РОЗВИТОК ІДЕЙ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ У НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ПАУЛЯ НАТОРПА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького

На правах рукопису

Титаренко Олександр Іванович

УДК 37(430)(09) + 371.4

РОЗВИТОК ІДЕЙ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ
У НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ
ПАУЛЯ НАТОРПА

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
педагогічних наук

Науковий керівник
кандидат педагогічних наук,
професор С. П. Архипова

Черкаси – 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ ПАУЛЯ НАТОРПА 13
1.1. Ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми 13
1.2. Основні чинники формування педагогічних поглядів Пауля Наторпа 17
1.3. Вплив марбурзької школи на становлення філософсько-педагогічних поглядів П. Наторпа 32
1.4. Етапи процесу розвитку ідей освіти і виховання у науково-педагогічної діяльності Пауля Наторпа 59
Висновки до першого розділу 86
РОЗДІЛ ІІ. ІДЕЇ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ У НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ПАУЛЯ НАТОРПА 91
2.1. Розвиток фундаментальних положень теорії освіти у науково-педагогічній спадщині П. Наторпа 91
2.2. Ідеї народної освіти та реформаторської педагогіки як складова науково-педагогічної спадщини П. Наторпа 114
2.3. Погляди П. Наторпа щодо змісту і форм суспільного виховання 125
2.4. Перспективні шляхи актуалізації науково-педагогічної спадщини П. Наторпа в українській педагогіці 143
Висновки до другого розділу 168
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 177

ВСТУП

Актуальність теми. Період кінця XIX – початку XX століття в історії науково-педагогічної думки країн Західної Європи представлений широким спектром різноманітних течій і концепцій, які можуть виступати предметом окремого історико-педагогічного дослідження. Його вивчення з огляду історичних, економічних, культурних і політичних подій, що вплинули на вироблення нових підходів до організації навчально-виховного процесу, теоретична спадщина і практична діяльність представників різних напрямів і шкіл, а також обґрунтування прогресивних педагогічних ідей має сьогодні значну наукову і практичну цінність. З огляду на це особливий уплив на сучасний етап розвитку української науково-педагогічної думки продовжує здійснювати зарубіжна педагогічна теорія та практика.
Одне з чільних місць серед видатних зарубіжних педагогів минулого належить Паулю Наторпу (1854-1924 рр.) – німецькому філософу і педагогу, праці якого в сьогоднішніх реаліях заслуговують на вивчення, узагальнення та критичне переосмислення. Він один із не багатьох діячів у галузі освіти, який захистив дві дисертаційні роботи: кандидатську – “Пелопоннеська війна у творах Діодора, Плутарха, Корнелія та Юстина” у 1876 р. у Страсбурзі, докторську – “Теорія пізнання Р. Декарта. Дослідження передісторії критицизму” у 1881 р. під керівництвом Г. Когена. За життя П. Наторп устигнув також отримати визнання як композитор, музичним кредо якого була камерна музика, свідченням чого є близько сотні написаних ним пісень і хорових творів.
Новаторський доробок П. Наторпа здебільшого асоціюється в уявленнях сучасників із виникненням соціальної педагогіки як наукової галузі кінця ХІХ – початку ХХ ст., засновником якої він по праву вважається. У той же час науково-педагогічна спадщина П. Наторпа досить об’ємна і різнопланова, а її основні положення відображені в його фундаментальних працях “Про шкільне питання” (1893 р.), “Соціальна педагогіка” (1899 р.), “Загальна педагогіка в тезах” (1905 р.) та ін., у яких представлено погляди на проблематику соціальної педагогіки і необхідність розв’язання завдань соціального виховання, розкрито фундаментальні теоретичні положення та практичні рекомендації щодо освіти і виховання підростаючого покоління, обґрунтовано взаємозв’язок педагогіки з філософією, етикою, естетикою та логікою, інтерпретовано визначення і взаємозалежність ряду філософських і педагогічних категорій, таких, як “суспільство”, “індивід”, “громада”, “соціальне виховання” та багато інших.
Джерелом науково-педагогічної творчості П. Наторпа вважається класична спадщина філософів і педагогів минулого: Аристотеля, Платона, Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї. На формування педагогічних ідей П. Наторпа значною мірою вплинули погляди представників німецької класичної філософії (Й. Гете, І. Канта, Г. Когена, Й. Фіхте, Ф. Шиллера), а також марбурзької філософської школи.
У зарубіжній і вітчизняній науково-педагогічній літературі більшість досліджень і публікацій присвячені переважно філософським ідеям П. Наторпа. Свідченням цього є праці ряду зарубіжних (Г. Віммер, Е. Вінтерхагер, Й. Гензелер, Д. Зальцман, І. Кребс, Г. Лейзеганг, К. Німейер, Ф. Пфеффер, Й. Ройер, В. Фішер, І. Шраубе), російських і вітчизняних науковців (О. Власова, Г. Гордон, М. Каган, Б. Куликов, В. Курєнной, І. Лапіна, А. Малько, А. Пінкевич, О. Погорельський, Н. Ромаєва).
Соціально-педагогічні ідеї П. Наторпа привертали увагу педагогів і філософів ще за його життя, але з того часу отримали визнання більше серед співвітчизників, ніж серед російських чи то українських дослідників зарубіжної педагогічної думки. Так, наприкінці ХІХ – у 20-ті роки ХХ ст. його праці вивчали і позитивно оцінювали такі німецькі вчені, як А. Бухенау, А. Герланд, Г. Гшвінд, Е. Заупе, К. Кеслер, М. Лехнер, В. Лохманн, О. Флюгель, К. Форлендер, А. Штрелер. Водночас педагогічна спадщина П. Наторпа цього періоду не залишалася поза увагою російських учених, зокрема, А. Пінкевича “Марксистська педагогічна хрестоматія XIX–XX ст.” (1928 р.), Г. Гордона “Вісник просвіти” (1924 р.), М. Кагана “Пауль Наторп і кризи культури” (1922 р.). Поділяв ідеї П. Наторпа і теоретик радянської освіти А. Луначарський.
З кінця 20-х років і до початку 90-х років ХХ ст. філософсько-педагогічна спадщина П. Наторпа аналізувалася такими науковцями, як Г. Бекер, Г. Бланкертц, Е. Вінтерхагер, Й. Дольх, Е. Кассірер, Г. Кніттермеєр, Т. Літт, Й. Рулофф, Г. Шнейдер, П. Фрагштейн, Л. Фрезе. У той же час соціально-педагогічна теорія П. Наторпа розглядалася лише в декількох працях німецьких дослідників (Г. Белерсен, Ф. Трост, В. Шмуде та ін.).
З кінця ХХ ст. розпочався новий етап вивчення соціально-педагогічної спадщини П. Наторпа, у якій досліджуються наступні аспекти: 1) філософські основи педагогіки (Г. Ауернгеймер, Г. Віммер, Д. Зальцман, У. Зіг, І. Кребс, В. Фішер та ін.); 2) взаємозв’язок між поняттями “суспільство”, “індивід” і “громада” (Ф. Пфеффер, Й. Рейер, І. Штраубе та ін.); 3) актуалізація соціальних питань (Й. Гензелер, Н. Йегелька, К. Німейер, Р. Піпперт та ін.).
У вітчизняній педагогіці до теперішнього часу відсутні цілісні дослідження науково-педагогічної спадщини П. Наторпа, де б систематизовано та узагальнено висвітлювалися його освітні й виховні ідеї. Частково наукова інформація про педагогічні погляди П. Наторпа подана у статтях О. Власової (“Соціально-педагогічні погляди Пауля Наторпа”), І. Лапіної (“Про деякі теоретичні джерела радянської педагогіки”), А. Малько (“Пауль Наторп – засновник соціальної педагогіки”), Н. Ромаєвої (“Соціоцентризм як провідна ідея розвитку радянської педагогіки”), у підручниках з історії соціальної педагогіки М. Галагузової, а також в окремих працях В. Куликова, В. Курєнного, А. Олійника, А. Щетнікова.
