – християнське виховання в Україні.
Предмет дослідження – концептуальні засади освітньої доктрини та діяльності Української Греко-Католицької Церкви в Україні (середина ХІХ–ХХ ст.).
Концепція дослідження полягає в характеристиці засад освітньої доктрини церкви, спрямованої на підготовку особистості до засвоєння і творчого розвитку духовної культури народу.
Стрижневою ідеєю дослідження є висвітлення широкомасштабної освітньо-виховної, громадсько-культурної й благочинної діяльності церкви в період національно-культурного відродження та визвольних змагань українського народу за збереження його етнічної самобутності, а також з’ясування її ролі в захисті надбань вітчизняної культури, у плеканні рідної мови, збереженні національної школи від асиміляційної політики урядів чужоземних країн.
Концепція дослідження охоплює три взаємопов’язані концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї.
Методологічний концепт базується на використанні переваг системного підходу в єдності структурної, функціональної та теоретичної моделей, урахуванні особливостей національних традицій і ролі особистості в історії.
Теоретичний концепт передбачає виявлення основних положень теорії і практики морально-релігійного виховання, розроблених представниками церкви, а також визначення загальних особливостей освітньої доктрини на західноукраїнських землях у досліджуваний період. Духовенство теоретично обґрунтувало мету, головні завдання, принципи, форми, засоби та методи морально-релігійного виховання, котрі базувалися на засадах християнської моралі. Конкретизація мети виховання зумовила виокремлення трьох рівноправних її складових: індивідуальної, суспільної й релігійної. Завдяки наявності останньої виховна мета наповнюється новим духовним змістом. Першочерговим і найвищим виховним завданням стає моральна досконалість особистості. Фундаментальні особливості релігійної складової та їхня пріоритетність серед переліку завдань усіх виховних напрямів є тими чинниками, що формують базовий і основоположний характер морально-релігійного виховання. З огляду на це духовенство та видатні педагоги вважають, що стрижневим і домінантним напрямом усього процесу національного виховання є насамперед моральне.
Оскільки теорія морального виховання передбачає обґрунтування закономірностей процесу формування відповідних рис характеру людини, а також її спрямування до конкретних дій, активної доброчинної діяльності, цей напрям повинен мати пріоритетне значення в роботі всіх виховних суспільних інституцій: родини, дошкілля, середньої, фахової і вищої школи, громадських організацій.
Ґрунтовний аналіз та оцінювання позитивного історичного досвіду, проблем і недоліків досліджуваної проблеми в минулому можуть бути основою для вирішення наявних суперечностей інтелектуального і духовного розвитку особистості, а також моделювання змісту сучасної української освіти та виховання.
Технологічний концепт базується на розробці нових форм і методів активної творчої діяльності молоді, спрямованої на утвердження моральних цінностей в умовах нових історичних викликів.
Методологічною основою дослідження є: філософські положення про теорію наукового пізнання, об’єктивний, системний та історичний підхід до аналізу педагогічних явищ; положення про зв’язок історії з сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини визначних педагогів у навчально-виховній практиці; положення про взаємозв’язок загальнолюдського і національного формування всебічно розвиненої, гуманної особистості та її духовності; національна зумовленість освіти і виховання культурно-історичним досвідом української педагогіки і шкільництва. Методологічними орієнтирами дослідження стали ідеї та настанови, висвітлені у державних нормативних документах України з проблем національної освіти і виховання.
Методи дослідження: для досягнення визначеної у дисертації мети і вирішення вищевказаних завдань використані теоретичні та емпіричні методи дослідження. Теоретичні: науково-бібліографічний метод вивчення архівних, бібліотечних і музейних каталогів, фондів, описів і бібліографічних видань, класифікація та систематизація літературних джерел з метою виявлення опорної джерельної бази й об’єктивних даних щодо освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви та її впровадження в Україні середини ХІХ–ХХ ст.; контент-аналіз філософської, історико-педагогічної, релігійної, психолого-педагогічної та спеціальної як вітчизняної, так і зарубіжної наукової літератури відповідно до теми дослідження; метод теоретичного аналізу і синтезу наявного педагогічного досвіду освіти з проблем морально-релігійного виховання, що дало змогу з’ясувати сучасний стан теорії та практики, підходи і напрями становлення та розвитку педагогічних ідей у цій галузі, визначити методологічні та теоретичні основи досліджуваної проблеми, врахувати вітчизняний і зарубіжний досвід в обґрунтуванні змісту та структури активних організаційно-педагогічних форм, засобів і методів морально-релігійної освіти і виховання української молоді; інтерпретація та узагальнення опрацьованих матеріалів для формування висновків, рекомендацій і для визначення шляхів подальшого розвитку педагогічної освіти в Україні. Емпіричні: психологічні та педагогічні методи збору емпіричних даних (опитування, моделювання навчально-виховних ситуацій), якісний аналіз їхніх результатів, методи статистичного опрацювання результатів дослідження, що в сукупності дало змогу підтвердити ефективність функціональної моделі морально-релігійної освіти і виховання особистості у навчально-виховному процесі багатьох молодіжних організацій релігійного спрямування та різного типу загальноосвітніх навчальних закладів.
Теоретичну основу дослідження становлять: філософські концепції з вивчення особистості (Арістотель, Ф. Бекон, М. Бердяєв, Г. Гегель, І. Кант, Б. Паскаль, Платон, М. Реріх, Сенека, Сократ, В. Соловйов, П. Чаадаєв); положення та висновки з історії національної культури (Д. Антонович, В. Винниченко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, Д. Донцов, М. Драгоманов, В. Костомаров, Б. Лончина, О. Субтельний, І. Франко, Д. Чижевський); дослідження основ і механізмів морального виховання (О. Духнович, Я. А. Коменський, М. Макаренко, Г. Сковорода, М. Стельмахович, В. Сухомлинський, К. Ушинський, П. Юркевич); теорія формування змісту морально-релігійного виховання (Г. Ващенко, О. Вишневський, Є. Жарський, В. Жуковський, О. Кульчицький, І. Огієнко); ідеї визначних культурно-громадських діячів і відомих галицьких педагогів про наукові основи організації навчально-виховного процесу (П. Біланюк, М. Галущинський,
В. Левицький, О. Макарушка, С. Перський, І. Раковський, І. Ющишин,
Л. Ясінчук); педагогічна спадщина представників українського духовенства, в якій проаналізовано теоретико-методичні засади християнської педагогіки (М. Барановський, І. Бартошевський, Ю. Дзерович, Г. Костельник,
М. Конрад, О. Лещук, І. Назарко, Й. Осташевський, І. Ортинський, Й. Сліпий, А. Шептицький); наукові положення про діяльність греко-католицької церкви та її вплив на вирішення завдань морально-релігійного виховання молоді
(І. Бойко, О. Гринів, М. Ваврик, А. Васьків, А. Великий, Ю. Волошин,
В. Мокрий, С. Мудрий, І. Нагаєвський, А. Сапеляк, М. Стахів,
Ю. Федорів, С. Цьорох), про феномен українського греко-католицизму
(Б. Гудзяк, І. Гарасим, С. Кияк, Н. Мадей, І. Мончак, О. Недавня, О. Турій), про суспільно-політичну та культурно-просвітницьку діяльність УГКЦ
(А. Васьків, С. Гелей, С. Гнот, О. Єгрешій, Б. Іванишин, О. Киричук, О. Красівський, М. Кугутяк, М. Лозинський, М. Москалюк, І. Паславський, В. Перевезій, Я. Стоцький, О. Сурмач, Б. Трофим’як, М. Швагуляк); розробки, де висвітлено проблеми морально-релігійного виховання особистості на засадах православ’я (І. Власовський, О. Воронін, Т. Ільїна, І. Ісіченко, В. Карагодін, О. Каневська, О. Кравченко, Д. Степовик, Д. Пащенко, Л. Рощина, М. Талалай, Т. Тхоржевська).
