РОЗВИТОК ПЕДОЛОГІЇ ЯК НАУКИ ПРО ОСВІТУ І ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ (20-30-ті РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое описание

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЛИТВИНА ЮЛІЯ СЕРГІЇВНА

УДК 37(019) (477) „19” (043.5)

РОЗВИТОК ПЕДОЛОГІЇ ЯК НАУКИ ПРО ОСВІТУ І ВИХОВАННЯ
В УКРАЇНІ (20-30-ті РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник:
доктор філософських наук,
професор Т.С. Троїцька

Мелітополь – 2008

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДОЛОГІЇ ЯК СКЛАДОВОЇ РЕФОРМАТОРСЬКОГО РУХУ…….………13
1.1. Ідейні джерела та витоки „реформаторської” педагогіки………………..13
1.2. Педагогічні умови та проблеми розвитку педології ………….………….30
1.3. Теоретико-методологічні засади педології ……………....…..…………...52
Висновки до І розділу…………………………………………………...............81
РОЗДІЛ 2. ПЕДОЛОГІЯ 20-30 РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК НАУКА ПРО ОСВІТУ І ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ…………………………………...84
2.1. Педологія у системі наукового знання………..…….……………………..84
2.2. Принципи, підходи та методи організації науково-педагогічних досліджень у педології в Україні……………………………………………....97
2.3. Теоретичні та практичні досягнення педології в Україні початку ХХ ст. у вимірі сучасної педагогічної науки………………………………................126
Висновки до ІІ розділу………………………………………………………....175
ВИСНОВКИ…………….……………………………………………………...179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….………………………………….183

ВСТУП

Актуальність дослідження. Загальновизнаною соціальною проблемою та умовою реалізації стратегії гармонійного розвитку людини й суспільства є наукове обґрунтування переорієнтації навчання й виховання з формування особистості на її розвиток і саморозвиток. З цього факту випливає вимога до представників педагогічних наук – інтенсифікувати зусилля щодо пошуків природовідповідних, культуродоцільних наукових програм зростання особистості в світі культури.
Для розв’язання цієї проблеми потрібні радикальні зміни у визначенні мети та змісту модернізації освіти. Останнім часом у педагогічній теорії відбувається широкомасштабне осмислення парадигм, пріоритетів, перспективних підходів та аналітичних розвідок проектування й конструювання людиноцентрованої освіти. Саме ці тенденції відображено в концептуальних засадах розвитку педагогічної освіти України, у державній програмі „Освіта (Україна ХХІ століття)”, у Проекті концепції гуманітарного розвитку України, у Законі України про освіту та інших документах. Значним теоретичним ресурсом поповнення освітніх програм демократизації, індивідуалізації, диверсифікації, гуманітаризації, інформатизації навчання й виховання володіє вітчизняна педагогічна спадщина, яка спрямувала зусилля на пошук методів дослідження й навчання дитини як цілісної системи.
Звернення до вивчення і творчого використання спадщини вітчизняних учених 20-30 рр. ХХ століття постає сьогодні надзвичайно актуальним, оскільки вони спрямували теорію та практику освіти на саморозвиток дитини як центру педагогічної системи. У цьому контексті заслуговують на увагу досягнення „педології”, якій дотепер надаються неоднозначні характеристики щодо визначення її статусу й місця в системі наукового знання та внеску в культурно-освітній процес. Багатогранна педагогічна спадщина педології вивчається сучасними науковцями в різних аспектах: проблемам концептуалізації педологічного доробку присвячено праці І. Болотнікової, Л. Вовк, Н. Дем’яненка, М. Кларіна, Д. Ніколенка, С. Пуймана, Н. Сафонової, в яких розглядається теоретичне та практичне значення педології як науки, що вивчає дитину комплексно; історичний аспект становлення й розвитку педології відбито у працях С. Болтівця, О. Джуринського, Л. Дуднік, М. Євтуха, М. Кузьменка, О. Попової, О. Сухомлинської, Г. Хілліга; дидактичний – у дослідженнях П. Каптерєва, А. Растригіної, Л. Тютюнника; технологічний аспект аналізували К. Корсак, В. Луговий; антропологічний та етнокультурологічний аспекти – О. Любар, М. Стельмахович, Д. Федоренко, Н. Лосєва, Н. Гонтаровська. Багато праць сучасних дослідників, серед яких І. Аносов, В. Андрущенко, Б. Бім-Бад, Л. Рахлевська, В. Табачковський, В. Шинкарук, присвячено проблемам антропологізації освіти, одним із ідейних джерел якої більшість дослідників визнають педологію.
Вивчення архівних матеріалів, наукових праць педологів, аналітико-критичних робіт учених дає можливість стверджувати, що педологія є наукою, яка у вивченні дитини спиралася на анатомію, фізіологію, антропологію, психологію, історію, етнологію, етнографію, гігієну. У зазначених джерелах окреслено програмно-методичне забезпечення, напрями й форми теоретичної та практичної роботи педологів у першій третині ХХ ст. Проте аналіз теоретико-методологічних засад педології, цілісний розгляд педології як науки про освіту й виховання, концептуалізація нового способу пізнання дитини, яка навчається, залишаються в науково-педагогічних розробках дефіцітарними.
Саме з цієї причини у процесі планування трансформаційних змін в освіті та інтеграції прогресивного досвіду в теорію і практику навчання й виховання спостерігаються певні суперечності:
– між посиленням попиту педагогів на аналітико-методологічний матеріал і значною втратою більшістю освітніх доктрин ХХ століття концептуально-евристичного потенціалу;
– між зростанням інтересу до історії вітчизняної педагогіки й недостатнім рівнем адекватного визначення її сутності, засад та ролі в історико-педагогічному процесі;
– між збільшенням зацікавленості науковим знанням, спрямованим на синтез людинознавства, і обмеженим характером застосування теоретичних і практичних досягнень сучасної наукової раціональності, а також відсутністю науково-практичного обґрунтування новітніх технологій із позицій природовідповідності й культуродоцільності.
Таким чином, існують вагомі підстави висловити важливе для подальшого дослідження твердження: питання підвищення ефективності науково-педагогічного процесу, інтеграції в цей процес теоретичного і практичного досвіду, результатів міждисциплінарних наукових досліджень та прискореного аналізу й осмислення педагогічних здобутків комплексного, гуманістичного й антропологічного спрямування постало надзвичайно гостро на тлі швидких і глибоких змін в освіті й вихованні.
Актуальність і недостатня дослідженість методологічних засад педології та відповідного використання її гуманістично-антропологічного потенціалу в сучасному процесі навчання й виховання зумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Розвиток педології як науки про освіту і виховання в Україні (20-30-ті роки ХХ століття)”.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки і педагогічної майстерності Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького „Базова компетенція спеціаліста вищого педагогічного закладу ІІІ-IV рівня акредитації” (реєстраційний номер № 0102V01290). Тему затверджено Вченою радою Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (наказ №11/6 від 17 лютого 2003 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №6 від 19 червня 2007 р.).