Отже, актуальність проблеми та об’єктивна потреба в цілісному історико-педагогічному дослідженні розвитку ідей освіти і виховання П. Наторпа з метою творчої інтерпретації його науково-педагогічної спадщини в сучасних умовах інтеграції України до європейського освітнього простору ініціювали вибір теми дисертаційної роботи – “Розвиток ідей освіти і виховання у науково-педагогічній спадщині П. Наторпа”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, є складовою частиною комплексного дослідження кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи “Наукові основи педагогічної освіти в університеті” (протокол № 1 від 27 вересня 2005 року) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 10 від 20.12.2005 р.).
Мета дослідження полягає у здійсненні цілісного аналізу розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа та шляхів їх актуалізації в сучасній українській педагогіці.
Мета дослідження зумовила такі завдання:
1. Проаналізувати ступінь і основні напрями наукової розробки досліджуваної проблеми.
2. Визначити основні чинники розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині німецького педагога, а також уплив на них марбурзької філософської школи.
3. Обґрунтувати основні теоретичні ідеї освіти і виховання та узагальнити досвід науково-педагогічній діяльності П. Наторпа.
4. Охарактеризувати процес розвитку ідей освіти і виховання та виявити його етапи в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа.
5. З’ясувати перспективні шляхи актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа у вітчизняній педагогіці.
Об'єктом дослідження є науково-педагогічна і філософська спадщина П. Наторпа.
Предмет дослідження – ідеї освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа кінця XIX – початку XX ст.
Методи наукового дослідження: на теоретичному рівні використовувалися: загальнонаукові методи (історичний, системно-генетичний і порівняльний аналіз науково-педагогічної літератури, законодавчих документів, фактів щодо розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа); індуктивний метод (виявлення основних чинників формування педагогічних поглядів П. Наторпа); персоналістично-біографічний метод (вивчення біографії, основних етапів життєдіяльності П. Наторпа); хронологічний (дослідження процесу розвитку освітньо-виховних ідей П. Наторпа у хронологічній послідовності); контент-аналіз матеріалів періодичних видань (конкретизація ступеня наукової розробки досліджуваної проблеми); на емпіричному рівні: обсерваційний метод (ретроспективний аналіз педагогічної діяльності П. Наторпа); прогностичний метод (визначення перспективних шляхів актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа в українській педагогіці).
Методологічну основу дослідження становлять: теорія і закони наукового пізнання, у тому числі діалектичної єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості педагогічних явищ, необхідності їх вивчення в конкретних історичних обставинах, діалектичної єдності національних і загальнолюдських цінностей, взаємозв’язку одиничного і загального в педагогічній діяльності, прогнозування і передбачення педагогічного майбуття; принципи історизму, елективності, зв’язку теорії з практикою, системності, цілісності та наукової об’єктивності.
Теоретичну основу дослідження становлять державні документи про стратегію розвитку освіти в Україні (Закон України “Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ ст.”), “Концепція громадянської освіти” та ін.); вихідні положення педагогічних теорій і концепцій щодо: гуманізації освіти і виховання (А. Алексюк, А. Бойко, О. Вишневський, С. Гончаренко, В. Заслуженюк, І. Зязюн, Т. Левченко, Ю. Руденко та ін.); становлення і розвитку сучасної вітчизняної освіти і педагогічної науки (В. Андрущенко, Б. Гершунський, О. Глузман, М. Євтух, В. Кремень та ін.); методології порівняльної педагогіки (Б. Вульфсон, О. Джуринський, М. Лещенко, Н. Ничкало, А. Сбруєва та ін.); аксіологічної теорії (І. Бех, М. Боришевський, Т. Бутківська, Т. Левченко, В. Малахов, В. Сіверс, В. Тюріна, Н. Фролова та ін.); історії розвитку німецької педагогіки (Й. Гербарт, А. Дістервег, Г. Кершенштейнер, Й. Песталоцці та ін.); історико-педагогічного розвитку вітчизняної і зарубіжної педагогічної думки (І. Гавриш, Б. Год, Н. Дем’яненко, Н. Дічек, С. Золотухіна, О. Іонова, О. Сухомлинська, В. Шпак та ін.); досвіду організації соціальної і соціально-педагогічної роботи за рубежем (С. Архипова, М. Галагузова, Л. Завацька та ін.).
Хронологічні межі дослідження охоплюють часовий відрізок, який співпадає з життям та діяльністю П. Наторпа та відповідає окресленому етапу розвитку німецької науково-педагогічної школи, що був викликаний політичною та соціально-економічною кризою в Німеччині кінця XIX – початку XX століття. Нижня межа (1885 р.) визначається актуалізацією ідей соціального виховання підростаючого покоління, викладених у науковому доробку П. Наторпа. Верхня межа (1924 р.) зумовлена передчасним припиненням педагогічної діяльності П. Наторпа.
Джерельну базу дослідження становлять: педагогічні, філософські, суспільно-політичні, морально-етичні, релігієзнавчі фундаментальні праці П. Наторпа (“Соціальна педагогіка” (1899 р.), “Загальна педагогіка у вузах. До академічних лекцій” (1906 р.), “Філософія та педагогіка” (1909 р.), “Культура народу та культура особистості” (1911 р.) та ін.), статті в періодичних виданнях (“Ідеї Песталоцці про освіту робітників і соціальне питання” (1894 р.), “Соціальна педагогіка Песталоцці” (1898 р.), “Соціальне виховання” (1909 р.), “Звернення до батьків, учителів та вихователів” (1915 р.) та ін.), а також матеріали про життя, педагогічну діяльність і наукову творчість німецького вченого (А. Герланд “Пауль Наторп – педагог” (1903 р.), Е. Заупе “Пауль Наторп. Німецькі педагоги сучасності” (1924 р.), К. Кеслер “Пауль Наторп і соціальна педагогіка” (1919 р.), Г. Кніттермеєр “Пауль Наторп” (1928 р.), Ф. Трост “Пауль Наторп соціальний педагог” (1949 р.), Л. Фрезе “Пауль Наторп забутий педагог?” (1962 р.) та ін.); матеріали наукових бібліотек із досліджуваної проблеми: Наукової бібліотеки Марбурзького університету (ФРН), Наукової бібліотеки Мюнхенського університету (ФРН), Наукової бібліотеки Нюрнберзького університету (ФРН), Наукової бібліотеки Ерлангенського університету (ФРН), Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського, публікації з історії педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст., публікації в періодичних виданнях з історії зарубіжної педагогіки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
 визначено основні чинники розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа (виховання в сім’ї, навчання в університетах Берліна, Бонна і Страсбурга, викладання в Марбурзькому університеті, наукові праці попередніх філософів і педагогів), а також уплив на них марбурзької філософської школи;
 обґрунтовано основні теоретичні ідеї освіти (освіченою може називатися людина, яка не лише володіє знаннями і вміннями, а й через власні переживання може дати об’єктивну оцінку життєвих і культурних цінностей і повністю розуміти їх; освіта співвідноситься з законами загального та індивідуального духовного розвитку, проблемами освіченості об’єкта; одним із структурних компонентів освіти є культурні цінності, тому завдання шкільних закладів полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти ці культурні цінності й надбання, висуваючи при цьому високі вимоги і до особистості педагога та ін.) і виховання (національний характер виховання; креативність міжособистісної взаємодії; опора на потенційні можливості вихованця; використання трудового виховання для формування таких елементів характеру особистості, як сила волі, чіткість судження, чуйність і здатність до душевного піднесення; використання у виховному процесі прикладу вчителя, залучення учнів до конкретних справ і створення умов для самовираження особистості та ін.), узагальнено досвід науково-педагогічної діяльності П. Наторпа;
 охарактеризовано процес розвитку ідей освіти і виховання та виявлено його етапи в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа (соціально-педагогічний етап (1885-1905 рр.); загальнопедагогічний етап (1905-1924 рр.));
 з’ясовано перспективні шляхи актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа у вітчизняній педагогіці (урахування провідної ролі освіти як запоруки багатства і сили суспільства; використання праці як основи інтелектуальної, моральної та естетичної освіти; розробка і вдосконалення принципів суспільного виховання; виховання в підростаючого покоління любові до Батьківщини, почуття обв’язку, бажання приносити користь державі і народу; організація спільної трудової діяльності учнів, вивчення ними історії, розвиток учнівського самоврядування, творчості);
подальшого розвитку набули:
 фундаментальні положення теорії освіти (конституціональні ознаки освіти, цілі, принципи і зміст освіти, основи загальної освіти, ступені навчання);
 соціоцентричні і педоцентричні ідеї розвитку освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа, а також основні положення народної і реформаторської педагогіки, засади виховуючого навчання;
 зміст і форми суспільного виховання (розглядаються у зв’язку зі структурою виховної системи, завданнями суспільного виховання, принципами виховання, поглядами на сім’ю як на осередок соціального виховання та ін.).