Теоретичною базою дисертації також стали концептуальні ідеї педагогів (І. Бех, Л. Ваховський, А. Вихрущ, Л. Вовк, В. Галузинський, М. Євтух, Т. Завгородня, І. Курляк, В. Майборода, Н. Ничкало, О. Плахотнік, Г. Пустовіт, І. Руснак, Г. Сагач, М. Сметанський, М. Стельмахович, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Філіпчук, М. Чепіль, Л. Штефан, М. Ярмаченко); грунтовні дослідження становлення і розвитку українського шкільництва та педагогічної думки Галичини (М. Барна, Г. Білавич, І. Гаврищак, Д. Герцюк, С. Коляденко, С. Лаба, Д. Пенішкевич, В. Моцюк); рекомендації сучасних педагогів-науковців, присвячені теоретичним і практичним аспектам організації виховного процесу на засадах християнського світогляду (Р. Волянюк, Л. Геник, В. Жуковський, І. Климишин, І. Ковальчук, В. Кузь, М. Кухта, І. Мищишин, В. Москалець, Н. Сабат, Р. Яковишин, С. Ярмусь,
Я. Яців).
Джерельну базу дослідження становлять документи й матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України): ф. 1 – Президії Верховної Ради УРСР, ф. 4648 – Уповноважених Ради у справах Руської православної церкви та Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР; Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України): ф. 1 – ЦК Компартії України; Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУ у Львові): ф. 129 – Львівський Ставропігійський інститут, м. Львів; ф. 146 – Галицьке намісництво, м. Львів; ф. 178 – Крайова шкільна рада; ф. 179 – Кураторія львівського шкільного округу, м. Львів;
ф. 201 – Греко-католицька митрополича консисторія, м. Львів (1806–1945),
ф. 309 – Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів; ф. 310 – Український університет у Львові, ф. 348 – Товариство “Просвіта”, м. Львів, ф. 358 – Шептицький Андрей – уніатський митрополит (1865–1944), ф. 359 – Назарук Осип Тадейович – адвокат, письменник, громадський і політичний діяч (1883–1940), ф. 408 – Греко-католицький митрополичий ординаріат, ф. 475 – Віденська митрополича консисторія, м. Львів, ф. 508 – Марійське товариство молоді, м. Львів, ф. 684 – Протоігуменат монастирів чину св. Василія Великого, м. Львів (1883–1944); Державного архіву Тернопільської області (ДАТО): ф. 52 – Тернопільський окружний шкільний інспекторат, м. Тернопіль Тернопільського воєводства (1933–1939), ф. 161 – Тернопільське окружне управління союзу “Товариства шкіл людових”, ф. 194 – Тернопільська шкільна рада, ф. 231 – Тернопільське воєводське управління, м. Тернопіль, ф. р. 3239 – Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1945–1965), ф. р. 3240 – Уповноважений Ради у справах Руської православної церкви при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1950–1965), ф. р. 3241 – Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РМ УРСР по Тернопільській області, м. Тернопіль (1966–1987), ф. р. 3429 – Управління служби безпеки України по Тернопільській області, м. Тернопіль (1939–1963), ф. р. 3432 – Колекція документів і матеріалів про визвольні змагання ОУН-УПА (1940–1998).
Опрацьовано закони Австро-Угорської імперії, Польської держави, статути, звіти, протоколи засідань громадських товариств. Вивчено матеріали Центральної наукової бібліотеки НАН України імені Володимира Вернадського; Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України (відділи рідкісної книги та україніки), Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, бібліотек Львівської богословської академії, Львівського національного університету імені Івана Франка (відділи україніки та рідкісної книги), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Івано-Франківської теологічної академії греко-католицької церкви, науково-довідкової бібліотеки Державного архіву Тернопільської області, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Тернопільського національного економічного університету, Тернопільського краєзнавчого музею, Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Й. Сліпого.
Окрема група джерел – публікації таких періодичних видань: “Наша школа”, “Газета школьна”, “Українська школа”, “Рідна школа”, “Шлях виховання й навчання”, “Учительський голос”, “Учитель”; релігійних: “Альманах Українських Богословів”, “Богословіє”, “Вісник Станіславської єпархії”, “Львівські Архієпархіальні відомості”, “Мета”, “Місіонер”, “Нива”, “Шематизм духовенства Львівської архієпархії”; діаспорних часописів: “Авангард”, “Благовісник”, “Вісті з Риму”, “Визвольний шлях”, “За рідну церкву”, “За патріархат”, “Свята Софія”, “Сучасність”, “Патріархат”. Використано також статистичні відомості, збірники документів, навчальні плани та програми, хроніки та статути діяльності загальноосвітніх педагогічних закладів Галичини досліджуваного періоду, підручники та посібники, монографії, дисертації, автореферати, сучасну науково-педагогічну та історичну періодику, діаспорні мемуарні видання, збірники наукових праць, довідково-бібліографічну літературу, результати історико-педагогічних досліджень тощо.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період від другої половини ХІХ ст. до кінця ХХ ст. Вибір нижньої межі дисертаційної роботи зумовлений активізацією національно-культурного, духовного життя українців Галичини, яке органічно було споріднене з церковною інституцією та освітніми перетвореннями (революційні події 1848–1849 рр., створення Головної Руської Ради сприяли зародженню уявлень про національне шкільництво в колах української духовної інтелігенції та створювали умови для розвитку структурних елементів виховної системи УГКЦ). Верхня межа збігається з кінцем ХХ ст., коли після реалізації політики державного атеїзму, у першому десятиріччі незалежності України, було розроблено нові концептуальні підходи до питань релігії та церкви з боку держави. Процес відродження незалежної демократичної України з її прагненням увійти повноправним членом у світову спільноту передбачає всебічне втілення в суспільне та індивідуальне життя цивілізаційних основ життєустрою на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад. Саме завдяки таким хронологічним межам дослідження є можливість отримати цілісну картину розвитку християнського виховання в нашій країні, виявити його закономірності, історичний зв’язок проблем минулого і сьогодення.
Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше:
• теоретично узагальнено на основі цілісного аналізу в історичній ретроспективі розвиток освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви;
• розкрито суспільно-політичні, соціокультурні та організаційно-педагогічні передумови становлення системи греко-католицької освіти;
• досліджено ефективність базових моделей освітньої доктрини церкви: структурна (загальноосвітні заклади, духовні навчальні установи, освітньо-виховна діяльність чернечих чинів, мирянські організації, благодійницькі заклади, система підготовки, перепідготовки викладачів і підвищення кваліфікації духовенства, видавничо-поліграфічна база, засоби масової інформації), функціональна (форми: богослужіння, реколекції, екзорти, уроки релігії, академії, прощі до святих місць; засоби: молитва, духовна література і музика, сакральне мистецтво, хоровий церковний спів, народно-релігійні свята й традиції; методи: формування свідомості, досвіду громадської поведінки, стимулювання і оцінки діяльності) та теоретична (мета виховання, виховний ідеал, принципи та завдання морально-релігійного виховання);
• запропоновано періодизацію розвитку теоретико-методологічних і методичних основ християнського виховання в досліджуваний період (перший етап “інституційне становлення і розвиток структурних елементів виховної системи церкви” (1848–1900 рр.), другий “формування теоретичних засад освітньої доктрини УГКЦ” (1901–1918 рр.), третій “утвердження освітньої доктрини церкви у виховних інституціях різного рівня і громадських організаціях” (1919–1938 рр.), четвертий “збереження системи морально-релігійного виховання в умовах окупаційного режиму” (1939–1945 рр.), п’ятий “реалізація освітньої доктрини УГКЦ в умовах підпілля” (1946–1991 рр.), шостий етап “реалізація концептуальних засад освітньої доктрини церкви в незалежній Україні” (серпень 1991 р. – донині);
• виявлено й схарактеризовано провідні тенденції розвитку теоретико-методичних основ християнського виховання на західноукраїнських землях (середина ХІХ–ХХ ст.);
• узагальнено значний обсяг джерел, які розкривають концептуальні положення теорії й практики морально-релігійного виховання, розроблені в процесі науково-педагогічної діяльності духовенства в Галичині;
• подано загальну наукову картину просвітницької діяльності церкви в радянський період, зокрема висвітлено роль духовенства для збереження національних засад морального виховання;
• схарактеризовано освітньо-культурний досвід співпраці школи, церкви і громадськості, в тому числі опікунської діяльності чернечих чинів (створення закладів дошкільної ланки: сиротинців – установ інтернатного типу, захоронки – закладів неповного дня);
Подальшого розвитку набули:
• основні дефініції теоретико-методичних основ християнського виховання (“морально-релігійне виховання”, “християнська педагогіка”, “освітня доктрина церкви”);
• характеристика системи релігієзнавчої освіти в умовах становлення незалежної України;
• дослідження шляхів впливу християнства на розвиток концептуальних засад вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування;
• обґрунтовання шляхів творчого використання педагогічного доробку культурно-освітніх і релігійних діячів греко-католицької церкви в сучасній теорії та практиці морального виховання учнів.