Мета дослідження: на основі теоретичної реконструкції досягнень та основних концепцій педології як науки про освіту й виховання розкрити методологічні засади, основні ідейні джерела, процесуальні характеристики отримання нового знання та окреслити можливості використання досвіду людиноцентрованих досліджень та навчання дитини в сучасній Україні.
Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:
1. Висвітлити ідейні, концептуальні джерела педології та історичні умови її становлення.
2. Визначити педагогічні умови та основні проблеми педагогічної науки початку ХХ ст., з’ясувати роль і сутність педології як складової реформаторського руху.
3. Обґрунтувати теоретико-методологічні засади педології.
4. Визначити роль педології як науки в системі наукового знання та розкрити основні принципи, підходи та методи організації науково-педагогічних досліджень представників „реформаторської педагогіки”.
5. Встановити оптимальні шляхи інтегрування науково-практичної системи педології в сучасний процес навчання й виховання з метою його оптимізації.
Об’єкт дослідження – науково-педагогічні праці представників педології в Україні в 20-30 рр. ХХ століття.
Предмет дослідження – ідеї, концепції, підходи та методологічний інструментарій педології щодо розвитку науки про освіту й виховання.
Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи:
– історико-педагогічний аналіз філософської, історико-педагогічної, психолого-педагогічної вітчизняної і зарубіжної літератури та праць представників педологічної думки, який дозволив з’ясувати особливості становлення й розвитку педології як складової світового „реформаторського руху”;
– історіографічний аналіз архівних матеріалів, нормативних документів щодо розвитку педології в Україні, система методів аналізу, тлумачення й інтерпретації даних педологічних досліджень, що дали змогу науково обґрунтувати їх об’єктивність, визначити педологію як науку з відповідними характеристиками науковості;
– проблемно-порівняльний метод, який дозволив здійснити порівняльний аналіз методів та технологій навчання й виховання педологів із сучасними підходами в освіті і дав право стверджувати, що педологія є наукою про освіту й виховання;
– структурний метод, що забезпечив вичленування людиноцентрованих моделей педології для подальшого їх інтегрування в контекст сучасної педагогічної науки та практики;
– системний метод, що став необхідним для з’ясування вхідних параметрів, мети, завдань, результатів та зворотних зв’язків під час запровадження педологічної спадщини в сучасний процес навчання й виховання.
Методологічну базу дослідження становлять теорія наукового пізнання, положення про діалектичну єдність та взаємозв’язок історії з сьогоденням, доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних педагогів-науковців, їхніх теоретичних надбань і досвіду в сучасних умовах, методологічні положення державної національної програми „Освіта (Україна ХХІ століття)” й Національної доктрини розвитку освіти, принципи науковості, наступності, системності із застосуванням сукупності історичного, проблемного та структурного методів дослідження, а також антропологічний підхід, зокрема концепція розвитку особистості як єдності її біологічної, соціальної та духовної сутності (І. Аносов, Б. Бім-Бад, О. Леонтьєв, К. Ушинський), етноантропологічний підхід в освіті (Л. Редькіна, Ю. Римаренко, В. Шинкарук), філософські, психологічні й педагогічні теорії, що розкривають сутність процесу фасілітації розвитку дитини за умови, що вона є основним суб’єктом і центром організації навчально-виховного процесу (В. Андрущенко, І. Бех, Д. Дьюї, В. Кремень, А. Маслоу).
Теоретичну основу дослідження складають історико-педагогічні дослідження відомих українських учених і педагогів А. Алексюка, Л. Вовк, М. Грищенка, М. Євтуха, В. Майбороди, В. Помагайба, О. Попової, В. Смаля, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка, в яких аналізуються питання теорії та історії розвитку національної освіти й педагогічної думки України. Теоретичне значення для встановлення внеску українських педологів у розробку питань дидактики мають праці педагогів минулого – А. Зінкевича, Я. Коменського, П. Лесгафта, А. Макаренка, В. Сухомлинського, К. Ушинського, дидактів сучасності – Л. Занкова, І. Лернера, В. Лозової, Б. Осипова, М. Скаткіна, Ю. Чабанського, а також концепції розвитку дитини: біогенетична (П. Блонський), соціогенетична (О. Залужний, С. Моложавий) та рефлексологічна (В. Протопопов), теорія рекапітуляції (С. Холл), теорія соціального виховання (Б. Ольшанський), біогенетичний закон (Е. Геккель), закон звичок і закон акомодації (Дж. Болдуїн, Я. Чепіга), закони навчання (О. Залужний) та науково-теоретичні принципи й положення щодо розвитку особистості дитини.
Джерелознавчу базу дослідження складають науково-методичні, історико-педагогічні праці, посібники, підручники та доповіді представників української педологічної думки, статті в журналах досліджуваного періоду: „Педологія”, „Радянська освіта”, „Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології”, „Шлях освіти”. У процесі дослідження було опрацьовано архівні матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України (ЦДА ВОВУ України), фонд 166 „Міністерство освіти України”, вивчалася сучасна філософська, психолого-педагогічна (зарубіжна й вітчизняна) література: монографії, дисертації й автореферати дисертацій, наукові статті, підручники, в яких відображено стан освіти й педагогічної думки в Україні досліджуваного періоду, а також матеріали міжнародних і всеукраїнських педагогічних конференцій, публікації періодичних видань. Використовувалися фонди бібліотек – Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, Запорізької обласної наукової бібліотеки, бібліотек Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького, Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період 20-х – 30-х рр. ХХ ст. Нижня хронологічна межа визначається початком якісно нового етапу розвитку педології, яка здійснила суттєвий подальший вплив на розвиток багатьох людинознавчих наук, а також на систему освіти й виховання в Україні. Саме в цей період в освітній сфері відбулася значна активізація педологічних досліджень, розвиток педологічної служби, що було зумовлено потребами не тільки ідеологічного характеру, а й соціально-економічними чинниками. Верхня хронологічна межа позначається серединою 30-х років, коли розвиток педології був спрямований у бік ідеологізації, результатом чого стало згортання та заборона її науково-теоретичних та практичних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше педологію ідентифіковано як науку про освіту й виховання; визначено та схарактеризовано передумови розвитку та ідейні джерела педології; висвітлено теоретико-методологічні засади педології як складової світового реформаторського руху й національного педагогічного процесу; на основі аналізу архівних даних розкрито зміст наукової та педагогічної діяльності представників педології в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.; встановлено основні принципи їх роботи (природовідповідність, культуродоцільність та індивідуальність навчання й виховання дитини); визначено місце педології в системі наукового знання і з’ясовано найважливіші ознаки її науковості; розширено й удосконалено концептуальний простір історії педагогіки за рахунок введення в нього предметного світу дитини, глибоко та всебічно схарактеризованого педологією; уточнено й науково систематизовано основні принципи, підходи та методи організації науково-педагогічних досліджень представників „реформаторської педагогіки”, а також доведено доцільність застосування їх теоретичних і практичних досягнень у модернізації сучасної системи освіти й виховання; набуло подальшого розвитку дослідження традиційних і новітніх парадигм навчання, які доповнено теоретико-методологічними розробками людиноцентристського спрямування.