Уточнено і конкретизовано зміст поняття “соціальне виховання” як наукової категорії, а також сутність дефініцій “громада” і “спільність”. Поглиблено наукове знання і розширено уявлення про науково-педагогічну спадщину П. Наторпа завдяки ознайомленню з його фундаментальними працями і публіцистикою.
У науковий обіг уведено маловідомі і невідомі раніше німецькомовні джерела, історичні факти, пов’язані з педагогічною і суспільно-політичною діяльністю П. Наторпа.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати дослідження використовувалися під час читання лекцій та проведення семінарських занять у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка (довідка № 48/283 від 12.09.2008 р.), Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди (довідка № 637/1 від 19.09.2008р.), Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (довідка № 18-05/34 від 15.10.2008 р.), Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя (довідка № 1215/353 від 17.10.2008 р.), Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка (довідка № 04-11/894 від 22.10.2008 р.), Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 1/2308 від 27.10.2008 р.).
Зміст дисертації може бути використаний у сучасній педагогічній практиці вищої школи: при розробці навчальних курсів та підготовці лекцій із теорії та історії педагогіки, соціальної педагогіки для студентів, які навчаються за спеціальністю: “соціальна робота”, “соціальна педагогіка”, “іноземні мови”, “філософія”; при організації виховної роботи, а також для підвищення науково-педагогічної культури студентів.
Відповідність та обґрунтованість результатів дослідження забезпечена методологічним і теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень; системним аналізом зарубіжної й вітчизняної джерельної бази, матеріалів періодичних видань; застосуванням комплексу методів, адекватних меті, завданням, предмету дослідження; широкою апробацією отриманих результатів та їх упровадженням у практику вищих навчальних закладів.
Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалися під час виступів автора з доповідями та науковими повідомленнями на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Соціально-педагогічна робота з сім’ями які перебувають в кризовому стані” (Черкаси, 2007); „Вища школа України: поступ у майбутнє” (Черкаси, 2007); „Викладач і студент: перспективи професійного зростання” (Черкаси, 2007); „Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення” (Черкаси, 2008); „Формування професійних цінностей майбутніх педагогів та шляхи їх реалізації у практичній діяльності” (Переяслав-Хмельницький, 2008); на засіданнях кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки, на лекціях з історії педагогіки для вчителів німецької мови і соціальних педагогів у Черкаському обласному інституті післядипломної підготовки науково-педагогічних працівників, а також на лекціях із теорії та історії соціальної педагогіки і соціальної роботи в Навчально-науковому інституті педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтв при Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького.
Публікації. Основний зміст результатів дослідження відображено у 8 одноосібних публікаціях автора, з них 7 – у науково-фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (208 найменувань, із них – 107 німецькомовних). Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки, основний зміст дисертації викладено на 177 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено нове наукове завдання – здійснено цілісний аналіз розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині Пауля Наторпа. Визначено значний потенціал розроблених ним ідей для становлення вітчизняної соціальної педагогіки, а також поглиблення загальнопедагогічних положень. Отримані в ході дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки, що мають теоретичне і прикладне значення.
1. Проаналізовано ступінь і основні напрями наукової розробки проблеми вивчення та інтерпретації науково-педагогічної спадщини П. Наторпа: філософський (репрезентує хронологізацію розвитку і характеристику марбурзької школи, неокантіанства та його представників; філософські детермінанти педагогічної діяльності П. Наторпа; трактування філософських поглядів І. Канта і його критичного ідеалізму; філософські умови і закони формування особистості та ін.), педагогічний (пов’язаний з аналізом поглядів П. Наторпа на загальнотеоретичні проблеми західноєвропейської педагогіки, фактори впливу на розвиток педагогічної думки Німеччини, гасла нової школи: виховання патріотичного обов’язку, поглиблення національного почуття, спрямування зусиль молоді на службу суспільству і державі та ін.) і соціальний (дає можливість з’ясувати ставлення П. Наторпа до необхідності реформування суспільно-політичного ладу та освітньої системи Німеччини, визначити вплив соціально-економічної ситуації на розвиток західноєвропейської педагогічної думки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.) .
2. Визначено основні чинники розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині німецького педагога, а також уплив на них марбурзької філософської школи. До чинників формування науково-педагогічних поглядів німецького педагога відносимо такі: 1) виховний уплив сім’ї; 2) навчання в університетах Берліна, Бонна та Страсбурга, викладання в Марбурзькому університеті; 3) праці філософів Аристотеля, Платона, І. Канта, Г. Когена, науковий доробок педагогів Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї.
3. Обґрунтовано основні теоретичні ідеї освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа: 1) освіченою може називатися людина, яка не лише володіє знаннями і вміннями, а й через власні переживання може дати об’єктивну оцінку життєвих і культурних цінностей і повністю розуміти їх; 2) освіта співвідноситься з законами загального та індивідуального духовного розвитку, проблемами освіченості об’єкта; 3) одним із структурних компонентів освіти є культурні цінності, тому завдання шкільних закладів полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти ці культурні цінності й надбання, ставлячи при цьому високі вимоги і до особистості педагога; 4) національний характер виховання; 5) креативність міжособистісної взаємодії; 6) опора на потенційні можливості вихованця; 7) визначення провідної ролі сім’ї як осередку соціального виховання та ін. Серед фундаментальних теоретичних положень освіти найбільш вагомими є такі: конституціональні ознаки освіти, цілі, принципи і зміст освіти, ступені організації навчання, основи загальної освіти. Зміст і форми суспільного виховання розкриваються П. Наторпом у взаємозв’язку з характеристикою виховних закладів, конкретизацією принципів і завдань суспільного виховання, обґрунтуванням зовнішніх і внутрішніх умов його організації. Узагальнено досвід науково-педагогічній діяльності П. Наторпа щодо реалізації ідей народної і реформаторської педагогіки, спробу інтерпретувати ідеї соціоцентризму Г. Кершенштейнера, а також педоцентризму А. Біне, С. Бьорта, М. Монтессорі, положення виховуючого навчання Й. Гербарта.
4. Охарактеризовано процес розвитку ідей освіти і виховання та виявлено його етапи в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа: перший етап (1885-1905 рр.) – соціально-педагогічний, що має своєю особливістю розробку переважно ідей соціальної педагогіки і соціального виховання, а саме: роботу над масштабним соціальним проектом удосконалення суспільства, ураженого аномією; обґрунтування ролі соціальних інституцій (сім’ї, школи) у вихованні підростаючого покоління; установлення взаємозв’язку між релігією та соціальним вихованням, між соціально-педагогічною ідеєю та державою та ін.; другий етап (1905-1924 рр.) – загальнопедагогічний, що відзначається поглибленою розробкою фундаментальних положень освіти і виховання підростаючого покоління, зокрема: виділення провідних напрямів виховання; розробка рекомендацій із використання виховного потенціалу трьох спільнот (сім’ї, трудового колективу та освітнього об’єднання); робота зі створення нових інституцій, що мають зайняти проміжне положення між практикою виховання та університетською освітою та ін.