У процесі дослідження уточнено:
• внесок суспільно-педагогічної діяльності митрополита А. Шептицького та патріарха Й. Сліпого у розвиток української науки;
• особливості освітньо-виховної діяльності релігійних центрів та організацій української діаспори;
• зміст, форми і методи катехитичної діяльності священиків у навчальних закладах різного типу.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у практичній розробці положень національного змісту навчання і виховання в школі; у підготовці підручників і навчальних посібників із загальної педагогіки, історії педагогіки та вітчизняної історії, релігієзнавства; у процесі викладання курсів “Історія педагогіки України”, окремих тем із курсу “Соціальна педагогіка”, спецкурсів “Теорія та методика морального виховання української молоді”, “Християнська етика” для студентів вищих педагогічних закладів різних рівнів акредитації, в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а також для підготовки катехитів і вчителів християнської етики. Крім того, зроблені узагальнення сприятимуть подоланню стереотипів педагогічного мислення, творчому використанню історичного вітчизняного освітнього досвіду в сучасних умовах перебудови українського шкільництва, зокрема, у вирішенні окремих соціальних проблем й організації позаурочної та позашкільної виховної роботи в середніх школах, спрямованої на моральне виховання учнів.
На різних етапах наукового пошуку впровадження результатів дослідження в практику навчального процесу середніх і вищих закладів освіти здійснювалося в таких формах: ознайомлення викладачів і науковців з основними результатами дисертаційної роботи шляхом доповідей на засіданнях кафедр, учених рад, методичних семінарів, що проводилися в різних наукових закладах: у Тернопільському експериментальному інституті педагогічної освіти (довідка № 22 від 03. 03. 2008 р.), Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 1/378 від 20. 02. 2008 р.), Бердянському державному педагогічному університеті (довідка № 64/322-08 від 14. 02. 2008 р.), Мелітопольському державному педагогічному університеті (довідка № 417/16-19 від 12. 02. 2008 р.), Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (довідка
№ 17-14/351 від 14. 02. 2008 р.), Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка (довідка № 0930/01-37/47 від 22. 02. 2008 р.).
Особистий внесок здобувача полягає у праці, написаній у співавторстві з Т. Тхоржевською та І. Мищишин “Теоретико-методичні основи християнської педагогіки. Історико-педагогічний аспект” (м. Тернопіль, 2002), де авторськими є такі розділи: ІІ. УГКЦ і національно-культурне відродження Галичини; ІІІ. Освітньо-виховна діяльність духовенства в Галичині; ІV. Методика релігійно-морального виховання учнівської молоді; монографії “Концептуальні засади освітньої доктрини Української Греко-Католицької Церкви в ХХ столітті”, що стала стипендіатом дослідної Фундації ім. О. Ольжича у галузі гуманітарних наук (м. Київ, 2007).
Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом їхнього оприлюднення на міжнародних конференціях: “Кременецький ліцей у контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині
ХХ ст.” (м. Кременець, 2008), “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (м. Донецьк, 2008), “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (м. Ніжин, 2007), “Культура народів України (література, мистецтво, релігія, народні традиції)” (м. Тернопіль, 2007), “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті” (м. Львів, 2006), “Цінності християнської культури як фактор духовно-морального формування особистості” (м. Київ, 2002); всеукраїнських – “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (м. Чернівці, 2003); “Кардинал Йосип Сліпий і сучасність” (м. Івано-Франківськ, 2002); регіональній – “Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства” (м. Тернопіль, 2004), науково-практичних конференціях, а також на щорічних звітних конференціях кафедр педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (1997–2008 рр.) та українознавства Тернопільського національного економічного університету (2006–2008 рр.).
Публікації. Результатами дослідження є 31 опублікована наукова і науково-методична праця (без співавторства – 29). Зокрема, це 2 монографії (1 у співавторстві), 22 статті у фахових періодичних науково-педагогічних виданнях, 2 навчально-методичних посібники (1 у співавторстві), 5 статей у збірниках матеріалів наукових конференцій.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук “Система морального виховання учнів загальноосвітніх шкіл Галичини (1900–1939 рр.)” захищена в 2000 р. Матеріали кандидатської наукової роботи у тексті докторської не використовувалися.
Структура та обсяг дисертації. Дослідження складається зі вступу, шести розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел. Вона викладена на 507 сторінках, містить
11 таблиць, 3 рисунки, 24 додатки на 45 сторінках. Список використаних джерел становить 1082 найменування, з яких: 19 польською мовою,
117 архівних справ на 69 сторінках. Основний зміст дисертаційної роботи подано на 405 сторінках тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Освітньо-виховна діяльність Української Греко-Католицької Церкви як релігійно-національної інституції стала водночас важливим чинником, невід’ємною складовою і результатом національно-культурного відродження України в середині XІХ–XX ст. Під впливом національно-культурного відродження відбулася еволюція поглядів на розвиток національної школи і мети виховання. Протягом досліджуваного періоду педагогічні ідеї, еволюціонувавши на базі мовно-літературного етнографізму, парафіяльної школи, належності до греко-католицького обряду та принципу народності, набули політичної незалежності і сприяли розбудові системи шкільництва на національних засадах.
Відповідно до динаміки процесу становлення національної ідентичності українців Галичини в ХІХ ст., визначено основні тенденції педагогічної діяльності УГКЦ, окреслено головні її етапи. Принципове значення для вивчення історії становлення та розвитку освітньої доктрини церкви має її наукова періодизація. Кожен із шести етапів зумовлений об’єктивними закономірностями історичного і національно-культурного поступу, особливостями становлення та розвитку шкільництва, специфікою еволюції предмета дослідження, тобто для періодизації використано критерії, поширені в історико-педагогічних працях.
2. Науково-педагогічна діяльність духовенства в Галичині є цінним джерелом для опрацювання теоретико-методичних і методологічних аспектів національної системи виховання. Встановлено, що вагоме місце в душпастирській діяльності священиків посідала їхня катехитична робота у навчально-виховному процесі шкіл різного типу. Для поліпшення професійної діяльності вчителів релігії важливе значення мало заснування на початку ХХ ст. Товариства Руських Катехитів, проведені заходи якого (педагогічні з’їзди, наукові конференції, гурткова робота, видання підручників та творів катехитичного змісту тощо) дали змогу отцям-катехитам підвищити результати власної праці та досягти високого рівня педагогічної майстерності. Результативність навчально-виховного процесу на уроках релігії в школах Галичини переважно залежала від двох чинників: особистісних якостей характеру вчителя, що однаковою мірою мав володіти як грунтовними теологічними, так і психолого-педагогічними знаннями, а також від запропонованих спеціальних педагогічних технологій.