Практичне значення дослідження полягає в суттєвому доповненні інформаційного забезпечення курсів „Історія педагогіки”, зокрема педагогіки періоду 20-30-х років ХХ ст., „Загальна педагогіка”, „Основи педагогічної майстерності”, „Теорія і практика виховання”, „Педагогічна творчість”; матеріали дисертаційного дослідження було використано в експертній роботі лабораторії педагогічних та соціологічних досліджень Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького; окреслено шляхи впровадження досягнень педологічної спадщини, зокрема схеми експериментального дослідження дитини, а також деяких форм і засобів соціальної адаптації та підтримки дитини, що запропоновано й апробовано в роботі Хортицького навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру. Певний практичний інтерес представляє тематична розробка „Проектування як природовідповідна технологія іноземної мови”, яку можна покласти в основу методичних семінарів. Результати дослідження можуть бути інтегровані в процес професійної підготовки фахівців у навчальних закладах освіти різних рівнів акредитації.
Достовірність результатів дослідження забезпечена обґрунтуванням вихідних позицій методологічних підходів; застосуванням комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; аналізом значної кількості психолого-педагогічної аналітичної зарубіжної та вітчизняної літератури з теми дослідження; наданням пропозицій щодо використання теоретико-практичних досягнень педологічної спадщини в сучасних технологіях навчання й виховання.
Апробація і впровадження результатів дисертаційної роботи. Основні положення та результати проведеного дослідження обговорювалися на Міжнародних науково-теоретичних та практичних конференціях: „Наука і освіта 2004 р.” (м. Дніпропетровськ, 2004); „Розвиток міжкультурного взаєморозуміння за допомогою викладання англійської мови” (м. Горлівка, 2004); „Соціально-економічна трансформація суспільства в умовах глобалізації” (м. Мелітополь, МІДМУ ГУ „ЗІДМУ”, 2005); „Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону” (м. Ялта, РВВ КГУ, 2007); „Соціально-економічний розвиток України: Європейський вибір” (м. Мелітополь, МІДМУ ГУ „ЗІДМУ”, 2007); на всеукраїнських науково-пошукових конференціях: „Засоби реалізації сучасних технологій навчання” (м. Кіровоград, 2003); „Розвиток життєвої компетентності учнів у загальноосвітньому навчальному закладі” (м. Запоріжжя, ЗОІППО, 2004); на регіональних науково-практичних конференціях „Проблеми розвитку українського суспільства: прогнози та реалії” (м. Мелітополь, економіко-гуманітарний факультет Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, 2006 – 2009 рр.); на Міжнародних педагогічних читаннях „А. С. Макаренко – видатний педагог ХХ століття” (м. Мелітополь, МДПУ, 2003); а також на засіданнях кафедри педагогіки та педагогічної майстерності Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького (м. Мелітополь, 2004 – 2009 рр.); на кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін економіко-гуманітарного факультету Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (м. Мелітополь, 2004 – 2009 рр.).
Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 14 одноосібних публікаціях автора, з них 4 статті у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел (212 найменувань, із них – 2 англійською мовою). Загальний обсяг роботи становить 198 сторінок, із них – 182 сторінки основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз історико-педагогічного процесу в Україні початку ХХ століття засвідчив бурхливий розвиток педагогічної науки, зокрема такого її напрямку, як педологія, й уможливив такі висновки:
1. Звернення до вивчення багатогранної педагогічної спадщини, виникнення якої пов’язано з існуванням сукупності об’єктивних і суб’єктивних причин розвитку тогочасної освіти, зумовлених її кризовим станом, набуває значного актуалітету і в наш час, оскільки саме педологія запропонувала педагогіці людиноцентристську методологію, міждисциплінарний науковий синтез вивчення дитини, комплексний підхід до наукових досліджень та навчання й виховання. Теоретична реконструкція прагнень педології відійти від старої моделі педагогіки і створити новий фундамент, нову методологічну основу, нову науку про освіту й виховання надають можливість окреслити важливі для сучасної освіти теоретико-методологічні концепти та практичні конструкти проектування й організації навчання й виховання на природо- і культуровідповідних засадах.
2. На основі аналізу архівних джерел та критичної літератури встановлено, що педологія розглядалася переважно як напрямок або течія педагогічної теорії ХХ століття, а в деяких критичних працях як суттєве „відхилення” від ортодоксальних вчень і практик. Саме тому намагання представників педології перетворити наукові знання на соціальну силу й екстраполювати їх у різноманітні сфери суспільного життя в якості регуляторів різних видів людської діяльності, що характеризувало педологію як науку про освіту й виховання, не мали належного попиту в свій час, але можуть стати підґрунттям людинознавчих наук і практичної педагогічної діяльності на початку ХХІ ст.
3. Висвітлено, що матеріалістична традиція, педагогіка свободи й людиноцентризм постали ідейними та концептуальними джерелами педології. Історичні умови її становлення визначалися активізацією реформаторського руху, що на початку ХХ ст. кардинально змінив ставлення до дитини, зміст і структуру освіти згідно з вимогами суспільства. Інтенсивний розвиток фізіології, психології, патології, психопатології, експериментальної педагогіки став також важливою передумовою становлення педології, оскільки уможливив урахування індивідуальних психологічних та фізіологічних особливостей дитини в навчально-виховній діяльності.
4. Визначено педагогічні умови, запроваджені представниками педології, за яких навчання й виховання здійснюється результативно: інтеграція в освіту підходів для вивчення дитини, які б розглядали її як цілісну неповторну істоту, визначали б її базовими якостями природність, соціальність і духовність, акцентували б основні гуманістичні принципи природо-, культуро- і соціовідповідність навчання й виховання, зокрема біогенетичної та рефлексологічної концепцій розвитку дитини, психологічної та педагогічних концепцій, які базуються на суто науковому, об’єктивному фундаменті; відповідність нових технологій і методів гуманістичним і антропологічним традиціям; необхідність об’єднання науково-дослідної та практичної діяльності; розробка концепцій у русі нової колективістської ідеології; системне забезпечення комплексного підходу до об’єднання методології та методів психології, антропології, медицини й гігієни в її вивченні, а також урахування етично-філософських, релігієзнавчих, народознавчих та біологічних аспектів дитячого розвитку.
5. Зазначено, що теоретико-методологічну основу педології складає філософська антропологія, зокрема феноменологічна її частина та концепції вільного виховання, що зумовили переорієнтацію педології з вивчення способів, технологій і тенденцій навчання й виховання на міждисциплінарне дослідження дитини, яка навчається, використовуючи в цьому процесі знання, синтезовані анатомією, фізіологією, гігієною, психологією, але при цьому не відкидаючи попередні зв’язки з філософією, етикою, етнологією, логікою. Саме для цілісного вивчення дитини виникла потреба в об’єднанні цих наук і, відповідно, їх методології та методів. Відзначаючи тенденції розвитку педології, варто підкреслити, що її розвиток відбувався в двох напрямах: біогенетичному, який базувався в основному на вивченні біологічного, генетичного стану та розвитку дитини та соціогенетичному, який на перше місце висував вивчення соціального середовища, його вплив на дитину й дитячий колектив. Саме біогенетичний і соціогенетичний напрямки утворили ядро педології.