5. З’ясовано перспективні шляхи актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа у вітчизняній педагогіці: урахування провідної ролі освіти як основного елемента багатства і сили суспільства; використання праці як основи інтелектуальної, моральної та естетичної освіти; розробка принципів суспільного виховання; виховання в підростаючого покоління любові до своєї Батьківщини, почуття обов’язку, бажання приносити користь державі й народу; організація спільної трудової діяльності учнів, вивчення ними історії, розвиток учнівського самоврядування, творчості.
Ми не претендуємо на повне, усебічно завершене дослідження розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа. Серед перспективної тематики подальшого дослідження бачимо такі аспекти, як використання ідей німецького педагога при вирішенні проблем соціальної і педагогічної роботи з сім’єю, у сфері громадського здоров’я, соціально-правового захисту дітей, у роботі з територіальною громадою, при організації соціально-педагогічної реабілітації різних категорій дітей і дорослого населення, соціокультурної анімації та менеджменту соціально-педагогічної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Архипова С. П. Андрагогіка : [навч. пос.] / С. П. Архипова. – Черкаси, 2002. – 119 с.
2. Барт П. История социально-педагогической идеи / П. Барт ; пер. с нем. ; под ред. А. Г. Готалова-Готлиба. – Одесса : Госиздат Украины, 1923. – 32 с.
3. Бех І. Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник./ І. Д. Бех – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
4. Бим-Бад Б. М. Ведущие представители “философии педагогики” конца XIX – нач. XX вв. / Б. М. Бим-Бад // Актуальные проблемы истории педагогики Запада (1871-1917). – АПН СССР. НИИ Общей педагогики. – М., 1981. – С. 6–32.
5. Бим-Бад Б. М. Педагогические взгляды И. Канта / Б. М. Бим-Бад // Советская педагогика. – 1962. – № 7. – С. 89–104.
6. Бойко А. М. Виховуємо громадянина і професіонала / А. М. Бойко, П. Г. Шемет. – Полтава, 2003. – 165 с.
7. Бойков Н.Я. Идея трудового обучения у Песталоцци / Н. Я. Бойков. – Минск : Гос. изд-во Белоруссии, 1921. – 15 с.
8. Боришевський М. Й. Формули громадянина-творця. Соціально-психологічний портрет особистості громадянина / М. Й. Боришевський // Світло. – 1998. – № 3. – С. 8–9.
9. Букишна Т. М. Щоб у серці жило почуття батьківщини…/ Т. М Букишна // Освіта. – 2000. – № 1. – 2. – С. 3.
10. Бутківська Т. Б. Цінності в контексті соціокультурної освіти / Т. Б. Бутківська // Педагогіка. – 1995. – № 3. – С. 33–35.
11. Вавилова Е. В. Единая школа в Германии в свете современных педагогический течений / Е. В. Вавилова // Вестник просвещения. – 1992. – № 7. – C. 83–86.
12. Вагнер Н. П. Педагогические мысли / Н. П. Вагнер // Вестник воспитания. –1985. – № 5. – С. 11–31.
13. Васькович Г. В. Шкільництво в Україні (1905-1920) / Г. В. Васькович - К. : Мандрівець, 1996. - 358 с.
14. Ващенко Г. Г. Загальні методи навчання : підруч. [для педагогів] / Г. Г. Ващенко – К. : Українська Видавнича спілка, 1997. – 441 с.
15. Вейкшан Н. В. Движение “нового воспитания” в конце XIX – нач. XX вв. и его психолого-педагогические основы / Н. В. Векшайн // Советская педагогика. – 1968. – № 10. – С. 98–107.
16. Виккер О. Новый школьный закон в Германии / О. Виккер // Просвещение на транспорте. – 1928. – № 1. – С. 100–102.
17. Вишневський О. І. До питання про критерії оцінки педагогічної спадщини / О. І. Вишневський // 10 років школи громадянства : до 10-ліття Пед. т-ва ім. Григорія Ващенка : зб. матеріалів / Пед. т-во ім. Г. Ващенка. – Львів, 2005. – С. 50–53.
18. Вишневський О. І. Сучасне українське виховання : пед. нариси / О. І. Вишневський – Л., 1996. – С. 27–37.
19. Вступ до педагогічної спеціальності: навч. посіб. [для студ. пед. вузів] / С. П. Архипова, В. Л. Омеляненко. – Черкаси : Ред.-вид. відділ ЧДУ ім. Б. Хмельницького, 2000. – 116 с.
20. Вульфсон Б. Л. Сравнительная педагогика : учеб. пособие [для ун-тов, пед. ин-тов, ин-тов повышения квалификации работников образования] / Б. Л. Вульфсон, З. А. Малькова / Московский психолого-социальный ин-т. – М., 1996. – 256 с.
21. Гавриш І. В. Теоретико-методологічні основи формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності : автореф. дис... д-ра пед. наук: спец. 13.00.04 “теорія і методика професійної освіти” / Гавриш Ірина Володимирівна. – Луганськ, 2006. – 44 с.
22. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія: навч. посібн. для студ. вузів / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К.: Вища шк., 1995. – 237с.
23. Ганелин Ш. И. История педагогики / Ш. И. Ганелин, Е. Я. Голант. – М. : Учпедгиз, 1940. – 408 с.
24. Гансберг Ф. Школа будущего / Ф. Гансберг // Свободное воспитание. – 1915–1916. – № 1. – С. 21–32.
25. Гершунский Б. С. Философия образования / Б. С. Гершунский. – М. : Московский психоло-социальный институт, Флинта, 1998. – 432 с.
26. Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / С. И. Гессен. – М., 1995. – 386 с.
27. Гете И. В., Шиллер Ф. Переписка : в 2 т. / И. В. Гете, Ф. Шиллер. – М. : Искусство, 1988. – Т. I. – 462 с.
28. Гиттис В. Ю. Из поездки по Германии и Австрии. Июнь – август, 1922 : Ч. 1. / В. Ю. Гиттис // Просвещение. – 1924. – № 7. – С. 22–28. (Схема народного образования в Германии. Учебный план германской основной школы).
29. Год Б. В. Європейські мислителі ХІV-XVI століття про гуманізм – системно-формуючий чинник ренесансної виховної парадигми / Б. В. Год // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. Серія “Педагогічні науки”. – 2008. – Вип. 3(61). – С. 230–240.
30. Гончаренко С. У. Гуманізація і гуманітаризація освіти. / С. У. Гончаренко, Ю. І. Мальований // Шлях освіти. – К. : – 2001. – №2. – С. 2-6; №3. – С. 2-8.
31. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. / С. У. Гончаренко – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
32. Грига І. М. Досвід викладання соціальної політики і соціальної роботи в магістеріумі : матеріали доповідей і повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції. Т. 1. [“Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи”] / за ред. І. В. Козубовської, І. І. Миговича / І. М. Грига, О. Л. Іванова. – Ужгород, 1999. – С. 160.
33. Гупан Н. М. Історія школи зарубіжних країн у дослідженнях українських істориків педагогіки 60-80-х років ХХст./ Н. М. Гупан // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2000. – №1 (5). – С. 30.
34. Гуссерль Э. Философия как строгая наука / Э. Гуссерль. – Новочеркасск, 1994. – 415 с.
35. Даденков М. Ф. Історія педагогіки / М. Ф. Даденков. – К., 1947. – 328 с.
36. Дем’яненко Н. М. Ретроспектива педагогічної освіти в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.): Монографія. / Н. М. Дем’яненко, І. П. Важинський – М. : МПА, 2002. – 240 с.
37. Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”). – Офіц. вид. – К. : Райдуга, 1994. – 61 с.
38. Джуринский А. Н. Зарубежная школа: история и современность : учеб. пособие / А. Н. Джуринский. – М. : Изд. российского открытого университета, 1992. – 192 с.
