РОЗВИТОК ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (1957 – 2005)

Краткое описание

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису

ЯНКОВИЧ Олександра Іванівна

УДК 378.14+371.132

РОЗВИТОК ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У
ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (1957 – 2005)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант:
ЧАЙКА Володимир Мирославович,
доктор педагогічних наук, професор

ТЕРНОПІЛЬ - 2009

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………… 4
ВСТУП………………………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК
ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА ……………………… 23
1.1. Основні підходи до визначення змісту базових
понять ………………………………………………………………….
23
1.2. Ознаки, структура та класифікації освітніх технологій………… 39
1.3. Аналіз дослідженості проблеми технологізації педагогічної освіти у науковій літературі……………………………………………
49
1.3.1. Обґрунтування періодизації розвитку освітніх
технологій ……………………………………………………………….
52
1.3.2. Досліджуваний феномен як предмет психолого-педагогічних розвідок…………………………………………………..
58
1.3.3. Характеристика наукових пошуків із проблем підготовки педагогів до реалізації технологічного підходу………………………
84
Висновки до першого розділу…………………………………………. 91
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ЇХ ГЕНЕЗИСУ…………………………………………………….. 94
2.1. Етапи та загальна методика дослідження проблеми
розвитку технологічного підходу……………………………………..
94
2.2. Обґрунтування концептуальних та теоретичних засад технологізації освіти вищої школи…………………………………….
104
2.2.1. Освітня технологія як педагогічно-соціальна інновація педагогічних ВНЗ……………………………………………………… 104
2.2.2. Критерії та класифікації освітніх технологій ……………… 120
2.3. Вплив генезису освітніх технологій зарубіжної педагогіки
на обґрунтування теоретичних засад технологізації
вітчизняних ВНЗ………………………………………………………..

125
Висновки до другого розділу………………………………………….. 145
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ТИПИ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ
У ПЕДАГОГІЧНИХ ІНСТИТУТАХ У КІНЦІ 50-Х – СЕРЕДИНІ 80-Х РР. ХХ ст. …………………………………………. 148
3.1. Передумови розвитку технологічного підходу у вищій педагогічній школі……………………………………………………..
148
3.2. Технології навчання у вищих педагогічних навчальних закладах………………………………………………………………… 168
3.2.1. Програмоване навчання як основа освітніх технологій……........................................................................................ 168
3.2.2. Традиційна технологія організації навчального процесу………………………………………………………………….. 176
3.3. Наскрізний характер технології комуністичного виховання радянського періоду…………………………………………………….
188
3.4. Соціально-виховні технології у підготовці майбутнього вчителя 198
Висновки до третього розділу………………………………………… 209
РОЗДІЛ 4. КОМП’ЮТЕРИЗАЦІЯ ОСВІТИ ЯК
ХАРАКТЕРНА ОЗНАКА ПЕРІОДУ РОЗВИТКУ ОСВІТНІХ
ТЕХНОЛОГІЙ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ
80-Х–ПОЧАТКУ 90-Х РР. ХХ СТ. …………………………………. 212
4.1. Суперечливість суспільних чинників розвитку освітніх технологій досліджуваного періоду ………………………………….
212
4.2. Основні види навчальних технологій педагогічних інститутів України …………………………………………………………………
220
4.3. Виховні та соціально-виховні технології завершального періоду існування тоталітарної держави………………………………
236
Висновки до четвертого розділу ……………………………………… 248
РОЗДІЛ 5. УПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ
У ПЕДАГОГІЧНИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ……………………. 251
5.1. Основні напрями розвитку освітніх технологій…………………. 251
5.1.1. Обґрунтування теоретичних основ технологічного підходу…………………………………………………………………..
257
5.1.2. Вивчення педагогічних технологічних дисциплін……………………………………………………………….
262
5.1.3. Реалізація освітніх технологій у навчально-виховному процесі ВНЗ……………………………………………………………..
268
5.2. Технологізація вищої педагогічної освіти у контексті Болонських угод ……………………………………………………….
278
5.3. Основні причини недостатнього використання освітніх технологій у навчальних закладах педагогічного профілю………….
287
Висновки до п’ятого розділу………………………………………….. 294
РОЗДІЛ 6. ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ ПРОВІДНИХ ІДЕЙ
ГЕНЕЗИСУ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЇХ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ………………………………………................................. 297
6.1. Характеристика експериментального дослідження формування готовності педагогів до використання технологічного підходу …….
297
6.2. Відображення результатів ретроспективного аналізу в моделі розвитку освітніх технологій (1957 – 2005)…………………………...
334
6.3. Основні тенденції та прогнозування майбутнього технологізації педагогічної освіти …………………………………………………….
346
Висновки до шостого розділу………………………………………… 359
ВИСНОВКИ…………………………………………………………… 363
ДОДАТКИ……………………………………………………………… 371
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………… 471

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВНЗ – вищий навчальний заклад;
ДАВО – державний архів Волинської області;
ДАІФО – державний архів Івано-Франківської області;
ДАМО – державний архів Миколаївської області;
ДАТО – державний архів Тернопільської області;
ЗОШ – загальноосвітня школа;
ІКТ – інформаційно-комунікаційні технології;
ІППО – інститут післядипломної педагогічної освіти;
НОП – наукова організація праці;
ТЗН – технічні засоби навчання;
ЦДАВО – Центральний державний архів вищих органів влади та управління.

ВСТУП
Актуальність теми. Реформування сучасної вищої педагогічної освіти України у напрямку інтеграції в Європейський освітній простір передбачає розробку та впровадження інноваційних освітніх систем і технологій. Рівень реалізації технологічного підходу є одним із найважливіших критеріїв, за якими визначається конкурентоспромож-ність та престиж навчального закладу, оскільки освітні технології забезпечують системність, цілеспрямованість, ефективність, результативність його діяльності.
У процесі переходу на міжнародні освітні стандарти виникла проблема доцільності використання вітчизняного історичного досвіду підготовки вчителів. Можливими тут є два шляхи: відхилення традиційних технологій навчально-виховного процесу з цілковитою заміною на інноваційні та їх реалізація у нових умовах. Ураховуючи роль історії у творенні майбутнього, варто припустити, що цю проблему необхідно розв’язувати на основі ґрунтовного ретроспективного аналізу розвитку технологічного підходу у вищій педагогічній школі України, який дасть змогу прогнозувати основні тенденції технологічної підготовки вчителів, а також подолати недоліки, які мають місце у реалізації освітніх технологій на сучасному етапі. Результати наукових розвідок авторів свідчать, що найбільш суттєвими вадами технологізації освіти є: суперечливість трактування її основних теоретичних положень, що створює плутанину у поглядах педагогічних працівників на одну і ту саму інновацію; недостатній рівень технологічної культури педагогів і, як наслідок, слабке використання освітніх технологій у навчально-виховному процесі. Реалізація низки технологій здійснюється із повторенням тих помилок, що вже мали місце в історії вітчизняного шкільництва.
Найсуттєвіші зрушення у технологізації освіти та формуванні готовності педагогів до її здійснення відбувалися в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У період з 1957 по 2005 рр. протікали процеси становлення та розвитку технологічного підходу у вітчизняній вищій педагогічній школі: обґрунтування його теоретичних засад, створення та реалізація інноваційних освітніх технологій, зокрема програмованого навчання як їх основи.
Дослідження проблеми розвитку технологізації педагогічної освіти передбачає вирішення двох груп питань: удосконалення способів організації навчально-виховного процесу та розширення спектру технологій, які опановуються педагогами для використання у загальноосвітніх школах. Як свідчить досвід, нові технології є результатом творчого пошуку науковців та трансформації і екстраполяції історичних здобутків. Доцільно припустити, що вітчизняні досягнення технологізації освіти стануть джерелом для проектування педагогічних новоутворень.
Отже, актуальність проблеми дослідження освітніх технологій у теорії та практиці вищої педагогічної освіти України зумовлена низкою чинників: необхідністю відродження прогресивних елементів історичного досвіду технологізації освіти у сучасних системах підготовки учителів; недопущення повторення помилок в організації навчання студентів; прогнозування нових тенденцій удосконалення навчально-виховного процесу; створення інноваційних освітніх технологій на основі трансформації та екстраполяції історичних досягнень; усунення недоліків в обґрунтуванні теоретичних основ технологічного підходу та його практичній реалізації.
У ретроспективному аналізі розвитку освітніх технологій закладено орієнтири для подолання суперечностей, які виникають у процесі реалізації технологічного підходу. Це суперечності між:
– посиленням інтересу до технологізації освіти, необхідністю ширшого використання технологічного підходу в педагогічному процесі навчальних закладів та відсутністю цілісного історико-педагогічного дослідження розвитку освітніх технологій у педагогічній теорії та практиці;
– прагненням педагогічних працівників копіювати європейські стандарти підготовки фахівців та намаганням зберегти позитивні ідеї традиційних технологій вітчизняної вищої педагогічної школи;
– накопиченим досвідом технологізації освіти та недостатньою її екстраполяцією у сучасному навчально-виховному процесі;
– намаганням реалізовувати у діяльності педагогічних вищих навчальних закладів інноваційні освітні технології та недостатньо сформованими вміннями випускників організувати ефективну навчальну роботу на основі технологічного підходу.