6. Обґрунтовано відповідність педології основним критеріям науковості, найголовнішим серед яких слід поставити розуміння педологами розвитку дитини у всій сукупності й цілісності. У межах наукової раціональності педологія була спрямована на виявлення об’єктивних закономірностей дійсності, формулювання законів, заглиблення в сутність явищ, що вивчаються; на прогнозування майбутнього з метою подальшого практичного засвоєння дійсності; на проектування моделі майбутнього з фрагментів, що існують зараз; на системність знань, упорядкованих на основі визначених теоретичних принципів, психологічного, анатомо-фізіологічного, біологічного та соціального підходів до розвитку дитини; на постійну методологічну рефлексію; на „об’єктивізацію істини”; на неперервне самооновлення свого концептуального арсеналу; на комплексність досліджень, сувору доказовість, обґрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків.
У дослідженні доведено, що ідентифікувати педологію як науку про освіту й виховання можливо не тільки наданням їй відповідних характеристик, ознак науковості та характеристикою теоретико-методологічної основи, а ще й тим, що вона розвинула систему методів раціонального й емпіричного дослідження, зокрема методи експерименту, спостереження, тестування, анкетування, які свідчать про високий рівень вірогідності отриманих результатів. До того ж, становлення її відбувалося не тільки як науки, але й як навчальної дисципліни в загальнопедагогічній підготовці вчителя. Науково-педагогічна спадщина педології актуальна за сучасних умов, зокрема обґрунтуванням особистісного, соціально-особистісного, системно-прогностичного, особистісно-діяльнісного та індивідуально-творчого підходів. Зазначено, що педології не вдалося створити досконалу теорію, адекватну предмету своїх досліджень – дитині, яка розвивається, а також піднятися до ефективного наукового синтезу різноманітних знань про дитину та інтегрувати їх у практичну діяльність. Але її здобутки можуть слугувати джерелом і орієнтиром нових методологій, нових технологій цілепокладання та визначення змісту освіти й виховання.
7. У дослідженні відстоюється думка, що значущість педології для сучасних освітніх перетворень має розглядатися в контексті важливості матричних культурно-освітніх надбань вітчизняної педагогіки та цінності інноватики в сучасному науково-педагогічному процесі, оскільки модернізація освіти й виховання, реалізація в цьому процесі людиноцентристського підходу, синергетичної філософії, антропологізму, методологій саморозвитку людини, створення природокультуровідповідних технологій була в конкретно-історичних умовах презентована та обґрунтована представниками педології.
Висвітлено, що основними надбаннями педології стали розробка й впровадження комплексної системи навчання, організація проектно-дослідної роботи школярів, акцентування методів холістичного та диференційованого навчання й виховання, що підтверджує перспективність дослідження педологічної спадщини з метою вдосконалення сучасної освіти й виховання. Важливим дискурсом подальших педагогічних досліджень можуть стати обґрунтування складових компетентісного підходу, визначення та деталізація природовідповідних і культуродоцільних шляхів формування творчої особистості, застосування технологій та методів проблемного навчання й виховання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абасов З. Кризы образования: поиск новой парадигмы / З. Абасов // Альма-матер. – М. : ВВШ, 2004. – №11. – С. 3-6.
2. Ананьев Б. Г. О некоторых вопросах марксистско-ленинской реконструкции психологии / Б. Г. Ананьев // Психология. – 1931. – Т. ІV. – Вып. 3 – 4. – С. 41-48.
3. Ананьин С. Педология / С. Ананьин // Путь просвещения. – 1923. – №4. – С. 39-54.
4. Андрущенко В. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти / В. Андрущенко // Вища освіта. – 2001. – №2. – С. 6-19.
5. Аносов І. П. Педагогічна антропологія: [навч. посібник] / Іван Павлович Аносов. – К. : Твім інтер, 2005. – 264 с.
6. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Калиниченко. – М. : Знание, 1988. – С. 306-553.
7. Аркин Е. А. Об изучении детского коллектива / Е. А. Аркин. – М., 1927. – 176 с.
8. Бабушкин А. П. Эклектика и реакционная клевета на советского ребенка / А. П. Бабушкин // Педология. – 1932. – №1-2. – С. 35-41.
9. Баженов Б. Внимание педолого-педагогической работе среди родителей / Б. Баженов // Просвещение Ивановской области. – 1929. – №13. – М., 1931. – С. 26-27.
10. Баранов В. Ф. Педологическая служба в советской школе 20-х – 30-х гг. ХХ ст. / В. Ф. Баранов // Вопросы психологии. – 1991. – №4. – С. 100-112.
11. Барун Р. Против биологизации коллектива / Р. Барун // Педология. – 1931. №4 (16). – С. 52-57.
12. Басов М. Я. Избранные психологические произведения / М. Я. Басов. – М., 1975. – 346 с.
13. Басов М. Я. Общие основы педологии / М. Я. Басов.– М., 1928. – 744 с.
14. Басов М. Я. Психология, рефлексология и физиология / М. Я. Басов // Вопросы педологии. – М., 1927. – Вып. 2. – С. 3-40.
15. Бех І. 100 ключів виховного успіху [наук. метод. посіб.] / І. Бех // Шкільний світ. – 2009. – №21-23. – С. 1-150.
16. Бехтерев В. М. Общие основы рефлексологии человека / В. М. Бехтерев. – Л., 1926. – 244 с.
17. Білодід І. К. 40 років радянської освіти на Україні / І. К. Білодід. – К., 1957. – 198 с.
18. Бим-Бад Б. М. Современная педагогическая антропология / Б. М. Бим-Бад // Педагогіка толерантності. – 1999. – №3-4. – С. 155-162.
19. Блонский П. П. Введение в дошкольное воспитание / П. П. Блонский. – М., 1917. – 136 с.
20. Блонский П.П. Возрастная педология. – М.-Л. : Работник просвещения, 1930. – 212 с.
21. Блонский П. П. Как обеспечить будущим учителям знание возрастных особенностей детей / П. П. Блонский // Педагогическое образование. – 1934. – №6. – C. 40-44.
22. Блонский П. П. Основы педагогики / П. П. Блонский. – М. : Работник просвещения, 1925. – 209 с.
23. Блонский П. П. Педология : [книга для препод. и студ. пед. вузов] / [под ред. В. А. Сластенина]. – М. : Владос, 2000. – 288 с.
24. Болотнікова І. В. Розвиток ідеї цілісного дослідження дитини в українській педології 20-30-х років XX століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.01 „Загальна психологія, історія психології” / І. В. Болотнікова. – К., 2004. – 16 с.
25. Болотнікова І. В. Науково-історичні витоки становлення української педології та психології / І. В. Болотнікова // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – №9/10. – С. 104-106.
26. Болтівець С. І. Суперечності педологічної практики 20 – 30-х років ХХ століття і розвиток психогігієни / С. І. Болтівець // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – №3, 5. – С. 32-33, 41-42.
