Єршова Людмила Михайлівна Трансформація виховного ідеалу у вітчизняній педагогічній теорії і практиці (ХІХ – початок ХХ століття)

Краткое описание

Житомирський державний університет імені Івана Франка
На правах рукопису
Єршова Людмила Михайлівна
13. 00. 01 – загальна педагогіка та історія педагогіки
Трансформація виховного ідеалу у вітчизняній педагогічній теорії і практиці (ХІХ – початок ХХ століття)
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
Науковий консультант Сейко Наталія Андріївна, доктор педагогічних наук, професор
Житомир – 2015

ЗМІСТ ВСТУП ………………………………………………………………… 4 РОЗДІЛ 1.Теорія й методологія проблеми формування виховного ідеалу в Україні у ХІХ – на початку ХХ століття ……………………. 25 1.1. Теоретико-методологічні засади аналізу виховного ідеалу як історико-педагогічного явища …………………………………. 25 1.2. Міждисциплінарний характер дослідження виховного ідеалу на території підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. ………... 60 1.3. Історіографія та джерела дослідження виховного ідеалу у вітчизняній педагогічній теорії і практиці (ХІХ – початок ХХ ст.) ………………………………………………………………… 96 Висновки до розділу 1 …………………………………………………. 124 РОЗДІЛ 2. Історико-педагогічний аналіз трансформації виховного ідеалу у вітчизняній педагогічній теорії (ХІХ – початок ХХ ст.) …… 127 2.1. Становлення ідеї виховного ідеалу у вітчизняних педагогічних теоріях ХІ – ХVІІІ ст. ……………………………………………… 127 2.2. Розвиток проблеми виховного ідеалу в духовній педагогіці ХІХ –початку ХХ ст. …………………………………………….…….. 153 2.3. Трансформація виховного ідеалу в педагогічній спадщині світських педагогів ХІХ – початку ХІХ ст. ………………………. 172 2.4. Теоретичні та емпіричні пошуки виховного ідеалу в егодокументах вітчизняної інтелектуальної еліти ХІХ – початку ХХ ст. ………………………………………………………………. 197 Висновки до розділу 2 ………………………………………………….. 225 РОЗДІЛ 3. Динаміка змін виховного ідеалу в освітній практиці підросійської України (ХІХ – поч. ХХ ст.) ……………………………. 229 3.1. Еволюція виховного ідеалу в системі освіти підросійської території України …………………………………………………. 229 3.2. Трансформація християнського виховного ідеалу у діяльності релігійних місій і конфесій підросійської України …………..... 258
3.3. Відродження національних виховних ідеалів в освітньовиховній та просвітницькій діяльності громадських об’єднань і політичних організацій підросійської України ХІХ – поч. ХХ ст. ………………………………………………………………….
277 Висновки до розділу 3 …………………………………………………. 319 РОЗДІЛ 4. Перспективи впровадження досвіду формування виховного ідеалу в теорію і практику розбудови сучасної системи освіти в Україні ……………………………………………………….. 323 4.1. Проблема виховного ідеалу в нормативно-правовому полі сфери освіти України………..……………………………..……. 323 4.2. Формування референтної особистості як проблема педагогічної теорії і освітньої практики сучасної України ………………..... 348 4.3. Аналіз механізмів використання історико-педагогічного досвіду формування виховного ідеалу в національній системі освіти ……………………………………………………………… 367 Висновки до розділу 4 ………………………………………………….. 381 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ …………………………………………….. 385 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………. 401 ДОДАТКИ ……………………………………………………………. 511
4

ВСТУП Актуальність дослідження. Ідея формування гармонійно розвиненої, гуманістично спрямованої, інтелектуальної і творчої особистості, вихованої на засадах національної самобутності як патріота, носія духовної культури нації і вільного громадянина незалежної держави є наскрізною в численних наукових працях і державних актах сучасної України. Однак суспільнополітичні, економічні й освітні процеси, що відбувалися в українському суспільстві, виявили гостру педагогічну проблему – відсутність у соціумі реального, активнодіючого і визнаного більшістю українців виховного ідеалу. Тому важливим завданням сьогодення є аналіз багатого історикопедагогічного досвіду функціонування вітчизняного виховного ідеалу на різних етапах його розвитку, зокрема, в умовах відсутності державності та обмежень особистісної свободи. Визначення духовних, морально-етичних, соціально-економічних орієнтирів розвитку українського суспільства має починатися з усвідомлення сучасними поколіннями українців історії своїх ідеалів, що, відповідно, потребує нового педагогічного бачення, яке б спиралося на тривалий історико-педагогічний досвід виховання українського народу, та обґрунтування шляхів його ефективного використання в сучасній сфері освіти й виховання. Актуальність дослідження зумовлена суперечностями функціонування виховного ідеалу в сучасному українському суспільстві: між задекларованими високими гуманістичними цінностями та значною кількістю протиправних антигуманних способів поводження з людьми; між існуванням законодавчих гарантій недоторканості основних націєтворчих цінностей та відсутністю дієвих механізмів їх прищеплення в освітньовиховних інституціях багатьох регіонів України; між офіційно визнаною важливістю формування національно свідомих і активних громадян та зростанням правового тиску на різні форми виявлення цієї активності; між визнанням важливості позитивного прикладу у процесі виховання молоді та
5 відсутністю чіткого канону героїчних постатей, схвалених усім суспільством і державою. Необхідність вивчення динаміки змін виховного ідеалу в педагогічній теорії та практиці України ХІХ – початку ХХ століття, на нашу думку, викликана тим, що: 1) в широкому соціальному значенні процес виховання особистості громадянина в Україні упродовж останніх двох десятиліть відбувався в умовах зміни політичного, економічного й соціального устроїв, ідеологічної різновекторності запланованих виховних упливів, відмінностей соціального досвіду й ціннісних орієнтацій не лише батьків і дітей, але й людей одного віку з різних регіонів країни, що в сукупності спричинювало дезорієнтацію багатьох членів суспільства, а відтак потребує історико-педагогічного аналізу відомих трансформацій виховного ідеалу в умовах перехідних епох; 2) у широкому педагогічному значенні державна ідеологічна стратегія щодо виховання ідеальної особистості засобами і в межах системи державних інституцій виявила ознаки формальності, непослідовності й суперечливості, що зумовило виникнення в суспільстві скептицизму та недовіри до статусу «Героя України» як еталону взірцевої особистості, а відтак потребує застосування історико-педагогічного підходу до осмислення чинників героїзації та дегероїзації як соціально-педагогічних феноменів та розробки більш ефективних механізмів запровадження державницького підходу до формування ідеалу особистості; 3) у вузькому педагогічному значенні процес виховання особистості за умов відсутності чітко визначеного і прийнятого суспільством виховного ідеалу зумовив формування у багатьох сучасних українців низки утилітарних і непатріотичних рис, що потребують педагогічного аналізу і корекції; 4) молоде покоління громадян України виявляє підвищений інтерес до питань національної та європейської ідентичності, що в умовах вибору пріоритетних шляхів розвитку держави й суспільства потребує наукового обґрунтування виховного ідеалу особистості як історико-педагогічного
6 феномену, аналізу національного й загальнолюдського компонентів у структурі ідеалу особистості, причин і наслідків його трансформації на різних етапах розвитку українського суспільства; 5) зростання національної свідомості громадян України та їх прагнення до самоідентифікації як незалежних і самодостатніх представників великої спільноти європейських народів зумовлює необхідність широкомасштабної науково обґрунтованої популяризації кращих взірців українського виховного ідеалу, здатних допомогти сучасному поколінню українців здолати економічну й духовну кризу чергової перехідної епохи. Стан розробки проблеми. Джерелом збагачення теорії та реформування практики національної системи освіти на сучасному етапі слугують дослідження проблем національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь українців та визначення їх виховного ідеалу, пошук якого в українській педагогічній теорії і практиці завжди посідав одне з найважливіших місць. Концептуальні засади національної освіти й виховання, зокрема в питаннях формування виховного ідеалу, були сформульовані ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. представниками духовної педагогіки (С. Гогоцький, П. Ліницький, М. Маккавейський, С. Миропольський, О. Новицький, М. Олесницький, П. Юркевич), світськими педагогами (Б. Грінченко, М. Драгоманов, О. Духнович, О. Кониський, М. Максимович, М. Пирогов, П. Редкін, К. Ушинський та ін.), вітчизняними письменниками (М. Костомаров, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, А. Свидницький, Леся Українка, І. Франко, Т. Шевченко та ін.). Однак з 1918 р. помітно знижується активність процесів дослідження виховного ідеалу на засадах національної ідеї та вірності ідеалам українського народу. Національне виховання українців радянського періоду своїм існування завдячує у першу чергу працям українського радянського педагога В. Сухомлинського, які у період занепаду й руйнації радянської ідеології детермінували потужну хвилю нових історико-педагогічних досліджень, присвячених зверненню українського народу до витоків своєї