39. Джуринский А. Н. История зарубежной педагогики / А. Н. Джуринский. – М. : Изд. группа “ФОРУМ”–“ИНФРА–М”, 1988. – 272 с.
40. Дічек Н. П. С. Ф. Русова і зарубіжна педагогіка / Н. П. Дічек // Педагогіка і психологія. – 1996. – №3. – С. 169-177.
41. Доватор Р. Л. Основные теории и тенденции развития педагогической науки в конце ХІХ – начале ХХ вв. / Р. Л. Доватор, И. И. Огородникова. – М. : 1980. – С. 96–137.
42. Завацька Л. М. Соціально-педагогічні принципи теорії виховання П. Наторпа : науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова : зб. наукових праць / Л. М. Завацька. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – Вип. 8. – С. 95–101. (Серія № 11 „Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління”).
43. Законодавчі акти України з питань освіти // Верховна Рада України. Комітет з питань науки і освіти. – Офіц. вид. – К. : Парламентське видавництво, 2004. – 404 с. – (Бібліотека офіційних видань).
44. Заплатников Л. Т. Він дивився у майбутнє. Й. Песталоцці про мистецтво виховання / Л. Т. Заплатников, Л. Шевченко // Рідна школа. – 1997. – № 11. – С. 80.
45. Заслуженюк В. С. Формування у школярів культури міжнаціонального спілкування / В. С. Заслуженюк, В. В. Присакар // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 1. – С. 21–24.
46. Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. [Content of Civil Education: History, Realia, Perspectives], (Херсон, 14-15 вересня 2006р.) / Міністерство освіти і науки України, Інститут проблем виховання АПН України, Південноукраїнський регіональний ін-т післядипломної освіти педагогічних кадрів / ред. кол. І. Д. Бех. – Херсон, 2006. – 180 с.
47. Золотухіна С. Т. Тенденції розвитку виховуючого навчання : монографія / С. Т. Золотухіна. – Харків : Основа, 1995. – 292 с.
48. Зязюн І. А. Філософія педагогічної дії : монографія / І. А. Зязюн. – К. ; Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2008. – 608 с.
49. Енциклопедія освіти / голов. ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
50. Интернациональные проблемы социальной педагогики : сб. статей / под ред. С. А. Левитина. – М. : Лит. изд. отдел Наркомпроса, 1919. – 150 с.
51. Іонова О. М. Вальдорфська педагогіка – теоретико-методологічні аспекти / О. М. Іонова – Харків: Бізнес –інформ., 1997. – 300 с.
52. История педагогики : учеб. [для пед. вузов / под ред. Н. А. Константинова, Е. Н. Медынского, М. Ф. Шабаева]. – М. : 1956. – 477 с.
53. История педагогики : учебник [для студентов пед. институтов]. – Изд-е 4-е, дополн. и перераб. – М. : Просвещение, 1974. – 447 с.
54. История педагогики : учеб. пособие [для пед. инст.] / под ред. М. Ф. Шабаевой. – М. : Просвещение, 1981. – 367 с.
55. Історія педагогіки / за ред. М. С. Гриценка. – К. : Вища школа, 1973. – 447 с.
56. История педагогики с ХVІІ века до середины ХХ века. Ч. 2. : учебное пособие [для пед. университетов / под ред. академика РАО А. И. Пискунова]. – М. : ТЦ “Сфера”, 1997. – 304 с.
57. История социальной педагогики : хрестоматия-учеб. : учеб. пособие / под. ред. М. А. Галагузовой. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 544 с.
58. Концепція громадянської освіти в Україні // Освіта України. – К. : 2000 – № 46. – С.12.
59. Краевский В. В. Методология научного исследования / В. В. Краевский. – СПб. : СПбГУП, 2001. – 148 с. – (Серия “Избранные лекции ун-та” : вып. 17).
60. Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи) / В. Г. Кремень. – К. : Грамота, 2003. – 216 с.
61. Лапина И. А. О некоторых теоретических источниках советской педагогики / И. А. Лапина // Гуманистические идеи, социально-педагогические эксперименты, бюрократические извращения в развитии отечественной школы. – СПб. : Образование, 1993. – С. 30–49.
62. Левченко Т. И. Современные дидактические концепции в образовании: монография / Т. И. Левченко. – К. : 1995. – 168 с.
63. Лещенко М. Н. Щастя дитини – єдине дійсне щастя на землі. До проблеми педмайстерності: Навч.-мет. посібник / М. Н. Лещенко. – К. : АСМі., 2003. – 304 с.
64. Луначарский А. В. Проблемы народного образования: Сб. статей. // А. В. Луначарский – М. : Изд-во "Работник просвещения", 1925. – 224 с.
65. Мукомел С. А. Формування духовних цінностей старшокласників в умовах соціально-виховуючого середовища: дис. канд. пед. наук: 13.00.05 / С. А. Мукомел. – Луганськ., 2005. – 195 с.
66. Нариси історії українського шкільництва (1905-1933): Навчальний посібник / За ред.О.В.Сухомлинської. – К. : Заповіт, 1956. – 304 с.
67. Наторп П. Избранные работы / Сост. В. А. Куренной. – М. : Издательский дом “Территория будущего”, 2006. – 567 с.
68. Некоторые общетеоретические проблемы буржуазной педагогики (1917-1939) / [Б. М. Бим-Бад, Л. Н. Гончаров, А. Н. Джуринский, И. П. Огородникова, К. И. Салимова, Д. Л. Чавчанидзе] // Советская педагогика. – 1976. – № 2. – C. 120–125.
69. Основные направления и тенденции развития педагогической науки в конце ХІХ – начале ХХ вв. : Сб.научных трудов / Под ред. К. И. Салимовой. – М. : 1980. – 160 с.
70. Очерки истории школы и педагогики за рубежом : эксперим. учеб. пособие. Ч. 2. (XVIII–XX вв) / К. И. Салимова, В. Г. Безрогов, Б. М. Бим-Бад. – М. : Изд. АПН СССР, 1989. – 264 с.
71. Педагогіка. Інтегрований курс теорії та історії : навч.-метод. посіб. для закл. вищ. пед. освіти III-IV рівнів акредитації. Ч. 2 / [В. Д. Бардінова, А. М. Бойко, Ж. В. Борщ, Н. М. Дем’яненко, Л. М. Кравченко] / Полтавський держ. педагогічний ун-т ім. В. Г. Короленка ; под ред. А. М. Бойко. – К. : ВІПОЛ, 2004. – 498 с.
72. Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспективи / [Н. Г. Ничкало, І. А. Зязюн, Л. П. Пуховська, Н. Н. Гузій, Л. М. Задорожна] / АПН України ; Інститут педагогіки і психології професійної освіти ; Глухівський держ. педагогічний ун-т. – К. ; Глухів : РВВ ГДПУ, 2005. – 234 с.
73. Педагогическое наследие / [Я. А. Коменский, Д. Локк, Ж.–Ж. Руссо, И. Г. Песталоцци]. – М. : Педагогика, 1988. – 416 с.
74. Педагогічна і психологічна науки в Україні : [зб. наук. пр. до 15-річчя АПН України / відп. ред. М. Б. Євтух]. – К. : Педагогічна думка, 2007. – 438 с. – (Серія “Педагогіка і психологія вищої школи” : у 5 т. ; т. 4).
75. Пейн М. Сообщество как основа социальной политики и социального действия / М. Пейн // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики. – М. : Аспект Пресс, 1997. – С. 44–50.
76. Перспективні освітні технології : науково-метод. посібник / [А. М. Алексюк, І. Д. Бех, Т. Ф. Демків, І. Г. Єрмаков, І. О. Завадський] ; за заг. ред. Г. С. Сазоненко. – К. : Гопак, 2000. – 560 с. – (Сучасна освіта України).
77. Песталоцци И. Г. Избранные педагогические сочинения / И. Г. Песталоцци : Т. 1. – М. : 1981. – С. 210–228.