27. Болтівець С. І. Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д. псих. н. : 19.00.07 „Пед. та вікова психологія” / Болтівець С. І. – К., 2005. – 40 с.
28. Бондаревская Е. В. Педагогика: личность в гуманистических теориях и системах воспитания [учебн. пособие] / Е. В. Бондаревская, С. В. Кульневич. – Ростов-н/Д: Творческий центр „Учитель”, 1999. – 560 с.
29. Бордовская Н. В. Педагогика : [учебник для вузов] / Н. В. Бордовская, А. А. Реан. – СПб. : Издательство „Питер”, 2000. – 304 c.
30. Ващенко Г. Загальні методи навчання : [підручник для педагогів] / Г. Ващенко. – К. : Укр. видавнича Спілка, 1997. – 410 с.
31. Велика дидактика [учебн. пособие] / Я. Коменський // Історія зарубіжної педагогіки: тексти для вивчення курсу. – Ніжин, 2004. – С. 51-85.
32. Вовк Л.П. Громадсько-педагогічне сподвижництво в Україні (етапи і особливості) / Л. П. Вовк. – К. : Пошуково-видавниче агентство Видавничий центр „Просвіта”, 1998. – 179 c.
33. Волобуєв П. Завдання педологічної роботи в школі / П. Волобуєв // Шлях освіти. – 1932. – №11-12. – С. 132-144.
34. Выготский Л. С. О педологическом анализе педагогического процесса / Л. С. Выготский // Педагогическая психология. – М., 1991. – С. 430-450.
35. Галузяк В. М. Педагогіка : [навчальний посібник] / Галузяк В. М., Сметанський М. І., Шахов В. І. – Вінниця: „Книга-Вега”, 2003. – 416 с.
36. Гергет А. Современные педагогические течения / А. Гергет, А. Готалов-Готлиб. – Херсон : Госиздат Украины, 1925. – 250 с.
37. Гільбух Ю. З. Друге народження педології / Ю. З. Гільбух // Радянська школа. – 1989. – №11. – С.29-37.
38. Гликман И. Основные подходы к образованию: не отвергать, а делать рациональный выбор / И. Гликман // Народное образование. – 2005. – №1. – С. 124-132.
39. Гонтаровська Н. Розвиток особистості в психолого-педагогічному контексті / Н. Гонтаровська // Педагогіка і психологія. – 2005. – №1 (46). – С. 32-41.
40. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / [ред. С. Головко]. – К. : Либідь, 1997. – 374 с.
41. Горбенко Ю. П. В боротьбі за педагогіку / Ю. П. Горбенко // УВЕПР. – 1928. – №4 (11). – С. 107-136.
42. Григор’єв М. Нариси марксистської педагогіки / М. Григор’єв. – Х. : Рад. школа. – 1931. – 117 с.
43. Григор’єв М. Сучасні педагогічні течії в СРСР / М. Григор’єв // Радянська освіта. – 1929. – №9. – С. 14-19.
44. Грищенко М. М. Народна допомога школі / М. М. Грищенко. – К., 1948. – 87 с.
45. Гушлевська І. Поняття компетентності у вітчизняній та зарубіжній педагогіці / І. Гушлевська // Шлях освіти. – 2004. – №3. – С.22-24.
46. Декларация Народного комиссариата просвещения УССР о социальном воспитании детей // Антология педагогической мысли Украинской ССР / [cост. Н. П. Калениченко]. – М. : Педагогика, 1988. – С.460-464.
47. Дем’яненко Н. М. Педологія як навчальна дисципліна і наукова система (20-30-ті рр.) / Н. М. Дем’яненко // Вища педагогічна освіта : [наук.-метод. зб.]. – 1994. – Вип. 17. – С. 119-123.
48. Дернова-Ярмоленко А. А. Педологические основы воспитания / А. А. Дернова-Ярмоленко. – Орел : Красная книга, 1924. – 306 с.
49. Джуринский А. Н. Педагогика : история педагогических идей: [учебное пособие] / А. Н. Джуринський. – М. : Педагогическое общество России, 2000. – 352 с.
50. Доповідь тов. Залужного на пленумі ін-ту педагогіки 13 ІІІ – 30 р. / Залужний // Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології. – 1930. – Вип. 5. – С.92-96.
51. Добронравова І. Філософія науки і синергетика освіти / І. Добронравова // Вища освіта України. – 2003. – №2. – С. 7-12.
52. Дуднік Л. М. Педологічна служба в школах України (20-ті – перша половина 30-х років : дис. на здобуття ступеня канд. пед. наук : 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Дуднік Л. М. – Луганськ, 2002. – 183 с.
53. Дьюи Д. Школа и ребенок / [пер. Л. Азаревич] / – М.-Пг. : Государственное издательство, 1923. – 59 с.
54. Євтух М. Став безсмертним він сьогодні! [текст]: (К. Ушинський) / М. Євтух, К. Потапенко. // Шлях освіти. – 1998. – №1. – С. 40-45.
55. Залкинд А. Б. Марксизм в педагогике / А. Б. Залкінд // Работник просвещения. – 1923. – №9. – С. 44-51.
56. Залкинд А. Б. Основные вопросы педологии / А. Б. Залкинд. – М. : Работник просвещения, 1929. – 83 с.
57. Залкинд А.Б. Основные исследовательские педологические учреждения в СССР и направления в их работе / А.Б. Залкинд // Научно-исследовательская работа. – С. 323-331.
58. Залужний О. Закони навчання / О. Залужний // Рад. освіта. – 1926. – №3. – С. 23-28.
59. Залужний О. Закони навчання / О. Залужний // Рад. освіта. – 1926. – №5. – С. 22-25.
60. Залужний О. Закони навчання / О. Залужний // Рад. освіта. – 1926. – №6. – С.19-24.
61. Залужный А. За марксо-ленинскую постановку проблемы детского коллектива / А. Залужный // Педология. – 1931. – №3 (15). – С. 44-51.
62. Залужный А. С. Задача изучения детского коллектива / А. С. Залужный // Детский коллектив и методы его изучения. – Л., 1973. – 146 с.
63. Залужний О. С. Індивідуальні диференції в шкільних робочих колективах/ О. С. Залужний // УВЕПР. – 1927. – №1(4). – С. 9-22.
64. Залужный А. К вопросу о влиянии среды на школьную успешность и общее развитие ребенка / А. Залужный// Педология. – 1929.– №1-2.– С. 42-49.
65. Залужный А. С. Организованность школьных групп / А. С. Залужный // Педология. – 1929. – №4. – С. 478-489.
66. Залужный А. С. Основные проблемы педологии детского коллектива / А. С. Залужный // Педология. – 1928. – №1. – С.78-85.
67. Залужний О. Педологія на Україні після Жовтня / О. Залужний // Комуністична освіта. – 1932. – №10. – С.69-84.
68. Залужный А. С. Против теории двух факторов в педологи и в теории детского коллектива. За марксистко-ленинскую методологию в педологии / А. С. Залужный // Педология. – 1932. – №3. – С. 17-23.