7 державності та формуванню української національної ідентичності. Особливим є також внесок Г. Ващенка в теорію дослідження філософських засад, структури, різновидів і змістовності виховного ідеалу як історикопедагогічного явища. Сучасний розвиток історико-педагогічної парадигми виховного ідеалу як одного з компонентів системи виховання завдячує низці вітчизняних досліджень, присвячених: теоретичному аналізу нових тенденцій у вітчизняній педагогічній науці (А. Алексюк, М. Антонець, А. Вихрущ, О. Вишневський, О. Вознюк, С. Гончаренко, Л. Вовк, С. Золотухіна, М. Стельмахович, О. Сухомлинська, В. Ягупов); громадянському й патріотичному вихованню (А. Бєлєста, С. Головчук, І. Кучинська, А. Мельник, К. Ткачова, О. Шестопалюк); національному й родинному (О. Киричук, В. Кузь, В. Майборода, А. Мелещенко, Ю. Руденко, Н. Сейко, В. Скуратівський, М. Стельмахович); духовно-моральному (В. Ворожбіт, Л. Драчук, О. Жаданова, В. Жуковський, Т. Ільїна, К. Каліна, О. Канарова, О. Кулишева, І. Мищишин, Н. Муляр, І. Сіданіч, Т. Тхоржевська, Н. Химич, Ю. Щербֹ’як); цілісному й гармонійному (С. Карпенчук, Т. Левченко, С. Марчук); гуманістичному (О. Вишневський, І. Волошанська, І. Підласий, Л. Примачок, С. Фарина); особистості як об’єкту уваги громадських і просвітницьких товариств та об’єднань (Л. Войтова, Н. Опанасенко) та ін. Варто також зазначити, що вітчизняна історико-педагогічна наука все більше уваги акцентує на безпосередньому дослідженні окремих різновидів виховного ідеалу, що формувалися на різних етапах розвитку суспільства: ідеалу освіти доби Античності (Ю. Левченко) [387], освітнього ідеалу в науково-педагогічній діяльності С. Ананьїна (Н. Кошечко) [346], освітньовиховного ідеалу Т. Шевченка (Д. Скільський) [654; 655], «ідеалу доброчесної особи» І. Котляревського (Л. Петренко) [532; 633], проблеми виховання «нової людини» у творчості О. Духновича (І. Ящук) [832], педагогічного і християнського ідеалу ХІХ – початку ХХ ст. (Е. Панасенко) [515], виховного ідеалу Дж. Локка (О. Скринська) [660], виховного ідеалу у
8 педагогічній спадщині К. Ушинського (О. Жаданова [243], Н. Калита [279]), виховного ідеалу у трактуванні Г. Ващенка (Г. Бугайцева [63], Н. Дічек [169], В. Довбня [172; 173], Р. Іванський [266], В. Яковенко [616]), виховного ідеалу Лесі Українки (Н. Опанасенко) [500], виховному ідеалу як меті виховання у працях видатних мислителів (Ж. Омельченко) [495], ідеалів українського виховання (І. Підласий) [537–540], ідеалу православного виховання в західноукраїнському регіоні ХV – першої половини ХVІІІ ст. (О. Кулишева) [371], виховного ідеалу української молоді в педагогічній думці Прикарпаття у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (Г. Коцопей) [342], виховного національного ідеалу у шкільництві Закарпаття 20–30 рр. ХХ ст. (М. Кухта) [378], ідеалу виховання як чинника формування людини-громадянина Галичини в 1918–1939 рр. (О. Караманова) [284], формування виховного ідеалу засобами масової інформації в Польщі у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. (Н. Чернишова) [782], морального ідеалу в контексті історико-педагогічного досвіду навчання обдарованої особистості (О. Антонова) [15, с. 80–125], морального ідеалу в Росії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (Н. Баркова) [34], педагогічного ідеалу в епоху європейського відродження (Б. Год) [114], ідеалу вчителя в педагогічних ідеях українських письменників другої половини ХІХ ст. (Н. Шевченко) [794]. Окрема увага приділяється вивченню історії і механізмів формування виховного ідеалу у сучасній системі освіти: духовного ідеалу у старшокласників сучасного ліцею (О. Лучанінова) [406], правового ідеалу молоді (Г. Романкевич) [616], гуманістичного ідеалу старших підлітків (К. Дорошенко) [179], ідеалу медичного працівника (Л. Примачок) [566], сучасних ідеалів патріотичного виховання студентів (А. Афанасьєв) [25], національних ідеалів студентської молоді (О. Кущенко) [379], ролі виховного ідеалу у професійному становленні майбутніх психологів (Л. Смалиус) [666], виховних ідеалів українського народу у змісті початкової освіти України та європейського контексту (Л. Мафтин) [431] та ін. Сучасна педагогічна наука
9 звертається також до розробки проблеми виховання еліти нового покоління: національної (О. Мєщанінов, Л. Нечипоренко, В. Онищук, С. Сисоєва, Н. Чибісова, П. Щербань), інтелектуальної (В. Кузь), педагогічної та науковопедагогічної (О. Антонова, В. Будак, Г. Васянович, О. Горборукова, С. Коваленко, О. Король, О. Пєхота, О. Стадник, О. Шестопалюк), гуманітарно-технічної та науково-технічної (О. Романовський, Л. Товажнянський, М. Черемський, І. Полянська, І. Тимченко, В. Шевченко) та ін. Важливу інформацію, необхідну для осмислення причинно-наслідкових зв’язків процесу формування вітчизняного виховного ідеалу, містять численні дослідження з інших наук. Зокрема, феномен «ідеального» є об’єктом багатьох філософських дисертаційних робіт: Т. Білан (виховний ідеал в українській філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст.) [51], О. Вдовиної (ідеал смиренномудрія, ненасильства та саморозвитку як символічна структура української культури) [82], В. Вікторова (якість освіти як суспільний ідеал освіченості людини) [94], І. Дьяконова (ідеали як форма виявлення ціннісних орієнтацій учнівської молоді у процесі взаємодії особистості і суспільства) [191], А. Іщук (героїчна особистість) [273], Н. Іщук (модель «соборної особистості», ідеал християнського царя, ідеал ранньохристиянського подвижництва) [274], Л. Ільницької (особистість як носій естетичних ідеалів) [270], О. Кендус (національний ідеал в українській філософській думці першої половини XX ст.) [289], О. Киричок (давньоруський дружинний ідеал). Визначення «ідеалу» є також ключовим поняттям низки історичних дисертаційних досліджень: Н. Жмуд (механізм творення національного виховного ідеалу на підставі аналізу основних ментальних структур, розроблених у процесі взаємодії родини та громадських соціальних інститутів) [246], Р. Чмелика (ідеали малої української селянської сім’ї другої половини ХІХ – початку ХХ ст.) [785], О. Кісь (гендерні ідеали в феміністській методології) [297], М. Ткачука (відтворення ідеалу людини в
10 образах І. Котляревського) [716]. Проблема ідеалу розглядалася також у політологічних наукових студіях: Г. Дашутіна (політичний ідеал) [156], О. Пашкової (національні ідеали як чинник консолідації українського суспільства) [519], І. Флиса (політична активність як складова життєвого ідеалу студентської молоді) [751]. Виховний ідеал був також об’єктом наукової уваги філологічних досліджень Л. Кулішенко (виховний ідеал у контексті вивчення системи національних цінностей і національного виховання) [374] та Т. Мішеніної (концепція виховного ідеалу в літературному і мистецтвознавчому краєзнавстві Криворіжжя) [454]. Проблема «ідеалу» була також об’єктом уваги сучасних російських науковців: С. Муравйова (ідеал виховання молоді) [462], О. Плеханова (проблема виховання нової людини) [542], Н. Гудкової (ідеал освіченої людини) [147], Т. Копейкіної (освітній ідеал як умова вдосконалення особистості у педагогічній творчості П. Лесгафта) [329], С. Івашевського (ідеали і правові норми освітньої культури Росії) [261], І. Неніної [467], О. Токранова [718] (соціальний ідеал), З. Омарової [494], С. Туманова [725] (суспільний ідеал), А. Раздини (політичний ідеал) [602] та ін. Попри це доводиться визнати, що проблема формування виховного ідеалу на підросійській Україні ХІХ – початку ХХ століття комплексно й системно ще не досліджувалася. Зокрема, суттєвою прогалиною в багатому арсеналі ґрунтовних вітчизняних досліджень є: фрагментарність проблеми формування виховного ідеалу; традиційна хронологічна й територіальна локальність проблематики, яка стосується здебільшого окремих регіонів України кінця ХІХ – початку ХХ століття, залишаючи поза увагою більш ранні періоди, які слід розглядати як предтечу формування філософії українського виховного ідеалу на території усієї підросійської України; відсутність загального бачення проблемно-хронологічної динаміки змін у структурі українського виховного ідеалу; нестача історико-педагогічних матеріалів, які б дозволили встановити логічні причинно-наслідкові зв’язки між соціально-політичними й економічними змінами на різних етапах
11 розвитку українського суспільства й детермінованими ними трансформаціями виховного ідеалу; недостатність розробок ефективних механізмів популяризації і впровадження кращих образів українського виховного ідеалу в теорію і практику розбудови сучасної системи освіти в Україні. Відтак актуальність, практична значимість і відсутність аналітикоузагальнюючих історико-педагогічних досліджень з даної проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Трансформація виховного ідеалу у вітчизняній педагогічній теорії і практиці України (ХІХ – початок ХХ ст.)». Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося в межах комплексної науково-дослідної теми кафедри педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка «Становлення та розвиток освіти та виховання в різні історичні періоди» (державний реєстраційний номер 0110U002112). Тема дисертаційної роботи затверджена кафедрою педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка (протокол № 4 від 23.11.2012 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 10 від 18.12.2012). Об’єкт дослідження – виховний ідеал у педагогічній теорії і практиці підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. Предметом дослідження є причини й наслідки трансформації вітчизняного виховного ідеалу в оповідальних, документальних і дидактичних джерелах, системі освіти, діяльності релігійних, громадських і політичних об’єднань означеного періоду. Мета дослідження полягає в тому, щоб цілісно й системно проаналізувати трансформацію основних імперативів виховного ідеалу на території підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. та окреслити перспективи впровадження історико-педагогічного досвіду його формування в сучасній системі освіти.