78. Пинкевич А. П. Марксистская педагогическая хрестоматия XIX–XX вв. : Ч. 1 / А. П. Пинкевич. – М. : Л., 1928. – С. 172–182.
79. Пискунов А. И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / А. И. Пискунов. – М. : Просвещение, 1971. – 560 с.
80. Профільне навчання : теорія і практика : зб. наук. праць за матеріалами метод. семінару АПН України / АПН України, Відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті, Інститут педагогіки / під ред. О. Я. Савченко. – К. : Педагогічна преса, 2006. – 200 с.
81. Регіональний і шкільний компоненти змісту загальної середньої освіти: здобутки, проблеми, перспективи : матеріали другої Всеукр. наук.-практ. конф. (Донецьк, 13-14 листопада 1997 р.) / М-во освіти і науки, АПН України, Донецький обласний ін-т післядипломної освіти / ред. О. Я. Савченко. – К. : 1997. – 227 с.
82. Сбруєва А. А. Порівняльна педагогіка : навч. посіб. / А. А. Сбруєва. – Суми : Редакційно–видавничий відділ СДПУ, 1999. – 301 с.
83. Семигіна Т. В. Робота в громаді : практика і політика / Т. В. Семигіна. – К. : Вид. дім “КМ Академія”, 2004. – 180 с.
84. Софій О. М. Громада – це... Деякі думки щодо курсу “Розвиток громади” (ІМГС) / О. М. Софій, А. Л. Клеманська // Громадські ініціативи. – 2001. – № 3. – С. 9–10.
85. Соціальна педагогіка : зб. навч. прогр. / авт.–укл. С. П. Архипова. – Черкаси : Вид-во ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2003. – 271 с.
86. Спенсер Г. Воспитание умственное, нравственное и физическое / Г. Спенсер. – СПб : 1894. – С. 26.
87. Сухомлинська О. В. Цінності у вихованні дітей та молоді: стан розроблення проблеми / О. В. Сухомлинська // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 1. – С. 105–111.
88. Титаренко О. І. Соціально-педагогічні ідеї Пауля Наторпа / О. І. Титаренко // Соціальна педагогіка: теорія і практика. Вісник Луганського університету. – 2004. – № 2. – С. 105–107.
89. Титаренко О. І. Пауль Наторп про теоретичну підготовку педагога / О. І. Титаренко // Вісник Ужгородського університету. – 2005. – № 8. – С. 189–190.
90. Титаренко О. І. Предмет та зміст освіти у соціальній педагогіці та філософії Пауля Наторпа / О. І. Титаренко // Вісник Черкаського університету. – Серія „Пед. науки”. – 2007. – Вип. 101. – С. 140–143.
91. Титаренко О. І. Мета, зміст та форми соціальної педагогіки П. Наторпа / О. І. Титаренко // Вісник Черкаського університету. – Сер. „Пед. науки”. – 2007. – Вип. 111. – С. 130–135.
92. Титаренко О. І. Пауль Наторп : релігія як засіб гуманізації освіти / О. І. Титаренко // Вісник Черкаського університету. – Сер. „Пед. науки”. – 2007. – Вип. 113. – С. 155–158.
93. Титаренко О. І. Соціальне виховання та освіта у соціально-педагогічному проекті П. Наторпа / О. І. Титаренко // Молодь і ринок. – 2008. – № 1 (36) – С. 126–128.
94. Титаренко О. І. Кант і Песталоцці у теорії освіти і виховання Пауля Наторпа / О. І. Титаренко // Вісник Черкаського університету. – Сер. „Пед. науки”. – 2008. – Вип. 119. – С. 130–133.
95. Титаренко О. І. Соціально-педагогічні ідеї Пауля Наторпа та їх критичний аналіз педагогами початку ХХ століття / О. І. Титаренко // Вісник Черкаського університету. – Сер. „Пед. науки”. – 2008. – Вип. 122. – С. 122– 125.
96. Токарєва Т. С. Педагогічна діяльність та педагогічна спадщина Георга Кершенштейнера (1854-1932): дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / Т. С. Токарєва. – Кіровоград., 2002. – 188с.
97. Тюріна В. О. Система цінностей, правова соціалізація і правове виховання / В. О. Тюріна // Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П’ятих Костюківських читань – К. : Гнозис, 1998. – Т. 3. С. 396–404.
98. Українська культура в європейському контексті / [Ю. П. Богуцький, В. П. Андрущенко, Ж. О. Безвершук, Л. М. Новохатько] / ред. Ю. П. Богуцький. – К. : Знання, 2007. – 680 с.
99. Хрестоматія з історії педагогіки. Ч. 2. / І. П. Мозковий, А. А. Сбруєва, М. Ю. Рисіна. – Суми : Сумський ДПУ ім. А. С. Макаренка, 2003. – 431 с. – (Серія “Зарубіжна школа і педагогіка”).
100. Філософія освіти XXI століття : проблеми і перспективи. Методологічний семінар АПН України 22 листопада 2000 р. Зб. наук. праць. Вип. 3 / За заг. ред. В. П. Андрущенка. – К. : Знання, 2000. – 520 с.
101. Шпак В. П. Погляди Пауля Наторпа на виховання й освіту підростаючого покоління в контексті соціально-педагогічного доробку : науково-методичний зб. [“Гуманізація навчально-виховного процесу”] / В. П. Шпак. – Вип. 43. – Слов’янськ : 2008. – С. 96–104.
102. Aufsätze zeitgenössischer pädagogischer Schriftsteller. Paul Natorp u.a. – Bielefeld: Velhagen und Klasing. – 1912. – 198 S.
103. Barth, Paul. Die Geschichte der Erziehung in soziologischer und geistesgeschichtlicher Beleuchtung. Leipzig. – 1925. – 425 S.
104. Barth, Paul. Geschichte der sozialpädagogischen Idee. Berlin. – 1920. – 623S.
105. Die deutsche Jugendbewegung 1920 bis 1933 : die bündische Zeit ; Quellenschriften / hrsg. von Werner Kindt . – Düsseldorf [u.a.] : Diederichs. – 1974. – 411 S.
106. Enzyklopädisches Handbuch der Pädagogik / Herausgegeben von W. Rein. – 3 Band. – 2. Auflage. – Langensalza, Hermann Beyer und Söhne (Beyer und Mann). – 1905. – 950 S.
107. Fischer, Wolfgang. Paul Natorp. Padagogik und Philosophie. Verlag Gebr. Ott, Darmstadt. – 1955. – 175 S.
108. Fromm, Erich. Die Frucht vor der Freiheit. 11. Auflage. Frankfurt a.M.: Fischer. – 1980. – 583 S.
109. Gudjons, Herbert. Geschichte der Pädagogik. In: Pädagogik. – 1992. – S. 44–48.
110. Henseler, Joachim. Wie das Soziale in die Padagogik kam. Juventa. Weinheim. – 2000. – 642 S.
111. Koring, Bernhard. Einführung in die moderne Erziehungswissenschaft und Bildungstheorie. Weinheim. – 1990. – 834 S.
112. Kronen, Heinrich. Sozialpädagogik: Geschichte und Bedeutung des Begriffs. Frankfurt a.M. – 1980. – 537 S.
113. Mager, Karl: Gesammelte Werke in 10 Bänden. Hrsg. von H. Kronen. Bamannsweiler. – 1984. – 231 S.
114. Marburger, Helga. Entwicklung und Konzepte der Sozialpädagogik. München – 1979. – 572 S.
115. Marxen, Peter. Erziehungswissenschaft und Arbeiterbewegung. Frankfurt a.M. – 1984. – 726 S.
116. Mendel, Gérard. Generationskrise. Frankfurt a.M. – 1972. – 628 S.
117. Michel, Christian / Novak, Felix. Kleines Psychologisches Wörterbuch. Freiburg im Breisgau: Herder Verlag. – 1991. – 723 S.