69. Залужний О. Спроба об’єктивної характеристики дитячого колективу / О. Залужний // Шлях освіти. – 1926. – №12. – С. 108–123.
70. Залужний О. Учення про колектив: методологія – дитколектив / О. Залужний. – Харків: держ. вид-во Укр., 1929. – 223 с.
71. Занков Л. В. Избранные педагогические сочинения / Л. В. Занков. – М. : Дом педагогики, 1999. – 229 с.
72. Зейгарник Б. В. Теории личности в зарубежной психологи / Б. В. Зейгарник. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 248 с.
73. Каптерев П. Ф. История русской педагогии. Гл. XXVIII. Педология / П. Ф. Каптерев // Педагогика. – 1997. – №5. – С. 71-85.
74. Катаєв С., Шамровський О. Деякі синергетичні аспекти функціонування освіти як соціального інституту / С. Катаєв, О. Шамровський // Вища освіта України. – 2003. – №2. – С.65-67.
75. Киричук О. В. Розвиток і саморозвиток особистості в умовах освітнього закладу / О. В. Киричук // Рідна школа. – 2002. – №5. – С. 28-30.
76. Кларин М. В. Инновационные модели обучения в зарубежных педагогических поисках // М. В. Кларин. – М. : Арена, 1994. – 203 с.
77. Колеченко А. К. Энциклопедия педагогических технологий / А. К. Колеченко. – Спб. : КАРО, 2002. – 368 с.
78. Комаровский Б. Диалектика развития научно-педагогической мысли / Б. Комаровский. – М. : Раб. просвещение, 1930. – 140 с.
79. Комаровский Б. Б. Русская педагогическая терминология. Теория и история [Текст] / Б. Б. Комаровский. – М. : Просвещение, 1969. – 311 с.
80. Константинов Н. А. Очерки по истории советской школы РСФСР за 30 лет/ Н. А. Константинов, Е. Н. Медынский. – М., 1948. – 347 с.
81. Королев Ф. Ф. Пора об’явить решительную борьбу механистическим течениям в педологии / Ф. Ф. Королев // Педология. – 1931. – №3. – С. 15-19.
82. Костюк Г. С. До проблеми константності інтелектуальних різниць в дитячих групах / Г. С. Костюк // Зб. праць Київ. наук.-дослід. кафедри педології. – 1930. – Т. 1. – С. 78-149.
83. Корсак К. Проблемы педагогики и перспективы их решения в новом тысячелетии / К. Корсак // Народное образование. – 2002. – №2. – С. 44-54.
84. Корф Н. А. Наши педагогические вопросы / Н. А. Корф. – М., 1882. – 413 с.
85. Кохановский В. П. Философия и методология науки : [учебник для высш. уч. завед.] / В. П. Кохановский. – Ростов н/Д.: „Фенікс”, 1999. – 576 с.
86. Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум/ В. Г. Кремень. – К. : Грамота, 2007. – 576 с.
87. Кречмер Э. Строение тела и характер / Э. Кречмер. – М.: Эксмо, 2003. – 416 с.
88. Куліш Т. Наталія Лубенець про погляди Ф. Фребеля та М. Монтессорі на виховання дітей / Т. Куліш // Шлях освіти. – 2004. – №2. – С. 43-47.
89. Кузьменко М. М. Система освіти в УСРР у 1920-х рр.: історико-теоретичний аспект / М. М. Кузьменко // Укр. іст. журнал. – 2004. – №5. – С. 66-80.
90. Кузьменко М. М. Наукова-педагогічна інтелігенція України 1920-1930-х років в архівних документах / М.М. Кузьменко // Архіви України. – 2003. – №1-3. – С. 173-177.
91. Курек Н. С. Социально-политические факторы и последствия запрета педологии и психотехники / Н. С. Курек // Психологический журнал. – 1998. – №1. – С. 155-164.
92. Курило В. С. Становлення і розвиток системи освіти та педагогічної думки Східноукраїнського регіону ХХ століття. : дис. на здобуття наук. ступеня д. пед. наук : 13.00.01„Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Курило Віталій Семенович. – Луганськ, 2002. – 507 с.
93. Левшин Л. А. Педагогика и современность / Л. А. Левшин. – М. : Просвещение, 1964. – 359 с.
94. Лесгафт П. С. Антропология и педагогіка. – Северный вестник. – №10. – 1897. – С. 242.
95. Лесгафт П. Семейное воспитание ребенка и его значение / П. Лесгафт. – М. : Педагогіка, 1991. – 176 с.
96. Ліпман Й. Так звана педологія на практиці / Й. Ліпман // Комуністична освіта. – 1936. – №8. – С. 140-145/
97. Лозова В. І. Теоретичні основи виховання і навчання / В. І. Лозова, Г. В. Троцко. – Харків: „ОВС”, 2002. – 400 с.
98. Лосєва Н. М. Питання самореалізації в історії української і російської педагогіки (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)/ Н. М. Лосєва // Педагогіка і психологія. – 2004. – №2 (43). – С. 140-150.
99. Лук’янова В. А. Розвиток експериментальної педагогіки в Україні (20-30 роки ХХ ст.) : дис. на здобуття наук. ступеня д. пед. наук : 13.00.01„Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Лук‘янова Вікторія Анатоліївна. – Х., 2002. – 196 с.
100. Лурия А. Р. Психология как историческая наука / А. Р. Лурия // История и психология. – М., 1971. – С. 36-42.
101. Лутай В. С. Філософія сучасної освіти / В. С. Лутай. – К. : Центр „Магістр-S” творчої спілки, 1996. – 256 с.
102. Любар О. О. Історія української педагогіки : [навчальний посібник для педагогічних навчальних закладів] / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко – К. : ІЗМН МО України, 1998. – 354 с.
103. Макаренко А. С. О некоторых проблемах теории и практики воспитания / А. С. Макаренко / Пед. соч.: В 8 т. – Т. 1. – М. : Педагогика, 1983. – С. 136-144.
104. Маловідомі першоджерела укр. педагогіки (друга половина ХІХ-ХХ ст.) [Текст]: Хрестоматія/ упоряд. Л. Д. Березовська. – К.: Науковий світ, 2003. – 418 с.
105. Мамонтов Я. Право держави і право дитини з приводу „Декларації Наркомосвіти УРСР про соціальне виховання дітей” / Я. Мамонтов // Соціальне виховання. – 1922. – №1. – С. 34-42.
106. Матвієнко О. В. Освіта в інформаційному суспільстві: суперечливості, тенденції, теоретико-методологічні засади розвитку / О. В. Матвієнко // Педагогіка і психологія. – 2004. – №2(43). – С. 106-113.
107. Мединський Е. М. Братські школи України і Білорусії XVI-XVII ст. / Е. М. Мединський. – К., 1958. – 232 с.
108. Мейман Э. Лекции по экспериментальной педагогике: [в 3т.] / Э. Мейман. – М., 1914.
109. Меньшиков В. Приговор... себе [О разгроме педологии, как лженауки в 30-е годы] / В. Меньшиков // Нар. Образование. – 1991. – №8. – С. 89-95.