В історії педагогічної науки ідеї технологізації освіти розвивалися завдяки працям Г. Ващенка [53], М. Ф. Квінтіліана [481, с. 38–45], Я. А. Коменського [248], С. Русової [422], С. Шацького [494–496] тощо. У творах А. Макаренка вперше запропоновано організувати виховання на технологічній основі [289]. У педагогічній спадщині В. Сухомлинського використано термін «технологія» стосовно педагогічної творчості, встановлено періодичність явищ навчально-виховного процесу, виділено завершені цикли в керівництві школою і тим самим закладено передумови для впровадження технологій управління [456–458].
Історичні аспекти освітніх технологій, зокрема їх генезис у зарубіжній теорії та практиці вивчали В. Боголюбов [34], В. Гузєєв [88], І. Дичківська [94], Л. Загрекова [122], О. Зубченко [208], Т. Ільїна [216], А. Космодемянська [257], М. Кларин [237–239], В. Кукушин [345], Т. Назарова [309], А. Нісімчук [316–318], О. Олійник [327], О. Падалка [316–318], О. Пєхота [330], Є. Полат [372], С. Сисоєва [348], І. Смолюк [441–442], Ф. Фрадкін, Н. Яковець [453, с. 8–11] та інші вчені.
Технологічні проблеми вищої освіти та підготовки фахівців у вищих навчальних закладах розкриті С. Архангельським [11], П. Гусаком, М. Гриньовою [83], Й. Гушулеєм, Т. Завгородньою [117–120], І. Козубовською [417, с. 118–121], Л. Кондрашовою [251], В. Кравцем [259], М. Левіним, П. Лузаном, Н. Никандровим [315], В. Поліщук [374], О. Пометун [376], Л. Романишиною [421], В. Сластьоніним [438–439], А. Степанюк [446], Г. Терещуком [464], М. Фіцулою [114], М. Чепіль, В. Шаховим [492–493], Б. Шияном [498] та іншими науковцями.
Освітні технології, зокрема технології навчання у вищих навчальних закладах представлені в дисертаційних дослідженнях О. Гохберг [82], О. Глузмана [76–77], О. Євдокимова [109], О. Кіяшка [236], М. Юсупової [512] та інших. Інноваційні технології професійної підготовки майбутніх учителів розкриті в дослідженнях І. Богданової [33], Л. Брескіної [43], І. Пустинникової [407], В. Чайки [483], Н. Шиян [499–500] та інших. Проблеми формування готовності вчителя до використання нових освітніх, зокрема, інформаційних технологій в загальноосвітній школі вирішуються у працях В. Арестенко [9], Р. Гуревича [89], Р. Гуріна [90], О. Іваницького, Л. Морської [308], монографічному дослідженні В. Будака, І. Зязюна, К. Нор, О. Пєхоти [361] та інших авторів. Цілісної роботи, присвяченої розвитку освітніх технологій у педагогічній теорії та практиці педагогічних вищих навчальних закладів України другої половини ХХ – початку ХХІ ст., не виявлено.
Дослідження теорії та історії розвитку освітніх технологій у педагогічних ВНЗ України спрямовані насамперед на вивчення ґенези цієї інновації. Проте наукові розвідки з означеної проблеми мають ширше призначення, ніж педагогічне. Вони виконують також соціально-педагогічну функцію, оскільки історія освітніх систем та технологій допомагає виявити чинники прогресивного поступу освітньої галузі, а також визначити її місце у державних перетворювальних процесах.
Все зазначене й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: «Розвиток освітніх технологій у теорії та практиці вищої педагогічної освіти України (1957–2005)».
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт ТНПУ і є складовою наукового проекту «Забезпечення якості професійно-педагогічної освіти в умовах запровадження КМСОНП у вищу освіту України» (0105U003092). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ТНПУ ім. В. Гнатюка (протокол № 5 від 26 грудня 2006 року) та узгоджена в бюро ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (№ 397 – д(п), протокол № 3 від 20.03.2007 року).
Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні теоретичних засад розвитку освітніх технологій, узагальненні практики їх реалізації у закладах системи вищої педагогічної освіти України другої половини ХХ – початку ХХІ ст. та визначенні основних напрямів творчого використання ідей генезису технологічного підходу в умовах переходу на міжнародні стандарти підготовки вчителів.
Відповідно до мети сформульовано основні завдання дослідження:
1) на основі аналізу психолого-педагогічної і філософської літератури обґрунтувати провідні концептуальні положення технологізації освіти та її розвитку в період з 1957 по 2005 рр.;
2) дослідити вплив генезису освітніх технологій зарубіжної педагогічної теорії та практики на визначення теоретичних засад технологічного підходу вітчизняної педагогіки та його використання у навчальних закладах;
3) здійснити ретроспективний аналіз та визначити хронологічні періоди розвитку освітніх технологій у педагогічних вищих навчальних закладах;
4) розробити модель розвитку освітніх технологій (1957 – 2005), з’ясувати закономірності, провідні тенденції генезису освітніх технологій та виявити напрями використання позитивного досвіду в сучасних умовах;
5) реалізувати можливості екстраполяції елементів історичного досвіду шляхом обґрунтування системи підготовки педагогів до впровадження освітніх технологій та соціально-виховної технології «Організація успішної діяльності»;
6) здійснити прогнозування розвитку освітніх технологій та можливостей їх впливу на модернізацію системи вищої педагогічної освіти.
Об’єкт дослідження – теорія і практика вищої педагогічної освіти України.
Предмет – теоретико-прикладні основи та тенденції розвитку освітніх технологій у навчально-виховному процесі вищої педагогічної школи (1957 –2005).
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1957 року по 2005 рік. Вибір нижньої межі зумовлений суттєвими змінами як у суспільно-політичному та культурному житті країни («хрущовська відлига»), так і в системі педагогічної освіти, підготовки майбутніх фахівців у напрямку реалізації принципів зв’язку навчання з життям, посилення практичної складової у формуванні особистості вчителя тощо після прийняття Радою Міністрів СРСР у серпні 1956 року постанови «Про заходи підвищення якості підготовки вчителів для загальноосвітніх шкіл». У цей час у педагогічній науці України започатковано дослідження програмованого навчання, яке вважається основою освітніх технологій, а також створено передумови для інформатизації освіти. На вибір нижньої межі також мали вплив процеси соціалізації особистості, інтеграції навчальних закладів, їх ідеологізація тощо, інтенсивний генезис яких розпочався у кінці 50-х рр. ХХ ст.
Розвиток освітніх технологій у педагогічній теорії та практиці вивчався до 2005 року, часу здійснення реформування діяльності педагогічних ВНЗ з метою реалізації положень Болонської декларації. Основним документом, який зумовив верхню межу дослідження, є наказ Міністра освіти та науки України № 774 від 30 грудня 2005 року «Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу», згідно з яким навчально-виховний процес у вищій школі спрямовувався на відповідність міжнародним стандартам освіти.
Провідна ідея дослідження полягає в тому, що вітчизняний досвід технологізації освіти педагогічних ВНЗ творчо інтегрується в нових системах, що відповідають європейським стандартам підготовки учителів. Ретроспективний аналіз технологізації освіти забезпечує можливість обґрунтувати теоретичні засади освітніх технологій педагогічних ВНЗ, прогнозувати їх подальший розвиток, проводити екстраполяцію та трансформацію елементів історичного досвіду, корегувати діяльність закладів освіти в інноваційному режимі, компетентно здійснювати професійну діяльність, тобто вибирати технології, які передбачають виховання у школярів загальнолюдських цінностей, а також формування системи дидактико-технологічних знань.
В основу концепції дослідження покладено низку положень, які розкривають її сутність.
1. Розвиток освітніх технологій у педагогічній теорії та практиці вищої педагогічної освіти України розглядається як складний діалектичний процес, у якому акумульовано ідеї національної та зарубіжної педагогіки, відображено особливості та традиції вітчизняної освітньої галузі, тенденції суспільно-політичного життя. Він зберігає самостійність (наявність цілей, підходів, принципів тощо), проте водночас здійснюється у єдності із змінами у вищій педагогічній школі та суспільстві; може бути представлений як послідовні періоди, якісно відмінні один від одного. Генезис технологічного підходу педагогічних ВНЗ є синтезом двох взаємопов’язаних процесів, що зберігають відповідність основним педагогічним концепціям та методологічним підходам: розвитку освітніх технологій навчального закладу та освітніх технологій, якими оволодівають педагоги під час підготовки до професійної діяльності.
2. У межах освітніх технологій виокремлено навчальні, виховні, соціально-виховні, інформаційні технології та технології управління, які відрізняються структурою, функціональним призначенням, характером взаємних впливів, динамікою генезису. Уповільненим темпам розвитку виховних технологій протистоять революційні за змінами інформаційні, які є наскрізними і перетинають інші виділені групи освітніх технологій.