118. Natorp, Paul. Zum Gedächtnis Kants. In: Die Deutsche Schule. – 1904. – S.65–85.
119. Natorp, Paul. Allgemeine Pädagogik in Leitsätzen zu akademischen Vorlesungen. Marburg. – 1905. – 348 S.
120. Natorp, Paul. Condorcets Ideen zur Nationalerziehungung. Ein Schulgesetzentwurf vor hundert Jahren. In: Ders.: Gesammelte Abhandlungen zur Sozialpädagogik. Stuttgart. – 1907. – S. 37–56.
121. Natorp, Paul. Der Streit um den Begriff der Sozialpädagogik. In: Die Deutsche Schule. – 1907. – S. 601–622
122. Natorp, Paul. Deutscher Weltberuf. Jena. – 1918. – 275 S.
123. Natorp, Paul. Die Idee eines Hochschulinstitutes für Sozialpädagogik. In: Blätter für Volkskultur. – 1912. – S. 349–352.
124. Natorp, Paul. Ein Wort zum Schulantrag. In: Die Deutsche Schule, Stuttgart. – 1905. – S. 15–32 u. 65–92.
125. Natorp, Paul. Herbart, Pestalozzi und die heutigen Aufgaben der Erziehungslehre. In: Ders.: Gesammelte Abhandlungen zur Sozialpädagogik, Stuttgart. – 1907. – 563 S.
126. Natorp, Paul. Kant oder Herbart? Eine Gegenkritik. In: Ders.: Gesammelte Abhandlungen zur Sozialpädagogik, Stuttgart. – 1907. – 573 S.
127. Natorp, Paul. Pestalozzi und die Frauenbildung. Leipzig. – 1905. – 374 S.
128. Natorp, Paul. Pestalozzi unser Führer. In: Ders: Gesammelte Ab-handlungen zur Sozialpädagogik, Stuttgart. – 1907. – S. 57–68.
129. Natorp, Paul. Pestalozzi. Sein Leben und Ideen. Marburg. – 1920. – 428 S.
130. Natorp, Paul. Pestalozzis Ideen über Arbeiterbildung und soziale Frage. In: Ders.: Gesammelte Abhandlungen zur Sozialpädagogik, Stuttgart. – 1907. – S. 69–97.
131. Natorp, Paul. Pestalozzis Sozialpädagogik. In: Rein, W. (Hrsg.): Ency-klopädisches Handbuch der Pädagogik, Bd. 5, Langensalza. – 1898. – 473 S.
132. Natorp, Paul. Philosophie und Pädagogik. Untersuchungen auf ihrem Grenzgebiet. Marburg. – 1909. – 364 S.
133. Natorp, Paul. Philosophische Propädeutik. Marburg. – 1903. – 736 S.
134. Natorp, Paul. Platos Staat und die Idee der Sozialpädagogik. In: Ders.: Gesammelte Abhandlungen zur Sozialpädagogik, Stuttgart. – 1907. – 362 S.
135. Natorp, Paul. Rez. zu Johannes Trüper: Friedrich Wilhelm Dörpfelds soziale Erziehung. In: Deutsche Schule. – 1902. – S. 82–84.
136. Natorp, Paul. Rez. zu John Edelheim: Beiträge zur Geschichte der Sozialpädagogik mit besonderer “Berücksichtigung des französischen Revolutionszeitalters. In: Archiv für soziale Gesetzgebung und Statistik. – 1902. – S. 541–548.
137. Natorp, Paul. Rez. zu Paul Bergemann: Soziale Pädagogik. In: Rheinische Blätter für Erziehung und Unterricht. – 1901. – S. 211.
138. Natorp, Paul. Rousseaus Idealismus. Entgegnung auf den Aufsatz von A. Görland. In: Die Deutsche Schule. – 1902. – S. 306–312.
139. Natorp, Paul. Soziale Erziehung. In: Volksbildungsarchiv. Bd. I. Berlin. – 1909. – S. 5–27.
140. Natorp, Paul. Sozialidealismus. Neue Richtlinien zur sozialen Erziehung. Berlin. – 1920. – 372 S.
141. Natorp, Paul. Sozialpädagogik. In: Rein, W. (Hrsg.): Encyklopädisches Handbuch der Pädagogik, Bd. 6, Langensalza. – 1899. – S. 701–707.
142. Natorp, Paul. Sozialpädagogik. Theorie der Willensbildung auf der Grundlage der Gemeinschaft. 6. Aufl., Stuttgart. – 1925. – 725 S.
143. Natorp, Paul. Thesen betreffend die Pflege der Erziehungswissenschaft an der Universität. In: Zeitschrift, für pädagogische Psychologie und experimentelle Pädagogik. – 1918. – S. 223–225
144. Natorp, Paul. Volks- und Individuumskultur. Marburg. – 1912. – 314 S.
145. Natorp, Paul. Allgemeine Pädagogik in Leitsätzen zu akademischen Vorlesungen. Saarbrücken: VDM Verlag. – 2006. – 348 S.
146. Natorp, Paul. Der Idealismus Pestalozzis. Leipzig. – 1919. – 461 S.
147. Natorp, Paul. Genossenschaftliche Erziehung als Grundlage zum Neubau des Volkstums und des Menschentums. In: Vierteljahresschrift für soziale Pädagogik. – 1920. – 256 S.
148. Natorp, Paul. Die deutsche Philosophie der Gegenwart in Selbstdarstellungen. Leipzig. – 1921. – S. 151–176.
149. Netting F. Social Work Macro Practice. 2d ed. – New York: Longman. – 1997. – 357 p.
150. Neumann, Karl. Erich Weniger – Erziehungswirklichkeit und pädagogische Autonomie. In: Hoffmann, Dietrich (Hrsg.): Pädagogik an der Georg-August-Universität Göttingen. Göttingen – 1987. – S. 139–161.
151. Niemeyer, Christian. Sozialpädagogik zwischen Empfindsamkeit und Aufklärung. Weinheim. – 1993. – S. 176–203.
152. Niemeyer, Christian/Schröer, Wolfgang. Der Sozialpädagogikbegriff im Zeitschriftendiskurs der Weimarer Epoche. In: Hörn, Klaus-Peter/Wigger, Lothar (Hrsg.): Systematiken und Klassifikationen in der Erziehungswissenschaft. Weinheim. – 1994. – S. 69–102.
153. Niemeyer, Christian. Entstehung und Krise der Weimarer Sozialpädagogik. In:Zeitschrift für Pädagogik. – 1992. – S. 437–453.
154. Niemeyer, Christian. Zur Systematik und Aktualität der Sozialpädagogik Natorps vor dem Hintergrund ihrer ideengeschichtlichen Einlagerung. In: Oelkers, Jürgen/Schulz, Wolfgang K./Tenorth, Heinz-Elmar (Hrsg.): Neukantianismus. Kulturtheorie, Pädagogik und Philosophie. Weinheim. – 1989. – S. 241–260.
155. Nöllecke, Brigitte. In alle Richtungen zugleich. Denkstrukturen von Frauen. München. – 1985. – 354 S.
156. Oelkers, Jürgen. Die große Aspiration. Darmstadt. – 1989. – 223 S.
157. Osterwalder, Fritz. Pestalozzi – ein pädagogischer Kult. Weinheim. – 1996. – 247 S.
158. Philosophen als Pädagogen. Wolfgang Fischer. Wissenschaftliche Buchgesellschaft. Darmstadt. – 1998. – 321 S.
159. Pippert, Richard. Idealistische Sozialkritik und „Deutscher Weltberuf“. Berlin. – 1969. – 583 S.
160. Rae A., Nicholas-Wolosuk W. Changing Agency Policy: An Incremental Appoach. – Boston: Allyn and Bacon. – 2003. – 169 p.