Наголошено на освітньо-виховній діяльності керівника церкви А. Шептицького, спрямованій на організацію власної національно-виховної системи. Митрополит брав активну участь у боротьбі українців за створення національного університету, відстоював права українських студентів, виступав перед місцевою владою на захист рідної мови, що наблизило його до освітнього середовища галичан. У посланнях та зверненнях новопризначений владика зосереджував увагу священиків на необхідності як матеріально, так і морально підтримувати українські просвітні установи. За церковні кошти він регулярно відправляв талановиту молодь учитися у країни Західної Європи. В 1928 р. заснував Богословську академію у м. Львів, що стала європейським вищим навчальним закладом, де на відповідному рівні велася як навчально-виховна, так і науково-дослідна робота викладачів та студентів. А. Шептицький спрямовував зусилля не тільки на розвиток вищої освіти, він розумів значення і вагу для українців початкової та середньої школи. Головним організатором середньої освіти у той період було Товариство “Рідна школа”. З метою надання ефективної допомоги цьому товариству в 1933 р. створено Митрополичу шкільну раду, яка регулярно вивчала проблеми українського шкільництва, пропонуючи шляхи їхнього вирішення. Сприяючи розвитку світських освітніх закладів та організацій, митрополит акцентував увагу на участі юного покоління в церковному та національному житті. За допомогою послань і звернень він намагався залучити духовенство до тісної співпраці з інтелігенцією та освітніми організаціями, вбачаючи в цьому один із шляхів національного розвитку українців.
3. Усупереч складним соціально-економічним умовам, що сформувалися на початку ХХ ст. у Галичині, значно пожвавлюється культурно-просвітницька діяльність громадських і церковних організацій. Шляхом заснування різних самодіяльних релігійних об’єднань та молодіжних католицьких організацій УГКЦ розгортає широкомасштабну освітньо-виховну, громадсько-культурну й благочинну роботу, спрямовану на підвищення рівня національної свідомості й духовної культури українців. Наголошено на заснуванні перших громадських релігійних об’єднань, Марійських дружин, які діяли при українських гімназіях, інститутах, учительських семінаріях, фахових і вищих школах, а також на розширенні мережі громадських організацій під опікою церкви (поява Католицької Акції, Українських Католицьких Союзів). Охоплюючи широкі верстви населення краю як у соціальному, так і віковому аспектах, товариства метою діяльності визначали морально-релігійний вишкіл, підвищення рівня освіченості, вихованості й громадянської зрілості не лише своїх членів, а й усієї громадськості та розгортання широкої харитативної роботи.
Теоретичний і практичний доробок громадських організацій релігійного спрямування, прогресивні ідеї релігійно-освітніх діячів і педагогів кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. не втратили актуальності й нині. Ґрунтовне вивчення, широке висвітлення й творче використання їхньої спадщини на практиці забезпечить дотримання принципів єдності, спадкоємності традицій поколінь у розвитку педагогічної науки.
4. Українська Католицька Церква, відіграючи роль духовної берегині народу і базуючись на специфіці життя в новій релігійно-культурній ситуації в умовах еміграції, розгорнула активну просвітительську діяльність, стала центром притягання і збереження етнічної ідентичності для всіх українців у діаспорі. Під впливом греко-католицького духовенства в країнах Північного та Латиноамериканського континентів, а також в Австралії створені напіврелігійні організації мирян (Український християнський рух, Українське патріархальне світове об’єднання за “Єдність Церкви і народу”, Союз католицьких жінок, Товариство католицького студентства “Обнова”, Українське католицьке юнацтво, “Свята Софія” та ін.), які діють як на міжнародному, так і на регіональному рівнях. На основі аналізу організаційно-культурної, доброчинної та освітньо-виховної роботи вищезазначених товариств виокремлено головні напрями їхньої діяльності: побудова християнського суспільства на духовно-культурних засадах; збереження національно-культурних цінностей; організація системи українського шкільництва та освіти (популярно-наукова серія викладів з історії України та церкви; виклади для випускників “Рідної школи” з метою підвищення їхньої кваліфікації як вчителів у системі суботніх шкіл; курси української мови для американців українського походження); морально-релігійне виховання членів української громади (сприяння підвищенню рівня та якості духовної освіти, розвитку релігійної преси та видання теологічно-богословської літератури); співпраця з українськими студентськими організаціями; поширення екуменічної ідеї серед українців різних конфесійних напрямів тощо.
У мережі навчально-освітніх закладів УГКЦ (поза межами України церква має понад 30 спеціальних навчальних закладів (колегій, семінарій, академій та університет) Український католицький університет, який заснував Й. Сліпий у 1963 р. у м. Рим, посів провідне місце. Ця установа стала центром української науки та культури в напряму підготовки високоосвіченої інтелігенції, яка мала бути готовою до побудови незалежної держави, творчої участі у розвитку національної, духовної, матеріальної культури, а отже, до вселюдської. Високий науково-методичний рівень професорсько-викладацького складу, належна організація навчально-виховного процесу і відповідна матеріально-технічна база університету засвідчували великі потенційні можливості української педагогічної науки.
5. На основі вивчення особливостей просвітницької роботи УГКЦ в умовах СРСР виокремлено таких п’ять субперіодів, які дали змогу виявити спільні закономірності, що відбулися у цьому процесі.
У період першої окупації Західної України було розпочато кампанію проти політичної системи західноукраїнського суспільства, церкви загалом та національного шкільництва зокрема. Наслідком цих насильницьких дій із боку “визволителів” стало закриття духовної академії, семінарії та всіх релігійних шкіл, а також припинення видання релігієзнавчої періодики та католицької літератури.
Вважаючи церкву суттєвою перешкодою на шляху реалізації плану повної атеїзації суспільного життя, радянська влада визначила курс на поступове, планомірне її руйнування. Впродовж післявоєнного періоду чітко простежується тенденція до русифікації загальноосвітньої школи і водночас до активізації географічної мобільності росіян у всіх сферах суспільно-політичного буття УРСР.
Хрущовський етап, хоч і не легалізував УГКЦ, однак забезпечив довгоочікувану свободу для ув’язне¬ного духовенства, надав нового імпульсу для підпільного служіння, сприяв тому, що в середині 1960-х рр. почала розширюватися мережа підпільних семінарій, монастирів, чернечих будинків-осідків, стали формуватися підпільні парафії, влаштовуватися “домашні церкви”, збільшуватися кількість відправ і чисельність віруючих.
Для перших років брежнєвського періоду характерний відносний рівень стабільності й поступового відродження УГКЦ у західноукраїнських областях, де на повторні відмови влади реєструвати греко-католицькі парафії віруючі наполегливо ініціювали процес нелегального відкриття греко-католицьких церков, насамперед у сільській місцевості. На цьому етапі актуальною була проблема виховання нової генерації священнослужителів, а також необхідність організації системи підбору й підготовки кандидатів духовного стану, проведення активної організаційної та культурно-освітньої роботи з відродження греко-католицизму в західному регіоні УРСР.
Боротьба за поновлення прав УГКЦ була складовою процесу релігійного відродження в Україні в період горбачовської перебудови. Обгрунтовано положення, що на хвилі демократизації суспільного життя встановилися цивілізовані відносини між державою і церквою. Специфічною ознакою розвитку цих державно-церковних відносин були рішучі спроби незалежної Української держави врегулювати міжконфесійні конфлікти шляхом мирного діалогу, законодавчо забезпечити вирішення міжконфесійних проблем.