3. Структуру освітніх технологій становлять концептуально-цільові, змістові, процесуальні та результативно-аналітичні компоненти як необхідні складові частини будь-якої системи.
Концептуально-цільовий компонент освітніх технологій обумовлюється педагогічними закономірностями, методологічними підходами, а також суспільною метатехнологією держави, яка після руйнації комуністичної ідеології радянського періоду не була однозначно встановленою та прийнятою у суспільстві. В освітній технології передбачається чітке визначення цілей на діагностичній основі, що зумовлює необхідність здійснення початкової діагностики та процесу декомпозиції мети з урахуванням науково-обґрунтованих вимог до цілетворення.
Змістовий компонент технології відображає теоретико-методичні засади проблеми, сукупність дидактико-технологічних знань, умінь, компетенцій. Цей компонент зазнає постійних змін через потреби, нові вимоги до організації освіти.
Процесуальний компонент містить діагностику, засоби, форми, методи діяльності об’єктів та суб’єктів педагогічного процесу. Саме цей компонент найбільшою мірою залежить від дії психологічних факторів, ігнорування яких стає на заваді досягнення мети. Важлива роль у процесуальному компоненті належить корегувальній (проміжній) діагностиці, яка забезпечує зворотній зв'язок, вибір альтернативних стратегій, вдосконалення освітніх систем.
Результативно-аналітичний компонент забезпечує відповідність результату визначеним цілям на основі підсумкового діагностування, а також аналіз його результатів із наступною постановкою нових цілей. Таким чином, через аналіз результату та визначення подальшої мети забезпечується неперервність технологічного циклу.
4. Єдність концептуально-цільових, змістових, процесуальних та результативно-аналітичних компонентів технологій забезпечують цілеспрямованість, системність, ефективність, керованість, прогнозованість педагогічної діяльності освітніх закладів тощо, проте в аспекті гарантії результату освітні технології зберігають вразливість щодо інших чинників навчально-виховного процесу – рівня професійної мотивації, педагогічної культури суб’єктів, а також моральних, психологічних, генетичних якостей об’єктів технологій та інших.
5. Ретроспективний аналіз генезису технологічного підходу є джерелом прогнозування та проектування інновацій вищої педагогічної школи, які інтегруються у новітніх способах організації навчального процесу. Результатом екстраполяції та трансформації історичного досвіду розвитку освітніх технологій у педагогічних ВНЗ є прогностична система підготовки педагогів до реалізації технологічного підходу, яка містить структурні підрозділи: інститути післядипломної педагогічної освіти, у яких поліпшується педагогічна технологічна грамотність вчителів; педагогічні ВНЗ та загальноосвітні середні заклади, які забезпечують формування педагогічної технологічної культури студентів; педагогічні ВНЗ, у яких поліпшується педагогічна технологічна грамотність викладачів. У системі підготовки педагогів до впровадження освітніх технологій чільне місце належить формуванню праксеологічних умінь, які дають змогу ефективно організувати педагогічну діяльність на технологічній основі.
6. Прогнозованими напрямами розвитку технологізації освіти є створення інноваційних технологій професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, моделювання виховних технологій навчальних закладів педагогічного профілю, розширення функцій освітніх технологій у контексті модернізації освітньої галузі та вирішення суспільних проблем, дослідження психологічних основ технологічного підходу, упорядкування понятійно-категоріального апарату.
Методологічну основу дослідження становлять загальновизнані філософські положення теорії наукового пізнання, принцип діалектики про взаємозв’язки і взаємозумовленість явищ та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах, діалектичні закони боротьби та єдності суперечностей, заперечення заперечення, які були покладені в основу розгляду розвитку освітніх технологій як діалектично зумовленого процесу; основні положення системного, діяльнісного, компетентнісного, праксеологічного, гуманістичного підходів, вимогам яких відповідає освітня технологія як педагогічно-соціальна інновація; теорія інтеріоризації, на основі якої формується алгоритмізація дій як необхідна ознака педагогічної технології; основні положення законодавчих та нормативних документів про розвиток освіти, зокрема Національна доктрина розвитку освіти, Концепції державної програми розвитку освіти в Україні на 2006 – 2010 рр., Концепції педагогічної освіти, Державна програма «Вчитель».
У процесі дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів: – діалектичний, за допомогою якого запропоновано визначення поняття «розвиток освітніх технологій», показано відмінність між розвитком, генезисом та еволюцією технологічного підходу, виявлено причиново-наслідкову зумовленість освітніх технологій як педагогічно-соціального феномена, встановлено зв’язки між освітніми технологіями педагогічних ВНЗ та освітньо-виховною концепцією держави (суспільною метатехнологією), а також між теоретичними розробками вчених та практикою їх використання у навчально-виховному процесі;
– порівняльно-історичний, функціонально-структурний, зіставно-порівняльний аналіз літературних та архівних джерел, завдяки яким здійснено вивчення досліджуваної проблеми, виявлено основні тенденції розвитку технологічного підходу, зроблено порівняння генезису освітніх технологій у зарубіжній та вітчизняній педагогіці;
– пошуково-бібліографічний, за допомогою якого здійснено систематизацію бібліотечних каталогів, друкованих джерел та архівних фондів з проблем розвитку освітніх технологій;
– інтерпретатційно-аналітичний, що передбачав інтерпретацію, порівняння, систематизацію фактів наукової літератури та їх узагальнення;
– метод періодизації, за допомогою якого були визначені основні періоди розвитку освітніх технологій і відповідно до них проаналізовані якісні зміни у використанні технологічного підходу та у процесах формування готовності педагогів до його впровадження; вивчалася динаміка змін виокремлених груп освітніх технологій;
– метод моделювання, завдяки якому розроблялись моделі генезису освітніх технологій у педагогічній теорії та практиці, прогностичної системи підготовки педагогів до реалізації освітніх технологій, соціально-виховної технології «Організація успішної діяльності»;
– метод прогнозування, за допомогою якого здійснювалося передбачення основних шляхів розвитку освітніх технологій в перспективі;
– діагностичний (опитування, анкетування, бесіди, інтерв’ю), що передбачав вивчення емпіричного стану реалізації педагогічними працівниками технологічного підходу у навчальних закладах; комп’ютерне діагностування якостей особистості, що сприяють успішній діяльності;
– педагогічний експеримент, за допомогою якого перевірялась ефективність соціально-виховної технології «Організація успішної діяльності».
Джерельна база дослідження. У дисертації проаналізовано писемні архівні джерела, зокрема рукописи та матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління – фонди 2 та 166; державного архіву Міністерства освіти та науки України – фонд 166; державного архіву Волинської області – фонд Р-376; державного архіву Івано-Франківської області – фонд Р-1345; державного архіву Миколаївської області – фонд Р-993; державного архіву Тернопільської області – фонд Р-21.
Вивчалися звіти про навчально-виховну діяльність педагогічних ВНЗ, плани та звіти про науково-дослідну роботу, протоколи засідань рад, кафедр Івано-Франківського (Станіславського), Луцького, Миколаївського, Тернопільського (Кременецького) педагогічних інститутів, документи про стан та заходи з поліпшення підготовки вчителів, протоколи засідань колегій Міністерства освіти та науки України тощо.
Окрему групу джерел становлять матеріали періодичних видань: проаналізовано педагогічні журнали та збірники, серед яких най ціннішими для дослідження є «Радянська школа» («Рідна школа»), «інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України», «Педагогіка і психологія», «Шлях освіти», «Вища освіта України», «Советская педагогика» («Педагогика»), «Педагогические технологии» та інші.
У процесі дослідження вивчалися офіційні документи досліджуваного періоду, зокрема закони та постанови про розвиток освіти. Опрацьовано літературу історичного, педагогічного, психологічного змісту, підручники та посібники з педагогічних дисциплін для студентів педагогічних ВНЗ з 1956 до 2005 рр., довідкові та енциклопедичні видання. Використано низку Інтернет-сайтів, зокрема Міністерства освіти та науки України (www.mon.gov.ua).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у фундаментальному дослідженні проблеми розвитку освітніх технологій як педагогічно-соціальних інновацій у педагогічній теорії та практиці України. Вперше ця проблема розглядається у ретроспективі із обґрунтуванням теоретичних засад технологізації освіти, основних тенденцій генезису технологічного підходу, вивченням сучасного стану впровадження освітніх технологій, підготовки педагогічних працівників до їх використання, визначенням перспектив розвитку.
Сутність наукової новизни виражається також у тому, що вперше з’ясовано концептуальні засади генезису освітніх технологій як складного діалектичного процесу, у якому відображено ідеї класичної педагогічної науки, особливості розвитку вітчизняної і зарубіжної освітньої галузі та суспільно-політичного життя. Зокрема, визначено:
– основні періоди розвитку освітніх технологій у вищій школі педагогічного профілю та їх провідні тенденції: програмовано-навчальний (1957 – 1970); системно-методичний (1971 – 1984); реформувально-комп’ютеризаційний (1985 – 1990); науково-технологічний (1991 – 2005);
– закономірності генезису освітніх технологій: відповідність їх розвитку суспільній метатехнології (освітньо-виховній концепції держави), провідним суспільно-політичним тенденціям, основним методологічним положенням та педагогічним концепціям; взаємозв’язок розвитку освітніх технологій із основними компонентами педагогічного процесу; взаємозалежність розвитку основних типів та видів технологій: навчальних, виховних, інформаційно-комунікаційних технологій та технологій управління ВНЗ;
– динаміку розвитку метатехнологій навчального закладу: прискорені темпи розвитку навчальних, інформаційно-комунікаційних технологій, сповільнені – технологій виховання.