12
Завдання дослідження: 1. Визначити теоретико-методологічні засади дослідження трансформації виховного ідеалу як історико-педагогічного феномена. 2. Виділити основні етапи, тенденції й напрями еволюції вітчизняного виховного ідеалу. 3. Обґрунтувати основні парадигми виховного ідеалу особистості, сформовані у вітчизняних педагогічних теоріях ХІХ – на початку ХХ ст. 4. Проаналізувати особливості становлення і трансформації системи станових ідеалів виховання на території підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. 5. Дослідити особливості еволюції загальнодержавного виховного ідеалу в системі освіти підросійської України ХІХ – початку ХХ століття. 6. З’ясувати роль релігійних, громадських і політичних об’єднань України у формуванні системи християнських і національних ідеалів виховання підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. 7. Вивчити проблему референтної особистості в нормативноправовому полі, педагогічній теорії і практиці сучасної України та визначити перспективи розвитку вітчизняної системи виховних ідеалів. Методологічна основа дослідження будувалася на загальнофілософському, загальнонауковому, конкретно-науковому (спеціальному) і міждисциплінарному рівнях. Інструментарій загальнофілософського рівня формувався на основі діалектичних законів і закономірностей, концептуальних положень основних філософських напрямів та відповідно до логіки будови відомих моделей історії. На загальнонауковому рівні дослідження здійснювалося з урахуванням низки загальнотеоретичних принципів (об’єктивності, сутнісного аналізу, генетичного, історизму, системності, єдності логічного й історичного) та методологічних підходів (системного, цілісного, структурного, комплексного, аксіологічного). На конкретно-науковому рівні застосовувалися історико-педагогічні підходи – ретроспективний,
13 хронологічно-структурний, зіставно-порівняльний та регіональний. На рівні міждисциплінарному використано культурологічний, психологосоціологічний, історико-соціологічний, історико-філологічний, наративний, ґендерний та інші підходи. Методологічна база дослідження трансформації вітчизняного виховного ідеалу як історико-педагогічного феномена формувалася з урахуванням його міждисциплінарності та специфіки кожного дослідницького завдання. Теоретичну основу дослідження склали: - філософські концепції людини, її смислів, цінностей і цілей (М. Бердяєв, Дж. Віко, Ж. Дельоз, С. К’єркегор, Дж. Локк, А. Маслоу, Ф. Ніцше, Г. Спенсер, А. Тойнбі, В. Франкл, О. Шпенглер та ін.) - науково-педагогічні теорії національної освіти й виховання (Г. Ващенко, Б. Грінченко, М. Драгоманов, О. Кониський, Леся Українка, М. Максимович, С. Русова, С. Сірополко, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.); - концептуальні положення методології історії педагогіки (Л. Березівська, Г. Васянович, Л. Ваховський, А. Вихрущ, Л. Голубнича, С. Гончаренко, Н. Гупан, І. Звєрєва, С. Золотухіна, В. Курило, Г. Лактіонова, М. Левківський, П. Лузан, Н. Ничкало, О. Сухомлинська, Є. Хриков та ін.); - загальноісторичні та загальнопедагогічні положення історії й теорії виховання особистості (О. Вишневський, С. Гогоцький, В. Кузь, М. Кухта, П. Ліницький, М. Маккавейський, С. Миропольський, М. Олесницький, О. Новицький, Н. Опанасенко, Е. Панасенко, І. Підласий Ю. Руденко, М. Стельмахович, П. Юркевич та ін.). У процесі дослідження використовувалися такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, систематизація, ідеалізація тощо), за допомогою яких здійснювалася аналітична обробка архівних та різних наративних джерел; конкретно-наукові (історико-генетичний, який застосовувався насамперед для вивчення еволюції вітчизняного виховного ідеалу, визначення її етапів і тенденцій; хронологічно-структурний, що був
14 зручним для виявлення основних трансформаційних змін у структурі досліджуваного феномена на всіх етапах його розвитку; історикопорівняльний, на основі якого проводилося порівняння різних ідеалів виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст. та їх зіставлення із сучасними; регіональний, що застосовувався у комплексі з історико-порівняльним для виявлення спільного й відмінного, позитивного й негативного в національних, станових, гендерних, релігійних ідеалах, сформованих у різних соціальних стратах суспільства; історико-типологічний, який використовувався для виділення різновидів виховного ідеалу та векторів його спрямованості; ретроспективний метод, який сприяв реконструкції системи виховних ідеалів ХІХ – початку ХХ ст., узагальненню історикопедагогічного досвіду формування виховного ідеалу у вітчизняній теорії і практиці досліджуваного періоду тощо; історико-системний як базовий метод, на основі якого здійснювалося формування концепції дослідження та оцінка його результатів). Хронологічні межі дослідження охоплюють період ХІХ – початку ХХ ст. Нижньою межею дослідження слід вважати 1802 р. – створення Міністерства народної освіти, яке детермінувало початок формування нової парадигми виховання особистості на підросійській території України. Верхньою межею є 1917 р., коли міністерство народної освіти припинило свою діяльність, а функції його перейшли до нового органу – Народного комісаріату з освіти РРФСР. Територіальні межі дослідження охоплюють територію підросійської України, поділену на три учбових округи: Київський (Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська губернії), Одеський (Херсонська, Катеринославська, Таврійська, Бесарабська) та Харківський (Харківська губернія; низка губерній округу не належить до території сучасної України – Воронезька, Курська, Пензенська, Тамбовська та область Війська Донського).