110. Моложавый С. С. Биология и социология в их взаимоотношении в образовательно-воспитательном процессе / С. С. Моложавый// Педагогическая энциклопедия. – М., 1927-1929. – 310 c.
111. Моложавый С. С. Педология на І съезде по изучению поведения человека // Педология. – 1930. – №3. – С. 329-331.
112. Монтессори М. Самовоспитание и самообучение в начальной школе / [авториз. пер. с ит. Р. Ландсберг]. – М. : Работник просвещения, 1922. – 200 с.
113. Морозова Н. Опозоренная и позабытая / Н. Морозова // Семья и школа. – 1989. – №1. – С. 18-21.
114. Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933 : [навчальний посібник] / авт. О. В. Сухомлинська, Н. П. Калениченко, Ж. Д. Єльченко та ін.; М-во освіти України, Міжнародний фонд Відродження. – Київ : Заповіт, 1996. – 304 с.
115. Нестюк Н. Первый педологический съезд. Итоги и значение / Н. Нестюк // Народный учитель. – 1928. – №1-2. – С. 28-33.
116. Нечаєв А. П. Современная экспериментальная психология в ее отношении к вопросам школьного обучения / А. П. Нечаєв. –Пг., 1917.– 212с.
117. Ніколенко Д. Ф. Педологія : питання теорії і практики / Д. Ф. Ніколенко // Рад. освіта. – 1988. – 24 травня. – С. 2-3.
118. Николенко Д. Злоключения науки педологии : Пора вернуть имя / Д. Николенко, А. Губко, П. Игнатенко // Народное образование. – 1990. – №10. – С.117-124.
119. Ніколенко Л. В. Теоретичні засади навчання і виховання школярів у педагогічній спадщині Я.Ф. Чепіги: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.пед.н.: спец. 13.00.01 „загальна педагогіка та історія педагогіки” / Л. В. Ніколенко. – Київ, 2000. – 20 с.
120. Окса М. М. Вивчення дисциплін загальнопедагогічної підготовки вчителя у педагогічних вузах України (1917-1991 рр.) / Микола Миколайович Окса. – К. : ТОВ „Міжнар. фін. агенція”, 1997. – 315 с.
121. Ольшанский Б. О политехнической подготовке массового учительства (Из впечатлений по Сибири) / Б. О. Ольшанский // Коммунистическое просвещение. – 1930. – №7-8. – С. 43-46.
122. Ольшанский Б. Как вести личное дело воспитанника детдома / Б. Ольшанский // Детский дом. – 1930. – №8-10. – С. 73-76.
123. Ольшанский Б. Установи для соціально-занедбаних дітей / Б. Ольшанский // Радянська освіта. – 1927. – №8-9. – С. 8-16.
124. Ольшанский Б. Педолого-педагогическая консультация детдома / Б. Ольшанский // Детский дом. – 1930. – №8-9. – С. 21-23.
125. Ольшанский Б. Учет трудових навыков детей методом оцененного наблюдения / Б. Ольшанский // Педология. – 1930. – №5-6. – С. 644-656.
126. Педагогика: Большая современная энциклопедия / [cост. Е. С. Рапацевич]. – Мн. : „Соврем. слово”, 2005. – 720 c.
127. Педагогічний словник / [за ред. М. Д. Ярмаченка]. – К. : Педагогічна думка, 2001. – 514 с.
128. Педагогическая энциклопедия / [под ред. А. Г. Калашникова]. – Т. 3. – М. : „Работник просвещения”. – 1929. – 894 с.
129. Петров А. Профессиональная компетентность: понятийно-терминологические проблемы / А. Петров // Альма-матер. – М. : ВВШ, 2004. – №10. – С. 6-10.
130. Петровский А. В. История советской психологии / А. В. Петровский. – М. : Просвещение, 1967. – 367 с.
131. Петровський А. В. История и теория психологии / А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський. – Ростов-на-Дону, 1996. – 416 с.
132. Писконгель А. А. Мифическое и реальное в судьбе советской педологи / А. А. Писконгель, Л. П. Щедровицкий // Психологический журнал. – 1991. – №6. – С. 134-137.
133. Погрібний А., Алексюк А., Майборода В. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні [текст] / А. Погрібний, А. Алексюк, В. Майборода. – К. : „Школяр”, 1997. – 149 с.
134. Помагайба В. Дальтонский план в трудовой школе / В. Помагайба. – К. : Изд-во „Час”. – 1925. – 100 с.
135. Подобєдова Т. Ю. Проектування як педагогічний феномен: методологічні та теоретичні аспекти / Т. Ю. Подобєдова // Гуманітарні науки. – 2004. – №1 (7). – С.100-108.
136. Попова О.В. Становлення і розвиток інноваційних педагогічних ідей в Україні у ХХ столітті / О. В. Попова // Харк. держ. пед. ун-т ім. В. І. Сковороди. – Харків : ОВС, 2001. – 256 с.
137. Постановление Совнаркома РСФСР „Об организации педологической работы, проводимой различными ведомствами” // Педология. – 1931. – №3. – С. – 4-22.
138. Приходько А. С. Упровадження групового навчання на уроках історії в українських школах у 20-ті рр. / А. С. Приходько // Педагогіка і психологія. – 2005. – №9. – С. 133-141.
139. Протопопов В. Проблема утворення науки про поведінку / В. Протопопов // УВЕПР. – 1928. – №1(18). – С. 189-195.
140. Пуйман С. А. Педагогика / С. А. Пуйман. – Минск : Тетра Системс, 2001. – 256 с.
141. Равкин З. И. Советская школа в период борьбы за завершение строительства социалистического общества и постпенного перехода от социализма к коммунизму / З. И. Равкин // Советская педагогика. – 1950. – №6. – С. 115-121.
142. Радул В. Соціальний характер виховання / В. Радул // Шлях освіти. – 2004. – №3. – С.6-9.
143. Разумный В. Жарко в Августе учителю / В. Разумный // Комсомольская правда. – 1988. – 17 августа. – С. 3-4.
144. Растригіна А. М. Розвиток теорії вільного виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці кінця ХІХ – перш. пол. ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д. п. н.: спец.: 13.00.01„Загальна педагогіка та історія педагогіки”/ Растригіна А. М. – Луганськ, 2004. – 35 с.
145. Редкин П. Г. Избранные педагогические сочинения / [сост. В. Я. Струминский]. – М.: Гос. издательство Министерства просвещения РСФСР, 1958. – 314 с.
146. Редькина Л. И. Этнопедагогическая традиция воспитания подрастающего поколения у караимов Крыма: дис. на здобуття наук. ступеня д. пед. наук : 13.00.01„Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Редькина Л. И. – Ялта : Респ. высш. уч. заведение „Крымский гум. ун-т”, 2006. – 506 с.
147. Ряппо Я. П. Народна освіта на Україні за десять років революції / Я. П. Ряппо. – Х. : Державне видавництво України, 1927. – 72 с.
148. Сафонова Н. В. Інноваційна педагогічна думка видатних педагогів 20 років ХХ століття та її втілення в сучасну шкільну практику : [навч. метод. посібник] / Н. В. Сафонова. – Одеса : Друкарський дім, 2005. – 110 с.