Розроблено модель розвитку освітніх технологій (1957 – 2005), основними структурними частинами якої є цільові, хронологічно-динамічні, методологічні та результативні компоненти. Цільовий компонент передбачає вдосконалення способів реалізації педагогічного процесу; хронологічно-динамічний – відображає динаміку розвитку різних типів технологій відповідно до визначених періодів; методологічний – спрямований на вивчення основних педагогічних концепцій та ідей; результативний – відображає ступінь реалізації цільових орієнтирів щодо впровадження нових педагогічних систем. Розвиток освітніх технологій розглядається як синтез процесів розвитку освітніх технологій педагогічних ВНЗ та технологій, якими оволодівають педагоги у професійній діяльності. Визначено умови розвитку освітніх технологій: розробка освітньо-виховної концепції держави; формування технологічної культури педагога; створення діагностичних центрів та служб; організація співпраці між вищими навчальними закладами у галузі технологізації освіти.
Дослідження забезпечило можливість удосконалити:
– класифікацію освітніх технологій, у межах яких виділено навчальні, виховні, соціально-виховні, інформаційно-комунікаційні технології та технології управління; встановити наскрізний характер інформаційно-комунікаційних технологій, які перетинають інші типи та групи технологій.
– структуру освітніх технологій (виховних технологій, технологій управління) та створити їх моделі, у яких взаємопов’язані концептуально-цільові, змістові, процесуальні та результативно-аналітичні компоненти.
До наукового обігу введено нові документи, факти, ідеї, що базуються на виявлених архівних матеріалах, зокрема (ДАІФО в Івано-Франківську, ф. Р-1345, оп. 1, спр. 133; ДАВО у Луцьку, ф. Р-376, оп. 7, спр. 14, 909, 955; ДАТО в Тернополі, ф. Р-21, оп. 4, спр. 91, 159).
Теоретичне значення дослідження полягає у:
– здійсненні екстраполяції елементів історичного досвіду, в результаті чого обґрунтовано систему підготовки педагогів до впровадження освітніх технологій та створено її модель, у якій взаємопов’язані навчальні заклади різних рівнів акредитації; розроблено та відображено у моделі інноваційну соціально-виховну технологію «Організація успішної діяльності», спрямовану на формування праксеологічних умінь;
– виявленні напрямів використання ідей історичного досвіду розвитку освітніх технологій на сучасному етапі: інтеграція діяльності виховних інституцій для створення суспільної метатехнології (освітньо-виховної концепції держави); підготовка вчителя до соціалізації молоді (вивчення та використання соціально-виховних технологій); залучення студентів до практичного використання технології роботи з важковиховуваними дітьми в процесі наставництва; поглиблення досліджень у галузі практичної педагогіки (діагностика навчальних цілей, виховних впливів, рівнів вихованості, програмування якостей) тощо;
– визначенні впливу розвитку освітніх технологій зарубіжної педагогічної науки на обґрунтування теоретичних засад вітчизняної технологізації освіти, зокрема на підходи до з’ясування змісту технологічних понять, процеси діагностичного цілетворення, динаміку генезису;
– здійсненні прогнозування розвитку освітніх технологій. Передбачено створення нових технологій, передусім освітньо-виховної концепції держави як метатехнології, заміну необґрунтованої технологічної термінології на традиційну, використання освітніх технологій для вирішення суспільних проблем, а також зміни виховних технологій відповідно до темпів розвитку інформаційно-комунікаційних та навчальних технологій;
– конкретизації змісту понять «освітня технологія», «розвиток освітніх технологій» на основі конвергенції наукових підходів.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у розробці рекомендацій для Міністерства освіти та науки України щодо реформування навчально-виховного процесу педагогічних ВНЗ на основі позитивних ідей історичного досвіду технологізації освіти у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст., створенні навчальних програм, посібників для студентів та вчителів із проблем упровадження «Освітніх технологій», навчальної програми, інтерактивного комплексу навчальної дисципліни «Освітні технології» для студентів, розробці методичних матеріалів для викладачів ВНЗ щодо реалізації технологічного підходу, створенні програми та лекційного курсу «Освітні технології» для вчителів, які навчаються в системі післядипломної педагогічної освіти, впровадженні у навчальний процес соціально-виховної технології «Організація успішної діяльності». Практичне значення дисертації полягає також у тому, що теоретичні висновки й науково-методичні матеріали, розроблені у ній, сприяють ширшому використанню освітніх технологій у масовій практиці діяльності навчальних закладів.
Положення і висновки дисертації використовуються в науковій і навчально-виховній діяльності закладів освіти різних рівнів акредитації: Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка (акт про впровадження № 192 від 2.03.09.), Криворізькому державному педагогічному університеті (акт № 06-113 від 24.03.09), Мелітопольському державному педагогічному університеті імені Б. Хмельницького (акт про впровадження № 06/278 від 3.03.09), Ніжинському державному університеті імені М. Гоголя (акт про впровадження № 25/515 від 17.02.09), Тернопільському національному педагогічному університеті імені В. Гнатюка (акт № 368-33/09 від 31.03.09), Тернопільському обласному комунальному інституті післядипломної педагогічної освіти (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження № 01/111 від 20.02.09), Тернопільській ЗОШ № 26 (акт про впровадження № 48 від 02.04.09), Бичківській ЗОШ Чортківського р-ну Тернопільської обл. (акт про впровадження № 5 від 23.03.09).
Особистий внесок дисертанта. Усі представлені у дисертації наукові результати отримані автором самостійно. У навчально-методичному посібнику «Історія соціальної педагогіки/соціальної роботи» особистим внеском здобувача є написання текстів 13 лекцій, у яких здійснено історичний аналіз соціально-педагогічних процесів в Україні та за кордоном, що стали джерелом со

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі аналізу психолого-педагогічної, філософської, енциклопедичної, довідкової літератури, а також архівних матеріалів з’ясовано, що в Україні термін «освітня технологія» вперше з’явився у 60-х рр. ХХ ст., але не отримав поширення у зв’язку з ідеологічними причинами. Українським педагогам належить пріоритет у вирішенні багатьох проблем реалізації педагогічних технологій. Зокрема, А. Макаренко застосував термін «технологія» щодо виховного процесу; В. Сухомлинський, виділяючи закінчені цикли управління, обґрунтував передумови для ефективного впровадження технологічних процесів у навчанні і вихованні учнів.
У процесі еволюції змінювалися підходи до тлумачення терміна «освітня технологія». На сучасному етапі освітні технології визначають переважно як засоби навчання; проект (модель) навчально-виховного процесу; галузь педагогічної науки; багатовимірне поняття (система, комплекс) тощо. Визначення терміна «розвиток («еволюція») освітніх технологій» не виявлено. Генезис поняття, самих освітніх технологій та відповідної галузі науки доцільно представляти як окремі періоди, що дає змогу відстежувати характерні тенденції та здійснювати прогнозування майбутнього технологічного підходу.
На сучасному етапі потребують дослідження теоретичні основи освітніх технологій, розвиток виховних та соціально-виховних технологій, використання діагностичних методик, проблеми підготовки педагогів до реалізації освітніх технологій.
На розвитку та обґрунтуванні теоретичних основ технологічного підходу українських ВНЗ позначилися результати досліджень зарубіжних учених у галузі технологізації освіти, зокрема визначення поняття «освітня технологія» як засобу, моделі та будь-якої інновації навчального процесу; створення методики діагностичного цілетворення; запровадження програмованого навчання, яке вважається основою освітніх технологій; підвищення ефективності діяльності навчальних закладів завдяки використанню інформаційних технологій; формуванню їх наскрізного характеру.
Однак для ретроспективи освітніх технологій українських ВНЗ притаманні особливості, які не виявлені у зарубіжній педагогіці: виокремлення, окрім навчальних та інформаційно-комунікаційних технологій, соціально-виховних, виховних технологій та технологій управління; встановлення взаємозв’язків між ними; визначальний вплив освітньо-виховної концепції держави (суспільної метатехнології) на виокремлені групи технологій. Проте теоретичні основи соціально-виховних, виховних технологій та технологій управління розроблені недостатньо, через що їх існування є дискусійною проблемою.
Освітня технологія – педагогічно-соціальна інновація навчальних закладів, яка є проектом навчального процесу із діагностично визначеною метою, чіткою алгоритмізацією дій і відповідає основним закономірностям педагогіки, вимогам системного, діяльнісного, праксеологічного, компетентнісного, гуманістичного підходів.