15 Концептуальні засади дослідження. Досліджуючи трансформації вітчизняного виховного ідеалу ХІХ – початку ХХ століття виходимо з положення про те, що динаміка змін у його спрямованості, структурі, змісті та дієвості на різних етапах розвитку українського суспільства була детермінована специфічними соціально-економічними та ідеологічними тенденціями, властивими кожному конкретному періоду. Важливим у процесі вивчення трансформації виховного ідеалу є дослідження відповідного соціального середовища як основного чинника досліджуваного феномену, зокрема певних символів культури (законодавчі джерела, література, мистецтво, побут, мода) та соціальних груп (школа, сім’я, громадські, політичні, професійні, релігійні організації та об’єднання тощо). Соціальні очікування держави чи певних верств населення щодо перспективних ідеальних рис суб’єкта певних суспільних відносин (російського підданого, члена суспільства, суб’єкта відповідної професійної галузі тощо) найкраще відображені у законодавчих документах Російської імперії та в офіційних періодичних виданнях. Очікування царськоросійського уряду часто не відповідали соціальним очікуванням певних етнічних та релігійних спільнот, які своє бачення ідеалу особистості прямо чи опосередковано викладали у власних джерелах – виступах і працях культурно-освітніх та громадсько-політичних діячів, на сторінках періодичних видань, у листуванні і спогадах. Результати впровадження схваленого державою виховного ідеалу та зміни в його змісті, натомість, найбільш виразно та об’єктивно рефлектують: художня, мемуаристична, епістолярна, публіцистична і, як узагальнення, науково-педагогічна література того часу. Вітчизняний виховний ідеал є системою різних виховних ідеалів (станових, ґендерних, релігійних, етнонаціональних), сформованих і діючих на території підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. Кожна його складова утворюється множиною безструктурних елементів (цінності, орієнтири, чесноти), які визначають зміст, спрямованість і дієвість кожного
16 виховного ідеалу як складової вітчизняного виховного ідеалу. Національний виховний ідеал розглядається як динамічний історико-педагогічний феномен, що є структурним компонентом системи виховних ідеалів підросійської України ХІХ – початку ХХ століття. Специфіка його полягає, з одного боку, у відкритості і здатності легко переймати загальнолюдські елементи змісту інших компонентів системи, а з іншого – у сталості і стійкості низки власних національних характеристик. Вивчення ґенези вітчизняного виховного ідеалу як історико-педагогічного явища не просто розкриває динаміку змін у його змісті, але й дозволяє порівняти гармонійність поєднання окремих змістових характеристик на кожному конкретному етапі розвитку суспільства та їх сумісніть із змістовністю інших структурних компонентів системи. Дослідження еволюції виховного ідеалу на українських землях ХІХ – початку ХХ століття забезпечує також можливість аналізу змін у дієвості світоглядної, цілепокладальної, виховної, мобілізаційної, організуючої, стимулюючої, мотивуючої, регулятивної, нормативної, ціннісної, спонукальної і прогностичної функцій виховного ідеалу, що безпосередньо впливають на стан і вибір напрямів розвитку певної держави й суспільства. Отримані у процесі дослідження трансформації виховного ідеалу висновки можуть бути спроектовані на формування сучасного толерантного полікультурного складно структурованого соціального середовища, здатного забезпечити сприятливі умови для гармонійного виховання особистості кожного громадянина сучасної України з урахуванням його національних потреб та ідеологічних переконань. Основоположною ідеєю дослідження стало висвітлення динаміки змін виховного ідеалу підросійської України в ХІХ – на початку ХХ століття, який розглядається як специфічний історико-педагогічний і соціальнопедагогічний феномен, зміст якого, з одного боку, залежить від вибору стратегічних напрямів розвитку держави, її освітньої політики, стану функціонування суспільства та особливостей певних освітніх систем, а з
17 іншого, – сам може виступати активатором важливих особистісних і суспільних змін. В основу дослідження покладено ретроспективний, хронологічно-структурний, зіставно-порівняльний та регіональний підходи, здатні забезпечити цілісне й системне висвітлення трансформації виховного ідеалу як історико-педагогічної і соціально-педагогічної категорії. Джерельну базу дослідження склали як опубліковані, так і не введені до наукового обігу джерела, які можна поділити на кілька основних груп: 1) нормативно-правові акти, що регулювали систему освіти, запровадження загальнодержавного виховного ідеалу й формування системи виховних ідеалів підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. До них насамперед слід віднести імператорські накази, розпорядження міністерства освіти, попечителів навчальних округів, якими затверджувалися Статути й Положення про навчальні заклади, статути громадських організацій і товариств, різноманітні правила та інструкції (поведінки учнів, позашкільного нагляду, організації учнівських квартир, звітності інспекторів, директорів народних училищ та інспекторів), звернення до громадськості, педагогічних і батьківських колективів та учнівської молоді тощо. 2) архівні документи, а саме: документи канцелярій попечителів навчальних округів, генерал-губернаторів та поліцейських охоронних відділів, листування керівників навчальних закладів із попечителями навчальних округів та місцевими жандармеріями, документація навчальних закладів (протоколи педагогічних рад і виховних комісій, річні звіти, класні журнали, журнали реєстрації провин і покарань, рапорти класних наставників та вчителів тощо), матеріали про діяльність громадських організацій, союзів і товариств (педагогічних, студентських, національнокультурних, політичних тощо). У ході дослідження проаналізовано архівні фонди Центрального державного історичного архіву у м. Києві (фф. 275, 276, 336, 385, 705, 442, 707, 1335, 1439), Державного архіву Харківської області (фф. 3, 22, 70, 87, 265, 266, 639, 650, 654, 656, 667, 762), Державного архіву
18 Одеської області (фф. 108, 122, 150, 153, 157, 293, 298, 316, 441), Державного архіву Волинської області у м. Луцьку (фф. 3, 49, 69, 359), Державного архіву Житомирської області (фф. 71, 74, 79, 80, 85, 147, 158, 183, 256, 298, 329), Державного архіву Рівненської області (13, 215, 290, 344, 568). 3) наративні джерела: оповідальні (публікації в періодичних виданнях ХІХ – початку ХХ ст., джерела особового походження – листи, мемуари, спогади, щоденники тощо); наукові (монографії, дисертації, реферати, статті, тези), критико-біографічні (літописи, огляди, бібліографічні довідники, рецензії), художні (нариси, оповідання, повісті, романи українських письменників ХІХ – початку ХХ ст. і сучасних, у яких відображено формування, трансформацію й відродження виховних ідеалів). 4) дидактичні джерела ХІХ – початку ХХ ст., радянського періоду та сучасні вітчизняні (підручники, навчальні посібники, навчальні плани й програми), в яких є інформація щодо методології, теорії та історії виховного ідеалу особистості. Для пошуку наративних і дидактичних джерел проаналізовано фонди: Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, бібліотеки Інституту педагогіки АПН України, обласних наукових бібліотек Житомира, Луцька, Одеси, Рівного, Харкова. Наукова новизна дослідження визначається тим, що в ньому вперше у вітчизняній історії педагогіки: - комплексно й системно розглянуто наукову проблему – історію розвитку і трансформації ідеї виховного ідеалу підросійської України ХІХ – початку ХХ ст., яка до цього часу не була предметом спеціального дослідження на методологічному, теоретичному і прикладному рівнях; - дано визначення понять «виховний ідеал» і «трансформація» як історико-педагогічних феноменів у широкому соціальному, широкому педагогічному, вузькому педагогічному та гранично вузькому педагогічному значеннях;
19 - обґрунтовано міждисциплінарний характер дослідження вітчизняного виховного ідеалу ХІХ – початку ХХ ст., здійснено адаптацію методологічного інструментарію філософії, історії, культурології, соціології, психології, літературознавства та інших наук до вивчення трансформації вітчизняного виховного ідеалу як історико-педагогічного феномену; - виділено основні етапи еволюції виховного ідеалу, властиві їм тенденції, напрями і принципи розвитку; - виявлено основні детермінанти розвитку виховного ідеалу в педагогічній теорії і практиці України: внутрішні державні (правові, освітні, ідеологічні, професійні, суспільні), зовнішні (загальноєвропейські освітньовиховні й культурні тенденції, зовнішня політика сусідніх держав, рівень освіти, культури й життя в них), особистісні (рівень сформованості національної свідомості, громадянської відповідальності, соціальної активності), ідеологічні (кількість, рівень впливовості і взаємних контактів ідеологічних осередків; наявність у громадян сформованих політичних чи релігійних переконань); - охарактеризовано систему християнських, станових, гендерних і національних ідеалів підросійської України ХІХ – початку ХХ ст., визначено етапи відродження польського й українського виховних ідеалів - узагальнено проблему виховного ідеалу в нормативно-правовому полі сфери освіти України й виділено чотири основні етапи трансформації виховного ідеалу в сучасному українському суспільстві; - визначено етапи історіографії дослідження виховного ідеалу: праці вітчизняних мислителів ХІ–ХІІІ ст. (світсько-релігійний та аскетичний напрями), оповідальні джерела XІV–ХVІІ ст. (консервативний та реформаторський напрями), твори ХVІІІ ст. (народницький та монархічний вектори), джерела ХІХ ст. – початку ХХ ст. (релігійний та світський напрями), писемні джерела другої половини ХІХ ст. (офіційна, інтегральна та опозиційна парадигми), наукові розвідки 1917 – 80-х рр. ХХ ст. (література еміграції та радянська), наукова спадщина 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст.;