6. Науковий аналіз і осмислення визначених у дослідженні питань – це важливі та актуальні завдання педагогічної науки, оскільки вони орієнтують на виховання в українській школі різнобічно й гармонійно розвинених особистостей з патріотичною громадянською позицією, широким духовно-культурним світоглядом, підготовлених до активного творчого життя, самореалізації та виконання обов’язків громадянина. Цьому сприяє нині діюча гуманістична модель освіти, доповнена Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні. Дисертаційна робота дає змогу вирішити окреслені вище завдання у полікультурному освітньому просторі нашої країни на основі творчого використання історичного досвіду теоретико-методо¬логічних і методичних проблем християнської педагогіки і морально-релігійного виховання учнівської молоді в середині ХІХ–ХХ ст. У контексті стратегічних завдань реформування освітньої системи і політики в Україні вважаємо за доцільне творчо використовувати не лише теоретичні здобутки, а й практичний доробок релігійно-освітніх діячів церкви досліджуваного періоду в напряму організації морального виховання учнівської молоді.
7. Здійснений аналіз дає змогу стверджувати, що теоретико-методологічна база педагогічної діяльності українського духовенства зумовила появу науково обґрунтованої та дієздатної виховної системи. Праці видатних представників церкви (І. Барто¬шевсь¬ко¬го, Ю. Дзеровича, М. Конрада, Г. Костельника, В. Лициняка, О. Лещука, І. Назарка, Й. Сліпого, А. Шептицького та ін.) розвивали базисні основи морально-релігійного виховання української молоді. Першочерговим виховним завданням педагогічної теорії та практики в середині ХІХ – ХХ ст. визначено моральну досконалість особистості. Концептуальні засади морального виховання учнівської молоді у досліджуваний період передбачали взаємозв’язок морального і релігійного виховання, що грунтувалося на принципах християнської етики. Суть виховного процесу зводилася до опанування етичними нормами, основою яких були біблійні заповіді. Моральне вдосконалення особистості трактувалось як неперервний процес, що здійснювався протягом усього життя людини, починаючи від наймолодшого віку. Таким чином, основні теоретичні положення концептуальних засад освітньої доктрини УГКЦ актуальні на сучасному етапі розвитку незалежної України насамперед при вирішенні проблеми єдності зусиль сім’ї, держави і церкви у вихованні молоді.
Узагальнюючи специфіку роботи громадських об’єднань релігійного спрямування, можна визначити головні напрями їхньої діяльності:
● cправи, що стосувалися церкви і душпастирства (виховання дітей, участь у богослужіннях, порядок у церкві);
● благодійна та пропагандистська діяльність (релігійне виховання занедбаних дітей, поширення релігійної преси та християнської літератури, боротьба з антирелігійною агітацією);
● харитативна спрямованість допомоги ближнім (опіка над хворими, убогими, сиротами, організація захоронок, будинків-притулків);
● культурно-освітня робота (організація курсів для неграмотних, влаштування відчитів, переписка з емігрантами, співпраця між партіями, робота у громаді тощо).
Головним висновком для творчого використання досвіду просвітницької діяльності церкви в сучасних умовах є національна єдність, гармонійне поєднання структурної, функціональної і теоретичної моделей, пріоритетність морального виховання, в центрі якого перебуває духовність особистості.
Наукова праця не претендує на повне і всебічне висвітлення досліджуваної багатоаспектної проблеми. Перспективними напрямами в її подальшому вивченні вважаємо такі: теоретико-методичні основи підготовки у вищих навчальних закладах спеціалістів відповідного рівня для читання у школах курсу “Християнська етика”; визначення змісту підручників з морального виховання учнів; з’ясування ролі поліконфесійного чинника у морально-релігійному вихованні учнівської молоді; встановлення закономірностей розвитку середньої та вищої теологічної освіти на західноукраїнських землях у кінці ХVIII – першій половині ХХ ст.; визначення шляхів активізації й стимулювання учнів і студентів до волонтерської діяльності у благодійницьких закладах церкви тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамович А. Методика закону Божого – Кременець, 1938. – 148 с.
2. Айненкєль А. Політика Польщі відносно українців у міжвоєнний період. Вибрані проблеми. / Україна-Польща: важкі питання – Варшава, 1998. – С. 29– 46.
3. Академічне релігієзнавство / [упоряд. А. Колодного та ін.]. – К. : Світ Знань, 2000. – 862 с.
4. Акти місяця доброї преси / Львівські Архіепархіальні відомості – Львів, 1932. – Ч. 1. – С. 6–8.
5. Андрей Шептицький – Всечесному духовенству і вірним Божий мир і архієрейське благословення / Визвольний шлях – Лондон, 1988. – КН. 3. –
С. 905–920.
6. Андрич О. Темна сила – Львів, 1938. – 58 с.
7. Андрохович А. Образки з історії середнього шкільництва в Галичині в ХVІІІ-ХІХ ст. – Львів, б/д. – 22 с.
8. Андрухів І. О. Західноукраїнські товариства “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг”. – Івано-Франківськ, 1992. – 78 с.
9. Андрухів І. Українські молодіжні товариства Галичини – Івано-Франківськ,
1995. – 72 с.
10. Баб’як А. Легітимність українського патріархату – Ліон–Львів : Місіонер, 2004. – 207 с.
11. Бабчук В. Декілька заміток про наше християнське письменництво / Альманах Українських Богословів – Львів, 1923. – С. 88–98.
12. Бакан О. Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідея. – Дрогобич : Відродження, 1994. – 191 с.
13. Баран В. К., Даниленко В. М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980 рр.) – 13 том. – Київ : Альтернативи, 1994. – 302 с.
14. Барановський М. Педагогіка. Для семинарий учительських і учителів шкіл народних. Вид. 2-е значно розшир. і доповн. (Нариси психології виховавчої). – Чернівці : Руська Школа, 1901. – 98 с.
15. Барвінський О. Історичний огляд засновин “Народного Дому” у Львові – Львів, 1908. – 66 с.
16. Бармак М. Йосиф Сліпий – шлях богослова, науковця, педагога / Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія : Історія. Випуск. 7. – Тернопіль, 1998. –
С. 318–337.
17. Барна М. Розвиток педагогічної освіти в Галичині (1772-1939 рр.) / Рідна школа. К. : – 1998. – № 7–8. – С. 33–48.
18. Бартошевський І. Христіянсько-католицька педагогія або наука о вихованю – Львів, 1909. – 425 с.
19. Барщевський Т. Вишкіл і формація катехитів та провідників християнських спільнот / Катехитичне служіння в УГКЦ сьогодні: досвід, труднощі, перспективи. Документи та матеріали. Конференція присвячена Митрополитові Андрею та Патріархові Йосифу – Львів : Свічадо, 2005. – С. 113–122.
20. Басистюк Я. Андрей Шептицький – патріот та державний муж // Матеріали наукової конференції, присвяченої 100-річчя від часу введення на митрополичий престіл у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького (27 жовтня 2001 р.) – Тернопіль : Астон, 2002. – С. 78–83.
21. Бача Ю. Не можна допустити, щоби всихала українська гілка Пряшівщини / Вільне життя. Тернопіль, 2004, 6 листопада. – С. 3.
22. Бачинський А. Выхованє / Короткій выкладъ католицкого Богословыя Морального – Львôвъ, 1899. – С. 292–296.
23. Бачинський О. Богословіє пастырске. Дидактика. – Львів, 1902. – 1065 с.
24. Бендик М. Місіологія церкви в греко-католицькій перспективі / Релігійна свобода і права людини : Місія і прозелітизм. Т. 3. – Львів : Свічадо, 2004. –
С. 310–318.