Структуру освітніх технологій складають концептуально-цільові (однозначно визначені цілі на основі діагностування, які б відповідали освітнім концепціям), змістові (сукупність дидактико-технологічних знань, умінь, компетенцій), процесуальні (алгоритм дій, засоби, форми, методи діяльності об’єктів та суб’єктів педагогічного процесу) та результативно-аналітичні (відповідність результату визначеним цілям) компоненти.
Освітні технології частково тотожні до методів, проте між ними простежуються також якісно відмінні риси. Освітня технологія – це спосіб оптимального досягнення мети суб’єктами та об’єктами педагогічного процесу із використанням відповідних методів. Метод – це спосіб спільної діяльності суб’єктів та об’єктів педагогічного процесу, який може використовуватися в одній чи багатьох різних технологіях.
На основі результатів аналізу наукового дискурсу філософської і психолого-педагогічної літератури з’ясовано суть поняття «розвиток освітніх технологій» як закономірні зміни освітніх технологій на понятійному, структурному та функціональному рівнях, які забезпечують їх наступність та призводять до виникнення якісно нового стану. Розвиток освітніх технологій – це складний, діалектично зумовлений процес, який є автономним, і водночас здійснюється в єдності із загальним розвитком освіти та суспільства. Уповільненим темпам генезису виховних технологій протистоять революційні за змінами інформаційні, які є наскрізними, і пронизують інші виділені групи освітніх технологій.
Упровадження освітніх технологій сприяє цілеспрямованості, ефективності, системності, керованості навчально-виховного процесу закладів освіти тощо, проте вони не можуть розглядатися як панацея від негараздів сучасної школи. Необхідні також інші шляхи реформування освітньої галузі.
У розвитку освітніх технологій педагогічних ВНЗ визначено такі періоди: 1957 – 1970 рр. програмовано-навчальний (запровадження програмованого навчання, генезис соціально-виховних технологій, формування наскрізного характеру технології комуністичного виховання); 1971 – 1984 рр. системно-методичний (використання теорії систем, вивчення освітніх технологій в межах методичної науки, витіснення програмованого навчання традиційною системою навчання, поширення ідеї використання автоматизованих систем в управлінні); 1985 – 1990 рр. реформувально-комп’ютеризаційний (реформування системи підготовки вчителів, комп’ютеризація освіти, упровадження інформаційно-комунікаційних технологій; занепад технології комуністичного виховання); 1991 – 2005 рр. науково-технологічний (виникнення науки «освітня технологія», формування наскрізного характеру інформаційно-комунікаційних технологій, упровадження технологій підготовки майбутнього вчителя, масове використання освітніх технологій у навчально-виховному процесі та процесі управління).
Основними тенденціями першого періоду (1957 – 1970 рр.) є співіснування двох навчальних метатехнологій: програмованого навчання та традиційної лекційно-семінарсько-залікової системи, домінування виховної технології комуністичного виховання, орієнтація традиційного навчання на зв'язок із життям, наукову організацію праці, використання нових досягнень науки і техніки, формування здатності до дії та практичної роботи, використання у педагогічній підготовці майбутнього вчителя соціально-виховних технологій. Проте не всі інновації були реалізовані: зберігалася затеоретизованість навчальних курсів, практична підготовка майбутнього вчителя здійснювалася недостатньо, ідея наукової організації праці в навчально-виховному процесі не була втілена.
Для другого періоду (1971 – 1984 рр.) характерне домінування виховної технології комуністичного виховання та навчальної традиційної лекційно-семінарсько-залікової системи навчання. Навчальна технологія розвивалася у напрямку використання передового педагогічного досвіду, нових методів навчання, створення кабінетних систем навчання. Продовжувала розвиватися педагогічна діагностика. Проте ці інновації суттєво не вплинули на підготовку майбутніх учителів. Вони продовжували залишатися об’єктами навчання.
Основними тенденціями третього періоду (1985 – 1990 рр.) є реформування діяльності навчальних закладів; створення систем та комплексних програм із комп’ютеризації освіти; перетворення педагогічних інститутів у центри освіти, комуністичного виховання, розвитку науки і культури; «Школа – педвуз – школа» тощо. Проте у навчально-виховному процесі продовжували зберігати актуальність проблеми удосконалення практичної підготовки учителів. Послідовно реалізовувалися та розвивалися лише комп’ютерні та інформаційні технології.
Основними тенденціями четвертого періоду (1991 – 2005 рр.) є здійснення інформатизації та технологізації освіти, приєднання педагогічних ВНЗ до Болонської декларації, реалізація нових освітніх технологій у навчально-виховному процесі та управлінні. Незважаючи на створення наукових шкіл та кафедр освітніх (педагогічних) технологій, введення до навчальних планів педагогічних технологічних дисциплін, обґрунтування нових технологій професійної підготовки фахівців, використання у навчальному процесі технологічного підходу, залишаються недоліки у підготовці вчителя: затеоретизованість навчальних курсів, багатопредметність, перевантаженість обов’язковими заняттями, відсутність часу для самовираження, недостатній рівень мотивації до навчання. Студенти не стали суб’єктами педагогічного процесу.
Генезис технологічного підходу наочно відображається у моделі розвитку освітніх технологій педагогічних ВНЗ, основними компонентами якої є цільові, хронологічно-динамічні, методологічні та результативні.
Розвиток освітніх технологій є синтезом двох взаємопов’язаних процесів: генезису освітніх технологій педагогічних вищих навчальних закладів та генезису технологій, якими оволодівають педагоги у професійній діяльності. Результат цих процесів полягає у впровадженні нових педагогічних систем.
Умовами розвитку освітніх технологій є створення освітньо-виховної концепції держави, формування технологічної культури педагога, створення діагностичних центрів та служб, організація співпраці між ВНЗ у галузі технологізації освіти.
Основними закономірностями генезису освітніх технологій є відповідність їх розвитку суспільній метатехнології (освітньо-виховній концепції держави), провідним суспільно-політичним тенденціям, основним методологічним положенням та педагогічним концепціям; взаємозв’язок розвитку освітніх технологій із основними компонентами педагогічного процесу; взаємозалежність розвитку основних типів та видів технологій: навчальних, виховних, соціально-виховних, інформаційно-комунікаційних технологій та технологій управління педагогічним ВНЗ.
Основними чинниками, які гальмували розвиток технологічного підходу у досліджуваному періоді доцільно вважати: недостатній розвиток технологій управління за результатом; суттєві недоліки традиційної системи навчання майбутнього вчителя; суперечливість наукових досліджень із обґрунтування теоретичних основ освітніх технологій; відсутність діагностичних служб та центрів у закладах освіти; недостатній рівень підготовки вчителя до впровадження освітніх технологій. З метою усунення недоліків варто розвивати управління за результатом, що дасть можливість уникнути систематичного повторення виявлених помилок у навчально-виховному процесі, запровадити нові навчальні плани та програми, які б відповідали європейським стандартам, використовувати технології соціально-педагогічних комплексів, у яких ґрунтовніше формувати технологічну культура педагогів, розгорнути наукові дослідження з обґрунтування теоретичних основ освітніх технологій на основі конвергенції поглядів науковців.
У другій половині ХХ – на початку ХХІ ст., незважаючи на недоліки у діяльності навчальних закладів, пов’язані із суспільними та іншими чинниками, нагромаджені цінні ідеї, основними напрямами реалізації яких є:
– консолідація виховних інституцій суспільства з метою створення освітньо-виховної концепції держави, яка б впливала на розвиток освітніх технологій педагогічних ВНЗ;
– реалізація ідеї наукової організації праці (успішної педагогічної діяльності) як спосіб підвищення ефективності освітньої технології;
– гармонізація темпів розвитку різних груп технологій: навчальних, виховних, соціально-виховних, управлінських; використання діагностування у виховній діяльності;
– створення наукових лабораторій для організації досліджень із програмування рис майбутнього вчителя;
– практичне використання у підготовці студентів педагогічних ВНЗ технологій виховання та навчання дітей із проблемами;
– поглиблення співпраці педагогічних ВНЗ із навчальними закладами різних рівнів акредитації; ширше використання технологій соціально-педагогічних комплексів;
– наближення навчання у ВНЗ до життя, навчально-виховного процесу школи завдяки формуванню компетентностей на противагу заучуванню навчального матеріалу, що не знаходить використання у загальноосвітніх навчальних закладах; усуненню в технологіях підготовки майбутнього вчителя багатопредметності, надмірного теоретизування тощо;
– забезпечення самостійності наукових розвідок учених у галузі технологізації освіти; звільнення науки від впливу ідеологій політичних партій.
Історичний досвід розвитку освітніх технологій інтегрується у нових освітніх процесах, отже вимагає творчого використання. Реалізацією можливостей його трансформації та екстраполяції є обґрунтування системи підготовки педагогів до використання освітніх технологій та соціально-виховної технології «Організація успішної діяльності». Основними компонентами системи формування готовності до впровадження технологічного підходу є навчальні заклади різних рівнів акредитації: інститути післядипломної педагогічної освіти, загальноосвітні навчальні заклад та педагогічні ВНЗ, у яких відбувається удосконалення технологічної грамотності викладачів та вчителів і педагогічної технологічної культури студентів. Ефективності функціонування системи підготовки педагогів до використання освітніх технологій, формуванню у студентів праксеологічних умінь, поліпшенню їх соціальної адаптації сприяє соціально-виховна технологія «Організація успішної діяльності».