20 - проаналізовано наслідки трансформацій виховного ідеалу: особистісні (наближення до егоідентичності чи руйнація системи особистих цінностей); етно-національні (зміна впливовості національних цінностей, ставлення до етнічної приналежності, участі в житті національної спільноти); державницькі (зміна рівня довіри громадян до держави, владної еліти, державних цінностей); суспільно-політичні (перетворення в системі державних і політичних цінностей, зростання або зниження суспільної чи політичної активності громадян); релігійні (наближення чи віддалення людини від релігійних принципів життя, зміни в системі морально-етичних і духовних цінностей суспільства), сімейно-родинні (зміни в усвідомленні людиною особистісного, державного й суспільного статусу сім’ї, зміцнення чи послаблення зв’язків сім’ї, школи і громадськості). - Удосконалено систематизацію історіографії проблеми з урахуванням хронологічного, проблемного й територіального підходів; понятійнотермінологічний аналіз змісту, вживаності, ієрархії, системності, розвитку взаємозв’язків наукових понять із проблеми дослідження, що дозволило з’ясувати особливості філософського й педагогічного трактування сутності категорії «ідеал» у енциклопедично-довідникових, наукових і дидактичних джерелах ХІХ – початку ХХ ст., радянського періоду та сучасної Ук

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 1. Аналіз понятійно-термінологічного апарату проблеми вивчення виховного ідеалу дозволяє стверджувати, що в історико-педагогічній науці поняття «виховний ідеал» не належить до чітко визначених. У багатьох енциклопедичних і дидактичних джерелах воно взагалі не представлене й пояснюється здебільшого в контексті аналізу мети та цілей виховання, а в наукових – найчастіше замінюється поняттями «образ», «взірець», «еталон», «норма», «мета» або «педагогічний ідеал», «людський ідеал/ідеал людини», «референтна/еталонна особистість», «інтелігенція», «еліта» та ін. Сформульовано визначення виховного ідеалу: в широкому соціальному значенні (форма суспільного ідеалу, яка акумулює цінності суспільства, визначає еталони різних виховних ідеалів (стратових, станових, гендерних, родинних, професійних тощо), виступає універсальним регулятором поведінки людей); широкому педагогічному (мета державної стратегії виховання особистості, що здійснюється засобами і в межах системи освіти, визначає цілі виховання, формує канони референтних постатей, обґрунтовує умови їх наслідування); вузькому педагогічному (еталон досконалої особистості, очікуваний результат реалізації стратегічних виховних завдань закладу, цілепокладальної діяльності педагога (педагогічний ідеал); гранично вузькому (взірцеві риси й якості досконалої особистості, можливий/ досяжний результат процесу її виховання/самовиховання). Визначено також зміст поняття «трансформація» в контексті історикопедагогічного дослідження: в широкому соціальному значенні (загальна форма розвитку освітньо-виховних систем, пов’язана зі змінами в суспільстві й державі: еволюційними (накопичення кількісних і якісних змін параметрів освітньо-виховної системи, зростання її ентропії та нестійкості) та революційними (якісний стрибок і перехід в нову дисипативну структуру); широкому педагогічному (процес зміни, тобто еволюції, модернізації чи реформування форми і змісту освітньої політики держави щодо вироблення загальної стратегії і програми виховання ідеальної особистості в усіх
386 освітньо-виховних інституціях шляхом розробки й запровадження нового еталону поведінки особистості для наслідування широкими народними масами); вузькому педагогічному (загальні зміни у змісті, структурі, дієвості і спрямованості ідеалу, забезпечені цілеспрямованою діяльністю педагогів); гранично вузькому педагогічному (зміни у свідомості певного суб’єкта, що виражаються в корекції імперативів його власного виховного ідеалу). Методологічні засади дослідження обґрунтовано на кількох рівнях: загальнофілософському (у площині діалектичних законів і закономірностей, через призму концептуальних положень основних філософських напрямів, які виступають у ролі методології педагогіки (екзистенціалізм, прагматизм, діалектичний матеріалізм, неотомізм, неопозитивізм та ін.), та з огляду на логіку будови відомих моделей історії (циклічної, лінійної, спіральної, коваріантної, постмодерністської); загальнонауковому (через принципи об’єктивності, сутнісного аналізу, генетичний, історизму, системності, єдності логічного й історичного, які конкретизовано низкою методологічних підходів – системним, цілісним, структурним, комплексним, аксіологічним), конкретно-науковому (з урахуванням низки історико-педагогічних підходів – ретроспективного, хронологічно-структурного, зіставно-порівняльного та регіонального) та міждисциплінарному (на основі аналізу основних напрямів культурологічного підходу (геокультурного, етнокультурного, соціокультурного; типологічного, біографічного), а також психологосоціологічного, історико-соціологічного, історико-філологічного, наративного, герменевтичного та гендерного). Для класифікації джерельної бази застосовано функціональний підхід, що виокремлює три основні групи джерел і наукових розвідок (методологія, теорія та історія виховного ідеалу). Систематизацію джерел в межах кожної групи здійснено на основі структурно-хронологічного підходу, який враховує проблематику, цілі й завдання кожного напряму дослідження виховного ідеалу на різних етапах його розвитку. Джерела кожної групи поділяються на усні, речові й писемні. Окреме місце в історіографії
387 посідають архівні матеріали, що включені майже до всіх родів використаних джерел. 2. Вивчення трансформації виховного ідеалу в теоріях вітчизняних мислителів ХІ – початку ХХ ст. дозволило виділити основні етапи еволюції досліджуваного феномену, властиві їм тенденції й напрями розвитку. Виявлено, що еволюція вітчизняного виховного ідеалу пройшла кілька етапів: формування державно-духовної парадигми (ХІ – ХІІІ ст.), інерційного існування виховних ідеалів Київської Русі (ХІV – ХV ст.), протистояння конфесійних виховних ідеалів (ХVІ – ХVІІ ст.), початку маргіналізації вітчизняних виховних ідеалів (ХVІІІ ст.); формування станової парадигми виховних ідеалів і завершення маргіналізації вітчизняних (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.); деформація та модернізація станової системи виховних ідеалів (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). З’ясовано, що першому етапу були властиві: визначення світськорелігійного та аскетичного напрямів розвитку; обґрунтування ідеалів воїназахисника, князя-правителя, ченця-аскета, християнина-добродія, доброї жінки; формування релігійного і світського канону референтних постатей; визначення принципів формування виховного ідеалу (гуманізм, демократизм, народність, патріотичність). На етапі конфесійного протистояння було сформовано консервативну й реформаторську парадигми виховного ідеалу; обґрунтовано ідеали монарха, християнина, громадянина, шляхтича, вченого, українців і росіян; визначено ефективні умови захисту вітчизняних ідеалів (освічена віра, сильна влада, патріотизм, суспільна активність). У ХVІІІ ст. відбулося осмислення причин трансформації староукраїнських ідеалів та їх адаптація до нових реалій; сформувалися народницький та монархічний вектори формування виховного ідеалу; вперше обґрунтовано теоретичні засади формування виховного ідеалу (напрями розвитку, зміст, структура, етапи наближення до ідеалу). У період формування станової парадигми виховних ідеалів було виявлено основні детермінанти трансформацій вітчизняного виховного ідеалу, маргіналізовано
388 родинно-суспільні й громадянсько-патріотичні концепти вітчизняного ідеалу; актуалізовано інтелектуальну складову виховного ідеалу, замінено національний і суспільний вектор дієвості виховного ідеалу на державницький; закладено підґрунтя для формування офіційного й етнографічно-культурницького напрямів розвитку ідеї виховного ідеалу. У період деформації й модернізації станової системи виховних ідеалів відбулася трансформація категорій «батьківщина/вітчизна», «патріотизм» і «націоналізм», деформувався зміст родинних, ґендерних і суспільних ідеалів підросійської України. 3. З’ясовано, що в ХІХ – на початку ХХ ст. було сформовано три різні парадигми виховного ідеалу Російської імперії – офіційна, інтегральна й опозиційна. Представники офіційної російської ідеологеми (П. Завадовський, В. Муравйов, П. Ковалевський, В. Кочубей та ін.) забезпечували захист базових концептів загальнодержавного виховного ідеалу (самодержавство, народність і православ’я), обґрунтовували важливість системи станових виховних ідеалів та умови формування безпечної для імперії системи національних ідеалів виховання. Інтегральна парадигма (П. Редкін, Я. Грот, М. Пирогов, К. Ушинський, М. Корф, Х. Алчевська, В. Науменко та ін.) мала ліберально-демократичний характер, відображала намагання педагогів адаптувати виховні ідеали неросійських народів до загальноімперського ідеалу виховання та інтегрувати їх у загальну систему ідеалів станового суспільства. Базувалася вона на загальнолюдських і християнських цінностях, що не суперечили офіційному ідеалу, з формальним етнокультурним компонентом. Опозиційна парадигма виражала критичне ставлення до основних імперативів офіційного виховного ідеалу й реалізовувалася у двох напрямах: ретроспективно культурницькому (відродження національних виховних ідеалів імперії на засадах «федералізації») та перспективно революційному (пропаганда кардинально нових виховних ідеалів: соціал-демократичного,