25. Бендик М. Проблема Патріархату в діяльності Йосифа Сліпого / Патріарх Йосиф Сліпий як визначний український ієрарх, науковець та патріот. Матеріали Міжнародної наукової конференції (20 вересня 2002 р.) – К., 2003. – С. 116–124.
26. Бережанщина в спогадах емігрантів – Тернопіль, 1993. – 390 с.
27. Бересловський М. З історії Української греко-католицької Церкви Львів,
1992. – 78 с.
28. Бех І. Д. Виховання особистості : У 2-х кн. Кн. 1 : Особистісно-орієнтовний підхід : теоретико-технологічні засади : Навч.-метод. видання – К. : Либідь,
2003. – 280 с.
29. Бистрицька Е. Українське православ’я та екуменічна діяльність митрополита Андрея Шептицького в роки Другої світової війни // Матеріали наукової конференції присвяченої 100-річчю від часу введення на митрополичий престол у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького (27 жовтня 2001 р.) – Тернопіль : Астон, 2002. – С. 40–51.
30. Бистрицька Є., Бойко В. До питання екуменізму в теоретичній спадщині Андрея Шептицького / “Ідея національної церкви в Україні” (Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції) – Тернопіль, 1997. – С. 184–190.
31. Бібліографічні записки / Нива – Львів, 1913. – Ч. 1–2. – С. 52–53.
32. Бібліотека товариства “Скала” / Календар на рік Божий 1939. – Станіславів, 1938. – С. 4–7.
33. Біланюк П. Блаженство Кир Йосифа – батько новітньої української богословської науки / За рідну церкву – Торонто, 1968. – Ч. 1–2. – С. 7–8.
34. Біланюк П. Громадський устрій кляси як виховний чинник / Шлях виховання й навчання – Львів, 1938. – КН. І. – С. 37–42.
35. Біланюк П. За самопроголошення українського Києво-Галицького патріархату – Торонто, 1970. – 40 с.
36. Біланюк П. Українська Церква, її сучасне й майбутнє. – Торонто–Чикаго, 1966. – 31 с.
37. Білас І. Органи НКВС – НКГБ – МГБ і трагедія греко-католицької церкви / Визвольний шлях – Лондон, 1993. – КН. 1. – С. 47–57; КН. 3. – С. 337–341.
38. Біленький С. Пляни науки релігії в народних школах / Нива – Львів, 1924. – Ч. 10–11. – С. 334–338.
39. Білінський Я. Стан Української православної церкви в УРСР / Віра й культура – Вінніпег, 1985. – Ч. 7. – С. 33–48.
40. Біографічні довідки / Визвольний шлях – Лондон, 1988. – КН. 12. – С. 1468–1469.
41. Бірчан А. В українців у Польщі сіромашні дні / Сучасність – Мюнхен, 1987. – Ч. 2. – С. 114–117.
42. Біскуп А. В. Атеїзм у боротьбі з уніатськими фальсифікаторами – Львів,
1984. – 141 с.
43. Блаженніший Кир Йосиф Сліпий в обороні переслідуваних / Авангард –Bruxelles, 1975. – Ч. 1. – С. 11–14.
44. Блаженніший Мирослав Іван повернув в Україну / Визвольний шлях – Лондон, 1991. – КН. 6. – С. 693–694.
45. Блохин-Тетерина Д. Життя і діяльність патріарха Йосифа Сліпого / Визвольний шлях – Лондон, 1999. – КН. 2. – С. 145–157.
46. Богатюк Я. За поширення й зактивізування марійських організацій серед сільської молоді / Вісник Марійських Товариств – Львів, 1937. – Ч. 6. – С. 2–6.
47. Богоніс О. Греко–католицьке духовенство і економічне відродження Галичини / “Берестя – 1596” в історичній долі українства (матеріали Всеукраїнської науково – богословської конференції) – Тернопіль, 29–30 листопада 1996 року – С. 13–17.
48. Богословське Наукове Товариство / Богословія – Львів, 1923. – Т. І. – КН. 3– 4. – С. 340–346.
49. Богословське Наукове Товариство / Богословія – Львів, 1932. – Т. Х. – КН. 1. –
С. 90–91.
50. Богословське Наукове Товариство / Богословія – Львів, 1934. – Т. ХII. – КН. I. – С.85–86.
51. Богословське Наукове Товариство / Богословія – Львів, 1934. – Т. ХII – КН. 1–4. – С. 315.
52. Бойко О. Боротьба за реабілітацію УГКЦ у добу перебудови / Нова політика – Київ, 2002. – № 1. – С. 1–2; № 2. – С. 3–4.
53. Борецький С. Синод УКЦ / Визвольний шлях – Лондон, 1980. – КН. 7–8. – С. 797–800.
54. Боровик М. Століття Українського поселення в Канаді (1891-1991 рр.) – Монреаль–Оттава, 1991. – 485 с.
55. Боцюрків Б. Т. зв. “саморозпуск” Української греко-католицької церкви в 1946 р. у світлі розсекречених архівних документів / Сучасність – К., 1998. – № 1. –
С. 106–112.
56. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах (1946-1989) / Ковчег. Збірник статтей з церковної історії. Число І. – Львів, 1993. – 189 с.
57. Боцян О. Великий ювілей / Нива – Львів, 1923. – Ч. 11–12. – С. 392.
58. Братасюк М. Християнство як етноконсолідуючий чинник / Християнство і національна ідея – Київ–Тернопіль–Краків, 1999. – С. 48–53.
59. Бригідер І., Миндюк О. Ліга українських католицьких жінок Канади / Нарис історії конгресу Українців Канади в Торонто – Торонто, 1991. – 589 с.
60. Брик І. Що дасть нам ювілей “Просвіти” / Календар “Просвіти” – Львів, 1939. – С. 201–203.
61. Бугай М. Ф. Депортації населення з України в 30-50-ті роки / Український історичний журнал – Київ, 1990. – № 11. – С. 25–26.
62. Будзиновський Г. В обороні помісної УКЦеркви / Визвольний шлях – Лондон, 1985. – КН. 2. – С. 215–219.
63. Будурович Б. Ватикан, Польща й Українська Католицька Церква напередодні Другої світової війни / Сучасність – Мюнхен, 1983. – Ч. 12. – С. 92–105.
64. Буженко В. Українська Католицька Церква в Латинській Америці / Визвольний шлях – Лондон, 1968. – КН. 6. – С. 798–803.
65. Булига І. Проблеми викладання навчальної дисципліни “Християнська етика” в загальноосвітніх школах / Історія релігій в Україні. Науковий збірник. Праці ХШ–Ї Міжнародної наукової конференції. Книга 1. – Львів : Логос, 2003. –
С. 106–108.
66. Бутринський М. Довкруги легалізації УКЦеркви / Церковний вісник – Чикаго, 1990. – Ч. 7. – С. 4–9.
67. Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник. – Нью–Йорк–Лондон– Париж–Сідней–Торонто, 1972. – 869 с.
68. Бучко І. Пій ХI про піднесення богословських студій / Богословія – Львів, 1923. – Т. 1. – С. 82–85.
69. В ім’я наукового атеїзму / Вісті з Риму. Українська пресова служба – Рим, 1986. – Ч. 4. – С. 2–4.
70. В обороні помісної УКЦеркви в Польщі / Визвольний шлях – Лондон, 1985. – КН. 3. – С. 325–330.
71. В обороні Української Католицької Церкви / Сучасність – Мюнхен, 1975. –
Ч. 1. – С. 106–108.
72. В підпіллю Церква міцніє / Вісті з Риму. Українська Пресова Служба – Рим, 1988. – Ч. 10. – С. 1–4.
73. В справі “місяця доброї преси” / Львівські Архієпархіальні відомості – Львів, 1931. – Ч. 4. – С. 12–14.