Ретроспективний аналіз розвитку освітніх технологій у педагогічних ВНЗ у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. дав змогу прогнозувати основні напрями вирішення проблем технологізації освіти, зокрема прискорення темпів змін технологій виховання для рівноваги кардинальних змін інформаційно-комунікаційних технологій; трансформування методичних технологій у методи, а також усунення технологічної термінології для новоутворень, які не відповідають критеріям технологічного підходу; впровадження нових технологій організації навчально-виховного процесу, в яких поєднуються переваги дистанційної освіти та індивідуального спілкування з педагогом; створення національно-праксеологічної моделі освітньо-виховної концепції держави, позаяк економічний розквіт суспільства залежить від індивідуального успіху громадян.
Виконане дослідження не вичерпує усіх аспектів наукових розвідок проблеми розвитку освітніх технологій у педагогічній теорії та практиці другої половини ХХ – початку ХХІ ст. У процесі наукового пошуку визначено нові напрями подальших досліджень, а саме: генезис виховних технологій педагогічних ВНЗ України; розвиток педагогічного діагностування у педагогічній теорії та практиці України; розвиток технологій управління у системі вищої педагогічної освіти України; підготовка педагогів до формування в учнів умінь організації успішної діяльності у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашкіна Н. В. Нові підходи до розробки сучасних педагогічних досліджень / Н. В. Абашкіна, Е. П. Бережна, В. О. Дорошевич // Рідна школа. – 1994. – № 3–4. – С. 41–43.
2. Адаменко О. В. Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ ст. (1950-2000 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук. : спец. 13.00.01 «Теорія та історія педагогіки» / О. В. Адаменко. – Луганськ, 2006. – 44 с.
3. Александрова М. П. Навчальний процес мусить бути керованим / М. П. Александрова // Радянська школа. – 1989. – № 8. – С. 80–81.
4. Алексеев М. В. Консультации: проблемы внедрения или освоения педагогических технологий / М. В. Алексеев, В. В. Гузеев, Г. Г. Левитас, А. С. Сидоренко // Педагогические технологии. – 2005. – № 2. – С. 71–89.
5. Алексюк А. М. Генезис теорії методів навчання в радянській педагогіці / А. М. Алексюк // Радянська школа. – 1972. – № 5. – С. 64–72.
6. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: [підручник] / А. М. Алексюк. – К. : Либідь, 1998. – 560 с.
7. Андрієвська В. Республіканська проблемно-методична нарада з психології навчання / В. Андрієвська // Радянська школа. – 1963. – № 1. – С. 106–107.
8. Анотації про кандидатські дисертації викладачів інституту за 1963 – 1964 н. р. (Луцький державний педагогічний інститут) / Державний архів Волинської області (ДАВО). Ф. Р-376, оп. 7, спр. 44. – 47 арк.
9. Арестенко В. В. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів до використання нових інформаційних технологій на уроках хімії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / В. В. Арестенко. – К., 2003. – 20 с.
10. Арсеньев А. М. Крутой поворот в педагогическом образовании в СССР / А. М. Арсеньев // Советская педагогика. – 1957. – № 1. – С. 3–15.
11. Архангельский С. И. Лекции по научной организации учебного процесса в высшей школе / С. И. Архангельский. – М. : Высшая школа, 1976. – 200 с.
12. Астахова К. В. Трансформація вищої освіти вимагає трансформації управління вищою школою / К. В. Астахова // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 3. – С. 19–22.
13. Барський В. І. Республіканська конференція з питань програмованого навчання / В. І. Барський // Радянська школа. – 1967. – № 8. – С. 110–111.
14. Баханов К. Що таке технологія навчання / К. Баханов // Шлях освіти. – 1999. – № 3. – С. 23–25.
15. Безпалько В. П. Програмоване навчання як етап розвитку дидактичних систем / В. П. Безпалько // Радянська школа. – 1974. – № 9. – С. 54–59.
16. Березняк Є. С. Керівництво роботою школи / Є. С. Березняк, М. В. Черпінський. – К.: Радянська школа, 1970. – 262 с.
17. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: шляхи реалізації / Іван Бех // Рідна школа. – 1999. – № 12. – С. 13–16.
18. Белкин А. С. Ситуация успеха. Как ее создать : Книга для учителя / А. С. Белкин. – М. : Просвещение, 1991. – 176 с. – ( Серия : Мастерство учителя: идеи, советы, предложения).
19. Бєлова Л. О. Становлення системи управління навчально-виховним процесом у вищих навчальних закладах України: нові умови та нові вимоги / Л. О. Бєлова // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 3. – С. 27–29.
20. Бершадский М. Е. Дидактические и психологические основания образовательной технологии / М. Е. Бершадский, В. В. Гузеев. – М. : Центр «Педагогический поиск», 2003. – 256 с.
21. Бершадский М. Е. О парадигмах технологического подхода, их психологическом обосновании / М. Е. Бершадский // Педагогические технологии. – 2004. – № 3. – С. 3–37.
22. Беспалько В. П. Основы теории педагогических систем: Проблемы и методы психолого-педагогического обеспечения технических обучающих систем / В. П. Беспалько. – Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1977. – 303 с.
23. Беспалько В. П. Программированное обучение: дидактичесие основы / В. П. Беспалько. – М. : Высшая школа, 1970. – 300 с.
24. Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии / В. П. Беспалько. – М. : Педагогика, 1989. – 192 с.
25. Биков В. Ю. Інформатизація освіти сьогодні / В. Ю. Биков, О. П. Осадчук // Рідна школа. – 1992. – № 3 – 4. – С. 71–73.
26. Биков В. Ю. Концепція інформатизації / В. Ю. Биков, Я. І. Вовк та ін. // Рідна школа. – 1994. – № 11. – С. 26–29.
27. Биков В. Ю. Міжнародне співробітництво в галузі освіти / В. Ю. Биков // Радянська школа. – 1981. – № 3. – С. 90.
28. Биков В. Ю. Наукові дослідження другої черги галузевої АСУ МО УРСР / В. Ю. Биков // Радянська школа. – 1982. – № 8. – С. 76–78.
29. Биков В. Ю. Проблеми вдосконалення інформаційної системи в галузі освіти / В. Ю. Биков // Радянська школа. – 1977. – № 6. – С. 59–64.
30. Білий Ю. О. Навчаюча машина «Миколаїв–4А» / Ю. О. Білий, І. К. Цимбал // Радянська школа. – 1964. – № 1. – С. 30–35.
31. Білий Ю. О. Тести як засіб керування навчанням за програмованим матеріалом / Ю. О. Білий, І. А. Рапопорт // Радянська школа. – 1970. – № 6. – С. 59–64.
32. Бовть О. Б. Комп’ютерні ігри та дитяча агресивність: випадковий взаємозв’язок чи прикра закономірність? / О. Б. Бовть // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 1–2. – С. 110–116.
33. Богданова І. М. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів на основі застосування інноваційних технологій: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора пед. наук : спец. 13.00.04. «Теорія та методика професійної освіти» / І. М. Богданова. – К., 1998. – 32 с.
34. Боголюбов В. И. Педагогическая технология: эволюция понятия / В. И. Боголюбов // Советская педагогика. – 1991. – № 9. – С. 123–128.
35. Бойко А. М. Виховуючі відносини «вчитель-учень» – основа педагогіки співробітництва / А. М. Бойко // Радянська школа. – 1988. – № 9. – С. 13–19.
36. Бойко А. М. Про поліпшення професійної підготовки вчителя / А. М. Бойко // Радянська школа. – 1984. – № 6. – С. 88–92.
37. Бойко М. Ф. Нові рубежі педагогічного вузу / М. Ф. Бойко //Радянська школа. – 1972. – № 11. – С. 88–92.
38. Бойко М. Ф. Педвуз і підготовка вчительських кадрів / М. Ф. Бойко // Радянська школа. – 1978. – № 1. – С. 91–97.
39. Болонський процес в Україні / Проблеми освіти [наук.-метод. зб.] – К. : НМЦ ВО МОН України, 2005. – 192 с. (Ч. 1; вип. 45).
40. Болюбаш Я. Реформування педагогічної освіти: концептуальні засади / Ярослав Болюбаш // Рідна школа. – 1999. – № 1. – С. 3–4.
41. Бордовский Г. А. Новые технологии обучения: вопросы терминологии / Г. А. Бордовский, В. А. Извозчиков // Педагогика. – 1993. – № 5. – С. 12–15.
42. Борытко Н.М. Диагностическая деятельность педагога / Н. М. Борытко. – М.: Академия, 2006. – 288 с.
43. Брескіна Л. В. Професійна підготовка майбутніх вчителів інформатики на основі сучасних мережевих інформаційних технологій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 «Теорія та методика навчання інформатики» / Л. В. Брескіна. – К., 2003. – 17 с.