389 комуністичного, анархічного та ін.). Перший представлений ідеями Б. Грінченка, О. Духновича, М. Максимовича, І. Нечуя-Левицького, О. Кониського, Г. Шерстюка та ін. Другий – соціал-демократичними поглядами М. Грушевського, С. Русової, І. Стешенка та ін. Запропонований поділ є умовним, оскільки погляди багатьох людей упродовж життя зазнавали істотних трансформацій (В. Короленко, П. Куліш, М. Чайковський) або водночас представляли цінності різних парадигм (М. Драгоманов). 4. Доведено, що офіційна доктрина виховного ідеалу особистості зумовила особливості формування й функціонування системи станових ідеалів виховання Російської імперії, представленої ідеалами шляхетськопанської еліти, духовенства, міщан і селян. Виявлено основні умови їх формування та специфіку змісту. Визначено, що основними детермінантами змін у виховному ідеалі вітчизняного нобілітету були втрата державності й необхідність доведення українською елітою легітимності своїх станових претензій. З’ясовано основні трансформації виховного ідеалу еліти: деградація княжих чеснот, еволюція класичних лицарських чеснот у виховному ідеалі козацтва, відрив нобілітету від інтересів свого народу, зміна цінностей у змісті шляхетсько-панського ідеалу, делегітимізація офіційної української еліти, заміна формальної аристократичної української еліти новою інтелектуальною. Показано зміни виховного ідеалу духовенства: зниження впливовості чернечих ідеалів; виникнення протиборства релігійних ідеалів і набуття ними протонаціонального значення, підміна внутрішньої духовної свободи вибору сукупністю заборон і регламентацій; зниження дієвості православних виховних ідеалів, втрата українським духовенством функції збереження національних ідеалів; зародження ідеалу нової духовної інтелігенції. Досліджено особливості функціонування системи виховних ідеалів міщанського стану: ієрархічність, «інтровертованість» стратових ідеалів, наявність станового «ліфту» (аристократичне виховання, освіта, статки, стиль життя), запровадження психологічних механізмів стимулювання
390 родинної відповідальності (відсутність «авансування довіри», пролонгація можливостей статусного росту). Визначено виховні ідеали основних верств міщанського стану: почесних громадян (освічений і діяльний громадянин, здатний до саморозвитку, самовиховання й спрямування інтелекту на користь родини й суспільства); купців (наділений дієвою релігійністю, толерантний, професійний, підприємливий, суспільно відповідальний патріот); цехових товариств/братств (вихована на цехових кодексах честі й національних традиціях доброчесна особистість). Досліджено головні концепти виховного ідеалу селянського стану: ціннісні орієнтири (Бог, земля, родина, громада, батьківщина, мова), християнські чесноти (працьовитість, чесність, милосердя, безкорисливість), психічні властивості (інтровертованість, довірливість, покірність, романтичність, мрійливість, кордоцентризм, ескапізм, антеїзм), суспільні якості (аполітичність, недовіра до влади, абсолютизація фізичної діяльності, неповага до інтелектуальної праці й освіти, консерватизм, традиціоналізм, невисокий рівень запитів, громадоцентризм, егалітарність, висока активність і відповідальність у межах власної громади і байдужість до загальнодержавних суспільних процесів). 5. На основі вивчення архівних матеріалів з історії Київського, Одеського й Харківського навчальних округів ХІХ – початку ХХ ст. було доведено, що в системі освіти підросійської України здійснювалося послідовне запровадження загальноімперського виховного ідеалу (справжній громадянин, щирий син вітчизни), сформованого з урахуванням інтересів самодержавства, православ’я як домінуючої релігії, російської народності, станового устрою імперії та її гендерних традицій. Офіційна мета його запровадження полягала в забезпеченні спокою суспільства й стабільності держави. З’ясовано, що становість суспільства зумовила виникнення дуже розгалуженої мережі станових освітніх установ, у яких загальнодержавний
391 виховний ідеал мав певні відмінності: у дворянства (честь і гідність, прагнення берегти вроджені привілеї, непорушна вірність государю), у духовенства (щира віра, підтримка влади, усвідомлення просвітницької місії), у купців і митців (громадянськість, готовність силою власного таланту сприяти державному благу), у простого народу (покора й працьовитість, готовність віддавати дітей у солдати, жертвувати на потреби армії). Виховні ідеали жінок зумовлювалися традиційними цінностями своєї релігії, етносу, стану й родини. Тому навіть у межах дворянського стану виховний ідеал жінок різних національностей суттєво відрізнявся своїм змістом, дієвістю і спрямованістю. Виявлено, що з метою забезпечення контролю за формуванням «ідеальних громадян» держава розробила систему спеціальних інституцій (інспектори, класні наглядачі, педагогічні й попечительські ради, виховні комісії, дисциплінарні суди тощо), форм (донесення, рапорти, звіти) і видів контролю (шкільний, позашкільний). Проаналізовано наслідки запровадженої системи контролю за процесом реалізації загальнодержавного виховного ідеалу. Доведено, що важливе значення в системі освіти приділялося формуванню ідеалу педагога, основними чеснотами якого вважалися благочестя, вихованість, дружелюбність, чемність, старанність, стійкість спокусам і марновірству, моральна й політична благонадійність, проросійський патріотизм. Всеохоплюючий контроль за життям і діяльністю педагогів спричинював емоційне виснаження, зниження авторитету вчителів та їх зв’язку з учнями, конформізм і безініціативність або бунтарство. Запровадження «охоронного» підходу до змісту навчальних дисциплін, літератури, методів виховання зумовили появу невластивих офіційному ідеалу рис (зневагу до кліру й педагогів, брутальність і богохульство, нехтування релігійними обов’язками, відхід від релігії, заперечення цінностей монархії та імперії). Показано, що русифікація системи освіти зумовила тенденцію морального виродження національних виховних ідеалів, що стимулювало
392 гуртування етнічних меншин довкола проблеми відновлення деформованої національної ідентичності. Особливого розмаху по всій території підросійської України набув позашкільний нагляд, що передбачав постійний і жорсткий контроль за поведінкою учнів у позанавчальний час у стінах освітньо-виховних закладів і за їх межами, що реалізовувався через відкриття контрольованих учнівських квартир, студентських гуртожитків і пансіонів, щоденне чергування педагогів по місту, відвідування учнів на дому, співпрацю адміністрації закладів із відділами поліції, збирання підписок батьків і опікунів, недопущення учнівської молоді до публічних видовищ, введення учнівської форми, організацію дозвілля тощо. Показано, що вся система контролю діяла за принципом «примушування до ідеалу», зумовивши погіршення шкільної дисципліни, зростання числа відкритих протестів дітей і батьків, створення нелегальних гуртків і союзів тощо. Каральні методи (моральні санкції, тілесні покарання, відрахування, відправка у солдати, ув’язнення) показали свою нездатність зупинити зростання активності учнівської і студентської молоді, яка усвідомила віртуальність імперських цінностей і прийшла до відкритого заперечення нав’язуваного державою виховного ідеалу. Виявлено основні трансформації у виховному ідеалі студентської молоді: у 1804–1863 рр. існування студентських організацій академічного спрямування закріпило у свідомості студентської молоді інтелектуалізм і професіоналізм як важливі цінності ідеалу «нової людини»; у 1863–1884 рр. заборона студентських організацій, виникнення пов’язаних із цим суперечностей всередині самого студентського руху та спрямування його діяльності у нелегальне русло сформували нову аксіологічну домінанту – готовність молоді захищати свої інтереси всупереч офіційним заборонам; у 1884–1890 рр. відбувається усвідомлення учнівською молоддю віртуальності загальнодержавного виховного ідеалу й відкрите заперечення багатьох його цінностей; у 1900–1917 рр. терпимість та законослухняність як важливі
393 чесноти державного ідеалу витісняються рисами іншого порядку – критичністю, рішучістю й готовністю до відкритої боротьби за нові цінності. 8. З’ясовано, що формування системи християнських виховних ідеалів на території підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. відбувалося завдяки діяльності монастирів (аскетичний християнський ідеал), українських православних братств (українсько-православний ідеал: захист національних цінностей, культивування національних чеснот), єзуїтів як християнського чернечого ордену римсько-католицької церкви (польськокатолицький ідеал: освіченість, соціальна активність, жертовність, повага до жінки), василіян як одного з чернечих орденів греко-католицької церкви (ідеал «розумних поляків»: поєднання уніатських і загальнослов’янських цінностей, консерватизму, монархізму, аристократизму, освіченості), католицького чернечого ордену піарів (ідеал дієвого католика-лицаря: космополітизм, європейськість, освіченість, свободолюбство, хоробрість, мужність, войовничість), політикою російського Синоду та монархічноправославних об’єднань (російсько-православний ідеал як складова загальнодержавного). Система національних виховних ідеалів підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. представлена як певним чином взаємопов’язана сукупність ідеалів виховання різних народів, що проживають на спільній території в межах єдиного правового поля. Охарактеризовано основні її особливості: ієрархічність побудови (пануюче становище російського державного виховного ідеалу, маргіналізація виховних ідеалів інших народів); офіційне декларування триєдності цінностей російського, українського й білоруського народів, але де-факто їх деформація чи поглинання великороським виховним ідеалом; відсутність соціального ліфта для підвищення статусу національних елементів системи; провокування пануючим конструктом ціннісних конфліктів між елементами системи (українофобія, антипольська, антиєврейська, антинімецька істерія, дегероїзація референтних постатей неросійських народів, підрив довіри до їх цінностей).