74. В справі опіки над студентами / Львівські Архієпархіальні відомості. – 1942. –
Ч. 6. – С. 131–133.
75. В справі опіки священика над молоддю шкільною і доростом, що кінчить школу / Вісник Станиславівської єпархії – Станиславів, 1938. – Ч. IV. –VI. – С. 20–24.
76. В справі основування Марійського Товариства Молоді по школам і в справі збірки серед парохіян на ціли того ж Товариства / Вісник Станиславівської єпархії – Станіславів, 1933. – Ч. VІІ–ІХ. – С. 61–62.
77. В справі парохіяльних бібліотек / Львівські Архієпархіальні відомості – Львів, 1932. – Ч. 9. – С. 43–46.
78. В справі товариства “Каменярі” / Вісник Станіславівської єпархії – 1936. –
Ч. 9–12. – С. 47–50.
79. В справі товариства “Скала” / Вісник Станіславівської єпархії – 1935. – Ч. 1-3. – С. 8–9.
80. В справі фахової освіти ремісничо-промислової молоді / Львівські Архієпархіальні відомості. – 1942. – Ч. 5. – С. 93–94.
81. В Україні посилюються релігійні переслідування / Визвольний шлях – Лондон, 1983. – КН. 11. – С. 1328–1329.
82. Ваврик М. По Василіанських Монастирях. – Торонто : Вид-во оо. Василіян, 1958. – 286 с.
83. Важкий шлях відновлення церкви / Визвольний шлях – Лондон, 1990. – КН. 6. – С. 708–709.
84. ВАКЛ в обороні катакомбних церков проти воюючого безбожництва / Визвольний шлях – Лондон, 1981. – КН. 11. – С. 1332–1333.
85. Василик М. Українські поселення в Аргентині. – Мюнхен : Український вільний університет, 1982. – 147 с.
86. Василик П. “З нами був Бог” / Визвольний шлях – Лондон, 1990. – КН. 11. –
С. 1305–1311.
87. Васьків А. Греко-католицька церква і розвиток культурно-мистецьких традицій у 20-30 рр. ХХ ст. / Християнство і культура (матеріали Міжнародної наукової конференції) – Київ–Тернопіль, 1998 – С. 30–34.
88. Васьків А. Митрополит Шептицький про політичний радикалізм / Історія релігій в Україні. Праці Х-ї міжнародної наукової конференції (Львів, 16–19 травня 2000 року). Книга І. – Львів : Логос, 2000. – С. 73–76.
89. Васьків А. Проблеми християнської родини у спадщині митрополита Андрея Шептицького / Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2004. Книга I. Львів: Логос, С. 125–129.
90. Васьків А. Українська греко-католицька церква в системі сучасних екуменічних відносин (на матеріалах концепції екуменічної позиції УГКЦ) / Екуменізм і проблеми міжконфесійних відносин в Україні – Київ, 2001. – 279 с.
91. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава : ред. газ. “Полтавський вісник”,
1994. – 191 с.
92. Великий А. ЧСВВ. Українське християнство – Передрук – 1990.– Еспанія, 221 с.
93. Великий А. Замітки на маргінесі “діяній” т. зв. Львівського Собору 1946 року. – Рим : Видавництво ОО. Василіян, 1969. – 133 с.
94. Великий А. Г. З літопису християнської України / Церковно-історичні радіолекції з Ватикану в 9–и т. Т. 1–9. – Рим : Вид-во оо. Василіян, 1969–1977.
95. Величавий Конгрес Марійських студентських Дружин у Львові / Місіонер – Жовква, 1937. – Ч. 7. – С. 161.
96. Вергун І. Наша Церква – Дюнкерк, 1996. – 58 с.
97. Верховинець С. Боротьба на Гуцульщині – Станіславів, – 1939. – Ч. 25. – 31 с.
98. Верховний архієпископ Йосиф Сліпий у Канаді і США / Сучасність – Мюнхен, 1968. – Ч. 10. – С. 106–110.
99. Взаємовідносини між душпастирями й учителями // Львівські Архієпархіальні відомості – Львів, 1937. – Ч. VII. – С. 111–112.
100. Визначні повітові діячі : о. Іван Брикович / Історично – мемуарний збірник Чортківської округи – Нью–Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1974. – С. 273–275.
101. Витанович І. Від панщини до державної свідомості / Бучач і Бучаччина (історико-мемуарний збірник) – Нью–Йорк–Париж–Сідней–Торонто, – 1972. – С. 829–847.
102. Витівський М. Катехитичне служіння в Україні / Катехитичне служіння в УГКЦ сьогодні: досвід, труднощі, перспективи. Документи та матеріали. Конференція присвячена Митрополитові Андрею та Патріархові Йосифу – Львів : Свічадо, 2005. – С. 29–34.
103. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України : матеріали ІІІ Міжнар. Науково-практ. конф. Статті, доповіді, виступи. – Острог, 1997. – 444 с.
104. Виховне значення діточої літератури, а наше завдання / Рідна Школа – Львів, 1934. – Ч. 8. – С. 117–118.
105. Вихрущ А. В. Карагодін В. М. Тхоржевська Т. Д. Основи християнської педагогіки – Тернопіль : Освіта, 1999. – 167 с.
106. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Пед. нариси. – Львів : Львів. обл. науково-метод. інст-т освіти; Львів. обл. пед. тов-во ім. Г. Ващенка, 1996. – 238 с.
107. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки – Дрогобич: Коло, 2003. – 523 с.
108. Вишневський О. І., Кобрій О. М., Чепіль М. М. Теоретичні основи педагогіки : Курс лекцій / [ред.-упоряд. О. Вишневський]. – Дрогобич : Відродження,
2001. – 268 с.
109. Відвідини Верховного Архієпископа Йосифа Сліпого в Канаді і в США / Сучасність – Мюнхен, 1973. – Ч. 7–8. – С. 169–172.
110. Відгуки чужомовної преси на смерть патріарха Сліпого / Сучасність – Мюнхен, 1984. – Ч. 12. – С. 115.
111. Відкритий лист Голові Президії Верховної Ради СРСР тов. Горбачову М. С. / Патріархат – Нью-Йорк, 1989. – Ч.11. – С. 13–15.
112. Відкриття греко–католицької Богословської Академії у Львові / Нива – Львів, 1929. – Ч. 10. – С. 392–394.
113. Відозва Богословського Наукового Товариства / Львівські Архієпархіальні відомості – Львів, 1933. – Ч. IV. – С. 68–69.
114. Відозва митр. Андрея Шептицького до народу з приводу вбивства дир. гімназії І. Бабія / Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944. Т. II. Церква і суспільне питання. Книга I. Пастирське вчення та діяльність. – Львів : Місіонер, 1998. – С. 480–481.
115. Вісник Станіславівської Єпархії. – Станіславів, 1892. – Ч. І. – С. 2.
116. Вісник Станіславівської Єпархії. – Станіславів, 1898. –Ч. VІ. – С. 76; Ч. VІІ. – С. 93–94.
117. Вісник Станіславівської Єпархії. – Станіславів, 1899. – Ч. VІІ. – С. 67.
118. Вітко Д. Москва і Українська Греко-Католицька Церква // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник за заг. ред. проф. Б. Ланового – Тернопіль : Економічна думка, 2000. – С. 52–55.
119. Вітошинська О. Український патріарх у світлі чужинної преси / Визвольний шлях – Лондон, 1985. – КН. 2. – С. 141–159.
120. Вказівки для душпастирів : Як протидіяти поширюванню безбожництва і сектярства / Нива – Львів, 1927. – Ч. 7–8. – С. 254–257.