44. Бугаєнко П. Т. Соціально-педагогічне планування у вузі / П. Т. Бугаєнко, Ю. А. Гапон // Радянська школа. – 1981. – № 12. – С. 75–82.
45. Будак В. Д. Якість педагогічної освіти – майбутнє України / Технології неперервної освіти: проблеми, досвід, перспективи розвитку: збірник статей до традиційної IV Всеукраїнської наук.-практ. конференції. – Миколаїв : Вид-во МФ НаУКМА, 2002. – С. 3–6.
46. Бургін М. С. Чи замінить комп’ютер учителя / М. С. Бургін, Г. В. Степенко, Т. І. Тодоров, О. О. Тесленко // Радянська школа. – 1989. – № 6. – С. 82–85.
47. Буржуазная педагогика на современном этапе: Критический анализ /[под ред. З. А. Мальковой, Б. Л. Вульфсона]. – М. : Педагогика, 1984. – 256 с.
48. Буркова Л. Технології в освіті / Л. Буркова // Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 18–19.
49. Бурлака Я. І. Нарада-семінар викладачів педвузів / Я. І. Бурлака, В. Я. Лапіс // Радянська школа. – 1979. – № 4. – С. 91.
50. Бурлака Я. І. Про базову школу педвузу / Я. І. Бурлака, Ю. О. Білий, Р. В. Куліш // Радянська школа. – 1974. – № 5. – С. 97–100.
51. Вагин И.О. Практический сталкинг : путь к успеху / И. Вагин, П. Рипинская; художн. В. Родин. – М. : ООО «Издательство АСТ»; «Издательство Астрель» : ЗАО НПП «Ермак», 2004. – 279, [9] с.
52. Васьков Ю. В. Педагогічні теорії, технології, досвід (дидактичний аспект) : [для працівників від освіти, керівників та вчителів шк., студ.] / Ю. В. Васьков. – Х. : Скорпіон, 2000. – 120 с.
53. Ващенко Г. Загальні методи навчання / Григорій Ващенко. – К. : Українська видавнича спілка, 1997. – 441 с.
54. Великий тлумачний словник сучасної української мови : 250 000 слів і словосполучень / [авт. проекту та гол. редактор В.Т. Бусел] . – К., Ірпінь : Перун, 2005. – 1728 с.
55. Вивчення основ наукової організації праці в педагогічному вузі / Радянська школа. – 1966. – № 5. – С. 44–50.
56. Визгерд Я. А. Педагогика школы. Ч.ІІ. [учеб. пособие] / Я. А. Визгерд, И. А. Малафеев. – Пермь, 1969. – 324 с.
57. Власенков О. І. Актуальні проблеми програмованого навчання / О. І. Власенков // Радянська школа. – 1968. – № 10. – С. 57–62.
58. Вовк В. Я. Інформатика: рік другий / В. Я. Вовк // Радянська школа. – 1986. – № 11. – С. 60–62.
59. Волкова Н. П. Педагогіка : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 576 с.
60. Всесоюзна конференція з організації народної освіти / Радянська школа. – 1980. – № 3. – С. 93–94.
61. Вугрич В. П. Наукові основи контролю за виховною роботою в педінституті / В. П. Вугрич, Л. П. Федорук, С. О. Церковницький // Радянська школа. – 1971. – № 7. – С. 12–19.
62. Гавриленко О. Загальна наукова конференція з питань педагогіки і психології / О. Гавриленко. // Радянська школа. – 1963. – № 4. – С. 103–104.
63. Гавриленко О. Нарада з питань дидактики в Москві / О. Гавриленко // Радянська школа. – 1963. – № 1. – С. 103–105.
64. Гавриленко О. Нарада з питань педагогічної освіти / О. Гавриленко // Радянська школа. – 1966. – № 7. – С. 107–110.
65. Гавриленко О. Обговорення проблем програмованого навчання / О. Гавриленко // Радянська школа. – 1963. – № 11. – С. 111–112.
66. Гавриленко О. Республіканська нарада-семінар працівників педвузів / О. Гавриленко // Радянська школа. – 1972. – № 6. – С. 111–112.
67. Гальперин П. Я. Психология как объективная наука: под ред. А. И. Подольского / П. Я. Гальперин. – М. : Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж : Издательство НПО «МОДЭК», 2003. – 480 с. – (Серия : Психологи России).
68. Гальперин П. Я. Психология мышления и учение о поэтапном формировании умственных действий / П. Я. Гальперин // Исследование мышления в советской психологии: сб. науч. трудов. – М. : Наука, 1966. – С. 236–278.
69. Гальперин П. Я. Психолого-педагогические проблемы программированного обучения на современном этапе : материалы к Всесоюзной конф. по программ. обучению (Москва, 31 мая – 4 июня 1966 г. / П. Я. Гальперин, З. А. Решетова, Н. Ф. Талызина. – М. : Гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, 1966. – 39 с.
70. Гебос А. І. Порівняльна ефективність звичайного і програмованого способів самостійного вивчення матеріалу / А. І. Гебос // Радянська школа. – 1969. – № 1. – С. 58–65.
71. Гершунский Б. С. Педагогическая прогностика: Методология, теория, практика / Б. С. Гершунский. – К. : Изд-во при Киевском ун-те ИО «Вища школа», 1986. – 200 с.
72. Гільбух Ю. З. Педагогіка співробітництва: досягнення і прорахунки / Ю. З. Гільбух // Радянська школа. – 1988. – № 11. – С. 12–20.
73. Глассер У. Школы без неудачников /Уильям Глассер ; [пер. с англ. /общ. ред. и предисл. В. Я. Пилиповского]. – М. : Прогресс, 1991. – 184 с.
74. Глобалізація і Болонський процес: проблеми і технології: кол. моног. – К.: МАУП, 2005. – 320 с.
75. Глоссарий современного образования : /[нар. Укр. акад. / под. общ. ред. Е. Ю. Усик; cост. Астахова В. И. и др.]. – Х. : Изд-во НУА, 2007. – 524 с.
76. Глузман А. В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования: монография. – К. : Видавничий центр «Просвіта», 1996. – 312 с.
77. Глузман О. В. Тенденції розвитку університетської педагогічної освіти в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук. : спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / О. В. Глузман. – К., 1997. – 43 с.
78. Глушков В.М. Електронні обчислювальні машини і кібернетика / В. М. Глушков // Радянська школа. – 1959. – № 9. – С. 76–83.
79. Гончаренко С. У. Гуманізація освіти України / С. У. Гончаренко // Кримські педагогічні читання: матеріали міжнародної наукової конф., (Харків, 12-17 вересня 2001 року) /за ред. С. О. Сисоєвої, О. Г. Романовського. – Харків: НТУ «ХПІ», 2001. – С. 131–138.
80. Гончаренко С. У. Методика як наука / С. Гончаренко // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 86–95.
81. Господарський Я. Г. Система «Мікрокомп’ютер – телевізор» / Я. Г. Господарський // Радянська школа. – 1986. – № 2. – С. 50–52.
82. Гохберг О. С. Проблема розробки та реалізації гнучких педагогічних технологій навчання у вузі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01. « Теорія та історія педагогіки» / О. С. Гохберг. – К., 1995. – 23 с.
83. Гриньова М. В. Впровадження модульного принципу навчання / М. В. Гриньова // Рідна школа. – 1994. – № 5. – С. 50–51.
84. Грищенко М. М. Хто досліджує проблеми педагогіки вищої школи? / М. М. Грищенко // Радянська школа. – 1965. – № 6. – С. 1–5.
85. Грищук Б. Про використання модульно-рейтингової системи навчання на кафедрі хімії Тернопільського педінституту / Б. Грищук, П. Горбовий, О. Столяр // Проблеми трансформації в гуманітарній, соціально-економічній та науково-освітніх сферах : збірник тез українсько-польського симпозіуму, Тернопіль, 16-20 червня 1997. – Тернопіль: вид-во ТДТУ 1997. – С. 129–130.
86. Гузеев В. В. Консультации: что такое педагогические технологии и какие технологии используются в образовании / В. В. Гузеев // Педагогические технологии. – 2005. – № 1. – С. 108–123.
87. Гузеев В. В. Педагогическая техника в контексте образовательной технологии / В. В. Гузеев. – М. : Народное образование, 2001. – 128 с. – (Серия: Системные основания образовательной технологии).
88. Гузеев В. В. Планирование результатов образования и образовательная технология / В. В. Гузеев. – М. : Народное образование, 2000. – 240 с. – (Серия «Системные основания образовательной технологии»).
89. Гуревич Р. Інформаційно-комунікаційні технології в підготовці майбутнього фахівця / Р. Гуревич // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2002. – Випуск 4(8). – С. 62–68.
90. Гурін Р. С. Підготовка майбутнього вчителя гуманітарного профілю до застосування нових інформаційних технологій у навчальному процесі загальноосвітньої школи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук за спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти» / Р. С. Гурін. – Одеса, 2004. – 21 с.