394 Виокремлено найбільш яскраві компоненти системи національних виховних ідеалів підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. (польський, український, єврейський, мусульманський, німецький і чеський), виділено їх основні концепти, охарактеризовано ідеалоутворюючі образи-орієнтири. Пануючим конструктом системи національних виховних ідеалів був російський, домінування якого над ідеалами інших виводилося з «права переможця» і «права культурної вищості»; його дієвість і панування забезпечувалися ідеологією імперії, її освітньою політикою, державною підтримкою численних проросійських суспільно-політичних організацій. З’ясовано, що еталонним образом для польського виховного ідеалу була «досконала людина майбутнього» (шляхетна, фізично й духовно загартована, активна, патріотична, з гнучкою поведінкою, сформованою на основі «валенродизму»), для українського – «доброчесна особа», вихована на засадах «прометеїзму» як символу жертовності, нескореності, любові до свободи й незалежності, для єврейського – «шейне» (освічена, вихована, релігійна, доброчинна, заможна і скромна людина), для мусульманського – «людина зі спокійною душею» (миролюбна, доброзичлива, ввічлива, пряма, довірлива, національно толерантна й чесна), для німецького – освічена особистість із домінуючими релігійними й родинними цінностями; для чеського – освічена, суспільно активна, толерантна особа. Встановлено, що процес відродження національних виховних ідеалів підросійської України відбувався у контексті європейського націєтворчого процесу й загального розвитку національних рухів у Російській імперії. З урахуванням цього виокремлено три основні стадії його відродження: активація національної пам’яті (зростання інтересу інтелектуальної еліти до історії свого етносу, реставрація національного канону референтних постатей, визначення найважливіших чеснот і цінностей своєї етнічної групи); формування національної свідомості (об’єднання інтелектуальної еліти з політичною, пропаганда реставрованих ідеалів, гуртування однодумців, формування галузевих виховних ідеалів – вчителя, митця,
395 політика); зростання національної активності (масова підтримка реставрованих ідеалів більшістю етносу, формування канону сучасних героїчних постатей, усвідомленої готовності народу не лише відтворювати, але й захищати свої ідеали). Доведено, що відродження національних виховних ідеалів підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. здебільшого відбувалося завдяки освітньо-виховній і просвітницькій діяльності різного роду громадських об’єднань і політичних організацій. Порівняльний аналіз елементів системи національних виховних ідеалів підросійської України ХІХ – початку ХХ ст. дозволив з’ясувати, що найбільш яскравим її конструктом можна вважати польський виховний ідеал, стійкість і дієвість якого визначалася потужною освітньо-виховною та просвітницькою діяльністю великої кількості пропольських релігійних, громадських, професійних і політичних організацій (масонські ложі, літературно-мистецькі, громадсько-політичні та професійні об’єднання, доброчинні товариства, таємні школи). Охарактеризовано основні відмінності процесу відродження українського виховного ідеалу від польського (значно більший період бездержавності, денаціоналізація більшості еліти, відсутність рідномовної школи), які зруйнували соціальні зв’язки в системі українських виховних ідеалів, маргіналізували ідеали простих верств українського народу, притупили національну пам’ять, сприяли привласненню великоруською культурою одних стародавніх українських ідеалів (образи відомих київських князів) і деформації інших (дегероїзація вільного козацтва, знецінення ідеалів українського жіноцтва). Показано також, що єврейський виховний ідеал, на відміну від українського, не зазнав значних деформацій: втрати євреїв у колах національної аристократії не були критичними для національної самоідентифікації, національна ідея завжди підтримувалася релігією євреїв, громади й родини ревно берегли свою культуру й історію, євреям не потрібно було пробуджувати національну пам’ять і формувати національну
396 свідомість, які завжди були неодмінними умовами виживання єврейського етносу. Виявлено характерні риси відродження мусульманського виховного ідеалу: наявність у молодого покоління українських мусульман конфлікту ідеалів; орієнтація їх на цінності національного, а не революційного соціалістичного руху; схожість зрілої інтелектуальної еліти мусульман з «валенродизмом» польського виховного ідеалу, а молодого покоління – з «прометеїзмом» українського. З’ясовано, що стійкість і висока дієвість німецького й чеського виховних ідеалів зумовлені політикою тривалого соціально-економічного сприяння уряду Російської імперії, тісними культурно-освітніми зв’язками з історичними вітчизнами, активною діяльністю чеських громадських об’єднань та гуртуванням німецьких колоністів довкола своїх релігійних громад і німецьких періодичних видань. Доведено, що швидка маргіналізація чеського виховного ідеалу зумовлена соціальною екстравертованістю чехів та їх масовим переходом у в кінці ХІХ ст. у православ’я, а німецького – початком першої світової війни й нагнітанням антинімецької істерії російськими шовіністичними організаціями. 7. На основі аналізу сучасного освітнього законодавства виокремлено й охарактеризовано основні етапи трансформації вітчизняного виховного ідеалу: неконфліктне функціонування різних систем цінностей (1991–1993); зародження конфлікту ідеалів (1994–2004); відкрите протистояння виховних ідеалів (2005–2014), консолідація суспільних, етнічних та релігійних ідеалів сучасної України (2015). Дослідження стану сучасної педагогічної теорії показало, що проблема формування референтної особистості здійснювалася в умовах гострої системної кризи духовності сучасного українського суспільства, розвивалася здебільшого в контексті національно-патріотичного виховання молоді, формування її активної життєвої позиції, екологічної, політичної і правової культури, відображала особистісні, громадянські, родинні й професійні ролі
397 й потребувала гармонійного поєднання у змісті виховного ідеалу цінностей загальнолюдських і національних, особистих і суспільно-державницьких. На основі аналізу сучасних науково-педагогічних джерел охарактеризовано основні імперативи ідеалу виховання (зміст, структура, дієвість, спрямованість), найважливіші його властивості (соціальна і внутрішня детермінованість, конкретність і суб’єктність, усвідомленість, критичність, динамічність, реалістичність і доступність, а також цілісність та ієрархічність), функції (світоглядну, цілепокладальну, виховну, мобілізаційну, організуючу, стимулюючу, мотивуючу, регулятивну, нормативну, ціннісну, спонукальну і прогностичну), класифікацію (за суб’єктом, рівнем моральності, змістом, спрямованістю, формою вираження, рівнем реалістичності образу, провідним видом діяльності). Аналіз освітньої практики сучасної України показав, що процес ознайомлення дітей із системою виховних ідеалів відбувається у всіх ланках системи освіти України: «родинна школа» вважається базовим етапом визначення ціннісних орієнтацій дитини; початкова школа має корегувати й закріплювати сформовані в родині риси та якості особистості, формувати найкращі ментальні риси українця (усвідомлена релігійність, людяність, доброта, чесність, гостинність, толерантність, працьовитість, дбайливе ставлення до природи, вдячність, справедливість, громадоцентризм, дієвий патріотизм, любов до свободи, готовність боротися за свої цінності); середня школа покликана закріпити у свідомості учнів кращі зразки людини як особистості, громадянина, патріота, сім’янина, професіонала; вищі навчальні заклади мають забезпечувати усвідомлення вітчизняного виховного ідеалу як невід’ємної частини системи ідеалів людей і народів, що складають вселюдство, формувати основні чесноти студента як представника інтелігенції й майбутньої національної еліти країни (глобальність мислення, усвідомлення гармонії та цілісності світу, прихильність до справедливості й огида до насильства, прилучення до багатства світової й національної культури, керування у вчинках совістю, а не зовнішніми імперативами,
398 тактовність і особиста порядність, здатність до співчуття, ідейна принциповість у поєднанні з терпимістю до інакомислення, соціальна та особиста активність). Проаналізовано також особливості формування виховного ідеалу у дошкільників, молодших школярів, підлітків, випускників загальноосвітніх шкіл і студентів, з’ясовано, що спільною їх проблемою є недостатня обізнаність у засобах досягнення виховного ідеалу. Проаналізовано закономірності організації систем виховних ідеалів: відкритість, цілісність, керуюче начало ідеального (духовна мета), гармонійне поєднання матеріального та ідеального, єдність і взаємодія протилежностей тощо. Узагальнення трансформації виховного ідеалу у вітчизняній педагогічній теорії і практиці дозволяє також виокремити низку закономірностей функціонування системи виховних ідеалів: чим більше ідеологічних «розломів» виявлятиметься у суспільстві, тим більше нових ідеалів (позитивних і негативних) з’являтиметься в ньому; насильницьке нав’язування нових ідеалів сприятиме їх відторгненню й появі анти-ідеалів; чим брутальнішим буде тиск на умови існування певного ідеалу, тим більш гнучкою ставатиме його структура; відмінності між ідеалом-метою як очікуваним результатом виховання та ідеалом-ціллю як реально отриманим кінцевим результатом пояснюються особливостями уявлення суб’єктів виховного процесу про досконалі умови формування особистості. На основі результатів історичного досвіду функціонування системи виховних ідеалів ХІХ – початку ХХ ст. здійснено прогностичне обґрунтування розвитку системи виховних ідеалів сучасної України як відкритої, гармонійної, цілісної, здатної до регенерації навіть за складних екстремальних умов. З’ясовано, що цей процес має відбуватися на кількох рівнях: загальнодержавному, галузевих міністерств, навчальних закладів та недержавних організацій. Зазначено, що на загальнодержавному рівні це має здійснюватися на основі збалансованої державної освітньої політики (врахування контексту, поєднання історичного досвіду з результатами моніторингу сучасного стану
399 розвитку системи, створення механізмів взаємодії усіх її компонентів, забезпечення балансу між символічною й матеріальною, регулятивною й дерегулятивною складовими, визначення самостійного і процедурного компонентів, передбачення усіх можливих наслідків практичної діяльності тощо). З’ясовано, що на рівні галузевих міністерств слід забезпечувати: системний моніторинг функціонування вітчизняної системи виховних ідеалів та її представлення в освітньому законодавстві, дидактичній, художній, публіцистичній літературі, кінематографі та мистецтві, сприяти оприлюдненню й обговоренню його результатів, здійснювати експертизу навчальних програм і підручників, визначати основні цілі та завдання виховного процесу в навчальних закладах, здійснювати обґрунтування принципів, основних методів, форм і засобів формування виховного ідеалу, поєднувати контроль за виховною діяльністю освітніх установ і сприяння розвитку творчої педагогічної ініціативи, гарантувати належні умови праці й соціальний захист педагогічних працівників, дієве сприяння розвитку волонтерської діяльності та спільній діяльності неурядових організацій і владних структур та ін. На рівні конкретних виховних закладів мають створюватися ефективні умови навчально-виховної діяльності, встановлюватися зв’язки педагогічних і батьківських колективів, гарантуватися свобода педагогів у доборі існуючих методів, прийомів, форм і засобів виховання особистості тощо. Окреслено також завдання неурядових організацій: визначення корпоративних виховних ідеалів, розробка етичних кодексів, контроль якості державної освітньої політики, налагодження зв’язків із державними структурами, гармонізація державних і корпоративних ідеалів тощо. Зазначено, що формування гармонійної і життєздатної системи вітчизняних виховних ідеалів можливе лише за умови консолідації зусиль суспільства й держави на всіх охарактеризованих рівнях.