161. Rulohff, Jörg. Paul Natorps Grundlegung der Pädagogik. Freiburg. – 1966. – 356 S.
162. Schrader, Sabine. Großes Wörterbuch Psychologie. München: Compact. – 2004. – 723 S.
163. Sieg, Ulrich. Aufstieg und Niedergang des Marburger Neukantianismus. Würzburg. – 1994. – 327 S.
164. Stacey M. The Myth of Community Studies// British Journal of Sociology. – 1969. – Vol. XX. – N° 2. – P. 140.
165. Stein, Ludwig. Die Soziale Frage. Stuttgart. – 1903. – 234 S.
166. Straube, Ingrid. Pädagogische Ideen bei Paul Natorp und Georg Kerschensteiner. Rheinisch-Westfälische Technische Hochschule. Aachen. – 1985. – 186 S.
167. Tenorth, Heinz-Elmar. Geschichte der Erziehung. Weinheim – München. – 1988. – 364 S.
168. Teodori G. L. Examing the Effects of Community Satisfaction
and Attachment on Individual Well-Being // Rural Sociology. –
2001. – Na 66. – P. 623.
169. The Social Work Dictionary. 3d ed. / Ed. by Barker R. – Washington: NASW Press. – 1996. – P. 68.
170. Thiersch, Hans. Die Erfahrung der Wirklichkeit. Perspektiven einer alltags-orientierten Sozialpädagogik. Weinheim München. – 1986. – 385 S.
171. Thiersch, Hans. Geisteswissenschaftliche Pädagogik. In: Leii..-n, D./ Mollenhauer, K. (Hrsg.): Enzyklopädie Erziehungswissenschaft Bd.l. Theorien und Grundbegriffe der Erziehung und Bildung. Stuttgart. – 1983. – S. 81-100.
172. Thiersch, Hans. Lebens weltorientierte Soziale Arbeit. Weinheim München – 1992. – 392 S.
173. Thiersch, Hans. Zum sozialpädagogischen Konzept Erich Wenigers. In: Hoffmann, Dietrich/Neumann, Karl (Hrsg.): Tradition und Transformation der geisteswissenschaftlichen Pädagogik: Zur Re-Vision der Weniger-Gedenkschrift. Weinheim – 1993. – S. 35–52.
174. Thole, Werner. Sozialpädagogik an zwei Orten. Professionelle und disziplinare Ambivalenzen eines noch unentschiedenen Projektes. In: Krüger, Heinz-Hermann/Rauschenbach, Thomas (Hrsg.): Erziehungswissenschaft. Die Disziplin am Beginn einer neuen Epoche. Weinheim München. – 1994. – S. 253–274.
175. Thöny, Giosua. Der Erzieher oder die führende und bildende Kraft. In Pädagogische Rundschau. – 1990. – S. 181–192.
176. Timmen, W. Deutsche Sozialpädagogen der Gegenwart. Leipzig 1911. – 372 S.
177. Tönnies, Ferdinand. Gemeinschaft und Gesellschaft. Aufl. Berlin. – 1926. – 375 S.
178. Tönnies, Ferdinand. Die Erweiterung der Zwangserziehung. In: Archiv für So¬ziale Gesetzgebung und Statistik. – 1900. – S. 458.
179. Tönnies, Ferdinand. Pestalozzi als Sozialpädagoge. In: Soziale Praxis. – 1895. – S. 114.
180. Tönnies, Ferdinand. Rezension von „Paul Natorp, Pestalozzis Ideen über Arbeiterbildung und soziale Frage. Eine Rede, Heilbronn 1894". In: Archiv für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik. – 1894. – S. 715-720.
181. Tönnies, Ferdinand. Rezension von „Paul Natorp, Sozialpädagogik. Theorie der Willensbildung auf der Grundlage der Gemeinschaft, Stuttgart 1899". In: Archiv für soziale Gesetzgebung und Statistik. – 1899. – S. 444–462.
182. Trost, Friedrich. Erziehung im Wandel. Darmstadt. – 1955. – 472 S.
183. Trüper, Johannes. Friedrich Wilhelm Dörpfelds Sociale Erziehung in Theorie und Praxis. Gütersloh. – 1901. – 627 S.
184. Tuggener, Heinrich. „Vom Armenerzieher zum Sozialpädagogen". In: Schweizerischer Katholischer Anstaltenverband. Heft 5. – 1985. – 386 S.
185. Tuggener, Heinrich. Rezension zu Osterwalder. In: Zeitschrift für Pädagogik. – 1996. – S. 436–442.
186. Uhlhorn, Gerhard. Die christliche Liebestätigkeit. 2. Aufl., Darmstadt. – 1959. – 487 S.
187. Ulmer, Josef. Die Selbsttätigkeit des Menschen in der Pädagogik Pestalozzis. Langensalza. – 1915. – 385 S.
188. Vierkandt, Alf. Die sozialpädagogische Forderung der Gegenwart. Berlin. – 1920. – 483 S.
189. Weber, Bernd. Pädagogik und Politik vom Kaiserreich zum Faschismus. Zur Analyse politischer Optionen von Pädagogikhochschullehrern von 1914-1933. Königstein. – 1979. – 684 S.
190. Weber, Rita. Die Neuordnung der preußischen Volksschullehrerbildung in der Weimarer Republik. Zur Entstehung und gesellschaftlichen Bedeutung der pädagogischen Akademien. Köln. – 1984. – 582 S.
191. Wehler, Hans-Ulrich. Deutsche Gesellschaftsgeschichte. Bd. 3. Von der „Deutschen Doppelrevolution" bis zum Beginn des Ersten Weltkrieges. München. – 1995. – 385 S.
192. Weiß, Carl. Pädagogische Soziologie. Leipzig. – 1929. – 382 S.
193. Weniger, Erich. Die Gegensätze in der modernen Fürsorgeerziehung. In: Die Erziehung. – 1927. – 237 S.
194. Weniger, Erich. Jugendpflege und Jugendführung als sozialpädagogische Aufgaben. In: Die Erziehung. – 1928. – S. 144–163.
195. Weniger, Erich. Theorie und Praxis in der Erziehung. In: Die Erziehung, с. 1929. – S. 577-591.
196. Whang, J.H. Die Entwicklung der Pädagogischen Soziologie in Deutschland. Ratingen. – 1963. – 479 S.
197. Wichern, Johann Hinrich. Sämtliche Werke. Hrsg. von Peter Meinhold. Hamburg. – 1962. – 625 S.
198. Wiget, Theodor. Grundlinien der Erziehungslehre Pestalozzis. Leipzig. – 1914. – 387 S.
199. Wiget, Theodor. Pestalozzi und Herbart. In: Jahrbuch des Vereins für wissenschaftliche Pädagogik. – 1891. – 372 S.
200. Wilhelm, Theodor. Modelle der deutschen Gemeinschaftserziehung. In: Zeitschrift für Pädagogik. 1958. – S. 205–231.
201. Wilhelm, Theodor. Zum Begriff Sozialpädagogik. In: Mollenhauer, Klaus (Hrsg.): Zur Bestimmung von Sozialpädagogik und Sozialarbeit in der Gegenwart. Weinheim. – 1963. – 356 S.
202. Willmann, Otto. Der Neukantianismus gegen Herbarts Pädagogik. In: Gesammelte Werke Bd.7, Aalen. – 1982. – S. 447–451.
203. Willmann, Otto. Die Zusammengehörigkeit des individualen und des sozialen Faktors der Erziehung. In: Gesammelte Werke Bd. 7, Aalen – 1982. – S. 602–604.
204. Willmann, Otto. Wesen und Aufgabe der Sozialpädagogik. In: Gesammelte Werke Bd. 7, Aalen. – 1982. – S. 495–500.
205. Willmann, Otto. Aus Hörsaal und Schulstube. Gesammelte kleinere Schriften zur Erziehungs- und Unterrichtslehre. Freiburg. – 1904. – 372 S.
206. Willmann, Otto. Didaktik als Bildungslehre. Braunschweig. – 1894. – 356 S.
207. Wimmer, Hans. Sozialpädagogen. In: Loos (Hrsg.): Bayerischer Schulbuch - Verlag. Weinheim – 1948. – 453 S.
208. Winkler, Michael. Eine Theorie der Sozialpädagogik. Stuttgart. – 1988. – 463 S.