121. Владика Гліб (Лончина) Катехиза Патріарха Йосифа – Ісповідника віри / Катехитичне служіння в УГКЦ сьогодні: досвід, труднощі, перспективи. Документи та матеріали. Конференція присвячена Митрополитові Андрею та Патріархові Йосифу – Львів : Свічадо, 2005. – С. 156–164.
122. Владика Петро (Стасюк) Привітання та напрямні для конференції / Катехитичне служіння в УГКЦ сьогодні: досвід, труднощі, перспективи. Документи та матеріали. Конференція присвячена Митрополитові Андрею та Патріархові Йосифу – Львів : Свічадо, 2005. – С. 10–14.
123. Возняк М. Відложений ювілей п’ятдесятилітньої діяльності товариства “Просвіта” / Календар “Просвіти” – Львів, 1920. – С. 185–190.
124. Возняк М. Століття “Читанки” Маркіяна Шашкевича // Шлях виховання і навчання. – Львів, 1936. – КН. 2. – С. 65–76.
125. Войналович В. Українська греко-католицька Церква в умовах антирелігійної кампанії кінця 50-х – поч. 60-х років ХХ ст. / Історія релігій в Україні. Праці ХІ-ї міжнародної наукової конференції. Книга І. – Львів : Логос, 2001. – С. 145–151.
126. Волинець О. О. Функціонування Української Греко-Католицької Церкви в контексті державно-церковних відносин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.11 „Релігієзнавство” / О. О. Волинець. – К.,
2003. – 20 с.
127. Волошин Ю. Ліквідація Української Греко-Католицької Церкви / Визвольний шлях – Лондон, 1996. – КН. 3 – С. 335–349.
128. Волянський О. До теперішнього становища руского духовеньства / Нива – Львів, 1909. – Ч. 5. – С. 161–164.
129. Волянюк Р. Я. Педагогічний аспект опіки дітей і молоді в Галичині (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Р. Я. Волянюк. – Івано-Франківськ, 2005. – 19 с.
130. Воробець І. В. Освіта дорослих у Галичині (1891-1939 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки” / І. В. Воробець. – Івано-Франківськ, 2001. – 19 с.
131. Воронін О. Відродження у вирі війни / Український Православний календар. – 1988. – № 6. – С. 34–39.
132. Временникъ Института Ставропигійского. – Львôвъ, годъ изданія осьмнадцятый. – 1881. – С. 169–170.
133. Всемирная история в десяти томах. – Москва, 1959. – Т. 6. – 830 с.
134. Всяка – хроніка / Богословія – Львів, 1934. – Т. ХII. – КН. I. – С. 82.
135. Всячина / Нива – Львів, 1921. – Ч. 6–7. – С. 225.
136. Гаврилів М., ЧСВВ. Струсь знову ховає голову в пісок / Патріярхат – Нью–Йорк, 1989. – Ч. 4. – С. 26–28.
137. Гаврилова Н. До питання про правові засади викладання християнської етики в середній школі / Наукові Записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія. – 2002. – № 4. –
С. 112–115.
138. Гаврищак І. І. Формування пізнавальної активності учнів у навчальному процесі гімназій Галичини другої половини ХІХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки” / І. І. Гаврищак. – Івано-Франківськ, 2000. – 19 с.
139. Гадка велика и спасительна для Руси / Временникъ Института Ставропигійского. – Львôвъ, 1866. – С. 157–161.
140. Гайдук Р. Суспільний Катехизм – Станіславів : Скала, 1938. – 92 с.
141. Гайковський М. “Соборно-більшовицький” прозелітизм Московської Патріархії і ліквідація Греко-Католицької Церкви в Україні / Київська Церква. – 2000. –
№ 3. – С. 11–18.
142. Гайковський М. Греко-католицька церква як чинник українського державотворення (1946-1996 рр.) / Берестейська унія (1596-1996 рр.) статті й матеріали – Львів, 1996. – С. 38–44.
143. Гайовський О. Громадянська праця священика / Нива – Львів, 1928. – Ч. 7. –
С. 237–242.
144. Гайсинський А. Патріарх Йосиф Сліпий у єднанні українського духовенства / Український світ – К., 1994. – Ч. 1–2. – С. 33.
145. Галандюк А. Від чого залежить успіх початкової науки релігії / Сівач – Львів, 1939. – Ч. 1. – С. 36–38.
146. Галандюк А. Про високе завдання учителя / Сівач – Львів, 1937. – Ч. 7–8. –
С. 193–240.
147. Галандюк А. Про методику науки релігії / Нива – Львів, 1929. – Ч. 5. –
С. 179–185.
148. Галів М. Чи справді від київського митрополита Філарета залежить доля легалізації УГКЦеркви в Україні / Патріярхат – Нью–Йорк, 1989. – Ч. 9. – С. 10–13.
149. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка : теорія та історія : Навч. посібник. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.
150. Галущинський М. Народна освіта і виховання народу: Методи і ціли. – Львів: “Просвіта”, 1920. – 34 с.
151. Галущинський М. Національне виховання. Статті й замітки. – Львів : Біб-ка “Учительського слова”, 1920. – 30 с.
152. Галущинський М. Організм нашого обряду / Нива – Львів, 1914. – Ч. 12. – С. 329–343.
153. Галько О. Церква як консолідуючий чинник громад української діаспори / Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Тези доповідей. Матеріали Першої міжнародної наукової конференції (8-10 березня 2006 р.). – Львів, 2006. – С. 102–104.
154. Гарат Р. М. Діяльність товариства “Просвіта” в Галичині (1868-1921 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07.00.01 „Історія України” / Р. М. Гарат. – Чернівці, 2004. – 17 с.
155. Гарват М. Особа катехита в житті церкви // Катехитичне служіння в УГКЦ сьогодні: досвід, труднощі, перспективи. Документи та матеріали. Конференція присвячена Митрополитові Андрею та Патріархові Йосифу – Львів : Свічадо, 2005. – С. 38–44.
156. Гаряче вітаємо Верховного Архієпископа / Визвольний шлях – Лондон, 1970. – КН. 5. – С. 517–522.
157. Гвать І. Скільки українців у Чехо-Словаччині? / Сучасність – Мюнхен, 1981. – Ч. 2. – С. 82–85.
158. Геник Л. Я. Релігійно-моральне виховання в навчальних закладах Східної Галичини (кінця ХІХ – поч. ХХ ст.) – Івано-Франківськ : Плай, 2000. – 271 с.
159. Герасимович І. Балянс українського шкільництва під Польщею / Діло – Львів, 1930. – Ч. 232. – С. 2.
160. Герета І. Мистецтво в житті митрополита Андрея Шептицького як вищий вияв промислу Божого / Матеріали наукової конференції, присвяченої 100-річчя від часу введення на митрополичий престіл у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького (27 жовтня 2001 р.) – Тернопіль : Астон, 2002. – С. 52–71.
161. Гіль З. Українська католицька помісна церква над прірвою / За рідну церкву – Торонто, 1975. – Ч. 75. – С. 5–24.
162. Гірняк Ю. Плян навчання релігії в народних школах – Станиславів, 1932. – 16 с.
163. Гладка Г. Л. Суспільно-політична діяльність митрополита Андрея Шептицького (1899-1939 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07.00.01 „Історія України” / Г. Л. Гладка. – Чернівці, 2000. – 18 с.
164. Глинка Л. Чи потрібне є об’єднання українських священиків – абстинентів і симпатиків протирелігійного руху в однім товаристві / Нива – Львів, 1932. –
Ч. 10. – С. 362–365.
165. Глібчук П. “Патріарх Йосиф Сліпий”. Через терня випробувань до зірок небесної слави – Тернопіль : Плай, 2002. – 127 с.
166. Глодзінський А. Організація церковних братств / Нива – Львів, 1910. –
Ч. 15-16. – С. 441–451.
167. Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців (1772–1