149. Сеченов Й. М. Рефлексии головного мозга: Попытка свести способ прохождения психических явлений на физиологические основы / Й. М. Сеченов. – Л., 1934. – С. 122.
150. Сіра І. Т. Теоретичні ідеї та практична діяльність учених Харківської науково-педагогічної школи (20- рр.. ХХ ст.) : дис. на здобуття наук. ступеня д. пед. наук : 13.00.01„Загальна педагогіка та історія педагогіки” / Сіра І. Т. – Х., 2002. – 256 с.
151. Сиротюк А. Природосообразность обучения: дифференцированный или холистический подходы? / А. Сиротюк // Народное образование. – 2005. – №1. – С. 117-123.
152. Скаткин М. И. Проблемы современной дидактики / М. И. Скаткин. – М.: Педагогика, 1984. – 96 с.
153. Сметанський М. Теоретичні засади сучасних концепцій виховання / М. Сметанський // Шлях освіти. – 2004. – №3. – С. 2-9.
154. Соколянський І. Про поведінку особистості / І. Соколянський // Радянська освіта. – 1925. – №4. – С. 7-20.
155. Соколянський І. На педагогічні теми / І. Соколянський // Вільна Українська Школа. – 1917. – №1. – С. 14-18.
156. Сухомлинська О. В. Витоки й засади укр. школи рефлексології та педології (20-ті роки) / О. В. Сухомлинська // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. – 1994. – №3. – С. 107-118.
157. Сухомлинська О. В. Періодизація педагогічної думки в Україні: кроки до нового виміру / О. В. Сухомлинська // Педагогічна газета. – 2002. – №10-11. – С. 3-4.
158. Сухомлинська О. В. Проблема „Природа-виховання” в педагогічній теорії та шкільній практиці України 20-30-х рр. / О. В. Сухомлинська // Педагогіка і психологія. – 1997. – №2. – С. 73-80.
159. Сухомлинська О. В. Проблеми розвитку особистості в історичному контексті психології та педагогіки / О. В. Сухомлинська // Шлях освіти. – К. : Педагогічна преса, 2005. – №1. – С. 41-45.
160. Сухомлинський В. Серце віддаю дітям // В. Сухомлинський. – 2-е изд. – К., 1987. – 543 с.
161. Тарасович Н. Элементы педологии / Н. Тарасович // Шлях освіти. – 1925. – №9-10. – С. 32-65.
162. Троїцька Т. С. Українська філософська антропологія як теоретико-методологічна основа професійної підготовки педагога: дис. на здобуття наукового степеня доктора філос.н.: 09.00.10 / Троїцька Тамара Серафимівна. – К., 2007. – 395 с.
163. Українська педагогіка в персоналіях : у 2-х кн. – Кн.2. – ХХ ст. / [за ред. Сухомлинської О. В.] – К. : Либідь, 2005. – 552 с.
164. Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології. – 1928. – №4. – 124 c.
165. Ушинский К. Д. Избранные педагогические сочинения: [в 6т.] / [сост. С. Ф. Егоров]. – Пед. сочинения : [в 6 т.] – М. : Педагогика, 1990. – 528 с.
166. Человек как предмет воспитания : Опыт педагогической антропологии / Константин Ушинский. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 576 с.
167. Хайт І. За більшовицьку розчистку на фронті педагогічної теорії / І. Хайт. – Харків, 1934. – 37 с.
168. Хиллиг Г. Макаренко и сталинизм. Размышления и комментарии к дискуссионной теме / Г. Хиллиг. – Марбург, 1996. – 344 с.
169. Хиллиг Г. Прометей Макаренко и «Главбоги» Педолимпа: Соколянский, Залужный, Попов / Г. Хиллиг. – Марбург, 1997. – 154 с.
170. Холл Келвин С. Линдсей Гарднер. Теория личности : [пер. с англ.]. – М. : КСП+, 1997. – 720 с.
171. Хрестоматия по истории педагогики.–Т. IV. – М.: Учпедгиз, 1936.– 516 с.
172. Хуторский А. Ключевые компетенции как компонент личностно-ориентированной парадигмы образования / А. Хуторський // Народное образование. – 2003. – №2. – С. 58-64.
173. Чавдаров С. Х. Й. В. Сталін про освіту і виховання / С. Х. Чавдаров // Праці республіканської наукової конференції з педагогіки і психології. – К., 1942. – С. 3-42.
174. Чепіга Я. Вільна школа та ідеї здійснення їх в практиці / Я. Чепіга. – К., 1918. – 37 с.
175. Чепіга Я. Єдиний план-метод соціального виховання / Я. Чепіга // Соціальне виховання. – 1922. – №1. – С. 6-14.
176. Чепіга Я. Соціалізація народної освіти / Я. Чепіга // Вільна Українська школа. – 1917. – №2. – С. 81-87.
177. Чудов В. Проектно-исследовательская деятельность школьников / В. Чудов, Н. Кашкарова, О. Лаврушко // Народное образование. – 2005. – № 1. – С. 133-140.
178. Фініков Т. В. Сучасна вища освіта : світові тенденції і Україна / Т. В. Фініков. – К. : Таксон, 2002. – 176 с.
179. Фіцула М. М. Педагогіка : [навчальний посібник для студентів вищих педаогічних закладів освіти] / М. М. Фіцула. – К.: ВЦ Академія, 2000. – 544 с.
180. Фрадкин Ф. А. Педология : мифы и действительность / Ф. А. Фрадкин. – М., 1991 – 80 с.
181. Эльконин Д. Б., Запорожец А. В., Гальперин П. Я. Проблемы формирования знаний и умений у школьников и новые методы обучения в школе / Д. Б. Эльконин, А. В. Запорожец, П. Я. Гальперин // Вопросы психологии. – 1963. – №5. – С. 52-68.
182. Юодайтите А. Современный педоцентризм : горизонты надежд / А. Юодайтите // Педагогика. – 2000. – №8. – С. 24-29.
183. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 1, справа 955.
184. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 1, справа 986.
185. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 1, справа 988.
186. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 1, справа 989.
187. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 463.
188. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 468.
189. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1106.
190. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1204.
191. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1206.
192. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1418.
193. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1623.
194. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1624.
195. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1674.
196. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1684.
197. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 2, справа 1669.
198. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 3, справа 270.
199. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 3, справа 347.
200. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 3, справа 644.
201. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 3, справа 853.
202. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 3, справа 893.
203. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 3, справа 901.
204. ЦДАВО України, фонд 166, оп.3, справа 918.
205. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 4, справа 339.
206. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 4, справа 347.
207. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 4, справа 644.
208. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 4, справа 864.
209. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 4, справа 866.
210. ЦДАВО України, фонд 166, оп. 5, справа 1925.
1. Fradkin F. A search in Pedagogics. – Moscow: Progress Publisher, 1990. – P. 203.
2. Holowinsky Ivan Z. Psychology in Ukraine: a historical perspective – Moscow: Progress Publisher, 2003. – P. 118.