91. Дадаєв К.Д. Про перебудову роботи педагогічних інститутів / К. Д. Дадаєв // Радянська школа. – 1959. – № 1. – С. 86–88.
92. Делікатний К.Г. Про сутність проблемного навчання / К. Г. Делікатний, М. М. Ржецький // Радянська школа. – 1982. – № 2. – С. 12–16.
93. Демиденко В. К. Ідейний гарт, високу професійну підготовку – майбутньому вчителеві / В. К. Демиденко // Радянська школа. – 1975. – № 9. – С. 79–82.
94. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології / І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 c.
95. Ділова активність : робочий зошит для учнів (загальний ресурс) /[за заг. ред. Павла Гнуса]. – Львів, 2001. – 104 с.
96. Дистервег Ф. В. А. Избранные педагогические сочинения: / Ф. В. А. Дистервег / [вступ. статья В. А. Ротенберга]. – М. : Учпедгиз, 1956. – 374 с.
97. Дмитрик І. С. Важлива умова поліпшення підготовки майбутніх учителів / І. С. Дмитрик // Радянська школа. – 1988. – № 1. – С. 9–11.
98. Дмитрик І. С. Технологія виховного процесу / І. С. Дмитрик, Я. І. Бурлака. – К. : КДПІ ім. Горького, 1991. – 70 с.
99. Дмитренко Т. А. Образовательные технологии в системе высшей школы / Т. А. Дмитренко // Педагогика. – 2004. – № 2. – С.54–60.
100. Джуринский А. Н. Новые технологии в системе образования Франции / А. Н. Джуринский // Советская педагогика. – 1991. – № 4. – С. 132–136.
101. Дзюба Л. А. Психологічні чинники впровадження сучасних освітніх технологій у вищому навчальному закладі : дис. … канд. псих. наук : 19.00.07. / Дзюба Лілія Анатоліївна. – К., 2003. – 225 с.
102. Довгострокова програма діяльності педагогічних інститутів УРСР з перетворення їх в центри освіти, комуністичного виховання, розвитку науки і культури на період до 1990 року, підготовлена авторським колективом викладачів Луцького педінституту під керівництвом С. А. Церковницького, 1983 р. / ДАВО. Ф. Р-376, оп. 7, спр. 994. – 58 арк.
103. Довгяло О. М. Навчаючі машини з різною пристосованістю до індивідуальних відмінностей учнів / О. М. Довгяло // Радянська школа. – 1963. – № 12. – С. 19–29.
104. Документи про роботу середніх і вищих педагогічних учбових закладів / Центральний державний архів вищих органів влади та управління. Ф. 2, оп. 9, спр. 3743. – 132 арк.
105. Досвід кращих – у практику / Радянська школа. – 1980. – № 7. – С. 61–69.
106. Духовна М. М. Підготовка майбутнього вчителя до використання технічних засобів навчання в школі / М. М. Духовна // Радянська школа. – 1976. – № 1. – С. 99–104.
107. Елек Е. Є. Основи обчислювальної техніки в школах УНР / Е. Є. Елек // Радянська школа. – 1986. – № 1. – С. 91–92.
108. Енциклопедія освіти /Акад. пед. наук України; гол. ред. В.Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
109. Євдокимов О. В. Нові педагогічні технології організації навчання студентів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Теорія та історія педагогіки» / О. В. Євдокимов. – Х., 1997. – 23 с.
110. Жалдак М. І. Нова інформаційна технологія / М. І. Жалдак, А. Г. Олійник // Радянська школа. – 1989. – № 11. – С. 71–73.
111. Жалдак М. І. Нова інформаційна технологія на уроках математики / М. І. Жалдак, А. В. Пеньков // Радянська школа. – 1991. – № 1. – С. 77–80.
112. Жалдак М. І. Питання впровадження мікропроцесорної техніки в середні навчальні заклади / М. І. Жалдак, Н. В. Морзе // Радянська школа. – 1985. – № 1. – С. 26–31.
113. Жалдак М. Становлення і розвиток методичної системи навчання інформатики в школі та педагогічному університеті (до 20-річчя шкільного курсу інформатики) / Мирослав Жалдак, Наталія Морзе, Юрій Рамський // Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. – 2005. – № 6. – С. 3 – 17. – (Серія : Педагогіка).
114. Забокрицька О. І. Проблемна лекція з педагогіки / О. І. Забокрицька, М. М. Фіцула // Радянська школа. – 1987. – № 12. – С. 63–66.
115. Завало С. Т. Педагогічні інститути Української РСР на новому етапі розвитку народної освіти / С. Т. Завало // Радянська школа. – 1961. – № 1. – С. 10–19.
116. Завало С. Т. Сьогодні і завтра педвузів республіки / С. Т. Завало // Радянська школа. – 1966. – № 11. – С. 29–35.
117. Завгородня Т. Підвищення якості підготовки майбутніх викладачів: реалії та проблеми / Т. Завгородня. Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Випуск ХХV. – Івано-Франківськ, 2008. – С. 108–112.
118. Завгородня Т. К. Підготовка вчителів для української народної школи Галичини ( 1919 – 1939 рр.) / Тетяна Завгородня. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – 136 с.
119. Завгородня Т. Проблеми педагогіки: історія, сучасність, перспективи / Т. Завгородня. – Івано-Франківськ : Видавець Третяк І., 2008. – 427 с.
120. Завгородня Т. Якість освіти як об’єктивна необхідність конкуретноспроможності майбутніх педагогів / Завгородня Т. // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Випуск ХХІ. Частина 2. – Івано-Франківськ. – Горлівка, 2008. – С. 3–9.
121. Заволока С. П. Республіканська конференція з питань впровадження кабінетної системи занять / С. П. Заволока // Радянська школа. – 1974. – № 1. – С. 109–111.
122. Загрекова Л. В. Теория и технология обучения : [учеб. пособ. для студ. высш. пед. вузов] / Л. В. Загрекова, В. В. Николина. – М. : Высш. школа, 2004. – 157 с.
123. Зайцев В. Л. Соціологічні виміри виховних впливів на учнів / В. Л. Зайцев // Радянська школа. – 1969. – № 10. – С. 18–21.
124. Закон про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР / Радянська школа. – 1959. – № 1. – С. 5–15.
125. Закон про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в УРСР / Радянська школа. – 1959. – № 5. – С. 3–19.
126. Заславська С. О. На шляху до нової технології навчання / С. О. Заславська, О. В. Чоботар // Рідна школа. – 1994. – № 5. – С. 69–70.
127. Засоби і технології єдиного інформаційного освітнього простору: Зб. наук. праць / Ін-т засобів навчання АПН України; за ред. В. Ю. Бикова, Ю. О. Жука. – К. :Атака, 2004. – 240 с.
128. За творчий розвиток педагогіки і психології / Радянська школа. – 1951. – № 2. – С. 3–9.
129. Захарова И. Г. Информационные технологии в образовании: учеб. пособие для студ высш. учеб. завед. / И. Г. Захарова. – М. : Издательский центр «Академия», 2003. – 192 с.
130. Збандуто С. Ф. Педагогіка. / С. Ф. Збандуто. – К. : Радянська школа, 1965. – 508 с.
131. Збандуто С. Ф. «Педагогічні читання» в Одеському педагогічному інституті / С. Ф. Збандуто // Радянська школа. – 1950. – № 3. – С. 53–55.
132. Збірник «Наукові записки» Кременецького державного педагогічного інституту, присвячений 40-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції за 1957 р. / Державний архів Тернопільської області (ДАТО). Ф. Р-21, оп. 4, спр. 104. – 91 арк.
133. Збірник «Наукові записки» Кременецького державного педагогічного інституту за 1958 р. / ДАТО. Ф. Р-21, оп. 4, спр. 111. – 65 арк.
134. Збірник нормативних документів з освіти та виховання / упоряд. З. М. Онишків. – Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. – 172 с.
135. Зведений звіт педагогічних інститутів за 1964 – 1965 н. р. / Центральний державний архів вищих органів влади та управління. Ф. 166, оп. 15, спр. 4789. – 46 арк.
136. Зведений звіт педагогічних інститутів на кінець 1957 – 1958 н. р. /Центральний державний архів вищих органів влади та управління. Ф. 166, оп. 15, спр. 2262. – 57 арк.
137. Зведений звіт педагогічних інститутів на початок 1957 – 1958 н. р. / Центральний державний архів вищих органів влади та управління. Ф. 166, оп. 15, спр. 2261. – 76 арк.
138. Звіт з основної діяльності за 1956 – 1957 н. р. (Кременецький державний педагогічний інститут) / ДАТО. Ф. Р-21, оп. 4, спр. 90. – 71 арк.
139. Звіт з основної діяльності за 1959 – 1960 н. р. (Кременецький державний педагогічний інститут) / ДАТО. Ф. Р-21, оп. 4, од. зб. 120. – 177 арк.
140. Звіт інституту за 1962 – 1963 н. р. (Кременецький державний педагогічний інститут) / ДАТО. Ф. Р-21, оп. 4, спр. 159. – 166 арк.
141. Звіт Кременецького державного педагогічного інституту в 1963 – 1964 н. р. / ДАТ