400 Проведене дослідження не вичерпує проблеми виховного ідеалу як історико-педагогічного, соціально-історичного, соціально-педагогічного явища. Перспективними залишаються дослідження трансформації виховного ідеалу в педагогічній теорії і практиці західно-українських земель ХІХ – початку ХХ ст., радянського періоду, особливості його висвітлення в періодичних виданнях, дидактичній і художній літературі, мистецтві, моді й кінематографі ХІХ – ХХІ ст., специфіку реалізації в діяльності національних і релігійних спільнот, громадських і політичних об’єднань сучасної України тощо.
401

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Абросимова С. Катеринославська «Просвіта» у культурно-громадському житті Наддніпрянщини (За матеріалами епістолярної спадщини академіка Д. Яворницького) / С. Абросимова // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: збірн. наук. праць. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2010. – Вип. 19. – С. 548–551. 2. Акимова О. Б. П. И. Ковалевский о русском национальном воспитании / О. Б. Акимова, И. П. Верещагина // Вестник МГОУ. – Серия «Педагогика». – 2012. – № 1. – С. 7–9. 3. Алексєєва М. І. Потребово-мотиваційний аспект виховання громадянськості / М. І. Алексєєва // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: матеріали Другої всеукр. наук. конф., 13–14 листоп. 1997 р. – К., 1997. – С. 107–109. 4. Алексюк А. Н. Педагогические взгляды Н. И. Пирогова / А. Н. Алексюк, Г. Г. Савенок // Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. – М. : Педагогика, 1985. – С. 6–28. 5. Алимова Л. У. Методология национального и общечеловеческого в гражданском воспитании молодежи / Л. У. Алимова // Социальная компетентность педагога как системообразующий фактор гражданского образования и воспитания : материалы Всеукр. науч.-практ. конф., г. Евпатория, 2001., 26–28 сент. – Симферополь, 2001. – С. 58–62. 6. Алчевская Х. Д. Из записок заведующей воскресной школою / Х. Д. Алчевская // Русская школа. – 1901. –№ 2. – С. 40–53. 7. Алчевская Х. Д. Передуманное и пережитое. – М. : Тип. Сытина, 1912. – 466 с. 8. Алчевская Х. Д. Что читать народу? Критический указатель книг для народного и детского чтения / Х. Д. Алчевская. – СПб. : Тип. об-ва «Общественная польза», 1888. – 725 с. 9. Ананьев Б. Г. Личность, суб’ект деятельности, индивидуальность / Б. Г. Ананьев. – М. : Директ-Медиа, 2008. – 134 с.
402 10. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1968. – 339 с. 11. Андрієвська В. В. Виховання толерантності у дітей як шлях до гуманізації суспільства / В. В. Андрієвська // Педагогіка толерантності. – 1997. – № 1(2). – С. 112–113. 12. Андрійчук Н. М. Підготовка вчителя для народних шкіл України (кінець ХІХ – початок ХХ століття) як науково-методологічна проблема / Н. М. Андрійчук // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – Педагогічні науки. – 2009. – Вип. 44. – С. 79–83. 13. Антология педагогической мысли России второй половины ХІХ – начала ХХ века / Сост. П. А. Лебедев. – М. : Педагогика, 1990. – 608 с. 14. Антология педагогической мысли России ХVІІІ в. / [сост. И. А. Соловков]. – М. : Педагогика, 1985. – 480 с. 15. Антонова О. Є. Теоретичні та методологічні засади навчання педагогічно обдарованих студентів : монографія / О. Є. Антонова. – Житомир : Вид-во ЖДУ, 2007. – 472 с. 16. Антонович В. Б. Моя сповідь : вибрані історичні та публіцистичні твори / В. Б. Антонович / [упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. Вст. ст. та комент. В. Ульяновського]. – К. : Либідь, 1995. – 816 с. 17. Антонович В. Історія України : [у 3 т.] / В. Антонович. – Прага : Тищенко, 1941.– .–Т. 3 : Козаччина та Гетьманщина. – 1941. – 110 с. 18. Антонюк Р. Національне та громадянське виховання учнів та студентів як аспект полікультурного виховання / Р. Антонюк // Мандрівець. – 2001. – № 3(4). – С. 65–68. 19. Антощак М. М. Громадська та освітньо-наукова діяльність Миколи Олександровича Корфа : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / М. М. Антощак. – Запоріжжя, 2010. – 20 с. 20. Антощук К. Виховання людини нового покоління – педагогічний підхід М. І. Пирогова (До 200-річчя від дня народження) / К. Антощук // Українознавство
403 – 2010. Календар-щорічник / [упор. В. Піскуп, А. Цапко]. – К. : МП «Леся», 2009. – С. 177–181. 21. Арсеньев В. С. Мысли о желательных началах воспитания / В. С. Арсеньев. – М. : Университетская типография, 1904. – 22 с. 22. Арсеньев К. И. Историко-статистический очерк народной образованности в России / К. И. Арсеньев. – б. м. и г. – 32 с. 23. Артамонов В. И. Психология от первого лица. 14 бесед с российскими учеными / В. И. Артамонов. – М. : Академия, 2003. – 408 с. 24. Астаф’єв А. О. Феномен континуїтивності нації в українському історикокультурному вимірі : дис. канд. філос. наук : 09.00.05 / Астаф’єв Анатолій Олександрович. – К., 2000. – 187 с. 25. Афанасьєв А. Проблеми формування ідеалів патріотичного виховання та ціннісних орієнтацій студентів на сучасному етапі / А. Афанасьєв, Н. Іщук // Рідна школа. – 2009. – № 12. – С. 18–21. 26. Ашин Г. К. Курс элитологии / Г. К. Ашин, Е. В.Охотский. – М. : ЗАО «Спортакадемпресс», 1999. – 368 с. 27. Багалій Д. І. Нарис української історіографії / Д. І. Багалій. – К. : Друкарня Всеукраїнської академії наук, 1923. – Т. 1 : Літописи. – Вип. 1. – 108 с. 28. Базилевич В. Метафізика економіки: монографія / В. Базилевич, В. Ільїн. – К. : Знання-Прес, 2007. – 718 с. 29. Байцура Т. Иван Семёнович Орлай. Жизнь и деятельность / Т. Байцура. – Пряшев : Словацкое пед. изд-во, 1977. – 236 с. 30. Балакірєва О